×

We gebruiken cookies om LingQ beter te maken. Als u de website bezoekt, gaat u akkoord met onze cookiebeleid.


image

"Месія Дюни" ГЕРБЕРТ Френк, 16 Частина (1)

16 Частина (1)

Незалежно від того, наскільки екзотичною є людська цивілізація, незалежно від рівня розвитку суспільного життя чи складності машинно-людської взаємодії завжди з'являються інтерлюдії єдиновладдя, коли рух людства вперед, саме його майбутнє визначаються порівняно простими діями окремих осіб.

З «Божекниги» тлейлаксу

Долаючи високий пішохідний мостик між Твердинею та Центральним Офісом Квізарату, Пол додав до своїх звичних кроків накульгування. Сонце майже сідало, і він, ідучи крізь довгі тіні, зоставався непримітним, але уважний погляд усе ще міг розпізнати його з ходи та постави. Він мав щит, однак не активований: помічники вирішили, що його мерехтіння може викликати підозри.

Пол зиркнув ліворуч. Вузькі смуги піщаних хмар тяглися на заході через небокрай, наче ґратки жалюзі. Повітря, що проходило крізь фільтри дистикоста, було сухим, як посеред хайрегу.

Насправді він не був зовсім самотнім, хоча жодного разу, відколи припинив прогулюватися наодинці нічними вулицями, Сітка Безпеки довкола нього не була такою розтягнутою. Орнітоптери з нічними сканерами мовби випадково ширяли високо вгорі, хоча насправді були прив'язані до його рухів завдяки схованому у вбранні передавачу. Відбірні охоронці прогулювалися вулицями внизу. Інші розсіялися містом, побачивши й запам'ятавши переодягненого Імператора — у фрименському костюмі включно з дистикостом і пустельними черевиками темаг. Грим затемнив його обличчя, а щоки деформували пластикові вставки. Зліва біля підборіддя проходила водотрубка.

Діставшись протилежного кінця мосту, Пол оглянувся й помітив рух за кам'яною решіткою, що закривала балкон його приватного помешкання. Жодних сумнівів: це була Чані. Ці його вилазки вона називала «полюванням за піском у пустелі».

Як мало вона розуміла його гіркий вибір! «Коли доводиться вибирати між стражданнями, — подумав він, — то навіть найменше зі страждань стає нестерпним».

Упродовж неясної, емоційно болісної хвилі він іще раз наново пережив їхню розлуку. В останню мить Чані відчула проблиск тау, але неправильно його інтерпретувала. Вона гадала, що його емоції викликані розлукою з коханою перед походом у небезпечне невідоме.

«Якби ж я цього не знав!» подумав він.

Перейшовши через міст, він увійшов у головний коридор офісу. Тут повсюди були встановлені світлокулі, а люди поспішали в справах. Квізарат ніколи не спав. Пол придивився до вказівників над дверима так, наче бачив їх уперше. Швидка Торгівля. Вітрові конденсатори і дистилювальне устаткування. Перспективні Пророцтва. Випробування Віри. Релігійні Поставки. Арсенал. Пропаганда Віри.

На думку Пола, найчеснішою вивіскою була б така: «Пропаганда Бюрократії».

У всьому Всесвіті поширився тип релігійного держслужбовця. Цей новий чоловік із Квізарату найчастіше був неофітом. Він рідко витісняв фрименів із ключових посад, зате заповнював усі щілини. Він вживав меланж як для того, аби показати, що може собі це дозволити, так і з геріатричною метою. Він стояв осібно від своїх правителів — Імператора, Гільдії, Бене Ґессерит, Ландсрааду, Святої Родини чи Квізарату. Його богами були Рутина й Статоблік. Його обслуговували ментати й величезні картотеки. Першим словом його катехізису було «доцільність», хоча на словах він віддавав належне заповідям Батлеріанців. Він підтверджував, що машини не могли бути створені за образом і подобою людського розуму, проте кожною своєю дією показував, що віддає перевагу машині над людиною, статистиці — над індивідуальністю, відстороненому загальному підходу — над особистими контактами, які потребували уяви й ініціативи.

Вийшовши на рампу з протилежного боку будівлі, Пол почув подзвін, що скликав до вечірньої служби в Храмі Алії.

Дивно, але в цьому подзвоні йому вчувалася вічність.

Храм за переповненою площею був новозбудованим, ритуали — недавно придуманими, але ця споруда в пустельній западині на

краю Арракіна не здавалася новочасною. Може, причиною цього було те, як гнаний вітром пісок уже почав підточувати каміння та пластик, а може, причиною були оті хаотично розкидані будинки довкола Храму. Усе разом наче змовилося створювати враження, що це дуже старе місце, сповнене традицій і таємниць.

Він зійшов униз, у гущу людей, і в цій тисняві йому здалося, що його ув'язнили. Єдиний провідник, якого вдалося знайти СБістам, наполіг, що слід зробити саме так. СБ не подобалася легка згода Пола. Стілґарові це подобалося ще менше. Проте найбільше опиралася Чані.

Довколишній натовп, навіть коли хтось ненавмисно й зачіпав Пола, залишав йому свободу рухів і наче не помічав. Пол знав, що так усіх паломників учили поводитись із фрименами. Він же виглядав і поводився як виходець із глибокої пустелі, а такі люди легко впадали в гнів.

