18 Частина

Заплутані юридичні формулювання призначені для того, щоб приховувати від нас насилля, яке ми застосовуємо один до одного. Між позбавленням людини години їїї життя й̆ позбавленням усього життя існує лише різниця міри. Ти вчинив над кимсь насилля, поглинувши йогоо енергію. Пишномовні евфемізми можуть маскувати твої̈ смертоносні наміри, але з кожного використання сили стосовно іншого випливає остаточний̆ висновок: «Я споживаю твою енергію».

Додаток до наказу Імператора Пола Муад'Діба Державній̆ Раді

Перший̆ місяць високо здійнявсяя над містом, коли Пол, оточений̆ мерехтінням активованого щита, вийшовв із тупика. Вітер із гірського масиву крутив уздовж вузької̈ вулиці пісок і куряву, змусивши Біджаза закліпати й̆ заплющити очі.

— Мусимо поспішати, — пробурмотів карлик. — Поспішати! Поспішати!

— Ти відчуваєш небезпеку? — на пробу спитав Пол.

— Я знаю про небезпеку!

Зненацька почуття небезпеки підступило дуже близько разом

із постаттю, котра вигулькнула із дверей̆ і приєдналася до них. Біджаз присів і заскавчав.

Але це був лише Стілґар. Він рухався, наче військоваа машина,

гучно тупаючи й̆ нахиливши голову вперед.

Передаючи Біджаза Стілґарові, Пол хутко пояснив цінність

карлика. Візія розгорталася напрочуд швидко. Стілґар від'їхавв із Біджазом. Охоронці із СБ оточили Пола. Пролунали накази, і група людей̆ поспішила до будинку, що сусідив з Усаймовимм. Вояки поспіхом виконували наказ — тіні серед тіней̆.

«Нові жертви», — подумав Пол.

— Брати живими, — прошипів один з офіцерів охорони.

Ці слова він уже чув у видінні, і відлунили вони напрочуд

точно: візія й̆ реальність достеменно збіглися. Орнітоптери опускалися вниз, перетинаючи місяць.

Ніч наповнилася солдатами Імперії̈, котрі йшлии на штурм.

М'яке сичання притлумило всі інші звуки, і, перш ніж вони зуміли йогоо почути, воно перетворилося на рев, здійнявшии вгору теракотову заграву, яка сховала зорі й̆ поглинула місяць.

І звуки ці, і цю заграву Пол пам'ятав із перших кошмарних проблисків свого видіння, відтак пережив дивне почуття звершення. Усе вийшлоо так, як і мало вийтии.

— Каменепал! — крикнув хтось.

— Каменепал! — кричали всі довкола. — Каменепал, каменепал!

Знаючи, що мусить це зробити, Пол спробував захиститися, затуливши обличчя рукою й̆ впавши за низький̆ бордюр тротуару. Звичайноо, було вже запізно.

На місці дому Усаймаа стояв тепер вогненний̆ стовп, сліпучий̆ струмінь із ревом рвався в небеса. У йогоо брудному блиску рельєфно вирізнявся кожен балетний̆ рух людей̆, які билися й̆ утікали, відступ перехняблених орнітоптерів.

І кожен із цього знетямленого натовпу розумів: уже пізно.

Земля під Полом розпікалася. Тупотіння довкола стихло — тепер люди просто опускалися на землю, розуміючи, що бігти безглуздо. Першого удару було завдано, тепер вони мусять чекати, коли вичерпається потужність каменепала. Радіація, якій̆ люди неспроможні протистояти, уже пронизала їхнюю плоть. Специфічний̆ ефект випромінювання каменепала вже діяв усередині них. Інші наслідки цієї̈ зброї̈ залежать від намірів людей̆, що вдалися до неї̈, порушивши Велику Конвенцію.

— Богове... каменепал, — зойкнувв хтось. — Я... не... хочу... осліпнути.

— А хто хоче? — донісся звіддалік суворий̆ голос вояка.

— Тлейлаксуу продадуть сюди силу-силенну очей̆, — буркнув хтось поблизу Пола. — А тепер заткнись і чекай̆!

Вони чекали.

