Частина четверта (2) Part four (2)

тобі втну... Sie werden gut schlafen können... I'll give you...

І він ще засміявся. Und er hat wieder gelacht. And he laughed again.

– Це буде так, начеб я замість зірок дав тобі безліч дзвіночків, що вміють сміятись... - Es wird so sein, als ob ich dir statt Sternen eine Menge Glocken gebe, die lachen können... - It will be as if instead of stars I gave you many bells that know how to laugh...

І він ще раз засміявся. And he laughed again. Потім знову став серйозний: Then he became serious again:

– Знаєш... сьогодні вночі... ти не приходь. - You know... tonight... you're not coming.

– Я не покину тебе. - I will not leave you.

– У мене буде такий вигляд, наче мені кепсько... Наче я вмираю. - I will look like I'm sick... As if I'm dying. Так воно буває. That's how it happens. Не треба, щоб ти це бачив, не приходь. You don't need to see it, don't come.

– Я не покину тебе. - I will not leave you.

Одначе він був заклопотаний. However, he was concerned.

– Я кажу тобі це... і через змію. - I'm telling you this... and through the snake. Не треба, щоб вона тебе вкусила... Змії злі. Don't let her bite you... Snakes are evil. Може вкусити собі на втіху. Can bite for comfort.

– Я не покину тебе. - I will not leave you.

Його щось заспокоїло. Something calmed him down.

– Правда, на другий укус у них немає отрути... - True, they do not have poison for the second bite...

Тієї ночі я не бачив, як він пішов. I didn't see him go that night. Вислизнув нечутно. Slipped out inaudibly. Коли я догнав його, він ішов швидко й рішуче. When I caught up with him, he was walking fast and determined. Мені він тільки й сказав: He just said to me:

– А, це ти... - Ah, it's you...

І взяв мене за руку. And took my hand. Проте щось його ще мучило. However, something still bothered him.

– Ти даремно так зробив. - You did it in vain. Тобі буде боляче. You will be hurt. Я буду наче мертвий, а насправді це буде не так... I will be as if I am dead, but in reality it will not be so...

Але я мовчав. But I was silent.

– Розумієш... Це дуже далеко. - You understand... It is very far. Я не зможу забрати свого тіла. I will not be able to take my body. Це надто важко. It's too hard.

Я мовчав. I was silent.

– Та це все одно, що покинути стару оболонку. - But it is the same as leaving the old shell. За старими оболонками нема чого сумувати... There is nothing to miss the old shells...

Я мовчав. I was silent.

Він трохи занепав духом. He was a little discouraged. А проте зробив ще одне зусилля: However, he made one more effort:

– Знаєш, це буде гарно. - You know, it will be nice. Я теж дивитимусь на зірки. I will look at the stars too. І всі зорі будуть ніби криниці з іржавою корбою. And all the stars will be like wells with a rusty basket. І всі зорі дадуть мені напитися... And all the stars will let me get drunk...

Я мовчав.

– Це буде так забавно! - It will be so fun! У тебе буде п'ятсот мільйонів дзвіночків, у мене – п'ятсот мільйонів струмків... You will have five hundred million bells, I will have five hundred million streams...

І він теж замовк: він плакав... And he also fell silent: he was crying...

– Це тут. - It's here. Дай мені ступити крок самому. Let me take a step myself.

І він сів, бо йому стало страшно. And he sat down, because he was afraid.

І ще він сказав: And he also said:

– Ти знаєш... моя троянда... я за неї відповідаю! - You know... my rose... I am responsible for it! А вона така квола! And she is so frail! І така наївна. And so naive. Єдине, чим вона може боронитися, це чотирма нікчемними колючками... The only thing she can defend herself with is four worthless thorns...

Я теж сів, бо ноги більше не держали мене. I also sat down, because my legs couldn't hold me anymore. Він сказав:

– Ну от... Це все... - Well... That's all...

Повагався трошки, потім підвівся. He hesitated a little, then stood up. І ступив тільки крок. And took only one step. А я не міг ворухнутися. And I could not move.

Мов жовта блискавка мигнула біля його кісточки. It was as if yellow lightning flashed near his ankle. Він лишився нерухомий. He remained motionless. Не закричав. Didn't shout. А тоді впав – повільно, як падає дерево. And then he fell - slowly, like a tree falls. ї нечутно, бо пісок приглушує звуки. it is inaudible, because the sand muffles the sounds.

