×

Ми використовуємо файли cookie, щоб зробити LingQ кращим. Відвідавши сайт, Ви погоджуєтесь з нашими cookie policy.


image

"Маленький Принц" Антуан де Сент-Екзюпері, Частина перша

Частина перша

Даруйте мені, дітки, що я присвятив цю книжку дорослому. У мене дуже поважне виправдання: той дорослий — мій найкращий приятель. Є й друге виправдання: той дорослий може зрозуміти все на світі, навіть дитячі книжки. I нарешті третє:

дорослий живе у Франції, зазнає там голоду й холоду. Йому так треба, щоб його хтось потішив. Та коли все це не може виправдати, то я згоден присвятити отсю книжечку тому хлопцеві, яким був колись мій дорослий приятель. Усі-бо дорослі спершу були дітьми, тільки мало хто з них про теє пам'ятає. Отож я виправлю присвяту:

Леонові Верту, коли він був маленьким

Коли мав я шість років, у книжці під назвою "Билиці" — там про тропічні ліси розповідалося — побачив якось химерний малюнок. На малюнку здоровезний удав ковтав якогось хижака. Ось копія того малюнка.

У книжці було написано: "Удав ковтає свою жертву цілою, не прожовуючи. Після цього він не може й ворухнутися, спить собі півроку, аж поки перетравить їжу".

Я чимало думав про сповнене пригод життя в джунглях та й собі намалював кольоровим олівцем мій перший малюнок. Малюнок No 1. Ось що я зобразив.

Леонові Верту

Я показав цей твір дорослим і спитав, чи не лякає він їх.

А мені на те:

— Чого б то капелюх нас лякав?

Але ж то був не капелюх. То був удав, що проковтнув слона. Тоді я зобразив удава в

розрізі, аби дорослим було зрозуміліше. Їм завжди треба все тлумачити. Ось мій малюнок No 2.

Дорослі порадили мені не малювати більше гаддя ні в натурі, ні в розрізі, а краще цікавитися географією, історією, математикою та граматикою. Отак і сталося, що я в шість років зрікся блискучої малярської кар'єри. Зазнавши провалу з малюнками No 1 і No2, я геть зневірився в собі. Дорослі такі нетямовиті, а діти просто не в змозі розжовувати їм усе.

Отож я мусив обрати собі інше ремесло, і я навчився керувати літаками. Я облетів майже цілий світ. I географія, сказати по щирості, стала мені у великій пригоді.

Я умів з першого погляду одрізнити Китай од Арізони. То вельми корисно, надто як уночі з курсу зіб'єшся.

На своєму віку я зустрічав чимало всяких поважних людей і мав з ними стосунки.

Жив довго між дорослих. Бачив їх зовсім близько. I від того моя думка про них не покращала.

Коли мені здибався дорослий, людина ніби-то кмітлива, я поцікавився його думкою про свій малюнок No1, який я беріг. Хотілося знати, чи він справді може второпати. Але дорослий незмінно відповідав мені: "Це капелюх". Тоді я вже не говорив з ним ні про полозів, ні про тропічні ліси, ні про зорі. Я пристосовувався до його тями. Заводив з ним мову про гольф і бридж, про політику і краватки. I дорослий так тішився: познайомитися з такою розважливою людиною.

II

Так жив я сам-один, не маючи нікого, з ким міг погомоніти-порадитися, аж до аварії, що спіткала мене шість років тому в Сахарі. Почав давати збої двигун мого літака. Ні механік, ні пасажири зі мною не летіли, довелося поратися самому, хоч ремонт був складний. Тут таке: або пан, або пропав. Питної води я мав ледве на тиждень.

Отож першого вечора я заснув на піску в пустелі за тридев'ять земель від будь-якої людської оселі. Я був ще самотніший, ніж потерпілий на плоту посеред океану. Уявіть собі мій подив, коли на зорі мене збудив якийсь чудний голосочок.

Він сказав:

— Прошу... намалюй мені баранця.

— Га?

— Намалюй мені баранця...

Я скочив, наче мене громом ударило. Старанно протер очі. Пильно роззирнувся навкруг. I побачив дивовижного хлопчика, що поважно мене розглядав. Ось його найкращий портрет, якого мені пощастило згодом намалювати. Та, звісно, на моєму малюнку він далеко не такий гарний, як був насправді. Не я тут виною. Коли я мав шість років, дорослі відбили у мене охоту до того, щоб стати художником, і я тільки й навчився, що малювати удавів — у натурі та в розрізі.

Отож я виряченими від подиву очима дивився на цю прояву. Не забувайте, що я був

за тридев'ять земель, на безлюдді. А проте зовсім не здавалося, щоб це хлоп'я заблукало або вкрай зморилося чи вмирає з голоду, спраги або зі страху. На око годі було сказати, що це дитина, яка загубилася серед пустелі, запропастилася край світу. Нарешті до мене вернулася мова, і я сказав:

— А... що ти тут робиш?

Та він знову попросив тихо й вельми поважно:

— Прошу... намалюй мені баранця...

Таємнича поява так вразила мене, що я не посмів одмовитися. I хоч яким

безглуздям це могло здатися тут, за тридев'ять земель від людей, коли на мене чигала смерть, я добув із кишені аркуш паперу та самописку. Але одразу ж згадав, що вчився передусім географії, історії, математики та граматики, і сказав хлопцеві (трохи навіть сердито), що не вмію малювати. Він одмовив:

— Байдуже. Намалюй мені баранця.

Я зроду не малював баранів і тому відтворив для нього один із двох малюнків, що тільки й умів малювати: удава в натурі. I здивувався непомалу, коли хлоп'я одмовило:

— Та ні! Я не хочу слона в удаві. Удав дуже небезпечний, а слон надто здоровенний. У мене все маленьке. Мені треба баранця. Намалюй баранця.

I я намалював.

Він глянув пильно та й каже:

— Ні! Цей баранець зовсім хирявий. Намалюй іншого. Я намалював.

Мій приятель усміхнувся лагідно й поблажливо:

— Ти ж добре бачиш — це не баранець, а баранисько. Ще й рогатий... Тоді я зобразив ще одного.

Та він забракував і цей малюнок:

— Це надто старий. Я хочу такого баранця, щоб жив довго.

I тут мені терпець урвався — адже треба було якнайхутчій розбирати й лагодити двигун, — і я награмузляв такий малюнок.

I заявив:

— Ось тобі ящик. А в ньому той баранець, який тобі до вподоби.

Я був неабияк вражений, побачивши, як заяснів мій юний суддя:

— Саме такого я й хотів! Як ти гадаєш, багато паші треба для цього баранця? — А хіба що?

— Таж у мене вдома все маленьке.

— Йому, певне, вистачить. Я дав тобі зовсім маленького баранчика.

Хлопчик схилив голову над малюнком.

— Не такий він і маленький! Гляньно, він заснув...

Так я познайомився з маленьким принцом.

III

Збігло чимало часу, поки я втямив, звідки він узявся. Маленький принц про все допитувався в мене, зате моїх питань, здавалося, не чув. Лише з випадково зронених слів мені помалу все стало зрозумілим. Так, побачивши мій літак уперше (я не малюватиму літака — для мене це дуже морочливо), він спитав:

— Що то за штуковина?

— То не штуковина. Ця річ літає. Це літак. Мій літак.

I я гордо розтлумачив йому, що вмію літати. Тоді він вигукнув:

— Як? Ти упав з неба?

— Авжеж, — відказав я скромно.

— От дивина!

I маленький принц так голосно зареготав, що мені стало досадно. Я хочу, щоб

моєму лихові бодай співчували. Потім він додав:

— Отже, і ти прибув з неба. А з якої планети?

Ось де розгадка його таємничої появи тут, у пустелі!

— То ти потрапив сюди з іншої планети? — гостро спитав я.

Та він не відповів. Розглядаючи мого літака, він тихо хитав головою:

— Але ж на ньому ти не міг прилетіти здалеку...

I надовго поринув у роздуми. Потім дістав з кишені мого баранця і почав

роздивлятися цей скарб.

Уявляєте, як зацікавило мене оте напіввизнання, ота загадка про інші планети. Я

спробував дізнатися більше.

