image

Всеосвіта, ПРОмовні витребеньки.

ПРОмовні витребеньки.

Вітаю, мене звати Діана, я відеографка та журналістка проєкту "Всеосвіта".

Я Юлія Вишницька - доцентка кафедри світової літератури інституту філології

Київського університету імені Бориса Грінченка, докторка філологічних наук.

І це наші "ПРОмовні витребеньки".

Сьогодні у нас черговий та завершальний випуск розмов про суржик.

Ми вже говорили з Ларисою Масенко про те, яким же буває суржик, як він виникає.

Ми говорили з Артуром Брацькі, про причини, чому люди говорять суржиком.

Сьогодні ми хочемо поговорити про суржик із мовцями,

і ми запросили письменника Артема Чапая.

Доброго дня.

Суржик в літературі річ не нова - зустрічаємо його доволі часто.

Я помічаю, що в сучасних письменників суржик використовується, як негативна характеристика.

Люди, які говорять суржиком - це представники низького соціального прошарку,

Або як самі автори та дослідники кажуть - недалекі, не дуже розумні люди.

Але у ваших творах дещо по-іншому.

Коли ваші герої говорять суржиком, це не викликає одразу почуття -

ОК, ми зрозуміли, що з цим персонажем не так.

Персонаж вашо книжки "Дивні люди", на самому початку окреслює:

Далі він пояснює, що вчиться говорити правильніше.

Коли він спокійний і врівноважений, йому це вдається легше,

а коли він спантеличений - йому важко.

Він плутається і знову переходить на суржик.

Я думаю, це резонує багатьом людям.

Бо воно так є і ми так говоримо.

Так само з іншими мовами, а з суржиком тим паче.

Діаночко, далеко не будемо ходити.

Нещодавній феномен, який пролетів в інтернет-просторі - це серіал "Спіймати Кайдаша".

Феномен цього серіалу пояснюють мовним колоритом.

Сценаристка Наталка Ворожбит тлумачить, чому саме суржик вона вносить у цей текст,

і чому персонажі говорять суржиком, цією субмовою, а не чистою, літературною мовою.

Тому що це реальні люди - каже вона.

І от у ваших книжках теж реальні люди.

Зокрема у цій книжці "Війна на три букви" не придумані вашою письменницькою уявою персонажі.

А це живі люди, носії цього суржику.

Це жінка із репортажу "Воєнний кандидат у мирному краю".

Це і провідниця із поїзда №126 Київ - Луганськ.

"Життя на кордоні після війни".

Або, скажімо жінки із цього самого репортажу.

Або скажімо ще один персонаж із "Обстріл під Зеленопіллям" від першої особи.

26-річний капітан Олександр Скрипка, кадровий офіцер, командир танкової роти, у складі 72 бригади.

Ви говорили недалекі люди.

Недалекі люди - це вже оціночне судження.

Людей, які є носіями суржику, змушують соромитися своєї мови, що дуже сумно.

Я хотів би поговорити з приводу капітана Скрипки.

Я був свідком того, коли він лежав поранений у військовій лікарні.

І до нього прийшла державна знімальна група,

і попросили його говорити українською, бо розраховували отримати фінансування для документального кіно.

Тобто це документальне кіно, але поранену людину, яка під знеболювальним, просять говорити українською.

Сама літературна мова з кінця ХІХ століття, це стосується не тільки української мови, це свого роду не те щоб штучний конструкт,

але як кажуть, мова це той діалект, який отримав армію, поліцію і школу.

Таким чином на прикладі цього капітана ми бачимо, як відбувається функціонування української мови.

Він повинен перейти на так звану літературну мову, якої його навчали у школі, а не ту, якою він розмовляє зі своїми батьками.

Я зараз читаю Еріка Гобсбаума - це всесвітньо відомий історик.

Коли в ХІХ столітті створили Італію, то один з діячів сказав, ми стоворили Італію, тепер ми маємо створити італійця.

Вони почали на основі італійського діалекту створювати італійську мову.

І це доходило до такого абсурду, коли вчителів італійської з північної Італії у Сицилії сприймали за англійців.

Оскільки різні діалекти були взаємно не зрозумілі.

