16-18 Частина (2) 16-18 Part (2)

Вирішила, що після фільму запросить чоловіка на каву й там усе обговорить. She decided that after the movie she would invite her husband for coffee and discuss everything there.

Саме тоді, коли на екрані з'явився якийсь сальвадорський урядовець із занудними виправданнями чергової несправедливості, Марі зненацька відчула, що серце їй забилося швидше. It was when some Salvadoran government official appeared on the screen with boring excuses for yet another injustice that Marie suddenly felt her heart beat faster.

«Дрібниці, — подумала Марі. Little things, Marie thought. — Мабуть, на неї вплинула гнітюча атмосфера фільму; якщо це не припиниться, вона вийде у фойє ковтнути свіжого повітря». — Apparently, she was influenced by the oppressive atmosphere of the film; if it doesn't stop, she'll go out into the lobby for some fresh air."

Але події розвивалися за власним сценарієм: серце калатало дедалі швидше, всю її вкрив холодний піт. But the events developed according to their own script: her heart was beating faster and faster, she was covered in a cold sweat.

Марі злякалась і спробувала зосередитись на фільмі, щоб розвіяти лихі думки, але збагнула, що вже не годна стежити за екраном. Marie was frightened and tried to focus on the film to dispel the evil thoughts, but realized that she was no longer fit to follow the screen. Вона бачила кадри й субтитри, але водночас ніби опинилася в цілком іншій реальності, дивній і безладній, в якомусь невідомому їй світі. She saw footage and subtitles, but at the same time it was as if she was in a completely different reality, strange and chaotic, in some unknown world.

— Мені погано, — сказала вона чоловікові. "I feel bad," she told her husband.

Не хотіла в цьому зізнаватися, бо це означало б визнати, що з нею коїться щось не те, але не могла більше терпіти. She didn't want to admit it, because it would mean admitting that something was wrong with her, but she couldn't take it anymore.

— Вийдім звідси, — сказав він. - Let's get out of here," he said.

Взявши дружину за руку, відчув, що вона крижана. Taking my wife's hand, I felt that it was ice cold.

— Не знаю, чи зможу. - I don't know if I can. Що це таке зі мною діється? What is happening to me?

Чоловік так само злякався. The man was also scared. По обличчю Марі струменів піт, очі її Sweat streamed down Marie's face, her eyes

дивно світилися. glowed strangely.

— Не хвилюйся. - Don't worry. Зараз я викличу лікаря. I'll call a doctor now.

Її охопив відчай. Despair gripped her. У його словах був сенс, але все інше — кінотеатр, напівтемрява, люди, що сиділи рядами перед сяючим екраном, — все це повнилося загрозою. His words made sense, but everything else—the movie theater, the semi-darkness, the people sitting in rows in front of the glowing screen—all of it filled with menace. Була певна, що вона — жива, могла навіть помацати те життя пальцями, немовби воно загусло навколо неї. She was sure that she was alive, she could even feel that life with her fingers, as if it had thickened around her. Такого з нею ще не бувало. This had never happened to her before.

— Тільки не залишай мене саму. - Just don't leave me alone. Я піду з тобою, але поволі. I will go with you, but slowly.

Вибачаючись перед глядачами, вони почали просуватися до виходу. Apologizing to the audience, they began to make their way to the exit. Серце в грудях гупало, мов шалене, й Марі була певна, абсолютно певна, що вона звідси не вибереться. Her heart was pounding like crazy in her chest, and Marie was sure, absolutely sure, that she would not get out of here. Все, що вона робила, кожен її порух — коли повільно переставляла ноги, казала «вибачте», трималася за чоловікову руку, вдихала й видихала повітря — здавався до неймовірності усвідомленим і продуманим. Everything she did, every move she made—when she slowly shifted her legs, said "I'm sorry," held his man's hand, breathed in and out—seemed incredibly deliberate and thought-out.

Ще ніколи в житті вона не відчувала такого страху. She had never felt such fear in her life.

__«Я тут помру, в цьому кінотеатрі».__

А ще була певна, що знає, звідки це у неї, — кілька років тому одна її подруга померла в кінотеатрі від церебрального аневризму. She was also sure that she knew where she got it from - a few years ago, one of her friends died in a movie theater from a cerebral aneurysm.