— Звідки ж ти прибув, хлопче? Де твій дім? Куди ти хочеш забрати мого баранця? На хвилю він замислився, потім промовив:

— Добре, що ти дав мені ящик: баранець тут ночуватиме, це буде його оселя.

— Атож. А коли ти шануватимешся, я дам тобі ще й мотузок, щоб припинати його

удень. I пакіл.

Мої слова нібито прикро вразили маленького принца.

— Припинати? Яке безглуздя!

— Бач, коли його не припнеш, він залізе в шкоду або втече.

Мій приятель знову засміявся:

— А куди ж, по-твоєму, йому тікати?

— Будь-куди. Просто перед собою, куди очі світять.

Тоді маленький принц зауважив серйозно:

— ІІусте, у мене там усе дуже маленьке.

I дещо журливо додав:

— Коли йти просто перед собою, куди очі світять, то далеко не зайдеш. IV

Так я довідався про ще одну важливу річ: його рідна планета завбільшки десь із хату!

А втім, це й не так уже мене здивувало. Я добре знав, що, крім таких великих планет, як-от Земля, Юпітер, Марс, Венера, уже давно названих, є сила інших, і між них такі маленькі, що їх нелегко побачити навіть у телескоп. Коли астроном відкриває таку планетку, він дає їй не ймення, а номер. Називає, скажімо, астероїд 3251.

Я маю всі підстави думати, що планета, з якої прилетів маленький принц, астероїд

В-612. Цей астероїд бачили лишень раз, 1909 року, його помітив у телескоп один астроном турецький.

Астроном доповів тоді, навівши всі докази, про своє відкриття на міжнародному астрономічному з'їзді. Але він був одягнутий у східні шати, і йому ніхто не повірив. Отакі ті дорослі!

На щастя для астероїда В-612, султан турецький звелів своєму народові під страхом смертної кари носити європейське вбрання. 1920 року астроном — тепер уже в чепурній парі знову доповів про своє відкриття. Цього разу з ним погодилися геть усі.

Я розповів вам такі подробиці про астероїд В-612 і навіть назвав його номер усе через отих самих дорослих. Дорослі полюбляють цифри. Коли розповідаєш їм про свого нового приятеля, вони зроду не поцікавляться найістотнішим. Зроду вони не спитають: "А який у нього голос? Які ігри він любить? Чи колекціонує метеликів?" Натомість питають: "Скільки йому літ? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки його батько заробляє?" I потім гадають, що вже знають людину.

Якщо скажеш дорослим: "Я бачив гарний будиночок цегляного кольору, на вікнах герань, а на даху голубів", вони не можуть уявити його собі. Їм треба сказати так: "Я бачив будинок на сто тисяч франків". Тоді вони вигукують: "Яка розкіш!"

Отож, коли їм скажеш: "Маленький принц справді існував, ось вам докази: він був славний, він сміявся і хотів баранця, а як тобі хочеться баранця, то ти існуєш", коли їм скажеш так, вони лише знизять плечима і назвуть тебе дитиною. Але якщо скажеш їм: "Планета, з якої він прилетів, астероїд В-612", це їх переконає, і вони дадуть спокій, не в'язнутимуть із розпитами. Отакі ті дорослі! Не треба на них сердитися. Діти мають бути до тих дорослих вельми поблажливі.

А ми ж бо розуміємося на житті, і ми, звісно, не дуже зважаємо на ту циферію. Я залюбки почав би цю повість так, як починають якусь казку. Почин би я вивів такий:

"Був собі маленький принц, і жив він на планетці, трошечки більшій від нього

самого, і дуже тому принцові хотілося мати друга..." Ті, хто розуміється на житті, відразу б побачили, що все це щирісінька правда.

Я зовсім не хочу, щоб мою книжку читали лише для розваги. Мені стає дуже боляче, коли я згадую свого маленького приятеля й розповідаю про нього. Уже минуло шість років відтоді, як він зі своїм баранцем покинув мене. I я силкуюся розповісти про нього, щоб не забути його. Живий жаль бере, коли забувають друзів. Не кожен має друга. I я можу стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, окрім своєї циферії. От я ще й тому купив коробочку з фарбами та олівці. Нелегко в мої літа знову братися до малювання, якщо за все життя лише й зобразив, що удава в натурі та в розрізі — колись там у шість років! Я, звісно, намагатимусь якнайліпше передати схожість. Я зовсім не певен, що мені з цим пощастить. На одному малюнку виходить вдало, на іншому портрет зовсім не схожий. Я можу схибити і щодо зросту. Ось тут маленький принц завеликий. А он там він замаленький. Я вже вагаюсь, згадуючи барву його одягу. Тож мазюкаю і так і сяк, навмання. Можу, зрештою, помилитися і в деяких важливих подробицях. Ви вже даруйте. Мій приятель ніколи нічого мені не пояснював. Певне, гадав, що я такий самий, як і він. Але я, на жаль, не вмію побачити баранця крізь стінки ящика.

Певне, я трохи скидаюся на дорослих. Очевидно, дещо постарів.

V

Щодень я дізнавався щось про його планету, про те, як він покинув її і як мандрував

по світах. Він розповідав про це поступово, і то принагідно. Отак третього дня я дізнався про трагедію з баобабами.

Це також сталося завдяки баранцеві. Маленького принца обсіли тяжкі сумніви, і він раптом спитав мене:

— А правда, що баранці їдять кущі?

— Авжеж, правда.

— О, я радий!

Я не второпав, чому так важливо, щоб баранці їли кущі. Але маленький принц

додав:

— То вони їдять і баобаби?

Я сказав маленькому принцові, що баобаби не кущі, а височенні, з дзвіницю,

дерева, і хоч би він привів навіть цілий табун слонів, то й вони не з'їдять і одного баобаба.

Почувши про табун слонів, маленький принц засміявся: — Їх би довелося поставити один на одного...

А далі промовив розважливо:

— Баобаби, поки виростуть, бувають зовсім маленькі.

— А й справді. Але навіщо тобі, щоб баранець їв маленькі баобаби?

— А то як же! — одказав він, ніби йшлося про щось цілком очевидне. I мені

довелося добре поміркувати, поки я здогадався, в чому тут річ.

Справді, на планеті маленького принца, як і на всіх інших планетах, росли трава і

бур'ян. Отож є там добре насіння доброго, корисного зілля і погане насіння поганого зілля, бур'яну. Але насіння невидиме. Воно спить, сховане в землі, аж поки якійсь насінині заманеться прокинутись. Тоді воно потягається і спершу несміливо пускає до сонця паросток — безневинну чарівну муравочку. Якщо це редиска або троянда, хай собі здорові ростуть. А коли це якийсь бур'ян, треба його одразу, як тільки розпізнаєш пагін, виполоти з корінням. Ну, а на планеті маленького принца було жахливе насіння... Це насіння баобабів. Земля на планеті була вражена тим насінням. А баобаб

— така рослина, що коли не розпізнаєш її вчасно, то вже ніколи не позбудешся. Він захарастить цілу планету. Він прониже її своїм корінням. А якщо планета дуже маленька, а баобабів забагато, вони роздеруть її на клапті.

— Є такий закон, — сказав мені згодом маленький принц.— Причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету. Треба полоти баобаби зараз же, як тільки побачиш, що то не троянди, бо молоді пагінці троянд і баобабів майже однакові. Ця праця дуже нудна, але зовсім легка.

Якось він порадив мені постаратися намалювати такий гарний малюнок, щоб усе це гаразд затямили діти і моєї планети.

— Якщо колись вони вирушать у мандри,— сказав він,— це їм стане в пригоді. Іноді якусь свою роботу можна й відкласти, нічого від того не станеться. Але з баобабами відкладати годі — тоді чекай лиха. Я знав одну планету, там жив лінтюх. Він не звернув уваги на три кущики...

З оповіді маленького принца я зобразив цю планету. Я не люблю повчального тону.

Та люди так мало знають, скільки шкоди від баобабів, а небезпека для того, хто потрапив би на астероїд, від них така велика, що цього разу я роблю виняток і порушую свою стриманість. "Діти! — кажу я.— Стережіться баобабів!" Я хотів застерегти моїх

приятелів від небезпеки, що давно чигає на них, а вони не знають цього, як не знав я сам раніше, хотів попередити їх і тим-то так завзято працював над цим малюнком. Словом, моє повчання варте тієї праці. Можливо, ви запитаєте: чому в цій книжечці немає ще таких показних малюнків, як отсей із баобабами? Відповідь вельми проста: я старався їх намалювати, але нічого не вийшло. А коли малював баобаби, мене запалювала думка, що це річ невідкладна.