Української мови тут менше стосується.

Тут кожен діалект зрозумілий.

Я сам з Івано-Франківської області, але коли я поїду в гори і чую, як люди говорять між собою, то важко зрозуміти.

І тут теж питання, як люди говорять.

Ми недавно з дітьми їздили в Чернігівську область, коли говорять зі мною, я все прекрасно розумію.

Але коли селяни починають розмовляти між собою, мені потрібно прислухатися.

Повертаючись до того, як створювалася літературна мова -

якщо ви спробуєте прочитати прозу Івана Франка українською мовою,

я володію англійською мовою, але мені потрібно трішки напружуватися, коли я нею читаю,

так само, коли я читаю Івана Франка кінець ХІХ століття,

ти ніби все розумієш, але потрібно постійно втримувати пильність.

Бо так звана літературна мова стає літературною, бо саме її викладають у школі,

саме її навчають потім на філологічних факультетах,

у наш час нею навчають розмовляти на радіо та телебаченні.

Вона стає формальною мовою.

Мені зараз важко перейти на суржик,

бо я розумію, що ми зараз у формальній ситуації.

Повертаючись до Еріка Гобсбаума, він казав, коли в кінці ХІХ століття почали утворюватися ці так звані літературні мови,

багато людей стали, так би мовити, двомовними.

І досі так є в Італії, якщо ти будеш вчити італійську мову тут, а потім приїдеш в Неаполь, то матимеш серйозні проблеми.

люди переходитимуть з тобою на літературну мову, але вулицю ти розуміти не будеш.

Схожа ситуація є в Україні, тут можна говорити про три мовність.

Всі більш-менш розуміють російську мову, якщо нею не говорять.

Всі більш-менш розуміють українську мову, навіть якщо вони російськомовні.

Дуже важко знайти людину, яка щиро не буде розуміти української.

Але неформальна мова, мова дому - це різні варіанти суржику, чи говірки.

Але різниця між мовою та говіркою - це теж оціночна.

Артеме, у ваших різножанрових творах, це ж є репортажі, оповідання,

скажімо "Сынок, пожалуйста", де баба Надя і старший сержант говорять суржиком.

Як би ви означили функції суржику?

Чи виконує суржик певну місію у ваших текстах?

По-перше, я про це не сильно замислювався, але ви згадали доволі давню книжку, 2014 року.

Ці тексти я писав тоді, коли частково став репортером.

Я з письменника перемкнувся на репортера, бо це було потрібно, мало людей про це писало.

Значною мірою звідти це виніс, бо спілкувався з великою кількістю людей.

Це тривало пів року, але сильно на мене повпливало.

До того ж такі ситуації, коли людям не до рафінованої мови.

Коли людина лежить поранена в лікарні і їй боляче після ампутації,

звичайно, вона не буде думати про те, якою мовою вона в це момент говорить.

Після того у мене з'явилася збірка оповідань "The Ukraine",

куди увійшла частина ось цих репортажів, у перемішку з художніми оповіданнями.

Функція суржику в текстах - це реалістичність.

По-друге, вона надає певної інтимності.

Коли ти розумієш, що люди говорять між собою вдома, і ти як читач за цим спостерігаєш,

вони не розмовлятимуть між собою чистою, літературною мовою, хто би це не був.

Дружина мого брати - вчителька української мови, але коли вона вдома чи зі своїми батьками, то розмовляє по-іншому.

Це тим більше стосується людей, які не мають вищої освіти.

Літературна мова - це певний конструкт школи та вищої освіти.

Я до речі, теж хотів загадати сучасний серіал "Спіймати Кайдаша",

це чудовий приклад - намагання створити ... нехай це реконструйований суржик,

оскільки я розумію, як письменник, коли ти пишеш будь-який текст,

коли ти пишеш українською мовою - це художня умовність.

Оскільки такою українською мовою люди не будуть розмовляти.

Коли ти пишеш текст "Дивні люди" від імені персонажа,

який спочатку говорить суржиком, хоча він про це все таки рефлектує, він не є недалеким.

Ти розумієш, що це теж відтворення, бо коли ти спробуєш передати його дуже точно, це буде важко читати.

