6 Частина (2)
Гайт стиснув губи, а потім сказав:
— Щоб я вас знищив.
Відвертість цієї фрази вразила Пола. Але як іще міг відповісти
дзен-сунітський ментат? Навіть бувши гхолою, ментат не міг казати нічого, крім правди, тим паче ментат із внутрішнім спокоєм дзен-суніта. То був людський комп'ютер, розум і нервова система, пристосовані до виконання завдань, які колись давно давали ненависним машинам. А те, що він заодно ще й дзенсуніт, гарантувало подвійну чесність... якщо тільки тлейлаксу не вбудували в цю плоть чогось іще дивнішого.
Чому, наприклад, у нього механічні очі? Тлейлаксу вихвалялися механічними очима свого виробництва, запевняючи, що вони перевершують оригінал. Дивно лише, що самі вони їх не використовують.
Пол глянув на шпигунське вічко Алії. Він прагнув її присутності та порад, адже ці поради не були б затуманені почуттям відповідальності й обов'язку.
Він іще раз подивився на гхолу. Такий подарунок не жарт. Чесний у найнебезпечніших запитаннях.
«Я знаю, що це спрямована проти мене зброя, — подумав Пол, — але це нічого не змінює».
— Що я маю робити, аби захиститися від тебе? — спитав він. Це була пряма мова, без імператорського «ми»: просто запитання, яким він міг би заморочити давнього Дункана Айдаго.
— Відішліть мене геть, мілорде.
Пол заперечно похитав головою.
— Як ти мене знищиш?
Гайт глянув на вартових, які після відходу Стілґара пересунулися ближче до Пола. Обернувся, обвів залу поглядом, перевів свої металеві очі на Пола, кивнув.
— Це місце, де людина віддаляється від інших людей. І воно свідчить про таку потугу, яку можна споглядати, лише пам'ятаючи про скінченність усіх речей. Чи мій пан здобув це становище завдяки своїм талантам провидця?
Пол забарабанив пальцями по підлокітниках трону. Ментат шукав даних, але запитання його стривожило.
— Я здобув це становище завдяки сильним рішенням... які не завжди випливали з інших моїх... здібностей.
— Сильні рішення... — промовив Гайт. — Це гартує людське життя. Але, нагріваючи шляхетний метал і даючи йому повільно остигати, без занурення в холодну воду, його можуть зробити м'яким.
— Ти хочеш замилити мені очі дзен-сунітським лепетом? — спитав Пол.
— Дзен-суніти знають інші шляхи дослідження, ніж замилювання очей.
Пол провів язиком по губах, глибоко вдихнув і привів свої думки до притаманної ментатам рівноваги. Довкола нього кружляли заперечні відповіді. Ніхто не сподівався, що він бігцем мчатиме за гхолою, занедбавши інші обов'язки. Ні, це не так. Чому він ментат-дзен-суніт? Філософія... слова... споглядання... внутрішній пошук... Йому також бракувало вихідних даних.
— Потребуємо більше даних, — пробурмотів він.
— Потрібні ментатові факти не можна намести мітелочкою, як ото мимоволі збирають пилок на одязі, коли проходять через квітуче поле, — сказав Гайт. — Пилок слід уважно збирати й аналізувати під багаторазовим збільшенням.
—Мусиш навчити мене дзен-сунітської риторики, — промовив Пол.
Металеві очі Гайта на мить сяйнули в його бік, а тоді він промовив:
— Мілорде, так, можливо, і було задумано.
«Притупити мою волю словами й ідеями?» — спитав себе Пол.
— Ідей найбільше слід боятися, коли вони стають діями, — сказав він уголос.
— Відішліть мене від себе, сір, — озвався Гайт голосом Дункана Айдаго, який непокоївся за свого «юного пана».
Пол відчув, що потрапив у пастку цього голосу. Не міг відіслати його від себе, навіть коли це був голос гхоли.
— Залишишся, — сказав він, — і ми обоє будемо обережними. Гайт уклонився, скоряючись.
Пол глянув на шпигунське вічко, благаючи очима, щоб Алія
взяла дарунок у свої руки та витягла з нього всі таємниці. Гхоли були примарами, якими лякали дітей. Ніколи не думав, що познайомиться з одним із них. Щоб його збагнути, мусив вивищитися над співчуттям... і не був певен, що зможе це зробити. Дункан... Дункан... Чи була хоча б часточка Айдаго в цій скроєній до ладу плоті? Та й не плоть це насправді... це саван у формі тіла. Айдаго вічно лежатиме мертвим на долівці Арракінської печери. З металевих очей дивився його привид. У цій воскреслій плоті поруч жили дві істоти, і одна з них була загрозливою, ховаючи свою силу та справжню суть за єдиною й неповторною зовнішністю.
Заплющивши очі, Пол дозволив давнім видінням просочитися крізь його свідомість. І нараз духи любові та ненависті почали фонтаном вистрілювали з глибин схвильованого моря — і жодна скеля не височіла над цим хаосом, і жодного тобі надійного місця, з якого можна б роззирнутися посеред буремних вод.
«Чому жодне видіння не показало мені цього нового Дункана Айдаго? — питав він себе. — Хто приховує Час від ясновидця? Очевидно, інші ясновидці».
Пол розплющив очі й запитав:
— Гайте, ти маєш здібності провидця?
— Ні, мілорде.
У його голосі звучала щирість. Звичайно, гхола міг і не знати,
що володіє цими здібностями. Але це заважало б йому виконувати обов'язки ментата. Яким же був прихований задум?
Давні візії кружляли довкола Пола. Чи доведеться йому вибрати страшний шлях? Спотворений Час натякав на роль гхоли в цьому жахливому майбутньому. Невже це безвихідь, хай що б він зробив?
Розлучися... розлучися... розлучися...
Ця думка забриніла йому в голові.
Алія сиділа вгорі у своїй схованці, спершись підборіддям на ліву руку й дивлячись на гхолу. Магічна привабливість Гайта вразила і її. Тлейлаксанська реставрація дала йому юність і виразну невинність, що промовляли до неї. Вона зрозуміла безсловесне благання Пола. Коли оракул підводить, удаються до послуг справжніх шпигунів і фізичних сил. Однак вона задумувалася, звідки взялося в неї бажання прийняти цей виклик. Вона відчувала прагнення бути поруч із цим новим чоловіком, може, навіть торкнутися його.
«Він небезпечний для нас обох», — подумала Алія.