VI

О маленький принце! Потроху я зрозумів твоє невеселе життя. Довший час ти мав лише одну розвагу: милуватися вечірнім сонцем. Я дізнався про це вранці четвертого дня, коли ти мовив мені:

— Я дуже люблю призахідне сонце. Ходімо подивимось, як сонце заходить. — Але ж доведеться почекати...

— Чекати? Чого?

— Щоб сонце сіло.

Спершу ти дуже здивувався, а потім засміявся сам із себе і мовив:

— Мені все здається, ніби я вдома!

І справді. Всім відомо, що коли в Америці полудень, у Франції вже вечоріє. I аби за

одну хвилину перенестися до Франції, можна було б подивитись, як там сідає сонце. На жаль, до Франції неблизький світ. А на твоїй планетці тобі досить було пересунути свого стільця на крок, другий. I ти бачив захід сонця щоразу, коли тільки бажав...

— Якось за один день я бачив захід сонця сорок три рази!

I трохи перегодом ти додав:

— Бачиш... коли стає дуже сумно, втішно помилуватися, як сідає сонце.

— Виходить, того дня, коли ти бачив захід сонця сорок три рази, тобі було дуже сумно?

Але маленький принц не відповів.

VII

П'ятого дня, знов-таки завдяки баранцеві, я довідався про таємниці життя

маленького принца. Він спитав зненацька, навпростець, ніби це було наслідком довгих мовчазних роздумів:

— Якщо баранець їсть кущі, то він і квіти їсть? — Баранець їсть усе, що попадеться.

— Навіть квіти з колючками?

— Авжеж, навіть квіти з колючками.

— Навіщо ж тоді колючки?

Цього я не знав. Я саме порався: ніяк не міг одгвинтити в двигуні міцно закручений шуруп. Мене дуже турбувало, чим обернулася вимушена посадка: питної води лишалось обмаль, і я вже боявся найгіршого.

— Нащо ж ті колючки?

Як уже маленький принц про щось питав, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді. Шуруп той дався мені взнаки, і я сказав навмання:

— Колючки ні на що не потрібні, квіти випускають їх просто од злості!

— О!

Відтак, трохи помовчавши, гукнув майже сердито:

— Я тобі не вірю. Квіти такі кволі. I простодушні. I вони підбадьорюють себе. Гадають, що колючі вони страшніші...

Я не відповів нічого. В ту хвилину я казав собі: "Якщо цей шуруп і зараз не піддасться, я розтрощу його молотком".

Маленький принц знов перебив мої думки: — I ти гадаєш, що квіти...

— Де ж пак! Нічого я не гадаю! Я відповів тобі навмання. Я заклопотаний поважною справою!

Він глянув на мене здивовано.

— Поважною справою!

Він дивився на мене, на молоток у моїй руці, на чорні від мастила пальці, дивився,

як я схилився над річчю, такою, в його очах, потворною.

— Ти мовиш, як дорослі!

Мені стало соромно. А він додав безжально:

— Ти все плутаєш... ти все перекинув догори ногами!

Маленький принц і справді дуже розсердився. Труснув головою, і вітер розмаяв

його золоту чуприну.

— Я знаю одну планету. Живе там такий собі червонопикий добродій. Він не

понюхав ні разу жодної квітки. Зроду не глянув на зірку. Нікого ніколи не любив. Він тільки й робить, що підбиває цифри. I цілий день торочить: "Я людина поважна! Я людина поважна!" — достоту, як ти. I дметься з пихи. А насправді він не людина, він гриб.

— Що?

— Гриб!

Маленький принц аж поблід із гніву:

— Мільйони років у квітів ростуть колючки. I мільйони років баранці все ж їдять

квіти. То хіба це не поважна річ — зрозуміти, чому вони так стараються випустити колючки, які їм нічого не дають? Хіба це не важливіше і не поважніше, ніж рахунки червонопикого гладуна? I коли я знаю квітку, яка є єдина на світі і росте лише на моїй планеті, а якийсь баранець одного ранку з'їсть її, не тямлячи навіть, що він накоїв, це теж, по-твоєму, байдуже? Він зашарівся, потім озвався знову:

— Якщо ти любиш квітку, яка існує єдина на світі і лише на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: милуєшся на зорі і чуєшся щасливий. Кажеш собі:

"Десь там і моя квітка..." Але коли баранець її з'їсть, це все одно, мовби всі зорі раптово згасли! I це, по-твоєму, байдуже!

Він більше не міг нічого сказати. Він раптом заридав. Споночіло. Я відклав інструмент. Смішно було думати про молоток, про шуруп, про спрагу й смерть. На цій зірці, на планеті — на моїй планеті Земля — плакав маленький принц, і його треба було втішити! Я взяв його на руки і почав люляти. Я казав йому:

— Квітці, яку ти любиш, не загрожує ніяка небезпека... Я намалюю твоєму баранцеві обротьку... Намалюю для твоєї квітки броню... Я...

Я вже й не тямив, що кажу. Я здавався собі страшенно незграбним. Не знав, як підійти до нього, як прихилити його до себе... Вона така загадкова, ота країна сліз.

VIII

Незабаром я навчився краще розпізнавати ту квітку. На планеті маленького принца завше росли звичайні прості квіти — вони мали нерясно пелюсток, місця займали мало й нікого не турбували. Вони розпускалися вранці в траві, а надвечір никли.

А та квітка проклюнулась із насінини, занесеної невідомо звідки, і маленький принц викохував той пагінчик, такий неподібний до інших билинок. А що, як це якась одміна баобаба? Та кущик незабаром перестав рости, і на ньому виліз пуп'янок. Маленький принц ізроду не бачив ще таких буйних пуп'янків і відчував, що от-от станеться якесь диво. Одначе квітка, схована в своїй зеленій світличці, ще не була готова, вона все чепурилася. Старанно добирала барви. Вона виряджалася поволі, приміряючи одну по одній пелюстки. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як самосійний мак. Вона хотіла показатись у всій своїй пишноті.

Авжеж, вона була така чепурушка! Таємниче вбирання тривало багато днів. Аж от якось уранці, тільки встало сонце, квітка розпустилась.

Як дбайливо вона готувалася, стільки поралася, а нині, позіхаючи, сказала: — Ох! Я ледве прокинулась!.. Даруйте мені... Я ще зовсім не зачесана... Маленький принц не тямився од захвату:

— Яка ви гарна!

— Правда? — тихо озвалася квітка.— I народилась я разом із сонцем...

Маленький принц, звісно, здогадався, що красуня не надто скромна, зате вона була така прегарна!

— Здається, пора снідати,— додала вона по хвилі.— Прошу, потурбуйтесь про мене...

Збентежений маленький принц розшукав поливальницю й полив квітку.


Частина перша Part one Parte um

Даруйте мені, дітки, що я присвятив цю книжку дорослому. Forgive me, children, for dedicating this book to an adult. Perdoem-me, crianças, por dedicar este livro a um adulto. У мене дуже поважне виправдання: той дорослий — мій найкращий приятель. I have a very good excuse: that adult is my best friend. Tenho uma desculpa muito boa: aquele adulto é meu melhor amigo. У мене дуже поважне виправдання: той дорослий — мій найкращий приятель. Є й друге виправдання: той дорослий може зрозуміти все на світі, навіть дитячі книжки. There is a second excuse: that adult can understand everything in the world, even children's books. Há uma segunda desculpa: aquele adulto pode entender tudo no mundo, até mesmo livros infantis. I нарешті третє: And finally the third: E por fim o terceiro:

дорослий живе у Франції, зазнає там голоду й холоду. the adult lives in France, experiencing hunger and cold there. o adulto vive na França, passando fome e frio lá. Йому так треба, щоб його хтось потішив. He needs someone to amuse him so much. Ele precisa de alguém para diverti-lo tanto. Та коли все це не може виправдати, то я згоден присвятити отсю книжечку тому хлопцеві, яким був колись мій дорослий приятель. But if all this cannot be justified, then I agree to dedicate this book to the guy who was once my adult friend. Mas se tudo isso não pode ser justificado, então eu concordo em dedicar este livro ao cara que já foi meu amigo adulto. Усі-бо дорослі спершу були дітьми, тільки мало хто з них про теє пам'ятає. Because adults were children at first, only a few of them remember that. Como os adultos eram crianças no início, apenas alguns deles se lembram disso. Отож я виправлю присвяту: So I will correct the dedication: Então vou corrigir a dedicatória:

Леонові Верту, коли він був маленьким Leon Vert when he was little Leon Vert quando era pequeno

Коли мав я шість років, у книжці під назвою "Билиці" — там про тропічні ліси розповідалося — побачив якось химерний малюнок. When I was six years old, I saw a bizarre picture in a book called Bilytsya, which talked about tropical forests. Quando eu tinha seis anos, vi uma foto bizarra em um livro chamado Bilytsya, que falava sobre florestas tropicais. На малюнку здоровезний удав ковтав якогось хижака. In the picture, a healthy boa constrictor was swallowing a predator. Na foto, uma jibóia saudável estava engolindo um predador. Ось копія того малюнка. Here is a copy of that picture. Aqui está uma cópia dessa imagem.

