image

Всеосвіта, ПРОмовні витребеньки.

ПРОмовні витребеньки.

Вітаю! Мене звати Діана.

Я — відеографка і журналістка проєкту “Всеосвіта”.

Добрий день!

Мене звати Юлія Вишницька.

Я — доцентка кафедри світової літератури інституту філології

Київського університету імені Бориса Грінченка,

докторка філологічних наук.

І ми будемо сьогодні знову говорити про мовні витребеньки.

Юлія, оскільки я постійно верчуся в такій, доволі креативній сфері,

в мене в обігу професійному постійно якісь є іншомовні слова.

І більше того, я розумію, що інколи навіть,

коли є доволі гідний відповідник український,

наприклад, як “захід”.

— “Івент”. — Да, я постійно використовую слово “івент”.

І інколи навіть мене це починає дратувати саму себе,

бо скільки можна?

В нас же є українські відповідники.

А з іншого боку, я інколи навіть не можуть дібрати

такий якісний і місткий відповідник.

Так, дуже цікава тема.

Я дуже рада, що ми зачепили з вами цю тему

про іншомовні, про запозичені слова.

Я набрала словників.

Будемо ними користуватися, теж буду їх демонструвати, показувати.

Не вся іншомовність є такою вже прямою.

Якщо зі словом “івент” все зрозуміло, що це не наше слово,

але ж є запозичення, які ми зовсім вже не сприймаємо, як запозичення.

Так, абсолютно правильно.

І ці слова, вони теж є такою величезною групою запозичених слів,

про запозиченість яких ми навіть не здогадуємося.

У нас дуже багато слів запозичено з давньогрецької,

з латинської мови із тюркських мов.

— Так, дуже багато. — Дуже багато слів.

Тобто оце таке перша група слів,

про іншомовність яких ми навіть гадки не маємо.

Друга група слів — це слова, які помічають навіть ті люди,

які з філологією не зовсім дружать,

але щось видає в цих словах отаку іншомовність,

запозиченість, ненашість, я б ще назвала.

Нагадаємо, як розпізнати запозичені слова.

Перш за все, видають їх перші букви.

Якщо це А, Е або І.

— Це запозичені. — Це запозичені слова.

— І Ф. — Так, Ф теж, крім декількох слів,

ми не будемо їх зазначати, але декілька слів є,

що українського походження.

Потім, якщо це збіг важких для вимови приголосних.

Наприклад, “джентльмен”.

Зрозуміло, що це вже не наше щось.

Потім, збіг голосних “Аура”, наприклад.

"Ау" — це дифтонг з латинської мови, "ау", "еу" і таке інше.

Тобто оці всі такі збіги, те, що в нашій мові видається

не дуже милозвучним, це буде запозичення.

І ще є такі специфічні суфікси.

Я взяла дуже цікавий словник запозичених суфіксів

і суфіксоїдів в українській мові.

Так, є такий словник етимологічний

і от тут саме подаються оці іншомовні суфікси, суфіксоїди,

які нам свідчать, що це не наше слово, запозичене.

Ще інколи мені вдається розпізнати ще за наголосом.

Наприклад, слово “жалюзі” і мені одразу - це французьке.

Звичайно, тому що зазвичай, слово,

що не відмінюються і закінчуються на голосний

і наголос на останній склад, то це зазвичай французького походження.

Тож, мовна система радіє,

тому що вона прийняла в свої обійми нове слово

і вона радіє тому, що ми чимчикуємо в ногу

зі світовим науковим прогресом.

І радіє тому, що ми нарешті змогли назвати якимось словом ту реалію,

яка в нас з'явилася.

Мабуть, доречно тут згадати приклад “гуглити”.

Це слово “Google”, воно спродукувало декілька таких цікавих слів,

які ми намагаємося знайти.

Ага, “пошукати в гуглі ”, але це довго.

Так і тоді наша мова каже: “Давай поки що почекаємо,

пошукаємо наше слово, давай поки що покористуємося словом “гуглити”.

