×

Ми використовуємо файли cookie, щоб зробити LingQ кращим. Відвідавши сайт, Ви погоджуєтесь з нашими cookie policy.


image

"Малий і Карлсон, що живе на даху" Астрід Ліндгрен, Карлсон грається в привида (1)

Карлсон грається в привида (1)

Аж наступного дня біля столу, коли всі обідали, тато й мама спитали Малого, як він опинився на даху.

— Ти проліз у віконце на горищі? — спитала мама. [328]

— Ні, я полетів з Карлсоном, що живе на даху,— відповів Малий.

Мама й тато ззирнулися.

— Ні, це вже занадто,— сказала мама.— Той Карлсон уже сидить мені в печінках!

— Слухай, Малий,— сказав тато,— ніякого Карлсона, що жив би на даху, не існує.

— Ні, існує,— сказав Малий.— Принаймні ще вчора існував.

Мама похитала головою.

— Добре, що скоро почнуться канікули і ти поїдеш до бабусі. Може, хоч там уже

той Карлсон відчепиться від тебе.

Малий зовсім забув, що його чекає таке лихо. Його на ціле літо пошлють у село до

бабусі! І він два місяці не побачить Карлсона! Взагалі в бабусі йому дуже подобається, там завжди так весело, гарно, але без Карлсона... А що, як Карлсон уже не житиме на їхньому даху, коли Малий повернеться додому?

Він сперся ліктями на стіл, обхопив голову руками й спробував уявити собі, як він житиме без Карлсона.

— Ти хіба не знаєш, що не можна класти лікті на стіл? — зауважила Бетан.

— Стеж за собою! — відрубав їй Малий.

— Малий, прийми лікті зі столу,— сказала мама.— З'їси ще кучерявої капусти?

— Ні, краще вмерти,— відповів він.

— Ох, як негарно,— мовив тато.— Треба казати:

"Ні, дякую".

"Чого це вони так командують хлопцем, що коштує сто тисяч мільйонів крон?"

подумав Малий, але вголос не вимовив цього.

Натомість він сказав:

— Ви ж самі чудово розумієте, що коли я кажу: "Краще вмерти", то маю на думці: "Ні, дякую". [329]

— Але виховані люди так не кажуть,— мовив тато.— А ти хіба не хочеш стати вихованою людиною?

— Ні, тату, я хочу стати таким, як ви,— сказав Малий. Мама, Боссе і Бетан зареготали.

Малий не зрозумів, чого вони регочуть, та йому здалося, що сміються з його тата, а цього вже він не міг стерпіти.

— Еге ж, я хочу бути таким, як ви, тату, бо ви дуже гарні,— сказав він, ніжно дивлячись на батька.

— Дякую, синку,— сказав тато.— Але як же це так, що ти не хочеш більше кучерявої капусти?

— Ні, краще вмерти!

— Та вона дуже корисна,— сказала мама.

— Мабуть, що так,— погодився Малий.— Я давно помітив: що їжа несмачніша, то

вона корисніша. Хотів би я знати, чому всі ті вітаміни є тільки в тому, що несмачне?

— А ти б, звичайно, хотів, аби вітаміни були в шоколаді та жувальній гумці?

глузливо зауважив Боссе.

— Давно вже ти нічого не казав такого розумного,— відповів йому Малий.

Після обіду Малий пішов до своєї кімнати. Він усім серцем бажав, щоб

якнайшвидше прилетів Карлсон. Адже Малому невдовзі доведеться поїхати з міста, тому він хотів тепер частіше зустрічатися з Карлсоном.

Карлсон, певне, вгадав його бажання, бо відразу прилетів, тільки-но Малий визирнув у вікно.

— У тебе сьогодні немає гарячки? — спитав Малий.

— У мене? Гарячки?.. В мене її ніколи не буває! Це тільки вмовляння.

— Ти вмовив себе, що маєш гарячку? — здивувався Малий.

— Ні, я вмовив тебе, що маю гарячку! — відповів [330] Карлсон і задоволено

засміявся.— Відгадай, хто найкращий у світі жартівник?

Він ані миті не сидів на місці. Розмовляючи з Малим, він весь час сновигав по

кімнаті, обмацував усе, відчиняв дверцята, шухляди і з великою цікавістю оглядав кожну річ.

— Ні, сьогодні в мене немає гарячки. Сьогодні я надзвичайно здоровий і маю бажання трохи погратися.

Малий також був не від того, щоб трохи погратися. Проте насамперед хотів, аби мама, тато, Боссе і Бетан побачили нарешті Карлсона й перестали набридати йому розмовами про те, що Карлсон не існує.

— Почекай мене трошки,— швидко сказав він,— я зараз вернуся.

І він кинувся до вітальні.

Боссе і Бетан, на жаль, щойно кудись пішли, зате хоч мама й тато сиділи у вітальні.

Малий схвильовано сказав їм:

— Мамо й тату, ходім зараз же до моєї кімнати! Він не зважувався й згадувати про Карлсона — краще буде, як вони побачать його без попередження.

