×

Ми використовуємо файли cookie, щоб зробити LingQ кращим. Відвідавши сайт, Ви погоджуєтесь з нашими cookie policy.


image

"Малий і Карлсон, що живе на даху" Астрід Ліндгрен, Карлсон виступає з ученим собакою Альбергом (1)

Карлсон виступає з ученим собакою Альбергом (1)

Другого ранку заспаний патлатий хлопчик у смугастій блакитній піжамі приплентався босоніж до мами на кухню. Боссе і Бетан уже пішли до школи, а тато на

роботу. В Малого уроки починалися дещо пізніше, і це було так добре, бо він хотів уранці лишитися бодай на трошки вдвох із мамою. Хоч він був уже великий хлопець і ходив до школи, проте любив посидіти в мами на колінах, коли ніхто не бачив.

Так гарно було поговорити з мамою, а коли вона мала час — то й разом поспівати або розповісти одне одному казку.

Мама сиділа біля столу, читала газету й пила каву. Малий мовчки виліз до неї на коліна. Мама ніжно пригорнула його до себе, і так вони сиділи, аж поки Малий остаточно прогнав сон.

Учора ввечері мама й тато гуляли трохи довше, ніж звичайно, і коли повернулися додому, Малий уже спав у своєму ліжку. Він розкинувся уві сні. Підтикуючи його, мама помітила, що в простирадлі вирізано дві дірки, і все воно було таке брудне, немов хтось навмисне пописав його вуглиною. "Не дивно, що він так швидко заснув",— подумала мама. Тепер, коли її шибеник сидів у неї на колінах, вона вирішила не відпускати його від себе, аж поки дізнається, хто це зробив.

— Слухай, Малий,— почала вона,— я б дуже хотіла знати, хто це вирізав дірки в твоєму простирадлі. Тільки не згадуй мені про Карлсона, що живе на даху!

Малий мовчав і напружено думав. Адже їх таки вирізав Карлсон, а мама веліла йому й не згадувати про нього! Краще вже тоді нічого не казати й про злодіїв, бо ж мама однаково не повірить йому.

— Ну? — наполягала мама, не дочекавшись відповіді. [346]

— А ви не могли б спитати про це в Гунілли? — хитро сказав Малий, а сам подумав: "Нехай Гунілла розповість мамі, як усе було насправді, адже мама їй більше йнятиме віри!"

"Он воно що, то це Гунілла зіпсувала простирадло",— подумала мама. І зраділа, що її син — такий гарний хлопчик, не наговорює на інших, а хоче, щоб Гунілла сама призналася в усьому.

Мама ніжно обняла Малого. Вона вирішила нічого більше тепер не розпитувати за простирадло, а при нагоді поговорити як слід з Гуніллою.

— Ти, видно, дуже любиш Гуніллу? — сказала мама.

— Еге ж, люблю,— відповів Малий.

Мама знов почала читати газету, а Малий тихенько сидів у неї на колінах і думав

собі про своє.

Кого ж він усе-таки любить? Насамперед і найдужче... маму, потім тата. Любить він

ще Боссе і Бетан... Так, здебільшого він їх справді любить... особливо Боссе. Проте часом він такий сердитий на них, що ладен хтозна-що з ними зробити. Карлсона, що живе на даху, він також любить. І Гуніллу. Мабуть, він одружиться з нею, коли виросте, бо хоч-не-хоч, а жінку треба мати кожному. Звичайно, найкраще було б одружитися з мамою... але це, здається, неможливо.

І раптом Малому сяйнула думка, що дуже його стурбувала. [347]

— Слухайте, мамо,— занепокоєно спитав він.— А коли Боссе виросте великий і помре, я повинен буду одружитися з його жінкою?

Мама здивовано відсунула від себе чашку з кавою.

— Чого це тобі раптом спало таке на думку? — спитала вона.

В її голосі бринів сміх, і Малий злякався, що сказав якусь дурницю, тому не хотів говорити далі. Але мама наполягала:

— Чому ти так думаєш?

— Таж мені дістався старий велосипед Боссе,— пояснив Малий.— І його старі ковзани... І ті ковзани, що він катався, коли був такий, як я... Я доношую його старі піжами, капці і все інше...

— Ну, а старої жінки Боссе тобі не дістанеться, я твердо обіцяю,— поважно вже сказала мама.

— А чи не можна мені буде одружитися з вами? — спитав Малий.

— Очевидно, ні,— відповіла мама.— Адже я одружена вже з татом.

Так, це була правда.

— Як погано вийшло, що і я, і тато любимо вас,— незадоволено сказав Малий. Мама засміялася і сказала:

— Якщо ви обидва любите мене, то виходить, я справді гарна.

— Добре вам так казати,— зітхнув малий.— Ну що ж, доведеться одружуватися з Гуніллою. Нічого не вдієш.

І Малий задумався. Він міркував про те, що йому, певне, буде не так уже й приємно жити.весь час разом з Гуніллою. Адже вона часом буває така марудна. Добре жити з мамою, татом, Боссе й Бетан. За дружиною він би не нудьгував.

