6 Частина (1)

Знову починається драма.

Імператор Пол Муад'Діб під час йогоо сходження на Левиний̆ Престол

Крізь своє таємне «шпигунське» вічко Алія спостерігала за посольством Гільдії̈, що церемоніальною ходою рухалося великою прийомноюю залою.

Різке сріблясте світло полудня лилося крізь верхній̆ ряд вікон на підлогу, покриту різнокольоровою плиткою: зеленою, синьою та кольору яєчної̈ шкаралупи. Плитка мала імітувати зарослу рястом старицю річки. Де-не-де траплявся яскравий̆ мазок екзотичного кольору, що нагадував птаха чи рослину.

Гільдієри йшлии цими плитками, наче мисливці, котрі переслідують свою здобич у дивних джунглях. Утворивши рухому композицію із сірих шат, чорних шат, помаранчевих шат, усі вони оманливо випадковим чином вишикувалися довкола прозорого контейнераа, де в оранжевому газі плавав Лоцман-Посол. Контейнерр, підтримуваний̆ супровідним полем, тягли двоє вдягнених у сіре працівників посольства. Загалом це нагадувало транспортування в док корабля прямокутної̈ форми.

Просто під вічком Алії̈, на Левиному Троні, що здіймавсяя посеред помосту-подіуму, сидів Пол. На Полові була нова офіційнаа корона з емблемами риби й̆ кулака. Тіло йогоо покривала злототкана мантія. Довкола Імператора мерехтів особистий̆ щит. Обабіч подіуму та на йогоо східцях вишикувалися дві групи охоронців. Праворуч від Пола, двома сходинками нижче, стояв Стілґар у білому строї̈, підперезаному жовтим поясом.

Сестринська емпатія підказала їйй, що в душі Пола клекоче таке саме хвилювання, яке відчувала вона сама, хоча навряд чи хтось інший̆ помітив би це. Йогоо увага зосередилася на вдягненому в оранжеве одному з членів процесії̈, сліпий̆ погляд металевих очей̆ якого не відхилявся ні вліво, ні вправо. Ішов він біля переднього правого кута контейнераа, наче представник військовогоо ескорту. Пласке обличчя під в'юнким чорним волоссям, статура, якої̈ не міг приховати оранжевий̆ одяг, усе в ньому, кожен жест кричали про неймовірнуу схожість.

Це був Дункан Айдагоо.

Він не міг бути Дунканом Айдагоо, але був ним.

Спогади, поглинуті ще в материнській̆ утробі в мить спричиненої̈ прянощами зміни, дозволили Алії̈ за допомогою рихані-дешифрування, яке пробиває всі камуфляжі, розпізнати цю людину. Вона знала, що Пол пізнає йогоо через незліченні особисті переживання, через вдячність за проведену разом із ним юність.

Це був Дункан.

Алія здригнулася. Існувало лише одне пояснення: це був тлейлаксанськийй гхола, реконструйованийй із мертвої̈ плоті оригіналу. Оригінал загинув, рятуючи Пола. Це лише витвір аксолотлевих резервуарів.

Гхола крокував, високо, по-півнячому підіймаючии ноги, з настороженістю майстра-мечникаа. Коли контейнерр із Послом завмер за десять кроків від помосту, він різко зупинився.

За методикою Бене Ґессерит, якої̈ вона не могла позбутися, Алія відчула неспокій̆ Пола. Він більше не дивився на постать зі свого минулого. Проте, і не дивлячись, бачив йогоо усім своїмм єством. М'язи Пола були напружені так, наче він переборював опір. Кивнувши Послові Гільдії̈, він промовив:

— Мені сказали, що ваше ім'я — Едрік. Вітаємо вас у нашому дворі в надії̈, що ця зустріч принесе нам нове взаєморозуміння. Перш ніж глянути на Пола, Стерновий̆ по-сибаритськи розлігся у своєму оранжевому газі й̆ укинув до рота меланжеву капсулу. Крихітний̆ транслятор, який̆ крутився довкола контейнераа з гільдієром, відтворив звуки кашлю, а відтак і тріскучий̆

байдужийй голос:

— Схиляюся перед моїмм Імператором. Я хотів би вручити

йомуу мої̈ вірчі грамоти, а ще — скромний̆ дарунок.

