05 / 60

та молодої кропиви. and young nettle.

Вечір блимає зеленими зірками з далеких високостей, а туман понад землею стелиться такий білий та шумкий, наче то піниться тепле й пахуче свіжоздоєне молоко. The evening twinkles with green stars from distant heights, and the fog over the ground spreads so white and noisy, as if warm and fragrant fresh milk is foaming.

Павло Музика пальцями знадвору стукає в шибку, й скло брязкає, наче кришиться лункий лід на ставу. Pavlo Muzyka taps his fingers on the window outside, and the glass rattles as if the hollow ice on the pond is crumbling.

Хата мовчить. The house is silent. — Чи попухли, чи задубіли. - Whether swollen or stabbed.

И знову кришиться лункий лід. And again the hollow ice crumbles.

Перегодя по-старечому зітхають хатні двері, сінешні двері скриплять рипучими грудьми сухотника — й нарешті Гаркуша висуває надвір погасле обличчя, засноване павутинням зморщок. The house door sighs in the old-fashioned way, the blue door creaks with the squeaky chest of a tuberculosis patient - and finally Garkusha puts out an extinguished face, founded by a web of wrinkles.

У зморшках — темрява. Darkness is in the wrinkles. То темрява його душі, в якій не світиться хоч би й один промінчик. It is the darkness of his soul, in which not a single ray shines. Упізнає — і ніяк не впізнає. Recognizes - and does not recognize. Опускає погляд на руки, може, руки тримають щось, але руки порожні. He looks down at his hands, maybe his hands are holding something, but his hands are empty. «Йому вже залишилося три чисниці до смерті»,— снується думка. "He already has three purges left before his death," he thought.

— Змилуйся, Павле... "Have mercy, Paul ..."

— Я оце йшов через левади,— й киває головою в надвечірній туман. "I was walking across the meadows," he nods into the evening mist.

— А що там у левадах? - And what's in the levadas?

— Ну, й заглянув під верболози... Ходімо, заведу, бо сам не знайдеш. - Well, I looked under the willow trees ... Let's go, I'll start, because you won't find it yourself.

Чи ти вже не годен переставляти ноги? Are you no longer worthy to move your legs? — Чого йти, чого йти? - Why go, what to go?

— січеться голос. - the voice is cut off. — Ходімо, бо ніхто не заведе, я сам бачив... Змилуюся над тобою, раз просиш милості, ходімо. - Let's go, because no one will start, I saw ... I have mercy on you, once you ask for mercy, let's go.

По межі через город ідуть у зеленоткані левади, а тут верболози в тумані стоять змореним козацьким військом, тільки хоч би один кінь заіржав, тихо-тихо. Along the border they go through the garden in green-woven levadas, and here the willow growers are standing in the fog with a tired Cossack army, only if at least one horse growled, quietly.

Над голубою криничкою, в якій ледь жебонить вода, Павло Музика зупиняється й показує під кущ неподалік. Above the blue well, in which the water is barely gurgling, Pavlo Muzyka stops and points to a nearby bush.

— Ген твоя дитина сидить. - Gene your baby sit.

Чи не Юхимко? Not Yukhimko? Гаркуша приглядається: справді, сидить його семирічний син Юхимко на землі, спиною притулився до гілля. Garkusha looks closely: in fact, his seven-year-old son Yukhimko is sitting on the ground, leaning his back against a branch.

Круглу голівку з білим чубчиком похилив на ліве плече. He tilted his round head with the white bangs on his left shoulder. Спить. Sleeping. А руки на колінах склав. And his hands on his knees folded. — Юхимку,— покликав батько. "Yukhimka," his father called.

Хоч би ворухнувся хлопець, ото вже міцно заснув, що голос батька не здатен розбудити. Even if the boy moved, he fell fast asleep, that his father's voice could not wake him.

— Юхимку!

— знову покликав Гаркуша. — Та не чує... - But he doesn't hear ...

— Чом ти не чуєш мене? "Why can't you hear me?"

— І не почує. - And will not hear.

Назавжди заснув. He fell asleep forever. Запізнився ти. You're late. Я ще йшов, то він руками перебирав щось на грудях. As I was walking, he ran his hands over something on his chest. І хоче щось сказати, а не може, тільки губи ворушаться. And he wants to say something, but he can't, only his lips move. Авжеж, щось казав, казав, тільки ж тихесенько.

То я до тебе подався, щоб ти забрав свою дитину в хату, бо ж проти ночі. Then I went to you to take your child to the house, because it was night. А воно бач — запізнилися з тобою. And behold, they are late with you. Батько хилиться перед Юхимком на коліна, бере на руки, а хлоп’яче тіло в його руках ламається, й голівка з білим чубчиком западає на спину. The father kneels before Yukhimko, takes him in his arms, and the boy's body in his arms breaks, and the head with the white bangs falls on his back.

— Юхимку,— стогне Гаркуша. "Yukhimka," moans Garkusha.

— Не чує, неси в хату до матері. - I can't hear, take it to my mother's house.

За гріхи наші, за гріхи. For our sins, for our sins. За гріхи наші не милують ні бог, ні люди. Neither God nor men have mercy on our sins. Сповна воздається за гріхи. He is fully rewarded for his sins. Чи винуватий у чомусь твій Юхимко? Is your Yukhimko guilty of something? Не винуватий, а кара його спостигла, невинного. Not guilty, but the punishment befell him, innocent. — Ти винен, ти винен,— синіють губи в Гаркуші. "You're guilty, you're guilty," his lips are blue in Garkush.

— Я винен?

— Я в тебе хліба просив. - I asked you for bread.

Не для себе, а для дітей.