Вставте виступ А в паз Б Insert tab A into slot B

З усіх моїх оповідань у цього найнезвичайніша історія. Of all my stories, this one has the most unusual story. До того ж, воно найкоротше In addition, it is the shortest

з усіх мною написаних. of all I have written.

Трапилося це приблизно так. It happened like this. 21 серпня 1957 року я брав участь у дискусії про On August 21, 1957, I took part in a discussion about

засоби і форми пропаганди наукових знань, яка транслювалася в навчальній програмі Бостонського телебачення. means and forms of propaganda of scientific knowledge, which was broadcast in the educational program of Boston television. Разом зі мною учасниками телепередачі були Джон Хенсен, автор інструкції з використання машин і механізмів, і письменник-фантаст Девід О. Вудбері. Along with me, the participants of the telecast were John Hansen, the author of the manual for the use of machines and mechanisms, and the science fiction writer David O. Woodbury.

Ми жалілися одне одному на те, що більшість науково фантастичних творів, як і технічна література, явно не дотягують до належного рівня. Потім хтось побіжно відзначив мою плодючість. Then someone casually remarked on my fertility. Я з притаманною мені скромністю весь свій успіх пояснив неймовірною кількістю ідей, винятковою працьовитістю і швидкістю письма. With my inherent modesty, I attributed all my success to an incredible number of ideas, exceptional diligence and speed of writing. Я ще й дуже необачно заявив, що можу написати оповідання де завгодно, коли завгодно і за яких завгодно (в розумних межах) умовах. I also very recklessly declared that I could write a story anywhere, anytime, and under any (reasonable) conditions. Мені миттєво кинули виклик, попросивши написати оповідання прямо в студії, перед спрямованими на мене телекамерами. I was instantly challenged, asked to write a story right in the studio, in front of the television cameras pointed at me.

Я поблажливо погодився і почав писати, взявши в якості теми оповідання предмет нашої дискусії. I condescendingly agreed and began to write, taking the subject of our discussion as the subject of the story. Мої ж опоненти навіть і не думали хоч якось полегшити моє завдання. My opponents did not even think of making my task any easier. Вони раз за разом навмисно зверталися до мене, аби втягнути мене в дискусію і таким чином перервати хід моїх думок, а я, будучи доволі марнославним, продовжував писати, одночасно намагаючись давати розумні відповіді. Again and again they deliberately turned to me to draw me into a discussion and thus interrupt my train of thought, while I, being rather vain, continued to write, at the same time trying to give intelligent answers.

Перш ніж півгодинна програма закінчилася, я написав і прочитав оповідання (ось чому воно таке коротке), і це саме його Ви бачите тут під назвою "Вставте виступ А в паз Б". Before the half-hour program was over, I wrote and read a story (that's why it's so short), and it's the one you see here under the title "Insert Prong A into Slot B."

Проте я трішки зшахрував. However, I cheated a little. (Для чого мені брехати Вам?) (Why should I lie to you?) Ми втрьох розмовляли до початку програми і я інтуїтивно відчув, що мене можуть попросити написати оповідання про неї. The three of us talked before the program started and I had an intuitive feeling that I might be asked to write a story about her. Тому про всяк випадок я кілька хвилин перед її початком провів у роздумах. Therefore, just in case, I spent a few minutes in thought before it began.

Коли ж мене нарешті попросили, оповідання більш-менш склалося. Мені залишалося тільки продумати деталі, записати і прочитати його. All I had to do was think through the details, write it down and read it. Врешті-решт, я мав лише 20 хвилин.

** *

Дейв Вудбері та Джон Хенсен, гротескні в своїх скафандрах, з хвилюванням спостерігали, як великий ящик повільно відділяється від вантажного корабля і входить Dave Woodbury and John Hansen, grotesque in their suits, watched with excitement as the large box slowly separated from the freighter and entered

у повітряний шлюз. in the airlock.

Вже близько року вони служили на Космічній Станції А5, і їм, звісно, остогидли They had been serving on Space Station A5 for about a year, and of course they were disgusted

гуркотливі фільтровентиляційні установки, гідропонні резервуари з пробоїнами та генератори повітря, котрі гуділи без упину і щораз ламалися. rattling filter ventilation units, hydroponic tanks with holes and air generators that hummed non-stop and broke every time.

— Нічого не працює, — похмуро промовив Вудбері, — бо все це ми самі ж і збирали. "Nothing works," said Woodbury gloomily, "because we collected it all ourselves." — Згідно з інструкціями, — додав Хенсен, — написаними бовдурами. "According to the instructions," Hansen added, "written by fools."

Причин для нарікань було достатньо. There were enough reasons to complain. Найдорожчою частиною космічного корабля The most expensive part of the spacecraft

був відсік для перевезення вантажів, тож все обладнання доводилося відправляти через космос в розібраному стані. there was a compartment for transporting cargo, so all the equipment had to be sent through space in a disassembled state. Збиралося воно вже на станції: кривими руками, не тими інструментами, звіряючись з двозначними, залитими чорнилом інструкціями. It was assembled already at the station: with crooked hands, with the wrong tools, checking the ambiguous, inked instructions.

Вудбері написав детальну скаргу, до якої Хенсен додав ряд належних епітетів і офіційний запит про виправлення наявної ситуації вирушив на Землю. Woodbury wrote a detailed complaint, to which Hansen added a number of appropriate epithets, and an official request to rectify the existing situation went to Earth.

І Земля відповіла. And the Earth answered. Було сконструйовано спеціального робота з позитронними мізками, куди напхали знання про те, як зібрати будь який можливий механізм. A special robot with positronic brains was constructed, into which the knowledge of how to assemble any possible mechanism was crammed.

Той робот був у ящику, котрий якраз розвантажували, і Вудбері весь тремтів, поки повітряний шлюз зачинявся позад нього. That robot was in a crate that was being unloaded, and Woodbury was shaking as the airlock closed behind him.

— Перш за все, — сказав він, — воно повинно здійснити капітальний ремонт харчового апарату і хай настроїть важіль для підсмажування біфштексів, щоб вони виходили з кров'ю, а не підгорали. "First of all," he said, "it should overhaul the food machine and adjust the browning lever so the steaks bleed, not burn."

Вони ввійшли на Станцію і заходилися обережно обробляти ящик демолекуляризаторними зондами, аби переконатися, що жоден з дорогоцінних атомів їхнього спеціального робота-складальника не було пошкоджено. They entered the Station and proceeded to carefully process the box with demolecularization probes to ensure that none of the precious atoms of their special assembly robot were damaged.

Ящик розкрився! The box opened!

Там лежало п'ятсот окремих деталей і одна двозначна, залита чорнилом інструкція. There were five hundred separate parts and one ambiguous, inked instruction.