Карлсон виступає з ученим собакою Альбергом (1)

Другого ранку заспаний патлатий хлопчик у смугастій блакитній піжамі приплентався босоніж до мами на кухню. Боссе і Бетан уже пішли до школи, а тато на

роботу. В Малого уроки починалися дещо пізніше, і це було так добре, бо він хотів уранці лишитися бодай на трошки вдвох із мамою. Little's lessons started a little later, and it was so good, because he wanted to spend at least a little time alone with his mother in the morning. Хоч він був уже великий хлопець і ходив до школи, проте любив посидіти в мами на колінах, коли ніхто не бачив. Although he was already a big boy and went to school, he liked to sit on his mother's lap when no one was looking.

Так гарно було поговорити з мамою, а коли вона мала час — то й разом поспівати або розповісти одне одному казку. It was so nice to talk with my mother, and when she had time to sing together or tell each other a fairy tale.

Мама сиділа біля столу, читала газету й пила каву. Малий мовчки виліз до неї на коліна. Мама ніжно пригорнула його до себе, і так вони сиділи, аж поки Малий остаточно прогнав сон.

Учора ввечері мама й тато гуляли трохи довше, ніж звичайно, і коли повернулися додому, Малий уже спав у своєму ліжку. Він розкинувся уві сні. Підтикуючи його, мама помітила, що в простирадлі вирізано дві дірки, і все воно було таке брудне, немов хтось навмисне пописав його вуглиною. Pushing him, my mother noticed that there were two holes cut in the sheet, and it was all so dirty, as if someone had deliberately peed on it with charcoal. "Не дивно, що він так швидко заснув",— подумала мама. Тепер, коли її шибеник сидів у неї на колінах, вона вирішила не відпускати його від себе, аж поки дізнається, хто це зробив. Now that her hangman was sitting in her lap, she was determined not to let him go until she found out who did it.

— Слухай, Малий,— почала вона,— я б дуже хотіла знати, хто це вирізав дірки в твоєму простирадлі. Тільки не згадуй мені про Карлсона, що живе на даху! Just don't tell me about Carlson, who lives on the roof!

Малий мовчав і напружено думав. The boy was silent and thought hard. Адже їх таки вирізав Карлсон, а мама веліла йому й не згадувати про нього! Краще вже тоді нічого не казати й про злодіїв, бо ж мама однаково не повірить йому. It's better not to say anything about the thieves even then, because my mother still won't believe him.

— Ну? — наполягала мама, не дочекавшись відповіді. - mother insisted, not waiting for an answer. [346]

— А ви не могли б спитати про це в Гунілли? "Couldn't you ask Gunilla about it?" — хитро сказав Малий, а сам подумав: "Нехай Гунілла розповість мамі, як усе було насправді, адже мама їй більше йнятиме віри!" - said Malyi slyly, and he thought to himself: "Let Gunilla tell her mother how everything really was, because mother will no longer believe her!"

"Он воно що, то це Гунілла зіпсувала простирадло",— подумала мама. "Well, it's Gunilla who ruined the sheet," thought my mother. І зраділа, що її син — такий гарний хлопчик, не наговорює на інших, а хоче, щоб Гунілла сама призналася в усьому. And she was glad that her son is such a handsome boy, he does not talk to others, but wants Gunilla to confess everything herself.

Мама ніжно обняла Малого. Mom gently hugged Maly. Вона вирішила нічого більше тепер не розпитувати за простирадло, а при нагоді поговорити як слід з Гуніллою. She decided not to ask anything more about the sheet now, but to have a proper talk with Gunilla when she had the chance.

— Ти, видно, дуже любиш Гуніллу? - You obviously love Gunilla very much? — сказала мама.

— Еге ж, люблю,— відповів Малий. "Yes, I love you," answered Maly.

Мама знов почала читати газету, а Малий тихенько сидів у неї на колінах і думав

собі про своє.

Кого ж він усе-таки любить? Who does he love anyway? Насамперед і найдужче... маму, потім тата. First and hardest... mom, then dad. Любить він He loves

ще Боссе і Бетан... Так, здебільшого він їх справді любить... особливо Боссе. also Bosse and Bethan... Yes, for the most part he really loves them... especially Bosse. Проте часом він такий сердитий на них, що ладен хтозна-що з ними зробити. However, sometimes he is so angry with them that he is ready to do who knows what with them. Карлсона, що живе на даху, він також любить. І Гуніллу. Мабуть, він одружиться з нею, коли виросте, бо хоч-не-хоч, а жінку треба мати кожному. Probably, he will marry her when he grows up, because no matter what, everyone should have a woman. Звичайно, найкраще було б одружитися з мамою... але це, здається, неможливо. Of course, the best thing would be to marry my mother...but that doesn't seem possible.

