9 Частина (2)

— Навіщо ти це зробив? — спитав Стілґар, упритул підійшовшии до Пола.

— Дані, — відповів Пол. — Потребую більше даних.

— Хіба це безпечно — протистояти цій̆ загрозі лише як ментат? «Добре помічено, — подумав Пол. — Обчислення ментата

скінченні. Не можна висловити безмежне, залишаючись у межах будь-якої̈ мови. А все-таки здібності ментата мають свою сферу використання».

Ці думки він і озвучив, провокуючи Стілґара спростувати йогоо аргументи.

— Завжди щось залишається за межами, ззовні, — промовив Стілґар. — Деякі речі найкращее зберігати ззовні.

— Або всередині, — сказав Пол. На мить він змирився зі своїмм провидницько-ментатським обмеженням. Ззовні так. І всередині: ось де справжній̆ жах. Як він міг захиститися від себе самого? Вони, безперечно, налаштовували йогоо на самознищення, але цей̆ стан оточували ще приголомшливіші можливості.

Йогоо задуму обірвали чиїсьь швидкі кроки. У дверях виросла постать Квізари Корби, освітлена з-за спини блискучою ілюмінацією коридору. Він увійшовв так стрімко, наче йогоо вкинула якась невидима сила, і майжее відразу зупинився, зіткнувшись із мороком салону. Квізара Корба тримав у долонях цілу жменю котушок шиґаструн. Вони виблискували в коридорному світлі, наче дивовижні крихітні перлини, і згасли, щойноо в полі зору з'явилася рука охоронця та зачинила двері.

— Це ви, мілорде? — спитав Корда, вдивляючись у сутінки. — Що це? — спитав Стілґар.

— Стілґаре?

— Ми обидва тут. Що це?

— Я занепокоєний̆ цим прийомомм гільдієра.

— Занепокоєний̆? — спитав Пол.

— Мілорди, люди кажуть, що ви вшановуєте наших ворогів. — І це все? — промовив Пол. — Це ті котушки, про які я просив

тебе раніше?

Він указав на кільця шиґаструн у долонях Корби.

— Котушки... ох! Так, мілорде. Це все історичне. Переглядатимете тут?

— Я вже їхх переглядав. Вони тут для Стілґара.

— Для мене? — спитав Стілґар. Йогоо все сильніше ображало

те, що він вважав примхою Пола. Історичне! Стілґар іще раніше шукав Пола, щоб обговорити з ним логістику завоювання Забулона. Йомуу перешкодила поява Посла Гільдії̈. А тепер Корба зі своїмии історіями!

— Наскільки добре ти знаєш історію? — уголос задумався Пол, придивляючись до темної̈ постаті біля себе.

— Мілорде, я назву кожен світ, де лишень опинявся мій̆ народ у своїйй мандрівці. Я знаю обшир Імперії̈...

— Ти колись вивчав Золотий̆ Вік Землі?

— Землі? Золотий̆ Вік? — Стілґар був роздратований̆ і заінтригований̆. Чому Пол хотів обговорювати міфи, створені на світанку часів? Думки Стілґара все ще були зайнятіі даними на тему Забулона — розрахунками штабних ментатів: двісті п'ять атакуючих фрегатів із тридцятьма легіонами, допоміжні підрозділи, пацифікаційніі кадри, квізаратські місіонери... продовольче забезпечення (усі цифри він тримав у голові)... меланж... зброя, уніформи, медалі... урни для праху загиблих... кількість спеціалістів: людей̆ для продукування первинних пропагандистських матеріалів, клерків, бухгалтерів... шпигунів... шпигунів за шпигунами...

— Я приніс іще пульс-синхронізаційнийй пристрій̆, — ризикнув озватися Корба. Він виразно відчув напруження, що виникло між Полом і Стілґаром, і був ним занепокоєний̆.

Стілґар похитав головою. Пульс-синхронізатор? Навіщо Полові забаглося використати мнемонічну імпульс-систему до шиґаструнного проектора? Нащо сканувати історію, шукаючи специфічні відомості?