Церебральний аневризм — це як бомба з часовим пристроєм: такі собі малесенькі розширення вен — немов нерівності на зношених шинах, — які можуть залишатися невиявленими усе життя. A cerebral aneurysm is like a ticking time bomb: tiny dilations of veins—like bumps on worn tires—that can go undetected for a lifetime. Хтось і гадки не має, що в нього аневризм, поки той випадково себе не проявить — скажімо, після сканування мозку, зовсім з іншого приводу, або коли зненацька вена рветься, усе заливається кров'ю, й людина впадає в коматозний стан, що найчастіше завершується смертю. Someone has no idea that they have an aneurysm until it accidentally manifests itself - say, after a brain scan, for a completely different reason, or when a vein suddenly ruptures, everything is flooded with blood, and the person falls into a comatose state, which most often ends in death.

Пробираючись між рядами в темному кінотеатрі, Марі згадала втрачену подругу. As Marie made her way between the rows in the dark movie theater, she remembered her lost friend. Найдивнішим, однак, було те, як цей аневризм змінив її відчуття. Здавалося, вона перенеслась на іншу планету, де кожну знайому річ бачить мовби уперше. It seemed that she had moved to another planet, where she sees every familiar thing as if for the first time.

А тоді ще цей жахливий, незбагненний переляк, панічний страх, що вона сама на цій планеті під назвою Смерть. And then there is this terrible, incomprehensible fear, panic fear that she is alone on this planet called Death.

__«Ні про що не треба думати. "You don't have to think about anything. Вважатиму, що все гаразд, і все буде гаразд».__ I will consider that everything is fine, and everything will be fine."

Спробувала поводитися природно, й на кілька секунд химерні відчуття зникли. I tried to behave naturally, and for a few seconds the bizarre sensations disappeared. Дві хвилини, що минули від початку серцебиття до того моменту, коли вони дісталися нарешті до виходу, були найжахливішими хвилинами її життя. The two minutes that passed from the start of her heartbeat to the moment they finally reached the exit were the most terrifying minutes of her life.

Коли вони опинилися в яскраво освітленому фойє, все почалося спочатку. When they found themselves in the brightly lit lobby, it all started over. Кольори були надто сліпучі, вуличні шуми з усіх боків її атакували, й усе виглядало абсолютно нереальним. The colors were too dazzling, the street noises assaulted her from all sides, and everything seemed completely unreal. Вона почала вперше звертати увагу на певні деталі — скажімо, на чіткість бачення, коли ми фіксуємо погляд на невеличкій ділянці простору, а решта його лишається розмитою. For the first time, she began to pay attention to certain details - say, the clarity of vision, when we fix our gaze on a small area of space, and the rest of it remains blurred.

І це ще не все. Вона усвідомлювала, що те, що вона бачить, — це тільки образ, творений електричними імпульсами мозку під дією світлових імпульсів, що потрапляють до драглистого органу під назвою «око». She realized that what she was seeing was only an image created by the electrical impulses of the brain under the action of light impulses entering the gelatinous organ called the eye.

Ні, треба перестати думати. No, you have to stop thinking. Тільки так можна вернутись до нормального стану. This is the only way to return to normal.

Аневризм уже її не лякав; адже вона зуміла-таки вийти з кінотеатру і залишилася живою. The aneurysm no longer scared her; after all, she managed to get out of the cinema and remained alive. Подруга ж її померла, навіть не встигши підвестися з крісла. Her friend died before she could even get out of her chair.

— Я викличу швидку, — сказав чоловік, побачивши попелясте обличчя й бліді вуста дружини. "I'll call an ambulance," said the man, seeing his wife's ashen face and pale lips.

— Шукай таксі, — звеліла вона, чуючи кожен звук, що вилітав з її рота, і вібрацію кожної голосової зв'язки. "Look for a cab," she ordered, hearing every sound that came out of her mouth and the vibration of every vocal cord.

Їхати до лікарні означало б визнати, що в неї якась серйозна недуга, а Марі була повна рішучості зробити все, що можна — тільки б вернутись до норми. Going to the hospital would mean admitting she had some sort of serious illness, and Marie was determined to do whatever she could to get back to normal.