— Я куди більше хотів би мати собаку, ніж дружину. Мамо, то я ніколи й не дістану пса? [348]

Мама зітхнула. Знову він почав про свого собаку. Ці розмови були майже такі самі нестерпні, як і про Карлсона, що живе на даху.

— Знаєш, Малий,— мовила вона,— я думаю, що тобі пора одягатися, бо ти спізнишся до школи.

— Ви завжди так,— з докором сказав Малий.— Як тільки я починаю розмову про собаку, згадуєте мені про школу!

Сьогодні Малому було приємно йти до школи, бо він мав багато чого обміркувати з Гуніллою та Крістером.

Додому вони йшли разом, як завжди, і Малий тішився, бо ж Крістер і Гунілла теж були вже знайомі з Карлсоном.

— Він такий веселий, еге ж? — сказала Гунілла.— Як ти гадаєш, він сьогодні знову прилетить?

— Не знаю,— відповів Малий.— Він каже тільки, що прилетить приблизно, а це означає — коли йому заманеться.

— Сподіваюся, він прилетить приблизно сьогодні,— мовив Крістер.— Можна, ми з Гуніллою підемо до тебе?

— Звичайно, можна,— відповів Малий.

Раптом з'явилася ще одна істота, що захотіла йти разом з ними. Саме тоді, як діти

мали переходити вулицю, до Малого підбіг чорний невеличкий пудель. Він обнюхав коліна Малого й привітно дзявкнув.

— Гляньте, який гарненький песик! — радісно вигукнув Малий.— Він, певне, боїться машин на вулиці і просить, щоб я перевів його на той бік!

Малий залюбки переводив би його через усі перехрестя в місті. Мабуть, песик відчував це: він вистрибом біг бруківкою, намагаючись триматися якнайближче до ніг Малого. [349]

— Ох, який він гарний,— сказала Гунілла.— Ходи сюди, песику!

— Ні, він хоче йти зі мною,— сказав Малий і взяв цуценя за нашийника.— Він уже полюбив мене.

— Мене він теж полюбив,— сказала Гунілла. Песик, здавалося, ладен був любити весь світ, аби тільки його любили. А Малий полюбив його. О, як він його полюбив! Він нахилився й почав голубити песика [350] та називати його найніжнішими словами — виходило, що то найкращий, наймиліший, найдорожчий собака на світі. Цуцик помахував хвостиком і, мабуть, теж так думав. Він радісно підстрибував, гавкав, а як діти завернули на свою вулицю, побіг слідом за ними. Малий враз загорівся божевільною думкою.

— Певне, йому ніде жити! — сказав він.— Певне, в цього песика немає господаря!

— Що ти вигадуєш! Звичайно, є,— мовив Крістер.

— Звідки ти знаєш, що є? — сердито спитав Малий.— Звідки, га?

Хіба міг зрозуміти Крістер, що означає не мати собаки, ніякого собаки! Адже в

нього самого був Йофа!

— Ходи до мене, песику! — покликав Малий, дедалі більше вмовляючи себе, що

цуценяті ніде жити.

— Гляди, щоб він не пішов за тобою додому,— попередив Крістер.

— А я цього й хочу,— відповів Малий.— Нехай іде. І цуцик справді подався за ними.

Так вони дійшли до самого будинку, де жив Малий. Тоді Малий узяв цуценя на руки й поніс нагору.

— Я спитаю мами, чи можна мені залишити його в себе,— схвильовано сказав він.

Та мами не було вдома. На столі в кухні лежала записка, і Малий довідався з неї, що мама внизу, в пральні, і що він може зайти до неї, коли йому чогось треба.

Тим часом песик, немов ракета, помчав до кімнати Малого. Діти кинулися за ним. Малий нетямився з радощів.

— Він хоче жити в мене! — вигукнув він.

Цієї самої миті у вікно залетів Карлсон, що живе на даху.

— Гей-гоп! — крикнув він.— Це ви собаку випрали, що на ньому так збіглася

шерсть? [351]

— Це ж не Йофа, хіба ти не бачиш? — сказав Малий.— Це мій собака.

— Ні, не твій,— заперечив Крістер.

— У тебе нема собаки,— озвалась і собі Гунілла.

— А от у мене там, нагорі, тисячі собак,— сказав Карлсон.— Найкращий у світі

собачник — це...

— Щось я не бачив ніяких собак, коли був у тебе,— перебив його Малий.

— То їх просто не було вдома,— пояснив Карлсон.— Вони всі порозліталися. Адже мої собаки вміють літати, як і я.

Малий не слухав Карлсона. Тисячі собак, що вміють літати, не могли зрівнятися з його маленьким ласкавим цуценям.

— Ні, я таки думаю, що в нього нема господаря,— знову сказав він.

Гунілла нахилилась до собаки.

— Принаймні на нашийнику в нього написано "Аль-берг",— мовила вона.

— Звісно, це прізвище його господаря,— додав Крістер.

— А може, той Альберг уже помер? — сказав Малий.— А як він навіть живий, то не

любить собаки, бо не дбає про нього.

