Вій 21
Коли Свирид скінчив розказувати, з усіх боків знялися згадки про добру вдачу колишнього псаря.
— А про Шепчиху ти не чув?
— спитав Дорош у Хоми. — Ні, не чув.
— Еге-ге-ге!
То вас у бурсі, бачу, не дуже то й великого розуму вчать. Ну, то слухай. Є в нас на селі козак Шептун, — гарний такий козак. Він любить часом і вкрасти, і збрехати без потреби, та… гарний собі козак. Його хата не так і далеко відціль. Об таку саме пору, як оце ми сіли вечеряти, Шептун із жінкою, повечерявши, полягали спати, а що година була гарна, то Шепчиха лягла надворі, а Шептун у хаті, на лаві; ні, не так: Шепчиха в хаті на лаві, а Шептун надворі… — І не на лаві, а долі лягла Шепчиха, — підхопила баба, стоячи при порозі і спершись щокою на руку.
Дорош поглянув на неї, тоді поглянув униз, тоді знов на неї і, трохи помовчавши, сказав:
— Як здеру я з тебе при всіх спідницю, то негаразд буде.
Така пересторога справді допомогла. Стара притихла і вже ні разу не перебила йому мови. Дорош розказував далі: — А в колисці, що висіла серед хати, лежала дитина-однорічок, не скажу вже, хлопець чи дівчина.
Шепчиха лежала собі, а далі чує, що за дверима шкребеться собака і так скавулить, що хоч із хати втікай. Вона злякалася, бо ті баби — такий дурний народ, що покажи їй під вечір з-за дверей язика, то й душа втече в п'яти. А проте думає: «Дай лишень звезу по морді триклятого собаку, може, таки перестане скавуліти», — та, взявши кочергу, й вийшла відчинити двері. Не встигла вона дверей прочинити, як собака кинувся попід ногами і просто до колиски з дитиною. Бачить Шепчиха, що то вже не собака, а панночка; та нехай би вже панночка в такій подобі, як вона її знала, — було б ще півбіди; та ось яка штука й притичина, що вся вона була синя, а очима як жаром сипле. Схопила дитину, прокусила їй горло і давай кров з неї пити. Шепчиха тільки й устигла крикнути: «Ой, лишенько!» — та з хати. Тільки бачить, що двері з сіней замкнені. Вона на горище; сидить та й труситься дурна баба; а далі бачить, що панночка лізе до неї на горище, кинулася до неї та й почала кусати. Уже тільки вранці Шептун знайшов свою жінку, всю покусану та синю. А на другий день і померла дурна баба. Ось такі-то трапунки та спокуси бувають! Воно хоч і панського кодла, та вже коли відьма, то відьма. Отаке розказавши, Дорош вдоволено озирнувся і засунув пальця в свою люльку, готуючись набити її тютюном.