Коли Пол дістався жвавого людського потоку на сходах святині, тиснява стала ще більшою. Тепер його хоч-не-хоч штовхали, зате звідусіль сипалися ритуальні перепросини: «Даруйте, шляхетний пане. Я не мав змоги запобігти цій неприємності», «Вибачайте, пане, ця тиснява найгірша, яку я будь-коли бачив», «Я твій підніжок, побожний громадянине. Якийсь незграба мене штовхнув».

Вислухавши перші такі фрази, Пол пропускав їх мимо вух. Не було в них жодного почуття, крім ритуального страху. Натомість він подумав, що пройшов довгу дорогу від дитячих літ у Каладанському замку. Де він уперше ступив на стежку, що привела його на цю переповнену площу на планеті, настільки далекій від Каладана? Чи він справді зробив цей крок? Він не міг навіть ствердити, що хоч раз у житті діяв під впливом лише однієї причини. Мотиви й рушійні сили, що впливали на нього, були складними — складнішими, ніж будь-який інший набір стимулів, що позначався на будь-кому в людській історії. Він досі ще мав певність, що може уникнути фатуму, який так виразно бачив на цій дорозі. Тим часом натовп ніс його вперед, і він піддався запаморочливому відчуттю. Наче загубив дорогу, перестав сам керувати своїм життям.

Юрба, часткою якої він був, попливла сходами до храмового портика. Голоси стихли. Посильнішав запах страху — терпкий запах поту.

Аколіти вже розпочали службу у святині. Їхній простий спів заглушив усі інші звуки: шепоти, шелест одягу, човгання ногами, кашель, — гімн розповідав про Далекі Місця, які відвідує Верховна Жриця у своєму священному трансі.

Їздить на космічнім черві І веде почерез бурі

До землі, де ніжний вітер, Нас веде з печер зміїних. І хоронить душі сонні,

І від спеки нас хоронить У долині прохолодній. Блиск зубів її біленьких Осяває наші ночі, Пасмами її волосся

Ми здіймаємось до раю. Найсолодші квіти світу Пахнуть нам, коли ми з нею.

«Балак! — подумав Пол по-фрименськи. Стережися! Вона може бути також переповненою гнівом».

Храмовий портик був оточений високими тонкими світлотрубами, що мали імітувати полум'я свічок. Вони мерехтіли. Це мерехтіння збудило в Половій душі пам'ять предків, хоча він знав, що то був навмисний ефект. Хитромудрий атавістичний замисел, але тонко продуманий і ефективний. Пол ненавидів власну причетність до цього.

Натовп проплив разом із ним крізь високі металеві двері до гігантської нави — напівтемного приміщення зі світильниками, що мерехтіли високо вгорі, та чудово освітленим олтарем на протилежному кінці. За оманливо простим олтарем із чорного дерева, інкрустованим пустельними сценами із фрименської міфології, на полі обер-дверей вигравали приховані вогники світла, творячи веселкове полярне сяйво. Сім рядів аколітів-хористів, вишикуваних під цією примарною завісою, прибрали несамовитого вигляду: чорні шати, білі обличчя, губи рухаються в унісон.

Пол придивлявся до прочан довкола себе, заздрячи їхній пильній увазі, їхньому вслуханню в істини, яких він не міг почути. Йому навіть здалося, що вони осягнули щось, недоступне йому, щось таємниче й цілюще.

Він намагався дістатися ближче до олтаря, але його стримала чиясь покладена на плече рука. Пол озирнувся й зустрівся з пильним поглядом старого фримена — синіх на синьому очей під кущуватими бровами, у яких світилося впізнавання. У свідомості Пола зблиснуло ім'я: Разір, приятель із січових днів.

Стиснутий юрбою, Пол знав, що він цілковито безборонний, якщо Разір планує замах.

Старий щільно притиснувся до нього, одна рука його під потріпаним від піску плащем, без сумніву, тримає руків'я крисножа. Пол прибрав найоптимальнішої пози для захисту, проте старий нахилився й шепнув просто у вухо Полу: «Ходімо з іншими».

То був умовлений сигнал провідника. Пол кивнув.

Разір відступив, дивлячись у бік олтаря.

Вона приходить зі сходу, — пісенно декламували аколіти.

Сонце стоїть за її спиною. Відкриваються усі речі. У повному блиску світла очі її не оминають нічого: ні темряви, ні світла. Квиління ребаба вирізнилося з-поміж голосів, заглушило їх, а тоді теж стихло. Натовп, наче уражений електричним струмом, кинувся на кілька метрів уперед. Тепер тіла прочан збилися в щільну масу, повітря наче поважчало від дихання й запаху прянощів.

Шай-Хулуд пише на чистому піску! — гукнули аколіти. Пол відчував, що дихає в унісон із людьми довкола нього.

Жіночий хор почав тихий спів у тіні за блискучими обер-дверима: «Алія... Алія... Алія». Спів наростав і раптом урвався — запала тиша.

Знову залунали голоси, ніжні, як вечірня зоря:

Вона втишує всі бурі,

Її очі вбивають наших ворогів І терзають невірних.

Зі шпилів Туоно,

Де спалахує ранок,

І спливає чиста вода,

Видно її тінь.

У блиску літньої спеки

Живить хлібом нас, молоком напуває, Холодним, пряно-пахучим,

Її очі розтоплюють наших ворогів, Терзають наших гонителів

І прозирають усі таємниці.

Вона Алія... Алія... Алія...

Голоси повільно стихли.

