×

Mes naudojame slapukus, kad padėtume pagerinti LingQ. Apsilankę avetainėje Jūs sutinkate su mūsų cookie policy.


image

"Месія Дюни" ГЕРБЕРТ Френк, 21 Частина (1)

21 Частина (1)

Якщо не брати до уваги найнезвичайніших обставин, сили ясновидіння не висвітлюють із достатньою точністю послідовний характер реальних подій. Оракул підхоплює ланки подій, вирізані з історичного ланцюга. Вічність змінюється. Вона однаково впливає на оракула й на прохача. Нехай підданці Муад'Діба сумніваються в його величності і його пророчій візії. Нехай заперечують його силу. Але нехай вони ніколи не сумніваються у Вічності.

Благовістя Дюни

Гайт дивився, як Алія виходить зі свого храму й перетинає площу. Круг неї юрмилися охоронниці, лютий вираз облич яких мав маскувати риси, сформовані добрим життям і самовдоволенням.

У ясному пообідньому світлі над храмом блиснув геліограф1 на крилах 'топтера, що належав Королівській Гвардії та ніс на фюзеляжі символ Муад'Діба — стиснутий кулак.

Гайт повернувся поглядом до Алії. Подумав, що вона не пасує до цього міста. Належним оточенням для неї була б пустеля — відкритий вільний простір. Коли дивився, як вона наближається, то йому спала на думку дивна річ: вона виглядала замисленою лише тоді, коли всміхалася. Він вирішив, що це омана зору. Спалахом епізодичної пам'яті згадав, якою вона була, коли з'явилася на прийомі Посла Гільдії: сама гордість посеред цієї музики й уривків дріб'язкових розмов, посеред екстравагантних суконь та уніформ. Алія була в сліпучо-білих шатах непорочності. Він дивився на неї з вікна, поки вона переходила через внутрішній сад із неодмінним ставком, флейтами водограїв, мітелками пампасової трави й білим бельведером.

Усе не так... усе неправильно. Вона належала пустелі.

Гайт глибоко зітхнув. Тоді, після повернення з пустелі, вона зникла йому з очей, як і зараз. Він чекав, стискаючи й розтискаючи кулаки. Розмова з Біджазом занепокоїла його.

Він почув, як супровід Алії проходить повз кімнату, у якій він чекав, як сама вона йде в родинні апартаменти.

Він намагався зосередитися на тому, що його схвилювало. Те, як вона перетнула площу? Так. Вона рухалася, наче переслідувана тварина, що втікає від хижака. Він вийшов на балконний перехід, підступив до пласталевого протисонячного екрана й зупинився, продовжуючи триматися в тіні. Алія стояла біля балюстради, що виходила на храм.

Він глянув туди ж, куди дивилася й вона, — удаль, на місто. Прямокутники, кольорові плями кварталів, метушня й гамір життя. Будівлі блищали, мерехкочучи на сонці. Розпечене повітря спіралями сповзало з дахів. По той бік вулиці, у тупику, закритому скелею, що змикалася з рогом храму, хлопець відбивав м'яча. М'яч літав уперед-назад.

Алія теж спостерігала за м'ячем. Вона відчувала дивну, органічну єдність із ним — уперед-назад... уперед-назад. Здалося, що це вона сама відбивається в переходах Часу.

Порція меланжу, випита нею перед відходом із храму, була найбільшою, на яку вона коли-небудь зважувалася. Величезне передозування. Ефект іще не настав, але він уже жахав її.

«Навіщо я це зробила?» питала вона себе.

Вона мусила вибирати між небезпеками. Чи й справді мусила? Це був спосіб перебороти туман над майбутнім, викликаний тим клятим Таро Дюни. Бар'єр існував. Його треба було пробити. Вона вчинила так із необхідності побачити, куди прямує наосліп її брат.

У її свідомість почала вкрадатися знайома меланжева фуга. Вона глибоко зітхнула, піймавши коротку хвилю ламкого спокою, урівноваженості та неупередженості.

«Володіння другим зором схиляє до небезпечного фаталізму», — подумала вона. На жаль, у пророцтві не існувало «спускового гачка», ясновидіння не піддавалося розрахунку. Візію майбутнього не здобудеш, маніпулюючи формулами. До неї треба увійти, ризикуючи життям і фізичним здоров'ям.

З різких тіней сусіднього балкона виринула постать. Гхола! Завдяки своїй збудженій свідомості Алія бачила його з інтенсивною ясністю — темні жваві риси обличчя, на якому вирізнялися блискучі металеві очі. Він був поєднанням приголомшливих суперечностей, елементів, приголомшливим чином зібраних воєдино. Був він водночас тінню й палючим світлом, продуктом процесу, що оживив його мертве тіло... і чимось надзвичайно чистим, невинним.

Невинність в облозі!

— Ти весь час був там, Дункане? — спитала вона.

— Отже, тепер я Дункан, — промовив він. — Чому?

— Не питай мене, — відповіла вона.

І подумала, дивлячись на нього, що тлейлаксу не зоставили

жодної клітини свого гхоли невивершеною.

— Лише боги можуть безкарно ризикувати досконалістю, —

сказала вона. — Для людей це небезпечно.

— Дункан помер, — мовив він, подумки благаючи, щоб вона

більше так його не називала. — Я Гайт.

