×

Nous utilisons des cookies pour rendre LingQ meilleur. En visitant le site vous acceptez nos Politique des cookies.


image

Байки Леонiда Глiбова, Танці

Танці

За тридев'ять земель… забув, признаться, де… Був собі Лев — король силенний, Такого не було ніде — Страшенний, здоровенний; Якби наткнувсь хто невзначай, То, певно, вмер би з переляку; Одним він махом, під случай, Бувало, вб'є скотину всяку. Багатий дуже був той край, Де він королював; чого не забажай, Всього було доволі: Вовків в лісах, зайців у полі І птиці повно у гаях Такої і такої, І риби всякої, великої й малої, В озерах і ставках. Хороший, тихий край; усі розкошували І добре крали. У короля служив і Лис; Він над озерами був старшиною, Щоб не орудовав ніякий біс Над королівською водою. Лукавий Лис — усюди Лис; Не раз про його, може, чули,— Дотепний, мудрий, як той біс, Куди б його не повернули. З одним рибалкою він дуже подружив, Хоч перед другими пиндючився спесиво, Рибалка рибку дбав і у мішках носив, А старшина товстів і багатів на диво… Раз ласуни, як водиться у них, Поснідать добре захотіли; На сковороду положили Десятків два карасиків живих; Сметанкою як слід пообливали І на жарку їх шкварить прийнялись; Вони і в голову собі не покладали, До чого дожились. Якраз в той час король там опинився. — А що,— питає він,— тут діється у вас? — І на рибалку страшно подивився…— Се хто такий? Чого прибув до нас? — Се,— каже Лис,— се мій… письмоводитель… — На біса! — Лев ричить.— Де взявся, відкіля? — Сусіднього села покорний житель, Не бачив зроду короля,— Промовив Лис і зирк на таганочок, А там карасики шкварчать, Справляють бідненькі таночок, Аж хвостиками ляпотять. — Що ж то таке? — про рибу Лев питає. Лукавий Лис поважно докладає: — Великий господар! Се безголоса твар Пред королем своїм ликує, Радіє і танцює… — Чого ж се на сковороді,-— Допитується Лев,— а не в воді? — Лис засмутивсь і ледве дише… — Дозволив я, щоб їм було видніше Побачить відсіля Ясновельможнішого короля! — Нащо ж вогнем печеш?. Брехнею припахає! — Лис тільки хвостиком виляє… Лев витріщивсь на старшину І заричав ще дужче: — Ну?! — А той круть-верть, неначе у капкані: Мовчить, язик прилип к гортані; Рибалка труситься, стоїть як пень, Не розшолопає — чи ніч, чи день… — Так от як ви! Мошеники! Поганці! — Лютує Лев.— Видумуєте танці? Так я ж вас проучу, коли ніхто не вчив! — І він обох на землю повалив… Чи так-то воно ждалось, А он як склалось! Карасикам сердешним довелось На сковородці танцювати, Зате ж і сим тепер пришилось У короля під лапами співати. Так їм і треба, бісовим синам! Не все ж терпіть і карасям.

Щоб, розбалакавшись, не влізти «в проволочку», Я швидше ставлю точку.


Танці

За тридев'ять земель… забув, признаться, де… Був собі Лев — король силенний, Такого не було ніде — Страшенний, здоровенний; Якби наткнувсь хто невзначай, То, певно, вмер би з переляку; Одним він махом, під случай, Бувало, вб'є скотину всяку. Багатий дуже був той край, Де він королював; чого не забажай, Всього було доволі: Вовків в лісах, зайців у полі І птиці повно у гаях Такої і такої, І риби всякої, великої й малої, В озерах і ставках. Хороший, тихий край; усі розкошували І добре крали. У короля служив і Лис; Він над озерами був старшиною, Щоб не орудовав ніякий біс Над королівською водою. Лукавий Лис — усюди Лис; Не раз про його, може, чули,— Дотепний, мудрий, як той біс, Куди б його не повернули. З одним рибалкою він дуже подружив, Хоч перед другими пиндючився спесиво, Рибалка рибку дбав і у мішках носив, А старшина товстів і багатів на диво… Раз ласуни, як водиться у них, Поснідать добре захотіли; На сковороду положили Десятків два карасиків живих; Сметанкою як слід пообливали І на жарку їх шкварить прийнялись; Вони і в голову собі не покладали, До чого дожились. Якраз в той час король там опинився. — А що,— питає він,— тут діється у вас? — І на рибалку страшно подивився…— Се хто такий? Чого прибув до нас? — Се,— каже Лис,— се мій… письмоводитель… — На біса! — Лев ричить.— Де взявся, відкіля? — Сусіднього села покорний житель, Не бачив зроду короля,— Промовив Лис і зирк на таганочок, А там карасики шкварчать, Справляють бідненькі таночок, Аж хвостиками ляпотять. — Що ж то таке? — про рибу Лев питає. Лукавий Лис поважно докладає: — Великий господар! Се безголоса твар Пред королем своїм ликує, Радіє і танцює… — Чого ж се на сковороді,-— Допитується Лев,— а не в воді? — Лис засмутивсь і ледве дише… — Дозволив я, щоб їм було видніше Побачить відсіля Ясновельможнішого короля! — Нащо ж вогнем печеш?. Брехнею припахає! — Лис тільки хвостиком виляє… Лев витріщивсь на старшину І заричав ще дужче: — Ну?! — А той круть-верть, неначе у капкані: Мовчить, язик прилип к гортані; Рибалка труситься, стоїть як пень, Не розшолопає — чи ніч, чи день… — Так от як ви! Мошеники! Поганці! — Лютує Лев.— Видумуєте танці? Так я ж вас проучу, коли ніхто не вчив! — І він обох на землю повалив… Чи так-то воно ждалось, А он як склалось! Карасикам сердешним довелось На сковородці танцювати, Зате ж і сим тепер пришилось У короля під лапами співати. Так їм і треба, бісовим синам! Не все ж терпіть і карасям.

Щоб, розбалакавшись, не влізти «в проволочку», Я швидше ставлю точку.