Так “загуглити”, “гуглити” і в нас тому це слово поки що залишається.

Дуже часто система використовує українські морфеми,

українські афікси, суфікси, суфіксоїди, префікси, які б пом'якшували, можливо

або допомагали українізувати трохи іншомовне слово.

Ми використовуємо якісь суфікси, якісь префікси наші,

що є продуктивними в нашій мові

і таким чином ми ніби трошечки одягаємо

уже в наші українські морфеми це слово.

Є звичайно деякі тенденції омоднювання слів

і зокрема, це стосується словотвору.

От Олександр Пономарів, про якого я часто згадую в наших з вами бесідах,

у нього є така книжка “Українське слово для всіх і для кожного”.

Дуже така цікава книжечка.

Так от він там зазначає, приклад такий наводить,

англійського слова "Canadian".

Говорить, що оце англійське слово спровокувало появу “канадійський” і “канадієць”.

І ми використали таким чином ніби мовну морфему -ієць,

та, яка не є дуже продуктивною в українській мові.

Але ж у нас є “англієць”, “британець”, “американець”, “норвежець”.

-Еть.

Тобто ми за аналогією до цих слів

легко можемо утворити “канадець”, “канадський”, -ськ суфікс.

Тобто оці модні такі штучки, їх можна і уникати.

Але є, наприклад, дуже багато понять,

для яких українська мова ще не знайшла зовсім відповідників.

В мене в моїй мові дуже часто зустрічаються такі слова,

на позначення різних дискримінаційних практик,

як “еджизм”, “лукізм”, “газлайтинг”, “менспредінг”.

І мені дуже важко, “менспредінг” — це коли чоловік сидить отак в транспорті громадському

і пояснити це українською мені дуже складно,

тому звісно я постійно використовую “менспредінг” та такі інші слова.

Ви не знаєте, вас зрозуміють люди вашого покоління

і ті, які знають англійську мову.

— Так. — А люди, які не зовсім дружать з англійською мовою,

то скажіть їм оці слова і вони не знатимуть, про що йдеться.

Тому іще тут такий є нюанс, де використовувати ці слова.

Наша мова дуже розумна, розумний організм

і він шукає оці відповідники.

Якщо він їх поки що не знайшов, то це не значить,

що він їх не знайде.

Да, можливою він знайде.

От словосполучення “спільне використання автомобілів”.

— “Каршеринг”. — Так.

Я довго словосполуку цілу казала, а ви відразу одним словом.

Спрацював закон компресії, збереження енергії.

і звісно, вам легко це слово використовувати і легко ним апелювати в розмові,

бо ви знаєте англійську мову.

Але, якщо ви десь вживатимете його в іншій спільноті,

там, де англійської не знають, тоді будуть складнощі.

Або, наприклад, іще дуже цікаве слово, відповідник нашому “книгообіг”.

— “Буккросинг”. — Так, “буккросинг”.

Я пам'ятаю, ще декілька років тому “книгообігу” не було.

Не було, усюди був “буккросинг”.

Так, це правда, але ж мова попрацювала

і за ці кілька років вона видає нам чудове українське слово,

складне слово, бо із двох коренів.

І звичайно, що складніше зі словами відповідників,

яких поки що немає.

От скажімо слово “каучсерфінґ”.

“Каучсерфінґ” — безкоштовна всесвітня мережа гостинності.

А буквально ще знаєте, що слово це означає?

— Як мандрівка по диванам. — Так, мандрівка диванами.

Цікава страшенно така метафора, захована у цьому слові.

І поки що українська мова ще не знайшла відповідник цьому слову.

“Каучсерфінґ”, поки що залишається це слово.

Ми користуємося ним.

Або скажімо, слово “флешмоб”,

яке вже можливо так полюбилося.

І так міцно

вже увійшло в нашу мову, що мова його прийняла гостинно

і можливо воно вже прижилося у нас.