Вони вийшли з фойє, і холодне повітря, здавалось, зробило своє: Марі начебто оговталась, хоча незбагненні відчуття паніки й жаху і далі її не покидали. They left the lobby, and the cold air seemed to have taken its toll: Marie seemed to have recovered, although the inexplicable feelings of panic and terror still did not leave her. Поки чоловік метався в пошуках таксі, які в таку пору дня з'являлися нечасто, вона присіла на узбіччі, намагаючись не помічати, що діялося довкола: ані дитячих забав, ані руху автобусів, ані музики, що долинала з базарчика неподалік — все воно було надто сюрреалістичне, страшне й чуже. While he was running around looking for taxis, which appeared infrequently at this time of the day, she sat on the curb, trying not to notice what was going on around her: neither the children's games, nor the traffic of buses, nor the music coming from the nearby bazaar - all of it was too surreal, scary and alien.

Нарешті з'явилося таксі.

— До лікарні, — сказав чоловік, допомагаючи їй сісти.

— Прошу, їдьмо додому, — мовила вона. - Please, let's go home," she said. Їй не хотілось опинитися She did not want to be

в чужому місці; їй потрібне щось знайоме, звичне, щось, що могло б притлумити страх. in a strange place; she needs something familiar, something familiar, something that could dull her fear.

Поки таксі везло їх додому, серцебиття поступово сповільнилося, а температура почала спадати. As the taxi drove them home, the heartbeat gradually slowed and the temperature began to drop.

— Я вже почуваюся краще, — сказала вона чоловікові. - I feel better already," she told her husband. — Мабуть, щось не те з'їла. - Probably, she ate something wrong.

Вдома світ знову став таким, яким його знала з дитинства. At home, the world was back to the way she had known it since childhood. Побачивши, що чоловік прямує до телефону, запитала, що він збирається робити. Seeing that the man was going to the phone, she asked what he was going to do.

— Викликати лікаря. - Call a doctor.

— Нема потреби. - There is no need. Глянь на мене — уже все гаразд. Look at me - everything is fine now.

На щоках її знову з'явився рум'янець, серце билося спокійно, а Her cheeks blushed again, her heart beat calmly, and she

неконтрольований страх щез. uncontrollable fear has disappeared.

Тієї ночі Марі міцно спала й прокинулася з думкою, що хтось, мабуть, сипнув їй наркотику до кави, яку вони пили перед кіносеансом. Marie slept soundly that night and woke up thinking that someone must have put a drug in her coffee they were drinking before the movie. Це небезпечна витівка — вона подзвонить наприкінці дня до прокурора й піде у той бар, спробує знайти зловмисника. This is a dangerous prank - she will call the prosecutor at the end of the day and go to that bar, try to find the perpetrator.

Пішла на роботу, переглянула там кілька невирішених судових справ і зайнялася ще якимись дрібницями, бо після вчорашнього все ще відчувала якесь наче відлуння страху й хотіла пересвідчитись, що подібне більше не повториться. I went to work, reviewed several pending court cases there and did some other small things, because after yesterday I still felt some sort of echo of fear and wanted to make sure that something like this would not happen again.

Обговорила з колегою фільм про Сальвадор і несамохіть зазначила, що їй набридло щодня робити одне й те ж: «Час, мабуть, мені звільнятися». She discussed the film about Salvador with a colleague and said involuntarily that she was tired of doing the same thing every day: "I guess it's time for me to quit."

— Ти одна з найкращих наших юристів, — заперечив колега. — А право належить до тих небагатьох професій, де вік працює нам на користь. — And law belongs to those few professions where age works in our favor. Чому б тобі, натомість, не взяти довшу відпустку? Why don't you take a longer vacation instead? Я певен, що ти повернешся з подвоєною енергією. I'm sure you'll come back with redoubled energy.

— Я б хотіла зайнятися чимось зовсім іншим. - I would like to do something completely different. Пережити якісь пригоди, допомагати чужим людям, робити щось, чого не робила досі. Experience some adventures, help other people, do something you haven't done before.

На цьому розмова закінчилася. That was the end of the conversation. Вона вийшла у скверик, пообідала в дорожчому, ніж зазвичай, ресторані, й досить рано повернулася до офісу. She went to the park, had lunch at a more expensive than usual restaurant, and returned to the office quite early. Тут усе й почалося. It all started here.

