×

Usamos cookies para ayudar a mejorar LingQ. Al visitar este sitio, aceptas nuestras politicas de cookie.


image

Байки Леонiда Глiбова, Осел і Соловей

Осел і Соловей

Раз у вишневому садочку Лежав Осел у холодочку. Побачив він між рястом Солов'я І став йому гукати: — Здоров, співун! Насилу вглядів я; Який маленький ти, а кажуть, що горлатий. Ану, лишень, утни! Казали у дворі індики, Що ніби ти співать мастак великий, Чи, може, брешуть, вражії сини? Ану, нехай і я почую, Яку там пісню ти вдереш — Веселую чи жалібну якую; Тут сила не в тому — яку, а як утнеш!.— І Соловей почав співати; Лунає пісенька на ввесь садок; Лежить і слуха дурень головатий, Неначе справді знає прок. А Соловей аж горло надриває І на всі заставки співає: Щебече, і свистить, І тьохкає, і торохтить. На що вже горобці — і ті попритихали І прислухаться стали. Замовк співун і на Осла глядить,— Чи буде, мов, хвалить? — Ну, молодець! — сказав суддя ухатий,— Хороший птах: Хоч невеличкий, та горлатий… Ти, мабуть, виплодивсь не в наших сторонах. Коли б ти нашого наслухавсь півня, Тоді б ще краще заспівав; Хоч він тобі й нерівня, А все-таки хоч трохи б перейняв.— Такої похвали співун не сподівався; Якби був знав, То й не співав. — Прощайте, дякую! — він до Осла озвався. — Прощай! — сказав Осел.— Навідайсь ще коли, Бувай здоров, небоже!

Таких суддів, такої похвали Не дай нам, боже!


Осел і Соловей

Раз у вишневому садочку Лежав Осел у холодочку. Побачив він між рястом Солов'я І став йому гукати: — Здоров, співун! Насилу вглядів я; Який маленький ти, а кажуть, що горлатий. Ану, лишень, утни! Казали у дворі індики, Що ніби ти співать мастак великий, Чи, може, брешуть, вражії сини? Ану, нехай і я почую, Яку там пісню ти вдереш — Веселую чи жалібну якую; Тут сила не в тому — яку, а як утнеш!.— І Соловей почав співати; Лунає пісенька на ввесь садок; Лежить і слуха дурень головатий, Неначе справді знає прок. А Соловей аж горло надриває І на всі заставки співає: Щебече, і свистить, І тьохкає, і торохтить. На що вже горобці — і ті попритихали І прислухаться стали. Замовк співун і на Осла глядить,— Чи буде, мов, хвалить? — Ну, молодець! — сказав суддя ухатий,— Хороший птах: Хоч невеличкий, та горлатий… Ти, мабуть, виплодивсь не в наших сторонах. Коли б ти нашого наслухавсь півня, Тоді б ще краще заспівав; Хоч він тобі й нерівня, А все-таки хоч трохи б перейняв.— Такої похвали співун не сподівався; Якби був знав, То й не співав. — Прощайте, дякую! — він до Осла озвався. — Прощай! — сказав Осел.— Навідайсь ще коли, Бувай здоров, небоже!

Таких суддів, такої похвали Не дай нам, боже!