— А може, ти посидиш із нами? — спитала мама.

— Ні, ви ходіть зі мною. Там ви щось побачите.

Після недовгих переговорів Малому пощастило забрати маму й тата до своєї

кімнати. Радий і щасливий, він відчинив навстіж двері — нарешті вони побачать Карлсона

Та ! Малий трохи не заплакав з розчарування. Кімната була порожня, так само, як минулого разу, коли він хотів показати Карлсона.

— То що ми маємо тут побачити? — спитав тато.

— Нічого особливого,— промимрив Малий.

На щастя, тієї миті задзвонив телефон, отож Малому не довелось нічого

пояснювати. Тато пішов говорити [331] по телефону, а мама згадала, що залишила в духовці солодкий пиріг, і поспішила до кухні.

Малий зостався сам і сів біля вікна. Він був дуже сердитий на Карлсо-на і поклав собі сказати йому все відверто, коли той знов прилетить.

Проте ніхто не прилетів. Натомість відчинилися дверцята шафи і звідти висунулось хитре Карлсонове обличчя.

Малий був страх який вражений.

— Що ти робив у моїй шафі? — спитав він.

— Сказати, що я там висиджував курчат? Коли ж ні! Сидів і думав про свої гріхи?

Теж ні! Лежав на полиці й відпочивав? Оце воно й є! — відповів Карлсон.

Малий відразу забув, що сердиться на нього. Він просто зрадів, що Карлсон

знайшовся.

— У твоїй шафі дуже гарно гратися в жмурки,— сказав Карлсон.— Може,

пограємось, га? Я знов ляжу на полицю, а ти шукатимеш мене.

І, не чекаючи згоди Малого, він зник у шафі. Малий чув, як він видряпувався на

верхню полицю.

— Ну, тепер шукай! — гукнув Карлсон.

Малий відчинив дверцята навстіж і, звичайно, відразу побачив на полиці Карлсона.

— Фе, який ти поганий хлопчисько! — закричав Карлсон.— Міг же ти спершу

пошукати мене на ліжку, під столом чи десь-інде. І щоб я грався з тобою! Фе, який ти поганий!

Тієї миті пролунав дзвінок біля вхідних дверей, і зразу мама з сіней гукнула: [332]

— Малий, до тебе прийшли Крістер і Гунілла!

Цього було досить, щоб Карлсон знов повеселішав.

— Стривай, ми зараз пожартуємо з них,— прошепотів він Малому.— Зачини за

мною шафу!

Ледве Малий устиг зачинити дверцята, як увійшли Гунілла й Крістер. Вони

мешкали на тій самій вулиці і вчилися в одному класі з Малим. Малому дуже

подобалась Гунілла, і він часто розповідав мамі, яка вона "страшенно гарна".

Крістера Малий також любив і давно вже пробачив йому ґулю на лобі. Щоправда, вони з Крістером частенько билися, але після того знов лишалися друзями, як і були.

А втім, Малий бився не лише з Крістером, а майже з усіма дітьми з їхньої вулиці. Тільки Гуніллу він не чіпав ніколи.

— Як це сталося, що ти ще ні разу не набив Гуніллу? — спитала якось мама.

— Коли ж вона така страшенно гарна, що її ні за що бити,— відповів Малий.

Проте Гунілла теж часом, могла добре допекти йому. От хоча б учора, коли вони

поверталися зі школи і Малий розповідав про Карлсона. Гунілла почала сміятися й заявила, що все це вигадка. Крістер підтримав її, тож Малий змушений був луснути його. Тоді Крістер у відповідь і шпурнув у Малого каменем. [333]

Але тепер вони все-таки прийшли до нього в гості, і Крістер привів навіть свого песика Йофу! Побачивши Йофу, Малий зовсім забув про Карлсона, що лежав у шафі на полиці. "Немає в світі нічого кращого за собаку",— подумав він.

Йофа підстрибував і гавкав, а Малий обіймав його та гладив по голові. Крістер стояв поруч і спокійно дивився, як Малий упадає біля собаки. Адже він знав, що Йофа — це його собака, тож нехай собі Малий хоч погладить і попестить його досхочу.

І раптом, саме як Малий захоплено бавився з Йофою, Гунілла, лукаво посміхаючись, спитала:

— А де ж твій приятель Карлсон, що живе на даху? Ми думали, що він у тебе.

Аж тепер Малий згадав, що Карлсон лежить на полиці в шафі. Проте він наперед не знав, що саме цього [334] разу затіває Карлсон, тому й не признався Крістерові та Гуніллі, що той є в кімнаті.

— Ось ти, Гунілло, вважаєш, що я все вигадав про Карлсона. Вчора ти казала, що він тільки моя вигадка...

— А хіба ні? — І Гунілла так зареготала, що на щоках у неї з'явились ямочки. — Уяви собі, що ні,— заперечив Малий.

— Але ж ти його справді вигадав,— втрутився в розмову Крістер.

— Ні, не вигадав,— стояв на своєму Малий.

