×

Ми використовуємо файли cookie, щоб зробити LingQ кращим. Відвідавши сайт, Ви погоджуєтесь з нашими правилами обробки файлів «cookie».


image

Старший боярин, Розділ перший, 4

Розділ перший, 4

Хлопець зараз же чогось нагадав, що не співали й не співають солов'ї, а тільки співала невідома душа насичену розпачем пісню. І йому стало страшно, і на мить незрозуміло, куди і чого він іде. І, незважаючи на це, все-таки зійшов на другий бік річки і пішов швидко понад нею стежкою. Та й побачив перед собою, кроків на двадцять, жіночу постать, і то лише в одній білій сорочці. Вона йшла, кваплячись, стежкою на гору і не оглядалася. На спині чорніла розпущена пишная коса. Йому прийшло в голову, що видиво похоже на казку, в якій відьми і потопельниці конче з розпущеним волоссям. Одначе, переборюючи життєву незвичність і нічну моторошність, він став її доганяти, непомітно прискорюючи ходу, вона так само, ніби почуваючи когось за собою, ще швидше простувала на гору. І, підійшовши до священикової хати, перелізла через тин, взяла з нього драбину, приставила до стріхи і вилізла на хату. І на самому гребені закотила сорочку, неначе дівчинка, перебродячи річку, і спустила одну ногу у вивід, а далі й другу і зникла у каглі. І ніч спорожніла аж до тієї людської свідомості, за якою починається, мабуть, тільки жах і всякі таємні несподіванки.

У Гордія вирвалося вголос:

— Оце так завдання!

І, не перестаючи йти вслід за видивом, перескочив тин і хотів уже лізти по драбині на хату, узявшися за щабель однією рукою. Рука тремтіла, виявляючи осередній душевний неспокій. Але в цей саме момент вийшла з-за причілка струнка молода жінка чи дівчина, закутана чорною великою хусткою, і спитала:

— Чого вам тут треба?

Гордій же з якимсь наполегливим неумолимим натиском гукнув до неї:

— Дайте руку, — і простяг до неї обидві свої. Жінка ж, неначе хто її штовхнув, ступила назад кроків зо два і відповіла так, ніби впізнаній людині:

— Невже ви гадаєте, що саме час для гіпнотичних вправ?

Парубок, не помічаючи злегка насмішкуватої відповіді, ще раз гукнув несамовито поважно:

— Дайте руку, я не злодій... Я хочу знати, чи ви жива істота.

Жінка простягла з-під хустки малу і теплу руку, але таким непевним рухом, неначе її хтось тяг силоміць. Гордій, подержавши якусь мить полонену долоню у своїх жменях, відчув усім напруженим первісним людським єством оте вічне жіноче тепле й божевільно солодке чуття, задля якого юнаки плигають з дзвіниць, коли воно того забажає, і вилазять на найстрімкіші верхів'я гір, шукаючи Божої бороди, аби вчепитися в неї і погойдатися над світом хоч би хвилину, а там і звіятися вниз гнівною бурею десь на дикі скелі мовчазного небуття.

