×

Ми використовуємо файли cookie, щоб зробити LingQ кращим. Відвідавши сайт, Ви погоджуєтесь з нашими cookie policy.


image

"Вероніка" вирішує померти" Пауло Коельйо, 13-15 Частина (2)

13-15 Частина (2)

— Щось не гаразд, докторе? — запитала дівчина. — Здається, ви надто занурились у світ ваших пацієнтів.

Доктор Іґор проігнорував цю зухвалу заувагу. — Можете вже йти, — сказав він.

Вероніка не знала, день це чи ніч. У кабінеті доктора Іґора горіло світло, але ж він його вмикав щоранку. Лише вийшовши в коридор і побачивши у вікні місяць, вона зрозуміла, що проспала значно довше, ніж думала.

Вертаючись до палати, помітила на стіні фотографію в рамці: таким був головний майдан Любляни ще до того, як там поставили пам'ятник Прешрена; на ньому прогулювалися пари, — ймовірно, була неділя.

Глянула на дату: літо 1910 року.

Літо 1910 року. Всі ці люди, діти й онуки яких уже, мабуть, повмирали, були зафіксовані у певну мить свого життя. Жінки були в пишних сукнях, а чоловіки — в жакетах та гетрах, при капелюхах та краватках (чи, за визначенням божевільних, «кольорових пасках тканини»), і кожен тримав під пахвою парасольку.

Цікаво, чи гаряче було того літа? Мабуть, так само, як і цього, — під тридцять п'ять градусів у тіні. Якби там з'явився якийсь англієць у відповіднішому для такої спеки одязі — у шортах і сорочці з коротким рукавом, — що б тоді подумали всі ці люди?

«Якийсь божевільний».

Вона чудово зрозуміла все, що мав на увазі доктор Іґор, як зрозуміла й те, що, попри всю отриману любов і опіку, їй бракувало однієї деталі, яка б зробила цю любов благословенною: можливості дозволити собі бодай дещицю божевілля.

Батьки й далі любили б її, але, остерігаючись завдати їм прикрощів, вона не наважилася сплатити ціну власної мрії. Мрію цю вона поховала в глибині пам'яті, хоч та іноді й пробуджувалася на якомусь концерті або коли вона слухала чудовий музичний запис. Проте розчарування, яке її охоплювало відразу по тому, було настільки гостре, що вона негайно знову присипляла свою мрію.

Вероніка з дитинства знала, що її справжнім покликанням була музика.

Вона це відчула вже під час свого першого уроку, в дванадцять років. Її вчитель теж розпізнав у ній талант і заохочував стати професійною піаністкою. Але, коли вона, скажімо, раділа з перемоги на якомусь конкурсі й заявляла матері, що все інше закине і присвятить себе грі на піаніно, мати дивилася на неї з любов'ю й казала: «Ніхто, дорога моя, не заробляє на життя грою на піаніно».

— Ти ж сама хотіла, щоб я брала уроки музики.

— Щоб розвинути твої артистичні здібності, тільки й того. Чоловікам це завжди подобається в їхніх дружинах; будеш розважати

гостей під час вечірок. Навіть не мрій, щоб стати піаністкою, — вивчай краще право, це дуже перспективний фах.

Вероніка зробила, як радила мати, адже та мала неабиякий досвід і добре знала житейські реалії. Вона закінчила школу, вступила до університету, отримала диплом, але стала врешті-решт бібліотекаркою.

«Мені не вистачило крихти божевілля».

Проте, як то буває з більшістю людей, збагнула це надто пізно.

Збиралася вже рушити далі, коли хтось узяв її за руку. Вона й досі була під потужною дією заспокійливого; тому й не впиралася, коли Едуард-шизофренік делікатно повів її в іншому напрямку — до вітальні.

Місяць і далі був молодий, і ось Вероніка вже сіла за піаніно — на мовчазне прохання Едуарда, коли з їдальні долинув чоловічий голос, що говорив з іноземним акцентом. Вероніка не чула тут цього голосу раніше.

— Я зараз не хочу грати, Едуарде. Я хочу знати, що там діється, про що вони говорять, хто цей чоловік.

Едуард посміхнувся, мабуть, не зрозумівши ні слова. Але вона пригадала, що казав доктор Іґор: шизофреніки легко входять і виходять з власної реальності.

— Я скоро помру, — продовжила вона, сподіваючися, що її слова матимуть для нього бодай якийсь сенс. — Сьогодні смерть уже торкнула мене своїм крилом і як не завтра, то післязавтра постукає, мабуть, до моїх дверей. Не варто тобі звикати слухати піаніно щовечора.

