×

Ми використовуємо файли cookie, щоб зробити LingQ кращим. Відвідавши сайт, Ви погоджуєтесь з нашими cookie policy.


image

"Малий і Карлсон, що живе на даху" Астрід Ліндгрен, Карлсон жартує (1)

Карлсон жартує (1)

— Ну, а тепер я хочу трохи розважитися,— заявив через хвилину Карлсон.— Ходімо погуляєм по дахах і там уже щось придумаємо.

Малий радо пристав на це. Він узяв Карлсона за руку, і вони разом вийшли на дах. Уже починало смеркати, і все довкола було дуже гарне: небо таке синє, як буває тільки весною, будинки, як завжди в присмерку, здавались

якимись таємничими, парк унизу, де Малий звичайно грався, світився зеленню, ніби в казці, а від високих тополь, що росли на подвір'ї, аж до самого даху линув приємний запах.

Вечір був просто чудовий — саме гуляти на даху. Всі вікна стояли відчинені, і з них чути було найрізноманітніші звуки: тиху розмову, дитячий сміх і плач, гавкіт собаки, бренькіт на піаніно і брязкіт посуду десь на кухні. На вулиці загуркотів мотоцикл, а коли він промчав, з'явилась коняка, цокаючи копитами по бруку; за нею немилосердно торохтів візок.

— Коли б люди знали, як гарно гуляти на даху, вони б ніколи не ходили вулицями,— сказав Малий.— О, як тут гарно!

— Еге ж, і дуже небезпечно,— мовив Карлсон,— тому що легко можна дати сторчака. Я покажу тобі такі місця, де майже завжди падаєш. [313]

Будинки стояли так близько один до одного, що можна було вільно йти з даху на дах. Дивовижні виступи, мансарди*, димарі, куточки й закамарки надавали дахам цікавої різноманітності.

[* Мансарда — кімната на горищі.]

І справді, тут було так небезпечно, що аж мурашки бігали по спині. В одному місці між двома будинками була широка прогалина, і Малий трохи не впав у неї. Та Карлсон останньої миті схопив його, коли хлопець одною ногою висів уже за краєм даху.

— Ну що, весело? — спитав Карлсон.— Це якраз те, про що я тобі казав. Ану спробуй ще раз! [314]

Проте Малий не мав бажання пробувати ще раз. Йому й одного разу було забагато. Траплялося чимало таких місць, де доводилось майже лізти рачки, щоб не скотитися; Карлсон хотів, щоб Малий якомога більше натішився, тому не завжди вибирав найлегший шлях.

— А тепер, я гадаю, нам треба трохи пожартувати,— сказав Карлсон.— Вечорами я часто гуляю на дахах і люблю пожартувати з людей, що живуть у цих мансардах.

— Як пожартувати? — спитав Малий.

— Всяко, залежно з ким. Я ніколи не жартую двічі однаково. Вгадай, хто найкращий у світі жартун?

Раптом десь поблизу заплакало немовля. Малий і раніше чув дитячий плач, але потім стало тихо. Мабуть, дитина на хвильку заспокоїлась, а тепер знов почала плакати.

Плач долинав з вікна найближчої мансарди — такий жалібний і самітний. — Бідне дитя! — сказав Малий.— Йому, певне, болить животик,

— Ми зараз йому поможемо,— мовив Карлсон.— Ходімо!

Вони пішли вздовж ринви і нарешті опинилися під вікном мансарди. Карлсон витяг шию і обережно зазирнув досередини.

— Дуже занедбана дитина,— сказав він.— Ну, звичайно, мама з татом десь вештаються.

Немовля заплакало ще жалібніше.

— Спокійно, тільки спокійно! — сказав Карлсон і перевалився через вікно.— Іде Карлсон, що живе на даху, найкраща в світі нянька.

Малий не хотів залишатися сам за вікном і поліз до кімнати слідом за Карлсоном, хоч і побоювався: що буде, коли раптом повернуться додому мама й тато дитини? [315]

Зате Карлсон анітрохи не боявся. Він пь дійшов до ліжечка, де лежало немовля, і полоскотав його біля шиї пухкеньким вказівним пальцем.

— Люлі-люлі-лю,— жартівливо проказав він.

Потім обернувся до Малого й пояснив:

— Так завжди заспокоюють маленьких дітей, коли вони плачуть.

З несподіванки немовля на мить затихло, та потім заревло ще дужче.

— Люлі-люлі-лю! — знову сказав Карлсон і додав: — А ще з дітьми ось як треба

робити.

Він узяв немовля з ліжечка і кілька разів підкинув до стелі. Мабуть, дитині це

сподобалось, бо раптом вона злегка усміхнулась беззубим ротиком.

Карлсон дуже запишався.

— Забавити дитину — невелика штука,— сказав він.— Найкраща в світі нянька...

Та закінчити він не встиг, бо дитина знов зайшлася плачем.

— Люлі-люлі-лю! — сердито гримнув Карлсон і ще дужче почав підкидати немовля

вгору.— Люлі-люлі-лю! Чуєш, що я тобі кажу!

Але дитина верещала на все горло, і Малий простяг до неї руки.