У книжці було написано: "Удав ковтає свою жертву цілою, не прожовуючи. The book read: "A boa constrictor swallows its prey whole without chewing. O livro dizia: "Uma jibóia engole sua presa inteira sem mastigar. Після цього він не може й ворухнутися, спить собі півроку, аж поки перетравить їжу". After that, he can't move, sleeps for six months until he digests the food. " Depois disso, ele não consegue se mexer, dorme por seis meses até digerir a comida”.

Я чимало думав про сповнене пригод життя в джунглях та й собі намалював кольоровим олівцем мій перший малюнок. I thought a lot about the adventurous life in the jungle and drew my first picture with a colored pencil. Малюнок No 1. Figure No. 1. Ось що я зобразив. That's what I portrayed.

Леонові Верту Leon Vertu

Я показав цей твір дорослим і спитав, чи не лякає він їх. I showed this work to adults and asked if it scared them.

А мені на те: And to me on that:

— Чого б то капелюх нас лякав? "Why would the hat scare us?"

Але ж то був не капелюх. But it was not a hat. То був удав, що проковтнув слона. It was a boa constrictor that swallowed an elephant. Тоді я зобразив удава в Then I portrayed the boa constrictor

розрізі, аби дорослим було зрозуміліше. incision to make it clearer for adults. Їм завжди треба все тлумачити. They always need to explain everything. Ось мій малюнок No 2. Here is my picture # 2.

Дорослі порадили мені не малювати більше гаддя ні в натурі, ні в розрізі, а краще цікавитися географією, історією, математикою та граматикою. Adults advised me not to draw more reptiles, neither in nature nor in section, but rather to be interested in geography, history, mathematics and grammar. Отак і сталося, що я в шість років зрікся блискучої малярської кар'єри. It so happened that at the age of six I renounced my brilliant painting career. Зазнавши провалу з малюнками No 1 і No2, я геть зневірився в собі. Having failed with drawings No. 1 and No. 2, I completely despaired of myself. Дорослі такі нетямовиті, а діти просто не в змозі розжовувати їм усе. Adults are so stupid, and children are simply not able to chew them all.

Отож я мусив обрати собі інше ремесло, і я навчився керувати літаками. So I had to choose another craft, and I learned to fly airplanes. Я облетів майже цілий світ. I flew almost all over the world. I географія, сказати по щирості, стала мені у великій пригоді. And geography, to be honest, was a great adventure for me.

Я умів з першого погляду одрізнити Китай од Арізони. At first glance, I was able to distinguish China from Arizona. То вельми корисно, надто як уночі з курсу зіб'єшся. It is very useful, especially if you get off course at night.

На своєму віку я зустрічав чимало всяких поважних людей і мав з ними стосунки. At my age, I met a lot of respectable people and had relationships with them.

Жив довго між дорослих. He lived a long time among adults. Бачив їх зовсім близько. I saw them very close. I від того моя думка про них не покращала. And from that my opinion about them did not improve.

Коли мені здибався дорослий, людина ніби-то кмітлива, я поцікавився його думкою про свій малюнок No1, який я беріг. When I was approached by an adult, a seemingly clever man, I asked him what he thought of his No. 1 drawing, which I kept. Хотілося знати, чи він справді може второпати. I wanted to know if he could really hurry. Але дорослий незмінно відповідав мені: "Це капелюх". But the adult kept answering me, "It's a hat." Тоді я вже не говорив з ним ні про полозів, ні про тропічні ліси, ні про зорі. At that time I did not talk to him about snails, rainforests or stars. Я пристосовувався до його тями. I adapted to his consciousness. Заводив з ним мову про гольф і бридж, про політику і краватки. He talked to him about golf and bridge, politics and ties. I дорослий так тішився: познайомитися з такою розважливою людиною. And the adult was so happy: to meet such a sensible person.

II II

Так жив я сам-один, не маючи нікого, з ким міг погомоніти-порадитися, аж до аварії, що спіткала мене шість років тому в Сахарі. That's how I lived alone, with no one to talk to, until the accident that happened to me six years ago in the Sahara. Почав давати збої двигун мого літака. The engine of my plane started crashing. Ні механік, ні пасажири зі мною не летіли, довелося поратися самому, хоч ремонт був складний. Neither the mechanic nor the passengers flew with me, I had to deal with it myself, although the repair was difficult. Тут таке: або пан, або пропав. Here it is: either a gentleman or a missing person. Питної води я мав ледве на тиждень. I had drinking water for barely a week.

Отож першого вечора я заснув на піску в пустелі за тридев'ять земель від будь-якої людської оселі. So the first evening I fell asleep on the sand in the desert thirty-nine lands from any human home. Я був ще самотніший, ніж потерпілий на плоту посеред океану. I was even more lonely than the raft victim in the middle of the ocean. Уявіть собі мій подив, коли на зорі мене збудив якийсь чудний голосочок. Imagine my surprise when a wonderful voice woke me up at dawn.

Він сказав: He said:

— Прошу... намалюй мені баранця. "Please ... draw me a lamb."

— Га? - Huh?

— Намалюй мені баранця... "Draw me a lamb ..."

Я скочив, наче мене громом ударило. I jumped as if struck by thunder. Старанно протер очі. He wiped his eyes carefully. Пильно роззирнувся навкруг. He looked around intently. I побачив дивовижного хлопчика, що поважно мене розглядав. I saw an amazing boy who looked at me seriously. Ось його найкращий портрет, якого мені пощастило згодом намалювати. Here is his best portrait, which I was lucky enough to paint later. Та, звісно, на моєму малюнку він далеко не такий гарний, як був насправді. But, of course, in my picture he is not as good as he really was. Не я тут виною. It's not my fault. Коли я мав шість років, дорослі відбили у мене охоту до того, щоб стати художником, і я тільки й навчився, що малювати удавів — у натурі та в розрізі. When I was six years old, adults discouraged me from becoming an artist, and I just learned to paint boas - in kind and in section.

Отож я виряченими від подиву очима дивився на цю прояву. So I stared at this manifestation with wide eyes. Не забувайте, що я був Don't forget what I was

за тридев'ять земель, на безлюдді. for thirty-nine lands, in the wilderness. А проте зовсім не здавалося, щоб це хлоп'я заблукало або вкрай зморилося чи вмирає з голоду, спраги або зі страху. However, it did not seem at all that this boy got lost or extremely tired or died of hunger, thirst or fear. На око годі було сказати, що це дитина, яка загубилася серед пустелі, запропастилася край світу. It was hard to say that this was a child who got lost in the desert, lost the edge of the world. Нарешті до мене вернулася мова, і я сказав: Finally the language came back to me, and I said,

— А... що ти тут робиш? "Ah ... what are you doing here?"

Та він знову попросив тихо й вельми поважно: But he asked again quietly and very seriously:

— Прошу... намалюй мені баранця... "Please ... draw me a lamb ..."