До речі, спроба писати розмовною мовою не є чимось новим.

Просто в нас в Україні це так званий суржик.

Якщо ми говоримо про Америку - один із двох видатних романів Марка Твена "Пригоди Гекльберрі Фіна",

Вона написана розмовною мовою, я власне її зараз перечитую.

Коли я писав суржиком "Дивні люди" я про це не думав.

Бо свого часу я читав її в перекладі.

Я зараз читаю в оригіналі, і я розумію, що це те саме.

Він намагається передати те, як люди розмовляють по-справжньому.

Ламаною цією англійською граматикою.

У нашому випадку - це змішання українських слів з російськими словами і українською фонетикою.

І це, до речі, окреме питання, суржик всупереч тому, що його намагаються присоромити, це свідчення живучості української мови.

Бо коли брати дуже російське слово, воно набуває українського фонетичного забарвлення.

І в книжці "Дивні люди" про це теж є рефлексія, коли герой спершу потрапляє

в Миколаївську область, де говорять ще сильнішим суржиком, ніж він звик.

Він спершу, спросоння, думає, що це російська мова.

Але потім розуміє, що які б там слова не були, це все одно українська фонетика.

Говорили, що доволі складно це відтворити, написати, а потім читати.

Коли я вчилася в університеті, я познайомилася з творами Леся Подерв'янського,

мене шокувала трохи саме ця форма, мені було складно читати це спершу.

І я десь бачила коментар, що Подерв'янському краще записувати свої тексти

російськими літерами, бо його суржик ближче до російської, ніж до української.

Я не знаю, чи погоджуватися з цим чи ні,

але, якщо писати літературу повністю суржиком, це дуже складно для сприйняття, перш за все.

Діано, можливо, складні для сприйняття, але є такі тексти, дуже цікаві та колоритні.

Пам'ятаю, що за один вечір кілька років тому проковтнула хрестоматію доктора Падлючча "Шедеври світової літератури".

Автор цієї книжки - це відомий письменник, есеїст, репортажист - Михайло Бриних.

от я хочу зачитати передмову до цієї хрестоматії.

Куди ви попали і де ваші вєщі?

Дорогий читіль! перед тобою виляскують на сквозняку громадні двері, за якими - кладовка світового інтилєкта.

величі, усякого духоаного надбання, що без нього небуває ні культури, ні людини.

Ти дуже занятий по жизні - можеш не казать і времені у тебе ніколи не хвата на саме важне:

шо дєлать, груговерть буття тебе не одпускає,

а так хотілося б одити пачки і сплясать шото класичне, лебедине.

Все діло в тому, що доктор Падлюччо кадато начитався - і це спортило йому життя, чого він каждому й жилає,

бо хароша жизнь вам все 'дно не світить.

У попередньому випуску наших "ПРОмовних витребеньох" пан Артур Брацькі казав, що суржик - це не кодований усний конструкт.

Він сказав, що це усне мовлення, яке ніколи не перейде в літературу.

Але ми знаємо, і цей приклад такий, що є винятки із правил.

І можна сказати що ця хрестоматія доктора Падлючча - це така вдала спроба заговори з читачем близькою йому мовою.

Автор обирає цікавий, можливо, ефективний спосіб.

У цьому випадку, який ви зачитали, суржик виконує іронічну функцію.

Він звертається не до читачів, які розмовляють в житті суржиком,

а до читачів, які мають вищу освіту.

Коли я пишу, я теж розумію, що це буде цікаво читати людям, які мають стосунок до філології.

ніж тим, хто безпосередньо використовує таку мову.

Скоріше в плані масовості, вдалий приклад наводили серіал про Кайдашів.

Доволі часто критикують фільми, коли розмовляють такою чистою мовою, тільки в інституті Карпенка Карого на сценічному мовленні.

З питань літературної вимови - це щось абсолютно нове, що утворилося тільки з масмедіа.

До того, хто знає, як вимовляв Тарас Шевченко.

Це не можливо сказати.

Хоча його вважають взірцем української мови,

бо на основі того діалекту, а не на діалекті Івана Франка утворилася літературна мова.