Ні до чого не варто звикати, Едуарде. Ось глянь на мене; я знову почала радіти сонцю, горам, навіть життєвим проблемам — я почала усвідомлювати, що в безглуздості мого життя не винен ніхто, крім мене самої. Я знову захотіла побачити головний майдан Любляни, відчути ненависть і любов, відчай і нудьгу — всі ці прості, нісенітні речі, з яких і складається щоденне життя, в яких і полягає радість нашого з тобою існування. Якби я могла звідси вибратися, я дозволила б собі крихту божевілля. Кожен з нас — божевільний, але

найбожевільніші ті, хто про це не знає; вони лише твердять те, що чують від інших.

Але тепер це неможливо, розумієш? От і ти не можеш цілісінький день чекати, поки надійде ніч і я почну грати на піаніно — бо це скоро закінчиться. Мій світ і твій світ прямують до фіналу.

Підвелася, легенько торкнулась юнакового обличчя й рушила до їдальні.

Відчинивши двері, стала свідком незвичної сцени; столи й стільці були відсунуті до стін, а посередині на підлозі сиділи члени «Братства», слухаючи чоловіка в костюмі з краваткою.

— ...Тоді вони запросили прочитати їм лекцію видатного майстра суфізму Насруддіна, — говорив він.

Коли відчинилися двері, всі глянули на Вероніку, а чоловік у костюмі обернувся до неї:

— Сідайте.

Вона присіла на підлогу поруч із світловолосою Марі, що була така агресивна під час їхньої першої зустрічі. На подив Вероніки, Марі приязно всміхнулася до неї.

Чоловік у костюмі вів далі: «Насруддін погодився прочитати лекцію о другій годині пополудні, й виглядало на те, що вона матиме великий успіх — залу на тисячу місць повністю випродали, а ще майже сімсот людей чекало назовні, щоб стежити за лекцією з великого екрана.

Рівно о другій з'явився помічник Насруддіна, оголосивши, що з певних поважних причин початок лекції затримується. Дехто обурено підвівся, почав вимагати назад свої гроші й пішов геть. Проте більшість людей залишилися як у лекційній залі, так і надворі.

О четвертій пополудні суфійського майстра все ще не було, тож люди поступово почали виходили, забираючи з каси гроші. Закінчувався робочий день; час було йти додому. О шостій годині з початкових тисячі сімсот глядачів залишилося менше сотні.

Саме тоді й з'явився Насруддін. Він здавався цілком п'яним і відразу почав залицятися до молодички, що сиділа в першому ряді.

Спантеличені люди, котрі ще там були, стали обурюватися. Як він може так поводитися після того, як змусив себе чекати аж чотири години? Лунали несхвальні коментарі, проте суфійський майстер не

звертав на них жодної уваги. Він голосно розхвалював сексуальні принади молодички, запрошуючи її поїхати з ним до Франції».

«Оце так учитель! — подумала Вероніка. Добре, що я ніколи не вірила в усі ці штучки».

«Вилаявши своїх хулителів, Насруддін спробував був підвестися, але незграбно гепнувся на підлогу. Ще більше глядачів, сповнившись огиди, пішли геть, називаючи все це чистісіньким шарлатанством і обіцяючи засудити в пресі таке ганебне явище.

Залишилося всього дев'ятеро. Як тільки вийшла остання група обурених, Насруддін звівся на ноги; він був цілковито тверезий, очі йому світилися, і весь він був уособленням мудрості й респектабельності.

— Ті, хто лишився, почують мене, — сказав він. — Ви витримали два найбільші випробування, що можуть трапитися під час духовної подорожі: у вас вистачило терпіння дочекатися слушної миті й відваги не розчаруватися в тому, що зустрінете. Саме вас я й навчатиму.

І Насруддін поділився з ними своїми знаннями з техніки суфізму».

Чоловік зупинився й витяг із кишені дивну флейту.

— Зараз зробимо коротку перерву, а тоді займемося медитацією. Члени групи підвелися. Вероніка не знала, що їй робити.

— Також вставай, — сказала Марі, схопивши її за руку. — Маємо

п'ятихвилинну перерву.

— Я краще піду, не хочу вам заважати.

Марі відвела її в куток.

— Невже ти ще нічого не навчилася, навіть з наближенням смерті?

