2.1 Dandelion Wine - Ray Brudbury 2.1 단델리온 와인 - 레이 브루드버리 2.1 Кульбабове вино - Рей Брідбері

Crossing the lawn that morning, Douglas Spaulding broke a spider web with his face. В то утро Дуглас Сполдинг, пересекая лужайку, разбил лицом паутину. Того ранку, переходячи газон, Дуглас Сполдінг розірвав павутину обличчям. A single invisible line on the air touched his brow and snapped without a sound. Одна невидимая линия в воздухе коснулась его брови и сорвалась без звука.

So, with the subtlest of incidents, he knew that this day was going to be different. Так, по едва уловимым признакам, он понял, что этот день будет другим. Тож, маючи найменші випадки, він знав, що цей день буде іншим. It would be different also, because, as his father explained, driving Douglas and his ten-year-old brother Tom out of town toward the country, there were some days compounded completely of odor, nothing but the world blowing in one nostril and out the other. Это тоже было бы по-другому, потому что, как объяснил отец, увозя Дугласа и его десятилетнего брата Тома из города в деревню, бывали дни, полностью состоящие из запахов, ничего, кроме мира, врывающегося в одну ноздрю и выходящего из другой. Це також було б інакше, тому що, як пояснив його батько, везучи Дугласа та його десятирічного брата Тома з міста в сільську місцевість, було кілька днів, повних запахів, нічого, крім світу, що дмухає в одну ніздрю та вилітає. інші. And some days, he went on, were days of hearing every trump and trill of the universe. А в некоторые дни, продолжал он, можно было услышать все трели и звуки вселенной. І деякі дні, продовжував він, були днями, коли можна було почути кожну трель всесвіту. Some days were good for tasting and some for touching. Деякі дні були хороші для смакування, а деякі для дотику. And some days were good for all the senses at once. This day now, he nodded, smelled as if a great and nameless orchard had grown up overnight beyond the hills to fill the entire visible land with its warm freshness. Этот день, - кивнул он, - пах так, словно за ночь за холмами вырос огромный и безымянный фруктовый сад и наполнил всю видимую землю своей теплой свежестью. «Цього дня, кивнув він, пахло так, наче за ніч за пагорбами виріс великий безіменний сад, який наповнив своєю теплою свіжістю всю видиму землю. The air felt like rain, but there were no clouds. У повітрі було відчуття дощу, але хмари не було. Momentarily, a stranger might laugh off in the woods, but there was silence . Мгновенно незнакомец мог бы рассмеяться в лесу, но наступила тишина. На мить незнайомець міг би розсміятися в лісі, але була тиша. Douglas watched the traveling land. Дуглас наблюдал за приземлением путешественника. He smelled no orchards and sensed no rain, for without apple trees or clouds he knew neither could exist. Он не чувствовал запаха фруктовых садов и не ощущал дождя, поскольку знал, что ни яблони, ни облака не могут существовать. Він не відчував запаху фруктових садів і не відчував дощу, бо без яблунь чи хмар він знав, що ні те, ні інше не може існувати. And as for that stranger laughing deep in the woods . А щодо того незнайомця, що сміється в глибині лісу. Yet the fact remained—Douglas shivered—this, without reason, was a special day. Но факт оставался фактом - Дуглас дрожал - этот день был особенным, без всякой причины. Проте факт залишався фактом — Дуглас здригнувся — цей день, без причини, був особливим.

The car stopped at the very center of the quiet forest. Машина остановилась в самом центре тихого леса. Машина зупинилася в самому центрі тихого лісу.

“All right, boys, behave.” "Так, мальчики, ведите себя хорошо". — Гаразд, хлопці, поводьтеся.

They had been jostling elbows. Они толкались локтями. Вони штовхалися ліктями.

“Yes, sir.”

They climbed out, carrying the blue tin pails away from the lonely dirt road into the smell of fallen rain. Они вылезли, унося синие жестяные ведра подальше от одинокой грунтовой дороги под запах выпавшего дождя. Вони вилізли, несучи сині жерстяні відра з самотньої ґрунтової дороги на запах дощу.

“Look for bees,” said Father. «Шукайте бджіл», — сказав батько. “Bees hang around grapes like boys around kitchens, Doug?” Douglas looked up suddenly. «Бджоли вештаються навколо винограду, як хлопчики на кухнях, Дуг?» Дуглас раптом підвів очі.

“You're off a million miles,” said Father. «Ти відлетів на мільйон миль», — сказав батько. “Look alive. Walk with us.”

“Yes, sir.”

