×

Ми використовуємо файли cookie, щоб зробити LingQ кращим. Відвідавши сайт, Ви погоджуєтесь з нашими cookie policy.


image

Ukraїner (Language), Що таке українська література?

Що таке українська література?

Чи відома точна дата, з якої починається її відлік?

Як на її формування впливали численні заборони?

Без яких постатей українську літературу неможливо уявити?

У цій розповіді нас частково поведе хронологія,

а десь — важливість теми, її унікальність та яскравість.

Інколи нашим провідником стане серце.

Те саме, яке «диктує», «кохається», «мерзне» та «щемить».

А інколи ми будемо йти за розумом та інтелектом,

бо хоч століттями українську літературу забороняли та утискали,

вона була і є повноцінною, самодостатньою та оригінальною.

Для початку треба уточнити значення слова «Русь».

Сучасна українська традиція розрізняє поняття «руський» та «російський»,

тоді як у сучасній російській мові різниці між ними немає.

З погляду історичної об'єктивності

«руський» — це етнонім на позначення середньовічних українців.

На Заході в Середні віки українські землі у їх сукупності називали Руссю.

Назва ж «Україна» в локальному значенні «козацька земля»

вживалася десь із середини XVII століття.

Недарма Михайло Грушевський для увиразнення тяглості

між минулим та сучасністю використовував назву «Україна-Русь».

І якщо назву «Україна» вперше зафіксовано у Київському літописі в 1187 році,

то повсюдно вона закріпиться лише на початку ХХ століття.

У Х–XVII століттях українська книжність розвивалася у рамках церковних інституцій.

Тож література того часу мала чітко окреслену функцію,

яка зафіксована ще у «Повісті временних літ»:

«Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння,

і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних».

Існування в християнській парадигмі позначається

і на жанровому розмаїтті, і на назвах книг.

Наприклад, «вертоград» – слово, яким називали сад,

а в символічному значенні — образ Небесного Граду.

Впливало християнство і на зміст.

Часто пошук алегорій і символів формував оптику розуміння світу.

Наприклад, автор трактату «Фізіолог» описував як справжніх тварин,

так і фантастичних істот.

Пригоди і тих, і інших були позбавлені подробиць,

характерних для книг про тварин,

проте повнилися біблійними алегоріями.

У ті часи і сам автор сприймався не як письменник, а радше як той,

хто втілює Божу волю.

На зміну давній літературі з усіма її химерами

приходить епоха книгодрукування.

Хвилі ренесансної культури, докотившись до України,

запускають процеси національного відродження.

Так, у 1483 році виходить друком книга

ректора престижного Болонського університету Юрія Котермака.

І хоча це був астрологічний памфлет із досить специфічною назвою —

«Прогностична оцінка поточного 1483 року»,

саме цей твір став першою друкованою книгою,

яку написав українець.

Далі — більше.

У 1491 році в Кракові з'явилися перші кириличні друки.

І нарешті у 1574 році у Львові Іван Федорович створив

першу на українських землях друковану книгу «Апостол»

і перший серед східних слов'ян буквар.

А далі на зламі XVI—XVII століть українську культуру полонить бароко.

Дослівно «бароко» означає перлину неправильної форми.

Тобто щось коштовне та екстравагантне.

І в тогочасній Україні бароко проявляється всюди:

в церковній архітектурі, в живописі, в одязі, в мові.

Не залишається осторонь і література,

в якій традиційне домінування духовного складника химерно

сполучається з грою античними міфологемами.

У поезії виникає силабічний вірш,

для якого характерна однакова кількість складів у рядку.

Автори граються з формами, експериментують з віршами.

І перший з-поміж рівних тут — Іван Величковський.

Ось як він зашифровує своє ім'я у виділених літерах.

Все більшої популярності набувають історичні пісні і думи.

Не дивно, що саме в цей період стає дедалі важливішою постать кобзаря,

який для української літератури й свідомості стане справжнім архетипом.

І якщо ми вже заговорили про архетипи, саме в період бароко,

у 1715 році, фіксується перша згадка про гайдамаків.

А ще у добу бароко шириться використання мови «прОстої», або «руської»,

яка відвойовує текстовий простір у «слов'яноруської»,

тобто в української версії церковнослов'янської мови.

Усупереч цим процесам у 1720 році вийде указ Петра І

про заборону друкувати книги українською мовою.

Мине ще пів століття, і в 1775 році російські війська зруйнують Запорізьку Січ.

У наступний період в українській літературі яскраво проявляється

неконтрольована стихія бурлеску.

XIX століття доводить: низьке здатне виражати високі істини.

Сміх починає містити навіть святість.

Питання, яке ставив Григорій Сковорода, — чи сміявся коли Христос? —

дістає ствердну відповідь.

Ключовою постаттю цього періоду стає Іван Котляревський,

який береться за ремейк Вергілієвої «Енеїди».

Цей твір назавжди утвердить думку про те, що сміх —

невилучна риса національного характеру українців.