Розділ перший, 4

Хлопець зараз же чогось нагадав, що не співали й не співають солов'ї, а тільки співала невідома душа насичену розпачем пісню. The boy immediately reminded him that nightingales did not sing and do not sing, but only an unknown soul sang a song full of despair. І йому стало страшно, і на мить незрозуміло, куди і чого він іде. He became scared, and for a moment he did not know where he was going and why. І, незважаючи на це, все-таки зійшов на другий бік річки і пішов швидко понад нею стежкою. And despite this, he still got down to the other side of the river and walked quickly across it along the path. Та й побачив перед собою, кроків на двадцять, жіночу постать, і то лише в одній білій сорочці. And then I saw a woman in front of me, about twenty paces away, wearing only a white shirt. Вона йшла, кваплячись, стежкою на гору і не оглядалася. She walked, in a hurry, up the path and did not look back. На спині чорніла розпущена пишная коса. On his back, a loose, lush braid was blackened. Йому прийшло в голову, що видиво похоже на казку, в якій відьми і потопельниці конче з розпущеним волоссям. It occurred to him that it looked like a fairy tale in which witches and drowning women always have their hair down. Одначе, переборюючи життєву незвичність і нічну моторошність, він став її доганяти, непомітно прискорюючи ходу, вона так само, ніби почуваючи когось за собою, ще швидше простувала на гору. However, overcoming the strangeness of life and the eeriness of the night, he began to catch up with her, imperceptibly accelerating his gait, and she, as if sensing someone behind her, walked even faster up the mountain. І, підійшовши до священикової хати, перелізла через тин, взяла з нього драбину, приставила до стріхи і вилізла на хату. And when she came to the priest's house, she climbed over the fence, took a ladder from it, put it to the roof, and climbed up to the house. І на самому гребені закотила сорочку, неначе дівчинка, перебродячи річку, і спустила одну ногу у вивід, а далі й другу і зникла у каглі. And on the very crest, she rolled up her shirt like a girl wading in a river, put one foot down into the water, and then the other, and disappeared into the cauldron. І ніч спорожніла аж до тієї людської свідомості, за якою починається, мабуть, тільки жах і всякі таємні несподіванки. And the night emptied down to that human consciousness beyond which, perhaps, only horror and all kinds of secret surprises begin.

У Гордія вирвалося вголос: Hordii burst out loud:

— Оце так завдання! - What a task!

І, не перестаючи йти вслід за видивом, перескочив тин і хотів уже лізти по драбині на хату, узявшися за щабель однією рукою. And, continuing to follow the vision, he jumped over the fence and was about to climb the ladder to the house, holding the step with one hand. Рука тремтіла, виявляючи осередній душевний неспокій. His hand was trembling, revealing his underlying mental turmoil. Але в цей саме момент вийшла з-за причілка струнка молода жінка чи дівчина, закутана чорною великою хусткою, і спитала: But at that very moment, a slender young woman or girl, wrapped in a large black headscarf, came out from behind the stall and asked:

— Чого вам тут треба? - What do you want here?

Гордій же з якимсь наполегливим неумолимим натиском гукнув до неї: Hordii called out to her with a kind of insistent, relentless pressure:

— Дайте руку, — і простяг до неї обидві свої. - "Give me your hand," and he stretched out both of his hands to her. Жінка ж, неначе хто її штовхнув, ступила назад кроків зо два і відповіла так, ніби впізнаній людині: The woman, as if someone had pushed her, stepped back two steps and answered as if she recognized the person:

— Невже ви гадаєте, що саме час для гіпнотичних вправ? - Do you think it's time for hypnosis exercises?

Парубок, не помічаючи злегка насмішкуватої відповіді, ще раз гукнув несамовито поважно: The young man, not noticing the slightly mocking response, called out again with fierce respect:

— Дайте руку, я не злодій... Я хочу знати, чи ви жива істота. - Give me your hand, I am not a thief... I want to know if you are a living being.

Жінка простягла з-під хустки малу і теплу руку, але таким непевним рухом, неначе її хтось тяг силоміць. The woman stretched out a small and warm hand from under the shawl, but with an unsteady movement, as if someone was pulling it by force. Гордій, подержавши якусь мить полонену долоню у своїх жменях, відчув усім напруженим первісним людським єством оте вічне жіноче тепле й божевільно солодке чуття, задля якого юнаки плигають з дзвіниць, коли воно того забажає, і вилазять на найстрімкіші верхів'я гір, шукаючи Божої бороди, аби вчепитися в неї і погойдатися над світом хоч би хвилину, а там і звіятися вниз гнівною бурею десь на дикі скелі мовчазного небуття. Gordy, holding the captive palm in his hands for a moment, felt with all his tense primitive human nature that eternal feminine warmth and madly sweet feeling for which young men jump from bell towers whenever it wishes, and climb the steepest mountaintops to find it, seeking to grasp God's beard above the world for a moment, and climb the steepest mountain tops in search of God's beard, so that they can cling to it and swing above the world for at least a minute, and then be swept down by an angry storm somewhere on the wild rocks of silent nothingness.