×

Ми використовуємо файли cookie, щоб зробити LingQ кращим. Відвідавши сайт, Ви погоджуєтесь з нашими cookie policy.


image

"Маленький Принц" Антуан де Сент-Екзюпері, Частина третя (1)

Частина третя (1)

XIV

П'ята планета була дуже цікава. З усіх вона була найменша. На ній якраз вистачало місця для ліхтаря і ліхтарника. Маленький принц ніяк не міг зрозуміти, навіщо серед неба, на планетці, де нема ні будинку, ні населення, потрібні ліхтар і ліхтарник. Одначе він сказав про себе: «Можливо, цей чоловік тут і недоречний. А проте він не так недоречний, як король, честолюбець, бізнесмен і пияк. В його роботі принаймні є сенс. Коли він засвічує свій ліхтар – то ніби народжується ще одна зірка або квітка. Коли гасить ліхтар – то присипляє ту зірку чи квітку. Дуже гарне заняття. Це справді корисно, бо красиво».

І, наблизившись до планети, він шанобливо вклонився ліхтарникові:

– Добрий день. Навіщо ти оце зараз погасив свій ліхтар?

– Такий наказ, – відповів ліхтарник. – Добрий день.

– А що то за наказ?

– Щоб я гасив свій ліхтар. Добрий вечір. І він знову його засвітив.

– А нащо ти знову його засвітив?

– Такий наказ, – відповів ліхтарник.

– Не розумію, – мовив маленький принц.

– Тут нічого розуміти, – сказав ліхтарник. – Наказ є наказ. Добрий день.

І погасив ліхтар.

Потім картатою червоною хустинкою витер з лиця піт і сказав:

– Жахлива у мене робота. Колись у цьому був сенс. Вранці я гасив ліхтар, а ввечері світив. Решту дня я міг відпочивати, а решту ночі – спати...

– А потім наказ перемінився?

– Наказ не перемінився, – сказав ліхтарник. – У тому й лихо! Планета з кожним роком обертається швидше й швидше, а наказ лишився той самий.

– А як же тепер? – спитав маленький принц.

– Тепер планета повністю обертається за одну хвилину, і я не маю ні секунди відпочинку. Щохвилини я засвічую ліхтар і гашу.

– От цікаво! День у тебе триває одну хвилину!

– Нічого цікавого, – сказав ліхтарник. – Уже місяць як ми з тобою розмовляємо.

– Місяць? !

– Так. Тридцять хвилин. Тридцять днів. Добрий вечір.

І він знову засвітив ліхтар.

Маленький принц подивився на ліхтарника – йому подобався цей чоловік, який так вірно виконував наказ. Маленький принц згадав, як колись, переставляючи свій стілець, він шукав місце, звідки було б видно захід сонця. І йому захотілося допомогти приятелеві:

– Слухай... я знаю, як зробити, щоб ти відпочивав, коли тільки захочеш...

– Я весь час хочу, – зітхнув ліхтарник.

Бо людина може бути водночас і вірна обов'язку і ледача.

І маленький принц вів далі:

– Твоя планетка така крихітна, що ступиш три кроки і вже обійдеш її. Досить тобі йти не поспішаючи, і ти весь час будеш на сонці. Коли надумаєш відпочити, – починай ходити... і день триватиме доти, доки тобі схочеться.

– Ну, це мало що дає, – сказав ліхтарник. – Найбільше в світі я люблю спати.

Тоді кепсько, – поспівчував маленький принц.

– Кепсько, – згодився ліхтарник. – Добрий день.

І погасив ліхтар.

«Цього чоловіка, – сказав собі маленький принц, уже мандруючи далі, – цього чоловіка зневажали б усі інші – і король, і честолюбець, і пияк, і бізнесмен. А тим часом тільки він, здається мені, не смішний. Мабуть, тому, що він не думає про себе».

Маленький принц зітхнув із жалем:

«Він єдиний, хто міг би стати моїм другом. Але його планета надто маленька. На двох там немає місця...»

Він не наважувався признатися собі, що жалкував за цією благословенною планетою головним чином тому, що на ній за двадцять чотири години можна було тисячу чотириста сорок разів бачити захід сонця!

XV

Шоста планета була в десять разів більша за попередню. На ній жив дідуган, який писав товстенні книги.

– Ти ба! – вигукнув він, помітивши маленького принца. – Мандрівник!

Маленький принц сів на стіл і перевів дух. Він уже стільки промандрував!

– Відкіля ти прибув? – запитав його дідуган.

– Що це за товста книга? – поцікавився маленький принц. – Що ви тут робите?

– Я – географ, – відповів дідуган.

– Що таке географ?

– Це вчений, який знає, де розташовані моря, ріки, міста, гори й пустелі.

– Дуже цікаво! – сказав маленький принц. – Оце вже справжня професія! – І він обвів поглядом планету географа. Ще ніколи маленький принц не бачив такої величної планети.

– Ваша планета дуже гарна. А океани тут є?

– Цього я не можу знати, – сказав географ.

– А-а! – розчаровано протягнув маленький принц. – А гори?