Артеме, як ви гадаєте, для кого пишуть тексти суржиком, окрім освічених людей?

Однією із моїх думок - було донести, що це не є щось таке, чого варто соромитися.

Ми розмовляємо вдома, але самі себе виправляємо.

Це може бути для різних читачів.

Справді, коли ти пишеш не кодифікованою мовою, не так, як це є у словниках,

то це в першу чергу для людей, які зацікавлені літературою, як такою.

Оскільки, це дійсно важче читати.

Коли літредакторка зрозуміла, що я хочу сказати, вона пропонувала писати українськими буквами,

я казав: "Ні, не треба, бо я сім разів відміряю, а потім напишу", бо шо за бардзо то нє здорово, як кажуть поляки.

Тому там треба відмірювати доволі чітко.

От Подерв'янський - це один з чудових прикладів,

насправді його цікавіше слухати, ніж читати,

я пробував читати, але це набагато важче.

Коли ти слухаєш, то сарказм та іронія б'є через край,

але ти розумієш, що цих дядьків він підслухав десь в потягу.

Так само один із інших прикладів, при чому західного суржику - це Брати Гадюкіни.

З одного боку, тексти братів Гадюкіних пронизані наскрізь іронією,

багато хто казав, що коли ти виростаєш, ти думаєш, що вони щиро передають твої почуття,

при чому що це легкий стьоб над цим.

Тут ще питання в тому, які домішки ми вважаємо гарними, а які ні.

Коли Софія Андрухович пише на основі досліджень, вставляючи туди діалектизми Галичини, то це милі смаколики.

А коли хтось пише і вставляє туди русизми - то це вже не гарно.

Позаяк ми вважаємо російську - загрозою для мови і це обґрунтовано.

Тоді, як польська мова, звідки походить більшість діалектизмів, чи угорська, якщо взяти Закарпаття - не вважається загрозою.



Хочете вивчати якусь мову?


Вчіться нацьому тексті ітисячі вподобають це на LingQ.

  • Величезна бібіліотека аудіо уроків, всі супроводжені текстом.
  • Революціні інструменти навчання
  • Глобальна, інтерактивна навчальна спільнота

Вивчення мови онлайн @ LingQ

ПРОмовні витребеньки.

Вітаю, мене звати Діана, я відеографка та журналістка проєкту "Всеосвіта".

Я Юлія Вишницька - доцентка кафедри світової літератури інституту філології

Київського університету імені Бориса Грінченка, докторка філологічних наук.

І це наші "ПРОмовні витребеньки".

Сьогодні у нас черговий та завершальний випуск розмов про суржик.

Ми вже говорили з Ларисою Масенко про те, яким же буває суржик, як він виникає.

Ми говорили з Артуром Брацькі, про причини, чому люди говорять суржиком.

Сьогодні ми хочемо поговорити про суржик із мовцями,

і ми запросили письменника Артема Чапая.

Доброго дня.

Суржик в літературі річ не нова - зустрічаємо його доволі часто.

Я помічаю, що в сучасних письменників суржик використовується, як негативна характеристика.

Люди, які говорять суржиком - це представники низького соціального прошарку,

Або як самі автори та дослідники кажуть - недалекі, не дуже розумні люди.

Але у ваших творах дещо по-іншому.

Коли ваші герої говорять суржиком, це не викликає одразу почуття -

ОК, ми зрозуміли, що з цим персонажем не так.

Персонаж вашо книжки "Дивні люди", на самому початку окреслює:

Далі він пояснює, що вчиться говорити правильніше.

Коли він спокійний і врівноважений, йому це вдається легше,

а коли він спантеличений - йому важко.

Він плутається і знову переходить на суржик.

Я думаю, це резонує багатьом людям.

Бо воно так є і ми так говоримо.

Так само з іншими мовами, а з суржиком тим паче.

Діаночко, далеко не будемо ходити.

Нещодавній феномен, який пролетів в інтернет-просторі - це серіал "Спіймати Кайдаша".

Феномен цього серіалу пояснюють мовним колоритом.

Сценаристка Наталка Ворожбит тлумачить, чому саме суржик вона вносить у цей текст,

і чому персонажі говорять суржиком, цією субмовою, а не чистою, літературною мовою.