Перестань постійно думати, що ти комусь заважаєш, когось турбуєш! Якщо комусь щось не подобається, хай нарікає! А якщо не може на це зважитись, то вже його проблема!

— Того дня, коли я до вас підійшла, я зробила те, на що раніше ніколи не відважилася б.

— А потім злякалася жарту якогось божевільного. Чому ти себе не відстоювала? Що ти боялася втратити?

— Свою гідність. Прийшла туди, куди мене не просили.

— А що таке гідність? Бажання, щоб усі тебе вважали доброю, вихованою, повною любові до ближнього? Подивись на природу довкола, переглянь кілька фільмів про тварин і зверни увагу, як вони

борються за власний простір. А тоді, до речі, ми всі були захоплені твоїм ляпасом.

Вероніка вже не мала часу боротися за простір, тож вирішила змінити тему й поцікавилася, хто той чоловік у костюмі.

— Це вже краще, — засміялася Марі. — Починаєш задавати питання, а не вагатися, випадає тобі так робити, чи ні. Він — майстер традиції суфі.

— А що таке «суфі»?

— Вовна.

Вероніка не зрозуміла. Вовна?

— Суфізм — це духовна традиція дервішів. Вчителі цієї школи не

прагнуть демонструвати свою мудрість, а їхні учні входять у транс, кружляючи в ритуальному танці.

— Який у цьому сенс?

— Я не зовсім певна, але наша група вирішила дослідити все, що колись було заборонене. Ціле життя нам вбивали в голови, що єдиною метою тих, хто присвячував себе духовному пошуку, було відвернути людей від їхніх реальних проблем. Але скажи мені: чи намагання збагнути життя не є найреальнішою проблемою?

Так, звичайно, хоча Вероніка вже не мала певності щодо справжнього значення слова «реальність».

Чоловік у костюмі — майстер суфі — знову запросив усіх сісти в коло. Забравши з вази всі квіти, крім однієї червоної троянди, він поставив її в центр кола.

— Дивіться, до чого ми дійшли, — сказала Вероніка. — Якийсь божевільний вирішив, що можна вирощувати квіти взимку, і тепер по всій Європі ми цілорічно маємо троянди. Гадаєте, цей суфі, з усіма його знаннями, спромігся б на таке?

Марі, здається, здогадалася, про що мова.

— Прибережи свою критику на потім.

— Спробую, хоча в мене залишилося тільки тепер, та й то,

здається, надто коротке.

— «Тепер» є у кожного, і воно завжди коротке, хоча, звичайно,

дехто гадає, що в них є ще минуле, в якому можна нагромаджувати речі, й майбутнє, де можна нагромадити ще більше. Між іншим, стосовно теперішнього часу, — чи ти часто мастурбуєш?

Хоча Вероніка й досі перебувала під дією заспокійлівих ліків, вона відразу пригадала найперші слова, почуті у Віллеті.

— Коли мене сюди привезли, і на мені ще було повно отих трубок для штучного дихання, я чітко почула, як хтось запропонував помастурбувати мене. Що тут діється? Чому ви марнуєте час на такі речі?

— Все це діється й там, назовні; просто тут нам не треба нічого приховувати.

— То це ви пропонували?

— Ні. Але, вважаю, тобі треба випробувати себе, і перевірити, як далеко ти зможеш зайти. Тоді наступного разу, маючи трохи терпіння, зумієш завести туди й свого партнера, не чекаючи, щоб він тебе вів. Навіть якщо тобі залишилося тільки два дні, не думаю, що варто йти з цього життя, не довідавшись, куди ти можеш зайти.

— Хіба що цим партнером буде шизофренік, який не може дочекатися, коли я йому заграю на піаніно.

— А що, дуже вродливий юнак.

Чоловік у костюмі перервав їхню розмову, закликавши до тиші. Він звелів, аби всі зосередилися на троянді й викинули з голови все зайве.

— Думки повертатимуться, але спробуйте їх уникати. Одне з двох: або ви керуєте своїм розумом, або розум керує вами. Останнє вам добре знайоме, — вас часто охоплюють страхи, неврози, непевність, позаяк ми всі схильні до самознищення.

— Не плутайте божевілля зі втратою контролю. Пам'ятайте, що в традиції суфізму майстер — Насруддін — це той, кого й називають божевільним. І саме тому, що всі вважають його ненормальним, Насруддін може говорити те, що думає, й робити все, що хоче. Так було і з середньовічними придворними блазнями: вони могли попереджати короля про небезпеки, що їх замовчували його міністри, боячись утратити посаду.