— Дай, я візьму її,— сказав він.

Малий дуже любив дітей і при нагоді завжди просив [316] маму й тата подарувати

йому маленьку сестричку, коли вже вони і нізащо не хочуть купити йому собаку. Він узяв від Карлсона згорточок і ніжно притулив його до себе.

— Не плач, люба моя,— сказав він.— Ти ж така гарненька.

Дитина замовкла й подивилась на Малого блискучими поважними оченятами. Потім знов засміялась беззубим ротиком і щось тихенько залебеділа.

— Це моє "люлі-люлі-лю" так помогло,— сказав Карлсон.— "Люлі-люлі-лю" завжди помагає, я вже тисячу разів пересвідчився в цьому.

— Цікаво, як вона зветься,— сказав Малий і легенько провів пальцем по ніжній щічці немовляти.

— Гуль-Фія,— заявив Карлсон,— дівчатка найчастіше мають таке наймення.

Малий ніколи не чув, щоб якась дівчинка звалась "Гуль-Фія", проте він подумав, що вже хто-хто, а найкраща в світі нянька знає, як звичайно називають дівчаток.

— Гуль-Фіє,, серденько, ти, певне, голодна,— сказав Малий, бо Гуль-Фія намагалася схопити губами його пальця.

— Якщо Гуль-Фія голодна, то ось тут є ковбаса й картопля,— мовив Карлсон, зазирнувши до кухонної шафки.— Жодна дитина не помре з голоду, поки Карлсон має ковбасу й картоплю.

Але Малому здалося, що Гуль-Фія не буде їсти ковбасу й картоплю. [317]

— Таких маленьких дітей годують молоком,— зауважив він.

— Ти гадаєш, що найкраща в світі нянька не знає, чим годують дітей, а чим ні?

спитав Карлсон.— Але якщо ти так наполягаєш, то я можу полетіти по корову! — Він сердито зиркнув на вікно й додав: — Хоч важко буде затягти корову крізь таке мізерне віконце.

Гуль-Фія марно ловила пальця Малого і жалібно пхикала. Вона, мабуть, таки справді була голодна.

Малий понишпорив у шафці, проте молока не знайшов: там тільки лежало на тарілці три холодні кружальця ковбаси.

— Спокійно, тільки спокійно! — сказав Карлсон.— Я згадав, де є молоко. Я сам інколи сьорбаю там. Гей-гоп, Малий, я швидко повернуся!

Карлсон покрутив за ґудзика на животі, і не встиг Малий рота розтулити, як він шугнув у вікно.

Малий страшенно перелякався. А що буде, як Карлсон, за своєю звичкою, застряне на кілька годин? Або як повернуться мама й тато Гуль-Фії і застануть її на руках у Малого!

Проте він недовго хвилювався: цього разу Карлсон не забарився. Гордий, мов півень, він залетів у вікно, тримаючи в руці пляшечку, з якої годують немовлят.

— Де ти дістав її? — здивувався Малий.

— Там, де завжди беру молоко,— відповів Карлсон.— На одному балконі в Естермальме.

— Ти що, поцупив пляшечку? — спитав Малий, зовсім переляканий. — Ні, позичив,— відповів Карлсон.

— Позичив? Коли ж ти гадаєш віддати її?

— Ніколи!

Малий пильно подивився на Карлсона, але той лиш махнув рукою:

— Дурниці, не варто й згадувати. Якась там нещасна [318] пляшечка молока. Там є одна родина, що має трійнята, і на балконі в них у відрах із кригою повно-повнісінько пляшечок з молоком. Вони будуть тільки раді, що я позичив трошки молока для Гуль- Фії.

Гуль-Фія простягла рученята до пляшечки й нетерпляче зацмокала губами.

— Я зараз трошки підігрію молоко,— сказав Малий і передав дитину Карлсонові. Поки він на плитці підігрівав пляшечку, Карлсон знов заходився вигукувати своє

"люлі-люлі-лю" і підкидати немовля до стелі.

Через деякий час Гуль-Фія лежала вже в своєму ліжечку й міцно спала. Вона

наїлася і була задоволена.

Малий упадав біля неї, Карлсон лоскотав її пальцем і кричав "люлі-люлі-лю", але

Гуль-Фія все одно заснула, бо добре наїлася і була стомлена.

— А тепер, перше ніж піти звідси, ми трошки пожартуємо,— сказав Карлсон.

Він підійшов до шафки й дістав з тарілки ковбасу. Малий витріщив на нього очі.

— Ось побачиш, що я втну.— Карлсон почепив кружальце ковбаси на клямку

кухонних дверей.

— Номер перший,— заявив він і задоволено кивнув головою.

Потім Карлсон підбіг до шафки. На ній стояв гарний білий порцеляновий голуб.

Малий не встиг і слова вимовити, як Карлсон тицьнув у дзьоб голубові кружальце ковбаси.

— Номер другий,— мовив Карлсон.— А номер третій дістане Гуль-Фія.

Він настромив останнє кружальце на шпичку і засунув її в кулачок сонній Гуль-Фії. Це справді було смішно.