Вона придивилася до його штучних очей, подумавши, що вони

бачать. Коли приглянутися зблизька, помітно крихітні чорні цятки-віспинки, маленькі криниці темряви в блискучому металі. Фасетки! Усесвіт довкола неї заблищав і захитався. Вона сперлася рукою на розігріту сонцем поверхню балюстради. Аххх, меланж поширювався швидко.

— Ви хворі? — спитав Гайт. Він підійшов ближче, і його сталеві очі уважно глянули на неї.

«Хто це сказав?» здивувалася вона. Дункан Айдаго? Чи ментат-гхола, чи філософ-дзен-суніт? А може, це пішак тлейлаксу, небезпечніший за Стернового Гільдії? Її брат знав це. Він був пересичений чеканням і силами, що виходили за межі звичайної людини.

Вона знову глянула на гхолу. Тепер у ньому було щось пасивне, щось зачаєне.

— Через мою матір я схожа на Бене Ґессерит, — сказала вона. — Ти це знаєш?

— Знаю.

— Я користаю з їхніх сил, думаю, як вони. Якась моя частка усвідомлює святу необхідність генетичної програми... і її продуктів. Вона закліпала, відчуваючи, що частина її свідомості почала

вільно рухатися в Часі.

— Кажуть, що Бене Ґессерит нікому не дозволяють піти від них, — сказав він, а тоді уважно до неї придивився, зауваживши, як побіліли суглоби її пальців, що вчепилися за край балкона.

— Я спотикнулася? — спитала вона.

Він бачив, як вона глибоко дихає, яким напруженим є кожен її рух, як блищать її очі.

— Спіткнувшись, — промовив він, — можна повернути рівновагу, якщо перестрибнути через те, об що спіткнувся.

— Бене Ґессерит спотикнулися, — сказала вона, — а тепер намагаються повернути рівновагу, перестрибнувши через мого брата. Вони хочуть дитини Чані... чи моєї.

— Ви чекаєте дитину?

Щоб відповісти на це запитання, вона заледве відшукала своє місцезнаходження в часопросторі. Дитину? Коли? Де?

— Бачу... мою дитину, — прошепотіла вона.

Вона відійшла від краю балкона, повернула голову й глянула на гхолу. Обличчя наче із солі, гіркота в очах — двох кружалах блискучого свинцю... і коли він одвернувся від світла, щоб прослідкувати її рух, — блакитні тіні.

— Що... ти бачиш цими очима? — прошепотіла вона.

— Те, що бачать усі інші, — відповів він.

Його слова забриніли їй у вухах, розтягаючи свідомість. Вона

відчувала, що сягнула крізь Усесвіт, розтягуючись усе далі... далі. Сплелася з усім Часом.

— Ви прийняли велику дозу прянощів, — сказав він.

— Чому я не можу його побачити? — пробурмотіла вона. Лоно творіння тримало її в лещатах. — Скажи мені, Дункане, чому я не можу його побачити?

— Кого ви не можете побачити?

— Не можу побачити батька моєї дитини. Я заплуталася в імлі Таро. Допоможи мені.

Ментатська логіка запропонувала найкращий розв'язок, і він промовив:

— Бене Ґессерит хочуть спарувати вас із вашим братом. Це закріпило б генетичну...

З її вуст вирвався стогін.

— Яйце в плоті, — видихнула вона. Її охопило почуття холоду, яке змінилося сильним жаром. Невидимий партнер із найтемніших снів! Плоть від її плоті, якої не могло виявити пророче бачення, — невже дійде до цього?

— Ви ризикнули прийняти небезпечну дозу прянощів? — спитав він. Щось усередині нього намагалося виразити смертельний жах від думки, що Атрідка може померти, що Пол стане перед ним, обличчя в обличчя, і скаже: жінки з королівського роду... не стало.

— Ти не знаєш, як це — полювати на майбутнє, — сказала вона. — Інколи я бачу якісь проблиски себе, але тоді сама перекриваю власну дорогу. Не бачу крізь себе.

Вона опустила голову й захитала нею з боку в бік.

— Скільки прянощів ви прийняли? — спитав він.

— Природа не терпить ясновидіння, — промовила вона, підіймаючи голову. — Ти знаєш це, Дункане?

Він говорив лагідно, розсудливо, як до малої дитини:

— Скажіть, скільки прянощів ви прийняли?

Лівою рукою вхопив її за плече.

— Слова — це така велика машинерія, примітивна й неоднозначна, — відповіла вона, вивільняючись із його руки.

— Ви мусите сказати, — наполягав він.

— Глянь на Оборонну Стіну, — промовила вона, простягнувши

руку, і здригнулася: там, куди показувала її рука, краєвид розсипався в руйнівному видінні: замок із піску, нищений невидимими хвилями. Вона відвела очі, вражена змінами на обличчі гхоли: його риси то старішали, то молодшали... то старішали... то молодшали. Він був самим життям, самовпевненим, нескінченним... Вона обернулася, щоб утекти, але він ухопив її за ліве зап'ястя.

— Я викличу лікаря, — сказав він.

— Ні! Мусиш дозволити мені побачити видіння! Я повинна знати!

— Ви повинні негайно піти всередину, — промовив він.

Вона дивилася на його руку. Там, де їхні тіла дотикалися, вона відчула електричний струм, що однаково вабив і лякав її. Вона різко вивільнилася й видихнула:

— Ти не зупиниш смерчу!

— Вам необхідна медична допомога, — суворо промовив він. — Як ти не розумієш? — скрушно спитала вона. — Моє видіння

неповне — лише фрагменти. Зблиски й стрибки. Я мушу згадати майбутнє. Невже ти цього не бачиш?