Тому що це реальні люди - каже вона.

І от у ваших книжках теж реальні люди.

Зокрема у цій книжці "Війна на три букви" не придумані вашою письменницькою уявою персонажі.

А це живі люди, носії цього суржику.

Це жінка із репортажу "Воєнний кандидат у мирному краю".

Це і провідниця із поїзда №126 Київ - Луганськ.

"Життя на кордоні після війни".

Або, скажімо жінки із цього самого репортажу.

Або скажімо ще один персонаж із "Обстріл під Зеленопіллям" від першої особи.

26-річний капітан Олександр Скрипка, кадровий офіцер, командир танкової роти, у складі 72 бригади.

Ви говорили недалекі люди.

Недалекі люди - це вже оціночне судження.

Людей, які є носіями суржику, змушують соромитися своєї мови, що дуже сумно.

Я хотів би поговорити з приводу капітана Скрипки.

Я був свідком того, коли він лежав поранений у військовій лікарні.

І до нього прийшла державна знімальна група,

і попросили його говорити українською, бо розраховували отримати фінансування для документального кіно.

Тобто це документальне кіно, але поранену людину, яка під знеболювальним, просять говорити українською.

Сама літературна мова з кінця ХІХ століття, це стосується не тільки української мови, це свого роду не те щоб штучний конструкт,

але як кажуть, мова це той діалект, який отримав армію, поліцію і школу.

Таким чином на прикладі цього капітана ми бачимо, як відбувається функціонування української мови.

Він повинен перейти на так звану літературну мову, якої його навчали у школі, а не ту, якою він розмовляє зі своїми батьками.

Я зараз читаю Еріка Гобсбаума - це всесвітньо відомий історик.

Коли в ХІХ столітті створили Італію, то один з діячів сказав, ми стоворили Італію, тепер ми маємо створити італійця.

Вони почали на основі італійського діалекту створювати італійську мову.

І це доходило до такого абсурду, коли вчителів італійської з північної Італії у Сицилії сприймали за англійців.

Оскільки різні діалекти були взаємно не зрозумілі.

Української мови тут менше стосується.

Тут кожен діалект зрозумілий.

Я сам з Івано-Франківської області, але коли я поїду в гори і чую, як люди говорять між собою, то важко зрозуміти.

І тут теж питання, як люди говорять.

Ми недавно з дітьми їздили в Чернігівську область, коли говорять зі мною, я все прекрасно розумію.

Але коли селяни починають розмовляти між собою, мені потрібно прислухатися.

Повертаючись до того, як створювалася літературна мова -

якщо ви спробуєте прочитати прозу Івана Франка українською мовою,

я володію англійською мовою, але мені потрібно трішки напружуватися, коли я нею читаю,

так само, коли я читаю Івана Франка кінець ХІХ століття,

ти ніби все розумієш, але потрібно постійно втримувати пильність.

Бо так звана літературна мова стає літературною, бо саме її викладають у школі,

саме її навчають потім на філологічних факультетах,

у наш час нею навчають розмовляти на радіо та телебаченні.

Вона стає формальною мовою.

Мені зараз важко перейти на суржик,

бо я розумію, що ми зараз у формальній ситуації.

Повертаючись до Еріка Гобсбаума, він казав, коли в кінці ХІХ століття почали утворюватися ці так звані літературні мови,

багато людей стали, так би мовити, двомовними.

І досі так є в Італії, якщо ти будеш вчити італійську мову тут, а потім приїдеш в Неаполь, то матимеш серйозні проблеми.

люди переходитимуть з тобою на літературну мову, але вулицю ти розуміти не будеш.

Схожа ситуація є в Україні, тут можна говорити про три мовність.

Всі більш-менш розуміють російську мову, якщо нею не говорять.

Всі більш-менш розуміють українську мову, навіть якщо вони російськомовні.

Дуже важко знайти людину, яка щиро не буде розуміти української.

Але неформальна мова, мова дому - це різні варіанти суржику, чи говірки.

Але різниця між мовою та говіркою - це теж оціночна.

