×

우리는 LingQ를 개선하기 위해서 쿠키를 사용합니다. 사이트를 방문함으로써 당신은 동의합니다 쿠키 정책.


image

"Вероніка" вирішує померти" Пауло Коельйо, 19-20 Частина (1)

19-20 Частина (1)

Вероніка вирішила, що час йти спати, проте Едуард не відходив від піаніно.

— Я втомилась, Едуарде. Мені треба виспатися.

Вона з задоволенням грала б для нього й далі, видобуваючи з пам'яті всі сонати, реквієми й адажіо, які тільки могла пригадати, бо він умів захоплюватися, нічого не вимагаючи. Але тіло її вже не витримувало.

Він був такий вродливий! Якби ж він вибрався хоча б на мить зі шкаралупи свого світу й побачив у ній жінку, її останні ночі на цій землі могли б стати найчарівнішими в її житті: Едуард був єдиний, хто збагнув артистичну натуру Вероніки. Вишукані емоції сонат і менуетів ріднили її з цим юнаком так, як з ніким іншим.

Едуард був ідеальний чоловік — чутливий, освічений; він зруйнував байдужий світ, аби відтворити його заново в голові, але вже з новими кольорами, новими персонажами, новими історіями. І в цьому новому світі були жінка, музика й місяць, що поступово повнішав.

— Я б могла закохатися зараз і віддати тобі все, що маю, — сказала вона, знаючи, що він її не розуміє. — Тобі потрібна тільки моя музика, але я, виявляється, могла б дати тобі щось значно більше, я готова ділитися з тобою багато чим, що тільки-но починаю усвідомлювати.

Едуард посміхнувся. Він зрозумів? Вероніка злякалася — всі правила пристойної поведінки стверджують, що про любов не можна говорити ось так відверто, та ще й чоловікові, якого майже не знаєш. Але їй вже не було чого втрачати.

— Ти єдиний у світі чоловік, Едуарде, якого я могла б покохати, хоча б тому, що ти не тужитимеш, коли я помру. Не знаю, що відчувають шизофреніки, але напевно вони ні за ким не тужать. Можливо, тужитимеш за нічною музикою, але місяць сходитиме й далі, а тоді знайдеться хтось, хто гратиме тобі сонати, тим паче в лікарні, де всі — лунатики.

Вона не знала, який зв'язок між лунатиками й місяцем, але він мав бути досить тісним, якщо цим словом називають божевільних.

— І я не тужитиму за тобою, Едуарде, бо буду мертва, далеко звідси. А раз я не боюся тебе втратити, то й не дбаю, що ти про мене думаєш і чи думаєш взагалі. Нині я грала тобі, як закохана жінка. Це було чудово. Найкраща мить мого життя.

Побачила в саду Марі. Пригадала її слова. І знову глянула на юнака, що стояв перед нею.

Скинула светр і підступила до Едуарда. Якщо вона щось і зробить, то тепер. Марі ще довго стоятиме там, на холоді, й повернеться не скоро.

Він відступив. В очах його стояло запитання: коли вона знову почне грати? Коли вона зіграє ще якийсь твір, який виповнить його душу такими самими кольорами, болем, стражданням і радістю, що й отих божевільних композиторів, які своєю музикою випередили цілі покоління?

«Та жінка надворі радила мастурбувати, щоб з'ясувати, як задалеко я зайду. Чи дійсно можна зайти далі, ніж я досі була?»

Взяла його за руку й спробувала підштовхнути до дивана, але Едуард делікатно ухилився. Волів стояти тут, біля піаніно, терпляче чекаючи, коли вона заграє знову.

Спочатку Вероніка збентежилась, але потім вирішила, що їй немає чого втрачати. Вона вмирає; навіщо їй і далі підживлювати страхи та забобони, що завжди обмежували її життя? Скинула з себе усе, залишившись перед ним цілком голою.

