День мисливців

Все cкінчилося того ж вечора, що й̆ почалося. Джо, Рей̆ і я сиділи за своїмм

улюбленим столиком у забігайлівціі, попереду був цілий̆ вечір, багато балачок і все таке.

Рей̆ сказав, що добре було б знати переможця сьомого заїздуу, коли йдее шостий̆. Але Джо вирішив по-іншому. Він сказав:

-— У вас, хлопці, на думці тільки війнии та скачки. А я допитливий̆. Знаєте, що б я зробив з машиною часу?

Звичайноо, ми захотіли дізнатися, щоб потім вдосталь над ним покепкувати.

Він сказав:

-— Якщо б у мене була машина, я б відправився назад на п'ять чи-то п'ятдесят

мільйонівв років і подивився, що стало з динозаврами.

Ми з Реєм вирішили, що толку в цьому ніякого. Рей̆ сказав, що кого цікавлять, ці

динозаври, і я —— що вони придатні тільки на те, щоб залишити купи скелетів; знаєте, всякі недоумки ходять по музеях і на них дивляться; і добре, що вони забралися: місце для людей̆ звільнили. Звичайноо, Джо негайноо ж образився:

-— Динозаври —— це здорово! Їхх було мільйонии всяких —— великі, як будинок, тупі також, як будинок —— всюди. І раптом, в одну мить, ось так, —— он клацнув пальцями, —— вони щезли. Чому? Ось це я й̆ хотів би дізнатися.

От і все. На цьому ми б і порішили. Я б що-небудь сказав, Рей̆ додав би щось кумедне, ми б ще замовили пива, і розмова пішла б про погоду, про Бруклінських Крутіївв, потім ми б сказали "бувай̆" і навіть не думали б про динозаврів.

Але не вийшлоо, і тепер ці динозаври у мене з голови не йдутьь, мене від них нудить навіть. Тому що алкаш за сусіднім столиком підняв голову і сказав:

-— Гей̆!

Джо сидів ближче до нього. Он відхилив стілець назад і спитав:

-— Чого треба?

Алкаш відповів:

-— Джентльмени, чи не ви говорили про динозаврів?

Ну, Джо, схоже, заспокоївсяя і сказав:

-— Так. Хочете що-небудь знати?

Той̆ наче всміхнувся. Дивна усмішка: починалася на губах і закінчилася, не

торкнувшись очей̆. Сказав:

— Ви хотіли б побудувати машину часу і вирушити у минуле, подивитися, що

сталося з динозаврами?

Я бачив, що Джо вирішив: готується якесь шахрайствоо. Я теж так подумав. Джо

спитав:

-— Ну і що? Хочете збудувати мені таку?

Алкаш показав жменю зубів і відповів:

-— Ні, сер. Міг би, але не буду. Знаєте, чому? Тому що побудував таку машину для

себе кілька років тому і побував у Мезозойськійй ері, і подивився, що стало з динозаврами.

Рей̆ спитав:

— Де ви їїї побудували?

— У Середньо-Західному університеті. І я їїї зламав. Не схотів. З мене досить.

Ну, я сказав:

— Валяйтее. Що сталося з динозаврами?

Он відразу не відповів. Потім утупився в середину стола і став їйй розповідати:

— Було сонячно, сонячно і яскраво, сухо й̆ жорстко. Ані боліт, ані папороті. Нічого

із звичайногоо для крейдовогоо періоду оточення динозаврів. Період пізній̆, напевно крейдовийй. Динозаври вже майжее зникли —— всі, крім маленьких, з їхнімии металічними поясами і зброєю.

Джо роздратувався:

-— Які маленькі, з поясами і зброєю?

Хлопець секунду дивився на нього, потім знову втупився в нікуди.

-— Маленькі ящери, чотири фути на зріст. Стоять на задніх лапах, упираючись

хвостом, й̆ у них маленькі передні лапи з пальцями. Навколо талії̈ металічний̆ пояс, з нього звисає зброя. Не просто кульова —— якийсьь енергетичний̆ проектор.

-— Що? — спитав я. —— Послухайтее, коли це було? Мільйонии років тому?

-— Цілком правильно, —— відповів він. —— Ящери. З лускою, повік у них не було, і, напевно, вони відкладали яйцяя. Але в них були енергетичні рушниці.