— Яке ж майбутнє, якщо ви помрете? — заперечив він, лагідно ведучи її в приміщення сім'ї.

— Слова... слова... — бурмотіла вона. — Я не можу цього пояснити. Одна річ — це можливість для іншої речі, але ж нема причини... нема наслідку. Ми не можемо залишити Всесвіт таким, яким він був. Скільки не пробуємо, постійно зостаються прогалини.

— Лягайте сюди! — наказав він.

«Який він дурний!» подумала вона.

Її оповили холодні тіні. Вона відчувала, як її м'язи повзуть,

немов черв'яки, відчувала під собою твердість ліжка, хоч і знала, що воно нематеріальне. Тільки простір сталий. Ніщо інше не було матеріальним. Ліжко залили численні тіла, усі її власні. Час множився, напружувався. Його абстрактність не викликала в неї жодної реакції. Це був просто Час. Він рухався. Увесь Усесвіт розповзався — назад, уперед, навсібіч.

—Він не має предметного аспекту, — пояснювала вона. — Його не можна обійти чи пройти під ним. Нема місця для точки опертя.

Довкола неї метушилися люди. Чимало незнайомців тримали її ліву руку. Вона глянула на свою рухому плоть, а потім уздовж руки, що торкалась її, — на плинну маску обличчя: Дункан Айдаго! Його очі були... неправильні, але це був Дункан — дитячоловік-підліток-дитя-чоловік-підліток... Кожна риса його обличчя виражала тривогу за неї.

— Дункане, не бійся, — прошепотіла вона.

Він стиснув її долоню, кивнув.

— Не рухайтеся, — сказав він.

І подумав: «Вона не сміє померти! Не сміє! Жодна Атрідка не

сміє померти».

Він різко смикнув головою. Такі думки суперечили логіці

ментата. Смерть необхідна, щоб життя продовжувало тривати. «Гхола кохає мене», — подумала Алія.

Ця думка стала основою, за яку вона могла вчепитися. Знайоме обличчя, а за ним — знайома кімната, одна зі спалень у Полових апартаментах.

Застигла й незмінна постать щось мудрувала з трубкою в її горлі. Їй хотілося блювати.

— Ми ледве встигли до неї, — сказав голос, у якому вона впізнала голос сімейного лікаря. — Слід було покликати раніше. У голосі лікаря звучала підозра. Алія відчула, як трубка змією

виповзає їй із горла.

— Після ін'єкції спатиме, — промовив лікар. — Пришлю сюди

когось із її почту.

— Я залишуся з нею, — відповів гхола.

— Це непристойно, — різко заперечив лікар.

— Залишися... Дункане, — прошепотіла Алія.

Він погладив її долоню, аби дати знати, що чує її.

— Міледі, — сказав лікар, — було б краще, якби...

— Не кажіть мені, що краще, — прохрипіла вона. Горло боліло

від кожного звуку.

— Міледі, — докірливо наполягав лікар, — ви знаєте небезпеку

від прийому надмірної дози меланжу. Можу лише припустити, що хтось дав її вам без...

— Ти дурень, — прохрипіла вона. — Заборониш мені моє видіння? Я знала, що роблю й чому.

Вона схопилася рукою за горло.

— Залиши нас. Негайно!

Лікар зник, заявивши на прощання:

— Я повідомлю вашого брата.

Відчувши, що лікар вийшов, Алія зосередила всю увагу на

гхолі. Тепер видіння виразно постало в її свідомості: генетична основа, на якій наростала сучасність. Вона відчула, як рухається гхола на хвилях Часу, тепер уже не загадковий, а звичайний, і ту раніше таємничу сучасність тепер уже можна було розпізнати.

«Він тигель, — подумала вона. Він небезпека й порятунок».

Вона здригнулася, зрозумівши, що бачить ту саму візію, що і її брат. Непрохані сльози пекли їй очі. Вона різко замотала головою. Жодних сліз! На них лише марнується волога, і, що гірше, вони спотворюють потік видіння. Необхідно зупинити Пола! Раз, лише раз вона перекидала мостик через Час, аби залишити свій голос там, де він міг би перейти. Але потрясіння й мінливість не дозволяють зробити це тут. Павутина Часу проходила крізь її брата, як проміння світла — крізь лінзу. Він перебував у фокусі й знав це. Він зосередив у собі всі лінії й не дозволяв їм утекти чи змінитися.

— Чому? — пробурмотіла вона. — Це ненависть? Чи він хоче у відповідь поцілити в сам Час, бо той завдав йому болю? Гай-гай!

Думаючи, що вона вимовила його ім'я, гхола озвався:

— Міледі?

— Якби ж я могла випалити це із себе! — скрикнула вона.

Я не хотіла бути іншою.

— Прошу, Аліє, — пробурмотів він. — Дозволь собі заснути. — Я хотіла б навчитися сміятися, — прошепотіла вона. Сльози

текли їй по щоках. — Але я сестра Імператора, якому поклоняються, наче богу. Люди мене бояться. А я не хочу викликати страх.

Він витер сльози їй з обличчя.

— Не хочу бути частиною історії, — шепотіла вона. — Хочу бути коханою... і кохати.