І раптом Малому сяйнула думка, що дуже його стурбувала. And suddenly a thought dawned on Malo, which worried him a lot. [347]

— Слухайте, мамо,— занепокоєно спитав він.— А коли Боссе виросте великий і помре, я повинен буду одружитися з його жінкою? "Listen, mother," he asked worriedly. "And when Bosse grows up and dies, will I have to marry his wife?"

Мама здивовано відсунула від себе чашку з кавою. Mom pushed the coffee cup away from her in surprise.

— Чого це тобі раптом спало таке на думку? - Why did you suddenly think of such a thing? — спитала вона.

В її голосі бринів сміх, і Малий злякався, що сказав якусь дурницю, тому не хотів говорити далі. There was laughter in her voice, and Maly was afraid that he had said something stupid, so he did not want to speak further. Але мама наполягала: But mother insisted:

— Чому ти так думаєш? - Why do you think so?

— Таж мені дістався старий велосипед Боссе,— пояснив Малий.— І його старі ковзани... І ті ковзани, що він катався, коли був такий, як я... Я доношую його старі піжами, капці і все інше...

— Ну, а старої жінки Боссе тобі не дістанеться, я твердо обіцяю,— поважно вже сказала мама. "Well, you won't get Bosse's old woman, I firmly promise," Mom had already said solemnly.

— А чи не можна мені буде одружитися з вами? - Will it be possible for me to marry you? — спитав Малий.

— Очевидно, ні,— відповіла мама.— Адже я одружена вже з татом. "Obviously not," answered my mother. "After all, I'm already married to my father."

Так, це була правда. Yes, it was true.

— Як погано вийшло, що і я, і тато любимо вас,— незадоволено сказав Малий. Мама засміялася і сказала:

— Якщо ви обидва любите мене, то виходить, я справді гарна. "If you both love me, then I'm really pretty."

— Добре вам так казати,— зітхнув малий.— Ну що ж, доведеться одружуватися з Гуніллою. - It's good for you to say so, - sighed the little one. - Well, you will have to marry Gunilla. Нічого не вдієш. You don't do anything.

І Малий задумався. And Maly thought. Він міркував про те, що йому, певне, буде не так уже й приємно жити.весь час разом з Гуніллою. Адже вона часом буває така марудна. Добре жити з мамою, татом, Боссе й Бетан. За дружиною він би не нудьгував.

— Я куди більше хотів би мати собаку, ніж дружину. Мамо, то я ніколи й не дістану пса? [348]

Мама зітхнула. Знову він почав про свого собаку. Ці розмови були майже такі самі нестерпні, як і про Карлсона, що живе на даху.

— Знаєш, Малий,— мовила вона,— я думаю, що тобі пора одягатися, бо ти спізнишся до школи.

— Ви завжди так,— з докором сказав Малий.— Як тільки я починаю розмову про собаку, згадуєте мені про школу!

Сьогодні Малому було приємно йти до школи, бо він мав багато чого обміркувати з Гуніллою та Крістером.

Додому вони йшли разом, як завжди, і Малий тішився, бо ж Крістер і Гунілла теж були вже знайомі з Карлсоном.

— Він такий веселий, еге ж? — сказала Гунілла.— Як ти гадаєш, він сьогодні знову прилетить?

— Не знаю,— відповів Малий.— Він каже тільки, що прилетить приблизно, а це означає — коли йому заманеться.

— Сподіваюся, він прилетить приблизно сьогодні,— мовив Крістер.— Можна, ми з Гуніллою підемо до тебе?

— Звичайно, можна,— відповів Малий.

Раптом з'явилася ще одна істота, що захотіла йти разом з ними. Саме тоді, як діти

мали переходити вулицю, до Малого підбіг чорний невеличкий пудель. Він обнюхав коліна Малого й привітно дзявкнув.

— Гляньте, який гарненький песик! — радісно вигукнув Малий.— Він, певне, боїться машин на вулиці і просить, щоб я перевів його на той бік!

Малий залюбки переводив би його через усі перехрестя в місті. Мабуть, песик відчував це: він вистрибом біг бруківкою, намагаючись триматися якнайближче до ніг Малого. [349]

— Ох, який він гарний,— сказала Гунілла.— Ходи сюди, песику!

