Орест Субтельний. Україна: Історія. Культура Київської Русі Orest Subtelny. Ukraine: Geschichte. Kultur der Kiewer Rus Orest Subtelny. Ukraine: History. Culture of Kievan Rus Orest Subtelny. Ukraine : Histoire. Culture de la Rus' de Kyivan Orest Subtelny. Oekraïne: Geschiedenis. Cultuur van Kyivan Rus'. Orest Subtelny. Ucrânia: História. Cultura de Kyivan Rus' Орест Субтельный. Украина: История. Культура Киевской Руси

Будь-яка дискусія про культуру середньовічного суспільства зосереджується насамперед на його релігійних віруваннях та інститутах. Jede Diskussion über die Kultur der mittelalterlichen Gesellschaft konzentriert sich in erster Linie auf ihre religiösen Überzeugungen und Institutionen. Any discussion of the culture of medieval society focuses primarily on its religious beliefs and institutions. В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні, а відтак і культурні епохи. In the history of Kievan Rus we have two separate religious and, consequently, cultural epochs. До 988 р. засобом задоволення духовних потреб східних слов'ян був анімізм, у засаді якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків. Until 988, the means of meeting the spiritual needs of the Eastern Slavs was animism, which was based on the deification of the forces of nature and the worship of ancestral spirits. Найвищим божеством у язичницькому пантеоні вважався Перун — бог грому і блискавки, аналогічний скандінавському богові Тору, хоч пов'язана з ним міфологія не була такою химерною. The highest deity in the pagan pantheon was considered Perun - the god of thunder and lightning, similar to the Scandinavian god Thor, although the mythology associated with him was not so bizarre. До інших важливих божеств належали Дажбог і Сварог — боги повітря й сонця, дарителі земних благ. Other important deities included Dazhbog and Svarog - gods of air and sun, givers of earthly goods. Закономірно, що серед землеробського люду поширеним був також культ богів родючості — Рода та Рожаниці. Naturally, the cult of fertility gods - Roda and Rozhanitsa - was also widespread among the agricultural people. Крім того, об'єктами поклоніння вважалися сотні духів річок, лісів та предків; це часто виражалось у жертвуванні їм тварин, а подекуди й людей. In addition, hundreds of spirits of rivers, forests and ancestors were considered objects of worship; this was often expressed in the sacrifice of animals and sometimes people. Східні слов'яни не зводили своїм божествам величних храмів, як і не мали складної духовної ієрархії — власне це й пояснює відносно слабкий опір християнству з боку їхньої релігії. The Eastern Slavs did not build majestic temples for their deities, nor did they have a complex spiritual hierarchy - this explains the relatively weak resistance to Christianity on the part of their religion. І все ж із приходом нової релігії вірування предків не зникли безслідно. And yet, with the advent of a new religion, the beliefs of the ancestors did not disappear without a trace. Під личиною християнства ще протягом століть серед східних слов'ян зберігався релігійний дуалізм, або двовір'я, що полягало у дотриманні язичницьких за походженням звичаїв та обрядів (таких, зокрема, як святкування приходу весни). Under the guise of Christianity for centuries, the Eastern Slavs maintained a religious dualism, or heresy, which consisted in the observance of pagan customs and rites (such as celebrating the arrival of spring).

Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова, витончена й складно організована релігія. With the adoption of Christianity in Kievan Rus, a new, sophisticated and intricately organized religion spread. У 1037 р. після приїзду із Константинополя першого у довгій низці грецьких митрополитів (протягом усієї Київської доби лише двічі на цей пост призначалися не греки) була заснована митрополича єпархія. In 1037, after the arrival from Constantinople of the first in a long line of Greek metropolitans (during the whole Kiev period only twice non-Greeks were appointed to this post), a metropolitan diocese was founded. Первинно до Руської митрополії входило вісім єпископств, але згодом їхня кількість зросла до шістнадцяти. Initially, the Russian diocese consisted of eight dioceses, but later their number increased to sixteen. Десять із них розташовувалися на землях сучасної України. Ten of them were located on the lands of modern Ukraine. Багато єпископів теж були візантійцями. Many bishops were also Byzantines. Вони везли з собою власне оточення: писарів, помічників, майстрів, перетворюючи єпископства на осередки поширення візантійської культури. They brought with them their own environment: scribes, assistants, masters, turning the dioceses into centers of Byzantine culture. Духовенство поділялося на дві категорії: „біле“, тобто парафіяльні священики, що не давали обітниці целібату (безшлюбності) й звичайно одружувалися в своєму ж середовищі, та „чорне“, тобто ченці, з яких обиралися високі духовні ієрархи. The clergy were divided into two categories: "white", ie parish priests who did not promise celibacy (celibacy) and usually married in their own environment, and "black", ie monks from whom high spiritual hierarchs were elected. Намагаючись уникнути мирських гріхів і спокус, ченці жили у відлюдненні, й тому їх вважали цвітом віруючого люду, а їхні монастирі були осередками християнської освіти й науки. Trying to avoid worldly sins and temptations, the monks lived in solitude, and therefore considered them the color of the faithful, and their monasteries were centers of Christian education and science. У XIII ст. In the XIII century. в Київській Русі існувало близько 50 монастирів, із них 17—у самому Києві. There were about 50 monasteries in Kievan Rus, 17 of which were in Kyiv itself.