– Цього я не можу знати, – відповів географ.

– А міста, і ріки, й пустелі?

– Цього я теж не можу знати, – мовив географ.

– Але ж ви географ!

– Саме так, – сказав дідуган. – Я географ, а не мандрівник. У мене зовсім немає мандрівників. Не географи ж ведуть облік міст, рік, гір, морів, океанів і пустель. Географ – надто поважна особа, щоб тинятися по світу. Він не виходить із свого кабінету. Але він приймає у себе мандрівників. Розпитує їх, записує їхні спогади. І якщо спогади когось із них зацікавлять географа, він з'ясовує, чи порядна людина цей мандрівник.

– Навіщо?

– Бо мандрівник, який бреше, викликав би справжню катастрофу в географічних книгах. Так само, як і той мандрівник, що забагато п'є.

– Чому?

– Бо у п'яниць двоїться в очах. І там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві.

– Я знаю одного такого, – сказав маленький принц. – 3 нього був би поганий мандрівник.

– Можливо. Отож, коли виявиться, що мандрівник – людина порядна, тоді перевіряють його відкриття.

– Ідуть дивитися?

– Ні. Це надто складно. Вимагають, щоб мандрівник дав докази. Якщо йдеться про те, що мандрівник відкрив, наприклад, велику гору, він має принести з неї велике каміння.

Раптом географ захвилювався:

– Але ж ти й сам прибув здалеку? Ти мандрівник! Опиши мені свою планету!

І географ розкрив книгу записів, підстругав олівець. Розповіді мандрівників спочатку записують олівцем. Потім ждуть, коли мандрівник подасть докази, тоді вже його розповіді можна записати чорнилом.

– Ну, прошу, – сказав географ.

– О, в мене там не дуже цікаво, – мовив маленький принц, – усе маленьке. У мене є три вулкани. Два діють, а один погас. Але хто знає, – все може бути.

– Все може бути, – потвердив географ.

– І ще у мене є квітка.

– Квітів ми не записуємо, – сказав географ.

– Чому?! Це ж найкрасивіше, що є на світі!

– Тому, що квіти ефемерні.

– Що означає – «ефемерні»?

– Книги з географії – найцінніші серед усіх книг, – сказав географ. – Вони ніколи не старіють. Дуже рідко трапляється, щоб гора зрушила з місця. Дуже рідко буває, щоб океан спорожнів. Ми пишемо про те, що вічне.

– Але згаслий вулкан може прокинутись, – перебив маленький принц. – А що таке «ефемерний»?

– Погаслі ті вулкани, чи вони діють – нам це байдуже, – сказав географ. – Для нас має значення гора. Вона не міняється.

– А що означає «ефемерний»? – повторив маленький принц, який, спитавши про щось, ніколи не відступав, доки не діставав відповіді.

– Ефемерне – це недовговічне, те, що скоро зникає.

– І моя квітка скоро зникне?

– Ну звісно.

«Моя квітка недовговічна, – сказав до себе маленький принц, – їй нічим боронитись, окрім тих чотирьох колючок. А я залишив її вдома зовсім одну!»

Це вперше його взяв жаль. Але він знову набрався духу і спитав:

– Де ви порадите мені побувати?

– Відвідай планету Земля, – відповів географ. – У неї гарна репутація...

І маленький принц вирушив у дорогу, думаючи про свою квітку.

XVI

Отже, сьомою планетою була Земля.

Земля – планета непроста! На ній сто одинадцять королів (включаючи, звісно, і негритянських), сім тисяч географів, дев'ятсот тисяч бізнесменів, сім з половиною мільйонів пияків, триста одинадцять мільйонів честолюбців, тобто близько двох мільярдів дорослих людей.

Щоб дати вам уявлення про розміри Землі, скажу, що до винайдення електрики на всіх шістьох континентах доводилось держати цілу армію – чотириста шістдесят дві тисячі п'ятсот одинадцять чоловік – ліхтарників.

З деякої відстані то було чудове видовисько. Дії цієї армії були чіткі, як у балеті. Починали ліхтарники Нової Зеландії і Австралії. Засвітивши свої вогні, вони йшли спати. Тоді виступали ліхтарники Китаю і Сибіру. Виконавши свою партію, вони зникали за кулісами. Потім надходила черга ліхтарників у Росії та Індії. Далі – в Африці і Європі. За ними – у Південній Америці. А тоді в Північній Америці. І всі вони дотримувались того порядку виходу на сцену й ніколи не помилялися. То було грандіозно.

Тільки тому ліхтарникові, що запалював єдиний ліхтар на Північному полюсі, та ще його співбратові коло єдиного ліхтаря на Південному полюсі – тільки цим двом жилося легко й безтурботно: вони працювали двічі на рік.

XVII

Коли хочеться сказати щось дотепне, трапляється, іноді трошки й прибрешеш. Розповідаючи про ліхтарників, я не дуже дотримувався правди. Боюся, що в тих, хто не знає нашої планети, від цього може скластися помилкова думка про неї. Люди займають на Землі дуже мало місця. Якщо б два мільярди її мешканців зійшлися й стали тісно один біля одного, як на мітингу, вони легко вмістилися б на площі двадцять миль довжиною і двадцять шириною. Все людство можна було б звалити в купу на найменшому острівці в Тихому океані.