Він міркував, чи варто пробувати розв'язати суперечку словами, чи, може, краще відразу й не морочитись, а дати Крістерові як слід. Але не встиг він на чомусь зупинитись, як із шафи пролунало голосне й дзвінке:

— Ку-ку-рі-ку!

— Що це? — спитала Гунілла і з подиву аж роззявила червоного, як вишня, ротика.

— Ку-ку-рі-ку! — знов почулося з шафи. Наче справді співав півень.

— У тебе що, в шафі живе півень? — здивувався Крістер.

Йофа почав гарчати. Малий так реготав, що не міг вимовити й слова.

— Ку-ку-рі-ку! — втретє почули вони.

— Я зараз відчиню шафу й погляну, що там,— сказала Гунілла.

Вона відчинила дверцята й зазирнула всередину. Крістер підбіг до неї і теж

заглянув у шафу. Спочатку вони побачили тільки одяг, що там висів. Але потім з

верхньої полиці до них долинув сміх. Крістер і Гунілла поглянули туди й побачили товстого чоловічка. Він зручно вмостився на полиці, підперши рукою голову, і помахував пухкенькою ніжкою. Його блакитні очі аж сяяли з радощів. [335]

Гунілла й Крістер просто поніміли з подиву. Тільки Йофа не переставав гарчати. Нарешті Гунілла отямилась і спитала:

— Хто це?

— Всього тільки невеличка химера,— відповів дивний чоловічок з полиці і ще

швидше замахав ногою.— Химера, що лежить собі й відпочиває. Одне слово — вигадка. [336]

— То це... то це...— затинаючись, промурмотів Крістер.

— Вигадка, що лежить собі й співає по-півнячому,— відповів чоловічок.

— То це Карлсон, що живе на даху! — прошепотіла Гунілла.

— А хто ж іще, по-твоєму? Може, це стара пані Густафсон, що має дев'яносто два

роки, залізла сюди й заплуталась серед одежі?

Малий аж заходився від сміху — надто вже безглуздий вигляд мали розгублені

Гунілла й Крістер.

— Вони, мабуть, поніміли,— насилу вимовив він.

Карлсон одним стрибком опинився на підлозі, підійшов до Гунілли й жартівливо

ущипнув її за щоку.

— А що це за вигадка?

— Ми...— почав Крістер.

— Тебе звати Август, а ще як? — перебив його Карлсон.

— Ні, я ніякий не Август,— відповів Крістер.

— Чудово, підемо далі,— мовив Карлсон.

— Це Гунілла й Крістер,— пояснив Малий.

— Просто дивно, як людям не щастить,— мовив Карлсон.— Та що зробиш — усі, на

жаль, не можуть зватися Карлсонами.

Він цікаво озирнувся й повів далі одним духом:

— А тепер я маю бажання трошки розважитись. Нумо кидати стільці через вікно

абощо!

Малий не вважав, що це буде весела гра. До того ж він був певний, що мамі й татові

також не дуже сподобається така розвага.

— Ох, які ви старомодні, страшенно старомодні,— мовив Карлсон.— Ну, хай вам біс,

тоді придумайте щось самі, щоб було весело. А то я не граюся,— додав він і ображено надув губи. [337]

— Авжеж, ми придумаємо щось інше,— благально сказав Малий.

Але Карлсон, мабуть, таки насправді розгнівався на них.

— Oсь я візьму та й полечу собі геть,— заявив він. І Малий, і Крістер, і Гунілла

розуміли, яке це буде для них лихо, тому хором почали вмовляти Карлсона, щоб він залишився.

Карлсон якусь мить сидів насуплений і мовчав.

— Я ще не певний,— нарешті озвався він,— але,

може, я й залишусь, коли вона,— Карлсон тицьнув пухкеньким пальцем у Гуніллу,— коли вона погладить мене й скаже: "Любий Карлсоне".

Гунілла з радістю погладила його й попросила:

— Любий Карлсоне, залитися з нами, ми неодмінно придумаємо якусь гру!

— Ну гаразд,— погодився Карлсон,— нехай буде так.

Дітям полегшало на серці. Проте ненадовго. Мама й тато Малого звичайно

щовечора виходили на прогулянку. І ось тепер мама гукнула з сіней:

— Малий, ми йдемо! Крістер і Гунілла можуть побути в тебе до восьмої, а потім ти

лягай спати. Коли ми повернемось, я зайду віддати тобі на добраніч!

І діти почули, як у сінях зачинилися двері.

— Вона не сказала, до котрої години мені можна сидіти,— мовив Карлсон і знов

насупився.— Я не [338] хочу гратися, коли до мене ставляться так несправедливо. — Ти можеш бути в мене, скільки захочеш,— сказав Малий.

Карлсон насупився ще дужче.

— А чому мене не випровадять звідси о восьмій, як інших? Ні, я не граюся!

— Гаразд, я попрошу маму, щоб вона випровадила й тебе додому о восьмій,— поспішив запевнити його Малий.— А ти не придумав, чим би нам розважитись?

І раптом поганий настрій у Карлсона як водою змило.

