Частина четверта (2)
тобі втну...
І він ще засміявся.
– Це буде так, начеб я замість зірок дав тобі безліч дзвіночків, що вміють сміятись...
І він ще раз засміявся. Потім знову став серйозний:
– Знаєш... сьогодні вночі... ти не приходь.
– Я не покину тебе.
– У мене буде такий вигляд, наче мені кепсько... Наче я вмираю. Так воно буває. Не треба, щоб ти це бачив, не приходь.
– Я не покину тебе.
Одначе він був заклопотаний.
– Я кажу тобі це... і через змію. Не треба, щоб вона тебе вкусила... Змії злі. Може вкусити собі на втіху.
– Я не покину тебе.
Його щось заспокоїло.
– Правда, на другий укус у них немає отрути...
Тієї ночі я не бачив, як він пішов. Вислизнув нечутно. Коли я догнав його, він ішов швидко й рішуче. Мені він тільки й сказав:
– А, це ти...
І взяв мене за руку. Проте щось його ще мучило.
– Ти даремно так зробив. Тобі буде боляче. Я буду наче мертвий, а насправді це буде не так...
Але я мовчав.
– Розумієш... Це дуже далеко. Я не зможу забрати свого тіла. Це надто важко.
Я мовчав.
– Та це все одно, що покинути стару оболонку. За старими оболонками нема чого сумувати...
Я мовчав.
Він трохи занепав духом. А проте зробив ще одне зусилля:
– Знаєш, це буде гарно. Я теж дивитимусь на зірки. І всі зорі будуть ніби криниці з іржавою корбою. І всі зорі дадуть мені напитися...
Я мовчав.
– Це буде так забавно! У тебе буде п'ятсот мільйонів дзвіночків, у мене – п'ятсот мільйонів струмків...
І він теж замовк: він плакав...
– Це тут. Дай мені ступити крок самому.
І він сів, бо йому стало страшно.
І ще він сказав:
– Ти знаєш... моя троянда... я за неї відповідаю! А вона така квола! І така наївна. Єдине, чим вона може боронитися, це чотирма нікчемними колючками...
Я теж сів, бо ноги більше не держали мене. Він сказав:
– Ну от... Це все...
Повагався трошки, потім підвівся. І ступив тільки крок. А я не міг ворухнутися.
Мов жовта блискавка мигнула біля його кісточки. Він лишився нерухомий. Не закричав. А тоді впав – повільно, як падає дерево. ї нечутно, бо пісок приглушує звуки.
XXVII
І ось минуло вже шість років... Я ще ніколи не розповідав цієї історії. Коли я вернувся, товариші були раді, що знову бачать мене живим. Мені було дуже сумно, але я казав їм: «Це втома...»
Тепер я трохи заспокоївся. Тобто... не зовсім. Та я добре знаю, що він повернувся на свою планетку, бо, коли розвидніло, я не знайшов на піску його тіла. Воно було не таке вже й важке... А по ночах я люблю слухати зорі. Наче п'ятсот мільйонів дзвіночків...
Але буває щось незвичайне. В оброті, яку я намалював маленькому принцові для його баранця, я забув намалювати ремінець! Маленький принц ніколи не зможе надіти її на баранця. Отож я питаю себе: «Що сталося там, на його планеті? Може, баранець з'їв троянду...»
Іноді я кажу собі: «Певно, що ні! Маленький принц щоночі накриває троянду скляним ковпаком і ретельно наглядає за своїм баранцем...» І тоді я щасливий. І всі зірки тихенько сміються.
А часом я кажу собі: «Трапляється ж іноді, що буваєш неуважним, і цього досить! Може, він колись увечері забув про скляний ковпак або вночі нишком вийшов баранець...» І тоді всі дзвіночки мовби заливаються сльозами!..
Все це дуже загадкове. Для вас, тих, хто теж полюбив маленького принца, як і для мене, світ буде інший, якщо десь, невідомо де, баранець, якого ми ніколи не бачили, можливо, з'їв троянду...
Погляньте на небо. Спитайте себе: «Є ще та квітка чи ні? Що, як баранець її з'їв?» І ви побачите, як усе змінюється...
І жоден дорослий ніколи не зрозуміє, як це важливо!
Це, по-моєму, найкраще і найсумніше місце на світі. Це той самий куточок пустелі, що намальований і на попередній сторінці, але я намалював його ще раз, щоб вам краще було видно. Це тут маленький принц появився на Землі, а потім зник.
Придивіться уважніше до цього краєвиду, щоб неодмінно пізнати те місце, якщо колись будете в Африці, в пустелі. І коли ви там проїжджатимете, благаю вас, не поспішайте затримайтесь трохи саме під цією зіркою. І якщо до вас підійде маленький хлопчик із золотим волоссям, який сміється і не відповідає на запитання, ви одразу догадаєтесь, хто він такий. Тоді – будьте ласкаві! – не залишайте мене у великій журбі: мерщій напишіть мені, що він вернувся...