Дорослі, певна річ, вам не повірять. Вони думають, що займають багато місця. Їм, як баобабам, здається, що вони великі й важні. А ви порадьте їм підрахувати, вони страшенно люблять цифри, і їм це сподобається. Але ви не тратьте часу на цю нудну роботу. Це ні до чого, ви й так мені вірите.

Отже, опинившись на Землі, маленький принц дуже здивувався, не побачивши жодної живої душі. Він уже злякався, що помилково попав на якусь іншу планету, коли це в піску ворухнулося якесь кільце такого кольору, наче місяць.

– Добрий вечір, – сказав на всякий випадок маленький принц.

– Добрий вечір, – відповіла змія.

– На яку це планету я попав? – запитав маленький принц.

– На Землю, – відказала змія. – В Африку.

– А-а!.. Виходить, на Землі нікого нема?

– Це пустеля. В пустелях ніхто не живе. Земля велика, – мовила змія.

Маленький принц сів на камінь і звів очі до неба.

– От цікаво – для чого зірки світяться, – мовив він. – Певно, для того, щоб кожен зміг колись відшукати свою зірку. Дивись, он моя планета. Вона якраз над нами... Але як далеко до неї!

– Гарна планета, – озвалася змія. – А чого ти прибув сюди?

– Я посварився з однією квіткою, – зітхнув маленький принц.

– А-а, – сказала змія.

І вони замовкли.

– Де ж люди? – нарешті знову заговорив маленький принц. – У пустелі трохи одиноко...

– З людьми теж одиноко, – мовила змія.

Маленький принц пильно подивився на неї.

– Дивна ти істота, – сказав він. – Тонша ніж палець...

– Зате сили у мене більше, як у пальці короля, – зауважила змія.

Маленький принц усміхнувся.

– Не така вже ти сильна... У тебе навіть лап немає... Ти не можеш мандрувати.

– Я можу занести тебе далі, ніж будь-який корабель, – сказала змія.

І обвила біля кісточки ногу маленького принца, мов золотий браслет.

– Торкнувшись когось, я повертаю його землі, з якої він вийшов, – сказала ще вона. – Але ти невинний і прибув із зірки...

Маленький принц нічого не відповів.

– Мені шкода тебе, ти такий слабий на цій кам'яній Землі. Я можу тобі допомогти, якщо ти дуже шкодуєш за своєю планетою. Я можу...

– О! Я чудово зрозумів, – озвався маленький принц, – але чого ти весь час говориш загадками?

– Я розв'язую всі загадки, – сказала змія.

І вони замовкли.

XVIII

Маленький принц перейшов пустелю і нікого не зустрів, тільки одну квітку. Маленьку непримітну квітку з трьома пелюстками.

– Добрий день, – сказав маленький принц.

– Добрий день, – відповіла квітка.

– А де люди? – чемно спитав маленький принц.

Одного разу квітка бачила, як повз неї пройшов караван.

– Люди? Їх, здається, тільки шестеро чи семеро. Я бачила їх багато років тому. Але хто його знає, де їх шукати, їх носить вітром. У них нема коріння, це дуже незручно.

– Прощай, – мовив маленький принц.

– Прощай, – сказала квітка.

XIX

Маленький принц піднявся на високу гору. Єдині гори, які він доти знав, то були три вулкани, що сягали йому до колін. Згаслий вулкан був у нього за табурет. Отож маленький принц подумав: «З такої високої гори я зразу побачу всю планету і всіх людей...» Але побачив тільки гострі шпилі скель.

– Добрий день, – сказав він на всякий випадок.

– Добрий день... добрий день... добрий день... – відгукнулася луна.

– Хто ви? – спитав маленький принц.

– Хто ви... хто ви... хто ви... – озвалася луна.

Будьте моїми друзями, – сказав він, – я зовсім один.

Зовсім один... зовсім один... зовсім один... – відповіла луна.

«Яка дивна планета! – подумав тоді маленький принц. – Зовсім суха, уся в гострих шпичках, солона. А людям не вистачає уяви. Вони тільки повторюють те, що їм кажуть... Квітка, яка була у мене дома, завжди говорила перша».

XX

Але сталося так, що після довгих блукань, пройшовши через піски, скелі і сніги, маленький принц, нарешті, знайшов дорогу. А всі дороги ведуть до людей.

– Добрий день, – сказав він.

То був сад, повний квітучих троянд.

– Добрий день, – відповіли троянди.

Маленький принц подивився на них. Усі вони були схожі на його квітку.

– Хто ви? – вражений, спитав він.

– Ми – троянди, – сказали квіти.

– А-а!.. – мовив маленький принц.

І відчув себе дуже нещасним. Його квітка розповідала йому, що вона одна така в усьому світі. А ось тут було п'ять тисяч таких же квіток, в одному тільки саду!