Нікого з працівників ще не було, й Марі скористалася можливістю, щоб спокійно переглянути папери на своєму столі. None of the employees were there yet, so Marie took the opportunity to go through the papers on her desk in peace. Відкрила шухляду, де лежав олівець, який вона завжди тримала в одному місці, — і не знайшла його. She opened the drawer where the pencil, which she always kept in one place, was lying, and did not find it. На частку секунди їй здалося, що, не поклавши олівець на звичне місце, вона тим самим підтвердила, що з нею справді щось не так. For a split second it seemed to her that, by not putting the pencil in its usual place, she thereby confirmed that something was really wrong with her.

Цього було досить, аби серце їй знову закалатало, й увесь учорашній жах нагрянув з новою силою. This was enough to make her heart beat again, and all the horror of yesterday came rushing back with new force.

Марі заціпеніла. Marie was numb. Сонце пробивалося крізь жалюзі, забарвлюючи все довкола в яскраві, різкі кольори, і їй знову здалося, що вона от-от умре. The sun broke through the blinds, coloring everything around in bright, sharp colors, and she thought again that she was about to die. Все було таким химерним; що вона робить у цьому офісі? Everything was so whimsical; what is she doing in this office?

__«Я не вірю в тебе, Господи, але прошу, допоможи мені».__ "I don't believe in you, Lord, but please help me."

Її знову залив холодний піт, й вона усвідомила, що не здатна здолати свій страх. She broke out in a cold sweat again, and she realized that she couldn't overcome her fear. Якби хтось увійшов саме цієї миті, побачив би її нажахані очі, і це було б ганебно. If someone had entered at this very moment, they would have seen her horrified eyes, and it would have been shameful.

__«Свіжого повітря».__ "Fresh air".

Свіже повітря допомогло їй учора, але як їй нині вибратися самій на вулицю? Fresh air helped her yesterday, but how can she get out on her own today? Знову фіксувала геть усе, що діялося з нею, — частоту дихання (були моменти, коли відчувала, що легені її без спеціальних зусиль не можуть самі вдихати й видихати), порухи голови (видіння змінювалися миттєво й калейдоскопічно), серце, що билося чимдалі стрімкіше, холодний липкий піт, що покривав її тіло. Again, she recorded everything that happened to her - the frequency of breathing (there were moments when she felt that her lungs could not breathe in and out without special efforts), head movements (the vision changed instantly and kaleidoscopically), the heart, which was beating faster and faster , cold sticky sweat covering her body.

А ще — страх, неймовірний, незбагненний страх будь-що зробити, ступити бодай крок, бодай підвестися з місця. And also fear, an incredible, incomprehensible fear of doing anything, of taking a step, of even getting up from your seat.

__«Все обійдеться».__ "Everything will work out."

Все обійшлося минулого разу, але тепер ситуація інакша; що їй робити? Everything worked out last time, but now the situation is different; what should she do Глянула на годинник, який видався їй абсурдним — механізм з двома стрілками, що обертаються на одній вісі, фіксуючи міру часу, ніким ніколи непояснену. She looked at the clock, which seemed absurd to her-a mechanism with two hands rotating on the same axis, recording a measure of time that had never been explained. Чому дванадцять поділок, а не десять, як у всіх інших системах мір? Why twelve divisions, and not ten, as in all other systems of measures?

__«Я не повинна думати про такі речі, це доведе мене до божевілля».__ "I shouldn't think about such things, it would drive me crazy."

Божевілля. Ось слово, яке, мабуть, найкраще означить те, що діялося з нею. Here is the word that probably best describes what happened to her. Зібравши всю свою волю, звелася на ноги й рушила до туалету. Gathering all her will, she got to her feet and went to the toilet. На щастя, в офісі було й далі порожньо, тож за хвилину, що здавалась їй вічністю, дісталася туди. Fortunately, the office was still empty, so she got there in what seemed like an eternity. Побризкала обличчя водою, й відчуття химерності всього навколишнього трохи відступило, але страх лишився. She splashed water on her face, and the sensation of the strangeness of everything around her receded a little, but the fear remained.

__«Все обійдеться,__ — твердила вона собі. "Everything will be fine," she told herself. — __Як і вчора».__ "Like yesterday."

Пригадала собі, що вчора все це тривало з півгодини. I remembered that yesterday all this lasted for half an hour. Зачинилася в одній з кабінок і сіла на унітаз, поклавши голову на коліна. She locked herself in one of the booths and sat on the toilet, putting her head on her knees. Але в цій позі гупання серця лунало ще голосніше, й Марі негайно випросталася. But in this position, her heartbeat was even louder, and Marie immediately straightened up.