Раптом у Малого з'явилась інша чудова думка.

— А може, це собаку звуть Альбергом? — сказав він і з надією глянув на Крістера й

Гуніллу.

Але ті лише засміялися.

— У мене багато собак теж звуться Альбергами,— мовив Карлсон.— Гей-гоп,

Альбергу!

Цуценя підстрибнуло до Карлсона й весело загавкало.

— Ось бачите! — вигукнув Малий.— Він знає, що його звуть Альберг! Ходи сюди,

любий Альбергу!

Гунілла знову схопила цуценя. [352]

— На нашийнику є й номер телефону,— безжально сказала вона.

— Ну й що ж, собака має власний телефон,— мовив Карлсон.— Скажи йому, хай

зателефонує й попередить свою господиню, що повернеться пізно. Мої собаки завше телефонують, коли затримуються.

Він погладив цуценя пухкою ручкою.

— Один із моїх собак — до речі, його теж звати Альберг — якось днями затримався,— вів далі Карлсон,— і хотів зателефонувати додому, щоб попередити мене, але трохи переплутав номер і попав до старої майорихи, що живе на Кунгсгольмі. Коли вона збагнула, що біля телефону собака, то сказала: "Ви набрали не собачий номер".— "Чого ж ви тоді відгавкуєтеся?" — ввічливо спитав Альберг. От який він розумний пес!

Малий не слухав Карлсона. Його тепер ніщо не цікавило, крім цуценяти. І навіть, як Карлсон заявив, що хотів би трохи погратися, Малий не звернув на нього уваги. Тоді Карлсон відкопилив спідню губу й сказав:

— Я не граюся! Ти тільки й знаєш, що своє цуценя, а мені хочеться чимось розважитись.

Гунілла й Крістер підтримали його. Карлсон миттю перестав супитись.

— Давайте влаштуємо виставу,— запропонував він.— Відгадайте, хто найкращий у світі штукар?

Малий, Гунілла й Крістер відразу вгадали: мабуть, Карлсон, що живе на даху.

— Отже ми домовилися, що влаштуємо виставу,— сказав Карлсон.

— Так,— відповіли діти.

— І домовилися, що вхідний квиток коштуватиме один цукерок,— вів далі Карлсон.

— Так,— погодились діти.

— І ще ми домовимося, що всі цукерки підуть на благодійну справу,— мовив

Карлсон. [353]

— Хай буде так,— сказали діти трохи здивовано.

— І що є тільки одна благодійна справа — догоджати Карлсонові, що живе на даху. Діти ззирнулися.

— А може...— почав Крістер.

— Ми домовилися! — закричав Карлсон.— А то я не граюся.

Так і домовились: усі цукерки забере Карлсон, що живе на даху.

Крістер і Гунілла помчали на вулицю й розповіли всім дітям, що нагорі в Малого

зараз почнеться велика вистава. І всі, хто мав хоч п'ять ере, подався до крамнички купувати "вхідний цукерок".

Потім Гунілла стала біля дверей до кімнати Малого: вона відбирала цукерки і клала їх у коробку. На коробці кольоровим олівцем написано: "На добродійні заходи".

Посеред кімнати Крістер поставив в один ряд стільці — там мали сидіти глядачі. Куток кімнати завісили ковдрою. Звідти долинав шепіт і собачий гавкіт.

— Що нам показуватимуть? — спитав один хлопчик, на ім'я Кірре.— Коли якусь дурницю, то я заберу назад свій цукерок.

Ні Малий, ні Гунілла, ні Крістер не любили Кірре: йому завжди щось не подобалося.

Та ось нарешті з-за ковдри з'явився Малий. Він тримав на руках цуценя.

— Зараз ви побачите найкращого в світі штукаря і вчену собаку Альберга,— виголосив він.

— Як вам уже сказали... виступає найкращий у світі штукар,— почувся з-за ковдри голос, і перед глядачами з'явився Карлсон. Голову йому прикрашав циліндр, що належав татові Малого, а на плечі Карлсон накинув мамин картатий фартух, зав'язавши його поворозки спереду в розкішний бант. Фартух правив Карлcонові [354] за чорний плащ, такий, як звичайно носять штукарі. Всі заплескали в долоні. Всі, крім Кірре.

Карлсон самовдоволено вклонився. Потім скинув з голови циліндра й показав усім, що циліндр порожній,— так само, як роблять штукарі.

— Прошу, шановні панове, переконайтеся, що в циліндрі нічого нема, анічогісінько!

"Зараз він витягне звідти кролика,— подумав Малий, бо таке він бачив колись у цирку.— Ото буде дивина, як Карлсон справді витягне з циліндра кролика!"

— Як я вже сказав, тут нічого немає,— похмуро вів далі Карлсон.— І не буде, коли ви сюди самі нічого не покладете,— додав він.— Я бачу, що тут сидять [355] малі ненажери і їдять цукерки. Зараз ми пустимо циліндр по колу, і кожен із вас покладе в нього по цукерку. Все це піде теж на благодійну справу.