Церква справляла величезний вплив на культуру Київської Русі. The church had a huge influence on the culture of Kievan Rus. Спорудження одного лише храму — славетної Софії Київської — є безпосереднім підтвердженням того, наскільки всеохоплюючим був вплив церкви на мистецтво. The construction of the church alone - the glorious Sophia of Kyiv - is a direct confirmation of how comprehensive the church's influence on art was. Збудована у 1037 р. за князювання Ярослава Мудрого ця чудова кам'яна споруда, зведена грецькими майстрами на взірець константинопольського храму, мала п'ять апсид, п'ять нефів і тринадцять бань. Built in 1037 during the reign of Yaroslav the Wise, this magnificent stone building, built by Greek masters on the model of the Constantinople temple, had five apses, five naves and thirteen baths. Розкішне прикрашений інтер'єр підтримували мармурові й алебастрові колони. Luxuriously decorated interiors were supported by marble and alabaster columns. Напевно, краса цього храму християнського Бога здавалася просто сліпучою призвичаєним до скромних дерев'яних будівель киянам. Probably, the beauty of this temple of the Christian God seemed simply dazzling to Kyivans accustomed to modest wooden buildings. Власне, саме таке враження й мав справляти собор, позаяк у візантійській церкві добре розуміли, що високе мистецтво, звернене до людських емоцій, часто куди ефективніше посилювало віру, ніж богослов'я, що апелює до розуму. In fact, this is exactly the impression the cathedral was supposed to make, since the Byzantine Church was well aware that high art, which appealed to human emotions, often strengthened faith much more effectively than theology, which appealed to reason. З цією метою церква сприяла розвиткові мистецтв і ремесел. To this end, the church promoted the development of arts and crafts. Зокрема, інтер'єр Св. In particular, the interior of St. Софії прикрашали кольорові мозаїки та фрески, що з дивовижною правдоподібністю змальовували людину. Sophia was decorated with colorful mosaics and frescoes, which depicted a person with amazing plausibility. Інший спосіб викликати благоговіння полягав у використанні ікон, тобто зображень божественних істот на спеціально оброблених дошках. Another way to evoke reverence was to use icons, ie images of divine beings on specially treated boards. Ікони поширювалися по приватних оселях, де ставали найціннішою в родині спадщиною. Icons were distributed in private homes, where they became the most valuable heritage in the family. Кожен із цих нових різновидів мистецтва попервах зазнавав впливу грецьких зразків. Each of these new forms of art was first influenced by Greek models. Та з часом майстри навчилися поєднувати в цих жанрах і місцеві елементи, створюючи дедалі виразніший власний стиль. But over time, the masters learned to combine local genres in these genres, creating an increasingly expressive style. Проте впливи східної церкви на мистецтво не завжди були благотворними. However, the influences of the Eastern Church on art were not always beneficial. Так, через те, що візантійці не любили ставити у своїх храмах статуй, скульптура не дістала помітного розвитку. Thus, due to the fact that the Byzantines did not like to put statues in their temples, the sculpture did not receive significant development.

Таким же визначальним був вплив християнства на способи інтелектуальної експресії давніх русичів. Equally decisive was the influence of Christianity on the ways of intellectual expression of the ancient Russians. Після 988 р. в ужиток увійшло письмо, базоване на абетці, створеній ченцями Кирилом і Мефодієм — греками, що поширювали християнство серед слов'ян. After 988, a letter based on an alphabet created by the monks Cyril and Methodius, Greeks who spread Christianity among the Slavs, came into use. На відміну від Риму з його наполяганнями використовувати в богослужіннях латину Константинополь погоджувався з тим, що новонавернені народи користувалися у церкві власною мовою. Unlike Rome, with its insistence on the use of Latin in worship, Constantinople agreed that newly converted peoples used their own language in the church. Відтак у богослужіннях та інших справах церкви вживали церковнослов'янську мову — літературну норму, що спиралася на південнослов'янські діалекти й була легко зрозумілою східним слов'янам. As a result, the Church Slavonic language was used in worship and other matters, a literary norm based on South Slavic dialects and easily understood by Eastern Slavs. Поэтому в богослужениях и других делах церкви употребляли церковнославянский язык - литературную норму, которая опиралась на южнославянские диалекты и была легко понятной восточным славянам. Поступово вона поширилася не лише на релігійну, а й на світську літературу, що ставала багатшою та різноманітнішою. Gradually, it spread not only to religious but also to secular literature, which became richer and more diverse.