Пол мовчав, обмірковуючи можливості цієї̈ зброї̈. Якщо виявиться надто багато атомного палива, воно розплавить ядро планети. Зовнішнє ядро Дюни залягало глибоко, але тим більша небезпека. Якщо розплавлена порода вирветься назовні, їїї неконтрольований̆ натиск може розірвати планету, розкидавши в космосі мертві уламки.

— Здається, потроху втишується, — сказав хтось.

— Просто йдее глибше, — перестеріг Пол. — Усім лежати. Стілґар вишле допомогу.

— Стілґар вислизнув?

— Стілґар вислизнув.

— Земля гаряча, — нарікав хтось.

— Вони посміли використати атомну зброю, — обурювався

солдат поблизу Пола.

— Звук стихає, — сказав хтось у глибині вулиці.

Пол пропустив ці слова повз вуха, зосередившись на подушечках пальців, якими торкався вулиці. Він відчував тремтіння та гуркіт тієї̈ речі — глибоко... глибоко...

— Мої̈ очі! — закричав хтось. — Не бачу!

«Він був ближче, ніж я», — подумав Пол. Піднявши голову, він усе ще міг побачити кінець сліпої̈ вулички, проте наче крізь туман. Замість дому Усаймаа, як і сусіднього, світилася лише жовточервона заграва. Темні тіни прилеглих будинків одна за одною падали в розжарену яму.

Пол звівся на ноги, коли відчув, що каменепал згасає й̆ втишується. Йогоо тіло під слизьким дистикостом було мокрим від поту — надто рясного, щоб дистикост зумів йогоо повністю ввібрати. У повітрі, яким він дихав, відчувалися жарінь і запах сірки.

Коли Пол глянув на солдатів, що почали підводитися довкола нього, туман у йогоо очах перетворився на темряву. Він прикликав на допомогу свою пророчу візію цієї̈ миті, повернувся й̆ рушив уздовж дороги, яку викроївв для нього Час, так тісно ввійшовшии в неї̈, що втекти від нього вона не могла. Він відчув, що знає це місце, бачив йогоо вже безліч разів. Дійсністьь сплавилася з пророцтвом.

Довкола зойкалии й̆ стогнали солдати, зрозумівши, що вони осліпли.

— Тримайтесяя! — крикнув Пол. — Допомога близько. Оскільки скарги не затихали, він додав:

— Це Муад'Діб! Наказую вам триматися! Допомога надходить! Тиша.

Відтак найближчийй з охоронців, як це й̆ було у видінні, промовив:

— Це справді Імператор? Хто з вас бачить? Скажіть мені.

— Ніхто з нас не має очей̆, — відповів Пол. — Мої̈ очі вони теж забрали, але не змогли відібрати мого видіння. Я бачу, як ти там стоїшш, біля брудної̈ стіни, тримаючись за неї̈ лівою рукою. Тепер чекай̆ і не бійсяя. Стілґар повертається з нашими друзями.

Довкола все гучніше залунало ляскання крил численних 'топтерів. Почулися квапливі кроки. Пол дивився, як наближаються йогоо друзі — бачив у видінні й̆ чув насправді.

— Стілґаре! — гукнув Пол, змахнувши рукою. — Сюди!

— Слава Шай-Хулудовіі, — скрикнув Стілґар, підбігаючи до Пола. — Ти не...

У раптовій̆ тиші видіння показало йомуу Стілґара, котрий̆ із жахом вдивлявся у випалені очі свого друга й̆ Імператора.

— Ох, мілорде, — зойкнувв Стілґар. — Усулю... Усулю... Усулю... — Що з каменепалом? — закричав один із новоприбулих.

— Видихся, — голосно відповів Пол. Він указав жестом: — Рушайтее туди й̆ рятуйтее тих, котрі були найближчее. Оточіть це місце. Швидко!

Він знову повернувся до Стілґара.

— Ти бачиш, мілорде? — з подивом спитав Стілґар. — Як ти можеш бачити?

У відповідь Пол простягнув руку й̆ торкнувшись щоки Стілґара під маскою дистикоста, відчув сльози.