21 Частина (1) 21 Part (1) 21 Partie (1)

Якщо не брати до уваги найнезвичайніших обставин, сили ясновидіння не висвітлюють із достатньою точністю послідовний характер реальних подій. If we do not take into account the most unusual circumstances, the forces of clairvoyance do not cover with sufficient accuracy the consistent nature of real events. Оракул підхоплює ланки подій, вирізані з історичного ланцюга. The oracle picks up links of events cut from the historical chain. Вічність змінюється. Eternity is changing. Вона однаково впливає на оракула й на прохача. It affects both the oracle and the petitioner. Нехай підданці Муад'Діба сумніваються в його величності і його пророчій візії. Let the subjects of Muad'Dib doubt his majesty and his prophetic vision. Нехай заперечують його силу. Let them deny its power. Але нехай вони ніколи не сумніваються у Вічності. But let them never doubt Eternity.

Благовістя Дюни The Annunciation of the Dune

Гайт дивився, як Алія виходить зі свого храму й перетинає площу. Gait watched as Aliya left his temple and crossed the square. Круг неї юрмилися охоронниці, лютий вираз облич яких мав маскувати риси, сформовані добрим життям і самовдоволенням. Guards crowded around her, fierce expressions on their faces to mask the features formed by the good life and complacency.

У ясному пообідньому світлі над храмом блиснув геліограф1 на крилах 'топтера, що належав Королівській Гвардії та ніс на фюзеляжі символ Муад'Діба — стиснутий кулак. In the clear afternoon light above the temple, a heliographer flashed on the wings of a topper belonging to the Royal Guard and carrying the symbol of Muad'Dib, a clenched fist, on the fuselage.

Гайт повернувся поглядом до Алії. Gait looked back at Alia. Подумав, що вона не пасує до цього міста. I thought she did not fit into this city. Належним оточенням для неї була б пустеля — відкритий вільний простір. A suitable environment for her would be the desert - open space. Коли дивився, як вона наближається, то йому спала на думку дивна річ: вона виглядала замисленою лише тоді, коли всміхалася. As he watched her approach, a strange thing occurred to him: she looked pensive only when she smiled. Він вирішив, що це омана зору. He decided it was a delusion. Спалахом епізодичної пам'яті згадав, якою вона була, коли з'явилася на прийомі Посла Гільдії: сама гордість посеред цієї музики й уривків дріб'язкових розмов, посеред екстравагантних суконь та уніформ. In a flash of episodic memory, he remembered what it was like when he appeared at the Guild Ambassador's reception: pride itself in the midst of this music and snippets of petty talk, in the midst of extravagant dresses and uniforms. Алія була в сліпучо-білих шатах непорочності. Alia was in dazzling white robes of innocence. Він дивився на неї з вікна, поки вона переходила через внутрішній сад із неодмінним ставком, флейтами водограїв, мітелками пампасової трави й білим бельведером. He watched her from the window as she passed through the inner garden with the inevitable pond, flutes of fountains, brooms of pampas grass and a white belvedere.

Усе не так... усе неправильно. Everything is wrong ... everything is wrong. Вона належала пустелі. It belonged to the desert.

Гайт глибоко зітхнув. Gait took a deep breath. Тоді, після повернення з пустелі, вона зникла йому з очей, як і зараз. Then, after returning from the desert, she disappeared from his sight, as it is now. Він чекав, стискаючи й розтискаючи кулаки. He waited, clenching and unclenching his fists. Розмова з Біджазом занепокоїла його. The conversation with Bijaz worried him.

Він почув, як супровід Алії проходить повз кімнату, у якій він чекав, як сама вона йде в родинні апартаменти. He heard Aliya's escort pass by the room where he waited for her to go to the family apartment.

Він намагався зосередитися на тому, що його схвилювало. He tried to focus on what excited him. Те, як вона перетнула площу? The way she crossed the square? Так. So. Вона рухалася, наче переслідувана тварина, що втікає від хижака. She moved like a persecuted animal fleeing from a predator. Він вийшов на балконний перехід, підступив до пласталевого протисонячного екрана й зупинився, продовжуючи триматися в тіні. He stepped out onto the balcony aisle, approached the plastic sun visor, and stopped, still in the shadows. Алія стояла біля балюстради, що виходила на храм. Alia was standing by the balustrade leading to the temple.

Він глянув туди ж, куди дивилася й вона, — удаль, на місто. He looked where she was looking, far away, at the city. Прямокутники, кольорові плями кварталів, метушня й гамір життя. Rectangles, colored spots of neighborhoods, the hustle and bustle of life. Будівлі блищали, мерехкочучи на сонці. The buildings shone, shimmering in the sun. Розпечене повітря спіралями сповзало з дахів. The hot air spiraled from the roofs. По той бік вулиці, у тупику, закритому скелею, що змикалася з рогом храму, хлопець відбивав м'яча. Across the street, in a dead end covered by a rock that closed with the corner of the temple, the boy bounced the ball. М'яч літав уперед-назад. The ball flew back and forth.

Алія теж спостерігала за м'ячем. Alia also watched the ball. Вона відчувала дивну, органічну єдність із ним — уперед-назад... уперед-назад. She felt a strange, organic unity with him - back and forth ... back and forth. Здалося, що це вона сама відбивається в переходах Часу. It seemed that she herself is reflected in the transitions of Time.

Порція меланжу, випита нею перед відходом із храму, була найбільшою, на яку вона коли-небудь зважувалася. The portion of melange she drank before leaving the temple was the largest she had ever considered. Величезне передозування. Huge overdose. Ефект іще не настав, але він уже жахав її. The effect had not yet come, but it already terrified her.

«__Навіщо я це зробила?__» __—__ питала вона себе. "Why did I do that?" She asked herself.