Карлсон виступає з ученим собакою Альбергом (1) Carlson tritt mit Alberg, dem wissenschaftlichen Hund, auf (1) Carlson performs with Alberg, a scientist's dog (1) Carlson se produit avec Alberg, le chien scientifique (1)

Другого ранку заспаний патлатий хлопчик у смугастій блакитній піжамі приплентався босоніж до мами на кухню. The next morning, a sleepy, shaggy-haired boy in striped blue pajamas came barefoot to his mother's kitchen. Боссе і Бетан уже пішли до школи, а тато на Bosse and Bethan had already left for school, and Dad was on his way to

роботу. work. В Малого уроки починалися дещо пізніше, і це було так добре, бо він хотів уранці лишитися бодай на трошки вдвох із мамою. Little's lessons started a little later, and it was so good, because he wanted to spend at least a little time alone with his mother in the morning. Хоч він був уже великий хлопець і ходив до школи, проте любив посидіти в мами на колінах, коли ніхто не бачив. Although he was already a big boy and went to school, he liked to sit on his mother's lap when no one was looking.

Так гарно було поговорити з мамою, а коли вона мала час — то й разом поспівати або розповісти одне одному казку. It was so nice to talk with my mother, and when she had time to sing together or tell each other a fairy tale.

Мама сиділа біля столу, читала газету й пила каву. My mother was sitting at the table, reading the newspaper and drinking coffee. Малий мовчки виліз до неї на коліна. The boy silently climbed onto her lap. Мама ніжно пригорнула його до себе, і так вони сиділи, аж поки Малий остаточно прогнав сон. His mother tenderly hugged him to her, and they sat there until Maly finally chased away his sleep.

Учора ввечері мама й тато гуляли трохи довше, ніж звичайно, і коли повернулися додому, Малий уже спав у своєму ліжку. Last night, mom and dad went out a little longer than usual, and when they returned home, Maly was already asleep in his bed. Він розкинувся уві сні. He stretched out in his sleep. Підтикуючи його, мама помітила, що в простирадлі вирізано дві дірки, і все воно було таке брудне, немов хтось навмисне пописав його вуглиною. Pushing him, my mother noticed that there were two holes cut in the sheet, and it was all so dirty, as if someone had deliberately peed on it with charcoal. "Не дивно, що він так швидко заснув",— подумала мама. "No wonder he fell asleep so quickly," thought the mother. Тепер, коли її шибеник сидів у неї на колінах, вона вирішила не відпускати його від себе, аж поки дізнається, хто це зробив. Now that her hangman was sitting in her lap, she was determined not to let him go until she found out who did it.

— Слухай, Малий,— почала вона,— я б дуже хотіла знати, хто це вирізав дірки в твоєму простирадлі. - "Listen, Maly," she began, "I'd really like to know who cut the holes in your sheet. Тільки не згадуй мені про Карлсона, що живе на даху! Just don't tell me about Carlson, who lives on the roof!

Малий мовчав і напружено думав. The boy was silent and thought hard. Адже їх таки вирізав Карлсон, а мама веліла йому й не згадувати про нього! After all, they were carved by Carlson, and his mother told him not to mention him! Краще вже тоді нічого не казати й про злодіїв, бо ж мама однаково не повірить йому. It's better not to say anything about the thieves even then, because my mother still won't believe him.

— Ну? - Well? — наполягала мама, не дочекавшись відповіді. - mother insisted, not waiting for an answer. [346]

— А ви не могли б спитати про це в Гунілли? "Couldn't you ask Gunilla about it?" — хитро сказав Малий, а сам подумав: "Нехай Гунілла розповість мамі, як усе було насправді, адже мама їй більше йнятиме віри!" - said Malyi slyly, and he thought to himself: "Let Gunilla tell her mother how everything really was, because mother will no longer believe her!"

"Он воно що, то це Гунілла зіпсувала простирадло",— подумала мама. "Well, it's Gunilla who ruined the sheet," thought my mother. І зраділа, що її син — такий гарний хлопчик, не наговорює на інших, а хоче, щоб Гунілла сама призналася в усьому. And she was glad that her son is such a handsome boy, he does not talk to others, but wants Gunilla to confess everything herself.

Мама ніжно обняла Малого. Mom gently hugged Maly. Вона вирішила нічого більше тепер не розпитувати за простирадло, а при нагоді поговорити як слід з Гуніллою. She decided not to ask anything more about the sheet now, but to have a proper talk with Gunilla when she had the chance.

— Ти, видно, дуже любиш Гуніллу? - You obviously love Gunilla very much? — сказала мама.

— Еге ж, люблю,— відповів Малий. "Yes, I love you," answered Maly.

Мама знов почала читати газету, а Малий тихенько сидів у неї на колінах і думав Mom started reading the newspaper again, and Maly sat quietly on her lap and thought

собі про своє. to myself about my own.