Бо якщо ми візьмемо, наприклад, словник,

ви чудово знаєте про словник “Словотвір”.

— Так, сайт. — Сайт оцей, де всі люди, всі охочі можуть стати співавторами

творення якихось слів.

Ми про нього, про цей словник іще поговоримо.

Так от, “флешмоб” — блискавична юрба.

Мова поки що не знайшла відповідника.

— Пропонували, мені здається якісь. — Так, я пом'ятаю, що це “раптівка”.

Так, це слово набрало найбільшу кількість голосів або вподобайок.

Поки що я не бачила, щоб “раптівкою” називали “флешмоб”, замінювали.

Тобто слово є, але воно ще не прижилось.

Якщо поняття давно існує в нашій мові

і є йому український відповідник, точніше, є слово,

яке називає це поняття, нашою мовою,

то тоді звісно, не треба зловживати цими іншомовними словами.

Я б назвала це мовне таке засмічування.

А із сміттям що треба робити?

— Викидати. — Треба викидати.

Слово “геймер”. Навіщо воно?

Є чудове українське слово “гравець”

і теж “геймер” — два склади, “гравець” — два склади.

Тобто тут закон компресії теж не працює,

абсолютно два релевантні слова, однакові слова.

Мій улюблений приклад, слово “хештег” всім нам відоме,

його інколи замінюють на “решітка”,

але мені здається, що це не зовсім коректна заміна.

А є ще як раз таке, власне, на цьому "Словотворі"

я знайшла такий відповідник, як “кришмітка”.

Тобто, навіть не я знайшла, а там зазначено, “кришмітка”.

І я настільки залюблена в це слово,

я намагаюся його всюди використовувати,

але на жаль, дуже мало людей знають

і навіть реагують на це слово, бо воно абсолютно невідоме.

Я думаю, що треба просто їм пояснювати, що це за слово.

Я часто вже своїм пояснюю, що замість слова “дедлайн”

ми можемо “реченець” легко сказати.

Я вже скрізь не лайкаю, а вподобайкаю.

Тобто треба, щоб оці наші українські слова,

які легко і чудово, вони такі красиві, є такі красиві слова.

Я навіть собі деякі повиписувала.

Наприклад, “планшет” — “гортайчик”.

Мені настільки подобається це слово.

Або іще “ксерокс” — “копіярка”.

“Чізкейк” — “сирник”.

“Шопінг”, ми можемо легко сказати:

“Я пішов не шопінгувати, а на закупи”.

Я пішов на закупи.

“Аватар” — це слово мене просто вразило — “мармизка”.

“Аватарка”, як кажуть, “мармизка”.

— Це таке цікаве слово. — Дуже цікаве.

Так, можливо воно приживеться.

Або “стартап”, чому б не вживати слово “почин”?!

Або “мастрід” — "варточит".

— Оце дуже цікаво. — Так, це дуже цікаво.

Мені дуже подобається, коли мова придумує

свої обгортки національні,

які можуть поконкурувати із оцим, ніби модним іноземним словом.

“Варточит”.

Я тільки що почула це слово

і мені здається, що все-таки “маст” — це щось таке обов'язкове.

Тобто “мастрід” — це перелік для обов'язкового читання,

а “варто” — це нібито можна читати, а можна і не читати.

Бачите, такий нюанс ви знайшли, це дуже цікаво.

Мова не наказує, мова радить.

“Варточит”.

Дуже цікаво, що у нас стільки таких продуктивних суфіксів,

стільки продуктивних префіксів.

Я взяла “Кореневий гніздовий словник української мови” Карпіловської.

Це чудовий словник, він є і онлайн.

Тут можна познаходити такі цікаві гнізда слів,

які покажуть усе багатство. На що здатен один корінь

і за допомогою якихось суфіксів творити інші якісь слова.

І ще я якось помітила таку, я б не сказала, тенденцію,

— але рухи в цьому напрямку. — Явище?

Так, явище.

