5 Частина (1)

Імперії̈ під час їхньогоо творення не знають браку цілей̆. Лише коли вони усталяться, втрачають цілі, які замінює незрозумілий̆ ритуал.

Принцеса Ірулан. Висловлювання Муад'Діба

Алія зрозуміла: засідання Імператорської̈ Ради йшлоо складно. Відчула, що наростає протистояння, — це було помітно з того, як Ірулан уникала дивитися на Чані, Стілґар нервово перекладав папери, а Пол похмуро зиркав на Квізару Корбу.

Вона сіла в кінці золотого стола Ради, щоб крізь балконні вікна милуватися курним світлом полудня.

Корба, виступ якого вона перервала своїмм приходом, продовжував те, що казав раніше Полові:

— От що я маю на увазі, мілорде: богів тепер не так багато, як колись.

Алія засміялася, закинувши назад голову. Цей̆ рух змусив чорний̆ каптур їїї аби зісковзнути, відкривши обличчя. Сині на синьому «очі прянощів», успадкований̆ від матері овал обличчя під шапкою бронзового волосся, маленький̆ носик і широкий̆ чуттєвий̆ рот.

Колір щік Корби наближався до барви йогоо оранжевої̈ ряси. Він глянув на Алію — достоту як сердитий̆ голомозий̆ гном.

— Знаєш, що кажуть про твого брата? — спитав із притиском.

— Знаю, що кажуть про ваш Квізарат, — відрізала Алія. — Ви не святі, а божі шпигуни.

Корба, попросивши поглядом підтримки Пола, відповів:

— Ми послані у світ заповіддю Муад'Діба, щоб Він спізнав правду про Свій̆ народ, а народ спізнав правду про Нього.

— Шпигуни, — повторила Алія.

Корба ображено промовчав, стиснувши губи.

Пол дивився на сестру, питаючи себе, навіщо вона спровоку-

вала Корбу. І нараз він зауважив, що Алія стала по-справжньому

жіночною, їїї врода спалахнула першим полум'ям невинної̈ юності. Дивно лише, як міг не помітити цього раніше. Їйй було п'ятнадцять, майжее шістнадцять. Превелебна Матір, котра не знала материнства, незайманаа жриця, об'єкт перемішаного зі страхом поклоніння забобонних мас — Алія Ножа.

— Зараз не час, і це не місце для вибриків твоєї̈ сестри, — озвалася Ірулан.

Пол, не звертаючи уваги на їїї слова, кивнув Корбі.

— Площа заповнена прочанами. Вийдии й̆ проведи їхх на молитву.

— Але ж вони чекають вас, мілорде, — відповів Корба.

— Надягни свій̆ тюрбан, — сказав Пол. — З такої̈ відстані вони не розрізнять.

Проігнорована Ірулан, стримуючи роздратування, придивлялася, як Корба підводиться, підкорившись наказу. Вона раптом занепокоїласяя думкою, що Едрік не зміг приховати їїї дії̈ від Алії̈. «Що ми насправді знаємо про цю сестру?» — питала вона себе.

Чані, міцно сплівши руки на колінах, глянула через стіл на Стілґара, свого дядька й̆ міністра державних справ Пола. «Чи довго ще старий̆ фрименський̆ наїбб обходитиметься без куди простішого життя своєї̈ пустельної̈ січі?» — міркувала вона, водночас зауважуючи, що чорне волосся Стілґара почало сивіти на скронях, але йогоо очі під тяжкими бровами зоставалися прозірливими. То був орлиний̆ погляд дикого краю, а йогоо підборіддя ще зберігало сліди, зоставлені перебуванням у дистикості.

Знервований̆ увагою Чані, Стілґар оглянув Кімнату Ради. Погляд йогоо впав на балконне вікно, за яким надворі стояв Корба. Той̆ здійнявв витягнуті руки в жесті благословення, і гра пообіднього сонця утворила на вікні позаду нього червоний̆ ореол. Якусь мить Стілґару здалося, що Придворний̆ Квізара розп'ятий̆ на вогненному колесі. Корба опустив руки, зруйнувавшии ілюзію, але потрясіння Стілґара не зникло. Йогоо думки, супроводжувані гнівним розчаруванням, переходили від прохачів, котрі чекали в Прийомнійй Залі, до ненависної̈ помпезності, що оточувала престол Муад'Діба.