— Ми будемо гратися в привида й лякати людей,— запропонував він.— Ви не уявляєте собі, що я можу зробити з самим тільки простирадлом. Якби кожний, кого я налякав до смерті, давав мені за це по п'ять ере, то я міг би купити собі цілу купу шоколаду. Адже я найкращий у світі привид! — додав Карлсон, і очі в нього радісно заблищали.


Карлсон грається в привида (1) Carlson spielt einen Geist (1) Carlson plays a ghost (1) Carlson joue un fantôme (1)

Аж наступного дня біля столу, коли всі обідали, тато й мама спитали Малого, як він опинився на даху. The next day at the table, when everyone was having lunch, my mom and dad asked Maly how he ended up on the roof.

— Ти проліз у віконце на горищі? - Did you get through the attic window? — спитала мама. - Mom asked. [328] [328]

— Ні, я полетів з Карлсоном, що живе на даху,— відповів Малий.

Мама й тато ззирнулися. Mom and Dad looked at each other.

— Ні, це вже занадто,— сказала мама.— Той Карлсон уже сидить мені в печінках! - "No, that's too much," said my mother. "I've had enough of Carlson!

— Слухай, Малий,— сказав тато,— ніякого Карлсона, що жив би на даху, не існує. - "Listen, Maly," said Dad, "there is no Carlson who lives on the roof.

— Ні, існує,— сказав Малий.— Принаймні ще вчора існував. - "No, it does," said Maly. "At least it did yesterday.

Мама похитала головою. My mom shook her head.

— Добре, що скоро почнуться канікули і ти поїдеш до бабусі. - It's good that the holidays will start soon and you will go to your grandmother. Може, хоч там уже Maybe, at least there is already

той Карлсон відчепиться від тебе. Carlson will leave you alone.

Малий зовсім забув, що його чекає таке лихо. The boy had completely forgotten that he was facing such a disaster. Його на ціле літо пошлють у село до He will be sent to the village for the whole summer to

бабусі! І він два місяці не побачить Карлсона! And he won't see Carlson for two months! Взагалі в бабусі йому дуже подобається, там завжди так весело, гарно, але без Карлсона... А що, як Карлсон уже не житиме на їхньому даху, коли Малий повернеться додому? In general, he likes it very much at his grandmother's house, it is always so much fun and beautiful, but without Carlson... What if Carlson doesn't live on their roof anymore when Maly comes home?

Він сперся ліктями на стіл, обхопив голову руками й спробував уявити собі, як він житиме без Карлсона. He leaned his elbows on the table, wrapped his arms around his head, and tried to imagine how he would live without Carlson.

— Ти хіба не знаєш, що не можна класти лікті на стіл? - Don't you know you can't put your elbows on the table? — зауважила Бетан. - Bethan noted.

— Стеж за собою! - Take care of yourself! — відрубав їй Малий. - Maly answered her.

— Малий, прийми лікті зі столу,— сказала мама.— З'їси ще кучерявої капусти? - "Take your elbows off the table, kid," said my mother. "Would you like some more curly cabbage?

— Ні, краще вмерти,— відповів він. - No, it's better to die," he replied.

— Ох, як негарно,— мовив тато.— Треба казати: - "Oh, how ugly," said my father:

"Ні, дякую". "No, thank you."

"Чого це вони так командують хлопцем, що коштує сто тисяч мільйонів крон?" "Why are they bossing around a guy worth a hundred thousand million crowns like that?"

подумав Малий, але вголос не вимовив цього. Malyi thought, but did not say it out loud.

Натомість він сказав: Instead, he said:

— Ви ж самі чудово розумієте, що коли я кажу: "Краще вмерти", то маю на думці: "Ні, дякую". - You understand perfectly well that when I say: "I'd rather die," I mean: "No, thank you." [329]

— Але виховані люди так не кажуть,— мовив тато.— А ти хіба не хочеш стати вихованою людиною? - "But well-mannered people don't talk like that," said my father. "Don't you want to become a well-mannered person?

— Ні, тату, я хочу стати таким, як ви,— сказав Малий. - "No, dad, I want to be like you," said Maly. Мама, Боссе і Бетан зареготали. Mom, Bosse, and Bethan burst out laughing.

Малий не зрозумів, чого вони регочуть, та йому здалося, що сміються з його тата, а цього вже він не міг стерпіти. The boy didn't understand why they were laughing, but he thought they were laughing at his father, and he couldn't stand it.

— Еге ж, я хочу бути таким, як ви, тату, бо ви дуже гарні,— сказав він, ніжно дивлячись на батька. - "Yes, I want to be like you, dad, because you are very handsome," he said, looking at his father tenderly.

— Дякую, синку,— сказав тато.— Але як же це так, що ти не хочеш більше кучерявої капусти? - "Thank you, son," said my father, "but how come you don't want any more curly cabbage?

— Ні, краще вмерти! - No, it's better to die!

— Та вона дуже корисна,— сказала мама. - But it is very useful," said my mother.