Коли за аналогією до якихось українських слів, ми утворюємо подібні.

І от такий приклад “склянка” є і я чула таке “паперянка”.

— Чудово. — Позначення паперового стаканчика.

— Чудово. — Якщо чесно, я не дуже впевнена, щодо утворення таких слів,

взагалі чи можна це робити.

Я думаю і не просто думаю, а я бачу і ми є свідками того,

що мова продукує нові слова і вона каже:

“Я жива, в мені стільки суфіксів, стільки префіксів.

Творіть нові слова, радійте тому, що якісь з'являються нові організми,

живі і їх приймають люди”.

Чому б не створити “паперянка”. Які ще слова?

“Пластянка”, до речі можна.

Або, наприклад, слово трошечки з іншого ніби поля, “руханка”.

Це оте совєтське “зарядка”.

“Руханка” — чудове слово.

Або, наприклад, “фіранка”.

Тобто я про цей суфікс кажу, -анк,

який дуже такий цікавий, продуктивний

і тому звідси “пластянка”, "паперянка” чи як там.

Так, звичайно, тобто йдеться про продуктивні суфікси української мови.

Продуктивні, значить вони продукують, значить вони активні,

вони живуть, вони розмножують нові чудові красиві слова українські.

Так, абсолютно.

Тому я думаю, що це треба приймати, радіти тому,

що з'являються нові слова і використовувати, звичайно.

Юлія, ви сказали про таке поширення української мови,

але в інших мовах ми теж можемо зустріти українські слова.

Так, можемо.

Я коли почала питати у своїх друзів:

“Які ви знаєте українські слова в інших мовах?”,

одразу такий вичерпний перелік того, що знають всі:

— “борщ”, “вишиванка”, “вареник”. — Так.

Але це доволі такий обмежений у використанні.

Тобто я розумію, що мова дає щось іншій мові,

коли є щось дати, коли є якась реалія чи якесь явище

і зрозуміло, що на сьогоднішній день Україна

не те, що пасе задніх, але я б сказала,

не є трендмейкером у світі.

Можливо, але все попереду у нас.

Вже з'являються дослідження,

в яких йдеться про українську мову в інших мовах,

про збагачення нашою лексикою інших мов.

Зокрема, дослідження Станіслава Карамана.

Збагачуючись за рахунок інших мов,

наша українська мова теж дає щось іншим мовам.

І оце оновлення словника інших мов,

воно відбувалося і вХІХ столітті, і ще раніше.

І знавці, які розуміються на цій темі,

вони зазначають, що навіть можемо взяти

близьку українській російську мову,

що в російській мові в ХІХ столітті з'явилися, власне,

українські слова: “бондарь”, "вареник", “галушка”, “кожух”, “хлопец”,

“хлебороб”, “школяр”, “дивчина”, “детвора” і таке інше.

Більшість слів з'явилася у 20-му столітті:

“доярка”, “косовица”, “девчата” і таке інше.

Дуже цікаво, що запозичувати інша мова

може не повністю все слово, не ціле слово,

а запозичує частинку якогось афіксу.

Наприклад, суфікс -щин у власних географічних назвах.

“Полтавщина”, “Чернігівщина”, “Сумщина”.

І в російській мові цей суфікс став продукувати такі слова,

географічні назви: “Орловщина”, “Саратовщина”, “Смоленщина”, “Тамбовщина”.

До польської мови запозичено з української такі слова,

як “богатир”, “ватага”, “гарбуз”, “гукати”, “голота”, “дурень”,

“дужий”, “череда”, “черешня”, “гречка”, “годувати”, “собор” та багато інших.

Потім збагачується словник французької мови.

І я думаю, що ви знаєте ці слова.

Це зазвичай слова періоду козаччини і оця така група слів,



Хочете вивчати якусь мову?


Вчіться нацьому тексті ітисячі вподобають це на LingQ.