**__XXVII__**

І ось минуло вже шість років... Я ще ніколи не розповідав цієї історії. And six years have passed... I have never told this story. Коли я вернувся, товариші були раді, що знову бачать мене живим. When I returned, my comrades were glad to see me alive again. Мені було дуже сумно, але я казав їм: «Це втома...» I was very sad, but I told them: "It's tired..."

Тепер я трохи заспокоївся. Now I calmed down a bit. Тобто... не зовсім. That is... not really. Та я добре знаю, що він повернувся на свою планетку, бо, коли розвидніло, я не знайшов на піску його тіла. But I know very well that he returned to his planet, because when it dawned, I did not find his body on the sand. Воно було не таке вже й важке... А по ночах я люблю слухати зорі. It was not so difficult... And at night I like to listen to the stars. Наче п'ятсот мільйонів дзвіночків... Like five hundred million bells...

Але буває щось незвичайне. But something unusual happens. В оброті, яку я намалював маленькому принцові для його баранця, я забув намалювати ремінець! In the wrap I drew for the little prince for his lamb, I forgot to draw the strap! Маленький принц ніколи не зможе надіти її на баранця. The little prince will never be able to put it on a ram. Отож я питаю себе: «Що сталося там, на його планеті? So I ask myself: “What happened there on his planet? Може, баранець з'їв троянду...» Maybe the lamb ate a rose..."

Іноді я кажу собі: «Певно, що ні! Sometimes I say to myself: “Probably not! Маленький принц щоночі накриває троянду скляним ковпаком і ретельно наглядає за своїм баранцем...» І тоді я щасливий. The little prince covers the rose with a glass cap every night and carefully watches over his lamb..." And then I'm happy. І всі зірки тихенько сміються. And all the stars laugh softly.

А часом я кажу собі: «Трапляється ж іноді, що буваєш неуважним, і цього досить! And sometimes I say to myself: "Sometimes it happens that you are inattentive, and that's enough! Може, він колись увечері забув про скляний ковпак або вночі нишком вийшов баранець...» І тоді всі дзвіночки мовби заливаються сльозами!.. Maybe he forgot the glass cap sometime in the evening or a lamb sneaked out at night..." And then all the bells seem to be filled with tears!...

Все це дуже загадкове. All this is very mysterious. Для вас, тих, хто теж полюбив маленького принца, як і для мене, світ буде інший, якщо десь, невідомо де, баранець, якого ми ніколи не бачили, можливо, з'їв троянду... For you, those who also fell in love with the little prince, as for me, the world will be different if somewhere, we don't know where, a lamb, whom we have never seen, may have eaten a rose...

Погляньте на небо. Look at the sky. Спитайте себе: «Є ще та квітка чи ні? Ask yourself: "Is there still that flower or not? Що, як баранець її з'їв?» І ви побачите, як усе змінюється... What, how did the lamb eat it?" And you will see how things change...

І жоден дорослий ніколи не зрозуміє, як це важливо! And no adult will ever understand how important it is!

Це, по-моєму, найкраще і найсумніше місце на світі. This, in my opinion, is the best and saddest place in the world. Це той самий куточок пустелі, що намальований і на попередній сторінці, але я намалював його ще раз, щоб вам краще було видно. This is the same corner of the desert that was drawn on the previous page, but I have drawn it again so that you can see it better. Це тут маленький принц появився на Землі, а потім зник. It was here that the little prince appeared on Earth and then disappeared.

Придивіться уважніше до цього краєвиду, щоб неодмінно пізнати те місце, якщо колись будете в Африці, в пустелі. Take a closer look at this landscape to definitely recognize the place if you ever find yourself in Africa, in the desert. І коли ви там проїжджатимете, благаю вас, не поспішайте затримайтесь трохи саме під цією зіркою. And when you pass there, I beg you, take your time and linger a little under this particular star. І якщо до вас підійде маленький хлопчик із золотим волоссям, який сміється і не відповідає на запитання, ви одразу догадаєтесь, хто він такий. And if a little boy with golden hair walks up to you, who laughs and doesn't answer questions, you'll immediately guess who he is. Тоді – будьте ласкаві! Then - be kind! – не залишайте мене у великій журбі: мерщій напишіть мені, що він вернувся... - do not leave me in great sorrow: write to me as soon as possible that he has returned...