Їхх було п'ятеро. Накинулися на мене, тільки-но я зліз з машини. Їхх, напевно, на Землі були мільйонии —— мільйонии. Повсюди.

Тоді це були царі природи.

Рей̆ не повірив:

-— Послухайтее, друже, мільйонии? Хіба ті хлопці, що тільки й̆ знають, що відшукувати старі кістки і возитися з ними, не з'ясували, як виглядають динозаври? В музеях повно їхніхх скелетів. Ну, де ж ті, з металічними поясами? Якщо їхх було мільйонии, що з ними стало? Де їхніі кістки?

Той̆ тільки зітхнув. По-справжньому зітхнув, сумно. Може, вперше зрозумів, що говорить просто з трьома хлопцями в комбінезонах. У забігайлівціі. А може, йомуу було однаково.

Він сказав:

-— Кісток знаходять небагато. Подумайтее, скільки тварин жили на Землі. Мільярди

і трильйонии. А скільки скам'янілостей̆ ми знаходимо? І ці ящери були розумні. Не забувайтее цього. Вони не потрапляли у лавини, болота, лаву, за винятком окремих випадків. Скільки скам'янілостей̆ людини знаходять, навіть напіврозумних мавполюдей̆, що жили мільйонии років тому?

Він дивився на свою напівпорожню склянку, повертаючи йогоо в руках.

Потім зітхнув:

-— Та й̆ що покажуть скам'янілості? Металічні пояса заіржавіють, від них нічого не залишиться. Ці ящери були теплокровними. Я знаю це, але як це доведеш по скам'янілих кістках?

Якого біса? Чи можна буде через мільйонн років сказати по людському скелету, як виглядав Нью-Йоркк? Чи можна по кістках з'ясувати, хто саме, людина чи горила придумав атомну бомбу, а хто ївв банани в зоопарку?

-— Гей̆, —— заявив Джо, який̆ вирішив посперечатися, —— будь-який̆ телепень відрізнить скелет людини від скелету горили. У людини мозок більше. Кожний̆ дурень скаже, хто з них розумніший̆.

-— Справді? —— співрозмовник розсміявся, неначе все це просто й̆ очевидно, і просто соромно на це витрачати час. —— Ви судите по тому, чого змогла досягти людина. У еволюції̈ багато можливостей̆ і шляхів.

Птахи літають так, летючі миші по- іншому. У життя багато хитрощів. Як ви вважаєте, яку частину свого мозку ви використовуєте? Приблизно п'яту.

Так кажуть психологи. Наскільки нам відомо, вісімдесят відсотків мозку не використовуються. Всі працюють на першій̆ передачі, крім, може бути, кількох людей̆ в історії̈. Леонардо да Вінчі, наприклад, Архімед, Аристотель, Гаус, Галуа, Ейнштейн̆н...

Ні про кого з них, крім Ейнштейнана, я не чув, але запам'ятав. Він ще кількох згадав, але цих я не пам'ятаю. Потім він сказав:

-— У цих ящерів мозок був маленький̆, може, десь чверть нашого або ще менший̆, але вони використовували йогоо повністю, весь до останку. Кістки цього не покажуть, але вони були розумними; розумними, як люди. И хазяями Землі.

Тут Джо придумав щось хороше. На якийсьь час мені здалося, що він професора цього прищучив, і я страшенно зрадів, коли той̆ викрутився.

Джо сказав:

-— Слухайтее, якщо ці ящірки були такі розумні, чому після них нічого не лишилося? Де їхніі міста, де їхніі будинки, де все те, що ми знаходимо після печерної̈ людини: кам'яні ножі та інше? Якщо людина забереться з Землі, скільки ми після себе залишимо! Милі не пройдешш, не наштовхнувшись на місто. А дороги, а все інше!

Але хлопця зупинити було неможливо. Він і не моргнув. Продовжував:

— Ви, як і раніше, оцінюєте інших по людських мірках. Ми будуємо міста, дороги, аеропорти тощо, а вони ні. Вони жили по-іншому. Спосіб життя був зовсім іншим.

У них не було міст. Не було нашого мистецтва. Не знаю, що в них було, тому що дуже вже вони чужі, і від них нічого не могло залишитися, крім зброї̈. Але й̆ вона не збереглася.

Ми, може, кожного дня перечіплюємося через їхніі релікти і не підозрюємо про це.