Здавалося, що Гуль-Фія сама пішла, взяла собі кружальце ковбаси і з ним заснула. Проте Малий про всяк випадок сказав: [319]

— Будь ласка, не роби цього!

— Спокійно, тільки спокійно! — відповів Карлсон.— Це назавжди відучить її маму й тата вештатися десь вечорами.

— Чому?

— Дитину, що сама встає і бере собі ковбасу, вони не наважаться більше лишити без нікого. Бо хтозна, що вона захоче взяти наступного разу. Може, татове пиво?

І Карлсон ще раз подивився, чи міцно тримає ковбасу маленька Гуль-Фія.

— Спокійно, тільки спокійно! — сказав він.— Я знаю, що роблю. Адже я найкраща в світі нянька.

Раптом Малий почув, що хтось піднімається сходами, і дуже злякався.

— Вони йдуть! — прошепотів він. [320]

— Спокійно, тільки спокійно! — сказав Карлсон, і вони обидва кинулись до вікна.

У шпарку вже встромили ключа. Малий подумав, що все пропало. Але, на щастя,

він таки встиг перелізти через підвіконня.

За мить двері відчинились, і жіночий голос сказав:

— А маленька Сусана, люба мамина донька, спить собі та й спить!

— Еге ж, справді спить собі й спить,— озвався чоловічий голос.

Але потім почувся крик. Малий збагнув, що це мама й тато Гуль-Фії побачили у неї

в руці ковбасу.

Малий не чекав, що буде далі, а кинувся доганяти найкращу в світі няньку — вона,

зачувши голоси, швидко сховалася за димарем.

— Хочеш побачити волоцюг? — спитав Карлсон Малого, коли вони трохи

відсапались.— Я маю тут в одній мансарді двох першокласних волоцюг.

Карлсон говорив так, ніби то були його власні волоцюги. Малий, звичайно, знав, що

вони не його, та все одно захотів побачити їх.

З вікна мансарди, де мешкали волоцюги, долинав галас і сміх.

— О, та в них весело! — сказав Карлсон.— Ходімо побачимо, чого вони так радіють.

Вони побралися вздовж ринви до мансарди, і Карлсон зазирнув досередини. Вікно було завішене фіранками, але в одному місці лишилася шпарка, і в неї видно було кімнату.

— У волоцюг гості,— прошепотів Карлсон.

Малий і собі зазирнув у шпарку. В кімнаті сиділо два жевжики, що справді скидалися на волоцюг, і з ними приємний, скромний хлопець, такий на вигляд, немов він прибув з того села, де мешкала бабуся Малого. [321]

— Знаєш, що я думаю? — прошепотів Карлсон.— Я думаю, що волоцюги самі хочуть із когось пожартувати. Але зась, ми їм не дамо!

Він ще раз зазирнув усередину.

— Присягаюся, що вони лаштуються утнути щось тому бідоласі з червоною краваткою!

Волоцюги та хлопець з червоною краваткою сиділи за невеличким столиком біля самого вікна. Вони їли й пили. Коли-не-коли волоцюги ласкаво поплескували свого гостя по плечу й примовляли:

— Ми такі раді, що зустріли тебе, любий Оскаре!

— Я теж радий,— казав Оскар.— Коли вперше приїжджаєш до міста, як оце я, то так хочеться знайти добрих друзів, вірних і надійних. А то не знаєш, куди поткнутися. Або ще натрапиш на якихось негідників.

Волоцюги кивали головами.

— Так, так, негідникам легко попасти в руки,— сказав один із волоцюг, на ім'я Рулле.— Це велике щастя, що ти зустрів Філле й мене!

— Еге ж, якби ти не трапив на Рулле й на мене, тобі справді довелося б скрутно. А тепер їж, пий і почувай себе як дома,— сказав той, що його звали Філле, і знову поплескав Оскара по плечу.

Але те, що Філле зробив потім, страх як здивувало Малого: він, ніби випадково, засунув руку до задньої кишені Оскарових штанів, витяг звідти гаманця і обережно сховав його в задню кишеню своїх власних штанів. А Оскар нічого не помітив. Може, тому, що саме тієї миті Рулле гаряче обіймав його. Та коли Рулле одвів руку, в ній виявився Оскарів годинник. Рулле теж сховав його в задню кишеню своїх штанів. А Оскар нічого не помітив.

І тоді Карлсон, що живе на даху, обережно просунув свою пухку руку в шпарку між фіранками і витяг Ос-карового гаманця з кишені Філле. А той нічого не помітив. Потім Карлсон знову просунув у шпарку свою [322] пухку руку і витяг з кишені Рулле годинника. А Рулле теж нічого не помітив.

Трохи згодом, коли Рулле, Філле й Оскар ще попоїли і ще попили, Філле засунув руку до своєї кишені й виявив, що гаманця нема. Тоді він сердито глянув на Рулле й сказав:

— Слухай-но, Рулле, ану ходімо до сіней. Мені треба з тобою поговорити.

Але саме тієї миті Рулле помацав у себе в кишені, завважив, що немає годинника, і сказав:

— От добре. Бо в мене теж до тебе невідкладна справа.

