×

우리는 LingQ를 개선하기 위해서 쿠키를 사용합니다. 사이트를 방문함으로써 당신은 동의합니다 쿠키 정책.


image

"Сімонів Батько" Гі де Мопассан, Сімонів батько (2)

Сімонів батько (2)

— Це правда, — хором повторили троє.

Коваль провадив далі:

— А як їй важко було, бідолашній, самій виховувати дитину, скільки сліз вона пролила, виходячи тільки до церкви, про те один тільки бог відає.

— І це правда, — знову сказали ковалі.

Було чути тільки шум міхів, що роздували горно. Філіпп поривчасто нахилився до Сімона:

— Скажи мамі, що я прийду сьогодні ввечері поговорити з нею.

І він тихенько підштовхнув хлопчика до дверей. Він знову взявся до роботи, і п'ять молотів, як один, ударили по ковадлах. До пізнього вечора кували вони залізо, дужі, могутні, сповнені радості й задоволення. Але як у святковий день соборний дзвін заглушає решту, так молот Філіппа заглушав усі інші, щосекунди падаючи на ковадло з переможним гуркотом. Очі Філіппа палали, і він невтомно кував серед іскор.

Все небо було всіяне зорями, коли Філіпп постукав у двері Бланшотти, причепурений, у святковій блузі й чистій сорочці, з підстриженою бородою. Молода жінка вийшла на поріг і з докором сказала йому:

— Негаразд приходити так пізно, пане Філіпп.

Він хотів відповісти, але, зніяковівши, забурмотів щось невиразне і спинився.

Вона продовжувала:

— Ви ж добре розумієте, що не годиться, щоб про мене говорили.

Тоді він сказав:

— А яке кому діло, якщо ви згодні бути моєю дружиною?

Відповіді не було, але почувся шум, ніби хтось у темряві кімнати знеможено впав. Філіпп швидко ввійшов, і Сімон, лежачи в своєму ліжку, розрізнив звук поцілунку і кілька слів, що їх ледве чутно вимовила мати. Потім він раптом відчув дотик знайомих рук, що підхопили його; тримаючи хлопця у витягнутих руках, дужих, як у Геркулеса, друг крикнув йому:

— Скажи своїм товаришам, що твій батько — Філіпп Ремі, коваль, і що він намне вуха кожному, хто посміє скривдити тебе.

Другого дня, коли хлопчики зібралися в школі, перед початком

лекції, маленький Сімон підвівся з місця. Він був дуже блідий, і губи його тремтіли.

— Мій батько, — дзвінким голосом сказав він, — коваль Філіпп Ремі, і він обіцяв нам'яти вуха кожному, хто посміє мене скривдити.

На цей раз ніхто не засміявся — всі добре знали коваля Філіппа Ремі. Це був такий батько, яким міг би пишатися кожний.


Сімонів батько (2) Simonov's father (2)

— Це правда, — хором повторили троє. "It's true," the three repeated in unison.

Коваль провадив далі: The blacksmith continued:

— А як їй важко було, бідолашній, самій виховувати дитину, скільки сліз вона пролила, виходячи тільки до церкви, про те один тільки бог відає. - And how difficult it was for her, poor thing, to raise a child herself, how many tears she shed when going out to church, only God knows.

— І це правда, — знову сказали ковалі. "And it's true," said the blacksmiths again.

Було чути тільки шум міхів, що роздували горно. Only the sound of the bellows blowing the horn could be heard. Філіпп поривчасто нахилився до Сімона: Philip hurriedly leaned over to Simon:

— Скажи мамі, що я прийду сьогодні ввечері поговорити з нею.

І він тихенько підштовхнув хлопчика до дверей. Він знову взявся до роботи, і п'ять молотів, як один, ударили по ковадлах. He set to work again, and five hammers struck the anvils as one. До пізнього вечора кували вони залізо, дужі, могутні, сповнені радості й задоволення. By late evening they were forging iron, strong, powerful, full of joy and satisfaction. Але як у святковий день соборний дзвін заглушає решту, так молот Філіппа заглушав усі інші, щосекунди падаючи на ковадло з переможним гуркотом. But as on a feast day the bell of a cathedral drowns out the rest, so Philip's hammer drowned out all the others, every second falling on the anvil with a triumphant roar. Очі Філіппа палали, і він невтомно кував серед іскор. Philip's eyes burned, and he forged tirelessly among the sparks.

Все небо було всіяне зорями, коли Філіпп постукав у двері Бланшотти, причепурений, у святковій блузі й чистій сорочці, з підстриженою бородою. The whole sky was dotted with stars when Philippe knocked on Blanchotta's door, hunched over, in a festive blouse and clean shirt, with a trimmed beard. Молода жінка вийшла на поріг і з докором сказала йому: A young woman came to the threshold and reproachfully said to him:

— Негаразд приходити так пізно, пане Філіпп. - It is not good to come so late, Mr. Philip.

Він хотів відповісти, але, зніяковівши, забурмотів щось невиразне і спинився. He wanted to answer, but, embarrassed, mumbled something indistinct and stopped.

Вона продовжувала:

— Ви ж добре розумієте, що не годиться, щоб про мене говорили. - You understand very well that it is not appropriate to talk about me.

Тоді він сказав:

— А яке кому діло, якщо ви згодні бути моєю дружиною? — And who cares if you agree to be my wife?

Відповіді не було, але почувся шум, ніби хтось у темряві кімнати знеможено впав. There was no answer, but a noise was heard, as if someone had collapsed in the darkness of the room. Філіпп швидко ввійшов, і Сімон, лежачи в своєму ліжку, розрізнив звук поцілунку і кілька слів, що їх ледве чутно вимовила мати. Philip quickly entered, and Simon, lying in his bed, distinguished the sound of a kiss and a few words, which were barely audibly uttered by his mother. Потім він раптом відчув дотик знайомих рук, що підхопили його; тримаючи хлопця у витягнутих руках, дужих, як у Геркулеса, друг крикнув йому: Then he suddenly felt the touch of familiar hands that picked him up; holding the boy in outstretched arms, strong as Hercules, the friend shouted to him:

— Скажи своїм товаришам, що твій батько — Філіпп Ремі, коваль, і що він намне вуха кожному, хто посміє скривдити тебе. "Tell your friends that your father is Philippe Remy, the blacksmith, and that he will close the ears of anyone who dares to offend you."

Другого дня, коли хлопчики зібралися в школі, перед початком The next day, when the boys gathered at school, before the start

лекції, маленький Сімон підвівся з місця. lecture, little Simon stood up. Він був дуже блідий, і губи його тремтіли.

— Мій батько, — дзвінким голосом сказав він, — коваль Філіпп Ремі, і він обіцяв нам'яти вуха кожному, хто посміє мене скривдити. "My father," he said in a sonorous voice, "is the blacksmith Philippe Remy, and he promised to cut off the ears of anyone who dares to offend me."

На цей раз ніхто не засміявся — всі добре знали коваля Філіппа Ремі. Це був такий батько, яким міг би пишатися кожний. He was such a father that anyone could be proud of.