Таємнича поява так вразила мене, що я не посмів одмовитися. The mysterious appearance so impressed me that I did not dare to give up. I хоч яким And at least some

безглуздям це могло здатися тут, за тридев'ять земель від людей, коли на мене чигала смерть, я добув із кишені аркуш паперу та самописку. it might seem absurd here, thirty-nine lands from the people, when death awaited me, and I took a sheet of paper and a notebook from my pocket. Але одразу ж згадав, що вчився передусім географії, історії, математики та граматики, і сказав хлопцеві (трохи навіть сердито), що не вмію малювати. But he immediately remembered that he had studied geography, history, mathematics and grammar, and told the boy (a little angrily) that I could not draw. Він одмовив: He refused:

— Байдуже. "It doesn't matter." Намалюй мені баранця. Draw me a lamb.

Я зроду не малював баранів і тому відтворив для нього один із двох малюнків, що тільки й умів малювати: удава в натурі. I never drew rams, so I recreated for him one of two drawings that I could only draw: a boa constrictor in nature. I здивувався непомалу, коли хлоп'я одмовило: I was surprised when the boy refused:

— Та ні! - Oh no! Я не хочу слона в удаві. I don't want an elephant in a boa constrictor. Удав дуже небезпечний, а слон надто здоровенний. The boa constrictor is very dangerous and the elephant is too big. У мене все маленьке. I have everything small. Мені треба баранця. I need a lamb. Намалюй баранця.

I я намалював.

Він глянув пильно та й каже: He looked intently and said:

— Ні! - No! Цей баранець зовсім хирявий. This lamb is absolutely shitty. Намалюй іншого. Draw another. Я намалював.

Мій приятель усміхнувся лагідно й поблажливо: My friend smiled gently and indulgently.

— Ти ж добре бачиш — це не баранець, а баранисько. - You see well - this is not a lamb, but a lamb. Ще й рогатий... Тоді я зобразив ще одного. Also horned ... Then I painted another one.

Та він забракував і цей малюнок: But he rejected this picture:

— Це надто старий. "It's too old." Я хочу такого баранця, щоб жив довго. I want such a lamb to live long.

I тут мені терпець урвався — адже треба було якнайхутчій розбирати й лагодити двигун, — і я награмузляв такий малюнок. And then my patience ran out - because I had to disassemble and repair the engine as soon as possible - and I made such a picture.

I заявив: I stated:

— Ось тобі ящик. "Here's a box for you." А в ньому той баранець, який тобі до вподоби. And in it is the lamb that you like.

Я був неабияк вражений, побачивши, як заяснів мій юний суддя: I was very shocked to see my young judge say:

— Саме такого я й хотів! - That's what I wanted! Як ти гадаєш, багато паші треба для цього баранця? Do you think this sheep needs a lot of pasture? — А хіба що? "Is that so?"

— Таж у мене вдома все маленьке. "Everything is small in my house."

— Йому, певне, вистачить. - He will probably have enough. Я дав тобі зовсім маленького баранчика. I gave you a very small lamb.

Хлопчик схилив голову над малюнком. The boy bowed his head over the picture.

— Не такий він і маленький! - He is not so small! Гляньно, він заснув... Look, he fell asleep ...

Так я познайомився з маленьким принцом. That's how I met the little prince.

III III

Збігло чимало часу, поки я втямив, звідки він узявся. It took me a long time to figure out where he came from. Dużo czasu zajęło mi zorientowanie się, skąd się wziął. Маленький принц про все допитувався в мене, зате моїх питань, здавалося, не чув. The little prince asked me about everything, but he didn't seem to hear my questions. Mały Książę wypytywał mnie o wszystko, ale wydawał się nie słyszeć moich pytań. Лише з випадково зронених слів мені помалу все стало зрозумілим. Only from accidentally dropped words did I gradually understand everything. Dopiero z przypadkowo upuszczonych słów stopniowo wszystko zrozumiałem. Так, побачивши мій літак уперше (я не малюватиму літака — для мене це дуже морочливо), він спитав: Yes, seeing my plane for the first time (I will not draw a plane - for me it is very confusing), he asked: Tak, widząc mój samolot po raz pierwszy (samolotu nie będę rysował - dla mnie to bardzo zagmatwane), zapytał:

— Що то за штуковина? - What kind of thing? - Jakie rzeczy?

— То не штуковина. "It's not a thing." „To nie jest rzecz”. Ця річ літає. This thing flies. Це літак. This is a plane. Мій літак. my plane

I я гордо розтлумачив йому, що вмію літати. And I proudly explained to him that I can fly. Тоді він вигукнув: Then he exclaimed:

— Як? - As? Ти упав з неба? Did you fall from the sky?

— Авжеж, — відказав я скромно. "Of course," I replied modestly.

— От дивина! "From the wild!"

I маленький принц так голосно зареготав, що мені стало досадно. And the little prince laughed so loudly that I was annoyed. Я хочу, щоб I want to chcę

моєму лихові бодай співчували. at least sympathize with my plight. przynajmniej sympatyzuj z moim położeniem. Потім він додав: He then added:

— Отже, і ти прибув з неба. "So you came from heaven." А з якої планети? And from which planet?

Ось де розгадка його таємничої появи тут, у пустелі! That's where the solution to his mysterious appearance here in the desert!

— То ти потрапив сюди з іншої планети? "So you came here from another planet?" — гостро спитав я. I asked sharply.

Та він не відповів. But he did not answer. Розглядаючи мого літака, він тихо хитав головою: Looking at my plane, he shook his head softly. Patrząc na mój samolot, delikatnie potrząsnął głową.

— Але ж на ньому ти не міг прилетіти здалеку... - But you couldn't fly from afar on it ...

I надовго поринув у роздуми. I immersed myself in thought for a long time. Потім дістав з кишені мого баранця і почав Then he took my lamb out of his pocket and started Potem wyjął moje jagnię z kieszeni i zaczął

роздивлятися цей скарб. see this treasure.

Уявляєте, як зацікавило мене оте напіввизнання, ота загадка про інші планети. Imagine how interested I was in this semi-recognition, this mystery about other planets. Wyobraź sobie, jak bardzo interesowało mnie to na wpół rozpoznanie, ta tajemnica o innych planetach. Я I

спробував дізнатися більше. tried to find out more.

— Звідки ж ти прибув, хлопче? "Where did you come from, boy?" Де твій дім? Where is your house Куди ти хочеш забрати мого баранця? Where do you want to take my lamb? Gdzie chcesz zabrać moją owieczkę? На хвилю він замислився, потім промовив: He thought for a moment, then said:

— Добре, що ти дав мені ящик: баранець тут ночуватиме, це буде його оселя. - It's good that you gave me a box: the lamb will spend the night here, it will be his home.

— Атож. - Well. А коли ти шануватимешся, я дам тобі ще й мотузок, щоб припинати його And when you are honored, I will give you a rope to stop it A kiedy będziesz zaszczycony, dam ci linę, aby to powstrzymać

удень. a day. dzień. I пакіл. I left. Wyszedłem.

Мої слова нібито прикро вразили маленького принца. My words seemed to impress the little prince. Wydawało się, że moje słowa zrobiły wrażenie na Małym Księciu.

— Припинати? "Stop?" "Zatrzymać?" Яке безглуздя! What nonsense!

— Бач, коли його не припнеш, він залізе в шкоду або втече. "Look, if you don't hit him, he'll get in trouble or run away." "Słuchaj, jeśli go nie uderzysz, będzie miał kłopoty lub ucieknie."

Мій приятель знову засміявся: My friend laughed again.

— А куди ж, по-твоєму, йому тікати? - And where do you think he should run?

— Будь-куди. - Anywhere. Просто перед собою, куди очі світять. Just in front of you, where your eyes are shining.

Тоді маленький принц зауважив серйозно: Then the little prince remarked gravely:

— ІІусте, у мене там усе дуже маленьке. - IIste, I have everything very small there.

I дещо журливо додав: And he added somewhat zealously:

— Коли йти просто перед собою, куди очі світять, то далеко не зайдеш. - If you go straight in front of you, where your eyes are shining, you will not go far. IV

Так я довідався про ще одну важливу річ: його рідна планета завбільшки десь із хату! That's how I learned about another important thing: his home planet is somewhere in the house!

А втім, це й не так уже мене здивувало. However, this did not surprise me so much. Я добре знав, що, крім таких великих планет, як-от Земля, Юпітер, Марс, Венера, уже давно названих, є сила інших, і між них такі маленькі, що їх нелегко побачити навіть у телескоп. I knew very well that, in addition to such large planets as Earth, Jupiter, Mars, Venus, long named, there is the power of others, and among them so small that it is difficult to see them even in a telescope. Коли астроном відкриває таку планетку, він дає їй не ймення, а номер. When an astronomer discovers such a planet, he gives it not a name but a number. Називає, скажімо, астероїд 3251. Call, say, asteroid 3251.