And they walked through the forest, Father very tall, Douglas moving in his shadow, and Tom, very small, trotting in his brother's shade. І вони йшли лісом, високий батько, Дуглас рухався в його тіні, а маленький Том бігав у тіні брата. They came to a little rise and looked ahead. Они подошли к небольшому подъему и посмотрели в будущее. Вони трохи піднялися і дивилися вперед. Here, here, did they see? Father pointed. Here was where the big summer-quiet winds lived and passed in the green depths, like ghost whales, unseen. Здесь жили большие летние тихие ветры, которые проносились в зеленых глубинах, как киты-призраки, никем не замеченные. Тут жили великі літньо-тихі вітри й проходили в зелених глибинах, немов кити-привиди, невидимі.

Douglas looked quickly, saw nothing, and felt put upon by his father who, like Grandpa, lived on riddles. Дуглас быстро посмотрел, ничего не увидел и почувствовал на себе отцовство, которое, как дедушка, жил загадками. Дуглас швидко озирнувся, але нічого не побачив і відчув, що його батько обдурив, який, як і дідусь, жив загадками. But . .But, still . .Douglas paused and listened.

Yes, something's going to happen, he thought, I know it! Так, щось трапиться, подумав він, я знаю! “Here's maidenhair fern,” Dad walked, the tin pail belling in his fist. «Ось папороть дівочого волосся», — пішов тато, дзвінко тримаючи в кулаці жерстяне відро. “Feel this?” He scuffed the earth. "Почувствуй это?" Он потёр землю. «Відчуваєш це?» Він пошарпав землю. “A million years of good rich leafmold laid down. «Миллион лет хорошей богатой листвы. «Мільйон років закладалася хороша багата цвіль. Think of the autumns that got by to make this.” Подумайте про осені, які встигли зробити це».

“Boy, I walk like an Indian,” said Tom. “Not a sound.”

Douglas felt but did not feel the deep loam, listening, watchful. Дуглас чувствовал, но не ощущал глубокий суглинок, прислушиваясь, присматриваясь. Дуглас намацав, але не відчув глибокий суглинок, прислухаючись, пильнуючи. We're surrounded! he thought. It'll happen! What?

He stopped. Come out, wherever you are, whatever you are! Выходите, где бы вы ни были, кем бы вы ни были! he cried silently.

Tom and Dad strolled on the hushed earth ahead. Том и папа прогуливались по затихшей впереди земле.

“Finest lace there is,” said Dad quietly. "Лучшее кружево, какое только есть", - тихо сказал папа. «Найтонше мереживо, яке існує», — тихо сказав тато.

And he was gesturing up through the trees above to show them how it was woven across the sky or how the sky was woven into the trees, he wasn't sure which. Он жестами показывал деревьям, как они переплетаются с небом или как небо переплетается с деревьями - он не был уверен, что именно. І він жестом показував крізь дерева, щоб показати їм, як воно вплетене в небо або як небо вплетене в дерева, він не був впевнений, що саме. But there it was, he smiled, and the weaving went on, green and blue, if you watched and saw the forest shift its humming loom. Но вот оно, он улыбнулся, и ткачество продолжилось, зеленое и голубое, если смотреть и видеть, как лес меняет свой гудящий ткацкий станок. Але ось воно було, він усміхнувся, і ткацтво продовжилося, зелене й синє, якщо ви спостерігали й бачили, як ліс змінює свій гудливий верстат. Dad stood comfortably saying this and that, the words easy in his mouth. Тато зручно стояв і говорив те й те, а слова звучали легко. He made it easier by laughing at his own declarations just so often. Він полегшував це, сміяючись над власними заявами так часто. He liked to listen to the silence, he said, if silence could be listened to, for, he went on, in that silence you could hear wildflower pollen sifting down the bee-fried air, by God, the bee-fried air! Йому подобалося слухати тишу, казав він, якщо тишу можна було слухати, бо, продовжував він, у цій тиші можна почути, як пилок польових квітів просівається вниз, смаженим бджолами повітрям, їй-богу, смаженим бджолами повітрям! Listen! the waterfall of birdsong beyond those trees! водоспад пташиного співу за тими деревами!

Now, thought Douglas, here it comes! Running! I don't see it! Running! Almost on me!

“Fox grapes!” said Father. "Лиса!" сказал отец. «Лисячий виноград!» сказав батько. “We're in luck, look here!” Don't! Douglas gasped.

But Tom and Dad bent down to shove their hands deep in rattling bush. Але Том і тато нахилилися, щоб засунути руки глибоко в гуркітливий чагарник. The spell was shattered. Заклятие было разрушено. Чари було зруйновано. The terrible prowler, the magnificent runner, the leaper, the shaker of souls, vanished. Жахливий бродяга, чудовий бігун, стрибун, струс душ зник.

Douglas, lost and empty, fell to his knees. Дуглас, розгублений і порожній, упав на коліна. He saw his fingers sink through green shadow and come forth stained with such color that it seemed he had somehow cut the forest and delved his hand in the open wound. Він побачив, як його пальці пронизали крізь зелену тінь і вилізли звідти, заплямовані таким кольором, що здавалося, він якось перерізав ліс і занурив руку у відкриту рану.