Тоді я вирішив, що з мене досить. Йогоо просто неможливо притиснути. Чим розумніший̆ ти, тим розумніший̆ і він.

Я зазначив:

-— Послухайтее, звідки ви все це знаєте? Що ви —— жили з ними? Чи вони говорять англійськоюю? А, може, ви вивчили мову ящерів? Ну ж бо, скажіть кілька слів

ящериною.

Але той̆ не втратив рівноваги. Він, як і раніше, повільно наповнював склянку.

-— Ні, я не знаю їхньоїї мови, і вони зі мною не говорили. Тільки дивилися на мене своїмии холодними жорсткими очима —— зміїнимии очима, —— і я знав, про що вони думають, а вони знали, про що думаю я. Не питайтее, як це відбувалося. Просто так було. Все. Я знав, що вони на полюванні, і знав, що мене вони не відпустять.

Тут ми перестали йогоо питати. Дивилися на нього, потім Рей̆ спитав:

-— І що ж сталося? Як вам вдалося піти?

-— Ну, це просто. На вершині пагорба з'явилася якась тварина. Довга, футів десять,

вузька, й̆ притискалася до землі. Ящерів охопило збудження. Я відчував йогоо хвилями. Вони неначе забули про мене у запалі кровожерливості —— і побігли туди. Я сів у машину, повернувся і розбив їїї.

Більшої̈ брехні мені чути не доводилося. Джо відкашлявся.

-— І що ж сталося з динозаврами?

-— Як, ви хіба не зрозуміли? Я думав, це достатньо ясно. Всі ці маленькі розумні

ящери — мисливці. Мисливці за інстинктом і за бажанням. Це їхнєє найбільшее захоплення в житті. Вони полювали не заради їжіі —— заради забави.

-— І вони стерли с лиця Землі всіх динозаврів?

-— Всіх, що жив у їхнійй час, всі сучасні їмм види. Думаєте, це неможливо? Скільки нам треба було, щоб знищити мільйонніі стада бізонів? Припустимо, ми всерйозз візьмемося: скільки років протримаються леви, тигри, жирафи? На той̆ час, коли я з цими ящерами зустрівся, більшої̈ дичини вже не залишалося —— жодної̈ рептилії̈ більшої̈ за п'ятнадцять футів, може бути. Всі зникли.

Ми мовчали, дивилися на свої̈ порожні пляшки і думали. Всі ці динозаври, великі, як будинок, убиті маленькими ящерами з рушницями... Вбиті заради забави.

Джо нахилився, легко поклав руку хлопцю на плече й̆ потрусив. Він сказав:

-— Гей̆, професор, але якщо це так, що сталося з найменшимии ящерами з рушницями? Га? Ви туди не поверталися, щоб дізнатися?

Професор з якимось розгубленим виразом подивився на нас.

-— Ви все ще не розумієте! Це вже почалося. Я бачив це по їхніхх очах. У них закінчилася велика дичина, кінчилася втіха їхньогоо життя.

І що ж вони мали робити? Звернулися до іншої̈ дичини — найнебезпечнішоїї з усіх —— і потішилися вволю. Перебили цю дичину до кінця.

-— Що за дичина? —— спитав Рей̆. Он ще не зрозумів, але ми з Джо зрозуміли.

-— Вони самі, —— голосно відповів професор. —— Прикінчили всіх інших і взялися за себе —— і не зупинилися, доки нікого не лишилося.

Ми знову замовкли і думали про цих великих ящерів, великих, як будинок, яких прикінчили маленькі ящери з рушницями. Потім подумали й̆ про маленьких ящерів, як вони, коли нічого вже не залишалося, вдалися до цих рушниць один проти одного.

Джо сказав:

-— Бідні дурні ящери.

-— Так, —— погодився Рей̆, —— бідні здурілі ящери.

І тут він нас налякав по-справжньому: підскочив, очі йогоо витріщилися, немовби ось-ось вискочать з очниць. И заволав:

-— Йолопии! Якого дідька ви тут слину пускаєте через ящерів? Вони вже мільйонии років як мертві! Це був перший̆ розум на Землі, і ось чим він кінчив. Але це в минулому. А сьогодні другий̆ розум —— і як він, по-вашому, закінчить?

Він відштовхнув свого стільця і попрямував до виходу. На порозі обернувся і сказав: -— Бідні дурні люди! Поплачте краще за них...