Отож Філле та Рулле вийшли до сіней, а нещасний Оскар залишився сам. Йому, певне, було нудно сидіти, бо за якийсь час він підвівся і також вийшов до сіней поглянути, що роблять його нові приятелі.


Карлсон жартує (1) Carlson-Witze (1) Carlson jokes (1) Blagues Carlson (1)

— Ну, а тепер я хочу трохи розважитися,— заявив через хвилину Карлсон.— Ходімо погуляєм по дахах і там уже щось придумаємо. "Well, now I want to have some fun," said Carlson after a minute.

Малий радо пристав на це. The little one was happy to do it. Він узяв Карлсона за руку, і вони разом вийшли на дах. He took Carlson's hand and they went up to the roof together. Уже починало смеркати, і все довкола було дуже гарне: небо таке синє, як буває тільки весною, будинки, як завжди в присмерку, здавались It was already getting dark, and everything around was very beautiful: the sky was so blue, as it happens only in spring, the houses, as always at dusk, seemed to be 312

якимись таємничими, парк унизу, де Малий звичайно грався, світився зеленню, ніби в казці, а від високих тополь, що росли на подвір'ї, аж до самого даху линув приємний запах. somehow mysterious, the park below, where Little used to play, glowed with greenery, as if in a fairy tale, and from the tall poplars that grew in the yard, a pleasant smell wafted up to the very roof.

Вечір був просто чудовий — саме гуляти на даху. The evening was simply wonderful - walking on the roof. Всі вікна стояли відчинені, і з них чути було найрізноманітніші звуки: тиху розмову, дитячий сміх і плач, гавкіт собаки, бренькіт на піаніно і брязкіт посуду десь на кухні. All the windows were open, and a variety of sounds could be heard from them: quiet conversation, children laughing and crying, a dog barking, a piano playing, and dishes clattering somewhere in the kitchen. На вулиці загуркотів мотоцикл, а коли він промчав, з'явилась коняка, цокаючи копитами по бруку; за нею немилосердно торохтів візок. A motorcycle rumbled down the street, and as it sped away, a horse appeared, hooves clattering on the pavement, followed by a cart rattling mercilessly.

— Коли б люди знали, як гарно гуляти на даху, вони б ніколи не ходили вулицями,— сказав Малий.— О, як тут гарно! - "If people knew how nice it is to walk on the roof, they would never walk on the streets," said Malyi. "Oh, it's so nice here!

— Еге ж, і дуже небезпечно,— мовив Карлсон,— тому що легко можна дати сторчака. "Well, it's very dangerous," said Carlson, "because it's easy to be fooled." Я покажу тобі такі місця, де майже завжди падаєш. I'll show you places where you almost always fall. [313]

Будинки стояли так близько один до одного, що можна було вільно йти з даху на дах. The buildings were so close to each other that you could walk freely from roof to roof. Дивовижні виступи, мансарди*, димарі, куточки й закамарки надавали дахам цікавої різноманітності. Amazing projections, mansards*, chimneys, nooks and crannies gave the roofs an interesting variety.

[* Мансарда — кімната на горищі.]

І справді, тут було так небезпечно, що аж мурашки бігали по спині. Indeed, it was so dangerous here that it gave me chills. В одному місці між двома будинками була широка прогалина, і Малий трохи не впав у неї. There was a wide gap between the two houses, and Malyi almost fell into it. Та Карлсон останньої миті схопив його, коли хлопець одною ногою висів уже за краєм даху. But Carlson grabbed him at the last moment, when the boy was hanging with one foot over the edge of the roof.

— Ну що, весело? - Well, is it fun? — спитав Карлсон.— Це якраз те, про що я тобі казав. - Carlson asked. "This is exactly what I was telling you about. Ану спробуй ще раз! Try it again! [314] [314]

Проте Малий не мав бажання пробувати ще раз. However, Malyi had no desire to try again. Йому й одного разу було забагато. Even once was too much for him. Траплялося чимало таких місць, де доводилось майже лізти рачки, щоб не скотитися; Карлсон хотів, щоб Малий якомога більше натішився, тому не завжди вибирав найлегший шлях. There were quite a few such places where you had to almost climb the crabs in order not to roll; Carlson wanted Little to be as happy as possible, so he didn't always choose the easiest way.

— А тепер, я гадаю, нам треба трохи пожартувати,— сказав Карлсон.— Вечорами я часто гуляю на дахах і люблю пожартувати з людей, що живуть у цих мансардах.

— Як пожартувати? — спитав Малий.

— Всяко, залежно з ким. - It depends on who you're with. Я ніколи не жартую двічі однаково. I never make the same joke twice. Вгадай, хто найкращий у світі жартун? Guess who is the world's best joker?

Раптом десь поблизу заплакало немовля. Suddenly, a baby cried somewhere nearby. Малий і раніше чув дитячий плач, але потім стало тихо. The little boy had heard the children's cries before, but then it became quiet. Мабуть, дитина на хвильку заспокоїлась, а тепер знов почала плакати. Apparently, the child had calmed down for a moment, and now he started crying again.

