22 / 60

— До нас.

Надвечір'я. Тут, на польовому стані, чи то мають обідати, чи то вечеряти. Сівачі зібралися під розквітлими дикими грушами, що облітають зів'ялим цвітом, а довкола цього стану — зорана і вже засіяна земля, що чорніє розлитим дьогтем. Сівачі дивляться на дрожки, що котяться до їхнього стану, вже й прикотилися. Гнідий кінь спиняється, а двоє голів зіскакують на землю. Кіндрат Яремний командирською ходою йде до людей, а Матвій Шпитальник зостається біля дрожок. Він тримає у руках якийсь ящик яскравого вишневого кольору, і всі дивляться на той ящик.

Голова колгоспу заглядає у великий обсмалений казан, біля якого стоять напоготові Василь Гнойовий та Микола Хащуватий, а за їхніми спинами — сліпа на ліве око тітка Гичка, що раніше готувала в селі на весіллях та на похоронах, а тепер от на весіллях і на похоронах не готує, тільки в полі для тих, хто робить.

— Готово? — бадьорим голосом озивається Яремний. Тітка Гичка киває головою, а Василь Гнойовий шкірить зуби.

— Покуштуєте?

— Я ситий,— відповідає Кіндрат Яремний. Г жартує до тітки Гички: — То готували лівим оком чи правим?

Тітка, насупившись, мовчить, і жодне з людей не усміхається на жарт, лише Микола Хащуватий каже:

— Либонь, на праве, на живе.

Посуворішавши на лиці, голова сільради випростується. випинає груди, викидає руку вперед і вигукує.

— Хто не працює, той не їсть! .. Соціалізм — це облік!.. Смачного вам...

І пружною ходою ступає до дрожок.

Сівачі стовплюються навколо казана, простягають миски, а Василь Гнойовий і Микола Хащуватий орудують двома черпаками, розливаючи кандьор.

— Налий мені!

— Долий, бо не долив!

— Не розхлюпуй!

Обіч від казана, ближче до груш, зібралися ті, хто не орав і не сіяв, а приволікся з села в надії, що перепаде якась крихта чи крапля. Це діти, старі баби та діди. Поміж них — і тітка Юстина. Всі вони чекають, коли орачі та сівачі одержать свої порції, тоді можна буде підступитися ближче н попросити собі. Раніше не можна, бо в Гнойового та Хащуватого чіпкі очі, хутко заробиш від них черпаком по спині.

Та ще ж і Гаркуша тут. Коли Гнойовий чи Хащуватий не застережуть такого ледаря, що не робив, а хоче поїсти на дурничку, то він помітить:

— Миколо, Василю, а то кому наливаєте кандьору? Хто не працює, той не їсть!

І раптом... застигають простягнуті руки з порожніми мисками, завмирають ложки над кандьором у тих, кому вже налито. Не ворушаться черпаки в Василя Гнойового та Миколи Хащуватого. Тітка Гичка торопіє на виду так, що, либонь, зараз стане видюща й на ліве око. Всі дивляться одне на одного, дивляться наокіл.

Хто це співає?

Яка це жінка співає таким щасливим голосом?

Ніхто з тих, що зібралися до кандьору, не співає, але ж голос лине й лине — чарівний, сонячний.

Расцветали яблони и груши,

поплыли туманы над рекой...

Выходила на берег Катюша,

на высокий берег, на крутой.

— Та це патефон,— похмуро бубонить Гаркуша, показуючи рукою на дрожки.

Хто допався до кандьору і їсть, давлячись, зовсім не чуючи того патефона, а дехто обертається на дрожки. Справді, на дрожках стоїть патефон —