×

Ми використовуємо файли cookie, щоб зробити LingQ кращим. Відвідавши сайт, Ви погоджуєтесь з нашими правилами обробки файлів «cookie».


image

Гоголь Микола - Вій, Вій 12

Вій 12

Хоч і був душний липневий день, усі вилізли з брички і зайшли в низеньку, брудну кімнату, де жид-шинкар з розпростертою радістю кинуся вітати своїх давніх знайомих. Він приніс під полою декілька свинячих ковбас і, поклавши на стіл, зараз же й одвернувся од цього забороненого талмудом овочу. Всі посідали довкола столу. Глиняні кухлі наче вродилися перед кожним із гостей. Філозофу Хомі належало бенкетувати разом з усіма. А як люди наші, підпивши, неминуче почнуть цілуватися або плакати, то незабаром уже вся хата цілувалася. «Ану, Свириде, почоломкаймось!» — «Іди сюди, Дороше, я обніму тебе!»

Один сивоусий козак, старіший від усіх, підперши щоку рукою, почав гірко ридати, що в нього ні батька, ні матері і що тепер він зостався сиротою на світі. А другий був сильний розумаха і все потішав його, приказуючи:

— Та не плач, їй-богу, не плач! Що вже там?.. Бог таки знає, що й до чого.

Один, на ймення Дорош, став чогось дуже допитливий і, повернувшись до філозофа Хоми, все видобував з нього:

— Хочеться мені знати, чого вас у бурсі вчать? Чи такого, що ото дяк у церкві читає, чи не такого?

— Не питай! — говорив розумаха повагом. — Нехай воно так буде, як і було. Бог таки знає, як треба; Бог усе знає.

— Ні, я хочу знати, — правив своєї Дорош, — що там написано в тих книжках; а може, й зовсім не те, що в дяка.

— Ой Боже мій. Боже мій! — усе товк отой статечний утішник. — І нащо б таке казати? Так уже Божа воля призначила. Бо що вже Бог дав, того не можна одмінити.

— Я хочу знати все, що де написано. Я піду в бурсу, їй же богу, піду! Що ти думаєш, не навчуся? Всього, всього навчуся!

— Ой, Боже мій, Боже мій!.. — все бідкався утішник і опустив голову на стіл, бо вже ніяк не міг далі тримати її на плечах.

Вій 12 Viy 12

Хоч і був душний липневий день, усі вилізли з брички і зайшли в низеньку, брудну кімнату, де жид-шинкар з розпростертою радістю кинуся вітати своїх давніх знайомих. Although it was a hot July day, everyone got out of the wagon and entered a low, dirty room, where the Jewish tavern-keeper rushed to greet his old friends with open arms. Він приніс під полою декілька свинячих ковбас і, поклавши на стіл, зараз же й одвернувся од цього забороненого талмудом овочу. He brought some pork sausages under the shelf and, putting them on the table, immediately turned away from this vegetable, which was forbidden by the Talmud. Всі посідали довкола столу. Everyone sat around the table. Глиняні кухлі наче вродилися перед кожним із гостей. The clay mugs seemed to be born in front of each of the guests. Філозофу Хомі належало бенкетувати разом з усіма. Filozof Khoma had to feast with everyone else. А як люди наші, підпивши, неминуче почнуть цілуватися або плакати, то незабаром уже вся хата цілувалася. And as our people inevitably start kissing or crying when they get drunk, soon the whole house was kissing. «Ану, Свириде, почоломкаймось!» — «Іди сюди, Дороше, я обніму тебе!» "Come on, Svyryd, let's make out!" - "Come here, Dorosha, I'll hug you!"

Один сивоусий козак, старіший від усіх, підперши щоку рукою, почав гірко ридати, що в нього ні батька, ні матері і що тепер він зостався сиротою на світі. One gray-haired Cossack, the oldest of the bunch, put his hand on his cheek and began to sob bitterly that he had no father or mother and that he was now an orphan in the world. А другий був сильний розумаха і все потішав його, приказуючи: The other one was a strong mind and kept on amusing him, giving him orders:

— Та не плач, їй-богу, не плач! - Don't cry, for God's sake, don't cry! Що вже там?.. What can I say? Бог таки знає, що й до чого. God does know what's what.

Один, на ймення Дорош, став чогось дуже допитливий і, повернувшись до філозофа Хоми, все видобував з нього: One of them, named Dorosh, became very inquisitive for some reason and, returning to the philosopher Homa, extracted everything from him:

— Хочеться мені знати, чого вас у бурсі вчать? - I'd like to know what they teach you in the bursa. Чи такого, що ото дяк у церкві читає, чи не такого? Or is it the kind of thing that the deacon reads in church?

— Не питай! - Don't ask! — говорив розумаха повагом. - spoke with respect for the mind. — Нехай воно так буде, як і було. - Let it be as it was. Бог таки знає, як треба; Бог усе знає. God does know what is right; God knows everything.

— Ні, я хочу знати, — правив своєї Дорош, — що там написано в тих книжках; а може, й зовсім не те, що в дяка. - "No, I want to know," Dorosh said, "what is written in those books; maybe it's not what the clerk says.

— Ой Боже мій. - Oh, my God. Боже мій! — усе товк отой статечний утішник. - It's all about that stoic comforter. — І нащо б таке казати? - And why would you say that? Так уже Божа воля призначила. It was God's will that I should do so. Бо що вже Бог дав, того не можна одмінити. For what God has given, cannot be reversed.

— Я хочу знати все, що де написано. - I want to know everything that is written where. Я піду в бурсу, їй же богу, піду! I'll go to the bursa, for God's sake, I'll go! Що ти думаєш, не навчуся? What do you think, I won't learn? Всього, всього навчуся! I will learn everything!

— Ой, Боже мій, Боже мій!.. - Oh, my God, my God! — все бідкався утішник і опустив голову на стіл, бо вже ніяк не міг далі тримати її на плечах. - The comforter kept complaining and put his head down on the table, because he could no longer hold it on his shoulders.