Плач долинав з вікна найближчої мансарди — такий жалібний і самітний. The cry came from the window of the nearest attic - so pitiful and lonely. — Бідне дитя! - Poor child! — сказав Малий.— Йому, певне, болить животик, - said Little. - He must have a tummy ache,

— Ми зараз йому поможемо,— мовив Карлсон.— Ходімо! - We're going to help him now," Carlson said.

Вони пішли вздовж ринви і нарешті опинилися під вікном мансарди. They walked along the gutter and finally found themselves under the attic window. Карлсон витяг шию і обережно зазирнув досередини. Carlson craned his neck and cautiously peered inside.

— Дуже занедбана дитина,— сказав він.— Ну, звичайно, мама з татом десь вештаються. - A very neglected child, - he said. - Well, of course, mom and dad are hanging out somewhere.

Немовля заплакало ще жалібніше. The baby cried even more pitifully.

— Спокійно, тільки спокійно! - Calm down, just calm down! — сказав Карлсон і перевалився через вікно.— Іде Карлсон, що живе на даху, найкраща в світі нянька.

Малий не хотів залишатися сам за вікном і поліз до кімнати слідом за Карлсоном, хоч і побоювався: що буде, коли раптом повернуться додому мама й тато дитини? The little boy did not want to stay alone outside the window and climbed into the room after Carlson, although he was afraid: what will happen when the child's mother and father suddenly return home? [315]

Зате Карлсон анітрохи не боявся. Він пь дійшов до ліжечка, де лежало немовля, і полоскотав його біля шиї пухкеньким вказівним пальцем. He walked to the crib where the baby was lying and tickled him near the neck with his chubby index finger.

— Люлі-люлі-лю,— жартівливо проказав він.

Потім обернувся до Малого й пояснив: Then he turned to Malyi and explained:

— Так завжди заспокоюють маленьких дітей, коли вони плачуть. - This is how you always calm down small children when they cry.

З несподіванки немовля на мить затихло, та потім заревло ще дужче. Out of surprise, the baby fell silent for a moment, and then roared even louder.

— Люлі-люлі-лю! - Lullaby, lullaby, lullaby! — знову сказав Карлсон і додав: — А ще з дітьми ось як треба - said Carlson again and added: - And with children, this is how it should be

робити. to do.

Він узяв немовля з ліжечка і кілька разів підкинув до стелі. He took the baby out of the crib and threw it several times to the ceiling. Мабуть, дитині це

сподобалось, бо раптом вона злегка усміхнулась беззубим ротиком. I liked it, because suddenly she smiled slightly with her toothless mouth.

Карлсон дуже запишався. Carlson was very proud.

— Забавити дитину — невелика штука,— сказав він.— Найкраща в світі нянька... - "It's a small thing to amuse a child," he said. "The best nanny in the world...

Та закінчити він не встиг, бо дитина знов зайшлася плачем. But he did not have time to finish, because the child started crying again.

— Люлі-люлі-лю! — сердито гримнув Карлсон і ще дужче почав підкидати немовля

вгору.— Люлі-люлі-лю! Чуєш, що я тобі кажу! You hear what I'm telling you!

Але дитина верещала на все горло, і Малий простяг до неї руки. But the child was screaming at the top of her lungs, and the Kid reached out to her.

— Дай, я візьму її,— сказав він. - Let me take it," he said.

Малий дуже любив дітей і при нагоді завжди просив [316] маму й тата подарувати The little one loved children very much and always asked [316] mom and dad for presents

йому маленьку сестричку, коли вже вони і нізащо не хочуть купити йому собаку. He was told to get him a little sister, when they would never buy him a dog. Він узяв від Карлсона згорточок і ніжно притулив його до себе. He took the bundle from Carlson and gently hugged it to him.

— Не плач, люба моя,— сказав він.— Ти ж така гарненька.

Дитина замовкла й подивилась на Малого блискучими поважними оченятами. The child fell silent and looked at the Kid with sparkling, respectful eyes. Потім знов засміялась беззубим ротиком і щось тихенько залебеділа. Then she laughed again with her toothless mouth and chirped something quietly.

— Це моє "люлі-люлі-лю" так помогло,— сказав Карлсон.— "Люлі-люлі-лю" завжди помагає, я вже тисячу разів пересвідчився в цьому. "It's my "lili-lili-liu" that helped so much," said Carlson. "Lili-lilili-liu" always helps, I've already proven it a thousand times.

— Цікаво, як вона зветься,— сказав Малий і легенько провів пальцем по ніжній щічці немовляти. "I wonder what her name is," said Maly and lightly ran his finger over the baby's tender cheek.

— Гуль-Фія,— заявив Карлсон,— дівчатка найчастіше мають таке наймення. - "Gul-Fia," Carlson said, "is the most common name for girls.

Малий ніколи не чув, щоб якась дівчинка звалась "Гуль-Фія", проте він подумав, що вже хто-хто, а найкраща в світі нянька знає, як звичайно називають дівчаток. The boy had never heard of a girl being called "Gul-Fia," but he thought that the best nanny in the world would know what girls were usually called.