Так має бути і з вами; будьте божевільними, але поводьтеся, як нормальні. Не бійтеся бути інакшими, але навчіться робити це так, щоб не привертати зайвої уваги. Зосередьтеся на цій квітці й дозвольте проявитися вашому справжньому «Я».

— Що таке справжнє «Я»? — запитала Вероніка. Можливо, це знали всі, та їй байдуже: вона вчиться не перейматися тим, дратує вона когось, чи ні.

Суфі, здається, здивувався, але відповів.

— Це те, яка ви є, а не те, якою вас бачать інші.

Вероніка вирішила виконати вправу, зосередивши всі свої зусилля

на тому, щоб виявити, якою ж вона є. В ці дні у Віллеті вона відчула те, чого ніколи ще так сильно не відчувала — ненависть, любов, страх, цікавість і жагу до життя. Можливо, Марі має рацію: чи знає вона насправді, що таке оргазм? Чи, може, вона бувала тільки там, куди її заводили чоловіки?

Суфі почав грати на флейті. Поступово душу її оповив спокій, і вона зуміла зосередитися на троянді. Можливо, подіяли її ліки, бо відтоді, як вона вийшла з кабінету доктора Іґора, їй було неймовірно добре.

Знала, що скоро помре, чого ж боятися? Так чи так серце їй відмовить, — тож краще насолоджуйся відведеними днями й годинами, роблячи те, чого ніколи не робила!

Музика була м'яка, а тьмяне світло в кімнаті творило якусь майже релігійну атмосферу. Релігія: чому б їй не проникнути в глиб самої себе й побачити, що лишилося від її переконань та віри?


13-15 Частина (2)

— Щось не гаразд, докторе? — запитала дівчина. — Здається, ви надто занурились у світ ваших пацієнтів. - It seems that you are too immersed in the world of your patients.

Доктор Іґор проігнорував цю зухвалу заувагу. — Можете вже йти, — сказав він. "You can go," he said.

**__В__**ероніка не знала, день це чи ніч. У кабінеті доктора Іґора горіло світло, але ж він його вмикав щоранку. There was a light in Dr. Igor's office, but he turned it on every morning. Лише вийшовши в коридор і побачивши у вікні місяць, вона зрозуміла, що проспала значно довше, ніж думала.

**__** *__**

Вертаючись до палати, помітила на стіні фотографію в рамці: таким був головний майдан Любляни ще до того, як там поставили пам'ятник Прешрена; на ньому прогулювалися пари, — ймовірно, була неділя. Returning to the ward, she noticed a framed photograph on the wall: this was the main square of Ljubljana even before the monument to Preshren was erected there; couples were walking on it - it was probably Sunday.

Глянула на дату: літо 1910 року.

Літо 1910 року. Всі ці люди, діти й онуки яких уже, мабуть, повмирали, були зафіксовані у певну мить свого життя. Жінки були в пишних сукнях, а чоловіки — в жакетах та гетрах, при капелюхах та краватках (чи, за визначенням божевільних, «кольорових пасках тканини»), і кожен тримав під пахвою парасольку.

Цікаво, чи гаряче було того літа? I wonder if it was hot that summer? Мабуть, так само, як і цього, — під тридцять п'ять градусів у тіні. Якби там з'явився якийсь англієць у відповіднішому для такої спеки одязі — у шортах і сорочці з коротким рукавом, — що б тоді подумали всі ці люди? If there was an Englishman in clothes more appropriate for such heat - in shorts and a short-sleeved shirt - what would all these people think?

«Якийсь божевільний».

Вона чудово зрозуміла все, що мав на увазі доктор Іґор, як зрозуміла й те, що, попри всю отриману любов і опіку, їй бракувало однієї деталі, яка б зробила цю любов благословенною: можливості дозволити собі бодай дещицю божевілля. She understood perfectly everything that Dr. Igor meant, as well as the fact that, despite all the love and care she received, she lacked one detail that would make this love blessed: the ability to afford at least a fraction of the madness.

Батьки й далі любили б її, але, остерігаючись завдати їм прикрощів, вона не наважилася сплатити ціну власної мрії. Her parents would still love her, but, fearing to upset them, she did not dare to pay the price of her own dream. Мрію цю вона поховала в глибині пам'яті, хоч та іноді й пробуджувалася на якомусь концерті або коли вона слухала чудовий музичний запис. Проте розчарування, яке її охоплювало відразу по тому, було настільки гостре, що вона негайно знову присипляла свою мрію. However, the disappointment that gripped her immediately afterwards was so acute that she immediately put her dream to sleep again.