  • Величезна бібіліотека аудіо уроків, всі супроводжені текстом.
  • Революціні інструменти навчання
  • Глобальна, інтерактивна навчальна спільнота

Вивчення мови онлайн @ LingQ

ПРОмовні витребеньки.

Вітаю! Мене звати Діана.

Я — відеографка і журналістка проєкту “Всеосвіта”.

Добрий день!

Мене звати Юлія Вишницька.

Я — доцентка кафедри світової літератури інституту філології

Київського університету імені Бориса Грінченка,

докторка філологічних наук.

І ми будемо сьогодні знову говорити про мовні витребеньки.

Юлія, оскільки я постійно верчуся в такій, доволі креативній сфері,

в мене в обігу професійному постійно якісь є іншомовні слова.

І більше того, я розумію, що інколи навіть,

коли є доволі гідний відповідник український,

наприклад, як “захід”.

— “Івент”. — Да, я постійно використовую слово “івент”.

І інколи навіть мене це починає дратувати саму себе,

бо скільки можна?

В нас же є українські відповідники.

А з іншого боку, я інколи навіть не можуть дібрати

такий якісний і місткий відповідник.

Так, дуже цікава тема.

Я дуже рада, що ми зачепили з вами цю тему

про іншомовні, про запозичені слова.

Я набрала словників.

Будемо ними користуватися, теж буду їх демонструвати, показувати.

Не вся іншомовність є такою вже прямою.

Якщо зі словом “івент” все зрозуміло, що це не наше слово,

але ж є запозичення, які ми зовсім вже не сприймаємо, як запозичення.

Так, абсолютно правильно.

І ці слова, вони теж є такою величезною групою запозичених слів,

про запозиченість яких ми навіть не здогадуємося.

У нас дуже багато слів запозичено з давньогрецької,

з латинської мови із тюркських мов.

— Так, дуже багато. — Дуже багато слів.

Тобто оце таке перша група слів,

про іншомовність яких ми навіть гадки не маємо.

Друга група слів — це слова, які помічають навіть ті люди,

які з філологією не зовсім дружать,

але щось видає в цих словах отаку іншомовність,

запозиченість, ненашість, я б ще назвала.

Нагадаємо, як розпізнати запозичені слова.

Перш за все, видають їх перші букви.

Якщо це А, Е або І.

— Це запозичені. — Це запозичені слова.

— І Ф. — Так, Ф теж, крім декількох слів,

ми не будемо їх зазначати, але декілька слів є,

що українського походження.

Потім, якщо це збіг важких для вимови приголосних.

Наприклад, “джентльмен”.

Зрозуміло, що це вже не наше щось.

Потім, збіг голосних “Аура”, наприклад.

"Ау" — це дифтонг з латинської мови, "ау", "еу" і таке інше.

Тобто оці всі такі збіги, те, що в нашій мові видається

не дуже милозвучним, це буде запозичення.

І ще є такі специфічні суфікси.

Я взяла дуже цікавий словник запозичених суфіксів

і суфіксоїдів в українській мові.

Так, є такий словник етимологічний

і от тут саме подаються оці іншомовні суфікси, суфіксоїди,

які нам свідчать, що це не наше слово, запозичене.

Ще інколи мені вдається розпізнати ще за наголосом.

Наприклад, слово “жалюзі” і мені одразу - це французьке.

Звичайно, тому що зазвичай, слово,

що не відмінюються і закінчуються на голосний

і наголос на останній склад, то це зазвичай французького походження.

Тож, мовна система радіє,

тому що вона прийняла в свої обійми нове слово

і вона радіє тому, що ми чимчикуємо в ногу

зі світовим науковим прогресом.

І радіє тому, що ми нарешті змогли назвати якимось словом ту реалію,

яка в нас з'явилася.

Мабуть, доречно тут згадати приклад “гуглити”.

Це слово “Google”, воно спродукувало декілька таких цікавих слів,

які ми намагаємося знайти.

Ага, “пошукати в гуглі ”, але це довго.