Пола ледь не знудило. «Що ми робимо? спитав він себе. Алія поки що юна відьма, але вона подорослішає й стане ще страшнішою. Дорослішання — це щоразу нечестивіший процес».

Збірна ментальна атмосфера храму роз'їдала його психіку. Він відчував те, що єднало його з усіма довкола, але був у ньому ще й інший складник, що творив смертельну суперечність. Він почувався затопленим, замкнутим в особистому гріху, якого не міг спокутувати. Велич Усесвіту за межами святині залила його свідомість. Яким чином одна людина, один ритуал сподівалися зшити з цього безміру одежину, що пасувала б усім людям?

Пол здригнувся.

Усесвіт протистояв йому на кожному кроці. Він уникав його стиску, вигадував незліченні маскування, щоб увести в оману. Цей Усесвіт ніколи не згодиться з жодною формою, якої б він йому надав.

У святині запанувала глибока тиша.

З мороку за сяйливою веселкою виринула Алія, вдягнута в жовті шати, облямовані атрідівською зеленню. Жовта барва символізувала сонячне світло, зелена — смерть, з якої зродилося життя. Несподівано Пола вразила думка, що Алія з'явилася тут лише для нього, для нього єдиного. Крізь натовп у храмі він дивився на свою сестру. Вона була його сестрою. Він знав її ритуал та його походження, але ніколи раніше не стояв тут разом із прочанами, не бачив її їхніми очима. Тут, долучившись до містерії, він зрозумів: Алія є часткою Всесвіту, що протистоїть йому.

Аколіти принесли їй золотий келих.

Алія підняла келих.

Пол знав, що келих містить неперетворений меланж, тонку

отруту, пророче причастя.

Не зводячи очей із келиха, Алія заговорила. Її голос пестив слух, був голосом-квіткою й звучав плавно та мелодійно.

— На початку ми були порожніми, — сказала вона. — І не відали жодних речей, — проспівав хор.

— Не знали ми Сили, що живе в кожнім місці.

— І в кожному Часі.

— Ось Сила.

— Вона дарує нам радість.

«І приносить нам горе», — подумав Пол.

— Пробуджує душу, — промовила Алія.

— Розвіює всі вагання, — проспівав хор.

— У світах ми згинемо.

— У Силі спасемося.

Алія приклала келих до вуст, випила.

На своє здивування, Пол виявив, що стримує подих, як найпосполитіший прочанин у юрбі. Хоча до найдрібніших деталей знав, що зараз переживає Алія, він був пійманий у сіті тау. Згадав, як цей вогнистий трунок впливає до тіла. Пам'ять оживила той зупинений час, коли свідомість стала пилинкою, що змінює отруту. Повертався до пробудження в безчассі, де все було можливим. Він знав теперішні відчуття Алії, проте в цю мить зрозумів, що не знає їх. Містерія засліпила йому очі.

Алія здригнулася й опустилася навколішки.

Пол зітхнув разом із захопленими прочанами. Кивнув головою. Завіса бодай частково почала перед ним підійматися. Поглинутий блаженством візії, він забув, що кожна візія належить тим, які ще в дорозі, які ще виникають, постають. Підхоплені візією, вони проходять крізь темряву, неспроможні відрізнити дійсність від незначного випадку. Вони жадають абсолютів, яких ніколи не було.

Жадаючи, вони втрачають дійсність.

Алія похитувалася в екстазі зміни прянощів.

Пол відчув, що якась трансцендентна сутність промовила до

нього: «Глянь! Дивився сюди! Бачиш, що ти відкинув?» У цю мить він подумав, що дивиться очима інших, що бачить тут образ і ритм, якого не міг би відтворити жоден художник чи поет. Побачене було живим і прекрасним, а сліпуче світло відкривало всю ненаситність влади... навіть його власної.

Алія заговорила. Її підсилений голос загримів у наві.

— Світлоносна ніч! — скрикнула вона.

Крізь тисняву прочан прокотився зойк.

— Ніщо не сховається такої ночі! — промовила Алія. — Яким

рідкісним світлом є ця темрява? Ти не можеш глянути на неї! Чуття не в силах її сприйняти. Жодні слова її не опишуть.

Її голос понижчав:

— Прірва зостається. Носить у своєму лоні все, чого ще немає. Аххххх, яке це лагідне насилля!

Пол відчував, що чекає від сестри якогось окремого сигналу. Якогось вчинку чи слова, магічного жесту, містичного процесу, скерованого назовні потоку, — космічного лука, стрілою якого мав бути він сам. Ця хвиля виблискувала в його свідомості, наче крапля ртуті.

— Надходить печаль, — завела Алія. — Пам'ятайте, що все на світі є тільки початком, вічним початком. Світи чекають завоювання. Дехто з вас зі звуком мого голосу здобуде високу мету. Ви глузуватимете з минулого, забувши про те, що я вам зараз скажу: за всіма відмінностями ховається єдність.


16 Частина (1) 16 Part (1) 16 Partie (1)

Незалежно від того, наскільки екзотичною є людська цивілізація, незалежно від рівня розвитку суспільного життя чи складності машинно-людської взаємодії завжди з'являються інтерлюдії єдиновладдя, коли рух людства вперед, саме його майбутнє визначаються порівняно простими діями окремих осіб. No matter how exotic human civilization is, regardless of the level of development of social life or the complexity of machine-human interaction, there are always interludes of monopoly power, when humanity's movement forward, its future is determined by relatively simple actions of individuals.

