06 / 60

— Де ж я візьму хліба для твоїх дітей, коли ти мій хліб у мене забрав? "Where will I get bread for your children when you took my bread from me?" Нема й для себе. Not for myself. Неси його до хати, не треба вже йому хліба. Take him home, he doesn't need bread anymore. Він уже відмучився, а тобі ще мучитися. He has already suffered, and you still have to suffer. Славний такий хлопчик! Such a nice boy! Як живий. How alive. І на тебе схожий. And he looks like you.

Павло Музика щиро жаліє, хреститься, а потім поволеньки йде з левад. Pavlo Muzyka sincerely regrets, is baptized, and then slowly leaves the lawn. Обертається — стоїть на колінах Гаркуша, не в змозі звестися з дитиною, й виє по-вовчому... He turns around - stands on Garkush's lap, unable to get along with the child, and howls like a wolf ...

Галя відчиняє віко скрині — й заглядає всередину, й чого тільки нині цілий день скриня так вабить до себе, що тільки про скриню думається? Galya opens the lid of the chest - and looks inside, and why only now all day the chest is so attractive that only the chest is thought of?

Дивиться в скриню — й душа її полум'яніє, вуста самі зацвітають усміхом, щось шепочуть: соловейко на калині. She looks into the chest - and her soul burns, her lips bloom with a smile, they whisper something: a nightingale on a viburnum. Рука сама тягнеться в прискринок, дістає намисто коралове сліпучий разок, що звивається, переливається, в'ється живим барвистим променем. The hand itself reaches into the box, gets a coral necklace dazzling once, twisting, shimmering, curling with a living colorful ray. І цей промінь наче в душу її переливається, вже в душі мерехтить-ряхтить мінливими жаринками. And this ray, as if flowing into her soul, already in the soul shimmers, growls with changing frying pans. Галя приміряє разок намиста коралового до грудей, далі чіпляє на шию. Galya tries on a coral necklace to her chest once, then clings to her neck. І заглядає в дзеркало, що висить у простінку між вікнами. And he looks in the mirror, which hangs in the window between the windows.

З дзеркала на Галю дивляться тужливі карі очі, але що їй очі! Sad brown eyes look at Galya from the mirror, but what eyes! Що їй запалі щоки з нездоровими рум'янцями! What inflamed her cheeks with unhealthy blush! їй хочеться побачити на собі коралове намисто, а для цього треба відступити трохи вбік і сп'ястися навшпиньки. she wants to see a coral necklace, and for this you need to step back a little and squat on tiptoe. Відступає вбік, спинається навшпиньки — і нарешті бачить на своїх грудях намисто. He steps aside, spins on his back, and finally sees a necklace on his chest.

Намисто — як веселка в небі. Necklace - like a rainbow in the sky.

А в тому намисті вже начебто й не Галя дивиться з дзеркала, а якась невідома вродлива дівчина — знайома й незнайома. And in that necklace Galya doesn't seem to be looking in the mirror anymore, but some unknown beautiful girl - familiar and unfamiliar. Хто та дівчина? Who is that girl? Може, таки вона, Галя? Maybe she is, Galya? Хоч і не віриться, а вона ж бо, Галя. Although I can't believe it, she is, Galya.

Хапливо дістає зі скрині материну вишиту блузку, знаходить насподі материну зелену керсетку і, скинувши з себе старе лахміття, перевдягається в святковий одяг. He hastily takes his mother's embroidered blouse from the chest, finds his mother's green corset underneath and, taking off his old rags, changes into festive clothes. Знає, що ні черевиків, ні туфлів на вихід у них нема, а все ж таки порпається в скрині, сподіваючись знайти. He knows that they have no shoes or shoes to go out, but still rummages in the chest, hoping to find. Але нема. But no. Що ж, треба добре помити ноги. Well, you need to wash your feet well.

Відро стоїть на ослоні, але відро без води, лише смужка на дні. Що ж, Галя принесе від криниці, у них своя криниця під вербою за ворітьми.

Взявши відро, кидається в сіни й на порозі ніс у ніс стикається з матір'ю Марією. Мати йде з городу, однією рукою несучи заступ, яким копала землю, а другою рукою тримаючись за поперек і стогнучи. Від несподіванки мати сахається — й шепче:

— О, злодій!

Галя щебече:

— Та не злодій, мамо, а я!

— О, справді! — пильніше придивляється мати до дочки й нарешті впізнаючи.— Куди це ти так вбралася?

— По воду йду. Води від криниці принесу.

— Вбралася! — не може повірити мати.— До криниці вбралася...

— На вулицю хочу!

— На вулицю?

— Погуляти хочу, до дівчат хочу! Ой, співати хочеться.

— Яка вулиця, які співи? Що з тобою, дитино?

— Причулося, наче дівчата співають. Хіба не свято сьогодні?

— Свят, свят, свят, що з тобою... Ходімо до хати. Не можна вбраною надвір, бо свята нема, що люди подумають...

— А хлопці... Хіба хлопці не співають?

— Не співають, де ж посеред білого дня співати, хлопці в нашому селі не співають.