— Мабуть, що так,— погодився Малий.— Я давно помітив: що їжа несмачніша, то - I've noticed for a long time that the more tasteless the food is, the more

вона корисніша. Хотів би я знати, чому всі ті вітаміни є тільки в тому, що несмачне? I'd like to know why all those vitamins are only in something that's tasteless.

— А ти б, звичайно, хотів, аби вітаміни були в шоколаді та жувальній гумці? - Would you rather have vitamins in chocolate and chewing gum?

глузливо зауважив Боссе. Bosse said mockingly.

— Давно вже ти нічого не казав такого розумного,— відповів йому Малий. - "It's been a long time since you said anything so clever," Maly replied.

Після обіду Малий пішов до своєї кімнати. After lunch, Maly went to his room. Він усім серцем бажав, щоб He wished with all his heart that

якнайшвидше прилетів Карлсон. Carlson arrived as soon as possible. Адже Малому невдовзі доведеться поїхати з міста, тому він хотів тепер частіше зустрічатися з Карлсоном. After all, Malyi would soon have to leave the city, so he wanted to meet with Carlson more often now.

Карлсон, певне, вгадав його бажання, бо відразу прилетів, тільки-но Малий визирнув у вікно. Carlson must have guessed his wish, because he immediately flew over as soon as Maly looked out the window.

— У тебе сьогодні немає гарячки? - Are you not running a fever today? — спитав Малий.

— У мене? Гарячки?.. В мене її ніколи не буває! I never have it! Це тільки вмовляння. It's just persuasion.

— Ти вмовив себе, що маєш гарячку? - Have you convinced yourself that you have a fever? — здивувався Малий. - Malyi was surprised.

— Ні, я вмовив тебе, що маю гарячку! - No, I convinced you I had a fever! — відповів [330] Карлсон і задоволено - Carlson answered [330] and was satisfied

засміявся.— Відгадай, хто найкращий у світі жартівник? "Guess who is the best joker in the world?

Він ані миті не сидів на місці. He never sat still for a moment. Розмовляючи з Малим, він весь час сновигав по Talking to Maly, he kept wandering around

кімнаті, обмацував усе, відчиняв дверцята, шухляди і з великою цікавістю оглядав кожну річ. He would feel everything, open doors and drawers, and examine each thing with great interest.

— Ні, сьогодні в мене немає гарячки. - No, I don't have a fever today. Сьогодні я надзвичайно здоровий і маю бажання трохи погратися. Today I am extremely healthy and have a desire to play a little.

Малий також був не від того, щоб трохи погратися. The kid was also not averse to playing a little. Проте насамперед хотів, аби мама, тато, Боссе і Бетан побачили нарешті Карлсона й перестали набридати йому розмовами про те, що Карлсон не існує. But first and foremost, he wanted Mom, Dad, Bosse, and Bethan to finally see Carlson and stop bothering him with talk of Carlson not being real.

— Почекай мене трошки,— швидко сказав він,— я зараз вернуся. - "Wait for me a little bit," he said quickly, "I'll be right back.

І він кинувся до вітальні. And he rushed into the living room.

Боссе і Бетан, на жаль, щойно кудись пішли, зате хоч мама й тато сиділи у вітальні. Unfortunately, Bosse and Bethan had just gone out, but at least Mom and Dad were sitting in the living room.

Малий схвильовано сказав їм: The boy told them excitedly:

— Мамо й тату, ходім зараз же до моєї кімнати! - Mom and Dad, let's go to my room right now! Він не зважувався й згадувати про Карлсона — краще буде, як вони побачать його без попередження. He did not dare to mention Carlson, as it would be better if they saw him unannounced.

— А може, ти посидиш із нами? - Or maybe you'd like to sit with us? — спитала мама. - Mom asked.

— Ні, ви ходіть зі мною. - No, you come with me. Там ви щось побачите. You will see something there.

Після недовгих переговорів Малому пощастило забрати маму й тата до своєї After a short negotiation, Malyi was lucky enough to take his mom and dad back to his

кімнати. Радий і щасливий, він відчинив навстіж двері — нарешті вони побачать Карлсона He opened the door wide, happy and excited - they would finally see Carlson

Та ! Малий трохи не заплакав з розчарування. The boy almost cried out of frustration. Кімната була порожня, так само, як минулого разу, коли він хотів показати Карлсона. The room was empty, just like the last time he wanted to show Carlson.

— То що ми маємо тут побачити? - So what should we see here? — спитав тато. - Dad asked.

— Нічого особливого,— промимрив Малий. - It's nothing special," Maly mumbled.

На щастя, тієї миті задзвонив телефон, отож Малому не довелось нічого Fortunately, the phone rang at that moment, so Malyi didn't have to do anything

пояснювати. Тато пішов говорити [331] по телефону, а мама згадала, що залишила в духовці солодкий пиріг, і поспішила до кухні. Dad went to talk [331] on the phone, and mom remembered that she had left a sweet cake in the oven and hurried to the kitchen.

Малий зостався сам і сів біля вікна. The boy was left alone and sat by the window. Він був дуже сердитий на Карлсо-на і поклав собі сказати йому все відверто, коли той знов прилетить. He was very angry with Carlson and made it a point to tell him everything frankly when he came back.