З «Божекниги» тлейлаксу From the "Goddess Book" tlaylaksa

Долаючи високий пішохідний мостик між Твердинею та Центральним Офісом Квізарату, Пол додав до своїх звичних кроків накульгування. Overcoming the high footbridge between the Fortress and the Quizarat Central Office, Paul added limping to his usual steps. Сонце майже сідало, і він, ідучи крізь довгі тіні, зоставався непримітним, але уважний погляд усе ще міг розпізнати його з ходи та постави. The sun was almost setting, and he remained inconspicuous as he walked through the long shadows, but his attentive gaze could still make out his gait and posture. Він мав щит, однак не активований: помічники вирішили, що його мерехтіння може викликати підозри. He had a shield, but it was not activated: his assistants decided that its flicker might arouse suspicion.

Пол зиркнув ліворуч. Paul glanced to his left. Вузькі смуги піщаних хмар тяглися на заході через небокрай, наче ґратки жалюзі. Narrow bands of sand clouds stretched west across the sky like shutters of blinds. Повітря, що проходило крізь фільтри дистикоста, було сухим, як посеред хайрегу. The air passing through the dicotyledon filters was as dry as in the middle of a hayrew.

Насправді він не був зовсім самотнім, хоча жодного разу, відколи припинив прогулюватися наодинці нічними вулицями, Сітка Безпеки довкола нього не була такою розтягнутою. In fact, he was not completely alone, although he had never been so stretched out since he had stopped walking the streets alone at night. Орнітоптери з нічними сканерами мовби випадково ширяли високо вгорі, хоча насправді були прив'язані до його рухів завдяки схованому у вбранні передавачу. Ornithopters with night scanners seemed to soar randomly high above, although in fact they were tied to his movements thanks to a transmitter hidden in his clothes. Відбірні охоронці прогулювалися вулицями внизу. Selected guards walked the streets below. Інші розсіялися містом, побачивши й запам'ятавши переодягненого Імператора — у фрименському костюмі включно з дистикостом і пустельними черевиками __темаг.__ Грим затемнив його обличчя, а щоки деформували пластикові вставки. Others scattered around the city, seeing and remembering the disguised Emperor in Freeman costume, including the dystikost and desert themed boots. Makeup darkened his face, and his cheeks deformed the plastic inserts. Зліва біля підборіддя проходила водотрубка. On the left, near the chin, was a water pipe.

Діставшись протилежного кінця мосту, Пол оглянувся й помітив рух за кам'яною решіткою, що закривала балкон його приватного помешкання. Reaching the opposite end of the bridge, Paul looked around and noticed movement behind a stone lattice covering the balcony of his private apartment. Жодних сумнівів: це була Чані. No doubt: it was Chan. Ці його вилазки вона називала «полюванням за піском у пустелі». She called his outings "hunting for sand in the desert."

Як мало вона розуміла його гіркий вибір! How little she understood his bitter choice! «Коли доводиться вибирати між стражданнями, — подумав він, — то навіть найменше зі страждань стає нестерпним». "When you have to choose between suffering," he thought, "even the smallest of suffering becomes unbearable."

Упродовж неясної, емоційно болісної хвилі він іще раз наново пережив їхню розлуку. During a vague, emotionally painful wave, he relived their separation. В останню мить Чані відчула проблиск тау, але неправильно його інтерпретувала. At the last moment, Chany felt a glimpse of the tau, but misinterpreted it. Вона гадала, що його емоції викликані розлукою з коханою перед походом у небезпечне невідоме. She thought that his emotions were caused by separation from his beloved before going on a dangerous unknown.

«__Якби ж я цього не знав!__» __—__ подумав він. "If I didn't know that!" He thought.

Перейшовши через міст, він увійшов у головний коридор офісу. Crossing the bridge, he entered the main corridor of the office. Тут повсюди були встановлені світлокулі, а люди поспішали в справах. Light bullets were installed everywhere, and people were in a hurry. Квізарат ніколи не спав. Quizarat never slept. Пол придивився до вказівників над дверима так, наче бачив їх уперше. Paul looked at the signs above the door as if seeing them for the first time. __Швидка Торгівля. Fast Trade. Вітрові конденсатори і дистилювальне устаткування. Wind condensers and distillation equipment. Перспективні Пророцтва. Promising Prophecies. Випробування Віри. Test of Faith. Релігійні Поставки. Religious Supplies. Арсенал. Arsenal. Пропаганда Віри.__ Propaganda of the Faith.

На думку Пола, найчеснішою вивіскою була б така: «__Пропаганда Бюрократії__»__.__ According to Paul, the most honest sign would be: "Propaganda of the Bureaucracy."

