×

We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our cookie policy.

image

Гоголь Микола - Вій, Вій 19

Вій 19

— А чи правда, — почав такий собі молодий вівчар, що начіпляв на свого ремінця від люльки стільки ґудзиків та мідяних бляшок, що скидався на крамничку роздрібної перекупки, — чи правда, що панночка, не тим би згадувати, зналася з нечистим?

— Хто?

Панночка? — обізвався Дорош, що вже знайомий був нашому філозофові. — Та вона ж була таки нестеменна відьма! От, хоч і заприсягнуся, що відьма! — Та годі тобі, Дороше, — мовив другий, той, що дорогою так охоче всіх потішав, — яке нам діло; Бог з ним!

Нащо про те говорити. Та Дорошеві ніяк не мовчалося; він щойно перед тим сходив до льоху разом з ключником у якійсь пильній справі і, нахилившись разів зо два над двома чи й трьома бочками, вийшов відтіль щось дуже веселенький і все говорив, не вгаваючи.

— Що ти хочеш?

Щоб я мовчав? — сказав він. — Та вона на мені самому їздила! От їй-богу, їздила. — А що, дядьку, — спитав молодий вівчар у ґудзиках, — чи є такі прикмети, щоб по них можна було пізнати відьму?

— Не можна, — відказав Дорош, — ніяк не впізнаєш; хоч ти всі псалтирі попрочитуй, то не впізнаєш.

— Можна, можна, Дороше, не кажи цього, — обізвався той самий утішник, — та ж Бог не дарма дав кожному свій звичай.

Люди, що на науці знаються, кажуть, ніби у відьми є маленький хвостик. — Що стара баба, то й відьма, — байдуже вирік сивий козак.

— Та вже ж і ви гарні — підхопила баба, що саме підсипала свіжих галушок у спорожнілий казан, — достоту, як ті кабани товстющі!

Старий козак, на ймення Явтух, а на прізвище Ковтун, усміхнувся самими губами, з утіхою побачивши, як його слова вколупнули стару за живе; а чередник так гучно зареготався, наче б то два бугаї, ставши один проти одного, заревли разом.


Вій 19 Viy 19

— А чи правда, — почав такий собі молодий вівчар, що начіпляв на свого ремінця від люльки стільки ґудзиків та мідяних бляшок, що скидався на крамничку роздрібної перекупки, — чи правда, що панночка, не тим би згадувати, зналася з нечистим? - "Is it true," began a young shepherd who was hanging so many buttons and copper plaques on his pipe strap that he looked like a retailer, "that the young lady, not to mention the fact that she was in touch with the unclean?

— Хто?

Панночка? — обізвався Дорош, що вже знайомий був нашому філозофові. - Dorosz, who was already familiar with our philosopher, called out. — Та вона ж була таки нестеменна відьма! - But she was a witch, after all! От, хоч і заприсягнуся, що відьма! I could have sworn I was a witch! — Та годі тобі, Дороше, — мовив другий, той, що дорогою так охоче всіх потішав, — яке нам діло; Бог з ним! - "Oh, come on, Dorosha," said the other, the one who had been so eager to amuse everyone on the way, "what do we care; God be with him!

Нащо про те говорити. Why talk about it? Та Дорошеві ніяк не мовчалося; він щойно перед тим сходив до льоху разом з ключником у якійсь пильній справі і, нахилившись разів зо два над двома чи й трьома бочками, вийшов відтіль щось дуже веселенький і все говорив, не вгаваючи. But Doroshev was not silent; he had just gone down to the cellar with the keyman on some dusty business and, after bending over two or three barrels twice, came out with something very funny and kept talking.

— Що ти хочеш? - What do you want?

Щоб я мовчав? So that I would keep quiet? — сказав він. — Та вона на мені самому їздила! - She rode me! От їй-богу, їздила. By God, I did. — А що, дядьку, — спитав молодий вівчар у ґудзиках, — чи є такі прикмети, щоб по них можна було пізнати відьму? - "Why, uncle," asked the young shepherd in the button-down, "are there any signs that can be used to recognize a witch?

— Не можна, — відказав Дорош, — ніяк не впізнаєш; хоч ти всі псалтирі попрочитуй, то не впізнаєш. - "You can't," said Dorosh, "you won't recognize it; even if you read all the psalms, you won't recognize it.

— Можна, можна, Дороше, не кажи цього, — обізвався той самий утішник, — та ж Бог не дарма дав кожному свій звичай. - "You can't say that, Dorosha," the same comforter said, "but God gave everyone their own custom for a reason.

Люди, що на науці знаються, кажуть, ніби у відьми є маленький хвостик. People who know science say that a witch has a little tail. — Що стара баба, то й відьма, — байдуже вирік сивий козак. - "An old woman is a witch," said the gray-haired Cossack indifferently.

— Та вже ж і ви гарні — підхопила баба, що саме підсипала свіжих галушок у спорожнілий казан, — достоту, як ті кабани товстющі! - "You're as good as those fat boars," said the old woman, who was adding fresh dumplings to the empty cauldron, "just like those fat boars!

Старий козак, на ймення Явтух, а на прізвище Ковтун, усміхнувся самими губами, з утіхою побачивши, як його слова вколупнули стару за живе; а чередник так гучно зареготався, наче б то два бугаї, ставши один проти одного, заревли разом. The old Cossack, whose name was Yavtukh and whose surname was Kovtun, smiled with his lips, amused to see how his words had touched the old woman's heart; and the officer in charge laughed so loudly that it was as if two bulls had stood against each other and bellowed together.