×

우리는 LingQ를 개선하기 위해서 쿠키를 사용합니다. 사이트를 방문함으로써 당신은 동의합니다 쿠키 정책.


image

"Малий і Карлсон, що живе на даху" Астрід Ліндгрен, Карлсон виступає з ученим собакою Альбергом (2)

Карлсон виступає з ученим собакою Альбергом (2)

Малий обійшов із циліндром дітей і назбирав трохи цукерків. Тоді віддав циліндра Карлсонові.

— Чогось у ньому дуже торохтить,— сказав той, піднімаючи циліндра.— Якби він був повний, то так не торохтіло б.

Карлсон узяв один цукерок і засунув до рота.

— Оце-то правдива благодійність! — сказав він і почав задоволено жувати.

Кірре не поклав у циліндр цукерка, хоч мав їх цілий пакуночок.

— Отже, мої любі друзі... і ти, Кірре,— сказав Карлсон,— перед вами вчений собака

Альберг. Собака, що вміє робити все: телефонувати, літати, пекти булочки, піднімати лапу... одне слово — все! [356]

Тієї миті пудель справді підняв лапу — якраз біля стільця, де сидів Кірре, і зробив на підлозі калюжку.

— Ось бачите, я не перебільшую,— сказав Карлсон.— Цей пес вміє геть усе.

— Пхе! — мовив Кірре й відсунув стільця від калюжки.— Таку штуку зробить кожний звичайний собака! От хай, цей Альберг трохи поговорить. Оце вже буде важче, ха-ха-ха!

Карлсон звернувся до цуценяти:

— Хіба тобі важко говорити, Альбергу?

— Ні,— відповів Альберг.— Мені важко говорити лише тоді, коли я курю цигарку. Малий, Гунілла й Крістер аж підскочили з подиву, бо й справді здавалося, що

говорить Альберг. Проте Малий усе-таки подумав, що то просто Карлсонові витівки. Та й добре, бо він хотів мати звичайного пса, а не такого, що вміє говорити. [357]

— Любий Альбергу,— вів далі Карлсон,— може, ти розповіси своїм друзям... і Кірре теж, щось із свого собачого життя?

— Залюбки,— погодився Альберг.

І він почав оповідати, грайливо вистрибуючи навколо Карлсона.

— Якось увечері я був у кіно.

— Еге ж, ти був у кіно,— сказав і собі Карлсон.

— Так, і побіч мене на тій самій лаві сиділо дві блохи,— вів далі Альберг.

— Невже? — здивувався Карлсон.

— Так. І як ми після кіно вийшли на вулицю, одна блоха сказала другій: "Що ми

будемо робити: підемо додому пішки чи поїдемо на собаці?"

Всі діти вважали, що вистава була гарна, хоч, щоправда, ніяких штук їм не

показували. Лише Кірре був невдоволений.

— Скажи йому, нехай він спече булочку,— поглузував він.

— Ти спечеш булочку, Альбергу? — спитав Карлсон. Альберг позіхнув і ліг на

підлогу.

— Ні, не спечу,— відповів він.

— Ага, він таки не вміє пекти булочки! — зрадів Кірре.

— Не спечу, бо не взяв із собою дріжджів,— пояснив Альберг. Усім Альберг сподобався, та Кірре не здавався.

— Тоді нехай він політає. На це не треба дріжджів.

— Ти політаєш, Альбергу? — спитав Карлсон собаку. Здавалося, що Альберг спить, проте він усе-таки відповів Карлсонові:

— Що ж, можу трошки політати, але якщо й ти будеш зі мною, бо я обіцяв мамі ніколи не літати самому.

— Тоді ходи сюди, любий Альбергу,— сказав Карлсон і взяв цуценя на руки. [358]

А за мить Карлсон з Альбергом уже летіли. Спочатку вони піднялися під стелю і трохи покружляли навколо лампи, а потім вилетіли крізь вікно. Кірре аж зблід з подиву.

Всі діти кинулись до вікна подивитись, як Карлсон і Альберг ширяють над дахом. Проте Малий злякано крикнув:

— Карлсоне, Карлсоне, вертайся назад із моїм собакою! І Карлсон послухався. Він

зразу вернувся до кімнати і випустив Альберга на підлогу.

Альберг стріпнувся. Він мав дуже розгублений вигляд: можна було подумати, що то

його перший політ у житті.

— Ну, на сьогодні вже годі. Більше нема чого показувати,— мовив Карлсон.— А це

тобі,— додав він і легенько штовхнув Кірре.