Едуард посміхнувся. Вона не знала чому, але він посміхався. Делікатно взяла його руку й притулила собі до лона; рука так і застигла там, нерухома. Вероніка змінила думку й відпустила цю руку.

Щось збуджувало її значно сильніше, ніж фізичний контакт із цим юнаком, а саме те, що могла робити все, що їй забагнеться, не маючи

жодних обмежень. Крім отієї жінки надворі, хто ще міг би сюди зайти, коли всі міцно сплять?

У ній почала нуртувати кров, а холод, який обвіяв був її голе тіло, вже відступав. Стояли одне перед одним, лице в лице, вона гола, він одягнений. Вероніка почала мастурбувати; вона робила це й раніше, сама або з партнерами, проте вперше при мужчині, який не виказував жодної зацікавленості.

І це збуджувало, збуджувало неймовірно. Вероніка стояла, ледь розставивши ноги, торкалася свого лона, грудей, волосся, й віддавалася насолоді так, як ще ніколи досі, й не тому, що хотіла примусити Едуарда залишити його незбагненний світ, а тому, що ніколи ще такого не переживала.

Почала говорити — говорила неймовірні речі, вимовляла слова, що їх її батьки, друзі, далекі предки вважали би вкрай непристойними. Настав перший оргазм, й вона закусила губу, щоб не закричати від задоволення.

В Едуардових очах з'явилося інше світло, немовби він щось відчув, щось уловив — її енергію, а чи тепло і запах її тіла? Вероніка впала на коліна й мастурбувала далі.

Хотіла померти від оргазму, роблячи все, що досі дозволяла тільки своїй уяві: благала, щоб він захотів її, щоб узяв силою, зробив з нею все, що забажає. Воліла б, аби тут опинилася Зедка, бо жінка краще від чоловіка вміє пестити тіло іншої жінки, знаючи всі його таємниці.

На колінах перед Едуардом, котрий далі стояв непорушно, вона була одержимою, причинною, описуючи вульгарними словами те, чого жадала. Прийшов другий оргазм, сильніший від попереднього, все навколо неї неначе вибухло. Згадала про серцевий напад, який мала зранку, але дарма — вона помре від спалаху екстазу. Так і кортіло торкнутися Едуарда — ось він перед нею — та не хотіла зіпсувати неймовірну мить. Вона зайшла далеко, дуже далеко, як і обіцяла їй Марі.

Уявляла себе королевою й рабинею, володарем і жертвою. Кохалася з чоловіками різних рас — білими, чорними, жовтими, з гомосексуалістами, з жебраками, віддавалася всім — від найбридкішого до найчистішого. Вона належала всім, і кожен міг робити з нею все, що завгодно. Мала один, два, три оргазми, один за одним. Урешті-решт, не в змозі більше себе стримувати, заволала від

задоволення, переповнена солодким болем усіх цих оргазмів, усіх цих чоловіків і жінок, що увійшли в неї і вийшли через невидимі дверцята в голові.

Лежала на долівці, піт заливав її тіло, а душу виповнював спокій. Чому вона досі ховала свої бажання навіть від себе самої? Не знала чому, але й не потребувала відповіді. Достатньо того, що зробила: цілком віддалася.

Поступово Вероніка заспокоїлася й підвелася. Едуард далі не рухався, але щось у ньому змінилося: в його очах з'явилася ніжність, звичайна людська ніжність.

«Мені було так добре, що я скрізь тепер бачу любов, навіть в очах шизофреніка».

Почала одягатися, як раптом відчула присутність у кімнаті ще когось.

Це була Марі. Вероніка не знала, коли та увійшла й що встигла побачити, проте не відчувала жоднісінького сорому чи страху. Лишень подивилася на неї примружено, як дивляться на когось, хто заблизько підійшов.

— Зробила, як ви радили, — сказала вона. — І зайшла далеко, дуже далеко.