Я маю всі підстави думати, що планета, з якої прилетів маленький принц, астероїд I have every reason to think that the planet from which the little prince flew is an asteroid

В-612. Цей астероїд бачили лишень раз, 1909 року, його помітив у телескоп один астроном турецький. This asteroid was seen only once, in 1909, it was spotted by a Turkish astronomer.

Астроном доповів тоді, навівши всі докази, про своє відкриття на міжнародному астрономічному з'їзді. The astronomer then reported, citing all the evidence, on his discovery at the International Astronomical Congress. Але він був одягнутий у східні шати, і йому ніхто не повірив. But he was dressed in oriental clothes, and no one believed him. Отакі ті дорослі! Such are those adults!

На щастя для астероїда В-612, султан турецький звелів своєму народові під страхом смертної кари носити європейське вбрання. Fortunately for the asteroid B-612, the Turkish sultan ordered his people to wear European clothes for fear of death. 1920 року астроном — тепер уже в чепурній парі знову доповів про своє відкриття. In 1920, the astronomer - now in a smart couple again reported his discovery. Цього разу з ним погодилися геть усі. This time everyone agreed with him.

Я розповів вам такі подробиці про астероїд В-612 і навіть назвав його номер усе через отих самих дорослих. I told you these details about the asteroid B-612 and even called its number all because of the same adults. Дорослі полюбляють цифри. Adults love numbers. Коли розповідаєш їм про свого нового приятеля, вони зроду не поцікавляться найістотнішим. When you tell them about your new friend, they will not be interested in the most important. Зроду вони не спитають: "А який у нього голос? They will not ask the creature: "And what is his voice? Які ігри він любить? What games does he like? Чи колекціонує метеликів?" Does he collect butterflies? " Натомість питають: "Скільки йому літ? Instead, they ask, "How old is he?" Скільки у нього братів? How many brothers does he have? Скільки він важить? How much does it weigh? Скільки його батько заробляє?" How much does his father earn? " I потім гадають, що вже знають людину. And then they think they already know the person.

Якщо скажеш дорослим: "Я бачив гарний будиночок цегляного кольору, на вікнах герань, а на даху голубів", вони не можуть уявити його собі. If you tell adults, "I saw a beautiful brick house, geraniums on the windows and pigeons on the roof," they can't imagine it. Їм треба сказати так: "Я бачив будинок на сто тисяч франків". They should say, "I saw a house worth a hundred thousand francs." Тоді вони вигукують: "Яка розкіш!" Then they exclaim, "What a luxury!"

Отож, коли їм скажеш: "Маленький принц справді існував, ось вам докази: він був славний, він сміявся і хотів баранця, а як тобі хочеться баранця, то ти існуєш", коли їм скажеш так, вони лише знизять плечима і назвуть тебе дитиною. So when you tell them, "The little prince really did exist, here's the evidence: he was glorious, he laughed and wanted a lamb, and if you want a lamb, you exist," when you tell them so, they just shrug their shoulders and call you a child. . Але якщо скажеш їм: "Планета, з якої він прилетів, астероїд В-612", це їх переконає, і вони дадуть спокій, не в'язнутимуть із розпитами. But if you tell them, "The planet he came from, asteroid B-612," it will convince them, and they will give peace, they will not be imprisoned with interrogations. Отакі ті дорослі! Such are those adults! Не треба на них сердитися. You should not be angry with them. Діти мають бути до тих дорослих вельми поблажливі. Children should be very lenient with those adults.

А ми ж бо розуміємося на житті, і ми, звісно, не дуже зважаємо на ту циферію. And we understand each other in life, and we, of course, do not pay much attention to that figure. Я залюбки почав би цю повість так, як починають якусь казку. I would love to start this story the way a fairy tale begins. Почин би я вивів такий: I would deduce the following:

"Був собі маленький принц, і жив він на планетці, трошечки більшій від нього "He was a little prince, and he lived on a planet a little bigger than him

самого, і дуже тому принцові хотілося мати друга..." Ті, хто розуміється на житті, відразу б побачили, що все це щирісінька правда. himself, and that's why the prince wanted to have a friend ... "Those who understand life would immediately see that all this is true.

Я зовсім не хочу, щоб мою книжку читали лише для розваги. I don't want my book to be read just for fun. Мені стає дуже боляче, коли я згадую свого маленького приятеля й розповідаю про нього. It hurts a lot when I think of my little friend and talk about him. Уже минуло шість років відтоді, як він зі своїм баранцем покинув мене. It has been six years since he and his lamb left me. I я силкуюся розповісти про нього, щоб не забути його. And I try to tell about him, so as not to forget him. Живий жаль бере, коли забувають друзів. It is a pity when friends are forgotten. Не кожен має друга. Not everyone has a friend. I я можу стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, окрім своєї циферії. And I can become like an adult who is not interested in anything but his cipher. От я ще й тому купив коробочку з фарбами та олівці. That's why I bought a box of paints and pencils. Нелегко в мої літа знову братися до малювання, якщо за все життя лише й зобразив, що удава в натурі та в розрізі — колись там у шість років! It is not easy to start painting again in my summer years, if in my whole life I have only portrayed that the boa constrictor is in nature and in the cut - once there at the age of six! Я, звісно, намагатимусь якнайліпше передати схожість. Of course, I will try to convey the similarity as best I can. Я зовсім не певен, що мені з цим пощастить. I'm not at all sure I'll be lucky. На одному малюнку виходить вдало, на іншому портрет зовсім не схожий. In one picture it turns out well, in another the portrait is not similar at all. Я можу схибити і щодо зросту. I can be wrong about growth. Ось тут маленький принц завеликий. Here is a little prince too big. А он там він замаленький. And he's too small there. Я вже вагаюсь, згадуючи барву його одягу. I already hesitate, remembering the color of his clothes. Тож мазюкаю і так і сяк, навмання. So I smear and so on, at random. Можу, зрештою, помилитися і в деяких важливих подробицях. I may, after all, be mistaken in some important details. Ви вже даруйте. You already forgive. Мій приятель ніколи нічого мені не пояснював. My friend never explained anything to me. Певне, гадав, що я такий самий, як і він. I must have thought I was the same as him. Але я, на жаль, не вмію побачити баранця крізь стінки ящика. Unfortunately, I can't see the lamb through the walls of the box.

Певне, я трохи скидаюся на дорослих. Apparently, I'm a bit like an adult. Очевидно, дещо постарів. Obviously, a little older.

V

Щодень я дізнавався щось про його планету, про те, як він покинув її і як мандрував Every day I learned something about his planet, how he left it and how he traveled

по світах. around the world Він розповідав про це поступово, і то принагідно. He talked about it gradually, and then casually. Отак третього дня я дізнався про трагедію з баобабами. So on the third day I learned about the tragedy with the baobabs.

Це також сталося завдяки баранцеві. This also happened thanks to Barentseva. Маленького принца обсіли тяжкі сумніви, і він раптом спитав мене: The little prince was seized with heavy doubts, and he suddenly asked me:

— А правда, що баранці їдять кущі? - Is it true that sheep eat bushes?

— Авжеж, правда.

— О, я радий! - Oh, I'm glad!

Я не второпав, чому так важливо, щоб баранці їли кущі. I didn't understand why it was so important for the sheep to eat the bushes. Але маленький принц But the little prince

додав:

— То вони їдять і баобаби? - So they also eat baobabs?

Я сказав маленькому принцові, що баобаби не кущі, а височенні, з дзвіницю, I told the little prince that baobabs are not bushes, but tall, from a bell tower,

дерева, і хоч би він привів навіть цілий табун слонів, то й вони не з'їдять і одного баобаба. trees, and even if he brought a whole herd of elephants, they would not eat a single baobab.

Почувши про табун слонів, маленький принц засміявся: — Їх би довелося поставити один на одного... Hearing about the herd of elephants, the little prince laughed: - They would have to be placed on top of each other...

А далі промовив розважливо: And then he spoke carefully:

— Баобаби, поки виростуть, бувають зовсім маленькі. — Baobabs are quite small when they grow up.