Кірре не зрозумів, чого Карлсон хоче.

— Давай цукерок! — сказав той.

Кірре вийняв свій пакуночок і віддав його Карлсонові [359] — але спершу таки

встиг узяти з нього ще один цукерок.

— Я ще не бачив такого ненажерливого хлопця! — сказав Карлсон. Потім він

занепокоєно оглянувся навколо.— А де коробка зі збором на благодійну справу? — спитав він.

Гунілла пішла по коробку. Вона гадала, що тепер, коли Карлсон має стільки цукерків, він хоч почастує всіх. Та він схопив коробку й заходився рахувати цукерки.

— П'ятнадцять,— сказав він.— Якраз стане на вечерю! Гей-гоп, діти, я поспішаю додому вечеряти!

І Карлсон зник за вікном.

Діти почали розходитись. Гуніллі й Крістерові теж час було додому. Малий залишався з Альбергом, а йому саме цього й хотілося. Він взяв цуценя на руки, сів на стілець і почав нашіптувати йому ніжні слова. Песик лизав його в обличчя, а потім заснув. Уві сні він солодко сопів.

Та коли повернулася з пральні мама, все жахливо змінилось. Мама ніяк не вірила, що в Альберга немає господаря. Вона зателефонувала по номеру, що був на нашийнику в собаки, і розповіла, що її син знайшов маленького чорного пуделя.

Тим часом Малий стояв поруч неї з песиком на руках і водно шепотів:

— Любий, добрий боже, зроби так, що це був не їхній собака!

Та ба — виявилося, що песик таки їхній!

— Знаєш, синку, хто господар Бобі? — спитала мама, поклавши трубку.— Хлопчик,

що зветься Стафан Альберг.

— Бобі? — здивувався Малий.

— Авжеж, так звуть собаку. Стафан півдня проплакав за ним. О сьомій він прийде забрати Бобі. [360]

Малий нічого не сказав, тільки трохи зблід, і в очах йому потемніло.

Він пригорнув цуценя і зашепотів йому на вухо так, щоб не чула мама:

— Любий Альбергу, як би я хотів, щоб ти був мій песик!

Проте о сьомій годині прийшов Стафан Альберг і забрав цуценя.

А Малий лежав на своєму ліжку й гірко плакав.


Карлсон виступає з ученим собакою Альбергом (2) Carlson tritt mit Alberg, dem wissenschaftlichen Hund, auf (2) Carlson performs with Alberg, a scientist's dog (2) Carlson se produit avec Alberg, le chien scientifique (2)

Малий обійшов із циліндром дітей і назбирав трохи цукерків. The boy went around the children with the cylinder and collected some candy. Тоді віддав циліндра Карлсонові. Then I gave the cylinder to Carlson.

— Чогось у ньому дуже торохтить,— сказав той, піднімаючи циліндра.— Якби він був повний, то так не торохтіло б. - "It's making a lot of noise," he said, lifting the cylinder. "If it were full, it wouldn't make such a noise.

Карлсон узяв один цукерок і засунув до рота. Carlson took one of the candies and put it in his mouth.

— Оце-то правдива благодійність! - This is true charity! — сказав він і почав задоволено жувати. - He said and started chewing happily.

Кірре не поклав у циліндр цукерка, хоч мав їх цілий пакуночок. Kirre didn't put any candy in the cylinder, even though he had a whole bag of it.

— Отже, мої любі друзі... і ти, Кірре,— сказав Карлсон,— перед вами вчений собака - "So, my dear friends... and you, Kirra," Carlson said, "you are looking at a learned dog

Альберг. Собака, що вміє робити все: телефонувати, літати, пекти булочки, піднімати лапу... одне слово — все! A dog that can do everything: make phone calls, fly, bake buns, lift a paw... in short, everything! [356]

Тієї миті пудель справді підняв лапу — якраз біля стільця, де сидів Кірре, і зробив на підлозі калюжку. At that moment, the poodle actually raised its paw, right next to the chair where Kirre was sitting, and made a puddle on the floor.

— Ось бачите, я не перебільшую,— сказав Карлсон.— Цей пес вміє геть усе. - "You see, I'm not exaggerating," Carlson said. "This dog can do anything.

— Пхе! - Phew! — мовив Кірре й відсунув стільця від калюжки.— Таку штуку зробить кожний звичайний собака! - Kirre said and pushed the chair away from the puddle. "Any ordinary dog would do that! От хай, цей Альберг трохи поговорить. Let this Alberg talk a little bit. Оце вже буде важче, ха-ха-ха! That will be harder, haha!