Так і тоді наша мова каже: “Давай поки що почекаємо,

пошукаємо наше слово, давай поки що покористуємося словом “гуглити”.

Так “загуглити”, “гуглити” і в нас тому це слово поки що залишається.

Дуже часто система використовує українські морфеми,

українські афікси, суфікси, суфіксоїди, префікси, які б пом'якшували, можливо

або допомагали українізувати трохи іншомовне слово.

Ми використовуємо якісь суфікси, якісь префікси наші,

що є продуктивними в нашій мові

і таким чином ми ніби трошечки одягаємо

уже в наші українські морфеми це слово.

Є звичайно деякі тенденції омоднювання слів

і зокрема, це стосується словотвору.

От Олександр Пономарів, про якого я часто згадую в наших з вами бесідах,

у нього є така книжка “Українське слово для всіх і для кожного”.

Дуже така цікава книжечка.

Так от він там зазначає, приклад такий наводить,

англійського слова "Canadian".

Говорить, що оце англійське слово спровокувало появу “канадійський” і “канадієць”.

І ми використали таким чином ніби мовну морфему -ієць,

та, яка не є дуже продуктивною в українській мові.

Але ж у нас є “англієць”, “британець”, “американець”, “норвежець”.

-Еть.

Тобто ми за аналогією до цих слів

легко можемо утворити “канадець”, “канадський”, -ськ суфікс.

Тобто оці модні такі штучки, їх можна і уникати.

Але є, наприклад, дуже багато понять,

для яких українська мова ще не знайшла зовсім відповідників.

В мене в моїй мові дуже часто зустрічаються такі слова,

на позначення різних дискримінаційних практик,

як “еджизм”, “лукізм”, “газлайтинг”, “менспредінг”.

І мені дуже важко, “менспредінг” — це коли чоловік сидить отак в транспорті громадському

і пояснити це українською мені дуже складно,

тому звісно я постійно використовую “менспредінг” та такі інші слова.

Ви не знаєте, вас зрозуміють люди вашого покоління

і ті, які знають англійську мову.

— Так. — А люди, які не зовсім дружать з англійською мовою,

то скажіть їм оці слова і вони не знатимуть, про що йдеться.

Тому іще тут такий є нюанс, де використовувати ці слова.

Наша мова дуже розумна, розумний організм

і він шукає оці відповідники.

Якщо він їх поки що не знайшов, то це не значить,

що він їх не знайде.

Да, можливою він знайде.

От словосполучення “спільне використання автомобілів”.

— “Каршеринг”. — Так.

Я довго словосполуку цілу казала, а ви відразу одним словом.

Спрацював закон компресії, збереження енергії.

і звісно, вам легко це слово використовувати і легко ним апелювати в розмові,

бо ви знаєте англійську мову.

Але, якщо ви десь вживатимете його в іншій спільноті,

там, де англійської не знають, тоді будуть складнощі.

Або, наприклад, іще дуже цікаве слово, відповідник нашому “книгообіг”.

— “Буккросинг”. — Так, “буккросинг”.

Я пам'ятаю, ще декілька років тому “книгообігу” не було.

Не було, усюди був “буккросинг”.

Так, це правда, але ж мова попрацювала

і за ці кілька років вона видає нам чудове українське слово,

складне слово, бо із двох коренів.

І звичайно, що складніше зі словами відповідників,

яких поки що немає.

От скажімо слово “каучсерфінґ”.

“Каучсерфінґ” — безкоштовна всесвітня мережа гостинності.

А буквально ще знаєте, що слово це означає?

— Як мандрівка по диванам. — Так, мандрівка диванами.

Цікава страшенно така метафора, захована у цьому слові.

І поки що українська мова ще не знайшла відповідник цьому слову.

“Каучсерфінґ”, поки що залишається це слово.

Ми користуємося ним.

Або скажімо, слово “флешмоб”,

яке вже можливо так полюбилося.

І так міцно

вже увійшло в нашу мову, що мова його прийняла гостинно

і можливо воно вже прижилося у нас.