Кого ж він усе-таки любить? Who does he love anyway? Насамперед і найдужче... маму, потім тата. First and hardest... mom, then dad. Любить він He loves

ще Боссе і Бетан... Так, здебільшого він їх справді любить... особливо Боссе. also Bosse and Bethan... Yes, for the most part he really loves them... especially Bosse. Проте часом він такий сердитий на них, що ладен хтозна-що з ними зробити. However, sometimes he is so angry with them that he is ready to do who knows what with them. Карлсона, що живе на даху, він також любить. He also loves Carlson, who lives on the roof. І Гуніллу. And Gunilla. Мабуть, він одружиться з нею, коли виросте, бо хоч-не-хоч, а жінку треба мати кожному. Probably, he will marry her when he grows up, because no matter what, everyone should have a woman. Звичайно, найкраще було б одружитися з мамою... але це, здається, неможливо. Of course, the best thing would be to marry my mother...but that doesn't seem possible.

І раптом Малому сяйнула думка, що дуже його стурбувала. And suddenly a thought dawned on Malo, which worried him a lot. [347]

— Слухайте, мамо,— занепокоєно спитав він.— А коли Боссе виросте великий і помре, я повинен буду одружитися з його жінкою? "Listen, mother," he asked worriedly. "And when Bosse grows up and dies, will I have to marry his wife?"

Мама здивовано відсунула від себе чашку з кавою. Mom pushed the coffee cup away from her in surprise.

— Чого це тобі раптом спало таке на думку? - Why did you suddenly think of such a thing? — спитала вона.

В її голосі бринів сміх, і Малий злякався, що сказав якусь дурницю, тому не хотів говорити далі. There was laughter in her voice, and Maly was afraid that he had said something stupid, so he did not want to speak further. Але мама наполягала: But mother insisted:

— Чому ти так думаєш? - Why do you think so?

— Таж мені дістався старий велосипед Боссе,— пояснив Малий.— І його старі ковзани... І ті ковзани, що він катався, коли був такий, як я... Я доношую його старі піжами, капці і все інше... - "I also got Bosse's old bicycle," explained the Kid, "and his old skates... And the skates he used to skate on when he was my age. I've been wearing his old pajamas and slippers and everything.

— Ну, а старої жінки Боссе тобі не дістанеться, я твердо обіцяю,— поважно вже сказала мама. "Well, you won't get Bosse's old woman, I firmly promise," Mom had already said solemnly.

— А чи не можна мені буде одружитися з вами? - Will it be possible for me to marry you? — спитав Малий.

— Очевидно, ні,— відповіла мама.— Адже я одружена вже з татом. "Obviously not," answered my mother. "After all, I'm already married to my father."

Так, це була правда. Yes, it was true.

— Як погано вийшло, що і я, і тато любимо вас,— незадоволено сказав Малий. - "How bad it is that both my father and I love you," Maly said, unhappy. Мама засміялася і сказала: My mom laughed and said:

— Якщо ви обидва любите мене, то виходить, я справді гарна. "If you both love me, then I'm really pretty."

— Добре вам так казати,— зітхнув малий.— Ну що ж, доведеться одружуватися з Гуніллою. - It's good for you to say so, - sighed the little one. - Well, you will have to marry Gunilla. Нічого не вдієш. You don't do anything.

І Малий задумався. And Maly thought. Він міркував про те, що йому, певне, буде не так уже й приємно жити.весь час разом з Гуніллою. He was thinking that he probably wouldn't enjoy living with Gunilla all the time. Адже вона часом буває така марудна. After all, it can be so tedious at times. Добре жити з мамою, татом, Боссе й Бетан. За дружиною він би не нудьгував. He would not miss his wife.

— Я куди більше хотів би мати собаку, ніж дружину. - I would much rather have a dog than a wife. Мамо, то я ніколи й не дістану пса? Mom, will I never get a dog? [348] [348]

Мама зітхнула. My mom sighed. Знову він почав про свого собаку. Again he started talking about his dog. Ці розмови були майже такі самі нестерпні, як і про Карлсона, що живе на даху. These conversations were almost as unbearable as the one about Carlson living on the roof.

— Знаєш, Малий,— мовила вона,— я думаю, що тобі пора одягатися, бо ти спізнишся до школи. - "You know, Maly," she said, "I think you should get dressed, because you're going to be late for school.

— Ви завжди так,— з докором сказав Малий.— Як тільки я починаю розмову про собаку, згадуєте мені про школу! - "You always do that," Maly said reproachfully. "As soon as I start talking about the dog, you remind me of school!

Сьогодні Малому було приємно йти до школи, бо він мав багато чого обміркувати з Гуніллою та Крістером. Today, Maly was happy to go to school because he had a lot to think about with Gunilla and Christer.

Додому вони йшли разом, як завжди, і Малий тішився, бо ж Крістер і Гунілла теж були вже знайомі з Карлсоном. They walked home together, as usual, and Maly was happy, because Christer and Gunilla also knew Carlson.

— Він такий веселий, еге ж? - He's so funny, isn't he? — сказала Гунілла.— Як ти гадаєш, він сьогодні знову прилетить? - "Do you think he'll come back today?

— Не знаю,— відповів Малий.— Він каже тільки, що прилетить приблизно, а це означає — коли йому заманеться. - "I don't know," Maly replied. "He only says he'll be there roughly, which means whenever he wants.