У всьому Всесвіті поширився тип релігійного держслужбовця. The type of religious civil servant has spread throughout the universe. Цей новий чоловік із Квізарату найчастіше був неофітом. This new man from Quizarat was often a neophyte. Він рідко витісняв фрименів із ключових посад, зате заповнював усі щілини. He seldom ousted Freemasons from key positions, but he filled all the gaps. Він вживав меланж як для того, аби показати, що може собі це дозволити, так і з геріатричною метою. He used melange both to show that he could afford it and for geriatric purposes. Він стояв осібно від своїх правителів — Імператора, Гільдії, Бене Ґессерит, Ландсрааду, Святої Родини чи Квізарату. He stood apart from his rulers — the Emperor, the Guild, the Bene Gesserit, the Landsraad, the Holy Family, or the Quizarat. Його богами були Рутина й Статоблік. His gods were Routine and Statoblik. Його обслуговували ментати й величезні картотеки. He was served by cops and huge files. Першим словом його катехізису було «доцільність», хоча на словах він віддавав належне заповідям Батлеріанців. The first word of his catechism was "expediency", although in words he paid tribute to the commandments of the Butlerians. Він підтверджував, що машини не могли бути створені за образом і подобою людського розуму, проте кожною своєю дією показував, що віддає перевагу машині над людиною, статистиці — над індивідуальністю, відстороненому загальному підходу — над особистими контактами, які потребували уяви й ініціативи. He asserted that machines could not be created in the image and likeness of the human mind, but by every action he showed that he preferred the machine to man, statistics to individuality, to a detached general approach to personal contacts that required imagination and initiative.

Вийшовши на рампу з протилежного боку будівлі, Пол почув подзвін, що скликав до вечірньої служби в Храмі Алії. Stepping onto the ramp on the opposite side of the building, Paul heard a bell calling for an evening service at the Temple of Alia.

Дивно, але в цьому подзвоні йому вчувалася вічність. Surprisingly, in this bell he learned eternity.

Храм за переповненою площею був новозбудованим, ритуали — недавно придуманими, але ця споруда в пустельній западині на The overcrowded temple was newly built, the rituals - recently invented, but this building in a desert depression on

краю Арракіна не здавалася новочасною. the edge of Arrakin did not seem modern. Може, причиною цього було те, як гнаний вітром пісок уже почав підточувати каміння та пластик, а може, причиною були оті хаотично розкидані будинки довкола Храму. Perhaps the reason for this was how the wind-blown sand had already begun to erode stones and plastic, or perhaps the reason was the chaotically scattered houses around the Temple. Усе разом наче змовилося створювати враження, що це дуже старе місце, сповнене традицій і таємниць. All together it seems to have agreed to create the impression that this is a very old place, full of traditions and secrets.

Він зійшов униз, у гущу людей, і в цій тисняві йому здалося, що його ув'язнили. He went down into the crowd, and in that crowd he thought he had been imprisoned. Єдиний провідник, якого вдалося знайти СБістам, наполіг, що слід зробити саме так. The only leader SBist managed to find insisted that this was the case. СБ не подобалася легка згода Пола. WB did not like Paul's easy consent. Стілґарові це подобалося ще менше. Stilgar liked it even less. Проте найбільше опиралася Чані. However, Chan resisted the most.

Довколишній натовп, навіть коли хтось ненавмисно й зачіпав Пола, залишав йому свободу рухів і наче не помічав. The crowd around him, even when someone inadvertently touched Paul, left him free to move and didn't seem to notice. Пол знав, що так усіх паломників учили поводитись із фрименами. Paul knew that this was how all pilgrims were taught to treat Freemasons. Він же виглядав і поводився як виходець із глибокої пустелі, а такі люди легко впадали в гнів. He looked and behaved like a native of the deep desert, and such people easily became angry.

Коли Пол дістався жвавого людського потоку на сходах святині, тиснява стала ще більшою. As Paul reached the bustling stream of people on the steps of the shrine, the stampede became even greater. Тепер його хоч-не-хоч штовхали, зате звідусіль сипалися ритуальні перепросини: «Даруйте, шляхетний пане. Now he was pushed, at least, but ritual apologies were pouring in from everywhere: “Excuse me, noble sir. Я не мав змоги запобігти цій неприємності», «Вибачайте, пане, ця тиснява найгірша, яку я будь-коли бачив», «Я твій підніжок, побожний громадянине. I could not prevent this trouble, "" I'm sorry, sir, this is the worst crowd I've ever seen, "" I'm your step, pious citizen. Якийсь незграба мене штовхнув». Some awkwardly pushed me. "

Вислухавши перші такі фрази, Пол пропускав їх мимо вух. After hearing the first such phrases, Paul passed them by his ears. Не було в них жодного почуття, крім ритуального страху. They had no feelings but ritual fear. Натомість він подумав, що пройшов довгу дорогу від дитячих літ у Каладанському замку. Instead, he thought he had come a long way since his childhood in Kaladan Castle. Де він уперше ступив на стежку, що привела його на цю переповнену площу на планеті, настільки далекій від Каладана? Where did he first set foot on the path that led him to this crowded square on a planet so far from Kaladan? Чи він справді зробив цей крок? Did he really take that step? Він не міг навіть ствердити, що хоч раз у житті діяв під впливом лише однієї причини. He could not even claim that at least once in his life he acted under the influence of only one reason. Мотиви й рушійні сили, що впливали на нього, були складними — складнішими, ніж будь-який інший набір стимулів, що позначався на будь-кому в людській історії. The motives and driving forces that influenced him were more complex - more complex than any other set of stimuli that has affected anyone in human history. Він досі ще мав певність, що може уникнути фатуму, який так виразно бачив на цій дорозі. He still had the certainty that he could avoid the fate he had so clearly seen on this road. Тим часом натовп ніс його вперед, і він піддався запаморочливому відчуттю. Meanwhile, the crowd carried him forward, and he succumbed to a dizzying feeling. Наче загубив дорогу, перестав сам керувати своїм життям. As if he had lost his way, he stopped managing his own life.