Марі збентежено промовчала; вона перебирала в пам'яті деякі з найболючіших епізодів свого життя. Можливо, час уже й повернутися в світ, глянути у вічі дійсності, заявити, що всі можуть бути членами великого «Братства», навіть якщо й не живуть у психіатричній лікарні.

Як, скажімо, оця дівчина, котра намагалася покінчити з життям. У неї ніколи не було панік, депресій, містичних видінь, психозів — усіх отих межових станів, в які нас може запровадити розум. Вона пізнала багатьох чоловіків, але не знала найглибших глибин власних бажань, тож половина власного «я» залишалася для неї незбагненною. Якби ж то всі ми могли пізнати і прийняти як належне своє глибинне божевілля. Хіба світ став би гіршим від цього? Ні, люди були б чеснішими й щасливішими.

— Чому я досі цього не робила?

— Він хоче, щоб ти йому ще пограла, — сказала Марі, дивлячись на Едуарда. — Думаю, він цього заслужив.

— Я пограю, але спочатку прошу мені відповісти: чому я ніколи досі цього не робила? Якщо я вільна думати про що завгодно, чому я завжди боялась уявляти недозволені речі?

— Недозволені? Я була юристкою і добре знаю закони. Була теж католичкою і знаю напам'ять цілі розділи з Біблії. Що ти називаєш «недозволеним»?

Марі підійшла до неї й допомогла вбрати светр.

— Дивись мені в очі й назавжди запам'ятай, що я тобі зараз скажу. Є тільки дві заборони, одна належить до людського закону, друга — до Божого. Ніколи не примушуй когось до статевого зв'язку, бо це — зґвалтування. І ніколи не спокушай дітей, бо це найтяжчий гріх. Поза цим ти вільна. Завжди знайдеться хтось, хто прагне точнісінько того самого, що й ти.

Марі не мала досить терпіння, щоб навчати важливим речам того, хто невдовзі помре. Посміхнувшись, побажала доброї ночі й вийшла.

Едуард не рухався; він чекав музики. Вероніка мусила винагородити його за неймовірне задоволення, яке він їй приніс, просто будучи поруч і дивлячись на її божевілля без жаху й відрази. Сіла за піаніно й почала грати.

Її душа була просвітлена, і навіть страх смерті перестав її тривожити. Пережила те, що завжди від себе ховала. Зазнала втіх незайманої дівчини й повії, рабині й королеви, — хоч радше рабині, ніж королеви.

Цієї ночі, якимось чудом, вона пригадала всі колись почуті нею мелодії й виконувала їх, аби Едуард мав задоволення принаймні не менше від неї.

Увімкнувши світло, доктор Іґор здивовано побачив у себе в приймальні молоду дівчину.

— Ви зарано прийшли. До того ж, нині у мене зовсім нема вільного часу.

— Знаю, що рано, — сказала вона. — І що робочий день ще не почався. Але мені треба з вами переговорити, дуже коротко. Мені потрібна ваша допомога.

Під очима в неї були темні кола, ще й волосся розпатлане, що вочевидь свідчило про безсонну ніч.

Доктор Іґор запросив її до кабінету.

Запропонував сісти, вимкнув світло й розсунув штори. Ще трохи — і почне світати; так він зекономить на електроенергії, — інвестори пильно стежили за всіма витратами, навіть за цілком незначними.

Швиденько переглянув книгу записів: Зедка востаннє дістала інсуліновий шок, і реакція була позитивною, — себто вона таки вижила після цієї нелюдської процедури. Однак добре, що на його вимогу всі члени лікарської ради офіційно взяли на себе відповідальність за наслідки цього лікування.

Перечитав ще кілька рапортів. Уночі двоє чи троє пацієнтів поводилися агресивно. Серед них, повідомляли медсестри, був Едуард. Він повернувся до палати десь близько четвертої ранку й відмовився заживати снодійне. Доктор Іґор мусить вжити певних заходів. Хоч яким би ліберальним здавався Віллет зсередини, необхідно підтримувати імідж суворого, консервативного закладу.