__«Все обійдеться».__ "Everything will be fine."

Сиділа так, думаючи, що вже не розуміє саму себе; що вона безнадійно пропала. She sat like that, thinking that she no longer understood herself; that she was hopelessly lost. Чула, як до туалетної кімнати заходили люди, чула шум води, банальні балачки на банальні теми. I heard people entering the restroom, the sound of water, banal chatter on banal topics. Кілька разів хтось шарпав двері її кабінки, але вона щось бурмотіла, і її залишали в спокої. Several times someone knocked on the door of her cubicle, but she mumbled something and was left alone. Коли в кабінках спускали воду, здавалося, що збурюється якась страхітлива природня стихія, здатна знести цілу будівлю й запроторити всіх до пекла. When the water was drained in the cabins, it seemed that some terrifying natural element was stirring, capable of demolishing the entire building and sending everyone to hell.

Але, як вона й сподівалася, страх минув і серцебиття ввійшло в норму. But, as she had hoped, the fear went away and her heartbeat returned to normal. До того ж її секретарка була настільки неуважна, що навіть не помітила її відсутності, інакше-бо під отими дверима вже позбиралися б усі співробітники, допитуючись, чи все з нею гаразд. In addition, her secretary was so inattentive that she did not even notice her absence, otherwise all the employees would have already gathered under that door, asking if everything was okay with her.

Збагнувши, що вона знову володіє собою, Марі вийшла з кабінки, кілька разів змила обличчя водою й повернулася до офісу. Realizing that she was in control again, Marie left the cubicle, rinsed her face several times with water, and returned to the office.

— Ви змили собі всю косметику, — сказала практикантка. "You washed off all your makeup," said the intern. — Хочете скористатись моєю? - Do you want to use mine?

Марі навіть не відповіла. Marie didn't even answer. Зайшла до кабінету, зібрала всі особисті речі й сказала секретарці, що решту дня проведе вдома. She went into the office, collected all her personal belongings and told the secretary that she would spend the rest of the day at home.

— Але ж у вас заплановані зустрічі, — запротестувала та. - "But you have appointments," she protested.

— Твоя справа не давати розпорядження, а виконувати їх. - Your job is not to give orders, but to carry them out. Роби, як я кажу, й відклади всі зустрічі. Do as I say and postpone all meetings.

Секретарка здивовано глипнула на неї — вона пропрацювала з цією жінкою майже три роки, і ніколи не чула від неї грубого слова. The secretary stared at her in surprise-she had worked with this woman for almost three years and had never heard her say a rude word. В неї якісь серйозні проблеми, — можливо, хтось їй сказав, що чоловік зараз удома з коханкою, й вона хоче піймати їх на гарячому. She has some serious problems - maybe someone told her that her husband is at home with a mistress and she wants to catch them red-handed.

__«Вона хороший юрист і знає, що робить,__ — подумала дівчина. "She's a good lawyer and knows what she's doing," she thought. — __Завтра вона, безсумнівно, вибачиться».__ - Tomorrow she will undoubtedly apologize."

Завтра все сталось інакше. Tomorrow everything was different. Того вечора Марі допізна розмовляла з чоловіком, описуючи все пережите нею. That evening, Marie talked to her husband late into the night, describing everything she had experienced. Разом вони прийшли до висновку, що прискорене серцебиття, холодний піт, відчуття дезорієнтації, безсилля, втрата самовладання — все це можна було підсумувати одним словом: страх. Together, they came to the conclusion that the rapid heartbeat, the cold sweat, the feeling of disorientation, the powerlessness, the loss of self-control - all this could be summed up in one word: fear.

Над тим, звідки він узявся, міркували обоє. They both wondered where he came from. Він подумав, що то могла б бути пухлина в мозку, але нічого не сказав. He thought it could be a brain tumor, but said nothing. Вона подумала, що це передчуття якоїсь жахливої події, але також нічого не сказала. She thought it was a premonition of some terrible event, but she also said nothing. Спробували дійти до чогось спільного, як мудрі, розважливі, зрілі люди. They tried to reach something in common, as wise, prudent, mature people.

— Мабуть, тобі треба обстежитись. "I guess you should get checked out."