Це заняття ментатів! Як зазвичай̆, Стілґар виявив, що не може позбутися глибокого упередження проти використання проектора й̆ додаткових пристроївв. Ці знаряддя завжди занурювали йогоо в тривожні відчуття, у приголомшливий̆ потік даних, які йогоо розум упорядковував пізніше, виловлюючи інформацію, про яку він раніше навіть не підозрював.

— Володарю, я прийшовв із забулонськими розрахунками, — промовив Стілґар.

— На дегідрацію їхх! — відрізав Пол, уживаючи грубу фрименську лайкуу, яка означала: тут є волога, якої̈ жодна людина не торкнеться, не принизивши себе.

— Мілорде!

— Стілґаре, — сказав Пол, — ти конче потребуєш рівноваги, яка може базуватися лише на розуміння довгострокових ефектів. У нас мало відомостей̆ про давні часи, жалюгідний̆ мізер, зоставлений̆ нам батлеріанцями. Корба приніс їхх для тебе. Розпочни від Чингісхана.

— Ченгіс... хан? Це хтось із сардаукарів, мілорде?

— О, він жив значно раніше. Убив... десь так із чотири мільйонии людей̆.

— Мусив мати потужну зброю, щоб убити стількох, володарю. Може, лазпромені чи...

— Він не сам їхх убивав, Стіле. Убивав так само, як убиваю я: висилаючи свої̈ легіони. Є ще один імператор, на якого я радив би кинути оком, — Гітлер. Той̆ убив більше шести мільйонівв. Дуже непогано, як на ті часи.

— Убив... силами своїхх легіонів? — спитав Стілґар.

— Так.

— Не надто вражаюча статистика, мілорде.

— Гаразд, Стіле. — Пол глянув на котушки в руках Корби.

Корба стояв із ними, наче волів би кинути їхх на підлогу та втекти. — Трохи статистики: згідно з доволі помірними оцінками,

я вбив шістдесят один мільярд осіб, знелюднив дев'яносто планет, повністю деморалізував п'ятсот інших. Знищив послідовників сорока релігій̆, що існували від...

— Невірні! — запротестував Корба. — Це все були невірні!

— Ні, — відповів Пол. — Вірні.

— Мій̆ сюзерен зволить жартувати, — тремтячим голосом промовив Корба. — Джигад увів десять тисяч світів у сяйвоо ясності... — У темряву, — промовив Пол. — Упродовж сотні поколінь видихуватимемо джигад Муад'Діба. Мені складно уявити, що

хтось колись це перевершить.

З йогоо горлянки вирвався хрипкий̆ сміх.

— Що розважило Муад'Діба? — спитав Стілґар.

—Не розважило. Я зненацька побачив імператора Гітлера,

який̆ проголошує щось схоже. Без сумніву, він так і зробив.

— Жоден інший̆ правитель не мав такої̈ сили, — доводив Корба. — Хто зважиться кинути вам виклик? Ваші легіони контро-

люють увесь відомий̆ Усесвіт і...

— Легіони контролюють, — промовив Пол. — Цікаво мені, чи

вони це знають?

—Ти контролюєш свої̈ легіони, володарю, — перебив йогоо

Стілґар. З тону йогоо голосу ясно випливало: він раптово зрозумів власну позицію в цьому командному ланцюзі й̆ те, що він власноруч керує всією цією армадою.

Налаштувавши Стілґарові думки в бажаному напрямку, Пол звернув усю увагу на Корбу.

— Поклади котушки отут на диван, — сказав він.

Коли Корба це виконав, спитав:

— Як іде прийомм, Корбо? Моя сестра тримає все в руках?

— Так, мілорде, — тон голосу Корби був обережним. — А Чані

спостерігає через шпигунське вічко. Підозрює, що в оточенні Посла Гільдії̈ можуть бути сардаукари.

— Вона, без сумніву, має рацію, — промовив Пол. — Шакали збираються разом.

—Баннерджі1, — сказав Стілґар, називаючи ім'я керівника Служби Безпеки Пола, — раніше побоювався, що дехто з них спробує пробратися до приватної̈ частини Твердині.

1 Bannerjee — поширене серед брахманів індійськоїї Бенгалії̈ ім'я.

— І пробралися?

— Ще ні.

— Але в палацових садах певне сум'яття, — озвався Корба.

— Яке сум'яття? — вимогливо спитав Стілґар.