Вона мусила вибирати між небезпеками. She had to choose between dangers. Чи й справді мусила? Did she really have to? Це був спосіб перебороти туман над майбутнім, викликаний тим клятим Таро Дюни. It was a way to overcome the fog over the future caused by that cursed Dune Tarot. Бар'єр існував. The barrier existed. Його треба було пробити. He had to be punched. Вона вчинила так із необхідності побачити, куди прямує наосліп її брат. She did so out of necessity to see where her brother was going blindly.

У її свідомість почала вкрадатися знайома меланжева фуга. A familiar melange fugue began to creep into her mind. Вона глибоко зітхнула, піймавши коротку хвилю ламкого спокою, урівноваженості та неупередженості. She took a deep breath, catching a brief wave of fragile calm, poise, and impartiality.

«__Володіння другим зором схиляє до небезпечного фаталізму__»__, —__ подумала вона. "Possessing second sight leads to dangerous fatalism," she thought. На жаль, у пророцтві не існувало «спускового гачка», ясновидіння не піддавалося розрахунку. Unfortunately, there was no "trigger" in the prophecy; clairvoyance could not be calculated. Візію майбутнього не здобудеш, маніпулюючи формулами. You will not get a vision of the future by manipulating formulas. До неї треба увійти, ризикуючи життям і фізичним здоров'ям. It must be entered at the risk of life and physical health.

З різких тіней сусіднього балкона виринула постать. A figure emerged from the sharp shadows of the next balcony. Гхола! Ghola! Завдяки своїй збудженій свідомості Алія бачила його з інтенсивною ясністю — темні жваві риси обличчя, на якому вирізнялися блискучі металеві очі. Thanks to her aroused consciousness, Aliya saw him with intense clarity - dark, lively features with shiny metallic eyes. Він був поєднанням приголомшливих суперечностей, елементів, приголомшливим чином зібраних воєдино. It was a combination of stunning contradictions, elements stunningly brought together. Був він водночас тінню й палючим світлом, продуктом процесу, що оживив його мертве тіло... і чимось надзвичайно чистим, невинним. He was both a shadow and a burning light, a product of the process that revived his dead body ... and something extremely pure, innocent.

Невинність в облозі! Innocence under siege!

— Ти весь час був там, Дункане? "Have you been there all this time, Duncan?" — спитала вона.

— Отже, тепер я Дункан, — промовив він. "So now I'm Duncan," he said. — Чому?

— Не питай мене, — відповіла вона. - Don't ask me," she replied.

І подумала, дивлячись на нього, що тлейлаксу не зоставили And she thought, looking at him, that the tlaylax was not left

жодної клітини свого гхоли невивершеною. not a single cell of his ghola is unfinished.

— Лише боги можуть безкарно ризикувати досконалістю, — "Only the gods can risk perfection with impunity."

сказала вона. she said. — Для людей це небезпечно. - It is dangerous for people.

— Дункан помер, — мовив він, подумки благаючи, щоб вона "Duncan is dead," he said, mentally begging her

більше так його не називала. she didn't call him that anymore. — Я Гайт. "I'm Guit."

Вона придивилася до його штучних очей, подумавши, __що__ вони She looked into his artificial eyes, thinking they were

бачать. to see. Коли приглянутися зблизька, помітно крихітні чорні цятки-віспинки, маленькі криниці темряви в блискучому металі. When you look closely, you can see tiny black spots, small wells of darkness in shiny metal. Фасетки! Facets! Усесвіт довкола неї заблищав і захитався. The universe around her shone and swayed. Вона сперлася рукою на розігріту сонцем поверхню балюстради. She rested her hand on the sun-warmed surface of the balustrade. Аххх, меланж поширювався швидко. Ahhh, the melange was spreading fast.

— Ви хворі? - You are sick? — спитав Гайт. Guyte asked. Він підійшов ближче, і його сталеві очі уважно глянули на неї. He came closer, and his steel eyes looked at her intently.

«__Хто це сказав?__» __—__ здивувалася вона. "Who said that?" She wondered. Дункан Айдаго? Duncan Idago? Чи ментат-гхола, чи філософ-дзен-суніт? Or a menthat-ghola, or a Zen-Sunni philosopher? А може, це пішак тлейлаксу, небезпечніший за Стернового Гільдії? Or maybe it's a tlaylax pawn, more dangerous than the Stern Guild? Її брат знав це. Her brother knew that. Він був пересичений чеканням і силами, що виходили за межі звичайної людини. He was saturated with expectations and forces that went beyond the ordinary man.

Вона знову глянула на гхолу. She looked at Ghola again. Тепер у ньому було щось пасивне, щось зачаєне. Now he had something passive, something hidden.

— Через мою матір я схожа на Бене Ґессерит, — сказала вона. "I look like Bene Gesserit because of my mother," she said. — Ти це знаєш? "Do you know that?"

— Знаю. "I know."

— Я користаю з їхніх сил, думаю, як вони. - I use their strength, I think, as they do. Якась моя частка усвідомлює святу необхідність генетичної програми... і її продуктів. Some part of me is aware of the sacred need for a genetic program ... and its products. Вона закліпала, відчуваючи, що частина її свідомості почала She blinked, feeling part of her mind begin

вільно рухатися в Часі. move freely in Time.

— Кажуть, що Бене Ґессерит нікому не дозволяють піти від них, — сказав він, а тоді уважно до неї придивився, зауваживши, як побіліли суглоби її пальців, що вчепилися за край балкона. "They say the Bene Gesserit are not allowed to leave them," he said, then looked at her intently, noticing the whitening of her knuckles clinging to the edge of the balcony.