— Гуль-Фіє,, серденько, ти, певне, голодна,— сказав Малий, бо Гуль-Фія намагалася схопити губами його пальця. "Gul-Fiya, my dear, you must be hungry," said Little, because Gul-Fiya was trying to grab his finger with her lips.

— Якщо Гуль-Фія голодна, то ось тут є ковбаса й картопля,— мовив Карлсон, зазирнувши до кухонної шафки.— Жодна дитина не помре з голоду, поки Карлсон має ковбасу й картоплю.

Але Малому здалося, що Гуль-Фія не буде їсти ковбасу й картоплю. [317]

— Таких маленьких дітей годують молоком,— зауважив він.

— Ти гадаєш, що найкраща в світі нянька не знає, чим годують дітей, а чим ні?

спитав Карлсон.— Але якщо ти так наполягаєш, то я можу полетіти по корову! asked Carlson. "But if you insist, I can fly for a cow!" — Він сердито зиркнув на вікно й додав: — Хоч важко буде затягти корову крізь таке мізерне віконце.

Гуль-Фія марно ловила пальця Малого і жалібно пхикала. Gul-Fiya caught the Kid's finger in vain and whimpered pitifully. Вона, мабуть, таки справді була голодна.

Малий понишпорив у шафці, проте молока не знайшов: там тільки лежало на тарілці три холодні кружальця ковбаси.

— Спокійно, тільки спокійно! — сказав Карлсон.— Я згадав, де є молоко. Я сам інколи сьорбаю там. Гей-гоп, Малий, я швидко повернуся!

Карлсон покрутив за ґудзика на животі, і не встиг Малий рота розтулити, як він шугнув у вікно. Carlson twisted the button on his stomach, and before the Little One could open his mouth, he rushed out the window.

Малий страшенно перелякався. The kid was terrified. А що буде, як Карлсон, за своєю звичкою, застряне на кілька годин? What happens if Carlson, as is his habit, gets stuck for several hours? Або як повернуться мама й тато Гуль-Фії і застануть її на руках у Малого! Or how Gul-Fia's mom and dad will come back and find her in the arms of the Kid!

Проте він недовго хвилювався: цього разу Карлсон не забарився. However, he didn't worry for long: this time Carlson didn't hesitate. Гордий, мов півень, він залетів у вікно, тримаючи в руці пляшечку, з якої годують немовлят. Proud as a rooster, he flew through the window, holding a bottle used to feed babies.

— Де ти дістав її? - Where did you get it? — здивувався Малий. - Malyi was surprised.

— Там, де завжди беру молоко,— відповів Карлсон.— На одному балконі в Естермальме. - "Where I always get my milk," Carlson replied, "on the same balcony in Östermalm.

— Ти що, поцупив пляшечку? - Did you drink the bottle? — спитав Малий, зовсім переляканий. - Maly asked, completely frightened. — Ні, позичив,— відповів Карлсон. - No, I borrowed it," Carlson replied.

— Позичив? - Did you borrow it? Коли ж ти гадаєш віддати її? When do you plan to give it back?

— Ніколи! - Never!

Малий пильно подивився на Карлсона, але той лиш махнув рукою: The kid looked at Carlson intently, but he just waved his hand:

— Дурниці, не варто й згадувати. - Nonsense, not worth mentioning. Якась там нещасна [318] пляшечка молока. Some miserable [318] bottle of milk. Там є одна родина, що має трійнята, і на балконі в них у відрах із кригою повно-повнісінько пляшечок з молоком. There is one family with triplets, and on their balcony they have ice buckets full of milk bottles. Вони будуть тільки раді, що я позичив трошки молока для Гуль- Фії. They will be only too happy that I borrowed some milk for Gul-Fia.

Гуль-Фія простягла рученята до пляшечки й нетерпляче зацмокала губами. Gul-Fiya stretched out her hands to the bottle and smacked her lips impatiently.

— Я зараз трошки підігрію молоко,— сказав Малий і передав дитину Карлсонові. - "I'll heat the milk a little bit," said the Kid and handed the child to Carlson. Поки він на плитці підігрівав пляшечку, Карлсон знов заходився вигукувати своє While he was warming up the bottle on the tile, Carlson started shouting his own

"люлі-люлі-лю" і підкидати немовля до стелі.

Через деякий час Гуль-Фія лежала вже в своєму ліжечку й міцно спала. After some time, Gul-Fiya was already lying in her crib and fast asleep. Вона

наїлася і була задоволена. I was full and satisfied.

Малий упадав біля неї, Карлсон лоскотав її пальцем і кричав "люлі-люлі-лю", але

Гуль-Фія все одно заснула, бо добре наїлася і була стомлена. Gul-Fiya fell asleep anyway, because she was well fed and tired.

— А тепер, перше ніж піти звідси, ми трошки пожартуємо,— сказав Карлсон. "And now, before we leave here, we'll have a little joke," said Carlson.

Він підійшов до шафки й дістав з тарілки ковбасу. He went to the locker and took out a plate of sausage. Малий витріщив на нього очі. The kid stared at him.

— Ось побачиш, що я втну.— Карлсон почепив кружальце ковбаси на клямку - You'll see, I'll get sleepy." Carlson put a sausage slice on the latch.