Вероніка з дитинства знала, що її справжнім покликанням була музика.

Вона це відчула вже під час свого першого уроку, в дванадцять років. She felt it during her first lesson, at the age of twelve. Її вчитель теж розпізнав у ній талант і заохочував стати професійною піаністкою. Але, коли вона, скажімо, раділа з перемоги на якомусь конкурсі й заявляла матері, що все інше закине і присвятить себе грі на піаніно, мати дивилася на неї з любов'ю й казала: «Ніхто, дорога моя, не заробляє на життя грою на піаніно». But when, say, she rejoiced at winning a competition and told her mother that she would give up everything else and dedicate herself to playing the piano, her mother looked at her with love and said, “No one, my dear, makes a living playing the game. on the piano. "

— Ти ж сама хотіла, щоб я брала уроки музики. - You yourself wanted me to take music lessons.

— Щоб розвинути твої артистичні здібності, тільки й того. Чоловікам це завжди подобається в їхніх дружинах; будеш розважати Men always like it in their wives; you will entertain

гостей під час вечірок. Навіть не мрій, щоб стати піаністкою, — вивчай краще право, це дуже перспективний фах. Don't even dream of becoming a pianist - study better law, it's a very promising profession.

Вероніка зробила, як радила мати, адже та мала неабиякий досвід і добре знала житейські реалії. Veronica did as her mother advised, because she had a lot of experience and knew the realities of life well. Вона закінчила школу, вступила до університету, отримала диплом, але стала врешті-решт бібліотекаркою.

__«Мені не вистачило крихти божевілля».__ "I didn't have enough crumbs of madness."

Проте, як то буває з більшістю людей, збагнула це надто пізно. However, as is the case with most people, I realized it too late.

Збиралася вже рушити далі, коли хтось узяв її за руку. She was about to move on when someone took her hand. Вона й досі була під потужною дією заспокійливого; тому й не впиралася, коли Едуард-шизофренік делікатно повів її в іншому напрямку — до вітальні. She was still under the powerful sedative; that's why she didn't resist when Edward the schizophrenic gently led her in another direction - to the living room.

Місяць і далі був молодий, і ось Вероніка вже сіла за піаніно — на мовчазне прохання Едуарда, коли з їдальні долинув чоловічий голос, що говорив з іноземним акцентом. The moon was still young, and now Veronica was sitting at the piano - at the silent request of Edward, when a male voice came from the dining room, speaking with a foreign accent. Вероніка не чула тут цього голосу раніше.

— Я зараз не хочу грати, Едуарде. Я хочу знати, що там діється, про що вони говорять, хто цей чоловік.

Едуард посміхнувся, мабуть, не зрозумівши ні слова. Але вона пригадала, що казав доктор Іґор: шизофреніки легко входять і виходять з власної реальності. But she remembered what Dr. Igor had said: schizophrenics easily come in and out of their own reality.

— Я скоро помру, — продовжила вона, сподіваючися, що її слова матимуть для нього бодай якийсь сенс. — Сьогодні смерть уже торкнула мене своїм крилом і як не завтра, то післязавтра постукає, мабуть, до моїх дверей. Не варто тобі звикати слухати піаніно щовечора.

Ні до чого не варто звикати, Едуарде. Ось глянь на мене; я знову почала радіти сонцю, горам, навіть життєвим проблемам — я почала усвідомлювати, що в безглуздості мого життя не винен ніхто, крім мене самої. Here, look at me; I began to enjoy the sun again, the mountains, even the problems of life - I began to realize that no one is to blame for the futility of my life, except myself. Я знову захотіла побачити головний майдан Любляни, відчути ненависть і любов, відчай і нудьгу — всі ці прості, нісенітні речі, з яких і складається щоденне життя, в яких і полягає радість нашого з тобою існування. I wanted to see the main square of Ljubljana again, to feel hatred and love, despair and boredom - all these simple, meaningless things that make up everyday life, in which lies the joy of our existence with you. Якби я могла звідси вибратися, я дозволила б собі крихту божевілля. Кожен з нас — божевільний, але

найбожевільніші ті, хто про це не знає; вони лише твердять те, що чують від інших. the craziest are those who do not know about it; they only claim what they hear from others.