«Їй було б дуже прикро, якби вона побачила це! – подумав маленький принц. – Вона б страшенно розкашлялась і вдала, що вмирає, аби тільки не стати смішною. А я мусив би прикидатись, ніби доглядаю її, бо інакше, щоб принизити й мене, вона справді могла б умерти...»

А потім він ще сказав собі: «Я думав, що маю таке багатство – єдину в світі квітку, а то звичайнісінька троянда. Проста троянда і три вулкани, які сягають мені до колін і з яких один погас, можливо, назавжди – цього замало, щоб бути великим принцом...» І, повалившись на траву, він заплакав.

XXI

Отоді й заявився лис.

– Добрий день, – сказав лис.

– Добрий день, – чемно відповів маленький принц і озирнувся, проте нікого не побачив.

– Я тут, – пролунав голос, – під яблунею.

– Хто ти? – спитав маленький принц. – Ти такий гарний...

– Я – лис, – сказав той.

– Пограйся зо мною, – попросив маленький принц. – Мені так сумно...

– Я не можу з тобою гратися, – відказав лис. – Я не приручений.

– О! Вибач, – мовив маленький принц. І, подумавши, додав:

– А що означає «приручити»?

– Ти нетутешній, – сказав лис. – Що ти шукаєш?

– Я шукаю людей, – відповів маленький принц.


Частина третя (1)

**__XIV__**

П'ята планета була дуже цікава. The fifth planet was very interesting. З усіх вона була найменша. She was the smallest of all. На ній якраз вистачало місця для ліхтаря і ліхтарника. There was just enough space on it for a lantern and a lantern. Маленький принц ніяк не міг зрозуміти, навіщо серед неба, на планетці, де нема ні будинку, ні населення, потрібні ліхтар і ліхтарник. The little prince could not understand why a lantern and a lantern are needed in the middle of the sky, on a planet where there is neither a house nor a population. Одначе він сказав про себе: «Можливо, цей чоловік тут і недоречний. However, he said about himself: "Perhaps this man is not appropriate here. А проте він не так недоречний, як король, честолюбець, бізнесмен і пияк. And yet he is not as inappropriate as a king, an ambitious man, a businessman and a drunkard. В його роботі принаймні є сенс. At least there is meaning in his work. Коли він засвічує свій ліхтар – то ніби народжується ще одна зірка або квітка. When he lights his lantern, it's as if another star or flower is born. Коли гасить ліхтар – то присипляє ту зірку чи квітку. When he extinguishes the lantern, he puts that star or flower to sleep. Дуже гарне заняття. A very good lesson. Це справді корисно, бо красиво». It's really useful because it's beautiful."

І, наблизившись до планети, він шанобливо вклонився ліхтарникові: And, approaching the planet, he respectfully bowed to the lamplighter:

– Добрий день. Навіщо ти оце зараз погасив свій ліхтар? Why did you put out your lantern just now?

– Такий наказ, – відповів ліхтарник. – Добрий день.

– А що то за наказ?

– Щоб я гасив свій ліхтар. Добрий вечір. І він знову його засвітив.

– А нащо ти знову його засвітив?

– Такий наказ, – відповів ліхтарник.

– Не розумію, – мовив маленький принц.

– Тут нічого розуміти, – сказав ліхтарник. – Наказ є наказ. Добрий день.

І погасив ліхтар.

Потім картатою червоною хустинкою витер з лиця піт і сказав:

– Жахлива у мене робота. Колись у цьому був сенс. Вранці я гасив ліхтар, а ввечері світив. Решту дня я міг відпочивати, а решту ночі – спати...

– А потім наказ перемінився?

– Наказ не перемінився, – сказав ліхтарник. – У тому й лихо! Планета з кожним роком обертається швидше й швидше, а наказ лишився той самий.

– А як же тепер? – спитав маленький принц.

– Тепер планета повністю обертається за одну хвилину, і я не маю ні секунди відпочинку. Щохвилини я засвічую ліхтар і гашу.

– От цікаво! День у тебе триває одну хвилину!

– Нічого цікавого, – сказав ліхтарник. – Уже місяць як ми з тобою розмовляємо.

– Місяць? !

– Так. Тридцять хвилин. Тридцять днів. Добрий вечір.

І він знову засвітив ліхтар.

Маленький принц подивився на ліхтарника – йому подобався цей чоловік, який так вірно виконував наказ. Маленький принц згадав, як колись, переставляючи свій стілець, він шукав місце, звідки було б видно захід сонця. І йому захотілося допомогти приятелеві:

– Слухай... я знаю, як зробити, щоб ти відпочивав, коли тільки захочеш...

– Я весь час хочу, – зітхнув ліхтарник.

Бо людина може бути водночас і вірна обов'язку і ледача.

І маленький принц вів далі:

– Твоя планетка така крихітна, що ступиш три кроки і вже обійдеш її. Досить тобі йти не поспішаючи, і ти весь час будеш на сонці. Коли надумаєш відпочити, – починай ходити... і день триватиме доти, доки тобі схочеться.

– Ну, це мало що дає, – сказав ліхтарник. – Найбільше в світі я люблю спати.