І вибір епігонів «Енеїди» — писати в такій манері

та ще й українською мовою — сигналізував відмежування

від всеімперського контексту.

Стихія українського сміху вривається в Російську імперію —

Гоголь учить Росію сміятися.

Не сміхом єдиним.

У XIX столітті також постають основні стовпи українського канону —

літературного та національного.

Це Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко.

Тарас Шевченко ще за життя стає Кобзарем —

людиною з народу і для народу, живим втіленням колективної пам'яті,

борцем за правду й справедливість.

Іванові Франку дістається роль Каменяра –

реаліста, матеріаліста й атеїста.

Людини суспільно заангажованої, з чіткою громадянською позицією.

А ще поета, прозаїка, перекладача, вченого.

Для сотень масок у Франка було близько ста псевдонімів.

Нарешті Леся Українка — освічена, шляхетна, Дочка Прометея на всі часи.

Втілення нескореності та сили духу. Переконлива феміністка.

Ці три фігури такі значущі й вагомі для української літератури,

що й донині залишаються байдужими до різноманітних спроб нових поколінь десакралізувати,

розвінчати, скинути з п'єдесталів.

І якщо ми вже заговорили про канон,

український літературний іконостас далеко не «триєдиний».

Навіть без Гоголя в ньому достатньо непроминальних постатей та творів,

які дають зрозуміти, наскільки розмаїта українська література.

Наприклад, «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького

вже два віки тримає марку архетипу української родинної історії.

Історії, актуальної і донині.

Або, наприклад, Ольга Кобилянська, яка на новому витку досліджень і дискусій

про витоки українського фемінізму досі розширює свою читацьку аудиторію.

Так само, як і Михайло Коцюбинський,

який виринає то в контексті інтерпретації його повісті

«Тіні забутих предків» Сергієм Параджановим і Юрієм Іллєнком,

то як майстер позачасової психологічної прози.

Або «Місто» Валер'яна Підмогильного —

яскравий доробок урбаністичної романістики,

який доводить, що українська література – це не тільки про село.

Окремо варто згадати українські 20-ті XX століття та їхнє розмаїття.

Це епоха розквіту українського детективу, любовного роману і

любовної прози, фантастики, жіночої прози, а також тревел-репортажистики.

В український контекст повертаються імена і цілі жанри,

які заперечують умовну неповноту української літератури.

На міжнародному рівні нарешті починає утверджуватися таке явище,

як український авангард.

Часто українська література формується в ситуації боротьби,

кристалізується через спротив.

Вона така як є, бо долає заборони, репресії та колоніальний вплив.

Наприклад, Валуєвський циркуляр —

цензурна заборона друкувати українськомовну духовну і

популярну освітню літературу.

Та Емський указ — заборона друкувати і

ввозити з-за кордону будь-яку українськомовну літературу та

українські переклади з іноземних мов.

З розпадом Російської імперії мало що змінилося.

Радянська система невтомно і

цілеспрямовано піддавала арештам та репресіям українських митців.

Покоління українських дисидентів вимріювали свою Україну,

піддаючись тортурам каральних органів та ризикуючи життям.

Один із найпотужніших українських поетів – Василь Стус –

був закатований у таборах 1985 року.

При цьому остання його прижиттєва публікація поезій в Радянському Союзі

була в журналі «Донбас» на початку 1966 року.

Наступна – за чотири роки після його смерті – 1989 року.

Це було буквально вчора.

Ще живі ті, хто товаришував із поетом.

Ще живі ті, хто закатував його.

Через постійні заборони, через історичну турбулентність, врешті-решт

через те, що життя — це завжди пошук кращої долі,

українська література творилася не тільки в Україні.

У 1920-х роках, після хвилі еміграції,

пов'язаної з поразкою національно-визвольних змагань,

сформувалася «празька школа».

Саме тоді увиразнюється найважливіша риса

української літератури в еміграції:

вона стає альтернативою радянській офіційній літературі,

оскільки не слідує за єдиним каноном соцреалізму,

всотує тенденції світової актуальної літератури

та посідає критичну позицію щодо радянської системи.

Потужна хвиля українських письменників-емігрантів

була спричинена Другою світовою війною.

В таборах здебільшого американської окупаційної зони,

де перебувало близько двухсот тисяч українців,

утворюється МУР – Мистецький український рух.

Він проіснував три роки.

За цей час було опубліковано понад 1200 книжок і памфлетів.

У часи МУРу написані чи вперше опубліковані

«Тигролови» Івана Багряного,

«Доктор Серафікус» і «Без ґрунту» Віктора Домонтовича,

«Ост» Уласа Самчука.

У 1950-х роках формується нове літературне утворення –

Нью-Йоркська група.

Вона складалася з людей, які народилися в Україні,

але освіту здобули на Заході вже після війни.

Ці люди асоціювали себе з Нью-Йорком, а відповідно —

з динамікою, космополітичністю, мистецьким авангардом

та захопленням стихією великого міста.

У 1961 році у Мюнхені був заснований журнал «Сучасність»,

який протягом 30 років видавався у Німеччині, потім — у США.

