Збірка оповідань сучасних українських письменників, Покохати джазмена

Покохати джазмена To love a jazzman

Це просто. It's just. І зовсім не обтяжливо. And not at all burdensome. Юнак невизначеного віку з довгими нервовими пальцями та замріяним поглядом… В ньому все доречно – і розхристана сорочка, і химерна посмішка, і награна безпорадність. A young man of indefinite age with long nerve fingers and a dreamy look ... Everything is appropriate in him - both a cropped shirt, a whimsical smile, and a helpless helplessness.

Він кладе пальці на клавіші і пірнає в себе. He puts his fingers on the keys and dives into himself. Він не грає, немає для нього ні гри, ні ігор, його музика – це інший вимір, де володарюють закони сну, логіка божевілля і гармонія невизначеності. He does not play, there are no games or games for him, his music is another dimension, where the laws of sleep, the logic of madness and the harmony of uncertainty rule. Це – занотована філософія, відображення відображень, тавтологія абсурду. Він не грає. Ні, він пригадує, іронізує, бешкетує, поринає у ностальгію. No, he remembers, ironizes, brawls, plunges into nostalgia. Вона бринить на кінчиках його пальців, як краплини сліпого дощу, які за мить розсипається веселковими спалахами. It swells at his fingertips like drops of blind rain, which are instantly scattered by rainbow flashes.

Він не живе. He does not live. Він імпровізує, підкорюючись лише долі, яка розгортається варіацією знайомої мелодії. Можна у будь-який момент обірвати висхідний рух і завершити його розсипом акордів. You can at any time interrupt the upward movement and complete it with a scattering of chords. Піти, забути, почати знов. Go, forget, start again. У нього не може бути проблем, адже, що б не відбувалося – це лише контрапункти, лише фон для основного руху-роздуму. He can't have problems, because whatever happens is just counterpoints, just a background for the main movement-reflection. Ось-ось з'ясується щось важливе... Синкопа? Ні? Зітхання. Та байдуже, сенс у тому, щоб не зупинятися. But it doesn't matter, the point is not to stop.

Кохання? Так, він живе в ньому. Неважливо, хто закоханий, хто страждає, а хто тішиться взаємністю – адже все це лише віддзеркалення... Головне – не спотворити мотив, не порушити ритм. Він знається на емоціях, він розуміє їх краще за інших. He knows emotions, he understands them better than others. Адже для нього все – емоції. Осіння злива чи спалахи свічки, теплий поцілунок чи доторк вітру... Все народжує інтуїтивне розуміння причинності, плинності прагнень і відчуттів. Autumn downpour or candlelight, a warm kiss or a touch of wind ... Everything gives birth to an intuitive understanding of causality, the fluidity of desires and feelings. А отже – музику.

Безперечно, в нього є стиль. Його визначає потреба у гармонії, відчуття належності... а, втім, навіть несмак стає стилем, коли уособлює якусь традицію чи просто відходить в минуле. It is determined by the need for harmony, a sense of belonging ... and yet even bad taste becomes a style when it embodies a tradition or simply goes into the past. Хоча ні, для нього це – ставлення, самовідчуття, емоційний стан, ключ і тональність. Він належить іншій ері; він живе там, де все іще панує очікування дива, дитяче сподівання змін, які принесе прогрес, передчуття забав, які подарує технологія спокуси. It belongs to another era; he lives where there is still the expectation of a miracle, the child's hope for change that will bring progress, the anticipation of fun that will give the technology of temptation. Той час вже завершився, а він добровільно віддає себе аби служити носієм пам'яті наївних попередників, довгим відлунням колишнього. That time is over, and he voluntarily surrenders himself to serve as a bearer of the memory of naive predecessors, a long echo of the former.

Спілкування з ним є марним намаганням осягнути поезію викривлених відображень. Communicating with him is a futile attempt to comprehend the poetry of distorted reflections. Найпростіше порозумітися з ним, підхопивши його думку-мелодію аби влаштувати імпровізований jam session. The easiest way to communicate with him is to pick up his thought-melody to arrange an impromptu jam session. Результат нікого не хвилює, важливими є лише випадкові здобутки безперервного лейтмотиву-пошуку. Nobody cares about the result, only the accidental achievements of the continuous leitmotif-search are important. Але це принаймні чесно. Ні в кого немає ніяких претензій. Nobody has any claims. Можна творити глибину, тримати лункий ритм чи вести м'яку мелодію. You can create depth, keep a hollow rhythm or play a soft melody. Можна все, крім дисонансу. Дозволено все, крім фальші. Everything is allowed except falsehood.

Отож, варто любити джазмена. Слухати, як улюблену мелодію, і водночас бути його варіацією на тему кохання. Listen as a favorite tune, and at the same time be a variation on the theme of love. Це красиво, вишукано і просто. Тут завершення є прелюдією, а початок – відлунням останнього акорду. Так, він імпровізує, але нехай тебе не вводить в оману вільний політ його прагнень. Yes, he improvises, but don't be fooled by the free flight of his aspirations. З часом ти навчишся впізнавати варіації, а згодом вже не зможеш позбутися відчуття, що все це – вже вигадано, зіграно, віджито... Нехай тебе не турбує, як завершиться та чи інша фраза, яка доля прозвучить синкопою. Over time, you will learn to recognize variations, and later you will not be able to get rid of the feeling that all this is already invented, played, obsolete ... Do not worry about how this or that phrase will end, what fate will sound like syncope. Досить того, що він відчуває ритм і зможе провести тебе заплутаними манівцями складної композиції. It is enough that he feels the rhythm and will be able to lead you through the tangled tricks of a complex composition. А потім мелодія мусить стихнути, завершитись просто і природно. And then the melody must subside, end simply and naturally. І не буде розчарування, не буде жалю... лише смуток, який відлетить і розчиниться, як курява над водою.

© Марина Соколян