кухонних дверей. kitchen doors.

— Номер перший,— заявив він і задоволено кивнув головою. "Number one," he declared and nodded his head with satisfaction.

Потім Карлсон підбіг до шафки. Then Carlson ran to his locker. На ній стояв гарний білий порцеляновий голуб. There was a beautiful white porcelain dove on it.

Малий не встиг і слова вимовити, як Карлсон тицьнув у дзьоб голубові кружальце ковбаси. Before the kid could say a word, Carlson pushed a sausage slice into the pigeon's beak.

— Номер другий,— мовив Карлсон.— А номер третій дістане Гуль-Фія. - "Number two," Carlson said, "and number three will go to Gul-Fia.

Він настромив останнє кружальце на шпичку і засунув її в кулачок сонній Гуль-Фії. He threaded the last circle onto the pin and put it in the fist of the sleeping Gul-Fiya. Це справді було смішно. It was really funny.

Здавалося, що Гуль-Фія сама пішла, взяла собі кружальце ковбаси і з ним заснула. It seemed as if Gul-Fiya herself had gone away, taken a slice of sausage and fallen asleep with it. Проте Малий про всяк випадок сказав: [319] However, Maly said, just in case: [319]

— Будь ласка, не роби цього! - Please don't do this!

— Спокійно, тільки спокійно! - Calm down, just calm down! — відповів Карлсон.— Це назавжди відучить її маму й тата вештатися десь вечорами. - Carlson replied, "This will forever wean her mom and dad off wandering around in the evenings.

— Чому?

— Дитину, що сама встає і бере собі ковбасу, вони не наважаться більше лишити без нікого. - They would not dare to leave a child who gets up and takes his own sausage without anyone else. Бо хтозна, що вона захоче взяти наступного разу. Because who knows what she will want to take next time. Може, татове пиво? Maybe dad's beer?

І Карлсон ще раз подивився, чи міцно тримає ковбасу маленька Гуль-Фія. And Carlson looked again to see if the little Gul-Fia was holding the sausage tightly.

— Спокійно, тільки спокійно! — сказав він.— Я знаю, що роблю. Адже я найкраща в світі нянька. After all, I am the best nanny in the world.

Раптом Малий почув, що хтось піднімається сходами, і дуже злякався. Suddenly, Malyi heard someone coming up the stairs and got very scared.

— Вони йдуть! - They're coming! — прошепотів він. - He whispered. [320]

— Спокійно, тільки спокійно! — сказав Карлсон, і вони обидва кинулись до вікна. - Carlson said, and they both rushed to the window.

У шпарку вже встромили ключа. A key has already been stuck in the fence. Малий подумав, що все пропало. The kid thought everything was lost. Але, на щастя,

він таки встиг перелізти через підвіконня. He managed to climb over the window sill.

За мить двері відчинились, і жіночий голос сказав: A moment later, the door opened and a woman's voice said:

— А маленька Сусана, люба мамина донька, спить собі та й спить! - And little Susana, her mother's darling daughter, is still sleeping!

— Еге ж, справді спить собі й спить,— озвався чоловічий голос. - "Yes, he is indeed sleeping," a man's voice responded.

Але потім почувся крик. But then I heard a scream. Малий збагнув, що це мама й тато Гуль-Фії побачили у неї The kid realized that it was Gul-Fia's mom and dad who saw her

в руці ковбасу. I'm holding a sausage in my hand.

Малий не чекав, що буде далі, а кинувся доганяти найкращу в світі няньку — вона, The boy did not expect what would happen next, but rushed to catch up with the world's best nanny - her,

зачувши голоси, швидко сховалася за димарем.

— Хочеш побачити волоцюг? - Do you want to see the tramps? — спитав Карлсон Малого, коли вони трохи - asked Carlson the Kid when they were a little

відсапались.— Я маю тут в одній мансарді двох першокласних волоцюг. "I have two first-class tramps in one attic here.

Карлсон говорив так, ніби то були його власні волоцюги. Carlson spoke as if they were his own tramps. Малий, звичайно, знав, що The kid, of course, knew that

вони не його, та все одно захотів побачити їх. They were not his, but he wanted to see them anyway.

З вікна мансарди, де мешкали волоцюги, долинав галас і сміх. Noise and laughter came from the attic window where the vagrants lived.

— О, та в них весело! - Oh, they're fun! — сказав Карлсон.— Ходімо побачимо, чого вони так радіють. - "Let's go see what they're so excited about.

Вони побралися вздовж ринви до мансарди, і Карлсон зазирнув досередини. They walked along the gutter to the attic, and Carlson looked inside. Вікно було завішене фіранками, але в одному місці лишилася шпарка, і в неї видно було кімнату. The window was covered with curtains, but there was a gap in one place, and you could see the room through it.

— У волоцюг гості,— прошепотів Карлсон. - The tramps have guests," Carlson whispered.