Артеме, у ваших різножанрових творах, це ж є репортажі, оповідання,

скажімо "Сынок, пожалуйста", де баба Надя і старший сержант говорять суржиком.

Як би ви означили функції суржику?

Чи виконує суржик певну місію у ваших текстах?

По-перше, я про це не сильно замислювався, але ви згадали доволі давню книжку, 2014 року.

Ці тексти я писав тоді, коли частково став репортером.

Я з письменника перемкнувся на репортера, бо це було потрібно, мало людей про це писало.

Значною мірою звідти це виніс, бо спілкувався з великою кількістю людей.

Це тривало пів року, але сильно на мене повпливало.

До того ж такі ситуації, коли людям не до рафінованої мови.

Коли людина лежить поранена в лікарні і їй боляче після ампутації,

звичайно, вона не буде думати про те, якою мовою вона в це момент говорить.

Після того у мене з'явилася збірка оповідань "The Ukraine",

куди увійшла частина ось цих репортажів, у перемішку з художніми оповіданнями.

Функція суржику в текстах - це реалістичність.

По-друге, вона надає певної інтимності.

Коли ти розумієш, що люди говорять між собою вдома, і ти як читач за цим спостерігаєш,

вони не розмовлятимуть між собою чистою, літературною мовою, хто би це не був.

Дружина мого брати - вчителька української мови, але коли вона вдома чи зі своїми батьками, то розмовляє по-іншому.

Це тим більше стосується людей, які не мають вищої освіти.

Літературна мова - це певний конструкт школи та вищої освіти.

Я до речі, теж хотів загадати сучасний серіал "Спіймати Кайдаша",

це чудовий приклад - намагання створити ... нехай це реконструйований суржик,

оскільки я розумію, як письменник, коли ти пишеш будь-який текст,

коли ти пишеш українською мовою - це художня умовність.

Оскільки такою українською мовою люди не будуть розмовляти.

Коли ти пишеш текст "Дивні люди" від імені персонажа,

який спочатку говорить суржиком, хоча він про це все таки рефлектує, він не є недалеким.

Ти розумієш, що це теж відтворення, бо коли ти спробуєш передати його дуже точно, це буде важко читати.

До речі, спроба писати розмовною мовою не є чимось новим.

Просто в нас в Україні це так званий суржик.

Якщо ми говоримо про Америку - один із двох видатних романів Марка Твена "Пригоди Гекльберрі Фіна",

Вона написана розмовною мовою, я власне її зараз перечитую.

Коли я писав суржиком "Дивні люди" я про це не думав.

Бо свого часу я читав її в перекладі.

Я зараз читаю в оригіналі, і я розумію, що це те саме.

Він намагається передати те, як люди розмовляють по-справжньому.

Ламаною цією англійською граматикою.

У нашому випадку - це змішання українських слів з російськими словами і українською фонетикою.

І це, до речі, окреме питання, суржик всупереч тому, що його намагаються присоромити, це свідчення живучості української мови.

Бо коли брати дуже російське слово, воно набуває українського фонетичного забарвлення.

І в книжці "Дивні люди" про це теж є рефлексія, коли герой спершу потрапляє

в Миколаївську область, де говорять ще сильнішим суржиком, ніж він звик.

Він спершу, спросоння, думає, що це російська мова.

Але потім розуміє, що які б там слова не були, це все одно українська фонетика.

Говорили, що доволі складно це відтворити, написати, а потім читати.

Коли я вчилася в університеті, я познайомилася з творами Леся Подерв'янського,

мене шокувала трохи саме ця форма, мені було складно читати це спершу.

І я десь бачила коментар, що Подерв'янському краще записувати свої тексти

російськими літерами, бо його суржик ближче до російської, ніж до української.

Я не знаю, чи погоджуватися з цим чи ні,

але, якщо писати літературу повністю суржиком, це дуже складно для сприйняття, перш за все.

Діано, можливо, складні для сприйняття, але є такі тексти, дуже цікаві та колоритні.

Пам'ятаю, що за один вечір кілька років тому проковтнула хрестоматію доктора Падлючча "Шедеври світової літератури".