Журнал став важливою платформою для українських інтелектуалів діаспори.

Амбасадорами України стали Український вільний університет у Мюнхені,

Канадський інститут українських студій,

Український науковий інститут Гарвардського університету.

Ось що сказав про українську літературу в еміграції

українсько-американський славіст Юрій Шевельов:

«Якщо не могло бути батьківщини на географічній мапі,

ми могли збудувати батьківщину в наших душах».

І збудували.

У символічному полі початком відліку українського постмодернізму,

за однією з версій, стає Чорнобильська катастрофа.

Бо з відчуттям кінця світу та історії

українська література намагається боротися іронією та

створенням нового підходу до розуміння і ролі письменника,

і того, що таке література.

У середині 80-х формуються нові літугрупування.

Заснована Юрієм Андруховичем, Віктором Небораком

та Олександром Ірванцем за рік до Чорнобильської катастрофи,

група «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск-Балаган-Буфонада)

суттєво доклалася до розвитку іронії,

як зброї проти усталених кліше та обмежень .

Зокрема, Підскарбій «Бу-Ба-Бу» Олександр Ірванець зробить одним зі

своїх ключових інструментів знущання з соцреалістичного канону.

А Патріарх «Бу-Ба-Бу» Юрій Андрухович напише «Рекреації» та «Московіаду» —

два важливих тексти для розуміння українського постколоніального дискурсу.

У ще жорсткішій формі вибухне сміх у п'єсах Леся Подерв'янського,

чиїми місткими й універсальними формулами опису реальності

ми користується донині.

«Вони шукають те, чого нема, щоб довести, що його не iснує».

Але за точку відліку сучасної української літератури можна взяти не тільки Чорнобиль.

Такою точкою могло би бути заснування журналу «Четвер» у 1989 році.

Він зібрав спільноту талановитих авторів, сприяючи формуванню,

так званого Станіславського феномену.

Або можна стартувати від 1996 року,

з публікації роману «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко.

Але як би ми не рахували, Україна 90-х, Україна нульових —

це вільний від ідеології простір гри зі старими колоніальними міфами,

що підпорядковує їх власним естетичним завданням.

Іронія, пародія, карнавал — наше все.

Плюс трішки неконтрольованої стихії українського бурлеску.

2014 рік змінює все.

З Революцією гідності, анексією Криму

та гібридною російсько-українською війною відбуваються кілька

радикальних трансформацій у суспільстві, культурі і, звичайно, літературі.

Письменники йдуть на війну.

А ті захисники України, які, ймовірно, ніколи не спробували б себе

в літературі, трансформують свій досвід у тексти.

Найцікавіші літературні явища останніх років так чи так пов'язані

з осмисленням війни та її наслідків.

Окремо стоять книжки,

що у XXI столітті вмонтовуються в традицію табірної прози.

Реальність така насичена подіями,

що останні роки стають розквітом українського нон-фікшну й есеїстики.

Українці дедалі більше усвідомлюють свою ідентичність,

тож цікавляться своєю історією, мистецтвом, традиціями

та сучасністю у всіх її проявах.

Після Майдану формуються нові культурні інституції.

На книжковий ринок приходять нішеві видавництва.

Починається активніша апробація нових форм побутування книжки.

По всій країні виникають нові літературні фестивалі.

Є й проблеми.

Скажімо, майже всі державні інституції, створені після Майдану,

перебувають під величезним зовнішнім тиском

і спробою ручного керування процесами.

Та попри химери політики й економіки спалах української літератури триває.

І якщо цей процес не перерветься,

то вже дуже скоро з'явиться покоління,

якому не треба буде починати спочатку.

Вони зможуть прожити довге і щасливе життя, втіливши все задумане.

А ще в них будуть читачі, які відкриють для себе українську літературу.

І приймуть її як своє,

відчуваючи, що нам є чим пишатись, є про що мріяти.

Розуміючи, що нам є про що пам'ятати.

Бо українська література — це серце та розум, які б'ються разом,

працюють разом, пульсують разом,

разом створюють цілі світи.


Що таке українська література? What is Ukrainian literature?

Чи відома точна дата, з якої починається її відлік? Do you know the exact date from which it begins?

Як на її формування впливали численні заборони? How have numerous bans affected its formation?

Без яких постатей українську літературу неможливо уявити? Without which figures is it impossible to imagine Ukrainian literature?

У цій розповіді нас частково поведе хронологія, In this story we are partly guided by chronology,

а десь — важливість теми, її унікальність та яскравість. and somewhere - the importance of the topic, its uniqueness and brightness.

Інколи нашим провідником стане серце. Sometimes the heart will be our guide.

Те саме, яке «диктує», «кохається», «мерзне» та «щемить». The same that "dictates", "loves", "freezes" and "crushes".

А інколи ми будемо йти за розумом та інтелектом, And sometimes we will follow the mind and intellect,

бо хоч століттями українську літературу забороняли та утискали, for though Ukrainian literature has been banned and oppressed for centuries,

вона була і є повноцінною, самодостатньою та оригінальною. it was and is full-fledged, self-sufficient and original.