Тоді кепсько, – поспівчував маленький принц.

– Кепсько, – згодився ліхтарник. – Добрий день.

І погасив ліхтар.

«Цього чоловіка, – сказав собі маленький принц, уже мандруючи далі, – цього чоловіка зневажали б усі інші – і король, і честолюбець, і пияк, і бізнесмен. А тим часом тільки він, здається мені, не смішний. Мабуть, тому, що він не думає про себе».

Маленький принц зітхнув із жалем:

«Він єдиний, хто міг би стати моїм другом. Але його планета надто маленька. На двох там немає місця...» There is no room for two..."

Він не наважувався признатися собі, що жалкував за цією благословенною планетою головним чином тому, що на ній за двадцять чотири години можна було тисячу чотириста сорок разів бачити захід сонця! He did not dare to admit to himself that he felt sorry for this blessed planet mainly because it was possible to see the sunset one thousand four hundred and forty times in twenty-four hours!

**__XV__**

Шоста планета була в десять разів більша за попередню. На ній жив дідуган, який писав товстенні книги. There lived a grandfather who wrote thick books.

– Ти ба! - You ba! – вигукнув він, помітивши маленького принца. – Мандрівник!

Маленький принц сів на стіл і перевів дух. The little prince sat down on the table and took a deep breath. Він уже стільки промандрував! He has already traveled so much!

– Відкіля ти прибув? - When did you arrive? – запитав його дідуган. - asked his grandfather.

– Що це за товста книга? - What kind of thick book is this? – поцікавився маленький принц. – Що ви тут робите? - What are you doing here?

– Я – географ, – відповів дідуган. - I am a geographer, - replied the grandfather.

– Що таке географ? - What is a geographer?

– Це вчений, який знає, де розташовані моря, ріки, міста, гори й пустелі.

– Дуже цікаво! – сказав маленький принц. – Оце вже справжня професія! - This is a real profession! – І він обвів поглядом планету географа. - And he looked around the geographer's planet. Ще ніколи маленький принц не бачив такої величної планети. The little prince had never seen such a magnificent planet.

– Ваша планета дуже гарна. - Your planet is very beautiful. А океани тут є? Are there oceans here?

– Цього я не можу знати, – сказав географ. "I cannot know that," said the geographer.

– А-а! – розчаровано протягнув маленький принц. – the little prince drawled in frustration. – А гори? - And the mountains?

– Цього я не можу знати, – відповів географ. - I cannot know this - answered the geographer.

– А міста, і ріки, й пустелі? - And cities, and rivers, and deserts?

– Цього я теж не можу знати, – мовив географ.

– Але ж ви географ! - But you are a geographer!

– Саме так, – сказав дідуган. "That's right," said the grandfather. – Я географ, а не мандрівник. У мене зовсім немає мандрівників. I have no travelers at all. Не географи ж ведуть облік міст, рік, гір, морів, океанів і пустель. It is not geographers who keep records of cities, rivers, mountains, seas, oceans and deserts. Географ – надто поважна особа, щоб тинятися по світу. A geographer is too respectable a person to wander around the world. Він не виходить із свого кабінету. He does not leave his office. Але він приймає у себе мандрівників. But he welcomes travelers. Розпитує їх, записує їхні спогади. He questions them, records their memories. І якщо спогади когось із них зацікавлять географа, він з'ясовує, чи порядна людина цей мандрівник. And if the geographer is interested in the memories of one of them, he finds out whether this traveler is a decent person.

– Навіщо? - Why?

– Бо мандрівник, який бреше, викликав би справжню катастрофу в географічних книгах. - Because a traveler who lies would cause a real disaster in the geography books. Так само, як і той мандрівник, що забагато п'є. Just like that traveler who drinks too much.

– Чому? - Why?

– Бо у п'яниць двоїться в очах. - Because drunkards have double vision. І там, де стоїть одна гора, такий географ позначив би дві. And where there is one mountain, such a geographer would mark two.

– Я знаю одного такого, – сказав маленький принц. "I know someone like that," said the little prince. – 3 нього був би поганий мандрівник. - 3 he would be a bad traveler.

– Можливо. - Perhaps. Отож, коли виявиться, що мандрівник – людина порядна, тоді перевіряють його відкриття. So, when it turns out that the traveler is a decent person, then his discovery is checked.

– Ідуть дивитися? - Are they going to watch?

– Ні. Це надто складно. Вимагають, щоб мандрівник дав докази. The traveler is required to provide proof. Якщо йдеться про те, що мандрівник відкрив, наприклад, велику гору, він має принести з неї велике каміння. If it is said that the traveler has discovered, for example, a large mountain, he must bring large stones from it.

Раптом географ захвилювався: Suddenly the geographer got excited:

– Але ж ти й сам прибув здалеку? - But you yourself came from afar? Ти мандрівник! Опиши мені свою планету!

І географ розкрив книгу записів, підстругав олівець. And the geographer opened the record book, sharpened the pencil. Розповіді мандрівників спочатку записують олівцем. Travelers' stories are first recorded in pencil. Потім ждуть, коли мандрівник подасть докази, тоді вже його розповіді можна записати чорнилом.