Карлсон звернувся до цуценяти: Carlson turned to the puppy:

— Хіба тобі важко говорити, Альбергу? - Is it hard for you to talk, Alberg?

— Ні,— відповів Альберг.— Мені важко говорити лише тоді, коли я курю цигарку. - No," Alberg replied, "I only have trouble talking when I smoke a cigarette. Малий, Гунілла й Крістер аж підскочили з подиву, бо й справді здавалося, що The kid, Gunilla, and Christer jumped up in surprise, because it really seemed like

говорить Альберг. Проте Малий усе-таки подумав, що то просто Карлсонові витівки. However, Maly still thought it was just Carlson's tricks. Та й добре, бо він хотів мати звичайного пса, а не такого, що вміє говорити. And that was good, because he wanted a regular dog, not one that could talk. [357]

— Любий Альбергу,— вів далі Карлсон,— може, ти розповіси своїм друзям... і Кірре теж, щось із свого собачого життя? - "Dear Alberg," Carlson continued, "maybe you could tell your friends... and Kirra too, something about your dog life?

— Залюбки,— погодився Альберг. - I would love to," Alberg agreed.

І він почав оповідати, грайливо вистрибуючи навколо Карлсона. And he began to tell the story, playfully jumping around Carlson.

— Якось увечері я був у кіно. - One night I went to the movies.

— Еге ж, ти був у кіно,— сказав і собі Карлсон. - "Yeah, you've been to the movies," Carlson said to himself.

— Так, і побіч мене на тій самій лаві сиділо дві блохи,— вів далі Альберг. - Yes, and there were two fleas sitting on the same pew next to me," Alberg continued.

— Невже? - Is that so? — здивувався Карлсон. - Carlson was surprised.

— Так. І як ми після кіно вийшли на вулицю, одна блоха сказала другій: "Що ми And when we went outside after the movie, one flea said to the other: "What are we

будемо робити: підемо додому пішки чи поїдемо на собаці?" What are we going to do: walk home or take the dog?"

Всі діти вважали, що вистава була гарна, хоч, щоправда, ніяких штук їм не All the children thought the performance was good, although they didn't get any

показували. They showed it. Лише Кірре був невдоволений. Only Kirre was dissatisfied.

— Скажи йому, нехай він спече булочку,— поглузував він. - "Tell him to bake a bun," he mocked.

— Ти спечеш булочку, Альбергу? - Will you bake a bun, Alberg? — спитав Карлсон. Альберг позіхнув і ліг на Alberg yawned and lay down on the

підлогу.

— Ні, не спечу,— відповів він. - No, I won't," he replied.

— Ага, він таки не вміє пекти булочки! - Yes, he does not know how to bake buns! — зрадів Кірре.

— Не спечу, бо не взяв із собою дріжджів,— пояснив Альберг. - I won't bake it because I didn't bring any yeast," Alberg explained. Усім Альберг сподобався, та Кірре не здавався. Everyone liked Alberg, but Kirre didn't give up.

— Тоді нехай він політає. - Then let it fly. На це не треба дріжджів. You don't need yeast for that.

— Ти політаєш, Альбергу? - Are you going to fly, Alberg? — спитав Карлсон собаку. Здавалося, що Альберг спить, проте він усе-таки відповів Карлсонові: It seemed that Alberg was asleep, but he still answered Carlson:

— Що ж, можу трошки політати, але якщо й ти будеш зі мною, бо я обіцяв мамі ніколи не літати самому. - Well, I can fly a little bit, but only if you come with me, because I promised my mom I would never fly alone.

— Тоді ходи сюди, любий Альбергу,— сказав Карлсон і взяв цуценя на руки. - Then come here, dear Alberg," Carlson said and took the puppy in his arms. [358] [358]

А за мить Карлсон з Альбергом уже летіли. A moment later, Carlson and Alberg were on their way. Спочатку вони піднялися під стелю і трохи покружляли навколо лампи, а потім вилетіли крізь вікно. At first they went up to the ceiling and circled around the lamp for a while, and then flew out through the window. Кірре аж зблід з подиву. Kirre turned pale with surprise.

Всі діти кинулись до вікна подивитись, як Карлсон і Альберг ширяють над дахом. All the children rushed to the window to watch Carlson and Alberg soar over the roof. Проте Малий злякано крикнув: But Maly screamed in fright:

— Карлсоне, Карлсоне, вертайся назад із моїм собакою! - Carlson, Carlson, come back with my dog! І Карлсон послухався. And Carlson obeyed. Він He

зразу вернувся до кімнати і випустив Альберга на підлогу. He immediately returned to the room and let Alberg down on the floor.