Бо якщо ми візьмемо, наприклад, словник,

ви чудово знаєте про словник “Словотвір”.

— Так, сайт. — Сайт оцей, де всі люди, всі охочі можуть стати співавторами

творення якихось слів.

Ми про нього, про цей словник іще поговоримо.

Так от, “флешмоб” — блискавична юрба.

Мова поки що не знайшла відповідника.

— Пропонували, мені здається якісь. — Так, я пом'ятаю, що це “раптівка”.

Так, це слово набрало найбільшу кількість голосів або вподобайок.

Поки що я не бачила, щоб “раптівкою” називали “флешмоб”, замінювали.

Тобто слово є, але воно ще не прижилось.

Якщо поняття давно існує в нашій мові

і є йому український відповідник, точніше, є слово,

яке називає це поняття, нашою мовою,

то тоді звісно, не треба зловживати цими іншомовними словами.

Я б назвала це мовне таке засмічування.

А із сміттям що треба робити?

— Викидати. — Треба викидати.

Слово “геймер”. Навіщо воно?

Є чудове українське слово “гравець”

і теж “геймер” — два склади, “гравець” — два склади.

Тобто тут закон компресії теж не працює,

абсолютно два релевантні слова, однакові слова.

Мій улюблений приклад, слово “хештег” всім нам відоме,

його інколи замінюють на “решітка”,

але мені здається, що це не зовсім коректна заміна.

А є ще як раз таке, власне, на цьому "Словотворі"

я знайшла такий відповідник, як “кришмітка”.

Тобто, навіть не я знайшла, а там зазначено, “кришмітка”.

І я настільки залюблена в це слово,

я намагаюся його всюди використовувати,

але на жаль, дуже мало людей знають

і навіть реагують на це слово, бо воно абсолютно невідоме.

Я думаю, що треба просто їм пояснювати, що це за слово.

Я часто вже своїм пояснюю, що замість слова “дедлайн”

ми можемо “реченець” легко сказати.

Я вже скрізь не лайкаю, а вподобайкаю.

Тобто треба, щоб оці наші українські слова,

які легко і чудово, вони такі красиві, є такі красиві слова.

Я навіть собі деякі повиписувала.

Наприклад, “планшет” — “гортайчик”.

Мені настільки подобається це слово.

Або іще “ксерокс” — “копіярка”.

“Чізкейк” — “сирник”.

“Шопінг”, ми можемо легко сказати:

“Я пішов не шопінгувати, а на закупи”.

Я пішов на закупи.

“Аватар” — це слово мене просто вразило — “мармизка”.

“Аватарка”, як кажуть, “мармизка”.

— Це таке цікаве слово. — Дуже цікаве.

Так, можливо воно приживеться.

Або “стартап”, чому б не вживати слово “почин”?!

Або “мастрід” — "варточит".

— Оце дуже цікаво. — Так, це дуже цікаво.

Мені дуже подобається, коли мова придумує

свої обгортки національні,

які можуть поконкурувати із оцим, ніби модним іноземним словом.

“Варточит”.

Я тільки що почула це слово

і мені здається, що все-таки “маст” — це щось таке обов'язкове.

Тобто “мастрід” — це перелік для обов'язкового читання,

а “варто” — це нібито можна читати, а можна і не читати.

Бачите, такий нюанс ви знайшли, це дуже цікаво.

Мова не наказує, мова радить.

“Варточит”.

Дуже цікаво, що у нас стільки таких продуктивних суфіксів,

стільки продуктивних префіксів.

Я взяла “Кореневий гніздовий словник української мови” Карпіловської.

Це чудовий словник, він є і онлайн.

Тут можна познаходити такі цікаві гнізда слів,

які покажуть усе багатство. На що здатен один корінь

і за допомогою якихось суфіксів творити інші якісь слова.

І ще я якось помітила таку, я б не сказала, тенденцію,

— але рухи в цьому напрямку. — Явище?