Службовець передав сувій̆ Стілґару, той̆ прочитав йогоо, насупившись, тоді кивнув Полу. Обидва, Стілґар і Пол, поверну-

лися до гхоли, котрий̆ терпляче стояв унизу під помостом.

—Мій̆ Імператор воістину розпізнав дарунок, — промовив Едрік.

— Ми раді прийнятии ваші вірчі грамоти, — сказав Пол. — Поясніть нам значення дарунка.

Едрік перевернувся в контейнеріі, зосередивши увагу на гхолі.

—Цього чоловіка звати Гайтомм, — він побуквено вимовив ім'я. — Згідно з нашими дослідженнями, у нього дуже незвична історія. Був убитий̆ тут, на Арракісі... жахлива рана голови, що потребувало багатьох місяців регенерації̈. Тіло продано Бене Тлейлаксс як тіло майстрамечникаа, адепта Школи Ґіназ. Дійшлоо до нашого відома, що це мусить бути Дункан Айдагоо, довірений̆ оборонець вашої̈ родини. Ми придбали йогоо як подарунок, гідний̆ Імператора. — Едрік глянув на Пола: — Хіба це не Айдагоо, сір?

Самоконтроль і обережність стримали голос Пола:

— У нього є деякі ознаки Айдагоо.

«Невже Пол бачить щось таке, чого не бачу я? — дивувалася

Алія. — Ні! Це Дункан!»

Чоловік на ім'я Гайтт стояв спокійноо, металеві очі дивилися

перед собою, тіло було розслаблене. Жодним знаком не показував свого розуміння, що це він є предметом обговорення.

— Згідно з нашими найточнішимии відомостями, це Айдагоо, — сказав Едрік.

— Тепер він зветься Гайтомм, — промовив Пол. — Цікаве ім'я1.

— Сір, невідомо, як або чому тлейлаксуу дають імена, — відповів Едрік. — Але імена можна змінювати. Тлейлаксанськее ім'я неважливе.

«Це тлейлаксанськаа річ, — думав Пол. — У цьому й̆ проблема».

Бене Тлейлаксс не надто переймалисяя природою речей̆. Добро й̆ зло мали в їхнійй філософії̈ дивні значення. То що ж вони вбудували в плоть Айдагоо — із заміром чи задля примхи?

Пол глянув на Стілґара, зауваживши забобонний̆ острах фримена. Схоже, що фрименській̆ гвардії̈ передалося відлуння цього

1 Арабською мовою схоже слово вимовляється як «хая, хаят» і означає «життя». Крім того, ім'я «Гайтт» можна розглядати як часткову й̆ приблизну анаграму імені «Дункан Айдагоо», а підкреслена небезпека, прихована в ньому, фонетичною схожістю з англійськимм hate — ненависть.

73

74

почуття. Напевне, Стілґар зараз розмірковує про непотребні звичаї̈ гільдієрів, тлейлаксуу й̆ гхол.

Повернувшись до гхоли, Пол спитав:

— Гайтт — це єдине твоє ім'я?

На темному обличчі гхоли з'явилася спокійнаа усмішка. Металеві очі піднялися, сфокусувалися на Полові, але їхнійй погляд зоставався механічним:

— Так мене називають, мілорде: Гайтт.

Алія затремтіла у своєму темному шпигунському закутку. Це був голос Айдагоо, тембр звуку цілком відповідав тому, що був записаний̆ у кожній̆ клітинці їїї тіла.

— Чи буде приємно мілордові, — додав гхола, — якщо я скажу, що йогоо голос приносить мені задоволення? Бене Тлейлаксс кажуть, що це свідчення того, що я вже чув цей̆ голос... раніше.

— Але ти не знаєш цього напевне, — промовив Пол.

— Я нічого не знаю напевне про моє минуле, мілорде. Мені було пояснено, що я не можу нічого згадати про моє колишнє життя. Усе, що в мене зосталося від минулого, — це схеми, вбудовані в гени. Існують, однак, ніші, до яких можуть припасуватися колись знайоміі речі. Голоси, місця, їжаа, обличчя, звуки, дії̈ — меч у моїйй руці, панель керування 'топтером.

Відмітивши, як пильно гільдієр дивиться на цей̆ обмін фразами, Пол спитав:

— Ти розумієш, що тебе подарували?

— Це було мені пояснено, мілорде.

Пол відкинувся назад, спершись руками об підлокітники

трону.