Альберг стріпнувся. Alberg jerked. Він мав дуже розгублений вигляд: можна було подумати, що то He looked very confused: you would have thought that he was

його перший політ у житті. his first flight in his life.

— Ну, на сьогодні вже годі. - Well, that's enough for today. Більше нема чого показувати,— мовив Карлсон.— А це There is nothing more to show," Carlson said.

тобі,— додав він і легенько штовхнув Кірре. to you," he added and pushed Kirre lightly.

Кірре не зрозумів, чого Карлсон хоче. Kirre did not understand what Carlson wanted.

— Давай цукерок! - Give me some candy! — сказав той. - He said.

Кірре вийняв свій пакуночок і віддав його Карлсонові [359] — але спершу таки Kirre took out his package and gave it to Carlson [359] - but first

встиг узяти з нього ще один цукерок. I managed to take another candy from him.

— Я ще не бачив такого ненажерливого хлопця! - I have never seen such a voracious guy! — сказав Карлсон. - Carlson said. Потім він

занепокоєно оглянувся навколо.— А де коробка зі збором на благодійну справу? He looked around anxiously. "Where's the box with the collection for the charity? — спитав він.

Гунілла пішла по коробку. Gunilla went to get the box. Вона гадала, що тепер, коли Карлсон має стільки цукерків, він хоч почастує всіх. She thought that now that Carlson had so much candy, he would at least treat everyone. Та він схопив коробку й заходився рахувати цукерки. But he grabbed the box and started counting the candies.

— П'ятнадцять,— сказав він.— Якраз стане на вечерю! - "Fifteen," he said. "It'll be just right for dinner! Гей-гоп, діти, я поспішаю додому вечеряти! Hey, kids, I'm in a hurry to get home for dinner!

І Карлсон зник за вікном. And Carlson disappeared out the window.

Діти почали розходитись. The children began to disperse. Гуніллі й Крістерові теж час було додому. Gunilla and Krister also had to go home. Малий залишався з Альбергом, а йому саме цього й хотілося. The kid stayed with Alberg, and that's exactly what he wanted. Він взяв цуценя на руки, сів на стілець і почав нашіптувати йому ніжні слова. He took the puppy in his arms, sat down on a chair, and began whispering gentle words to it. Песик лизав його в обличчя, а потім заснув. The dog licked his face and then fell asleep. Уві сні він солодко сопів. In his sleep, he snored sweetly.

Та коли повернулася з пральні мама, все жахливо змінилось. But when my mother came back from the laundry, everything had changed terribly. Мама ніяк не вірила, що в Альберга немає господаря. My mother could not believe that Alberg had no owner. Вона зателефонувала по номеру, що був на нашийнику в собаки, і розповіла, що її син знайшов маленького чорного пуделя.

Тим часом Малий стояв поруч неї з песиком на руках і водно шепотів: Meanwhile, Maly stood next to her with a dog in his arms and whispered softly:

— Любий, добрий боже, зроби так, що це був не їхній собака! - Dear, good God, make it so that it wasn't their dog!

Та ба — виявилося, що песик таки їхній! But it turned out that the dog was theirs!

— Знаєш, синку, хто господар Бобі? - Do you know who Bobby's owner is, son? — спитала мама, поклавши трубку.— Хлопчик, - Mom asked, hanging up the phone,

що зветься Стафан Альберг. who goes by the name of Stefan Alberg.

— Бобі? — здивувався Малий. - Malyi was surprised.

— Авжеж, так звуть собаку. - Of course, that's the dog's name. Стафан півдня проплакав за ним. Stafan cried for him for half a day. О сьомій він прийде забрати Бобі. At seven he will come to pick up Bobi. [360]

Малий нічого не сказав, тільки трохи зблід, і в очах йому потемніло. The boy said nothing, but he turned a little pale and his eyes grew dark.

Він пригорнув цуценя і зашепотів йому на вухо так, щоб не чула мама: He hugged the puppy and whispered in its ear so that its mother could not hear:

— Любий Альбергу, як би я хотів, щоб ти був мій песик! - Dear Alberg, how I wish you were my dog!

Проте о сьомій годині прийшов Стафан Альберг і забрав цуценя. However, at seven o'clock Stefan Alberg came and took the puppy away.

А Малий лежав на своєму ліжку й гірко плакав. And Maly was lying on his bed and crying bitterly.