6 Частина (2)

Гайтт стиснув губи, а потім сказав:

— Щоб я вас знищив.

Відвертість цієї̈ фрази вразила Пола. Але як іще міг відповісти

дзен-сунітський̆ ментат? Навіть бувши гхолою, ментат не міг казати нічого, крім правди, тим паче ментат із внутрішнім спокоєм дзен-суніта. То був людський̆ комп'ютер, розум і нервова система, пристосовані до виконання завдань, які колись давно давали ненависним машинам. А те, що він заодно ще й̆ дзенсуніт, гарантувало подвійнуу чесність... якщо тільки тлейлаксуу не вбудували в цю плоть чогось іще дивнішого.

Чому, наприклад, у нього механічні очі? Тлейлаксуу вихвалялися механічними очима свого виробництва, запевняючи, що вони перевершують оригінал. Дивно лише, що самі вони їхх не використовують.

Пол глянув на шпигунське вічко Алії̈. Він прагнув їїї присутності та порад, адже ці поради не були б затуманені почуттям відповідальності й̆ обов'язку.

Він іще раз подивився на гхолу. Такий̆ подарунок не жарт. Чесний̆ у найнебезпечнішихх запитаннях.

«Я знаю, що це спрямована проти мене зброя, — подумав Пол, — але це нічого не змінює».

— Що я маю робити, аби захиститися від тебе? — спитав він. Це була пряма мова, без імператорського «ми»: просто запитання, яким він міг би заморочити давнього Дункана Айдагоо.

— Відішліть мене геть, мілорде.

Пол заперечно похитав головою.

— Як ти мене знищиш?

Гайтт глянув на вартових, які після відходу Стілґара пересунулися ближче до Пола. Обернувся, обвів залу поглядом, перевів свої̈ металеві очі на Пола, кивнув.

— Це місце, де людина віддаляється від інших людей̆. І воно свідчить про таку потугу, яку можна споглядати, лише пам'ятаючи про скінченність усіх речей̆. Чи мій̆ пан здобув це становище завдяки своїмм талантам провидця?

Пол забарабанив пальцями по підлокітниках трону. Ментат шукав даних, але запитання йогоо стривожило.

— Я здобув це становище завдяки сильним рішенням... які не завжди випливали з інших моїхх... здібностей̆.

— Сильні рішення... — промовив Гайтт. — Це гартує людське життя. Але, нагріваючи шляхетний̆ метал і даючи йомуу повільно остигати, без занурення в холодну воду, йогоо можуть зробити м'яким.

— Ти хочеш замилити мені очі дзен-сунітським лепетом? — спитав Пол.

— Дзен-суніти знають інші шляхи дослідження, ніж замилювання очей̆.

Пол провів язиком по губах, глибоко вдихнув і привів свої̈ думки до притаманної̈ ментатам рівноваги. Довкола нього кружляли заперечні відповіді. Ніхто не сподівався, що він бігцем мчатиме за гхолою, занедбавши інші обов'язки. Ні, це не так. Чому він ментат-дзен-суніт? Філософія... слова... споглядання... внутрішній̆ пошук... Йомуу також бракувало вихідних даних.

— Потребуємо більше даних, — пробурмотів він.

— Потрібні ментатові факти не можна намести мітелочкою, як ото мимоволі збирають пилок на одязі, коли проходять через квітуче поле, — сказав Гайтт. — Пилок слід уважно збирати й̆ аналізувати під багаторазовим збільшенням.

—Мусиш навчити мене дзен-сунітської̈ риторики, — промовив Пол.

Металеві очі Гайтаа на мить сяйнулии в йогоо бік, а тоді він промовив:

— Мілорде, так, можливо, і було задумано.

«Притупити мою волю словами й̆ ідеями?» — спитав себе Пол.

— Ідей̆ найбільшее слід боятися, коли вони стають діями, — сказав він уголос.

— Відішліть мене від себе, сір, — озвався Гайтт голосом Дункана Айдагоо, який̆ непокоївсяя за свого «юного пана».

Пол відчув, що потрапив у пастку цього голосу. Не міг відіслати йогоо від себе, навіть коли це був голос гхоли.

— Залишишся, — сказав він, — і ми обоє будемо обережними. Гайтт уклонився, скоряючись.

Пол глянув на шпигунське вічко, благаючи очима, щоб Алія

взяла дарунок у свої̈ руки та витягла з нього всі таємниці. Гхоли були примарами, якими лякали дітей̆. Ніколи не думав, що познайомитьсяя з одним із них. Щоб йогоо збагнути, мусив вивищитися над співчуттям... і не був певен, що зможе це зробити. Дункан... Дункан... Чи була хоча б часточка Айдагоо в цій̆ скроєній̆ до ладу плоті? Та й̆ не плоть це насправді... це саван у формі тіла. Айдагоо вічно лежатиме мертвим на долівці Арракінської̈ печери. З металевих очей̆ дивився йогоо привид. У цій̆ воскреслій̆ плоті поруч жили дві істоти, і одна з них була загрозливою, ховаючи свою силу та справжню суть за єдиною й̆ неповторною зовнішністю.

Заплющивши очі, Пол дозволив давнім видінням просочитися крізь йогоо свідомість. І нараз духи любові та ненависті почали фонтаном вистрілювали з глибин схвильованого моря — і жодна скеля не височіла над цим хаосом, і жодного тобі надійногоо місця, з якого можна б роззирнутися посеред буремних вод.

«Чому жодне видіння не показало мені цього нового Дункана Айдагоо? — питав він себе. — Хто приховує Час від ясновидця? Очевидно, інші ясновидці».

Пол розплющив очі й̆ запитав:

— Гайтее, ти маєш здібності провидця?

— Ні, мілорде.

У йогоо голосі звучала щирість. Звичайноо, гхола міг і не знати,

що володіє цими здібностями. Але це заважало б йомуу виконувати обов'язки ментата. Яким же був прихований̆ задум?

Давні візії̈ кружляли довкола Пола. Чи доведеться йомуу вибрати страшний̆ шлях? Спотворений̆ Час натякав на роль гхоли в цьому жахливому майбутньомуу. Невже це безвихідь, хай̆ що б він зробив?

Розлучися... розлучися... розлучися...

Ця думка забриніла йомуу в голові.

Алія сиділа вгорі у своїйй схованці, спершись підборіддям на ліву руку й̆ дивлячись на гхолу. Магічна привабливість Гайтаа вразила і їїї. Тлейлаксанськаа реставрація дала йомуу юність і виразну невинність, що промовляли до неї̈. Вона зрозуміла безсловесне благання Пола. Коли оракул підводить, удаються до послуг справжніх шпигунів і фізичних сил. Однак вона задумувалася, звідки взялося в неї̈ бажання прийнятии цей̆ виклик. Вона відчувала прагнення бути поруч із цим новим чоловіком, може, навіть торкнутися йогоо.

«Він небезпечний̆ для нас обох», — подумала Алія.