“Lunch time, boys!

With buckets half burdened with fox grapes and wild strawberries, followed by bees which were, no more, no less, said Father, the world humming under its breath, they sat on a green-mossed log, chewing sandwiches and trying to listen to the forest the same way Father did. З відрами, наполовину обтяженими лисячим виноградом і лісовою суницею, за ними йшли бджоли, ні більше, ні менше, сказав батько, а світ гудів під носом, вони сиділи на порослій зеленим мохом колоді, жували бутерброди й намагалися слухати ліс так само, як батько. Douglas felt Dad watching him, quietly amused. Dad started to say something that had crossed his mind, but instead tried another bite of sandwich and mused over it.

“Sandwich outdoors isn't a sandwich anymore. Tastes different than indoors, notice? Смакує інакше, ніж у приміщенні, помітили? Got more spice. Tastes like mint and pinesap. На вкус как мята и ананас. На смак нагадує м'яту та ананас. Does wonders for the appetite.” Чудово покращує апетит».

Douglas's tongue hesitated on the texture of bread and deviled ham. Язик Дугласа вагався на консистенції хліба й шинки. No . .no . .it was just a sandwich.

Tom chewed and nodded. “Know just what you mean, Dad!”

It almost happened, thought Douglas. Whatever it was it was Big, my gosh, it was Big! Що б це не було, це було Велике, Боже мій, це було Велике! Something scared it off. Что-то напугало это. Щось налякало. Where is it now? Back of that bush! Задняя часть этого куста! No, behind me! No here . .almost here . .He kneeded his stomach secretly. Он тайком погладил себя по животу. .Він таємно зігнув живіт.

If I wait, it'll come back. Если я подожду, он вернется. It won't hurt; somehow I know it's not here to hurt me. Це не зашкодить; якось я знаю, що це не для того, щоб завдати мені болю. What then? What?

What?

“You know how many baseball games we played this year, last year, year before?” said Tom, apropos of nothing. «Вы знаете, сколько бейсбольных матчей мы сыграли в этом году, в прошлом году, годом ранее?» сказал Том, по поводу ничего. Douglas watched Tom's quickly moving lips. “Wrote it down! One thousand five hundred sixty-eight games! How many times I brushed my teeth in ten years? Six thousand! Washing my hands: fifteen thousand. Slept: four thousand some-odd times, not counting naps. Спав: чотири тисячі з чимось, не враховуючи денного сну. Ate six hundred peaches, eight hundred apples. Pears: two hundred. I'm not hot for pears. Я не в грушах. Name a thing, I got the statistics! Runs to the billion millions, things I done, add 'em up, in ten years.” Це мільярди мільйонів, речі, які я зробив, додайте їх за десять років». Now, thought Douglas, it's coming close again. Тепер, подумав Дуглас, воно знову наближається. Why? Tom talking? But why Tom? Tom chatting along, mouth crammed with sandwich, Dad there, alert as a mountain cat on the log, and Tom letting the words rise like quick soda bubbles in his mouth: Том балакає, рот напханий бутербродом, тато поруч, насторожений, як гірський кіт на колоді, а Том дозволяє словам підніматися, як швидкі бульбашки газованої води в його роті:

“Books I read: four hundred. Matinees I seen: forty Buck Joneses, thirty Jack Hoxies, forty-five Tom Mixes, thirty-nine Hoot Gibsons, one hundred and ninety-two single and separate Felix-the-Cat cartoons, ten Douglas Fairbankses, eight repeats on Lon Chaney in The Phantom of the Opera, four Milton Sillses, and one Adolph Menjou thing about love where I spent ninety hours in the theater toilet waiting for the mush to be over so I could see The Cat and the Canary or The Bat, where everybody held onto everybody else and screamed for two hours without letting go. Ранки, які я бачив: сорок фільмів Бака Джонса, тридцять фільмів Джека Хоксі, сорок п’ять міксів Тома, тридцять дев’ять фільмів Гута Гібсона, сто дев’яносто два мультфільми про Кіта Фелікса, десять мультфільмів Дугласа Фербенкса, вісім повторів про Лона Чейні в «Привид опери», чотири «Мілтона Сіллса» й одна річ Адольфа Менжу про кохання, де я провів дев’яносто годин у театральному туалеті, чекаючи, поки скінчиться каша, щоб я міг побачити «Кішка та Канарка» чи «Кажан», де всі трималися всі інші і кричали дві години, не відпускаючи. During that time I figure four hundred lollipops, three hundred Tootsie Rolls, seven hundred ice-cream cones . За цей час я придумав чотириста льодяників, триста булочок Тутсі, сімсот ріжків морозива.