— Сподіваюся, він прилетить приблизно сьогодні,— мовив Крістер.— Можна, ми з Гуніллою підемо до тебе? - "I hope he'll arrive sometime today," Christer said. "Can Gunilla and I come to your place?

— Звичайно, можна,— відповів Малий. - "Of course you can," Malyi replied.

Раптом з'явилася ще одна істота, що захотіла йти разом з ними. Suddenly, another creature appeared and wanted to go with them. Саме тоді, як діти It was when children

мали переходити вулицю, до Малого підбіг чорний невеличкий пудель. were crossing the street, a black small poodle ran up to Malyi. Він обнюхав коліна Малого й привітно дзявкнув. He sniffed Malyi's knees and yowled in a friendly manner.

— Гляньте, який гарненький песик! - Look at this cute little dog! — радісно вигукнув Малий.— Він, певне, боїться машин на вулиці і просить, щоб я перевів його на той бік! - "He's probably afraid of the cars on the street and wants me to take him to the other side!

Малий залюбки переводив би його через усі перехрестя в місті. The kid would gladly take him through all the intersections in the city. Мабуть, песик відчував це: він вистрибом біг бруківкою, намагаючись триматися якнайближче до ніг Малого. The dog must have sensed this: it ran along the pavement, trying to stay as close to Malyi's feet as possible. [349]

— Ох, який він гарний,— сказала Гунілла.— Ходи сюди, песику! - "Oh, he's so handsome," Gunilla said. "Come here, dog!

— Ні, він хоче йти зі мною,— сказав Малий і взяв цуценя за нашийника.— Він уже полюбив мене. - "No, he wants to come with me," Maly said and took the puppy by the collar.

— Мене він теж полюбив,— сказала Гунілла. - He loved me too," Gunilla said. Песик, здавалося, ладен був любити весь світ, аби тільки його любили. The dog seemed ready to love the whole world, as long as he was loved. А Малий полюбив його. And Maly fell in love with him. О, як він його полюбив! Oh, how he loved him! Він нахилився й почав голубити песика [350] та називати його найніжнішими словами — виходило, що то найкращий, наймиліший, найдорожчий собака на світі. He bent down and began petting the dog [350] and calling it the most tender words - it turned out that it was the best, sweetest, dearest dog in the world. Цуцик помахував хвостиком і, мабуть, теж так думав. The puppy wagged its tail and probably thought so too. Він радісно підстрибував, гавкав, а як діти завернули на свою вулицю, побіг слідом за ними. He jumped up and down, barked, and when the children turned into their street, he ran after them. Малий враз загорівся божевільною думкою. The kid immediately had a crazy idea.

— Певне, йому ніде жити! - He probably has nowhere to live! — сказав він.— Певне, в цього песика немає господаря! - He said, "This dog must not have an owner!

— Що ти вигадуєш! - You're making this up! Звичайно, є,— мовив Крістер. Of course there is," said Christer.

— Звідки ти знаєш, що є? - How do you know there is? — сердито спитав Малий.— Звідки, га? - Maly asked angrily. "Where from, huh?

Хіба міг зрозуміти Крістер, що означає не мати собаки, ніякого собаки! How could Krister understand what it meant to have no dog, no dog at all! Адже в

нього самого був Йофа! He himself was Joffa!

— Ходи до мене, песику! — покликав Малий, дедалі більше вмовляючи себе, що - Maly called, convincing himself more and more that

цуценяті ніде жити. The puppy has nowhere to live.

— Гляди, щоб він не пішов за тобою додому,— попередив Крістер. - "Don't let him follow you home," Christer warned.

— А я цього й хочу,— відповів Малий.— Нехай іде. - That's what I want," Maly replied. І цуцик справді подався за ними. And the puppy did follow them.

Так вони дійшли до самого будинку, де жив Малий. So they reached the house where Malyi lived. Тоді Малий узяв цуценя на руки й поніс нагору. Then Maly took the puppy in his arms and carried him upstairs.

— Я спитаю мами, чи можна мені залишити його в себе,— схвильовано сказав він. - I'll ask my mom if I can keep it," he said excitedly.

Та мами не було вдома. But my mom was not at home. На столі в кухні лежала записка, і Малий довідався з неї, що мама внизу, в пральні, і що він може зайти до неї, коли йому чогось треба. There was a note on the kitchen table, and Maly learned from it that his mother was downstairs in the laundry room, and that he could come to her whenever he needed something.

Тим часом песик, немов ракета, помчав до кімнати Малого. In the meantime, the dog, like a rocket, rushed to Maly's room. Діти кинулися за ним. The children ran after him. Малий нетямився з радощів. The boy was beside himself with joy.

— Він хоче жити в мене! — вигукнув він. - he exclaimed.

Цієї самої миті у вікно залетів Карлсон, що живе на даху. At that very moment, Carlson, who lives on the roof, flew through the window.

— Гей-гоп! — крикнув він.— Це ви собаку випрали, що на ньому так збіглася - He shouted, "Did you wash the dog that he's wearing such a match?