Проте ніхто не прилетів. But no one came. Натомість відчинилися дверцята шафи і звідти висунулось хитре Карлсонове обличчя. Instead, the closet door opened and a sly Carlson face emerged.

Малий був страх який вражений. The kid was so afraid that he was shocked.

— Що ти робив у моїй шафі? - What were you doing in my closet? — спитав він. - he asked.

— Сказати, що я там висиджував курчат? - Shall I say that I was hatching chickens there? Коли ж ні! Of course not! Сидів і думав про свої гріхи? Did you sit and think about your sins?

Теж ні! Лежав на полиці й відпочивав? Was it lying on a shelf and resting? Оце воно й є! That's what it is! — відповів Карлсон. - Carlson replied.

Малий відразу забув, що сердиться на нього. The boy immediately forgot that he was angry with him. Він просто зрадів, що Карлсон He was just happy that Carlson

знайшовся.

— У твоїй шафі дуже гарно гратися в жмурки,— сказав Карлсон.— Може, - "Your closet is a great place to play hide-and-seek," Carlson said,

пограємось, га? Let's play, shall we? Я знов ляжу на полицю, а ти шукатимеш мене. I'll go back to the shelf, and you'll be looking for me.

І, не чекаючи згоди Малого, він зник у шафі. And without waiting for Malyi's consent, he disappeared into the closet. Малий чув, як він видряпувався на The boy heard him scratching at the

верхню полицю. top shelf.

— Ну, тепер шукай! - Well, now look for it! — гукнув Карлсон.

Малий відчинив дверцята навстіж і, звичайно, відразу побачив на полиці Карлсона.

— Фе, який ти поганий хлопчисько! — закричав Карлсон.— Міг же ти спершу

пошукати мене на ліжку, під столом чи десь-інде. І щоб я грався з тобою! Фе, який ти поганий!

Тієї миті пролунав дзвінок біля вхідних дверей, і зразу мама з сіней гукнула: [332]

— Малий, до тебе прийшли Крістер і Гунілла!

Цього було досить, щоб Карлсон знов повеселішав.

— Стривай, ми зараз пожартуємо з них,— прошепотів він Малому.— Зачини за - "Wait, we're going to make a joke out of them," he whispered to Maly.

мною шафу!

Ледве Малий устиг зачинити дверцята, як увійшли Гунілла й Крістер. Maly had barely closed the door when Gunilla and Krister entered. Вони

мешкали на тій самій вулиці і вчилися в одному класі з Малим. Малому дуже

подобалась Гунілла, і він часто розповідав мамі, яка вона "страшенно гарна".

Крістера Малий також любив і давно вже пробачив йому ґулю на лобі. Щоправда, вони з Крістером частенько билися, але після того знов лишалися друзями, як і були.

А втім, Малий бився не лише з Крістером, а майже з усіма дітьми з їхньої вулиці. Тільки Гуніллу він не чіпав ніколи.

— Як це сталося, що ти ще ні разу не набив Гуніллу? — спитала якось мама.

— Коли ж вона така страшенно гарна, що її ні за що бити,— відповів Малий. - "If she is so terribly beautiful that there is no reason to beat her," Maly replied.

Проте Гунілла теж часом, могла добре допекти йому. However, Gunilla could also give him a hard time at times. От хоча б учора, коли вони

поверталися зі школи і Малий розповідав про Карлсона. Гунілла почала сміятися й заявила, що все це вигадка. Крістер підтримав її, тож Малий змушений був луснути його. Christer supported her, so Maly was forced to break it. Тоді Крістер у відповідь і шпурнув у Малого каменем. [333]

Але тепер вони все-таки прийшли до нього в гості, і Крістер привів навіть свого песика Йофу! Побачивши Йофу, Малий зовсім забув про Карлсона, що лежав у шафі на полиці. "Немає в світі нічого кращого за собаку",— подумав він.

Йофа підстрибував і гавкав, а Малий обіймав його та гладив по голові. Крістер стояв поруч і спокійно дивився, як Малий упадає біля собаки. Адже він знав, що Йофа — це його собака, тож нехай собі Малий хоч погладить і попестить його досхочу.

І раптом, саме як Малий захоплено бавився з Йофою, Гунілла, лукаво посміхаючись, спитала: And suddenly, just as the Kid was enthusiastically playing with Yofa, Gunilla asked, smiling slyly:

— А де ж твій приятель Карлсон, що живе на даху? - Where is your friend Carlson, who lives on the roof? Ми думали, що він у тебе.

Аж тепер Малий згадав, що Карлсон лежить на полиці в шафі. Проте він наперед не знав, що саме цього [334] разу затіває Карлсон, тому й не признався Крістерові та Гуніллі, що той є в кімнаті. However, he did not know in advance what Carlson was up to this [334] time, so he did not tell Christer and Gunilla that he was in the room.