— Я спотикнулася? "Did I stumble?" — спитала вона. She asked.

Він бачив, як вона глибоко дихає, яким напруженим є кожен її рух, як блищать її очі. He could see how deeply she breathed, how tense her every move was, how her eyes shone.

— Спіткнувшись, — промовив він, — можна повернути рівновагу, якщо перестрибнути через те, об що спіткнувся. "If you stumble," he said, "you can regain your balance if you jump over what you stumbled over."

— Бене Ґессерит спотикнулися, — сказала вона, — а тепер намагаються повернути рівновагу, перестрибнувши через мого брата. "The Bene Gesserit stumbled," she said, "and now they're trying to regain their balance by jumping over my brother." Вони хочуть дитини Чані... чи моєї. They want Chan's baby ... or mine.

— Ви чекаєте дитину? - Are you expecting a baby?

Щоб відповісти на це запитання, вона заледве відшукала своє місцезнаходження в часопросторі. To answer this question, she barely found her location in space. Дитину? Коли? Де?

— Бачу... мою дитину, — прошепотіла вона. "I see... My child," she whispered.

Вона відійшла від краю балкона, повернула голову й глянула на гхолу. She stepped away from the edge of the balcony, turned her head, and looked at Ghola. Обличчя наче із солі, гіркота в очах — двох кружалах блискучого свинцю... і коли він одвернувся від світла, щоб прослідкувати її рух, — блакитні тіні. Her face was like salt, the bitterness in her eyes were two circles of shiny lead ... and when he turned away from the light to follow her movement, there were blue shadows.

— Що... ти бачиш цими очима? "What ... do you see with those eyes?" — прошепотіла вона. She whispered.

— Те, що бачать усі інші, — відповів він. "What everyone else sees," he replied.

Його слова забриніли їй у вухах, розтягаючи свідомість. His words stuck in her ears, stretching her consciousness. Вона She

відчувала, що сягнула крізь Усесвіт, розтягуючись усе далі... далі. she felt that she had reached through the Universe, stretching further and further ... further. Сплелася з усім Часом. Intertwined with All Time.

— Ви прийняли велику дозу прянощів, — сказав він. "You've taken a large dose of spices," he said.

— Чому я не можу його побачити? - Why can't I see him? — пробурмотіла вона. She muttered. Лоно творіння тримало її в лещатах. The bosom of creation held her in its grip. — Скажи мені, Дункане, чому я не можу його побачити? "Tell me, Duncan, why can't I see him?"

— Кого ви не можете побачити? "Who can't you see?"

— Не можу побачити батька моєї дитини. "I can't see my child's father." Я заплуталася в імлі Таро. I was entangled in the mist of the Tarot. Допоможи мені. Help me.

Ментатська логіка запропонувала найкращий розв'язок, і він промовив: Mentat logic suggested the best solution, and he said:

— Бене Ґессерит хочуть спарувати вас із вашим братом. "The Bene Gesserites want to mate you with your brother." Це закріпило б генетичну... This would consolidate the genetic ...

З її вуст вирвався стогін. A groan escaped her lips.

— Яйце в плоті, — видихнула вона. "An egg in the flesh," she exhaled. Її охопило почуття холоду, яке змінилося сильним жаром. She was overcome by a feeling of cold, which was replaced by intense heat. Невидимий партнер із найтемніших снів! An invisible partner from the darkest dreams! Плоть від її плоті, якої не могло виявити пророче бачення, — невже дійде до цього? Flesh from her flesh, which the prophetic vision could not reveal, will it really come to this?

— Ви ризикнули прийняти небезпечну дозу прянощів? - Did you risk taking a dangerous dose of spices? — спитав він. - he asked. Щось усередині нього намагалося виразити смертельний жах від думки, що Атрідка може померти, що Пол стане перед ним, обличчя в обличчя, і скаже: жінки з королівського роду... не стало. Something inside him was trying to express the mortal horror of the thought that Atridka might die, that Paul would stand before him, face to face, and say: a woman of the royal family ... is gone.

— Ти не знаєш, як це — полювати на майбутнє, — сказала вона. "You don't know what it's like to hunt for the future," she said. — Інколи я бачу якісь проблиски себе, але тоді сама перекриваю власну дорогу. - Sometimes I see some glimpses of myself, but then I block my own path. Не бачу крізь себе. I can't see through myself.

Вона опустила голову й захитала нею з боку в бік. She lowered her head and shook it from side to side.

— Скільки прянощів ви прийняли? - How many spices did you take? — спитав він. He asked.

— Природа не терпить ясновидіння, — промовила вона, підіймаючи голову. "Nature does not tolerate clairvoyance," she said, raising her head. — Ти знаєш це, Дункане? "Do you know that, Duncan?"

Він говорив лагідно, розсудливо, як до малої дитини: He spoke gently, sensibly, like a small child:

— Скажіть, скільки прянощів ви прийняли? - Tell me, how many spices did you take?

Лівою рукою вхопив її за плече. He grabbed her shoulder with his left hand.

— Слова — це така велика машинерія, примітивна й неоднозначна, — відповіла вона, вивільняючись із його руки. "Words are such a big machine, primitive and ambiguous," she said, freeing herself from his hand.

— Ви мусите сказати, — наполягав він. "You must say," he insisted.