Для початку треба уточнити значення слова «Русь». To begin with, it is necessary to clarify the meaning of the word "Russia".

Сучасна українська традиція розрізняє поняття «руський» та «російський», Modern Ukrainian tradition distinguishes between "Russian" and "Russian",

тоді як у сучасній російській мові різниці між ними немає. whereas in modern Russian there is no difference between them.

З погляду історичної об'єктивності In terms of historical objectivity

«руський» — це етнонім на позначення середньовічних українців. "Russian" is an ethnonym to denote medieval Ukrainians.

На Заході в Середні віки українські землі у їх сукупності називали Руссю. In the West in the Middle Ages, the Ukrainian lands together were called Russia.

Назва ж «Україна» в локальному значенні «козацька земля» The name "Ukraine" in the local sense of "Cossack land"

вживалася десь із середини XVII століття. used since the middle of the XVII century.

Недарма Михайло Грушевський для увиразнення тяглості No wonder Mykhailo Hrushevsky for expressing longevity

між минулим та сучасністю використовував назву «Україна-Русь». between the past and the present he used the name "Ukraine-Russia".

І якщо назву «Україна» вперше зафіксовано у Київському літописі в 1187 році, And if the name "Ukraine" was first recorded in the Kiev Chronicle in 1187,

то повсюдно вона закріпиться лише на початку ХХ століття. then it will be consolidated everywhere only at the beginning of the twentieth century.

У Х–XVII століттях українська книжність розвивалася у рамках церковних інституцій. In the tenth and seventeenth centuries, Ukrainian literature developed within the framework of church institutions.

Тож література того часу мала чітко окреслену функцію, So the literature of that time had a clearly defined function,

яка зафіксована ще у «Повісті временних літ»: which is recorded in the "Tale of Bygone Years":

«Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, "The books teach and guide us to the path of repentance,

і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних». for we gain wisdom and restraint from the words of the books. "

Існування в християнській парадигмі позначається Existence in the Christian paradigm is affected

і на жанровому розмаїтті, і на назвах книг. and on the genre diversity, and on the titles of books.

Наприклад, «вертоград» – слово, яким називали сад, For example, "helicopter" - a word that called the garden,

а в символічному значенні — образ Небесного Граду. and in a symbolic sense - the image of the Heavenly Castle.

Впливало християнство і на зміст. Christianity also influenced the content.

Часто пошук алегорій і символів формував оптику розуміння світу. Often the search for allegories and symbols shaped the optics of understanding the world.

Наприклад, автор трактату «Фізіолог» описував як справжніх тварин, For example, the author of the treatise "Physiologist" described as real animals,

так і фантастичних істот. and fantastic creatures.

Пригоди і тих, і інших були позбавлені подробиць, The adventures of both were devoid of details,

характерних для книг про тварин, characteristic of books about animals,

проте повнилися біблійними алегоріями. however, they were filled with biblical allegories.

У ті часи і сам автор сприймався не як письменник, а радше як той, In those days, the author himself was perceived not as a writer, but rather as one

хто втілює Божу волю. who embodies God's will.

На зміну давній літературі з усіма її химерами To replace the ancient literature with all its chimeras

приходить епоха книгодрукування. the era of book printing is coming.

Хвилі ренесансної культури, докотившись до України, Waves of Renaissance culture, reaching Ukraine,

запускають процеси національного відродження. start the process of national revival.

Так, у 1483 році виходить друком книга Thus, in 1483 a book was published

ректора престижного Болонського університету Юрія Котермака. Rector of the prestigious University of Bologna Yuri Kotermak.

І хоча це був астрологічний памфлет із досить специфічною назвою — And although it was an astrological pamphlet with a very specific name -

«Прогностична оцінка поточного 1483 року», "Prognostic estimate of the current year 1483",

саме цей твір став першою друкованою книгою, it was this work that became the first printed book,

яку написав українець. written by a Ukrainian.

Далі — більше. Then - more.

У 1491 році в Кракові з'явилися перші кириличні друки. In 1491 the first Cyrillic prints appeared in Krakow.

І нарешті у 1574 році у Львові Іван Федорович створив Finally, in 1574, Ivan Fedorovich created in Lviv

першу на українських землях друковану книгу «Апостол» the first printed book "Apostle" in the Ukrainian lands

і перший серед східних слов'ян буквар. and the first among the Eastern Slavs primer.

А далі на зламі XVI—XVII століть українську культуру полонить бароко. And then at the turn of the XVI-XVII centuries, Ukrainian culture was captivated by the Baroque.

Дослівно «бароко» означає перлину неправильної форми. Literally "baroque" means a pearl of irregular shape.

Тобто щось коштовне та екстравагантне. That is something precious and extravagant.

І в тогочасній Україні бароко проявляється всюди: And in the then Ukraine baroque is manifested everywhere:

в церковній архітектурі, в живописі, в одязі, в мові. in church architecture, in painting, in clothing, in language.

