Ластівка й Шуліка Трудяща Ластівка край берега літала, Земельку мокрую збирала, Щоб хатоньку собі зліпить, Щоб де було і їй, і діткам жить, Тихеньку долю веселити, І бога, і людей хвалити. Сидів Шуліка на вербі І так до неї обізвався: — Дивуюсь я тобі,— Не раз я придивлявся, Усе ти між людьми і не боїшся їх, Пройдисвітів таких, Не тільки що під стріхою співаєш, Ще й у вікно літаєш… От хоч і я — не в тебе вдавсь, Шулікою на світі звуся, А лиха від людей набравсь, І зло бере, а все-таки боюся; Досадно стане хоч кому: Тобі привіт, мені — біда велика.— А та йому: — Я — Ластівка, а ти Шуліка; Я людям не чинила зла, Де не була, А ти подумай, пане-брате, Яке життя твоє завзяте: Ввесь вік курчат і пташечок хапав, Ні ласки, ні жалю не знав. Давно-давно мовляють люде: Що добренько роби, то добре й буде.
- Anglų
- Ispanų
- Vokiečių
- Prancūzų
- Italų
- Portugalų
- Japonų
- Kinų (Supaprastinta)
- Kinų (Tradicinė)
- Korėjiečių
- Rusų
- Švedų
- Turkų
- Olandų
- Lietuvių
- Graikų
- Lenkų
- Ukrainiečių
Apie
Kainos
Bloginimas
Prisijungti
- Anglų
- Ispanų
- Vokiečių
- Prancūzų
- Italų
- Portugalų
- Japonų
- Kinų (Supaprastinta)
- Kinų (Tradicinė)
- Korėjiečių
- Rusų
- Švedų
- Turkų
- Olandų
- Lietuvių
- Graikų
- Lenkų
- Ukrainiečių