Юрба, часткою якої він був, попливла сходами до храмового портика. The crowd, of which he was a member, swam up the stairs to the temple portico. Голоси стихли. The voices died down. Посильнішав запах страху — терпкий запах поту. The smell of fear became stronger - the tart smell of sweat.

Аколіти вже розпочали службу у святині. Acolytes have already begun service in the shrine. Їхній простий спів заглушив усі інші звуки: шепоти, шелест одягу, човгання ногами, кашель, — гімн розповідав про Далекі Місця, які відвідує Верховна Жриця у своєму священному трансі. Their simple singing drowned out all other sounds: whispers, rustling of clothes, shuffling of feet, coughing - the hymn told about the Far Places visited by the High Priestess in her sacred trance.

Їздить на космічнім черві І веде почерез бурі Rides a space worm and leads through the storm

До землі, де ніжний вітер, Нас веде з печер зміїних. To the land, where the gentle wind, Leads us from the caves of serpents. І хоронить душі сонні, And bury sleepy souls,

І від спеки нас хоронить У долині прохолодній. And from the heat burns us In the cool valley. Блиск зубів її біленьких Осяває наші ночі, Пасмами її волосся The luster of her white teeth illuminates our nights, Strands of her hair

Ми здіймаємось до раю. We ascend to paradise. Найсолодші квіти світу Пахнуть нам, коли ми з нею. The sweetest flowers in the world Smell to us when we are with her.

«__Балак!__ — подумав Пол по-фрименськи. “Balak! Paul thought Freemian. — __Стережися! "Beware!" Вона може бути також переповненою гнівом__»__.__ It can also be full of anger. "

Храмовий портик був оточений високими тонкими світлотрубами, що мали імітувати полум'я свічок. The temple portico was surrounded by tall thin light tubes that were supposed to mimic candle flames. Вони мерехтіли. They flickered. Це мерехтіння збудило в Половій душі пам'ять предків, хоча він знав, що то був навмисний ефект. This flicker evoked the memory of his ancestors in the Sexual Soul, although he knew it was a deliberate effect. Хитромудрий атавістичний замисел, але тонко продуманий і ефективний. An ingenious atavistic plan, but well thought out and effective. Пол ненавидів власну причетність до цього. Paul hated his own involvement.

Натовп проплив разом із ним крізь високі металеві двері до гігантської нави — напівтемного приміщення зі світильниками, що мерехтіли високо вгорі, та чудово освітленим олтарем на протилежному кінці. The crowd swam with him through the tall metal door to the giant nave, a dim room with flickering lights high above and a beautifully lit altar at the opposite end. За оманливо простим олтарем із чорного дерева, інкрустованим пустельними сценами із фрименської міфології, на полі обер-дверей вигравали приховані вогники світла, творячи веселкове полярне сяйво. Behind a deceptively simple ebony altar inlaid with desert scenes from Freemasonic mythology, hidden lights of light prevailed in the field of the doorway, creating a rainbow aurora borealis. Сім рядів аколітів-хористів, вишикуваних під цією примарною завісою, прибрали несамовитого вигляду: чорні шати, білі обличчя, губи рухаються в унісон. Seven rows of acolytes-choristers, lined up under this ghostly curtain, have removed their frantic appearance: black robes, white faces, lips moving in unison.

Пол придивлявся до прочан довкола себе, заздрячи їхній пильній увазі, їхньому вслуханню в істини, яких він не міг почути. Paul stared at the pilgrims around him, envious of their vigilant attention, their listening to truths he could not hear. Йому навіть здалося, що вони осягнули щось, недоступне йому, щось таємниче й цілюще. It even seemed to him that they had grasped something inaccessible to him, something mysterious and healing.

Він намагався дістатися ближче до олтаря, але його стримала чиясь покладена на плече рука. He tried to get closer to the altar, but was held back by someone's hand on his shoulder. Пол озирнувся й зустрівся з пильним поглядом старого фримена — синіх на синьому очей під кущуватими бровами, у яких світилося впізнавання. Paul looked around and met the watchful gaze of the old Freeman, his blue-blue eyes under bushy eyebrows that shone with recognition. У свідомості Пола зблиснуло ім'я: Разір, приятель із січових днів. The name flashed in Paul's mind: Razir, a friend from the Sich days.

Стиснутий юрбою, Пол знав, що він цілковито безборонний, якщо Разір планує замах. Squeezed by the crowd, Paul knew he was completely defenseless if Razir planned to assassinate.

Старий щільно притиснувся до нього, одна рука його під потріпаним від піску плащем, без сумніву, тримає руків'я крисножа. The old man clung tightly to him, one hand of his under a cloak shabby with sand, no doubt holding the handle of the cross. Пол прибрав найоптимальнішої пози для захисту, проте старий нахилився й шепнув просто у вухо Полу: «Ходімо з іншими». Paul removed the best position for protection, but the old man leaned over and whispered in Paul's ear, "Let's go with the others."

То був умовлений сигнал провідника. That was the signal of the conductor. Пол кивнув. Paul nodded.

Разір відступив, дивлячись у бік олтаря. Razir stepped back, looking toward the altar.

— __Вона приходить зі сходу__, — пісенно декламували аколіти. "She comes from the east," the acolytes recited in song.