— А й справді. Але навіщо тобі, щоб баранець їв маленькі баобаби? But why do you want a lamb to eat small baobabs?

— А то як же! - And how! — одказав він, ніби йшлося про щось цілком очевидне. - he replied, as if it was about something quite obvious. I мені Me too

довелося добре поміркувати, поки я здогадався, в чому тут річ. I had to think carefully before I guessed what the matter was.

Справді, на планеті маленького принца, як і на всіх інших планетах, росли трава і Indeed, on the planet of the little prince, like on all other planets, grass grew and

бур'ян. weed. Отож є там добре насіння доброго, корисного зілля і погане насіння поганого зілля, бур'яну. So there are good seeds of good, useful potions and bad seeds of bad potions, weeds. Але насіння невидиме. But the seed is invisible. Воно спить, сховане в землі, аж поки якійсь насінині заманеться прокинутись. It sleeps, hidden in the ground, until some seed wants to wake up. Тоді воно потягається і спершу несміливо пускає до сонця паросток — безневинну чарівну муравочку. Then it reaches out and at first timidly lets out a sprout to the sun - an innocent, magical ant. Якщо це редиска або троянда, хай собі здорові ростуть. If it is a radish or a rose, let them grow healthy. А коли це якийсь бур'ян, треба його одразу, як тільки розпізнаєш пагін, виполоти з корінням. And if it is some kind of weed, it must be pulled out by the roots as soon as you recognize the shoot. Ну, а на планеті маленького принца було жахливе насіння... Це насіння баобабів. Well, there was a terrible seed on the little prince's planet... It's a baobab seed. Земля на планеті була вражена тим насінням. Planet Earth was struck by that seed. А баобаб

— така рослина, що коли не розпізнаєш її вчасно, то вже ніколи не позбудешся. — such a plant that if you do not recognize it in time, you will never get rid of it. Він захарастить цілу планету. He will litter the whole planet. Він прониже її своїм корінням. He will penetrate it with his roots. А якщо планета дуже маленька, а баобабів забагато, вони роздеруть її на клапті. And if the planet is very small, and there are too many baobabs, they will tear it to shreds.

— Є такий закон, — сказав мені згодом маленький принц.— Причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету. "There is such a law," the little prince told me later. Треба полоти баобаби зараз же, як тільки побачиш, що то не троянди, бо молоді пагінці троянд і баобабів майже однакові. You need to weed baobabs immediately, as soon as you see that they are not roses, because the young shoots of roses and baobabs are almost the same. Ця праця дуже нудна, але зовсім легка. This work is very boring, but quite easy.

Якось він порадив мені постаратися намалювати такий гарний малюнок, щоб усе це гаразд затямили діти і моєї планети. Once he advised me to try to draw such a beautiful picture, so that all this would be well eclipsed by the children of my planet.

— Якщо колись вони вирушать у мандри,— сказав він,— це їм стане в пригоді. "If they ever go on a journey," he said, "it will come in handy." Іноді якусь свою роботу можна й відкласти, нічого від того не станеться. Sometimes you can postpone some of your work, but nothing will happen. Але з баобабами відкладати годі — тоді чекай лиха. But with baobabs, don't delay - then expect disaster. Я знав одну планету, там жив лінтюх. I knew one planet, there lived a sloth. Він не звернув уваги на три кущики... He did not pay attention to the three bushes...

З оповіді маленького принца я зобразив цю планету. From the story of the little prince, I depicted this planet. Я не люблю повчального тону. I don't like the didactic tone.

Та люди так мало знають, скільки шкоди від баобабів, а небезпека для того, хто потрапив би на астероїд, від них така велика, що цього разу я роблю виняток і порушую свою стриманість. But people know so little how much damage baobabs do, and the danger to someone who would fall on an asteroid is so great from them, that this time I make an exception and break my restraint. "Діти! — кажу я.— Стережіться баобабів!" - I say. - Watch out for the baobabs! Я хотів застерегти моїх I wanted to warn mine

приятелів від небезпеки, що давно чигає на них, а вони не знають цього, як не знав я сам раніше, хотів попередити їх і тим-то так завзято працював над цим малюнком. friends from the danger that has been lurking for them for a long time, and they do not know this, as I myself did not know before, I wanted to warn them and that is why I worked so diligently on this drawing. Словом, моє повчання варте тієї праці. In short, my education is worth the effort. Можливо, ви запитаєте: чому в цій книжечці немає ще таких показних малюнків, як отсей із баобабами? Perhaps you will ask: why in this book there are no more ostentatious drawings, such as the one with baobabs? Відповідь вельми проста: я старався їх намалювати, але нічого не вийшло. The answer is very simple: I tried to draw them, but nothing worked. А коли малював баобаби, мене запалювала думка, що це річ невідкладна. And when I painted baobabs, I was inflamed by the thought that this was an urgent matter.

VI

О маленький принце! Oh little prince! Потроху я зрозумів твоє невеселе життя. Little by little I understood your unhappy life. Довший час ти мав лише одну розвагу: милуватися вечірнім сонцем. For a long time you had only one entertainment: admiring the evening sun. Я дізнався про це вранці четвертого дня, коли ти мовив мені: I learned about it on the morning of the fourth day when you said to me:

— Я дуже люблю призахідне сонце. - I really like the setting sun. Ходімо подивимось, як сонце заходить. Let's go and watch the sun go down. — Але ж доведеться почекати... - But we will have to wait...

— Чекати? - Wait? Чого?

— Щоб сонце сіло. - For the sun to set.

Спершу ти дуже здивувався, а потім засміявся сам із себе і мовив: At first you were very surprised, and then you laughed at yourself and said:

— Мені все здається, ніби я вдома! - Everything seems to me as if I am at home!

І справді. And really. Всім відомо, що коли в Америці полудень, у Франції вже вечоріє. Everyone knows that when it is noon in America, it is evening in France. I аби за And for

одну хвилину перенестися до Франції, можна було б подивитись, як там сідає сонце. if you could go to France for a minute, you could watch the sun set there. На жаль, до Франції неблизький світ. Unfortunately, the world is not close to France. А на твоїй планетці тобі досить було пересунути свого стільця на крок, другий. And on your planet, it was enough for you to move your chair one step, two. I ти бачив захід сонця щоразу, коли тільки бажав... And you saw the sunset every time you wanted to...

— Якось за один день я бачив захід сонця сорок три рази! — Once in one day I saw the sunset forty-three times!

I трохи перегодом ти додав: And a little while ago you added:

— Бачиш... коли стає дуже сумно, втішно помилуватися, як сідає сонце. — You see... when it gets really sad, it's comforting to admire the setting sun.

— Виходить, того дня, коли ти бачив захід сонця сорок три рази, тобі було дуже сумно? - So, that day when you saw the sunset forty-three times, you were very sad?

Але маленький принц не відповів. But the little prince did not answer.

VII

П'ятого дня, знов-таки завдяки баранцеві, я довідався про таємниці життя On the fifth day, again thanks to Barantsev, I learned about the secrets of life

маленького принца. Він спитав зненацька, навпростець, ніби це було наслідком довгих мовчазних роздумів: He asked out of the blue, directly, as if it was the result of long silent thoughts:

— Якщо баранець їсть кущі, то він і квіти їсть? - If the lamb eats bushes, does it also eat flowers? — Баранець їсть усе, що попадеться. - The ram eats everything he can get his hands on.

— Навіть квіти з колючками? - Even flowers with thorns?

— Авжеж, навіть квіти з колючками. - Of course, even flowers with thorns.

— Навіщо ж тоді колючки? - Then why the thorns?

Цього я не знав. I did not know this. Я саме порався: ніяк не міг одгвинтити в двигуні міцно закручений шуруп. This is what I did: there was no way I could unscrew the screw that was firmly tightened in the engine. Мене дуже турбувало, чим обернулася вимушена посадка: питної води лишалось обмаль, і я вже боявся найгіршого. I was very worried about how the forced landing turned out: there was little drinking water left, and I was already afraid of the worst.

— Нащо ж ті колючки? - Why those thorns?