— Глянь на Оборонну Стіну, — промовила вона, простягнувши "Look at the Defensive Wall," she said, holding out

руку, і здригнулася: там, куди показувала її рука, краєвид розсипався в руйнівному видінні: замок із піску, нищений невидимими хвилями. hand, and shuddered: where her hand pointed, the landscape crumbled in a destructive vision: a sand castle, destroyed by invisible waves. Вона відвела очі, вражена змінами на обличчі гхоли: його риси то старішали, то молодшали... то старішали... то молодшали. She averted her eyes, struck by the changes in Ghola's face: his features grew older, younger ... older ... younger. Він був самим життям, самовпевненим, нескінченним... Вона обернулася, щоб утекти, але він ухопив її за ліве зап'ястя. He was life itself, self-confident, endless ... She turned to run, but he grabbed her left wrist.

— Я викличу лікаря, — сказав він. "I'll call a doctor," he said.

— Ні! - No! Мусиш дозволити мені побачити видіння! You have to let me see the vision! Я повинна знати! I need to know!

— Ви повинні негайно піти всередину, — промовив він. "You must go inside immediately," he said.

Вона дивилася на його руку. She looked at his hand. Там, де їхні тіла дотикалися, вона відчула електричний струм, що однаково вабив і лякав її. Where their bodies touched, she felt an electric current that equally attracted and frightened her. Вона різко вивільнилася й видихнула: She released abruptly and exhaled:

— Ти не зупиниш смерчу! "You won't stop the tornado!"

— Вам необхідна медична допомога, — суворо промовив він. "You need medical attention," he said sternly. — Як ти не розумієш? "How can you not understand?" — скрушно спитала вона. She asked sadly. — Моє видіння - My vision

неповне — лише фрагменти. incomplete - only fragments. Зблиски й стрибки. Flashes and jumps. Я мушу згадати майбутнє. I have to remember the future. Невже ти цього не бачиш? Don't you see that?

— Яке ж майбутнє, якщо ви помрете? - What is the future if you die? — заперечив він, лагідно ведучи її в приміщення сім'ї. He objected, gently leading her into the family quarters.

— Слова... слова... — бурмотіла вона. "Words ... words ..." she muttered. — Я не можу цього пояснити. - I can't explain it. Одна річ — це можливість для іншої речі, але ж нема причини... нема наслідку. One thing is an opportunity for another, but there is no reason ... no consequence. Ми не можемо залишити Всесвіт таким, яким він був. We cannot leave the universe as it was. Скільки не пробуємо, постійно зостаються прогалини. No matter how hard we try, there are always gaps.

— Лягайте сюди! "Lie down here!" — наказав він. He ordered.

«__Який він дурний!__» __—__ подумала вона. "How stupid he is!" She thought.

Її оповили холодні тіні. She was enveloped in cold shadows. Вона відчувала, як її м'язи повзуть, She could feel her muscles crawling,

немов черв'яки, відчувала під собою твердість ліжка, хоч і знала, що воно нематеріальне. like worms, she felt the firmness of the bed beneath her, though she knew it was intangible. Тільки простір сталий. Only space is constant. Ніщо інше не було матеріальним. Nothing else was material. Ліжко залили численні тіла, усі її власні. The bed was flooded with numerous bodies, all of her own. Час множився, напружувався. Time multiplied, strained. Його абстрактність не викликала в неї жодної реакції. His abstraction did not provoke any reaction in her. Це був просто Час. It was just Time. Він рухався. He was moving. Увесь Усесвіт розповзався — назад, уперед, навсібіч. The whole universe spread - back, forward, in all directions.

—Він не має предметного аспекту, — пояснювала вона. "It has no substantive aspect," she explained. — Його не можна обійти чи пройти під ним. - It cannot be bypassed or passed under it. Нема місця для точки опертя. There is no room for a fulcrum.

Довкола неї метушилися люди. People were bustling around her. Чимало незнайомців тримали її ліву руку. Many strangers held her left hand. Вона глянула на свою рухому плоть, а потім уздовж руки, що торкалась її, — на плинну маску обличчя: Дункан Айдаго! She looked at her moving flesh, and then along the hand that touched her, at the flowing mask of her face: Duncan Idago! Його очі були... неправильні, але це був Дункан — дитячоловік-підліток-дитя-чоловік-підліток... Кожна риса його обличчя виражала тривогу за неї. His eyes were ... wrong, but it was Duncan - child-teen-child-teen-man ... Every feature of his face expressed anxiety for her.

— Дункане, не бійся, — прошепотіла вона. "Duncan, don't be afraid," she whispered.

Він стиснув її долоню, кивнув. He squeezed her palm and nodded.

— Не рухайтеся, — сказав він. "Don't move," he said.

І подумав: «__Вона не сміє померти! And he thought: "She must not die! Не сміє! Don't you dare! Жодна Атрідка не__ No Atridka

__сміє померти__»__.__ dares to die. "

Він різко смикнув головою. He shook his head sharply. Такі думки суперечили логіці Such ideas contradicted logic

ментата. mint. Смерть необхідна, щоб життя продовжувало тривати. Death is necessary for life to continue. «__Гхола кохає мене__»__, —__ подумала Алія. Ghola loves me, Aliya thought.

Ця думка стала основою, за яку вона могла вчепитися. This thought became the basis on which she could cling. Знайоме обличчя, а за ним — знайома кімната, одна зі спалень у Полових апартаментах. Familiar face, and behind him - a familiar room, one of the bedrooms in the floor apartment.