Стілґар подумав, що, спілкуючись з Імператором, сподівається віднайтии в ньому якусь недосконалість чи ваду. Він знав, що це святотатство, але однаково цього прагнув.

Коли Корба повернувся, до кімнати долинуло далеке гудіння натовпу. Коли балконні двері щільно зачинилися за ним, звуки стихли.

Пол провів Квізару поглядом. Корба зайнявв своє місце ліворуч від Пола: незворушне темне обличчя, застиглі очі фанатика. Насолоджувався миттю релігійноїї влади.

— Дух осінив нас, — промовив.

— Слава за це Богу, — відповіла Алія.

Губи Корби побіліли.

Пол знову придивився до своєї̈ сестри, намагаючись збагнути

їїї мотиви. І дійшовв думки, що під маскою їїї невинної̈ зовнішності ховається облудність. Вона була витвором тієї̈ ж програми селекції̈ Бене Ґессерит, що й̆ він сам. Що дали їйй гени Квізац Хадераха? Однак поміж ними існувала ще й̆ таємнича різниця: вона була ще ембріоном в утробі матері, коли та випила сиру меланжеву отруту. Мати і їїї ще ненароджена донька одночасно стали Превелебними Матерями. Проте одночасність не означала ідентичності.

Колись Алія розповіла йомуу про цей̆ досвід. Одної̈ страшної̈ миті вона прокинулася до життя, а їїї пам'ять поглинула незліченні інші життя, засвоєні матір'ю.

«Я стала своєю матір'ю та всіма іншими, — казала вона. — Я була несформованою, ненародженою, але це не завадило мені водномить зістаритися».

Відчувши, що Пол думає про неї̈, Алія всміхнулася йомуу. Вираз йогоо обличчя пом'якшився. «Хіба може хтось реагувати на Корбу інакше, ніж із цинічним гумором? — спитав він себе. — Що може бути кумеднішим за командос-смертника, перетвореного на священика?»

Стілґар зашелестів своїмии паперами.

— Якщо мій̆ сюзерен дозволить, — сказав. — Це пильні та невідкладні справи.

— Тупайльськийй договір? — спитав Пол.

— Гільдія тримається думки, що ми повинні підписати цей̆ договір, не уточнюючи розміщення Тупайльськоїї Антанти, — промовив Стілґар. — Ця думка має деяку підтримку серед делегатів Ландсрааду.

— До яких методів тиску ти вдаєшся? — спитала Ірулан.

— Тих, які передбачив для цього мій̆ Імператор, — відповів Стілґар. Суха формальність йогоо відповіді містила в собі всю йогоо неприязнь до принцеси-консорта.

— Мій̆ пане та мужу, — звернулася Ірулан до Пола, змушуючи йогоо приділити їйй належну увагу.

«Підкреслювати титулярну різницю в присутності Чані — це слабкість», — подумав Пол. У такі хвилини він поділяв Стілґарову антипатію до Ірулан, але ця антипатія була пом'якшена певним співчуттям. Ким же була Ірулан, якщо не пішаком Бене Ґессерит?

— Так? — сказав Пол.

Ірулан дивилася на нього.

— Якщо ти призупиниш постачання меланжу...

Чані похитала головою на знак незгоди.

— Ми діємо обережно, — відповів Пол. — Тупайлее залишаєть-

ся притулком для переможених Великих Домів. Цей̆ світ є символом святині, найвищоїї безпеки для всіх наших підданців. Викриття розміщення притулку робить йогоо вразливим.

—Якщо вони можуть переховувати там людей̆, то можуть ховати й̆ інші речі, — буркнув Стілґар. — Армію, скажімо, або ж початок культивування меланжу...

— Якщо хочеш, щоб люди залишалися миролюбними, — сказала Алія, — не варто заганяти їхх у глухий̆ кут.

Шкодувала, що дала втягти себе в суперечку, яку передбачала.

— То ми даремно вели переговори впродовж десяти років? — промовила Ірулан.

— Жоден із вчинків мого брата не є даремним, — відповіла Алія.