Автор цієї книжки - це відомий письменник, есеїст, репортажист - Михайло Бриних.

от я хочу зачитати передмову до цієї хрестоматії.

Куди ви попали і де ваші вєщі?

Дорогий читіль! перед тобою виляскують на сквозняку громадні двері, за якими - кладовка світового інтилєкта.

величі, усякого духоаного надбання, що без нього небуває ні культури, ні людини.

Ти дуже занятий по жизні - можеш не казать і времені у тебе ніколи не хвата на саме важне:

шо дєлать, груговерть буття тебе не одпускає,

а так хотілося б одити пачки і сплясать шото класичне, лебедине.

Все діло в тому, що доктор Падлюччо кадато начитався - і це спортило йому життя, чого він каждому й жилає,

бо хароша жизнь вам все 'дно не світить.

У попередньому випуску наших "ПРОмовних витребеньох" пан Артур Брацькі казав, що суржик - це не кодований усний конструкт.

Він сказав, що це усне мовлення, яке ніколи не перейде в літературу.

Але ми знаємо, і цей приклад такий, що є винятки із правил.

І можна сказати що ця хрестоматія доктора Падлючча - це така вдала спроба заговори з читачем близькою йому мовою.

Автор обирає цікавий, можливо, ефективний спосіб.

У цьому випадку, який ви зачитали, суржик виконує іронічну функцію.

Він звертається не до читачів, які розмовляють в житті суржиком,

а до читачів, які мають вищу освіту.

Коли я пишу, я теж розумію, що це буде цікаво читати людям, які мають стосунок до філології.

ніж тим, хто безпосередньо використовує таку мову.

Скоріше в плані масовості, вдалий приклад наводили серіал про Кайдашів.

Доволі часто критикують фільми, коли розмовляють такою чистою мовою, тільки в інституті Карпенка Карого на сценічному мовленні.

З питань літературної вимови - це щось абсолютно нове, що утворилося тільки з масмедіа.

До того, хто знає, як вимовляв Тарас Шевченко.

Це не можливо сказати.

Хоча його вважають взірцем української мови,

бо на основі того діалекту, а не на діалекті Івана Франка утворилася літературна мова.

Артеме, як ви гадаєте, для кого пишуть тексти суржиком, окрім освічених людей?

Однією із моїх думок - було донести, що це не є щось таке, чого варто соромитися.

Ми розмовляємо вдома, але самі себе виправляємо.

Це може бути для різних читачів.

Справді, коли ти пишеш не кодифікованою мовою, не так, як це є у словниках,

то це в першу чергу для людей, які зацікавлені літературою, як такою.

Оскільки, це дійсно важче читати.

Коли літредакторка зрозуміла, що я хочу сказати, вона пропонувала писати українськими буквами,

я казав: "Ні, не треба, бо я сім разів відміряю, а потім напишу", бо шо за бардзо то нє здорово, як кажуть поляки.

Тому там треба відмірювати доволі чітко.

От Подерв'янський - це один з чудових прикладів,

насправді його цікавіше слухати, ніж читати,

я пробував читати, але це набагато важче.

Коли ти слухаєш, то сарказм та іронія б'є через край,

але ти розумієш, що цих дядьків він підслухав десь в потягу.

Так само один із інших прикладів, при чому західного суржику - це Брати Гадюкіни.

З одного боку, тексти братів Гадюкіних пронизані наскрізь іронією,

багато хто казав, що коли ти виростаєш, ти думаєш, що вони щиро передають твої почуття,

при чому що це легкий стьоб над цим.

Тут ще питання в тому, які домішки ми вважаємо гарними, а які ні.

Коли Софія Андрухович пише на основі досліджень, вставляючи туди діалектизми Галичини, то це милі смаколики.

А коли хтось пише і вставляє туди русизми - то це вже не гарно.

Позаяк ми вважаємо російську - загрозою для мови і це обґрунтовано.

Тоді, як польська мова, звідки походить більшість діалектизмів, чи угорська, якщо взяти Закарпаття - не вважається загрозою.

×

Ми використовуємо файли cookie, щоб зробити LingQ кращим. Відвідавши сайт, Ви погоджуєтесь з нашими cookie policy.