шерсть? [351]

— Це ж не Йофа, хіба ти не бачиш? - It's not Yofa, can't you see? — сказав Малий.— Це мій собака. - "This is my dog.

— Ні, не твій,— заперечив Крістер. - "No, it's not," Christer argued.

— У тебе нема собаки,— озвалась і собі Гунілла. - "You don't have a dog," Gunilla called back to herself.

— А от у мене там, нагорі, тисячі собак,— сказав Карлсон.— Найкращий у світі "But I have thousands of dogs up there," Carlson said. "The best in the world."

собачник — це... A dog handler is...

— Щось я не бачив ніяких собак, коли був у тебе,— перебив його Малий. "For some reason, I didn't see any dogs when I was at your place," Maly interrupted him.

— То їх просто не було вдома,— пояснив Карлсон.— Вони всі порозліталися. - Then they were simply not at home, - explained Carlson. - They all scattered. Адже мої собаки вміють літати, як і я. After all, my dogs can fly, just like me.

Малий не слухав Карлсона. Тисячі собак, що вміють літати, не могли зрівнятися з його маленьким ласкавим цуценям. Thousands of dogs that could fly could not compare to his little gentle puppy.

— Ні, я таки думаю, що в нього нема господаря,— знову сказав він. - No, I still think he has no owner," he said again.

Гунілла нахилилась до собаки. Gunilla leaned over to the dog.

— Принаймні на нашийнику в нього написано "Аль-берг",— мовила вона. - At least his collar says "Al-Berg" on it," she said.

— Звісно, це прізвище його господаря,— додав Крістер. - Of course, that's the name of its owner," added Christer.

— А може, той Альберг уже помер? - Or maybe that Alberg is already dead? — сказав Малий.— А як він навіть живий, то не - "And if he's even alive, he's not

любить собаки, бо не дбає про нього. loves dogs because she doesn't care about them.

Раптом у Малого з'явилась інша чудова думка.

— А може, це собаку звуть Альбергом? - Or maybe this dog's name is Alberg? — сказав він і з надією глянув на Крістера й - He said and looked hopefully at Christer and

Гуніллу.

Але ті лише засміялися. But they just laughed.

— У мене багато собак теж звуться Альбергами,— мовив Карлсон.— Гей-гоп, "I have a lot of dogs named Alberg, too," said Carlson. "Hey-hop,

Альбергу! Alberg!

Цуценя підстрибнуло до Карлсона й весело загавкало. The puppy jumped up to Carlson and barked merrily.

— Ось бачите! — вигукнув Малий.— Він знає, що його звуть Альберг! Ходи сюди,

любий Альбергу! Dear Albert!

Гунілла знову схопила цуценя. Gunilla grabbed the puppy again. [352]

— На нашийнику є й номер телефону,— безжально сказала вона. - There is also a phone number on the collar," she said ruthlessly.

— Ну й що ж, собака має власний телефон,— мовив Карлсон.— Скажи йому, хай - "Well, the dog has his own phone," Carlson said.

зателефонує й попередить свою господиню, що повернеться пізно. will call and warn his mistress that he will be back late. Мої собаки завше телефонують, коли затримуються. My dogs always call when they are late.

Він погладив цуценя пухкою ручкою. He stroked the puppy with his chubby hand.

— Один із моїх собак — до речі, його теж звати Альберг — якось днями затримався,— вів далі Карлсон,— і хотів зателефонувати додому, щоб попередити мене, але трохи переплутав номер і попав до старої майорихи, що живе на Кунгсгольмі. - "One of my dogs-by the way, his name is also Alberg-was late the other day," Carlson continued, "and wanted to call home to warn me, but he got the number wrong and ended up with an old major who lives in Kungsholm. Коли вона збагнула, що біля телефону собака, то сказала: "Ви набрали не собачий номер".— "Чого ж ви тоді відгавкуєтеся?" When she realized that there was a dog at the phone, she said: "You have not dialed a dog's number."-"Then why are you answering?" — ввічливо спитав Альберг. - Alberg asked politely. От який він розумний пес! What a smart dog he is!

Малий не слухав Карлсона. The boy did not listen to Carlson. Його тепер ніщо не цікавило, крім цуценяти. He was now interested in nothing but the puppy. І навіть, як Карлсон заявив, що хотів би трохи погратися, Малий не звернув на нього уваги. And even when Carlson said that he would like to play a little, Maly did not pay attention to him. Тоді Карлсон відкопилив спідню губу й сказав: Then Carlson stuck out his lower lip and said:

— Я не граюся! - I'm not playing! Ти тільки й знаєш, що своє цуценя, а мені хочеться чимось розважитись. All you know is your puppy, and I want to do something to entertain myself.

Гунілла й Крістер підтримали його. Gunilla and Krister supported him. Карлсон миттю перестав супитись. Carlson immediately stopped frowning.

— Давайте влаштуємо виставу,— запропонував він.— Відгадайте, хто найкращий у світі штукар? - "Let's put on a show," he suggested. "Guess who is the best artificer in the world?

Малий, Гунілла й Крістер відразу вгадали: мабуть, Карлсон, що живе на даху. Maly, Gunilla, and Krister immediately guessed: it must be Carlson, who lives on the roof.