Як уже маленький принц про щось питав, він не заспокоювався, поки не діставав відповіді. Whenever the little prince asked something, he did not rest until he got an answer. Шуруп той дався мені взнаки, і я сказав навмання: The screw pointed at me, and I said at random:

— Колючки ні на що не потрібні, квіти випускають їх просто од злості! - Thorns are useless, flowers release them simply out of anger!

— О!

Відтак, трохи помовчавши, гукнув майже сердито: So, after a little silence, he shouted almost angrily:

— Я тобі не вірю. - I do not believe you. Квіти такі кволі. The flowers are so weak. I простодушні. And simple-minded. I вони підбадьорюють себе. And they encourage themselves. Гадають, що колючі вони страшніші... They think that prickly ones are scarier...

Я не відповів нічого. I didn't answer anything. В ту хвилину я казав собі: "Якщо цей шуруп і зараз не піддасться, я розтрощу його молотком". At that moment, I said to myself: "If this screw does not give in now, I will crush it with a hammer."

Маленький принц знов перебив мої думки: — I ти гадаєш, що квіти... The little prince interrupted my thoughts again: - And you think that flowers...

— Де ж пак! - Where else! Нічого я не гадаю! I can't think of anything! Я відповів тобі навмання. I answered you randomly. Я заклопотаний поважною справою! I am concerned with a serious matter!

Він глянув на мене здивовано. He looked at me in surprise.

— Поважною справою! - On a serious matter!

Він дивився на мене, на молоток у моїй руці, на чорні від мастила пальці, дивився, He looked at me, at the hammer in my hand, at the fingers black from grease, he looked,

як я схилився над річчю, такою, в його очах, потворною. how I bent over a thing that, in his eyes, was ugly.

— Ти мовиш, як дорослі!

Мені стало соромно. I felt ashamed. А він додав безжально: And he added mercilessly:

— Ти все плутаєш... ти все перекинув догори ногами! "You're confusing everything... you turned everything upside down!"

Маленький принц і справді дуже розсердився. The little prince was very angry indeed. Труснув головою, і вітер розмаяв He shook his head, and the wind waved

його золоту чуприну. his golden hair.

— Я знаю одну планету. - I know one planet. Живе там такий собі червонопикий добродій. There lives a kind of red-billed good man. Він не He is not

понюхав ні разу жодної квітки. never smelled a single flower. Зроду не глянув на зірку. Zrod did not look at the star. Нікого ніколи не любив. Never loved anyone. Він тільки й робить, що підбиває цифри. All he does is crunch the numbers. I цілий день торочить: "Я людина поважна! And the whole day he says: "I am a respectable person! Я людина поважна!" I am a respectable person!" — достоту, як ти. — Your Majesty, like you. I дметься з пихи. А насправді він не людина, він гриб. But in fact he is not a person, he is a mushroom.

— Що?

— Гриб!

Маленький принц аж поблід із гніву: The little prince turned pale with anger:

— Мільйони років у квітів ростуть колючки. - Thorns have been growing in flowers for millions of years. I мільйони років баранці все ж їдять For millions of years, lambs still eat

квіти. flowers То хіба це не поважна річ — зрозуміти, чому вони так стараються випустити колючки, які їм нічого не дають? So isn't it an important thing to understand why they are trying so hard to release thorns that do not give them anything? Хіба це не важливіше і не поважніше, ніж рахунки червонопикого гладуна? Is it not more important and more important than the accounts of the red-billed glutton? I коли я знаю квітку, яка є єдина на світі і росте лише на моїй планеті, а якийсь баранець одного ранку з'їсть її, не тямлячи навіть, що він накоїв, це теж, по-твоєму, байдуже? And when I know a flower that is the only one in the world and grows only on my planet, and some lamb eats it one morning, not even knowing what he ate, is that also, in your opinion, indifferent? Він зашарівся, потім озвався знову: He hesitated, then spoke again:

— Якщо ти любиш квітку, яка існує єдина на світі і лише на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: милуєшся на зорі і чуєшся щасливий. - If you love a flower that exists only in the world and only on one of millions and millions of stars, that is enough: you admire the star and feel happy. Кажеш собі: You say to yourself:

"Десь там і моя квітка..." Але коли баранець її з'їсть, це все одно, мовби всі зорі раптово згасли! "Somewhere there is my flower..." But when the lamb eats it, it's the same as if all the stars suddenly went out! I це, по-твоєму, байдуже! And this, in your opinion, does not matter!

Він більше не міг нічого сказати. He couldn't say anything more. Він раптом заридав. He suddenly burst into tears. Споночіло. It's late at night. Я відклав інструмент. I put the tool down. Смішно було думати про молоток, про шуруп, про спрагу й смерть. It was funny to think about a hammer, a screw, thirst and death. На цій зірці, на планеті — на моїй планеті Земля — плакав маленький принц, і його треба було втішити! On this star, on the planet—my planet Earth—a little prince was crying and he needed to be comforted! Я взяв його на руки і почав люляти. I took him in my arms and started rocking him. Я казав йому:

— Квітці, яку ти любиш, не загрожує ніяка небезпека... Я намалюю твоєму баранцеві обротьку... Намалюю для твоєї квітки броню... Я... - The flower you love is not in any danger... I will draw your ram's shoulder... I will draw armor for your flower... I...

Я вже й не тямив, що кажу. I didn't even know what I was saying. Я здавався собі страшенно незграбним. I felt terribly clumsy. Не знав, як підійти до нього, як прихилити його до себе... Вона така загадкова, ота країна сліз. I didn't know how to approach him, how to lean him to me... She is so mysterious, this land of tears.

VIII

Незабаром я навчився краще розпізнавати ту квітку. I soon learned to recognize that flower better. На планеті маленького принца завше росли звичайні прості квіти — вони мали нерясно пелюсток, місця займали мало й нікого не турбували. On the planet of the little prince, ordinary simple flowers always grew - they had sparse petals, took up little space and did not bother anyone. Вони розпускалися вранці в траві, а надвечір никли. They bloomed in the morning in the grass, and in the evening they disappeared.

А та квітка проклюнулась із насінини, занесеної невідомо звідки, і маленький принц викохував той пагінчик, такий неподібний до інших билинок. And that flower hatched from a seed brought from somewhere, and the little prince grew that bud, so unlike other herbs. А що, як це якась одміна баобаба? What if it is some kind of baobab? Та кущик незабаром перестав рости, і на ньому виліз пуп'янок. But the bush soon stopped growing, and a bud grew on it. Маленький принц ізроду не бачив ще таких буйних пуп'янків і відчував, що от-от станеться якесь диво. The little prince had never seen such wild buds and felt that a miracle was about to happen. Одначе квітка, схована в своїй зеленій світличці, ще не була готова, вона все чепурилася. However, the flower, hidden in its green light, was not ready yet, it was still hanging out. Старанно добирала барви. Carefully selected colors. Вона виряджалася поволі, приміряючи одну по одній пелюстки. She undressed slowly, trying on petals one by one. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як самосійний мак. She didn't want to come out disheveled, like a self-sowing poppy. Вона хотіла показатись у всій своїй пишноті. She wanted to show herself in all her glory.

Авжеж, вона була така чепурушка! Indeed, she was such a little girl! Таємниче вбирання тривало багато днів. The mysterious absorption lasted for many days. Аж от якось уранці, тільки встало сонце, квітка розпустилась. But one morning, just as the sun rose, the flower bloomed.

Як дбайливо вона готувалася, стільки поралася, а нині, позіхаючи, сказала: — Ох! How carefully she prepared, how much she consulted, and now, yawning, she said: - Oh! Я ледве прокинулась!.. I barely woke up!.. Даруйте мені... Я ще зовсім не зачесана... Маленький принц не тямився од захвату: Forgive me... I haven't combed my hair at all yet... The little prince couldn't contain his delight:

— Яка ви гарна! - How beautiful you are!

— Правда? - True? — тихо озвалася квітка.— I народилась я разом із сонцем... - said the flower quietly. - I was born together with the sun...

Маленький принц, звісно, здогадався, що красуня не надто скромна, зате вона була така прегарна! The little prince, of course, guessed that the beauty was not too modest, but she was so beautiful!

— Здається, пора снідати,— додала вона по хвилі.— Прошу, потурбуйтесь про мене... "I think it's time for breakfast," she added after a wave. "Please take care of me..."

Збентежений маленький принц розшукав поливальницю й полив квітку. Confused, the little prince looked for a watering can and watered the flower.