Марі погодилась, але з умовою, що ніхто, навіть діти, про це не довідається. Marie agreed, but on the condition that no one, not even the children, would find out about it.

Наступного дня взяла на роботі місячну відпустку за власний рахунок. The next day, she took a one-month vacation at her own expense. Чоловік хотів відвезти її до Австрії, — там багато відомих фахівців із хвороб мозку, проте вона відмовилася виїжджати з дому: приступи ставали дедалі частішими й тривалішими. Her husband wanted to take her to Austria, where there are many well-known specialists in brain diseases, but she refused to leave home: her seizures were becoming more frequent and longer.

Лише прийнявши чималу дозу заспокійливого, Марі з великими труднощами і з допомогою чоловіка добралася до лікарні в Любляні, де в неї взяли всілякі аналізи. Only after taking a large dose of sedatives did Marie get to the hospital in Ljubljana with great difficulty and with the help of her husband, where she underwent all kinds of tests. Не знайшли нічого незвичного, навіть аневризму — що стало для неї джерелом утіхи на решту життя. Nothing unusual was found, not even an aneurysm — which became a source of joy for her for the rest of her life.

Але приступи паніки не припинялися. But the panic attacks did not stop. Чоловік займався закупом продуктів і приготуванням їжі, а Марі щодня настирливо прибирала в будинку, щоб мати змогу відволіктися. Her husband was in charge of grocery shopping and cooking, and Marie was busy cleaning the house every day to distract herself. Почала читати всі, які могла роздобути, книжки з психіатрії, але невдовзі відклала їх геть, бо в кожній описаній там хворобі вбачала симптоми власної недуги. She began to read all the books on psychiatry that she could get her hands on, but soon put them away, because she saw symptoms of her own illness in every disease described there.

Найгіршим було те, що під час усіх цих приступів, які вже не заставали її зненацька, її незмінно охоплював інтенсивний страх і відчуття розриву з реальністю, аж до цілковитої втрати самовладання. The worst part was that during all these attacks, which no longer caught her by surprise, she was invariably gripped by intense fear and a sense of disconnection from reality, to the point of complete loss of self-control. А ще її почало мучити почуття вини перед чоловіком, який поза основною роботою мусив займатися домашнім господарством, не враховуючи хіба що прибирання хати. And she also began to be tormented by a sense of guilt in front of her husband, who, outside of his main job, had to deal with household chores, not taking into account the cleaning of the house.

Минав час, але поправи не було, тож Марі стала страшенно дратівливою. Time passed, but there was no improvement, so Marie became terribly irritable. З найменшої причини вона втрачала терпець і вибухала криком, по чому впадала в істерику. For the slightest reason, she would lose her temper and burst into a scream, which would cause her to become hysterical.

Коли її місячна відпустка вже закінчувалась, один з її співробітників навідався до них додому. As her month-long vacation was coming to an end, one of her employees visited their home. Попередньо він щодня дзвонив, але Марі або не брала слухавки, або казала чоловікові відповісти, що вона зайнята. He used to call every day, but Marie either didn't pick up the phone or told her husband to answer that she was busy. Того ж дня він просто став під дверима, натискаючи кнопку дзвінка, і стояв, аж поки вона його впустила. On the same day, he simply stood at the door, pressing the doorbell button, and stood there until she let him in.

Марі від ранку була спокійна. Marie had been calm since the morning. Приготувала чаю, вони поговорили про різні справи, а тоді колега запитав, коли вона повернеться до праці. She made tea, they talked about various matters, and then a colleague asked when she would return to work.

— Ніколи. - Never.

Йому згадалась їхня розмова про Сальвадор. He remembered their conversation about El Salvador.

— Ти завжди багато працювала, й тепер маєш право вибирати, чим тобі зайнятися, — спокійно сказав він. - You've always worked hard, and now you have the right to choose what you want to do," he said calmly. — Але, гадаю, в подібних ситуаціях найкращою терапією є робота. - But I think the best therapy in such situations is work. Помандруй, подивися трохи світу, поїдь туди, де, на твою думку, принесеш найбільше користі, але пам'ятай, що наші двері завжди для тебе відчинені, хоч коли б ти вернулася. Travel, see a little of the world, go where you think you can do the most good, but remember that our doors are always open to you, no matter when you return.