«Хіба я щось заборгував тілу Дункана? — питав він себе. — Цей̆

чоловік помер, рятуючи моє життя. Але ж це не Айдагоо, це гхола». А все-таки були це тіло й̆ розум, що навчили Пола літати на 'топтері так, наче на власних крилах. Пол знав, що він не міг би орудувати мечем без суворого вишколу, який̆ дав йомуу Айдагоо. Гхола. Тіло, багато вражень від якого можуть виявитися фальшивими, стосовно якого легко помилитися. Старі асоціації̈ зберігатимуться. Дункан Айдагоо. Це не стільки маска, яку носив гхола, скільки вільний̆ одяг, що мав би приховувати особистість. На вигляд ця особистість відрізнялася від того, що тлейлаксуу

в ній̆ приховали.

— Як ти можеш служити нам? — спитав Пол.

— Згідно з побажаннями мілорда та моїмии можливостями. Алія, заглядаючи зі свого потаємного сховку, була зворушена

аурою сором'язливості, що витала довкола гхоли. Вона не помітила жодного фальшу. Цей̆ новий̆ Дункан Айдагоо аж світився абсолютною невинністю. Оригінал був дитям цього світу, небезгрішним паливодою. Але це тіло було очищеним від усього такого. Вийшлаа чиста дошка, на якій̆ тлейлаксуу написали... що саме?

Вона відчувала приховані загрози в цьому подарунку. Це була тлейлаксанськаа річ. Тлейлаксуу завжди проявляли небезпечну відсутність моральних застережень. Їхнімии діями могла керувати необмежена цікавість. Вони хвалилися, що з відповідної̈ людської̈ сировини могли зробити що завгодно — як демонів, так і святих. Продавали ментатів-убивць. Створили вбивцю-лікаря, подолавши при цьому кондиціонування Сукської̈ школи, яке позбавляє людину здатності відбирати чуже життя. До числа їхніхх витворів входили щонайдогідливішіі слуги, піддатливі сексуальні іграшки для будь-яких забаганок, солдати, генерали, філософи, а за потреби — навіть моралісти.

Пол ворухнувся й̆ глянув на Едріка:

— Чого навчений̆ цей̆ дарунок? — спитав він.

— Якщо мілорд буде ласкавий̆, — відповів Едрік, — тлейлаксуу

для власної̈ розваги витренували цього гхолу як ментата й̆ дзенсунітського філософа. Так вони хотіли підсилити йогоо таланти мечника.

— Вони досягли успіху?

— Не знаю, мілорде.

Пол зважував відповідь. Правдочуття казало йомуу: Едрік щиро вірить, що гхола — Айдагоо. Але було ще щось. Води Часу, крізь які рухався цей̆ Стерновий-провидецьь, натякали на загрози, не розкриваючи їхх. Гайтт. Тлейлаксанськее ім'я натякало на небезпеку. Пол відчув спокусу відмовитися від подарунка. Але навіть будучи під впливом спокуси, він знав, що вибере інший̆ шлях. Дім Атрідів має зобов'язання перед цим тілом — факт, добре відомий̆ ворогові.

— Дзен-сунітський̆ філософ, — задумався Пол, іще раз поглянувши на гхолу. — Ти дослідив свою роль і мотиви?

— Я зі смиренністю сприймаюю свою службу, сір. Я очищений̆ розум, звільнений̆ від імперативів мого людського минулого.

— Ти волів би, щоб ми називали тебе Гайтомм чи Дунканом Айдагоо?

— Мілорд може називати мене, як забажає, бо я не є іменем. — Але тобі подобається ім'я «Дункан Айдагоо»?

— Гадаю, що таким було моє ім'я, сір. Воно личить мені. Але...

це викликає дивні відчуття. На мою думку, кожне ім'я несе в собі стільки ж неприємного, скільки й̆ приємного.

— А що приносить тобі найбільшее задоволення? — спитав Пол. Гхола несподівано засміявся, відповідаючи:

— Знаходити в інших знаки, які розкривають моє колишнє «я». — І ти бачиш тут такі знаки?

— О, так, мілорде. Ваш помічник Стілґар вагається між підозрою та захопленням. Він був другом мене колишнього, але це тіло гхоли відштовхує йогоо. Ви, мілорде, захоплювалися тим, ким я був колись... і ви йомуу довіряли.

— Очищений̆ розум, — промовив Пол. — Як може очищений̆ розум віддати себе нам у неволю?

