×

Mes naudojame slapukus, kad padėtume pagerinti LingQ. Apsilankę avetainėje Jūs sutinkate su mūsų slapukų politika.


image

Байки Леонiда Глiбова, Хмелина і Лопух

Хмелина і Лопух

У одному хорошому садочку, Геть-геть аж у куточку, Стирчав кілок між лопухом, А по йому Хмелина повилася І гарно так з ним обнялася, Неначе дівчина з хорошим козаком. — З тобою ми, коханий мій кілочку, Зустрілися у добрий час, Довіку житимеш у тихому садочку, Нехай всі дивляться на нас,— Зеленая Хмелина розмовляє І на Лопух спесиво поглядає, А той сміється у кутку, Бо чув не раз брехню таку; Хоч і Лопух, а, мабуть, знає, Що здача козирів міняє. Прийшов хазяїн, висмикнув кілок І посадив дубок, Нехай, мов, буде у садочку. Хмелина пісеньку таку Приспівує дубку: — Здоров, козаченьку-дубочку, Порадонько моя! А як же ждала я! Тепер зрадіє наш садочок…— І повилася на дубочок. Лопух не втерпів, обізвавсь: — А що, Хмелинонько, уже не жаль кілочка? Недавнечко у тебе красувавсь, Тепер прилипла до дубочка… — Хто б, хто гарчав, А ти б мовчав,— Одрізала йому Хмелина: — Сухий кілок, як пень, стирчить, А се ж таки жива дубина, Росте і шелестить.

Так в світі хитрая людина Усюди в'ється, як Хмелина, Чи то кілок, Чи то дубок, Усе, мов, пригодиться, Аби було на кого виться.


Хмелина і Лопух

У одному хорошому садочку, Геть-геть аж у куточку, Стирчав кілок між лопухом, А по йому Хмелина повилася І гарно так з ним обнялася, Неначе дівчина з хорошим козаком. — З тобою ми, коханий мій кілочку, Зустрілися у добрий час, Довіку житимеш у тихому садочку, Нехай всі дивляться на нас,— Зеленая Хмелина розмовляє І на Лопух спесиво поглядає, А той сміється у кутку, Бо чув не раз брехню таку; Хоч і Лопух, а, мабуть, знає, Що здача козирів міняє. Прийшов хазяїн, висмикнув кілок І посадив дубок, Нехай, мов, буде у садочку. Хмелина пісеньку таку Приспівує дубку: — Здоров, козаченьку-дубочку, Порадонько моя! А як же ждала я! Тепер зрадіє наш садочок…— І повилася на дубочок. Лопух не втерпів, обізвавсь: — А що, Хмелинонько, уже не жаль кілочка? Недавнечко у тебе красувавсь, Тепер прилипла до дубочка… — Хто б, хто гарчав, А ти б мовчав,— Одрізала йому Хмелина: — Сухий кілок, як пень, стирчить, А се ж таки жива дубина, Росте і шелестить.

Так в світі хитрая людина Усюди в'ється, як Хмелина, Чи то кілок, Чи то дубок, Усе, мов, пригодиться, Аби було на кого виться.