— Ось ти, Гунілло, вважаєш, що я все вигадав про Карлсона. - You, Gunilla, think that I made up everything about Carlson. Вчора ти казала, що він тільки моя вигадка... Yesterday you said that he was just my imagination...

— А хіба ні? - And why not? — І Гунілла так зареготала, що на щоках у неї з'явились ямочки. - And Gunilla laughed so hard that dimples appeared on her cheeks. — Уяви собі, що ні,— заперечив Малий. - "Imagine that I don't," Maly objected.

— Але ж ти його справді вигадав,— втрутився в розмову Крістер. - But you really made it up," Christer interrupted the conversation.

— Ні, не вигадав,— стояв на своєму Малий. - "No, I didn't," Maly stood his ground.

Він міркував, чи варто пробувати розв'язати суперечку словами, чи, може, краще відразу й не морочитись, а дати Крістерові як слід. He wondered whether he should try to resolve the dispute with words, or whether it would be better not to bother right away and give Krister a proper chance. Але не встиг він на чомусь зупинитись, як із шафи пролунало голосне й дзвінке: But before he could dwell on anything, a loud and ringing sound came from the closet:

— Ку-ку-рі-ку! - Cuckoo-ri-ri-ri!

— Що це? - What is it? — спитала Гунілла і з подиву аж роззявила червоного, як вишня, ротика. - Gunilla asked and opened her mouth, red as a cherry, in surprise.

— Ку-ку-рі-ку! — знов почулося з шафи. - came from the closet again. Наче справді співав півень. It was like a rooster was really singing.

— У тебе що, в шафі живе півень? - Do you have a rooster in your closet? — здивувався Крістер. - Christer was surprised.

Йофа почав гарчати. Малий так реготав, що не міг вимовити й слова. The kid was laughing so hard he couldn't say a word.

— Ку-ку-рі-ку! - Cuckoo-ri-ri-ri! — втретє почули вони. - they heard for the third time.

— Я зараз відчиню шафу й погляну, що там,— сказала Гунілла. - "I'll open the closet and see what's there," Gunilla said.

Вона відчинила дверцята й зазирнула всередину. She opened the door and looked inside. Крістер підбіг до неї і теж Christer ran over to her and also

заглянув у шафу. I looked in the closet. Спочатку вони побачили тільки одяг, що там висів. At first they saw only the clothes hanging there. Але потім з

верхньої полиці до них долинув сміх. Крістер і Гунілла поглянули туди й побачили товстого чоловічка. Christer and Gunilla looked over there and saw a fat man. Він зручно вмостився на полиці, підперши рукою голову, і помахував пухкенькою ніжкою. He sat comfortably on the shelf, propping his head up with his hand, and wiggling his chubby leg. Його блакитні очі аж сяяли з радощів. His blue eyes were shining with joy. [335]

Гунілла й Крістер просто поніміли з подиву. Gunilla and Christer were simply numb with surprise. Тільки Йофа не переставав гарчати. Only Yofa did not stop growling. Нарешті Гунілла отямилась і спитала: Finally, Gunilla came to her senses and asked:

— Хто це? - Who is this?

— Всього тільки невеличка химера,— відповів дивний чоловічок з полиці і ще - "Just a little chimera," said the strange man from the shelf, and then

швидше замахав ногою.— Химера, що лежить собі й відпочиває. He swung his leg faster... A chimera lying there resting. Одне слово — вигадка. In a word - fiction. [336]

— То це... то це...— затинаючись, промурмотів Крістер. - "So this... this..." Christer stammered, stuttering.

— Вигадка, що лежить собі й співає по-півнячому,— відповів чоловічок. - A fiction that lies there and sings like a rooster," the little man replied.

— То це Карлсон, що живе на даху! - So it's Carlson who lives on the roof! — прошепотіла Гунілла. - Gunilla whispered.

— А хто ж іще, по-твоєму? - Who else do you think? Може, це стара пані Густафсон, що має дев'яносто два Maybe it's old Mrs. Gustafson, who is ninety-two

роки, залізла сюди й заплуталась серед одежі? years, climbed in here and got tangled up in the clothes?

Малий аж заходився від сміху — надто вже безглуздий вигляд мали розгублені The boy was laughing, because the confused people looked so ridiculous.

Гунілла й Крістер.

— Вони, мабуть, поніміли,— насилу вимовив він. - They must be numb," he said with difficulty.

Карлсон одним стрибком опинився на підлозі, підійшов до Гунілли й жартівливо Carlson found himself on the floor in one jump, walked over to Gunilla, and jokingly said

ущипнув її за щоку. pinched her cheek.

— А що це за вигадка? - What kind of fiction is this?

— Ми...— почав Крістер. - We..." Christer began.

— Тебе звати Август, а ще як? - Your name is August, what else? — перебив його Карлсон. - Carlson interrupted him.

— Ні, я ніякий не Август,— відповів Крістер. - "No, I'm not August," Christer replied.

— Чудово, підемо далі,— мовив Карлсон. - Great, let's move on," Carlson said.

— Це Гунілла й Крістер,— пояснив Малий. - These are Gunilla and Krister," explained Malyi.

