×

Мы используем cookie-файлы, чтобы сделать работу LingQ лучше. Находясь на нашем сайте, вы соглашаетесь на наши правила обработки файлов «cookie».


image

Гоголь Микола - Вій, Вій 13

Вій 13

Інші козаки гомоніли про панів і про те, чого то на небі світить місяць.

Філозоф Хома, побачивши такий туман у головах, постановив скористатися цим та й дременути. Він спершу звернувся до сивоусого козака, що журився за батьком-матір'ю. — Чого це ти затужив, дядьку? — сказав він. — Я ж і сам сирота! Пустіть мене, люди добрі, на волю! Нащо я вам здався?

— Пустімо його на волю! — озвалися декотрі. — Він-бо сирота. Хай собі йде, куди хоче.

— Ой Боже мій, Боже мій! — обізвався утішник, підвівши голову. — Пустили б його! Нехай би собі йшов!

І козаки вже хотіли самі вивести його в чисте поле; та той, найдопитливіший, спинив їх, сказавши:

— Не займайте: я хочу з ним поговорити про бурсу. Я сам піду в бурсу…

Та навряд чи міг би втекти філозоф, бо коли він надумався встати з-за столу, то ноги йому зробилися як дерев'яні, а дверей у хаті видалося так багато, що навряд чи й потрапив би він у справжні. Тільки під вечір уся ця кумпанія згадала, що треба вирушати в дорогу. Вмостившись у бричку, потяглися вони далі, поганяючи коней і наспівуючи пісню, що ні слів, ні ладу їй ніхто б не добрав. Проїздивши либонь із півночі, безперестанку збиваючись з дороги, — а знали ж її, як свою долоню, — з'їхали вони врешті з крутої гори в долину, і філозоф зауважив по обидва боки частокіл чи пліт, низенькі дерева і стріхи, що виглядали за ними. Це було велике селище сотникове. Було вже геть за північ; небо почорніло, і де-не-де витикалися маленькі зірочки. У жодній хаті не світилося. Вони в'їхали, під собаче гавуління, у двір. По обидва боки маячіли шиті соломою повітки й хатки; в одній з них, що стояла посередині, саме проти воріт, і була між ними найбільша, жив, здавалося, сам сотник. Бричка спинилася коло невеличкої якоїсь повітки, і наші подорожні подалися на ночівлю. Філозоф хотів був трохи оглянути зокола панські хороми, та як не вирячав він очей, а не міг нічого ясно побачити: замість хати увижався йому медвідь; з комина робився ректор. Філозоф махнув рукою і пішов спати.

Як же прокинувся філозоф, то весь дім уже метушився; вночі померла панночка. Слуги бігали з нестями то туди, то сюди; старі баби плакали; багато людей заглядало через пліт у панський двір, ніби могли щось там побачити.

Філозоф почав на дозвіллі роздивлятися ті місця, що не міг побачити вночі.


Вій 13 Viy 13

Інші козаки гомоніли про панів і про те, чого то на небі світить місяць. The other Cossacks were talking about the lords and why the moon was shining in the sky.

Філозоф Хома, побачивши такий туман у головах, постановив скористатися цим та й дременути. Philosophus Homa, seeing such a fog in their minds, decided to take advantage of it and run away. Він спершу звернувся до сивоусого козака, що журився за батьком-матір'ю. He first turned to a gray-haired Cossack who was grieving for his father and mother. — Чого це ти затужив, дядьку? - What are you doing, uncle? — сказав він. — Я ж і сам сирота! - I am an orphan myself! Пустіть мене, люди добрі, на волю! Let me go free, good people! Нащо я вам здався? Why did you give me up?

— Пустімо його на волю! - Let's set him free! — озвалися декотрі. - Some people called out. — Він-бо сирота. - He is an orphan. Хай собі йде, куди хоче. Let him go where he wants.

— Ой Боже мій, Боже мій! - Oh my God, oh my God! — обізвався утішник, підвівши голову. - The comforter called back, looking up. — Пустили б його! - Let him in! Нехай би собі йшов!

І козаки вже хотіли самі вивести його в чисте поле; та той, найдопитливіший, спинив їх, сказавши: And the Cossacks wanted to take him to a clean field themselves; but the one who was the most inquisitive stopped them, saying:

— Не займайте: я хочу з ним поговорити про бурсу. - Don't bother: I want to talk to him about the bursa. Я сам піду в бурсу… I'll go to the bursa myself...

Та навряд чи міг би втекти філозоф, бо коли він надумався встати з-за столу, то ноги йому зробилися як дерев'яні, а дверей у хаті видалося так багато, що навряд чи й потрапив би він у справжні. But the philosopher could hardly have escaped, because when he tried to get up from the table, his legs felt like wood, and there seemed to be so many doors in the house that he could hardly have gotten into the real ones. Тільки під вечір уся ця кумпанія згадала, що треба вирушати в дорогу. It was only in the evening that the whole bunch remembered that they had to hit the road. Вмостившись у бричку, потяглися вони далі, поганяючи коней і наспівуючи пісню, що ні слів, ні ладу їй ніхто б не добрав. Once they were seated in the wagon, they pulled on, driving the horses and humming a song that no one could have picked out the words or the tune. Проїздивши либонь із півночі, безперестанку збиваючись з дороги, — а знали ж її, як свою долоню, — з'їхали вони врешті з крутої гори в долину, і філозоф зауважив по обидва боки частокіл чи пліт, низенькі дерева і стріхи, що виглядали за ними. After traveling from the north, probably, and constantly straying from the road, since they knew it like the back of their hands, they finally came down a steep mountain into a valley, and the philosopher noticed a palisade or raft on either side, low trees and roofs that looked out beyond. Це було велике селище сотникове. It was a large village of centurions. Було вже геть за північ; небо почорніло, і де-не-де витикалися маленькі зірочки. It was well after midnight; the sky was blackened, and here and there small stars poked out. У жодній хаті не світилося. There was no light in any house. Вони в'їхали, під собаче гавуління, у двір. They drove into the courtyard to the sound of dogs barking. По обидва боки маячіли шиті соломою повітки й хатки; в одній з них, що стояла посередині, саме проти воріт, і була між ними найбільша, жив, здавалося, сам сотник. On both sides were straw-built huts and huts made of straw; in one of them, which stood in the middle, right against the gate, and was the largest between them, the sotnyk himself seemed to live. Бричка спинилася коло невеличкої якоїсь повітки, і наші подорожні подалися на ночівлю. The wagon stopped near a small village, and our travelers went to spend the night. Філозоф хотів був трохи оглянути зокола панські хороми, та як не вирячав він очей, а не міг нічого ясно побачити: замість хати увижався йому медвідь; з комина робився ректор. Philosophus wanted to have a look around the lord's mansions, but no matter how hard he looked, he could not see anything clearly: instead of a house, he saw a bear; the chimney was made into a rector. Філозоф махнув рукою і пішов спати. Philosophus gave up and went to bed.

Як же прокинувся філозоф, то весь дім уже метушився; вночі померла панночка. When the philosopher woke up, the whole house was already in a frenzy; the young lady had died during the night. Слуги бігали з нестями то туди, то сюди; старі баби плакали; багато людей заглядало через пліт у панський двір, ніби могли щось там побачити. The servants were running around frantically, old women were crying; many people were looking through the raft into the lord's yard as if they could see something there.

Філозоф почав на дозвіллі роздивлятися ті місця, що не міг побачити вночі. Philosophus began to look at the places that he could not see at night.