— Ні, він хоче йти зі мною,— сказав Малий і взяв цуценя за нашийника.— Він уже полюбив мене.

— Мене він теж полюбив,— сказала Гунілла. Песик, здавалося, ладен був любити весь світ, аби тільки його любили. А Малий полюбив його. О, як він його полюбив! Він нахилився й почав голубити песика [350] та називати його найніжнішими словами — виходило, що то найкращий, наймиліший, найдорожчий собака на світі. He bent down and began petting the dog [350] and calling it the most tender words - it turned out that it was the best, sweetest, dearest dog in the world. Цуцик помахував хвостиком і, мабуть, теж так думав. Він радісно підстрибував, гавкав, а як діти завернули на свою вулицю, побіг слідом за ними. Малий враз загорівся божевільною думкою.

— Певне, йому ніде жити! — сказав він.— Певне, в цього песика немає господаря!

— Що ти вигадуєш! Звичайно, є,— мовив Крістер.

— Звідки ти знаєш, що є? — сердито спитав Малий.— Звідки, га?

Хіба міг зрозуміти Крістер, що означає не мати собаки, ніякого собаки! Адже в

нього самого був Йофа!

— Ходи до мене, песику! — покликав Малий, дедалі більше вмовляючи себе, що

цуценяті ніде жити.

— Гляди, щоб він не пішов за тобою додому,— попередив Крістер.

— А я цього й хочу,— відповів Малий.— Нехай іде. І цуцик справді подався за ними.

Так вони дійшли до самого будинку, де жив Малий. Тоді Малий узяв цуценя на руки й поніс нагору.

— Я спитаю мами, чи можна мені залишити його в себе,— схвильовано сказав він.

Та мами не було вдома. На столі в кухні лежала записка, і Малий довідався з неї, що мама внизу, в пральні, і що він може зайти до неї, коли йому чогось треба.

Тим часом песик, немов ракета, помчав до кімнати Малого. In the meantime, the dog, like a rocket, rushed to Maly's room. Діти кинулися за ним. Малий нетямився з радощів.

— Він хоче жити в мене! — вигукнув він.

Цієї самої миті у вікно залетів Карлсон, що живе на даху.

— Гей-гоп! — крикнув він.— Це ви собаку випрали, що на ньому так збіглася

шерсть? [351]

— Це ж не Йофа, хіба ти не бачиш? — сказав Малий.— Це мій собака.

— Ні, не твій,— заперечив Крістер.

— У тебе нема собаки,— озвалась і собі Гунілла.

— А от у мене там, нагорі, тисячі собак,— сказав Карлсон.— Найкращий у світі "But I have thousands of dogs up there," Carlson said. "The best in the world."

собачник — це...

— Щось я не бачив ніяких собак, коли був у тебе,— перебив його Малий. "For some reason, I didn't see any dogs when I was at your place," Maly interrupted him.

— То їх просто не було вдома,— пояснив Карлсон.— Вони всі порозліталися. - Then they were simply not at home, - explained Carlson. - They all scattered. Адже мої собаки вміють літати, як і я.

Малий не слухав Карлсона. Тисячі собак, що вміють літати, не могли зрівнятися з його маленьким ласкавим цуценям.

— Ні, я таки думаю, що в нього нема господаря,— знову сказав він.

Гунілла нахилилась до собаки.

— Принаймні на нашийнику в нього написано "Аль-берг",— мовила вона.

— Звісно, це прізвище його господаря,— додав Крістер.

— А може, той Альберг уже помер? — сказав Малий.— А як він навіть живий, то не

любить собаки, бо не дбає про нього.

Раптом у Малого з'явилась інша чудова думка.

— А може, це собаку звуть Альбергом? - Or maybe this dog's name is Alberg? — сказав він і з надією глянув на Крістера й

Гуніллу.

Але ті лише засміялися.

— У мене багато собак теж звуться Альбергами,— мовив Карлсон.— Гей-гоп, "I have a lot of dogs named Alberg, too," said Carlson. "Hey-hop,

Альбергу!

Цуценя підстрибнуло до Карлсона й весело загавкало. The puppy jumped up to Carlson and barked merrily.

— Ось бачите! — вигукнув Малий.— Він знає, що його звуть Альберг! Ходи сюди,

любий Альбергу!

Гунілла знову схопила цуценя. [352]

— На нашийнику є й номер телефону,— безжально сказала вона.