— Отже ми домовилися, що влаштуємо виставу,— сказав Карлсон. - So we agreed that we would organize a performance," Carlson said.

— Так,— відповіли діти. - "Yes," the children answered.

— І домовилися, що вхідний квиток коштуватиме один цукерок,— вів далі Карлсон.

— Так,— погодились діти. - "Yes," the children agreed.

— І ще ми домовимося, що всі цукерки підуть на благодійну справу,— мовив - And we will also agree that all the candy will go to a charity," said

Карлсон. [353]

— Хай буде так,— сказали діти трохи здивовано. - So be it," the children said, a little surprised.

— І що є тільки одна благодійна справа — догоджати Карлсонові, що живе на даху. - And that there is only one charitable cause - to please Carlson, who lives on the roof. Діти ззирнулися. The children looked at each other.

— А може...— почав Крістер. - Or maybe..." Christer began.

— Ми домовилися! - We have a deal! — закричав Карлсон.— А то я не граюся. - Carlson shouted, "I'm not playing.

Так і домовились: усі цукерки забере Карлсон, що живе на даху. So they agreed: Carlson, who lives on the roof, would take all the candy.

Крістер і Гунілла помчали на вулицю й розповіли всім дітям, що нагорі в Малого Christer and Gunilla ran outside and told all the children that upstairs at the Little

зараз почнеться велика вистава. The big show is about to begin. І всі, хто мав хоч п'ять ере, подався до крамнички купувати "вхідний цукерок". And everyone who had at least five eres went to the shop to buy "entrance candy."

Потім Гунілла стала біля дверей до кімнати Малого: вона відбирала цукерки і клала їх у коробку. Then Gunilla stood at the door to Maly's room: she was taking candy and putting it in a box. На коробці кольоровим олівцем написано: "На добродійні заходи". On the box, a colored pencil says: "For charity events".

Посеред кімнати Крістер поставив в один ряд стільці — там мали сидіти глядачі. In the middle of the room, Christer put chairs in a row for the audience to sit. Куток кімнати завісили ковдрою. The corner of the room was covered with a blanket. Звідти долинав шепіт і собачий гавкіт. Whispers and dog barking came from there.

— Що нам показуватимуть? - What will they show us? — спитав один хлопчик, на ім'я Кірре.— Коли якусь дурницю, то я заберу назад свій цукерок. - asked one boy named Kirre. "If I do something stupid, I'll take back my candy.

Ні Малий, ні Гунілла, ні Крістер не любили Кірре: йому завжди щось не подобалося. Neither Maly, Gunilla, nor Christer liked Kirre: he always disliked something.

Та ось нарешті з-за ковдри з'явився Малий. But finally, the Kid appeared from behind the blanket. Він тримав на руках цуценя. He was holding a puppy in his arms.

— Зараз ви побачите найкращого в світі штукаря і вчену собаку Альберга,— виголосив він.

— Як вам уже сказали... виступає найкращий у світі штукар,— почувся з-за ковдри голос, і перед глядачами з'явився Карлсон. - "As you have already been told... the world's best artificer is performing," a voice came from behind the blanket, and Carlson appeared in front of the audience. Голову йому прикрашав циліндр, що належав татові Малого, а на плечі Карлсон накинув мамин картатий фартух, зав'язавши його поворозки спереду в розкішний бант. His head was adorned with a top hat that had belonged to Maly's father, and Carlson put his mother's checkered apron over his shoulders, tying the front of it in a luxurious bow. Фартух правив Карлcонові [354] за чорний плащ, такий, як звичайно носять штукарі. The apron was ruled by Karlsson [354] as a black cloak, such as is commonly worn by shturi. Всі заплескали в долоні. Everyone clapped their hands. Всі, крім Кірре. Everyone except Kirre.

Карлсон самовдоволено вклонився. Carlson bowed smugly. Потім скинув з голови циліндра й показав усім, що циліндр порожній,— так само, як роблять штукарі.

— Прошу, шановні панове, переконайтеся, що в циліндрі нічого нема, анічогісінько! - Please, gentlemen, make sure there is nothing in the cylinder, nothing at all!

"Зараз він витягне звідти кролика,— подумав Малий, бо таке він бачив колись у цирку.— Ото буде дивина, як Карлсон справді витягне з циліндра кролика!" "Now he's going to pull a rabbit out of there," thought the Kid, because he had seen it once in the circus.

— Як я вже сказав, тут нічого немає,— похмуро вів далі Карлсон.— І не буде, коли ви сюди самі нічого не покладете,— додав він.— Я бачу, що тут сидять [355] малі ненажери і їдять цукерки. - "As I said, there is nothing here," Carlson continued gloomily. "And there won't be if you don't put anything here yourself," he added. "I see little gluttons sitting here eating candy. Зараз ми пустимо циліндр по колу, і кожен із вас покладе в нього по цукерку. Now we're going to put the cylinder in a circle, and each of you will put a candy in it. Все це піде теж на благодійну справу. All this will also go to a charitable cause.