Але тепер це неможливо, розумієш? От і ти не можеш цілісінький день чекати, поки надійде ніч і я почну грати на піаніно — бо це скоро закінчиться. So you can't wait all day until night comes and I start playing the piano - because it will end soon. Мій світ і твій світ прямують до фіналу. My world and your world are heading for the finale.

Підвелася, легенько торкнулась юнакового обличчя й рушила до їдальні. She got up, lightly touched the young man's face and walked to the dining room.

Відчинивши двері, стала свідком незвичної сцени; столи й стільці були відсунуті до стін, а посередині на підлозі сиділи члени «Братства», слухаючи чоловіка в костюмі з краваткою.

— ...Тоді вони запросили прочитати їм лекцію видатного майстра суфізму Насруддіна, — говорив він. "... Then they invited them to give a lecture by the eminent master of Sufism Nasruddin," he said.

Коли відчинилися двері, всі глянули на Вероніку, а чоловік у костюмі обернувся до неї: When the door opened, everyone looked at Veronica, and the man in the suit turned to her:

— Сідайте.

Вона присіла на підлогу поруч із світловолосою Марі, що була така агресивна під час їхньої першої зустрічі. She sat down on the floor next to the blonde Marie, who was so aggressive during their first meeting. На подив Вероніки, Марі приязно всміхнулася до неї.

Чоловік у костюмі вів далі: «Насруддін погодився прочитати лекцію о другій годині пополудні, й виглядало на те, що вона матиме великий успіх — залу на тисячу місць повністю випродали, а ще майже сімсот людей чекало назовні, щоб стежити за лекцією з великого екрана. The man in the suit continued: "Nasruddin agreed to give a lecture at two o'clock in the afternoon, and it looked like it would be a great success - the 1,000-seat hall was completely sold out, and nearly seven hundred more were waiting outside to watch the lecture from the big screen.

Рівно о другій з'явився помічник Насруддіна, оголосивши, що з певних поважних причин початок лекції затримується. Exactly at two o'clock Nasruddin's assistant appeared, announcing that for some good reason the beginning of the lecture was delayed. Дехто обурено підвівся, почав вимагати назад свої гроші й пішов геть. Some got up indignantly, demanded their money back, and walked away. Проте більшість людей залишилися як у лекційній залі, так і надворі. However, most people remained both in the lecture hall and outside.

О четвертій пополудні суфійського майстра все ще не було, тож люди поступово почали виходили, забираючи з каси гроші. Закінчувався робочий день; час було йти додому. The working day was coming to an end; it was time to go home. О шостій годині з початкових тисячі сімсот глядачів залишилося менше сотні. At six o'clock, out of the initial 1,700 spectators, less than a hundred remained.

Саме тоді й з'явився Насруддін. Він здавався цілком п'яним і відразу почав залицятися до молодички, що сиділа в першому ряді.

Спантеличені люди, котрі ще там були, стали обурюватися. Як він може так поводитися після того, як змусив себе чекати аж чотири години? Лунали несхвальні коментарі, проте суфійський майстер не

звертав на них жодної уваги. Він голосно розхвалював сексуальні принади молодички, запрошуючи її поїхати з ним до Франції».

__«Оце так учитель!__ — подумала Вероніка. — __Добре, що я ніколи не вірила в усі ці штучки».__

«Вилаявши своїх хулителів, Насруддін спробував був підвестися, але незграбно гепнувся на підлогу. Ще більше глядачів, сповнившись огиди, пішли геть, називаючи все це чистісіньким шарлатанством і обіцяючи засудити в пресі таке ганебне явище.

Залишилося всього дев'ятеро. Як тільки вийшла остання група обурених, Насруддін звівся на ноги; він був цілковито тверезий, очі йому світилися, і весь він був уособленням мудрості й респектабельності. As soon as the last group of outraged men came out, Nasruddin rose to his feet; he was completely sober, his eyes shone, and he was the epitome of wisdom and respectability.

— Ті, хто лишився, почують мене, — сказав він. — Ви витримали два найбільші випробування, що можуть трапитися під час духовної подорожі: у вас вистачило терпіння дочекатися слушної миті й відваги не розчаруватися в тому, що зустрінете. - You have withstood the two greatest trials that can happen during a spiritual journey: you have enough patience to wait for the right moment and the courage not to be disappointed in what you meet. Саме вас я й навчатиму. I will teach you.

І Насруддін поділився з ними своїми знаннями з техніки суфізму».

Чоловік зупинився й витяг із кишені дивну флейту.

— Зараз зробимо коротку перерву, а тоді займемося медитацією. Члени групи підвелися. Вероніка не знала, що їй робити.