— Неволю, мілорде? Очищений̆ розум вирішує, перебуваючи в оточенні невідомих величин і без знання причин і наслідків. Хіба це неволя?

Пол насупився. Це було дзен-сунітське висловлювання: загадкове, влучне, повністю занурене у віру, яка заперечувала об'єктивність будь-якої̈ розумової̈ діяльності. Без знання причин і наслідків? Такі думки шокували. Невідомих величин? Кожне рішення, навіть і ясновидче, містить невідомі величини.

— І все ж таки чи ти вважав би за краще, якби ми називали тебе Дунканом Айдагоо? — спитав Пол.

— Ми живемо завдяки відмінностям, мілорде. Виберіть ім'я для мене.

— Нехай̆ тоді твоїмм ім'ям зостається тлейлаксанськее. Гайтт — це ім'я, що схиляє до обережності.

Гайтт схилився й̆ відійшовв на крок назад.

Алія здивувалась: «Як він довідався, що розмову закінчено? Я знала це, бо знаю мого брата. Але ж там не було жодного знаку, який̆ міг би прочитати чужий̆. Невже це знав Дункан Айдагоо в ньому?»

Пол повернувся до Посла й̆ сказав:

— Для вашого посольства було відведено приміщення. Нашим бажанням є якомога швидше приватно проконсультуватися з вами. Ми пошлемо за вами. Дозвольте вас поінформувати, перш ніж почуєте це з невідповідного джерела, що Превелебну Матір Сестринства, Ґая Єлену Могіям, було усунуто з гайлайнерара, яким ви прилетіли. Це було зроблено за нашим наказом. Їїї присутність на вашому кораблі буде однією з тем наших переговорів.

Помахом лівої̈ руки Пол відіслав посланця.

— Гайтее, — сказав Пол, — залишися тут.

Обслуга Посла віддалилася, тягнучи на буксирі контейнерр.

Едрік перетворився на оранжевий̆ силует в оранжевому газі — очі, рот, плавний̆ помах кінцівками.

Пол дивився їмм услід, аж поки масивні двері не зачинилися за останнім гільдієром.

«Ось я й̆ зробив це, — думав Пол. — Я прийнявв гхолу». Без сумніву, тлейлаксанськее творіння було наживкою. Дуже ймовірноо, що таку ж роль відіграла ця стара відьма, Превелебна Матір. Але це був час Таро, що йогоо він передбачив в одному зі своїхх найпершихх видінь. Кляте Таро! Воно каламутило води Часу, аж доки ясновидець насилу міг розгледіти майбутнєє на годину вперед. «Чимало риб заковтнуло наживку й̆ урятувалося», — нагадав він собі. А Таро працювало і на нього, так само як і проти нього. Того, чого не бачив він, інші теж можуть не побачити.

Гхола стояв, повернувши голову вбік, і чекав.

Стілґар, ідучи сходами, затулив собою гхолу від погляду Пола й̆ промовив чакобса — мисливською мовою їхньогоо січового минулого:

— Це створіння в контейнеріі довело мене до дрожі, володарю, але цей̆ дарунок! Відішли йогоо геть!

Тією ж мовою Пол відповів:

— Я не можу.

— Айдагоо помер, — наполягав Стілґар. — Це не Айдагоо. Дозволь мені взяти йогоо воду для племені.

— Гхола — це моя проблема, Стіле. Твоя проблема — наш

в'язень. Я хочу, щоб Превелебну Матір якомога пильніше охороняли люди, яких я натренував протистояти підступам Голосу.

— Мені це не подобається, володарю.

— Я стерегтимуся, Стіле. Дивися, щоб і ти теж був обережним.

— Гаразд, володарю, — Стілґар зійшовв зі сходів на підлогу зали, пройшовв поруч із Гайтомм, понюхав йогоо й̆ вийшовв.

«Зло розпізнається за запахом», — подумав Пол. Стілґар здійнявв зелено-білий̆ стяг Атрідів над дюжиною світів, але зостався забобонним фрименом, непідвладним жодним філософським тонкощам.

Пол вивчав дарунок.

— Дункане, Дункане... — прошепотів він, — що вони з тобою зробили?

— Дали мені життя, мілорде, — відповів Гайтт.

— Але навіщо вони навчили тебе й̆ передали нам? — спитав Пол.