— Не треба віддавати мені вологу, давній̆ друже, — промовив він. — Я не мертвий̆.

— Але ж твої̈ очі!

—Вони осліпили моє тіло, але не моє видіння, — відповів Пол. — Ах, Стіле, я живу в апокаліптичному сні. Мої̈ кроки так точно відповідають усьому цьому, що мене скоро нудитиме через таке докладне повторне переживання.

— Усулю, я не...

— Не намагайсяя це зрозуміти. Просто приймии. Я в іншому світі, поза нашим. Для мене вони тотожні. Я не потребую поводиря. Бачу кожен рух довкола. Бачу вираз твого обличчя. Не маю очей̆, але бачу.

Стілґар різко смикнув головою.

— Володарю, мусимо приховати твою недугу від... — Ні від кого не приховуватимемо.

— Але ж закон...

— Тепер ми живемо за Законом Атрідів, Стіле. Фрименський̆ Закон, за яким сліпий̆ повинен бути покинутий̆ у пустелі, стосується лише сліпих. Я не сліпий̆. Я живу в циклі буття, у якому протистояння добра й̆ зла має свою арену. Ми потрапили в екстремальну поворотну точку на зламі епох і мусимо зіграти свою роль.

Запала тиша, і в цій̆ тиші Пол почув, як мимо нього провели одного з поранених.

— Це було жахливо, — простогнав чоловік. — Який̆ страхітний̆ і лютий̆ вогонь!

— Нікого з цих людей̆ не покинуть у пустелі, — мовив Пол. — Чуєш мене, Стіле?

— Чую, мілорде.

— Усім їмм придбати нові очі за мій̆ кошт.

— Так і буде, мілорде.

Пол, відчувши все сильніший̆ трепет у голосі Стілґара, сказав: — Я буду в командному 'топтері. Перебирай̆ командування тут. — Так, мілорде.

Пол обійшовв Стілґара й̆ рушив вулицею вниз. Видіння показувало йомуу кожен рух, кожну нерівність під ногами, кожне зустрічне обличчя. Ідучи, він віддавав накази, указуючи на людей̆ зі свого найближчогоо оточення, називаючи імена, підкликав до себе тих, що були на високих урядових посадах. За йогоо спиною наростав страх, чувся наляканий̆ шепіт:

— Йогоо очі!

— Але ж він глянув просто на тебе, назвав тебе на ім'я!

Біля командного 'топтера Пол деактивував свій̆ щит, забрався

в машину, узяв мікрофон із рук враженого офіцера зв'язку, віддав короткий̆ наказ, а тоді знову вклав мікрофон у долоню офіцера. Відвернувшись, він викликав спеціаліста з озброєння, одного з амбітних і блискучих представників нового покоління, яке вже туманно пам'ятало січове життя.

— Вони використали каменепал, — сказав Пол. Після короткої̈ паузи чоловік промовив:

— І мені так доповіли, сір.

— Ти, очевидно, знаєш, що це означає.

— Паливо могло бути тільки ядерним.

Пол кивнув, думаючи, що мозок цього чоловіка в цю мить аж кипить від напруги. Атомна зброя, заборонена Великою Конвенцією. Викриття винуватця може викликати об'єднану каральну акцію Великих Домів. Давні суперечки підуть у забуття, витиснуті цією загрозою й̆ старими страхами, пробудженими нею.

— Йогоо не можна було виготовити, не залишивши слідів, — сказав Пол. — Зберіть потрібну апаратуру й̆ відшукайтее місце, де було зроблено каменепал.

—Негайноо, сір. — Кинувши останній̆ переляканий̆ погляд, офіцер пішов геть.

— Мілорде, — зважився озватися офіцер зв'язку позаду Пола. — Ваші очі...

Пол обернувся, потягся до командної̈ панелі 'топтера, перемкнув їїї на власну смугу частот.

— Викличте Чані, — наказав. — Скажіть їйй... скажіть їйй, що я живий̆ і невдовзі буду з нею.

«Тепер сили збираються», — подумав Пол, відчуваючи, як сильно пахне страхом у просяклій̆ потом кабіні.