Малий і собі зазирнув у шпарку. The boy looked into the steamer as well. В кімнаті сиділо два жевжики, що справді скидалися на волоцюг, і з ними приємний, скромний хлопець, такий на вигляд, немов він прибув з того села, де мешкала бабуся Малого. In the room there were two vagabonds who really looked like tramps, and with them a nice, modest guy who looked like he came from the village where Malyi's grandmother lived. [321]

— Знаєш, що я думаю? — прошепотів Карлсон.— Я думаю, що волоцюги самі хочуть із когось пожартувати. Але зась, ми їм не дамо! But no, we won't let them!

Він ще раз зазирнув усередину. He looked inside once more.

— Присягаюся, що вони лаштуються утнути щось тому бідоласі з червоною краваткою! - I swear they're getting ready to do something to that poor guy with the red tie!

Волоцюги та хлопець з червоною краваткою сиділи за невеличким столиком біля самого вікна. The tramps and the guy with the red tie were sitting at a small table near the window. Вони їли й пили. They ate and drank. Коли-не-коли волоцюги ласкаво поплескували свого гостя по плечу й примовляли: Every now and then, the tramps would gently pat their guest on the shoulder and say something to him:

— Ми такі раді, що зустріли тебе, любий Оскаре! - We are so happy to have met you, dear Oscar!

— Я теж радий,— казав Оскар.— Коли вперше приїжджаєш до міста, як оце я, то так хочеться знайти добрих друзів, вірних і надійних. - "I'm glad too," Oscar said. "When you first come to a city like I did, you want to find good friends, loyal and reliable. А то не знаєш, куди поткнутися. Otherwise, you don't know where to turn. Або ще натрапиш на якихось негідників. Or you might run into some scoundrels.

Волоцюги кивали головами. The tramps nodded their heads.

— Так, так, негідникам легко попасти в руки,— сказав один із волоцюг, на ім'я Рулле.— Це велике щастя, що ти зустрів Філле й мене! - "Yes, yes, it's easy for scoundrels to fall into the hands of scoundrels," said one of the tramps, named Rulle. "It's a great fortune that you met Phille and me!

— Еге ж, якби ти не трапив на Рулле й на мене, тобі справді довелося б скрутно. - Yeah, if you hadn't run into Rulle and me, you would have had a hard time. А тепер їж, пий і почувай себе як дома,— сказав той, що його звали Філле, і знову поплескав Оскара по плечу. Now eat, drink, and feel at home," said the man whose name was Fille, and patted Oskar on the shoulder again.

Але те, що Філле зробив потім, страх як здивувало Малого: він, ніби випадково, засунув руку до задньої кишені Оскарових штанів, витяг звідти гаманця і обережно сховав його в задню кишеню своїх власних штанів. But what Fille did next surprised the kid like no other: he put his hand in Oscar's back pocket, pulled out his wallet, and carefully hid it in the back pocket of his own pants. А Оскар нічого не помітив. And Oscar didn't notice anything. Може, тому, що саме тієї миті Рулле гаряче обіймав його. Maybe because at that very moment Rulle was hugging him warmly. Та коли Рулле одвів руку, в ній виявився Оскарів годинник. But when Roullet withdrew his hand, it was an Oscar watch. Рулле теж сховав його в задню кишеню своїх штанів. Rulle also hid it in the back pocket of his pants. А Оскар нічого не помітив. And Oscar didn't notice anything.

І тоді Карлсон, що живе на даху, обережно просунув свою пухку руку в шпарку між фіранками і витяг Ос-карового гаманця з кишені Філле. And then Carlson, who lives on the roof, carefully put his chubby hand in the gap between the curtains and pulled the wasp's wallet out of Phille's pocket. А той нічого не помітив. He didn't notice anything. Потім Карлсон знову просунув у шпарку свою [322] пухку руку і витяг з кишені Рулле годинника. Carlson then put his [322] plump hand back into his pants and pulled a watch out of Roulle's pocket. А Рулле теж нічого не помітив. And Rulle didn't notice anything either.

Трохи згодом, коли Рулле, Філле й Оскар ще попоїли і ще попили, Філле засунув руку до своєї кишені й виявив, що гаманця нема. A little later, when Rulle, Fille, and Oskar were still eating and drinking, Fille put his hand in his pocket and found that his wallet was gone. Тоді він сердито глянув на Рулле й сказав: Then he looked angrily at Rulle and said:

— Слухай-но, Рулле, ану ходімо до сіней. - Listen, Rull, let's go to the barn. Мені треба з тобою поговорити. I need to talk to you.

Але саме тієї миті Рулле помацав у себе в кишені, завважив, що немає годинника, і сказав: But at that very moment, Rulle felt in his pocket, noticed that he didn't have a watch, and said:

— От добре. - That's good. Бо в мене теж до тебе невідкладна справа. Because I also have an urgent matter to discuss with you.

Отож Філле та Рулле вийшли до сіней, а нещасний Оскар залишився сам. So Fillé and Rulle went out to the haylofts, and unhappy Oskar was left alone. Йому, певне, було нудно сидіти, бо за якийсь час він підвівся і також вийшов до сіней поглянути, що роблять його нові приятелі. He must have been bored sitting there, because after a while he got up and went out to the hayloft to see what his new friends were doing.