Застигла й незмінна постать щось мудрувала з трубкою в її горлі. The frozen and unchanging figure was doing something with a tube in her throat. Їй хотілося блювати. She wanted to vomit.

— Ми ледве встигли до неї, — сказав голос, у якому вона впізнала голос сімейного лікаря. "We barely made it to her," said a voice in which she recognized the family doctor's voice. — Слід було покликати раніше. - It was necessary to call earlier. У голосі лікаря звучала підозра. There was suspicion in the doctor's voice. Алія відчула, як трубка змією Alia felt like a snake tube

виповзає їй із горла. crawls out of her throat.

— Після ін'єкції спатиме, — промовив лікар. "He'll sleep after the injection," the doctor said. — Пришлю сюди "I'll come here."

когось із її почту. someone from her mail.

— Я залишуся з нею, — відповів гхола. "I'll stay with her," Ghola replied.

— Це непристойно, — різко заперечив лікар. "It's obscene," the doctor said sharply.

— Залишися... Дункане, — прошепотіла Алія. "Stay ... Duncan," Aliya whispered.

Він погладив її долоню, аби дати знати, що чує її. He stroked her palm to let her know he heard her.

— Міледі, — сказав лікар, — було б краще, якби... "Milady," said the doctor, "it would be better if..."

— Не кажіть мені, що краще, — прохрипіла вона. "Don't tell me what's better," she croaked. Горло боліло My throat hurt

від кожного звуку. from each sound.

— Міледі, — докірливо наполягав лікар, — __ви__ знаєте небезпеку "My lady," the doctor insisted reproachfully, "you know the danger."

від прийому надмірної дози меланжу. from taking an overdose of melange. Можу лише припустити, що хтось дав її вам без... I can only assume that someone gave it to you without ...

— Ти дурень, — прохрипіла вона. "You're a fool," she croaked. — Заборониш мені моє видіння? "Will you forbid me my vision?" Я знала, що роблю й чому. I knew what I was doing and why.

Вона схопилася рукою за горло. She grabbed her throat.

— Залиши нас. "Leave us." Негайно! Immediately!

Лікар зник, заявивши на прощання: The doctor disappeared, saying goodbye:

— Я повідомлю вашого брата. - I will inform your brother.

Відчувши, що лікар вийшов, Алія зосередила всю увагу на Sensing that the doctor had left, Alia focused all her attention on

гхолі. gholi Тепер видіння виразно постало в її свідомості: генетична основа, на якій наростала сучасність. Now the vision came vividly into her mind: the genetic basis upon which modernity grew. Вона відчула, як рухається гхола на хвилях Часу, тепер уже не загадковий, а звичайний, і ту раніше таємничу сучасність тепер уже можна було розпізнати. She felt the ghola moving on the waves of Time, now no longer mysterious, but ordinary, and that previously mysterious modernity could now be recognized.

«__Він тигель, —__ подумала вона. He's a melting pot, she thought. — __Він небезпека й порятунок__»__.__ "He is danger and salvation."

Вона здригнулася, зрозумівши, що бачить ту саму візію, що і її брат. She shuddered, realizing that she was seeing the same vision as her brother. Непрохані сльози пекли їй очі. Uninvited tears stung her eyes. Вона різко замотала головою. She shook her head sharply. Жодних сліз! No tears! На них лише марнується волога, і, що гірше, вони спотворюють потік видіння. They only waste moisture, and what's worse, they distort the flow of vision. Необхідно зупинити Пола! Paul must be stopped! Раз, лише раз вона перекидала мостик через Час, аби залишити свій голос там, де він міг би перейти. Once, just once, she threw a bridge across Time to leave her voice where it could cross. Але потрясіння й мінливість не дозволяють зробити це тут. But the upheavals and volatility do not allow it to be done here. Павутина Часу проходила крізь її брата, як проміння світла — крізь лінзу. The Web of Time passed through her brother like a ray of light through a lens. Він перебував у фокусі й знав це. He was in focus and knew it. Він зосередив у собі всі лінії й не дозволяв їм утекти чи змінитися. He concentrated all the lines in himself and did not allow them to escape or change.

— Чому? — пробурмотіла вона. she muttered. — Це ненависть? - Is it hatred? Чи він хоче у відповідь поцілити в сам Час, бо той завдав йому болю? Does he want to get back at Time himself for hurting him? Гай-гай! Bye bye!

Думаючи, що вона вимовила його ім'я, гхола озвався: Thinking that she had said his name, the ghola said:

— Міледі?

— Якби ж я могла випалити це із себе! - If only I could get it out of me! — скрикнула вона. she shouted.

Я не хотіла бути іншою. I didn't want to be different.

— Прошу, Аліє, — пробурмотів він. "Please, Aliya," he mumbled. — Дозволь собі заснути. - Allow yourself to fall asleep. — Я хотіла б навчитися сміятися, — прошепотіла вона. "I'd like to learn to laugh," she whispered. Сльози

текли їй по щоках. flowed down her cheeks. — Але я сестра Імператора, якому поклоняються, наче богу. — But I am the sister of the Emperor, who is worshiped as if he were a god. Люди мене бояться. People are afraid of me. А я не хочу викликати страх. And I don't want to cause fear.

Він витер сльози їй з обличчя. He wiped the tears from her face.

— Не хочу бути частиною історії, — шепотіла вона. "I don't want to be part of history," she whispered. — Хочу бути коханою... і кохати. - I want to be loved... and to love.