— Також вставай, — сказала Марі, схопивши її за руку. — Маємо

п'ятихвилинну перерву.

— Я краще піду, не хочу вам заважати. - I'd better go, I do not want to disturb you.

Марі відвела її в куток. Marie led her into a corner.

— Невже ти ще нічого не навчилася, навіть з наближенням смерті? "Haven't you learned anything yet, even as death approaches?"

Перестань постійно думати, що ти комусь заважаєш, когось турбуєш! Stop constantly thinking that you are disturbing someone, bothering someone! Якщо комусь щось не подобається, хай нарікає! If someone doesn't like something, let them complain! А якщо не може на це зважитись, то вже його проблема! And if he can't decide on that, then that's his problem!

— Того дня, коли я до вас підійшла, я зробила те, на що раніше ніколи не відважилася б. - The day I approached you, I did something I would never have dared to do before.

— А потім злякалася жарту якогось божевільного. Чому ти себе не відстоювала? Що ти боялася втратити? What were you afraid of losing?

— Свою гідність. Прийшла туди, куди мене не просили. I came where I was not asked.

— А що таке гідність? Бажання, щоб усі тебе вважали доброю, вихованою, повною любові до ближнього? Do you want everyone to consider you good, educated, full of love for your neighbor? Подивись на природу довкола, переглянь кілька фільмів про тварин і зверни увагу, як вони

борються за власний простір. А тоді, до речі, ми всі були захоплені твоїм ляпасом.

Вероніка вже не мала часу боротися за простір, тож вирішила змінити тему й поцікавилася, хто той чоловік у костюмі. Veronica didn't have time to fight for space anymore, so she decided to change the subject and asked who the man in the suit was.

— Це вже краще, — засміялася Марі. — Починаєш задавати питання, а не вагатися, випадає тобі так робити, чи ні. - You start asking questions, not hesitating whether you have to do so or not. Він — майстер традиції суфі.

— А що таке «суфі»?

— Вовна.

Вероніка не зрозуміла. Вовна?

— Суфізм — це духовна традиція дервішів. Вчителі цієї школи не

прагнуть демонструвати свою мудрість, а їхні учні входять у транс, кружляючи в ритуальному танці. they seek to demonstrate their wisdom, and their disciples enter a trance, circling in a ritual dance.

— Який у цьому сенс?

— Я не зовсім певна, але наша група вирішила дослідити все, що колись було заборонене. Ціле життя нам вбивали в голови, що єдиною метою тих, хто присвячував себе духовному пошуку, було відвернути людей від їхніх реальних проблем. Але скажи мені: чи намагання збагнути життя не є найреальнішою проблемою?

Так, звичайно, хоча Вероніка вже не мала певності щодо справжнього значення слова __«реальність».__ Yes, of course, although Veronica was no longer sure of the true meaning of the word "reality."

Чоловік у костюмі — майстер суфі — знову запросив усіх сісти в коло. Забравши з вази всі квіти, крім однієї червоної троянди, він поставив її в центр кола. Taking all the flowers from the vase, except for one red rose, he placed it in the center of the circle.

— Дивіться, до чого ми дійшли, — сказала Вероніка. "Look what we've come to," said Veronica. — Якийсь божевільний вирішив, що можна вирощувати квіти взимку, і тепер по всій Європі ми цілорічно маємо троянди. Гадаєте, цей суфі, з усіма його знаннями, спромігся б на таке? Do you think this Sufi, with all his knowledge, would be able to do this?

Марі, здається, здогадалася, про що мова. Marie seems to have guessed what it was about.

— Прибережи свою критику на потім. - Save your criticism for later.

— Спробую, хоча в мене залишилося тільки тепер, та й то, - I'll try, although I have only now, and even then,

здається, надто коротке. seems too short.

— «Тепер» є у кожного, і воно завжди коротке, хоча, звичайно,

дехто гадає, що в них є ще минуле, в якому можна нагромаджувати речі, й майбутнє, де можна нагромадити ще більше. some think they have a past where they can pile things up and a future where they can pile up even more. Між іншим, стосовно теперішнього часу, — чи ти часто мастурбуєш? By the way, regarding the present time - do you masturbate often?

Хоча Вероніка й досі перебувала під дією заспокійлівих ліків, вона відразу пригадала найперші слова, почуті у Віллеті.

