image

Гуцало Євген - Голодомор, 50 / 60

50 / 60

вишита сорочка тріпоче на грудях, вугільне волосся над чолом мерехтить іскрами в сонячному промінні. Де він узявся тут, у полі? Хто це такий? Може, якийсь петровецький, а може, й не петровецький, тільки в своєму селі вона таких не знає.

О, руку звів, наче рукою манить до себе.

Може, хтось знайомий, тільки Галя не вгадає? Бо чого б ішов назирці за нею, бо чого б кликав до себе.

І всміхається. Якось так силувано, кривлячи губи, наче йому болить щось. Галя хоче всміхнутись йому у відповідь, бо ж парубок такий славний, але душа її насторожилася й затерпла.

Якось він так чудно йде через жито до неї, мовби долає круту воду, все ближче та ближче, повищавши в рості і геть посутенівши смаглим лицем, наче лице задерев'яніло. Ні, таки незнайомий парубок. А славний, тільки якийсь чи дивний, чи чудний.

І чого мовчить, чого не озивається? Хіба так парубок підходить до дівчини, що не всміхнеться й не озветься, а тільки дивиться страшно? Чого він так страшно дивиться, коли довкруж — такий чистий польовий простір і такі ясні блакитні бані вгорі небесні?

І що то він тримає в'юнке та блискуче в руках? Лишенько, та це ж бо залізний ланцюг у його руках порубцьованих та покритих бородавками.

— Віддай хліб!..

І той ланцюг порскою гадюкою злітає вгору над Галиною головою, ось-ось обхопить шию смертельним зашморгом. І дівчина з розпачливим зойком кидається вбік, і ось вона вже біжить стежкою, аж серце заходиться в грудях, аж серце їй стає в самісінькому горлі, що продихнути не годна.

— Віддай хліб!..— чується ззаду.

Той крик-стогін мовби шмагає Галю по спині, ладна бігти ще прудкіше, але молоде жито б'є в груди, але повітря стає стіною, але ноги влипають у землю. Здається, що тупіт ззаду не відстає, а ближчає, що залізний ланцюг скоро зімкнеться на шиї, і їй хочеться лементувати. І їй хочеться лементувати, щоб почули люди, щоб оборонили від напасника, який хоче її задушити — й відняти хліб та цукор, що дістався від дядька Сави.

— О-о-о! — кричить у білий світ.

А білий світ не відгукується на її розпач.

Спіткнувшись, Галя падає в жито — і вже не має сили знестися. Що буде — те й буде, й вона заплющується, припавши губами до землі, вдихаючи давке порохно.

Співають жайворонки.

Потоки срібного співу дзвенять угорі, й Галя спершу навіть не розуміє, що то жайворонковий спів, бо хіба ж може весь білий світ співати, як жайворонок? Аж не віриться, що почула ту музику тільки тепер, і вона цілющими ліками вливається в душу, змиває сліпий страх.

Помацавши за пазухою хліб та цукор, Галя відриває голову з землі, сідає і, бачачи довкола тільки шелестке жито, слухає жайворонків, які співають начебто ще запопадливіше, ще дзвінкіше.

Галя зводить голову, сторожко дивиться понад житом, що вигойдується розлогими хвилями. Ніде нікогісінько, тільки пустельне зелене море, тільки святково чиста блакить над, зеленим морем.

Чого .вона злякалася, чого? Може, той залізний ланцюг їй тільки привидівся,



Хочете вивчати якусь мову?


Вчіться нацьому тексті ітисячі вподобають це на LingQ.

  • Величезна бібіліотека аудіо уроків, всі супроводжені текстом.
  • Революціні інструменти навчання
  • Глобальна, інтерактивна навчальна спільнота

Вивчення мови онлайн @ LingQ

50 / 60

вишита сорочка тріпоче на грудях, вугільне волосся над чолом мерехтить іскрами в сонячному промінні. Де він узявся тут, у полі? Хто це такий? Може, якийсь петровецький, а може, й не петровецький, тільки в своєму селі вона таких не знає.

О, руку звів, наче рукою манить до себе.

Може, хтось знайомий, тільки Галя не вгадає? Бо чого б ішов назирці за нею, бо чого б кликав до себе.

І всміхається. Якось так силувано, кривлячи губи, наче йому болить щось. Галя хоче всміхнутись йому у відповідь, бо ж парубок такий славний, але душа її насторожилася й затерпла.

Якось він так чудно йде через жито до неї, мовби долає круту воду, все ближче та ближче, повищавши в рості і геть посутенівши смаглим лицем, наче лице задерев'яніло. Ні, таки незнайомий парубок. А славний, тільки якийсь чи дивний, чи чудний.

І чого мовчить, чого не озивається? Хіба так парубок підходить до дівчини, що не всміхнеться й не озветься, а тільки дивиться страшно? Чого він так страшно дивиться, коли довкруж — такий чистий польовий простір і такі ясні блакитні бані вгорі небесні?

І що то він тримає в'юнке та блискуче в руках? Лишенько, та це ж бо залізний ланцюг у його руках порубцьованих та покритих бородавками.

— Віддай хліб!..

І той ланцюг порскою гадюкою злітає вгору над Галиною головою, ось-ось обхопить шию смертельним зашморгом. І дівчина з розпачливим зойком кидається вбік, і ось вона вже біжить стежкою, аж серце заходиться в грудях, аж серце їй стає в самісінькому горлі, що продихнути не годна.

— Віддай хліб!..— чується ззаду.

Той крик-стогін мовби шмагає Галю по спині, ладна бігти ще прудкіше, але молоде жито б'є в груди, але повітря стає стіною, але ноги влипають у землю. Здається, що тупіт ззаду не відстає, а ближчає, що залізний ланцюг скоро зімкнеться на шиї, і їй хочеться лементувати. І їй хочеться лементувати, щоб почули люди, щоб оборонили від напасника, який хоче її задушити — й відняти хліб та цукор, що дістався від дядька Сави.

— О-о-о! — кричить у білий світ.

А білий світ не відгукується на її розпач.

Спіткнувшись, Галя падає в жито — і вже не має сили знестися. Що буде — те й буде, й вона заплющується, припавши губами до землі, вдихаючи давке порохно.

Співають жайворонки.

Потоки срібного співу дзвенять угорі, й Галя спершу навіть не розуміє, що то жайворонковий спів, бо хіба ж може весь білий світ співати, як жайворонок? Аж не віриться, що почула ту музику тільки тепер, і вона цілющими ліками вливається в душу, змиває сліпий страх.

Помацавши за пазухою хліб та цукор, Галя відриває голову з землі, сідає і, бачачи довкола тільки шелестке жито, слухає жайворонків, які співають начебто ще запопадливіше, ще дзвінкіше.

Галя зводить голову, сторожко дивиться понад житом, що вигойдується розлогими хвилями. Ніде нікогісінько, тільки пустельне зелене море, тільки святково чиста блакить над, зеленим морем.

Чого .вона злякалася, чого? Може, той залізний ланцюг їй тільки привидівся,

×

Ми використовуємо файли cookie, щоб зробити LingQ кращим. Відвідавши сайт, Ви погоджуєтесь з нашими cookie policy.