Так, явище.

Коли за аналогією до якихось українських слів, ми утворюємо подібні.

І от такий приклад “склянка” є і я чула таке “паперянка”.

— Чудово. — Позначення паперового стаканчика.

— Чудово. — Якщо чесно, я не дуже впевнена, щодо утворення таких слів,

взагалі чи можна це робити.

Я думаю і не просто думаю, а я бачу і ми є свідками того,

що мова продукує нові слова і вона каже:

“Я жива, в мені стільки суфіксів, стільки префіксів.

Творіть нові слова, радійте тому, що якісь з'являються нові організми,

живі і їх приймають люди”.

Чому б не створити “паперянка”. Які ще слова?

“Пластянка”, до речі можна.

Або, наприклад, слово трошечки з іншого ніби поля, “руханка”.

Це оте совєтське “зарядка”.

“Руханка” — чудове слово.

Або, наприклад, “фіранка”.

Тобто я про цей суфікс кажу, -анк,

який дуже такий цікавий, продуктивний

і тому звідси “пластянка”, "паперянка” чи як там.

Так, звичайно, тобто йдеться про продуктивні суфікси української мови.

Продуктивні, значить вони продукують, значить вони активні,

вони живуть, вони розмножують нові чудові красиві слова українські.

Так, абсолютно.

Тому я думаю, що це треба приймати, радіти тому,

що з'являються нові слова і використовувати, звичайно.

Юлія, ви сказали про таке поширення української мови,

але в інших мовах ми теж можемо зустріти українські слова.

Так, можемо.

Я коли почала питати у своїх друзів:

“Які ви знаєте українські слова в інших мовах?”,

одразу такий вичерпний перелік того, що знають всі:

— “борщ”, “вишиванка”, “вареник”. — Так.

Але це доволі такий обмежений у використанні.

Тобто я розумію, що мова дає щось іншій мові,

коли є щось дати, коли є якась реалія чи якесь явище

і зрозуміло, що на сьогоднішній день Україна

не те, що пасе задніх, але я б сказала,

не є трендмейкером у світі.

Можливо, але все попереду у нас.

Вже з'являються дослідження,

в яких йдеться про українську мову в інших мовах,

про збагачення нашою лексикою інших мов.

Зокрема, дослідження Станіслава Карамана.

Збагачуючись за рахунок інших мов,

наша українська мова теж дає щось іншим мовам.

І оце оновлення словника інших мов,

воно відбувалося і вХІХ столітті, і ще раніше.

І знавці, які розуміються на цій темі,

вони зазначають, що навіть можемо взяти

близьку українській російську мову,

що в російській мові в ХІХ столітті з'явилися, власне,

українські слова: “бондарь”, "вареник", “галушка”, “кожух”, “хлопец”,

“хлебороб”, “школяр”, “дивчина”, “детвора” і таке інше.

Більшість слів з'явилася у 20-му столітті:

“доярка”, “косовица”, “девчата” і таке інше.

Дуже цікаво, що запозичувати інша мова

може не повністю все слово, не ціле слово,

а запозичує частинку якогось афіксу.

Наприклад, суфікс -щин у власних географічних назвах.

“Полтавщина”, “Чернігівщина”, “Сумщина”.

І в російській мові цей суфікс став продукувати такі слова,

географічні назви: “Орловщина”, “Саратовщина”, “Смоленщина”, “Тамбовщина”.

До польської мови запозичено з української такі слова,

як “богатир”, “ватага”, “гарбуз”, “гукати”, “голота”, “дурень”,

“дужий”, “череда”, “черешня”, “гречка”, “годувати”, “собор” та багато інших.

Потім збагачується словник французької мови.

І я думаю, що ви знаєте ці слова.

Це зазвичай слова періоду козаччини і оця така група слів,

×

Ми використовуємо файли cookie, щоб зробити LingQ кращим. Відвідавши сайт, Ви погоджуєтесь з нашими cookie policy.