— Коли мене сюди привезли, і на мені ще було повно отих трубок для штучного дихання, я чітко почула, як хтось запропонував помастурбувати мене. Що тут діється? Чому ви марнуєте час на такі речі?

— Все це діється й там, назовні; просто тут нам не треба нічого приховувати. - All this is happening there, outside; just here we do not need to hide anything.

— То це ви пропонували? - So you offered it?

— Ні. Але, вважаю, тобі треба випробувати себе, і перевірити, як далеко ти зможеш зайти. But I think you need to test yourself and see how far you can go. Тоді наступного разу, маючи трохи терпіння, зумієш завести туди й свого партнера, не чекаючи, щоб він тебе вів. Then next time, with a little patience, you will be able to get your partner there without waiting for him to lead you. Навіть якщо тобі залишилося тільки два дні, не думаю, що варто йти з цього життя, не довідавшись, куди ти можеш зайти. Even if you only have two days left, I don't think it's worth leaving this life without knowing where you can go.

— Хіба що цим партнером буде шизофренік, який не може дочекатися, коли я йому заграю на піаніно. - Unless this partner is a schizophrenic who can't wait for me to play the piano for him.

— А що, дуже вродливий юнак. - And what, a very handsome young man.

Чоловік у костюмі перервав їхню розмову, закликавши до тиші. Він звелів, аби всі зосередилися на троянді й викинули з голови все зайве. He ordered everyone to focus on the rose and get rid of everything.

— Думки повертатимуться, але спробуйте їх уникати. Одне з двох: або ви керуєте своїм розумом, або розум керує вами. One of two things: either you control your mind or your mind controls you. Останнє вам добре знайоме, — вас часто охоплюють страхи, неврози, непевність, позаяк ми всі схильні до самознищення. The latter is well known to you - you are often overwhelmed by fears, neuroses, uncertainty, because we are all prone to self-destruction.

— Не плутайте божевілля зі втратою контролю. Пам'ятайте, що в традиції суфізму майстер — Насруддін — це той, кого й називають божевільним. І саме тому, що всі вважають його ненормальним, Насруддін може говорити те, що думає, й робити все, що хоче. And precisely because everyone thinks he is crazy, Nasruddin can say what he thinks and do whatever he wants. Так було і з середньовічними придворними блазнями: вони могли попереджати короля про небезпеки, що їх замовчували його міністри, боячись утратити посаду. So it was with medieval court jesters: they could warn the king of the dangers that were silenced by his ministers for fear of losing office.

Так має бути і з вами; будьте божевільними, але поводьтеся, як нормальні. So it should be with you; be crazy, but behave like normal. Не бійтеся бути інакшими, але навчіться робити це так, щоб не привертати зайвої уваги. Don't be afraid to be different, but learn to do it so as not to attract too much attention. Зосередьтеся на цій квітці й дозвольте проявитися вашому справжньому «Я». Focus on this flower and allow your true self to manifest.

— Що таке справжнє «Я»? — запитала Вероніка. Можливо, це знали всі, та їй байдуже: вона вчиться не перейматися тим, дратує вона когось, чи ні. Maybe everyone knew that, but she didn't care: she was learning not to worry about whether she was annoying someone or not.

Суфі, здається, здивувався, але відповів.

— Це те, __яка ви є__, а не те, якою вас бачать інші. - This is what you are, not how others see you.

Вероніка вирішила виконати вправу, зосередивши всі свої зусилля

на тому, щоб виявити, якою ж вона є. В ці дні у Віллеті вона відчула те, чого ніколи ще так сильно не відчувала — ненависть, любов, страх, цікавість і жагу до життя. to find out what it is. These days in Villette, she felt something she had never felt so much before - hatred, love, fear, curiosity and thirst for life. Можливо, Марі має рацію: чи знає вона насправді, що таке оргазм? Чи, може, вона бувала тільки там, куди її заводили чоловіки? Or maybe she was only where she was taken by men?

Суфі почав грати на флейті. Поступово душу її оповив спокій, і вона зуміла зосередитися на троянді. Можливо, подіяли її ліки, бо відтоді, як вона вийшла з кабінету доктора Іґора, їй було неймовірно добре.

Знала, що скоро помре, чого ж боятися? Так чи так серце їй відмовить, — тож краще насолоджуйся відведеними днями й годинами, роблячи те, чого ніколи не робила!

Музика була м'яка, а тьмяне світло в кімнаті творило якусь майже релігійну атмосферу. Релігія: чому б їй не проникнути в глиб самої себе й побачити, що лишилося від її переконань та віри?