– Ну, прошу, – сказав географ. - Well, please, - said the geographer.

– О, в мене там не дуже цікаво, – мовив маленький принц, – усе маленьке. - Oh, I'm not very interested there, - said the little prince, - everything is small. У мене є три вулкани. Два діють, а один погас. Але хто знає, – все може бути. But who knows, anything can happen.

– Все може бути, – потвердив географ.

– І ще у мене є квітка.

– Квітів ми не записуємо, – сказав географ.

– Чому?! - Why?! Це ж найкрасивіше, що є на світі! This is the most beautiful thing in the world!

– Тому, що квіти ефемерні. - Because flowers are ephemeral.

– Що означає – «ефемерні»?

– Книги з географії – найцінніші серед усіх книг, – сказав географ. – Вони ніколи не старіють. - They never get old. Дуже рідко трапляється, щоб гора зрушила з місця. It is very rare for a mountain to move. Дуже рідко буває, щоб океан спорожнів. It is very rare for the ocean to empty. Ми пишемо про те, що вічне.

– Але згаслий вулкан може прокинутись, – перебив маленький принц. "But an extinct volcano can wake up," interrupted the little prince. – А що таке «ефемерний»? - And what is "ephemeral"?

– Погаслі ті вулкани, чи вони діють – нам це байдуже, – сказав географ. "We don't care whether those volcanoes are extinct or active," said the geographer. – Для нас має значення гора. - The mountain is important for us. Вона не міняється.

– А що означає «ефемерний»? - And what does "ephemeral" mean? – повторив маленький принц, який, спитавши про щось, ніколи не відступав, доки не діставав відповіді. - repeated the little prince, who, having asked something, never retreated until he got an answer.

– Ефемерне – це недовговічне, те, що скоро зникає.

– І моя квітка скоро зникне? - And my flower will disappear soon?

– Ну звісно. - Well of course.

«Моя квітка недовговічна, – сказав до себе маленький принц, – їй нічим боронитись, окрім тих чотирьох колючок. "My flower is short-lived," said the little prince to himself, "there is nothing to defend it except those four thorns. А я залишив її вдома зовсім одну!» And I left her at home all alone!"

Це вперше його взяв жаль. This is the first time he was taken by pity. Але він знову набрався духу і спитав: But he regained his courage and asked:

– Де ви порадите мені побувати? - Where do you advise me to visit?

– Відвідай планету Земля, – відповів географ. – У неї гарна репутація... - She has a good reputation...

І маленький принц вирушив у дорогу, думаючи про свою квітку. And the little prince set off, thinking about his flower.

**__XVI__**

Отже, сьомою планетою була Земля.

Земля – планета непроста! На ній сто одинадцять королів (включаючи, звісно, і негритянських), сім тисяч географів, дев'ятсот тисяч бізнесменів, сім з половиною мільйонів пияків, триста одинадцять мільйонів честолюбців, тобто близько двох мільярдів дорослих людей. It has one hundred and eleven kings (including, of course, black ones), seven thousand geographers, nine hundred thousand businessmen, seven and a half million drunkards, three hundred and eleven million ambitious people, that is, about two billion adults.

Щоб дати вам уявлення про розміри Землі, скажу, що до винайдення електрики на всіх шістьох континентах доводилось держати цілу армію – чотириста шістдесят дві тисячі п'ятсот одинадцять чоловік – ліхтарників. To give you an idea of the size of the Earth, I will say that before the invention of electricity, all six continents had to maintain an entire army - four hundred and sixty-two thousand five hundred and eleven people - lamplighters.

З деякої відстані то було чудове видовисько. From a distance it was a wonderful sight. Дії цієї армії були чіткі, як у балеті. The actions of this army were clear, as in a ballet. Починали ліхтарники Нової Зеландії і Австралії. Lanterns of New Zealand and Australia started. Засвітивши свої вогні, вони йшли спати. Having lit their lights, they went to sleep. Тоді виступали ліхтарники Китаю і Сибіру. Then the lanternists of China and Siberia performed. Виконавши свою партію, вони зникали за кулісами. Having performed their part, they disappeared behind the scenes. Потім надходила черга ліхтарників у Росії та Індії. Then came the turn of lanterns in Russia and India. Далі – в Африці і Європі. За ними – у Південній Америці. They are followed by South America. А тоді в Північній Америці. І всі вони дотримувались того порядку виходу на сцену й ніколи не помилялися. And they all followed that stage order and never made a mistake. То було грандіозно. It was grandiose.

Тільки тому ліхтарникові, що запалював єдиний ліхтар на Північному полюсі, та ще його співбратові коло єдиного ліхтаря на Південному полюсі – тільки цим двом жилося легко й безтурботно: вони працювали двічі на рік. Only the lanternman who lit the only lantern at the North Pole, and his fellow man of the only lantern at the South Pole - only these two had an easy and carefree life: they worked twice a year.