__Сонце стоїть за її спиною. The sun is behind her. Відкриваються усі речі. All things open. У повному блиску світла очі її не оминають нічого: ні темряви, ні світла.__ Квиління ребаба вирізнилося з-поміж голосів, заглушило їх, а тоді теж стихло. In the full splendor of light, her eyes do not miss anything: neither darkness nor light. The rebab's whimpering was different from the voices, muffled them, and then subsided. Натовп, наче уражений електричним струмом, кинувся на кілька метрів уперед. The crowd, as if struck by an electric shock, rushed a few meters forward. Тепер тіла прочан збилися в щільну масу, повітря наче поважчало від дихання й запаху прянощів. Now the bodies of the pilgrims were reduced to a dense mass, as if the air seemed to be heavy with the breath and the smell of spices.

— __Шай-Хулуд пише на чистому піску!__ — гукнули аколіти. - Shai-Hulud writes on clean sand! Cried the acolytes. Пол відчував, що дихає в унісон із людьми довкола нього. Paul felt himself breathing in unison with the people around him.

Жіночий хор почав тихий спів у тіні за блискучими обер-дверима: «Алія... Алія... Алія». The women's choir began to sing softly in the shadows behind the gleaming doorways: "Alia ... Alia ... Alia." Спів наростав і раптом урвався — запала тиша. The singing grew louder and suddenly broke off - silence fell.

Знову залунали голоси, ніжні, як вечірня зоря: Voices sounded again, gentle as the evening star:

Вона втишує всі бурі, It calms all storms,

Її очі вбивають наших ворогів І терзають невірних. Her eyes kill our enemies and torment the unbelievers.

Зі шпилів Туоно, From the spiers of Tuono,

Де спалахує ранок, Where the morning breaks out,

І спливає чиста вода, And pure water comes up,

Видно її тінь. Her shadow is visible.

У блиску літньої спеки In the glow of summer heat

Живить хлібом нас, молоком напуває, Холодним, пряно-пахучим, It feeds us with bread, drinks milk, Cold, spicy-fragrant,

Її очі розтоплюють наших ворогів, Терзають наших гонителів Her eyes melt our enemies, Torture our persecutors

І прозирають усі таємниці. And all the secrets are clear.

Вона Алія... Алія... Алія... She is Alia ... Alia ... Alia ...

Голоси повільно стихли. The voices slowly subsided.

Пола ледь не знудило. Paul was almost bored. «__Що ми робимо? "What are we doing? —__ спитав він себе. He asked himself. — __Алія поки що юна відьма, але вона подорослішає й стане ще страшнішою. - Alia is still a young witch, but she grows up and becomes even scarier. Дорослішання — це щоразу нечестивіший процес__»__.__ Growing up is an increasingly wicked process. "

Збірна ментальна атмосфера храму роз'їдала його психіку. The combined mental atmosphere of the temple corroded his psyche. Він відчував те, що єднало його з усіма довкола, але був у ньому ще й інший складник, що творив смертельну суперечність. He felt what united him with everyone around him, but there was another component in him that created a deadly contradiction. Він почувався затопленим, замкнутим в особистому гріху, якого не міг спокутувати. He felt drowned, locked in a personal sin he could not atone for. Велич Усесвіту за межами святині залила його свідомість. The majesty of the universe outside the sanctuary flooded his consciousness. Яким чином одна людина, один ритуал сподівалися зшити з цього безміру одежину, що пасувала б усім людям? How did one person, one ritual, hope to sew from this immeasurable garment that would suit all people?

Пол здригнувся. Paul shuddered.

Усесвіт протистояв йому на кожному кроці. The universe opposed him at every turn. Він уникав його стиску, вигадував незліченні маскування, щоб увести в оману. He avoided his compression, invented countless disguises to mislead. Цей Усесвіт ніколи не згодиться з жодною формою, якої б він йому надав. This universe will never agree with any form it would give it.

У святині запанувала глибока тиша. There was a deep silence in the sanctuary.

З мороку за сяйливою веселкою виринула Алія, вдягнута в жовті шати, облямовані атрідівською зеленню. Alia, dressed in yellow robes bordered with Atridian greenery, emerged from the gloom behind a radiant rainbow. Жовта барва символізувала сонячне світло, зелена — смерть, з якої зродилося життя. Yellow symbolized sunlight, green - death, from which life was born. Несподівано Пола вразила думка, що Алія з'явилася тут лише для нього, для нього єдиного. Paul was suddenly struck by the thought that Alia had come here only for him, for him alone. Крізь натовп у храмі він дивився на свою сестру. He looked at his sister through the crowd in the temple. Вона __була__ його сестрою. She was his sister. Він знав її ритуал та його походження, але ніколи раніше не стояв тут разом із прочанами, не бачив її їхніми очима. He knew her ritual and its origins, but he had never stood here with the pilgrims before, never seen her through their eyes. Тут, долучившись до містерії, він зрозумів: Алія є часткою Всесвіту, що протистоїть йому. Here, joining the mystery, he realized: Alia is a part of the universe that opposes him.

Аколіти принесли їй золотий келих. The acolytes brought her a golden glass.

Алія підняла келих. Alia raised her glass.

Пол знав, що келих містить неперетворений меланж, тонку Paul knew that the glass contained unconverted melange, thin

отруту, пророче причастя. poison, prophetic communion.

Не зводячи очей із келиха, Алія заговорила. Without taking her eyes off the glass, Aliya spoke. Її голос пестив слух, був голосом-квіткою й звучав плавно та мелодійно. Her voice was pleasing to the ear, it was a flower voice and it sounded smooth and melodic.