Не залишається осторонь і література, Literature is not left out either.

в якій традиційне домінування духовного складника химерно in which the traditional dominance of the spiritual component is bizarre

сполучається з грою античними міфологемами. combined with the game of ancient mythologies.

У поезії виникає силабічний вірш, In poetry there is a syllabic verse,

для якого характерна однакова кількість складів у рядку. which is characterized by the same number of syllables in a row.

Автори граються з формами, експериментують з віршами. Authors play with forms, experiment with poems.

І перший з-поміж рівних тут — Іван Величковський. And the first among equals here - Ivan Velychkovsky.

Ось як він зашифровує своє ім'я у виділених літерах. Here's how he encrypts his name in highlighted letters.

Все більшої популярності набувають історичні пісні і думи. Historical songs and thoughts are becoming more and more popular.

Не дивно, що саме в цей період стає дедалі важливішою постать кобзаря, Not surprisingly, it was during this period that the figure of the kobzar became increasingly important,

який для української літератури й свідомості стане справжнім архетипом. which will become a real archetype for Ukrainian literature and consciousness.

І якщо ми вже заговорили про архетипи, саме в період бароко, And if we have already talked about archetypes, it was in the Baroque period,

у 1715 році, фіксується перша згадка про гайдамаків. in 1715, the first mention of Haidamaks is recorded.

А ще у добу бароко шириться використання мови «прОстої», або «руської», And even in the Baroque era, the use of the language "simple", or "Russian",

яка відвойовує текстовий простір у «слов'яноруської», which conquers the text space in the "Slavic",

тобто в української версії церковнослов'янської мови. that is, in the Ukrainian version of the Church Slavonic language.

Усупереч цим процесам у 1720 році вийде указ Петра І Contrary to these processes, in 1720 a decree of Peter I was issued

про заборону друкувати книги українською мовою. on the ban on printing books in Ukrainian.

Мине ще пів століття, і в 1775 році російські війська зруйнують Запорізьку Січ. Another half century will pass, and in 1775 Russian troops will destroy the Zaporozhian Sich.

У наступний період в українській літературі яскраво проявляється In the following period in the Ukrainian literature it is brightly shown

неконтрольована стихія бурлеску. uncontrolled element of burlesque.

XIX століття доводить: низьке здатне виражати високі істини. XIX century proves: low is able to express high truths.

Сміх починає містити навіть святість. Laughter begins to contain even holiness.

Питання, яке ставив Григорій Сковорода, — чи сміявся коли Христос? — The question asked by Hryhoriy Skovoroda was when did Christ laugh? -

дістає ствердну відповідь. gets an affirmative answer.

Ключовою постаттю цього періоду стає Іван Котляревський, The key figure of this period is Ivan Kotlyarevsky,

який береться за ремейк Вергілієвої «Енеїди». which is taken as a remake of Virgil's "Aeneid".

Цей твір назавжди утвердить думку про те, що сміх — This work will forever establish the idea that laughter -

невилучна риса національного характеру українців. an inseparable feature of the national character of Ukrainians.

І вибір епігонів «Енеїди» — писати в такій манері And the choice of epigones of the "Aeneid" - to write in this manner

та ще й українською мовою — сигналізував відмежування and also in Ukrainian - signaled demarcation

від всеімперського контексту. from the all-imperial context.

Стихія українського сміху вривається в Російську імперію — The element of Ukrainian laughter invades the Russian Empire -

Гоголь учить Росію сміятися. Gogol teaches Russia to laugh.

Не сміхом єдиним. Not the only laugh.

У XIX столітті також постають основні стовпи українського канону — In the XIX century also appear the main pillars of the Ukrainian canon -

літературного та національного. literary and national.

Це Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко. These are Taras Shevchenko, Lesya Ukrainka, Ivan Franko.

Тарас Шевченко ще за життя стає Кобзарем — Taras Shevchenko became a Kobzar during his lifetime -

людиною з народу і для народу, живим втіленням колективної пам'яті, a man of the people and for the people, a living embodiment of collective memory,

борцем за правду й справедливість. fighter for truth and justice.

Іванові Франку дістається роль Каменяра – Ivan Franko gets the role of Stonemason -

реаліста, матеріаліста й атеїста. realist, materialist and atheist.

Людини суспільно заангажованої, з чіткою громадянською позицією. People are socially engaged, with a clear civic position.

А ще поета, прозаїка, перекладача, вченого. And a poet, novelist, translator, scientist.

Для сотень масок у Франка було близько ста псевдонімів. For hundreds of masks, Frank had about a hundred aliases.

Нарешті Леся Українка — освічена, шляхетна, Дочка Прометея на всі часи. Finally, Lesya Ukrainka is an educated, noble, daughter of Prometheus for all time.

Втілення нескореності та сили духу. Переконлива феміністка. The embodiment of indomitability and strength of spirit. Convincing feminist.

