×

Ми використовуємо файли cookie, щоб зробити LingQ кращим. Відвідавши сайт, Ви погоджуєтесь з нашими cookie policy.


image

"Сімонів Батько" Гі де Мопассан, Сімонів батько (2)

Сімонів батько (2)

— Це правда, — хором повторили троє.

Коваль провадив далі:

— А як їй важко було, бідолашній, самій виховувати дитину, скільки сліз вона пролила, виходячи тільки до церкви, про те один тільки бог відає.

— І це правда, — знову сказали ковалі.

Було чути тільки шум міхів, що роздували горно. Філіпп поривчасто нахилився до Сімона:

— Скажи мамі, що я прийду сьогодні ввечері поговорити з нею.

І він тихенько підштовхнув хлопчика до дверей. Він знову взявся до роботи, і п'ять молотів, як один, ударили по ковадлах. До пізнього вечора кували вони залізо, дужі, могутні, сповнені радості й задоволення. Але як у святковий день соборний дзвін заглушає решту, так молот Філіппа заглушав усі інші, щосекунди падаючи на ковадло з переможним гуркотом. Очі Філіппа палали, і він невтомно кував серед іскор.

Все небо було всіяне зорями, коли Філіпп постукав у двері Бланшотти, причепурений, у святковій блузі й чистій сорочці, з підстриженою бородою. Молода жінка вийшла на поріг і з докором сказала йому:

— Негаразд приходити так пізно, пане Філіпп.

Він хотів відповісти, але, зніяковівши, забурмотів щось невиразне і спинився.

Вона продовжувала:

— Ви ж добре розумієте, що не годиться, щоб про мене говорили.

Тоді він сказав:

— А яке кому діло, якщо ви згодні бути моєю дружиною?

Відповіді не було, але почувся шум, ніби хтось у темряві кімнати знеможено впав. Філіпп швидко ввійшов, і Сімон, лежачи в своєму ліжку, розрізнив звук поцілунку і кілька слів, що їх ледве чутно вимовила мати. Потім він раптом відчув дотик знайомих рук, що підхопили його; тримаючи хлопця у витягнутих руках, дужих, як у Геркулеса, друг крикнув йому:

— Скажи своїм товаришам, що твій батько — Філіпп Ремі, коваль, і що він намне вуха кожному, хто посміє скривдити тебе.

Другого дня, коли хлопчики зібралися в школі, перед початком

лекції, маленький Сімон підвівся з місця. Він був дуже блідий, і губи його тремтіли.

— Мій батько, — дзвінким голосом сказав він, — коваль Філіпп Ремі, і він обіцяв нам'яти вуха кожному, хто посміє мене скривдити.

На цей раз ніхто не засміявся — всі добре знали коваля Філіппа Ремі. Це був такий батько, яким міг би пишатися кожний.


Сімонів батько (2) Simonov's father (2)

— Це правда, — хором повторили троє. "It's true," the three repeated in unison.

Коваль провадив далі: The blacksmith continued:

— А як їй важко було, бідолашній, самій виховувати дитину, скільки сліз вона пролила, виходячи тільки до церкви, про те один тільки бог відає. - And how difficult it was for her, poor thing, to raise a child herself, how many tears she shed when going out to church, only God knows.

— І це правда, — знову сказали ковалі. "And it's true," said the blacksmiths again.

Було чути тільки шум міхів, що роздували горно. Філіпп поривчасто нахилився до Сімона:

— Скажи мамі, що я прийду сьогодні ввечері поговорити з нею.

І він тихенько підштовхнув хлопчика до дверей. Він знову взявся до роботи, і п'ять молотів, як один, ударили по ковадлах. До пізнього вечора кували вони залізо, дужі, могутні, сповнені радості й задоволення. Але як у святковий день соборний дзвін заглушає решту, так молот Філіппа заглушав усі інші, щосекунди падаючи на ковадло з переможним гуркотом. Очі Філіппа палали, і він невтомно кував серед іскор.

Все небо було всіяне зорями, коли Філіпп постукав у двері Бланшотти, причепурений, у святковій блузі й чистій сорочці, з підстриженою бородою. Молода жінка вийшла на поріг і з докором сказала йому:

— Негаразд приходити так пізно, пане Філіпп.

Він хотів відповісти, але, зніяковівши, забурмотів щось невиразне і спинився.

Вона продовжувала:

— Ви ж добре розумієте, що не годиться, щоб про мене говорили.

Тоді він сказав:

— А яке кому діло, якщо ви згодні бути моєю дружиною?

Відповіді не було, але почувся шум, ніби хтось у темряві кімнати знеможено впав. Філіпп швидко ввійшов, і Сімон, лежачи в своєму ліжку, розрізнив звук поцілунку і кілька слів, що їх ледве чутно вимовила мати. Потім він раптом відчув дотик знайомих рук, що підхопили його; тримаючи хлопця у витягнутих руках, дужих, як у Геркулеса, друг крикнув йому:

— Скажи своїм товаришам, що твій батько — Філіпп Ремі, коваль, і що він намне вуха кожному, хто посміє скривдити тебе.

Другого дня, коли хлопчики зібралися в школі, перед початком

лекції, маленький Сімон підвівся з місця. Він був дуже блідий, і губи його тремтіли.

— Мій батько, — дзвінким голосом сказав він, — коваль Філіпп Ремі, і він обіцяв нам'яти вуха кожному, хто посміє мене скривдити.

На цей раз ніхто не засміявся — всі добре знали коваля Філіппа Ремі. Це був такий батько, яким міг би пишатися кожний.