Ірулан підхопила перо, стисла йогоо так, що аж побіліли пальці. Пол побачив, що вона бере свої̈ емоції̈ під контроль за методом Бене Ґессерит: пильний̆ погляд усередину себе, глибоке дихання. Майжее почув, як вона повторює літанію. За мить Ірулан запитала:

— І чого ж ми досягли?

— Ми вивели Гільдію з рівноваги, — сказала Чані.

— Ми хочемо уникнути відкритого протистояння з нашими

ворогами, — додала Алія. — Не маємо особливого бажання їхх убивати. Достатньо з нас тієї̈ різанини, що вже відбулася під прапором Атрідів.

«Вона теж це відчуває, — подумав Пол. Дивно, що вони обоє мають таке почуття обов'язку стосовно цього розбишакуватого

ідолопоклонницького Всесвіту з йогоо екстазами спокою навпереміну з дикими пориваннями. — Чи повинні ми захистити їхх від них же самих? — питав він себе. — Вони щомиті граються з порожнечею — порожні життя, порожні слова. Вони надто багато вимагають від мене».

Щось стиснуло йомуу горло. Скільки він за цей̆ час втратив? Яких синів? Які мрії̈? Чи вартувало це тої̈ ціни, яку відкрило йомуу видіння? Хто запитає тих, котрі житимуть у далекому майбутньомуу, хто скаже їмм: «Але без Муад'Діба вас тут не було б».

— Відмова в меланжі нічого не вирішить, — сказала Чані. — Через це Лоцмани Гільдії̈ втратять можливість бачити часопростір. Ваші сестри втратять своє правдочуття. Деякі люди можуть передчасно померти. Перервуться комунікації̈. І кого в цьому звинуватять?

— Вони не дозволять, щоб до цього дійшлоо, — промовила Ірулан.

— Невже? — спитала Чані. — Чому б це? Хіба ж хтось звинуватить Гільдію? Вона буде безпорадною й̆ демонструватиме це.

— Ми підпишемо договір таким, який̆ він є, — сказав Пол.

— Мілорде, — заговорив Стілґар, втупившись у свої̈ долоні. — Так? — Пол украй̆ уважно прислухáвся до слів старого фри-

мена.

— Ти володієш певними... силами, — промовив Стілґар. — Чи

не можна знайтии Антанту, незважаючи на Гільдію?

«Сили!» — подумав Пол. Стілґар не міг прямо сказати: «Ти ясновидець. Можеш простежити в майбутньомуу шлях, що веде

до Тупайлее?»

Пол дивився на золотаву поверхню стола. Знову те саме: як

йомуу висловити межі невисловлюваного? Чи варто згадувати про фрагментарність — неодмінну долю всіх подібних сил? Як може людина, що ніколи не провиділа майбутньогоо за допомогою прянощів, уявити собі свідомість, не локалізовану в часопросторі, позбавлену особистих вектор-зображень і всіх пов'язаних із ними чуттів?

Він поглянув на Алію, помітив їїї увагу до Ірулан. Алія, відчувши йогоо рух, своєю чергою глянула на нього й̆ кивнула в бік Ірулан. Аххх, так: кожна їхняя відповідь неодмінно втрапить до одного зі спеціальних звітів, які Ірулан відсилає сестрам Бене Ґессерит. Вони все ще шукають ключі до свого Квізац Хадераха.

Усе-таки Стілґар заслужив якоїсьь відповіді. Та й̆ Ірулан теж.

—Непосвячені намагаються збагнути ясновидіння як прояв Закону Природи, — сказав Пол, поклавши руки перед собою. — З тим самим успіхом можна б твердити, що це небеса розмовляють із нами, що вміння читати майбутнєє є гармонійнимм проявом суті людини. Іншими словами, ясновидіння є природним наслідком сьогодення, хвиля якого підхоплює нас. Але такі сили не можуть бути використані для досягнення наперед поставлених цілей̆ та задумів. Хіба тріска, підхоплена хвилею, знає, куди вона пливе? Оракул не знає причин і наслідків. Причини перетворюються на енергетичні течії̈ та злиття, місця, де зустрічаються потоки. Приймаючии ясновидіння, ви наповнюєте своє буття концепціями, несумісними з раціоналізмом. Тому ваш інтелект їхх відкидає. А вчинивши це, він стає частиною процесу й̆ підкоряється йомуу.

