Білочка
Пухнату Білочку до себе Лев прийняв, Навіщо й як — того ніхто не знав, Бо не довідались сороки-цокотухи; Вони б усюди брехні рознесли, Зробили б бугая із мухи: «І так, і перетак, ми бачили, були». Дознався я, що Білочка служила, Нічого не робила; Було їй сказано: нікуди не втікать І панову хандру потроху розважать. Марудна служба, що й казати; Аж жижки трусяться скакати, А тут сиди, очицями моргай. Наш вік біжить, не скажеш: потривай. І Білочка свого діждала — Старенька і беззуба стала; Пора прийшла — І службу відбула. За те чумацький віз оріхів наділили; Хоч слово панове справдили, Аж любо глянути — оріх в оріх,— Цілісінькую б зиму, дякуючи, їсти, Та тільки що ж? Дивись на них: Дали тоді, як нічим гризти.
Є приказка весела: їж, Коли роток ще свіж, А то, як прийде час, зов'яне, Тоді ніщо вже не загляне.