Ці три фігури такі значущі й вагомі для української літератури, These three figures are so significant and significant for Ukrainian literature,

що й донині залишаються байдужими до різноманітних спроб нових поколінь десакралізувати, which to this day remain indifferent to the various attempts of the new generations to desacralize,

розвінчати, скинути з п'єдесталів. debunk, throw off the pedestals.

І якщо ми вже заговорили про канон, And if we've already talked about the canon,

український літературний іконостас далеко не «триєдиний». the Ukrainian literary iconostasis is far from "triune".

Навіть без Гоголя в ньому достатньо непроминальних постатей та творів, Even without Gogol, there are enough immortal figures and works in it,

які дають зрозуміти, наскільки розмаїта українська література. which make it clear how diverse Ukrainian literature is.

Наприклад, «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького For example, "The Kaidashe Family" by Ivan Nechuy-Levytsky

вже два віки тримає марку архетипу української родинної історії. has been holding the mark of the archetype of Ukrainian family history for two centuries.

Історії, актуальної і донині. History, relevant to this day.

Або, наприклад, Ольга Кобилянська, яка на новому витку досліджень і дискусій Or, for example, Olga Kobylyanska, who is on a new round of research and discussions

про витоки українського фемінізму досі розширює свою читацьку аудиторію. about the origins of Ukrainian feminism is still expanding its readership.

Так само, як і Михайло Коцюбинський, Just like Mykhailo Kotsyubynsky,

який виринає то в контексті інтерпретації його повісті which emerges in the context of the interpretation of his story

«Тіні забутих предків» Сергієм Параджановим і Юрієм Іллєнком, "Shadows of Forgotten Ancestors" by Sergei Parajanov and Yuri Ilyenko,

то як майстер позачасової психологічної прози. then as a master of timeless psychological prose.

Або «Місто» Валер'яна Підмогильного — Or Valerian Pidmohylny's "City" -

яскравий доробок урбаністичної романістики, bright achievements of urban novels,

який доводить, що українська література – це не тільки про село. which proves that Ukrainian literature is not only about the village.

Окремо варто згадати українські 20-ті XX століття та їхнє розмаїття. It is worth mentioning the Ukrainian 20s of the XX century and their diversity.

Це епоха розквіту українського детективу, любовного роману і This is the heyday of the Ukrainian detective, love novel and

любовної прози, фантастики, жіночої прози, а також тревел-репортажистики. love prose, science fiction, women's prose, and travel reporting.

В український контекст повертаються імена і цілі жанри, Names and whole genres return to the Ukrainian context,

які заперечують умовну неповноту української літератури. which deny the conditional incompleteness of Ukrainian literature.

На міжнародному рівні нарешті починає утверджуватися таке явище, At the international level, the phenomenon is finally beginning to take hold,

як український авангард. as the Ukrainian avant-garde.

Часто українська література формується в ситуації боротьби, Often Ukrainian literature is formed in a situation of struggle,

кристалізується через спротив. crystallizes through resistance.

Вона така як є, бо долає заборони, репресії та колоніальний вплив. It is as it is, because it overcomes prohibitions, repression and colonial influence.

Наприклад, Валуєвський циркуляр — For example, hotels

цензурна заборона друкувати українськомовну духовну і censorship ban on publishing Ukrainian-language spiritual and

популярну освітню літературу. popular educational literature.

Та Емський указ — заборона друкувати і And the Ems decree - a ban on printing and

ввозити з-за кордону будь-яку українськомовну літературу та to import any Ukrainian-language literature from abroad and

українські переклади з іноземних мов. Ukrainian translations from foreign languages.

З розпадом Російської імперії мало що змінилося. With the collapse of the Russian Empire, little has changed.

Радянська система невтомно і The Soviet system tirelessly and

цілеспрямовано піддавала арештам та репресіям українських митців. purposefully subjected to arrests and repressions of Ukrainian artists.

Покоління українських дисидентів вимріювали свою Україну, Generations of Ukrainian dissidents have measured their Ukraine,

піддаючись тортурам каральних органів та ризикуючи життям. being tortured and risking their lives.

Один із найпотужніших українських поетів – Василь Стус – One of the most powerful Ukrainian poets - Vasyl Stus -

був закатований у таборах 1985 року. was tortured in the camps in 1985.

При цьому остання його прижиттєва публікація поезій в Радянському Союзі This is his last lifetime publication of poetry in the Soviet Union

була в журналі «Донбас» на початку 1966 року. was in the magazine "Donbass" in early 1966.

Наступна – за чотири роки після його смерті – 1989 року. The next, four years after his death, was in 1989.

Це було буквально вчора. It was literally yesterday.

Ще живі ті, хто товаришував із поетом. Those who were friends with the poet are still alive.

Ще живі ті, хто закатував його. Those who tortured him are still alive.

Через постійні заборони, через історичну турбулентність, врешті-решт Because of constant bans, because of historical turbulence, after all

через те, що життя — це завжди пошук кращої долі, because life is always a search for a better destiny,

українська література творилася не тільки в Україні. Ukrainian literature was created not only in Ukraine.