— Тобто ти не можеш цього зробити? — спитав Стілґар.

— Якби я шукав Тупайлее за допомогою ясновидіння, — сказав Пол, звертаючись насамперед до Ірулан, — то це могло б приховати Тупайлее.

— Хаос! — запротестувала Ірулан. — Це... нелогічно.

— Я ж казав, що воно не підпорядковується Природним Законам, — промовив Пол.

— Тобто існують межі того, що ти можеш побачити або вчинити, використовуючи свої̈ сили? — спитала Ірулан.

Перш ніж Пол зумів відповісти, заговорила Алія:

— Люба Ірулан, ясновидіння не має меж. Нелогічно? Логічність не є необхідним атрибутом Усесвіту.

— Але ж він сказав...

— Як мій̆ брат може дати тобі точну та вичерпну інформацію про межі чогось, що не має меж? Нескінченність не піддається інтелекту.

«Недобре, що Алія це зробила, — подумав Пол. — Це стривожить Ірулан, їїї спосіб мислення такий̆ обережний̆, такий̆ залежний̆ від точно окреслених цінностей̆». Йогоо погляд помандрував до Корби, котрий̆ сидів у позі релігійноїї задуми, слухав душею. Як Квізарат міг використати цей̆ обмін фразами? Більше релігійноїї таємничості? Більше остраху? Безперечно.

— То ти підпишеш договір у йогоо теперішній̆ формі? — спитав Стілґар. Пол усміхнувся. Стілґар вирішив закрити питання з ясновидінням. Він націлений̆ лише на перемогу, а не на відкриття істини. Мир, справедливість, розумна монетарна система — ось на чому тримається Стілґарів усесвіт. Він прагне чогось видимого й̆ реального — підпису на договорі.

— Підпишу, — відповів Пол.

Стілґар узяв свіжу папку.

— В останніх повідомленнях наших польових командирів з Ік-

сіанського сектора йдетьсяя про агітацію за конституцію. Старий̆ фримен глянув на Чані, яка знизала плечима. Ірулан, котра сиділа в мнемонічному трансі, притиснувши оби-

дві долоні до чола та заплющивши очі, розплющила їхх й̆ уважно глянула на Пола.

— Іксіанська Конфедерація обіцяє бути покірною, — сказав Стілґар, — але їхніі представники хотіли б обговорити імперську систему оподаткування, яка...

— Хочуть законно обмежити мою Імператорську волю, — промовив Пол. — І хто керуватиме мною — Ландсраад чи ДАПТ?

Стілґар витяг із папки записи на незнищенному папері.

— Один із наших агентів надіслав цей̆ меморандум із засідання меншості ДАПТ. — Рівним голосом він зачитав шифровку: — «Слід припинити спроби Трону стати єдиновладним. Ми мусимо сказати правду про Атріда, котрий̆ маневрує, прикриваючись потрійноюю фікцією: законодавством Ландсрааду, релігійноюю санкцією та бюрократичними установами». — Він сховав записку в папку.

— Конституція, — пробурмотіла Чані.

Пол глянув на неї̈, тоді знову на Стілґара. «Отак джигад сходить нанівець, — подумав він, — але не настільки швидко, щоб мене порятувати». Ця думка викликала емоційнее напруження. Він згадав свої̈ найпершіі видіння джигаду, тоді ще майбутньогоо, жах і обурення, які він тоді відчував. Тепер, звичайноо, він бачив страшніші видіння. Жив посеред справжнього, не примарного насильства. Бачив своїхх фрименів, настільки заряджених містичною силою, що в релігійнійй війніі вони змітали все на своєму шляху. Тепер він дивився на джигад із нової̈ перспективи: звичайноо, він не вічний̆ — усього лише короткий̆ спазм порівняно з вічністю, але за ним маячили жахіття, що перевершували всі минулі.

«І це все во ім'я моє», — подумав Пол.

— Мабуть, вони могли б отримати якийсьь конституційнийй документ, — запропонувала Чані. — Не обов'язково реалізовуваний̆. — Обман є інструментом державного управління, — погоди-

лася Ірулан.

— Існують межі влади, до яких завжди рвуться ті, котрі по-

кладають надії̈ на конституцію, — промовив Пол.