— Просто дивно, як людям не щастить,— мовив Карлсон.— Та що зробиш — усі, на - It's amazing how unlucky people are," Carlson said.

жаль, не можуть зватися Карлсонами. Unfortunately, they cannot be called Carlson.

Він цікаво озирнувся й повів далі одним духом: He looked around curiously and led the way with one spirit:

— А тепер я маю бажання трошки розважитись. - And now I want to have some fun. Нумо кидати стільці через вікно Let's throw chairs through the window

абощо!

Малий не вважав, що це буде весела гра. The kid didn't think it would be a fun game. До того ж він був певний, що мамі й татові Besides, he was sure that mom and dad

також не дуже сподобається така розвага. will also not like this kind of entertainment very much.

— Ох, які ви старомодні, страшенно старомодні,— мовив Карлсон.— Ну, хай вам біс, - "Oh, how old-fashioned you are, terribly old-fashioned," Carlson said,

тоді придумайте щось самі, щоб було весело. then come up with something yourself to make it fun. А то я не граюся,— додав він і ображено надув губи. Otherwise, I'm not playing," he added and pouted his lips in offense. [337]

— Авжеж, ми придумаємо щось інше,— благально сказав Малий. - "Of course, we'll come up with something else," Malyi said pleadingly.

Але Карлсон, мабуть, таки насправді розгнівався на них. But Carlson must have been really angry with them.

— Oсь я візьму та й полечу собі геть,— заявив він. - I'm going to fly away," he said. І Малий, і Крістер, і Гунілла And Maly, and Krister, and Gunilla

розуміли, яке це буде для них лихо, тому хором почали вмовляти Карлсона, щоб він залишився. realized what a disaster it would be for them, so they began to persuade Carlson to stay.

Карлсон якусь мить сидів насуплений і мовчав. Carlson sat frowning and silent for a moment.

— Я ще не певний,— нарешті озвався він,— але, - "I'm not sure yet," he finally said, "but I'm not sure,

може, я й залишусь, коли вона,— Карлсон тицьнув пухкеньким пальцем у Гуніллу,— коли вона погладить мене й скаже: "Любий Карлсоне". "Maybe I'll stay when she"-Carlson jabbed a chubby finger at Gunilla-"when she pats me and says: "Dear Carlson."

Гунілла з радістю погладила його й попросила: Gunilla stroked it with joy and asked for it:

— Любий Карлсоне, залитися з нами, ми неодмінно придумаємо якусь гру! - Dear Carlson, stay with us, we'll definitely come up with a game!

— Ну гаразд,— погодився Карлсон,— нехай буде так. - "All right," Carlson agreed, "let's do it.

Дітям полегшало на серці. The children were relieved. Проте ненадовго. But not for long. Мама й тато Малого звичайно Maly's mom and dad, of course

щовечора виходили на прогулянку. We went for a walk every evening. І ось тепер мама гукнула з сіней: And now my mother called out from the hayloft:

— Малий, ми йдемо! - Kid, we're coming! Крістер і Гунілла можуть побути в тебе до восьмої, а потім ти Christer and Gunilla can stay with you until eight, and then you

лягай спати. Go to bed. Коли ми повернемось, я зайду віддати тобі на добраніч! When we get back, I'll come by to say goodnight!

І діти почули, як у сінях зачинилися двері. And the children heard the door close in the hayloft.

— Вона не сказала, до котрої години мені можна сидіти,— мовив Карлсон і знов - "She didn't tell me what time I could stay until," Carlson said, and again

насупився.— Я не [338] хочу гратися, коли до мене ставляться так несправедливо. I don't want to play when I'm treated so unfairly. — Ти можеш бути в мене, скільки захочеш,— сказав Малий. - You can stay with me as long as you want," said Malyi.

Карлсон насупився ще дужче. Carlson frowned even more.

— А чому мене не випровадять звідси о восьмій, як інших? - Why won't I be escorted out of here at eight like the others? Ні, я не граюся! No, I'm not playing!

— Гаразд, я попрошу маму, щоб вона випровадила й тебе додому о восьмій,— поспішив запевнити його Малий.— А ти не придумав, чим би нам розважитись? - "Okay, I'll ask Mom to walk you home at eight," the Kid hastened to assure him. "Have you thought of anything to entertain us?

І раптом поганий настрій у Карлсона як водою змило. Suddenly, Carlson's bad mood washed away like water.

— Ми будемо гратися в привида й лякати людей,— запропонував він.— Ви не уявляєте собі, що я можу зробити з самим тільки простирадлом. - "We'll play ghost and scare people," he suggested. "You can't imagine what I can do with just a sheet. Якби кожний, кого я налякав до смерті, давав мені за це по п'ять ере, то я міг би купити собі цілу купу шоколаду. If every person I scared to death gave me five ere for that, I could buy myself a whole bunch of chocolate. Адже я найкращий у світі привид! After all, I am the best ghost in the world! — додав Карлсон, і очі в нього радісно заблищали. - Carlson added, his eyes sparkling with joy.