Закономірно, що більшість зразків цієї писемної літератури мали релігійний характер. Naturally, most of the examples of this written literature were religious in nature. Тут у достатку маємо уривки зі Старого й Нового заповітів, гімни, проповіді, житія святих. Here we have in abundance excerpts from the Old and New Testaments, hymns, sermons, lives of saints. Найвидатнішими серед них є „Патерик“, тобто оповідь про життя святих, написана ченцями Києво-Печерської лаври, проповіді й гімни св. The most prominent among them is "Paterik", ie a story about the lives of saints, written by monks of the Kiev-Pechersk Lavra, sermons and hymns of St. Кирила Туровського, писання київського митрополита середини XI ст. Cyril of Turov, the writings of the Metropolitan of Kiev in the middle of the XI century. Іларіона — можливо, найосвіченішого мужа Київської Русі. Hilarion - perhaps the most educated husband of Kievan Rus. У своєму знаменитому „Слові про закон і благодать“, прочитаному у 1052 р. в присутності Ярослава Мудрого, Іларіон майстерно протиставляє християнство язичництву й описує хрещення Русі. In his famous "Word of Law and Grace", read in 1052 in the presence of Yaroslav the Wise, Hilarion skillfully contrasts Christianity with paganism and describes the baptism of Russia. У цьому творі він демонструє чудове володіння складними прийомами візантійської риторики, а також глибоке знання Біблії. In this work, he demonstrates excellent mastery of complex techniques of Byzantine rhetoric, as well as a deep knowledge of the Bible. Проте при всій своїй повазі до грецької культури Іларіон не був грекофілом. However, for all his respect for Greek culture, Hilarion was not a Grecophile. У „Слові про закон і благодать“ він підкреслює велич і значення Русі, применшує роль Візантії в її наверненні до нової віри, приписуючи всю заслугу у здійсненні цього історичного кроку Володимирові. In the "Word of Law and Grace" he emphasizes the greatness and importance of Russia, downplays the role of Byzantium in its conversion to the new faith, attributing all the credit for this historic step to Vladimir.

Якщо в релігійних творах грецькі впливи цілком домінували, то у літописах вони були менш помітними. If in religious works Greek influences completely dominated, in chronicles they were less noticeable. Ранні київські літописи, створені переважно монахами й пройняті християнським світовідчуттям, характеризувалися реалізмом і багатством подробиць. Early Kyiv chronicles, written mostly by monks and imbued with a Christian worldview, were characterized by realism and a wealth of details. У них відтворювалися й головні проблеми доби — такі як князівські чвари, боротьба з кочовиками,— й подробиці окремих подій. They reproduced the main problems of the day - such as princely quarrels, the struggle against the nomads - and the details of certain events. Найважливішим із них є літопис, відомий під назвою „Повість временних літ“. The most important of these is the chronicle known as The Tale of Bygone Years. Його пов'язують з іменами монахів Нестора та Сильвестра, які склали літопис у 111З—1116 рр. It is associated with the names of the monks Nestor and Sylvester, who compiled the chronicle in 111C-1116. Займалися літературною творчістю й представники світської верхівки. Representatives of the secular elite were also engaged in literary work. Незважаючи на постійну зайнятість політичними справами, написав своє зворушливе й сповнене роздумів „Повчання“ князь Володимир Мономах. Despite his constant involvement in political affairs, Prince Volodymyr Monomakh wrote his touching and thought-provoking "Teaching". Є підстави допускати, що анонімний автор найчудовішого поетичного твору Київської доби — „Слова о полку Ігоревім“ ( 1185—1187) також належав до княжого двору. There is reason to believe that the anonymous author of the most remarkable poetic work of the Kyivan era - "Words about Igor's Regiment" (1185-1187) also belonged to the prince's court. Вся його оповідь про невдалий похід на кочовиків дрібного руського князя пройнята пристрасним закликом до ворогуючих руських князів об'єднатися задля спільного блага. His whole story about the unsuccessful campaign against the nomads of the petty Russian prince is imbued with a passionate call to the hostile Russian princes to unite for the common good. Застосувавши ритмізований вірш, яскраві образи, багату мову, дивовижні за своєю уособленістю картини природи, автор створив справжній літературний шедевр. Using rhythmic verse, vivid images, rich language, amazing in its personification pictures of nature, the author created a real literary masterpiece.