У 1920-х роках, після хвилі еміграції, In the 1920s, after a wave of emigration,

пов'язаної з поразкою національно-визвольних змагань, associated with the defeat of national liberation struggles,

сформувалася «празька школа». the "Prague school" was formed.

Саме тоді увиразнюється найважливіша риса It is then that the most important feature is emphasized

української літератури в еміграції: Ukrainian literature in exile:

вона стає альтернативою радянській офіційній літературі, it becomes an alternative to Soviet official literature,

оскільки не слідує за єдиним каноном соцреалізму, because it does not follow the only canon of socialist realism,

всотує тенденції світової актуальної літератури sums up the trends of world current literature

та посідає критичну позицію щодо радянської системи. and takes a critical stance on the Soviet system.

Потужна хвиля українських письменників-емігрантів A powerful wave of Ukrainian writers-emigrants

була спричинена Другою світовою війною. was caused by World War II.

В таборах здебільшого американської окупаційної зони, In the camps mostly of the American occupation zone,

де перебувало близько двухсот тисяч українців, where there were about two hundred thousand Ukrainians,

утворюється МУР – Мистецький український рух. the Ukrainian Art Movement is formed.

Він проіснував три роки. It lasted three years.

За цей час було опубліковано понад 1200 книжок і памфлетів. During this time, more than 1,200 books and pamphlets have been published.

У часи МУРу написані чи вперше опубліковані Written or first published during the Moore

«Тигролови» Івана Багряного, "Tiger Hunters" by Ivan Bagryany,

«Доктор Серафікус» і «Без ґрунту» Віктора Домонтовича, "Doctor Seraficus" and "Without Soil" by Victor Domontovich,

«Ост» Уласа Самчука. "Ost" by Ulas Samchuk.

У 1950-х роках формується нове літературне утворення – In the 1950s a new literary formation was formed -

Нью-Йоркська група. New York group.

Вона складалася з людей, які народилися в Україні, It consisted of people born in Ukraine,

але освіту здобули на Заході вже після війни. but they were educated in the West after the war.

Ці люди асоціювали себе з Нью-Йорком, а відповідно — These people associated themselves with New York, and accordingly -

з динамікою, космополітичністю, мистецьким авангардом with dynamics, cosmopolitanism, artistic avant-garde

та захопленням стихією великого міста. and fascination with the elements of the big city.

У 1961 році у Мюнхені був заснований журнал «Сучасність», In 1961, the magazine "Modernity" was founded in Munich.

який протягом 30 років видавався у Німеччині, потім — у США. which was published for 30 years in Germany, then in the United States.

Журнал став важливою платформою для українських інтелектуалів діаспори. The magazine has become an important platform for Ukrainian intellectuals in the diaspora.

Амбасадорами України стали Український вільний університет у Мюнхені, The Ambassadors of Ukraine were the Ukrainian Free University in Munich,

Канадський інститут українських студій, Canadian Institute of Ukrainian Studies,

Український науковий інститут Гарвардського університету. Ukrainian Research Institute of Harvard University.

Ось що сказав про українську літературу в еміграції Here is what he said about Ukrainian literature in exile

українсько-американський славіст Юрій Шевельов: Ukrainian-American Slavist Yuri Shevelyov:

«Якщо не могло бути батьківщини на географічній мапі, "If there could be no homeland on the map,

ми могли збудувати батьківщину в наших душах». we could build a homeland in our souls. "

І збудували. And built.

У символічному полі початком відліку українського постмодернізму, In the symbolic field, the beginning of Ukrainian postmodernism,

за однією з версій, стає Чорнобильська катастрофа. according to one version, it is the Chernobyl disaster.

Бо з відчуттям кінця світу та історії Because with a sense of the end of the world and history

українська література намагається боротися іронією та Ukrainian literature tries to fight irony and

створенням нового підходу до розуміння і ролі письменника, creating a new approach to understanding and the role of the writer,

і того, що таке література. and what literature is.

У середині 80-х формуються нові літугрупування. In the mid-80's new liturgical groups were formed.

Заснована Юрієм Андруховичем, Віктором Небораком Founded by Yuri Andrukhovych, Viktor Neborak

та Олександром Ірванцем за рік до Чорнобильської катастрофи, and Oleksandr Irvants a year before the Chernobyl disaster,

група «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск-Балаган-Буфонада) group "Bu-Ba-Bu" (Burlesque-Balagan-Bufonada)

суттєво доклалася до розвитку іронії, significantly contributed to the development of irony,

як зброї проти усталених кліше та обмежень . as weapons against established clichés and restrictions.

Зокрема, Підскарбій «Бу-Ба-Бу» Олександр Ірванець зробить одним зі In particular, Oleksandr Irvanets will make the Bu-Ba-Bu Treasury one of them

своїх ключових інструментів знущання з соцреалістичного канону. their key tools of bullying from the socialist-realist canon.