Пол ствердно кивнув.

— Приходять і відходять чужаки, — сказав Корба, — витоптують рослини, шепочуться, — мені доповідали про обурливі висловлювання, які мене стурбували.

— Наприклад? — спитав Пол.

— «Ось на що витрачають наші податки». Мені сказали, наче цю фразу промовив сам Посол.

— Це не здається мені несподіваним, — промовив Пол. — Багато чужаків було в садах?

— Десятки, мілорде.

— Баннерджі розставив найдобірнішихх вартівників біля найвразливішихх воріт, мілорде, — заговорив Стілґар. Кажучи це, він повернувся, так що єдина лампа, яка ще зосталася в салоні, освітила половину йогоо обличчя. Це особливе освітлення й̆ повернуте обличчя викликало в Пола якийсьь давній̆ спогад — щось пов'язане з пустелею. Він не завдав собі клопоту, щоб повністю оживити йогоо, а всю увагу зосередив на ментальному відступі Стілґара. На туго обтягнутому шкірою обличчі фримена проглядалася кожна думка, яка лишень промайнулаа в йогоо голові. Зараз він був стривожений̆, глибоко стривожений̆ дивною поведінкою свого Імператора.

— Мені не подобається це нашестя на сади, — сказав Пол. — Чемність стосовно гостей̆ — це одне, і Посла слід привітати згідно з протоколом, але...

— Я гляну, як їхх звідти прибрати, — промовив Корба. — Негайноо!

— Зачекай̆! — наказав Пол, коли Корба вже почав повертатися.

Стілґар скористався моментом несподіваної̈ тиші, аби зайнятии позицію, з якої̈ він міг бачити обличчя Пола. Це було зроблено напрочуд майстерноо. Пол просто захоплювався цим маневром, позбавленим будь-якої̈ нав'язливості. Зовсім пофрименськи: хитрий̆ і спритний̆ рух, не позбавлений̆ пошани до чужої̈ приватності, рух у межах необхідності.

— Котра година? — спитав Пол.

— Майжее опівніч, сір, — відповів Корба.

— Корбо, я вважаю, що ти міг би бути моїмм найкращимм витвором, — промовив Пол.

— Сір! — у голосі Корби почулася образа.

— Ти відчуваєш трепет переді мною? — спитав Пол.

— Ви Пол Муад'Діб, який̆ був Усулем на нашій̆ січі, — відповів

Корба. — Ви знаєте мою відданість...

— Ти колись почувався апостолом? — поцікавився Пол. Корба, найімовірнішее, не вловив суті сказаного, але правильно інтерпретував інтонацію:

— Мій̆ Імператор знає, що совість моя чиста!

— Спаси нас, Шай-Хулудее, — пробурмотів Пол.

Непевну тишу, яка запала в цю мить, переривало лише чиєсь

посвистування з коридору. Вартовий̆ підійшовв до дверей̆, щось комусь гаркнув — і посвистування стихло.

— Корбо, гадаю, що ти зможеш пережити це все, — заявив Пол і побачив, що обличчя Стілґара освітлює розуміння.

— А як із чужаками в садах, володарю? — спитав Стілґар.

— Ах, і справді, — промовив Пол. — Нехай̆ Баннерджі всіх їхх прибере звідтіля, Стіле. З допомогою Корби.

— Моєю, сір? — у голосі Корби вчувався глибокий̆ неспокій̆.

— Деякі з моїхх друзів забули, що колись були фрименами, — сказав Пол начебто Корбі, але насправді звертаючись до Стілґара. — Відмітиш тих, у кому Чані розпізнала сардаукарів, і накажеш їхх убити. Зроби це особисто. Я хочу, щоб усе відбулося тихо й̆ без зайвогоо сум'яття. Мусимо розуміти, що релігія та уряд — це щось більше, ніж проповіді та виконання договорів.

— Корюся наказам Муад'Діба, — прошепотів Корба.

— А розрахунки по Забулону? — спитав Стілґар.

— Завтра, — відповів Пол. — Коли чужаків буде прибрано із

садів, оголоси, що прийомм закінчено. Церемонія завершена, Стіле. — Розумію, мілорде.

— Я в цьому певен, — промовив Пол.