— На початку ми були порожніми, — сказала вона. "We were empty at first," she said. — І не відали жодних речей, — проспівав хор. "And they didn't know any things," the choir sang.

— Не знали ми Сили, що живе в кожнім місці. - We did not know the Force that lives in every place.

— І в кожному Часі. - And at all times.

— Ось Сила. - Here is the Power.

— Вона дарує нам радість. - She gives us joy.

«__І приносить нам горе__»__, —__ подумав Пол. And it brings us sorrow, Paul thought.

— Пробуджує душу, — промовила Алія. "It awakens the soul," said Alia.

— Розвіює всі вагання, — проспівав хор. "Dispels all hesitations," the choir sang.

— У світах ми згинемо. - In the worlds we will perish.

— У Силі спасемося. - In the Force we will be saved.

Алія приклала келих до вуст, випила. Alia put the glass to her lips and drank.

На своє здивування, Пол виявив, що стримує подих, як найпосполитіший прочанин у юрбі. To his surprise, Paul found himself holding his breath like the most common pilgrim in the crowd. Хоча до найдрібніших деталей знав, що зараз переживає Алія, він був пійманий у сіті тау. Although he knew in great detail what Ali was going through, he was caught in a tau net. Згадав, як цей вогнистий трунок впливає до тіла. He remembered how this fiery drink affects the body. Пам'ять оживила той зупинений час, коли свідомість стала пилинкою, що змінює отруту. The memory revived the stopped time when consciousness became a dust that changes the poison. Повертався до пробудження в безчассі, де все було можливим. He returned to awakening in timelessness, where anything was possible. Він __знав__ теперішні відчуття Алії, проте в цю мить зрозумів, що не знає їх. He knew Aliya's current feelings, but at that moment he realized that he did not know them. Містерія засліпила йому очі. The mystery blinded his eyes.

Алія здригнулася й опустилася навколішки. Alia shuddered and knelt down.

Пол зітхнув разом із захопленими прочанами. Paul sighed along with the enthusiastic pilgrims. Кивнув головою. He nodded. Завіса бодай частково почала перед ним підійматися. The curtain at least partially began to rise in front of him. Поглинутий блаженством візії, він забув, що кожна візія належить тим, які ще в дорозі, які ще виникають, постають. Absorbed by the bliss of vision, he forgot that every vision belongs to those who are still on the road, who are still emerging. Підхоплені візією, вони проходять крізь темряву, неспроможні відрізнити дійсність від незначного випадку. Picked up by vision, they pass through darkness, unable to distinguish reality from insignificant chance. Вони жадають абсолютів, яких ніколи не було. They crave absolutes like never before.

Жадаючи, вони втрачають дійсність. Wishing, they lose reality.

Алія похитувалася в екстазі зміни прянощів. Aliya wavered in the ecstasy of changing spices.

Пол відчув, що якась трансцендентна сутність промовила до Paul felt that some transcendent being spoke to

нього: «Глянь! him: "Look! Дивився сюди! Look here! Бачиш, що ти відкинув?» У цю мить він подумав, що дивиться очима інших, що бачить тут образ і ритм, якого не міг би відтворити жоден художник чи поет. Do you see what you have rejected? ” At that moment he thought that he was looking through the eyes of others, that he saw here an image and a rhythm that no artist or poet could reproduce. Побачене було живим і прекрасним, а сліпуче світло відкривало всю ненаситність влади... навіть його власної. What he saw was alive and beautiful, and the blinding light revealed all the insatiability of power ... even his own.

Алія заговорила. Alia spoke. Її підсилений голос загримів у наві. Her amplified voice thundered in the nave.

— Світлоносна ніч! - Light-bearing night! — скрикнула вона. She cried.

Крізь тисняву прочан прокотився зойк. A howl swept through the crowd of pilgrims.

— Ніщо не сховається такої ночі! - Nothing will hide on such a night! — промовила Алія. Said Alia. — Яким - How

рідкісним світлом є ця темрява? is this darkness a rare light? Ти не можеш глянути на неї! Чуття не в силах її сприйняти. The senses are unable to perceive it. Жодні слова її не опишуть. No words will describe it.

Її голос понижчав: Her voice dropped.

— Прірва зостається. - The abyss remains. Носить у своєму лоні все, чого ще немає. Carries in his womb everything that is not yet. Аххххх, яке це лагідне насилля! Ahhhhh, what gentle violence!

Пол відчував, що чекає від сестри якогось окремого сигналу. Paul felt that he was expecting a separate signal from his sister. Якогось вчинку чи слова, магічного жесту, містичного процесу, скерованого назовні потоку, — космічного лука, стрілою якого мав бути він сам. Some deed or word, a magical gesture, a mystical process directed outward to the stream - a cosmic bow, the arrow of which he was to be himself. Ця хвиля виблискувала в його свідомості, наче крапля ртуті. This wave flashed in his mind like a drop of mercury.

— Надходить печаль, — завела Алія. "Sadness is coming," said Alia. — Пам'ятайте, що все на світі є тільки початком, вічним початком. - Remember that everything in the world is only the beginning, the eternal beginning. Світи чекають завоювання. The worlds are waiting to be conquered. Дехто з вас зі звуком мого голосу здобуде високу мету. Some of you will achieve a high goal with the sound of my voice. Ви глузуватимете з минулого, забувши про те, що я вам зараз скажу: за всіма відмінностями ховається єдність. You will ridicule the past, forgetting what I will tell you now: there is unity behind all the differences.