А Патріарх «Бу-Ба-Бу» Юрій Андрухович напише «Рекреації» та «Московіаду» — And Patriarch "Bu-Ba-Bu" Yuri Andrukhovych will write "Recreation" and "Moscoviada" -

два важливих тексти для розуміння українського постколоніального дискурсу. two important texts for understanding Ukrainian postcolonial discourse.

У ще жорсткішій формі вибухне сміх у п'єсах Леся Подерв'янського, Laughter will erupt in an even harsher form in the plays of Lesia Podervianski,

чиїми місткими й універсальними формулами опису реальності whose capacious and universal formulas for describing reality

ми користується донині. we enjoy to this day.

«Вони шукають те, чого нема, щоб довести, що його не iснує». "They are looking for what is not there to prove that it does not exist."

Але за точку відліку сучасної української літератури можна взяти не тільки Чорнобиль. But Chernobyl is not the only starting point for modern Ukrainian literature.

Такою точкою могло би бути заснування журналу «Четвер» у 1989 році. Such a point could be the founding of the magazine "Thursday" in 1989.

Він зібрав спільноту талановитих авторів, сприяючи формуванню, He gathered a community of talented authors, contributing to the formation,

так званого Станіславського феномену. the so-called Stanislavsky phenomenon.

Або можна стартувати від 1996 року, Or you can start in 1996,

з публікації роману «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко. from the publication of the novel "Field research on Ukrainian sex" by Oksana Zabuzhko.

Але як би ми не рахували, Україна 90-х, Україна нульових — But no matter how we count, Ukraine of the 90s, Ukraine of zero -

це вільний від ідеології простір гри зі старими колоніальними міфами, it is an ideology-free play space with old colonial myths,

що підпорядковує їх власним естетичним завданням. which subordinates them to their own aesthetic tasks.

Іронія, пародія, карнавал — наше все. Irony, parody, carnival - our everything.

Плюс трішки неконтрольованої стихії українського бурлеску. Plus a little uncontrollable element of Ukrainian burlesque.

2014 рік змінює все. 2014 changes everything.

З Революцією гідності, анексією Криму With the Revolution of Dignity, the annexation of Crimea

та гібридною російсько-українською війною відбуваються кілька and the hybrid Russian-Ukrainian war are several

радикальних трансформацій у суспільстві, культурі і, звичайно, літературі. radical transformations in society, culture and, of course, literature.

Письменники йдуть на війну. Writers go to war.

А ті захисники України, які, ймовірно, ніколи не спробували б себе And those defenders of Ukraine who probably would never try themselves

в літературі, трансформують свій досвід у тексти. in literature, transform their experience into texts.

Найцікавіші літературні явища останніх років так чи так пов'язані The most interesting literary phenomena of recent years are somehow connected

з осмисленням війни та її наслідків. with an understanding of the war and its consequences.

Окремо стоять книжки, Separate books,

що у XXI столітті вмонтовуються в традицію табірної прози. which in the XXI century are built into the tradition of camp prose.

Реальність така насичена подіями, The reality is so eventful,

що останні роки стають розквітом українського нон-фікшну й есеїстики. that in recent years Ukrainian non-fiction and essays have flourished.

Українці дедалі більше усвідомлюють свою ідентичність, Ukrainians are becoming more and more aware of their identity,

тож цікавляться своєю історією, мистецтвом, традиціями so they are interested in their history, art, traditions

та сучасністю у всіх її проявах. and modernity in all its manifestations.

Після Майдану формуються нові культурні інституції. After Maidan, new cultural institutions are being formed.

На книжковий ринок приходять нішеві видавництва. Niche publishers are entering the book market.

Починається активніша апробація нових форм побутування книжки. More active approbation of new forms of life of the book begins.

По всій країні виникають нові літературні фестивалі. New literary festivals are emerging across the country.

Є й проблеми. There are also problems.

Скажімо, майже всі державні інституції, створені після Майдану, For example, almost all state institutions established after the Maidan

перебувають під величезним зовнішнім тиском are under enormous external pressure

і спробою ручного керування процесами. and an attempt to manually control processes.

Та попри химери політики й економіки спалах української літератури триває. But despite the chimeras of politics and economics, the outbreak of Ukrainian literature continues.

І якщо цей процес не перерветься, And if this process is not interrupted,

то вже дуже скоро з'явиться покоління, then a generation will appear very soon,

якому не треба буде починати спочатку. which will not have to start over.

Вони зможуть прожити довге і щасливе життя, втіливши все задумане. They will be able to live a long and happy life, realizing everything planned.

А ще в них будуть читачі, які відкриють для себе українську літературу. And they will have readers who will discover Ukrainian literature.

І приймуть її як своє, And they will accept it as their own,

відчуваючи, що нам є чим пишатись, є про що мріяти. feeling that we have something to be proud of, something to dream about.

Розуміючи, що нам є про що пам'ятати. Realizing that we have something to remember.

Бо українська література — це серце та розум, які б'ються разом, Because Ukrainian literature is a heart and mind that fight together,

працюють разом, пульсують разом, work together, pulsate together,

разом створюють цілі світи. together they create whole worlds.