— Ну й що ж, собака має власний телефон,— мовив Карлсон.— Скажи йому, хай

зателефонує й попередить свою господиню, що повернеться пізно. Мої собаки завше телефонують, коли затримуються.

Він погладив цуценя пухкою ручкою.

— Один із моїх собак — до речі, його теж звати Альберг — якось днями затримався,— вів далі Карлсон,— і хотів зателефонувати додому, щоб попередити мене, але трохи переплутав номер і попав до старої майорихи, що живе на Кунгсгольмі. Коли вона збагнула, що біля телефону собака, то сказала: "Ви набрали не собачий номер".— "Чого ж ви тоді відгавкуєтеся?" — ввічливо спитав Альберг. От який він розумний пес!

Малий не слухав Карлсона. Його тепер ніщо не цікавило, крім цуценяти. He was now interested in nothing but the puppy. І навіть, як Карлсон заявив, що хотів би трохи погратися, Малий не звернув на нього уваги. Тоді Карлсон відкопилив спідню губу й сказав:

— Я не граюся! Ти тільки й знаєш, що своє цуценя, а мені хочеться чимось розважитись.

Гунілла й Крістер підтримали його. Карлсон миттю перестав супитись.

— Давайте влаштуємо виставу,— запропонував він.— Відгадайте, хто найкращий у світі штукар?

Малий, Гунілла й Крістер відразу вгадали: мабуть, Карлсон, що живе на даху.

— Отже ми домовилися, що влаштуємо виставу,— сказав Карлсон.

— Так,— відповіли діти.

— І домовилися, що вхідний квиток коштуватиме один цукерок,— вів далі Карлсон.

— Так,— погодились діти.

— І ще ми домовимося, що всі цукерки підуть на благодійну справу,— мовив

Карлсон. [353]

— Хай буде так,— сказали діти трохи здивовано.

— І що є тільки одна благодійна справа — догоджати Карлсонові, що живе на даху. Діти ззирнулися.

— А може...— почав Крістер.

— Ми домовилися! — закричав Карлсон.— А то я не граюся.

Так і домовились: усі цукерки забере Карлсон, що живе на даху.

Крістер і Гунілла помчали на вулицю й розповіли всім дітям, що нагорі в Малого

зараз почнеться велика вистава. І всі, хто мав хоч п'ять ере, подався до крамнички купувати "вхідний цукерок".

Потім Гунілла стала біля дверей до кімнати Малого: вона відбирала цукерки і клала їх у коробку. На коробці кольоровим олівцем написано: "На добродійні заходи".

Посеред кімнати Крістер поставив в один ряд стільці — там мали сидіти глядачі. Куток кімнати завісили ковдрою. Звідти долинав шепіт і собачий гавкіт.

— Що нам показуватимуть? — спитав один хлопчик, на ім'я Кірре.— Коли якусь дурницю, то я заберу назад свій цукерок.

Ні Малий, ні Гунілла, ні Крістер не любили Кірре: йому завжди щось не подобалося.

Та ось нарешті з-за ковдри з'явився Малий. Він тримав на руках цуценя.

— Зараз ви побачите найкращого в світі штукаря і вчену собаку Альберга,— виголосив він.

— Як вам уже сказали... виступає найкращий у світі штукар,— почувся з-за ковдри голос, і перед глядачами з'явився Карлсон. Голову йому прикрашав циліндр, що належав татові Малого, а на плечі Карлсон накинув мамин картатий фартух, зав'язавши його поворозки спереду в розкішний бант. Фартух правив Карлcонові [354] за чорний плащ, такий, як звичайно носять штукарі. Всі заплескали в долоні. Всі, крім Кірре.

Карлсон самовдоволено вклонився. Потім скинув з голови циліндра й показав усім, що циліндр порожній,— так само, як роблять штукарі.

— Прошу, шановні панове, переконайтеся, що в циліндрі нічого нема, анічогісінько!

"Зараз він витягне звідти кролика,— подумав Малий, бо таке він бачив колись у цирку.— Ото буде дивина, як Карлсон справді витягне з циліндра кролика!"

— Як я вже сказав, тут нічого немає,— похмуро вів далі Карлсон.— І не буде, коли ви сюди самі нічого не покладете,— додав він.— Я бачу, що тут сидять [355] малі ненажери і їдять цукерки. Зараз ми пустимо циліндр по колу, і кожен із вас покладе в нього по цукерку. Все це піде теж на благодійну справу.