**__XVII__**

Коли хочеться сказати щось дотепне, трапляється, іноді трошки й прибрешеш. When you want to say something witty, it happens that sometimes you get a little carried away. Розповідаючи про ліхтарників, я не дуже дотримувався правди. When I told about the lanterns, I did not really stick to the truth. Боюся, що в тих, хто не знає нашої планети, від цього може скластися помилкова думка про неї. I am afraid that those who do not know our planet may have the wrong idea about it. Люди займають на Землі дуже мало місця. Humans occupy very little space on Earth. Якщо б два мільярди її мешканців зійшлися й стали тісно один біля одного, як на мітингу, вони легко вмістилися б на площі двадцять миль довжиною і двадцять шириною. If two billion of its inhabitants were to come together and stand closely together, as at a rally, they would easily fit into an area twenty miles long and twenty wide. Все людство можна було б звалити в купу на найменшому острівці в Тихому океані. All of humanity could be piled on the smallest island in the Pacific Ocean.

Дорослі, певна річ, вам не повірять. Adults, of course, will not believe you. Вони думають, що займають багато місця. They think they take up a lot of space. Їм, як баобабам, здається, що вони великі й важні. To them, like baobabs, it seems that they are big and important. А ви порадьте їм підрахувати, вони страшенно люблять цифри, і їм це сподобається. And you advise them to count, they are terribly fond of numbers, and they will like it. Але ви не тратьте часу на цю нудну роботу. But you don't waste time on this boring job. Це ні до чого, ви й так мені вірите. It's no use, you still believe me.

Отже, опинившись на Землі, маленький принц дуже здивувався, не побачивши жодної живої душі. So, being on Earth, the little prince was very surprised not to see a single living soul. Він уже злякався, що помилково попав на якусь іншу планету, коли це в піску ворухнулося якесь кільце такого кольору, наче місяць. He was already scared that he had accidentally landed on some other planet, when a ring of the same color as the moon moved in the sand.

– Добрий вечір, – сказав на всякий випадок маленький принц. "Good evening," said the little prince just in case.

– Добрий вечір, – відповіла змія.

– На яку це планету я попав? - What planet did I end up on? – запитав маленький принц.

– На Землю, – відказала змія. – В Африку.

– А-а!.. Виходить, на Землі нікого нема? It turns out, there is no one on Earth?

– Це пустеля. В пустелях ніхто не живе. Земля велика, – мовила змія.

Маленький принц сів на камінь і звів очі до неба.

– От цікаво – для чого зірки світяться, – мовив він. - It is interesting - why do the stars shine - he said. – Певно, для того, щоб кожен зміг колись відшукати свою зірку. - Probably, so that everyone could one day find their star. Дивись, он моя планета. Look, he is my planet. Вона якраз над нами... Але як далеко до неї! She is just above us... But how far to her!

– Гарна планета, – озвалася змія. – А чого ти прибув сюди? - Why did you come here?

– Я посварився з однією квіткою, – зітхнув маленький принц.

– А-а, – сказала змія.

І вони замовкли. And they fell silent.

– Де ж люди? – нарешті знову заговорив маленький принц. - finally the little prince spoke again. – У пустелі трохи одиноко... - It's a little lonely in the desert...

– З людьми теж одиноко, – мовила змія. - People are also lonely, - said the snake.

Маленький принц пильно подивився на неї. The little prince looked at her intently.

– Дивна ти істота, – сказав він. – Тонша ніж палець... - Thinner than a finger...

– Зате сили у мене більше, як у пальці короля, – зауважила змія. "But I have more strength than the king's finger," remarked the snake.

Маленький принц усміхнувся.

– Не така вже ти сильна... У тебе навіть лап немає... Ти не можеш мандрувати. - You're not that strong... You don't even have paws... You can't travel.

– Я можу занести тебе далі, ніж будь-який корабель, – сказала змія. "I can carry you farther than any ship," said the snake.

І обвила біля кісточки ногу маленького принца, мов золотий браслет.

– Торкнувшись когось, я повертаю його землі, з якої він вийшов, – сказала ще вона. - Touching someone, I return him to the land from which he came, - she also said. – Але ти невинний і прибув із зірки... - But you are innocent and came from a star...

Маленький принц нічого не відповів. The little prince did not answer.

– Мені шкода тебе, ти такий слабий на цій кам'яній Землі. - I feel sorry for you, you are so weak on this stone Earth. Я можу тобі допомогти, якщо ти дуже шкодуєш за своєю планетою. I can help you if you really feel sorry for your planet. Я можу...

– О! Я чудово зрозумів, – озвався маленький принц, – але чого ти весь час говориш загадками? "I understood perfectly," said the little prince, "but why are you talking in riddles all the time?"

– Я розв'язую всі загадки, – сказала змія. - I solve all riddles, - said the snake.

І вони замовкли.

**__XVIII__**

Маленький принц перейшов пустелю і нікого не зустрів, тільки одну квітку. The little prince crossed the desert and did not meet anyone, only one flower. Маленьку непримітну квітку з трьома пелюстками. A small inconspicuous flower with three petals.

– Добрий день, – сказав маленький принц.

– Добрий день, – відповіла квітка.

– А де люди? - And where are the people? – чемно спитав маленький принц.

Одного разу квітка бачила, як повз неї пройшов караван. Once the flower saw a caravan pass by.

– Люди? Їх, здається, тільки шестеро чи семеро. There seem to be only six or seven of them. Я бачила їх багато років тому. I saw them many years ago. Але хто його знає, де їх шукати, їх носить вітром. But who knows where to look for them, they are carried by the wind. У них нема коріння, це дуже незручно. They don't have roots, it's very inconvenient.

– Прощай, – мовив маленький принц.

– Прощай, – сказала квітка.

**__XIX__**

Маленький принц піднявся на високу гору. Єдині гори, які він доти знав, то були три вулкани, що сягали йому до колін. The only mountains he had ever known were three volcanoes that reached his knees. Згаслий вулкан був у нього за табурет. Отож маленький принц подумав: «З такої високої гори я зразу побачу всю планету і всіх людей...» Але побачив тільки гострі шпилі скель. So the little prince thought: "From such a high mountain I can see the whole planet and all the people at once..." But he saw only sharp spiers of rocks.

– Добрий день, – сказав він на всякий випадок. "Good afternoon," he said just in case.

– Добрий день... добрий день... добрий день... – відгукнулася луна. "Good afternoon... good afternoon... good afternoon..." echoed the echo.

– Хто ви? – спитав маленький принц.

– Хто ви... хто ви... хто ви... – озвалася луна. "Who are you... who are you... who are you..." echoed.

Будьте моїми друзями, – сказав він, – я зовсім один. Be my friends, he said, I am all alone.

Зовсім один... зовсім один... зовсім один... – відповіла луна. All alone... all alone... all alone... - replied the echo.

«Яка дивна планета! – подумав тоді маленький принц. – Зовсім суха, уся в гострих шпичках, солона. - Completely dry, all in sharp skewers, salty. А людям не вистачає уяви. And people lack imagination. Вони тільки повторюють те, що їм кажуть... Квітка, яка була у мене дома, завжди говорила перша». They only repeat what they are told... The flower that was at my house was always the first to speak."

**__XX__**

Але сталося так, що після довгих блукань, пройшовши через піски, скелі і сніги, маленький принц, нарешті, знайшов дорогу. But it so happened that after long wanderings, passing through sands, rocks and snow, the little prince finally found his way. А всі дороги ведуть до людей.

– Добрий день, – сказав він.

То був сад, повний квітучих троянд. It was a garden full of blooming roses.

– Добрий день, – відповіли троянди. - Good afternoon, - answered the roses.

Маленький принц подивився на них. The little prince looked at them. Усі вони були схожі на його квітку.

– Хто ви? – вражений, спитав він. - amazed, he asked.

– Ми – троянди, – сказали квіти.

– А-а!.. – мовив маленький принц.

І відчув себе дуже нещасним. And I felt very unhappy. Його квітка розповідала йому, що вона одна така в усьому світі. His flower told him that it was the only one in the whole world. А ось тут було п'ять тисяч таких же квіток, в одному тільки саду! But here there were five thousand of the same flowers, in just one garden!

«Їй було б дуже прикро, якби вона побачила це! “She would be very sorry if she saw this! – подумав маленький принц. – Вона б страшенно розкашлялась і вдала, що вмирає, аби тільки не стати смішною. - She would cough terribly and pretend to be dying, so as not to become funny. А я мусив би прикидатись, ніби доглядаю її, бо інакше, щоб принизити й мене, вона справді могла б умерти...» And I would have to pretend to take care of her, because otherwise, in order to humiliate me too, she could really die..."

А потім він ще сказав собі: «Я думав, що маю таке багатство – єдину в світі квітку, а то звичайнісінька троянда. And then he said to himself: "I thought that I had such wealth - the only flower in the world, and that is an ordinary rose. Проста троянда і три вулкани, які сягають мені до колін і з яких один погас, можливо, назавжди – цього замало, щоб бути великим принцом...» І, повалившись на траву, він заплакав. A simple rose and three volcanoes that reach my knees and of which one has gone out, perhaps forever - this is not enough to be a great prince..." And, falling on the grass, he wept.

**__XXI__**

Отоді й заявився лис. That's when the fox appeared.

– Добрий день, – сказав лис.

– Добрий день, – чемно відповів маленький принц і озирнувся, проте нікого не побачив.

– Я тут, – пролунав голос, – під яблунею. "I'm here," said a voice, "under the apple tree."

– Хто ти? – спитав маленький принц. – Ти такий гарний... - You are so beautiful...

– Я – лис, – сказав той.

– Пограйся зо мною, – попросив маленький принц. - Play with me, - asked the little prince. – Мені так сумно...

– Я не можу з тобою гратися, – відказав лис. – Я не приручений.

– О! Вибач, – мовив маленький принц. І, подумавши, додав: And, thinking, added:

– А що означає «приручити»?

– Ти нетутешній, – сказав лис. – Що ти шукаєш? - What are you looking for?

– Я шукаю людей, – відповів маленький принц.