— Я маю до вас дуже важливе прохання, — мовила Вероніка.

Проте доктор Іґор пропустив це повз вуха. Взяв стетоскоп, прослухав їй серце й легені, перевірив рефлекси й посвітив ліхтариком в очі. Жодних ознак отруєння вітріолом.

Тут-таки підійшов до телефону і звелів медсестрі принести якісь ліки з незрозумілою назвою.

— Здається, вас не кололи минулої ночі, — сказав він.

— Але мені вже набагато краще.

— Видно по вас: кола під очима, втома, відсутність відповідних

рефлексів. Якщо хочете найкраще скористатися з того недовгого часу, який вам ще лишився, прошу виконувати всі мої вказівки.

— Саме тому я й прийшла сюди. Я хочу якнайкраще використати цей час, але на свій лад. До речі, як багато мені лишилося?

Доктор Іґор глянув на неї поверх окулярів.

— Можете мені сказати, — додала вона. — Я не боюся, хоч і не можу сказати, що мені байдуже. Я хочу жити, але знаю, що хотіти не досить, тому скоряюся долі.

— Що ж ви хочете?

Зайшла медсестра зі шприцом. Доктор Іґор кивнув, і сестра закотила рукав Веронікиного светра.

— Як багато мені лишилося? — повторила своє запитання Вероніка, поки їй робили укол.

— Двадцять чотири години, якщо не менше.

Вона схилила голову й прикусила губу, проте зуміла зберегти самовладання.

— Зробіть мені, будь ласка, дві послуги. По-перше, прошу мені дати якісь ліки, укол, чи що, які б дозволили мені бути притомною і втішатися кожною миттю життя. Я дуже втомлена, але засинати не хочу. Мені треба багато чого зробити такого, що я завжди відкладала на потім, гадаючи, що життя безконечне. Такого, до чого я втратила інтерес, коли вбила собі в голову, що життя нічого не варте.

— А друга послуга?

— Я хочу вийти звідси, щоб померти деінде. Хочу піти до люблянського замку. Він завжди там був, але мене чомусь ніколи не тягнуло подивитися його зблизька. Ще мені треба поговорити з жінкою, котра взимку торгує каштанами, а навесні квітами. Я стільки разів проходила повз неї, але ні разу не поцікавилась, як їй живеться. І ще я хочу вийти надвір без куртки й походити по снігу, хочу дуже, дуже змерзнути, бо я завжди так старанно закутувалась, щоб не застудитися.

Коротше кажучи, докторе, я хочу відчути дощ на своєму обличчі, посміхатись кожному мужчині, який мені подобається, не відмовлятись, якщо чоловіки мене запрошуватимуть на каву. Хочу розцілувати свою маму, сказати, що я її люблю, виплакатися в її обіймах, не соромлячись своїх почуттів, як це було досі.

Може, я піду до церкви, приглянуся до ікон, які досі нічого для мене не означали й побачу, що вони мені тепер розкажуть. А коли якийсь красень запросить мене на дискотеку, я піду й танцюватиму до ранку. Тоді ляжу з ним до ліжка, але кохатимусь не так, як це бувало, коли я намагалася все контролювати, вдаючи те, чого не відчувала. Я хочу віддатися цьому чоловікові, місту, життю і, нарешті, смерті.


19-20 Частина (1)

Вероніка вирішила, що час йти спати, проте Едуард не відходив від піаніно.

— Я втомилась, Едуарде. Мені треба виспатися.

Вона з задоволенням грала б для нього й далі, видобуваючи з пам'яті всі сонати, реквієми й адажіо, які тільки могла пригадати, бо він умів захоплюватися, нічого не вимагаючи. She would have played for him with pleasure, retrieving from her memory all the sonatas, requiems and adagios that she could recall, because he knew how to delight without demanding anything. Але тіло її вже не витримувало. But her body couldn't stand it anymore.

Він був такий вродливий! Якби ж він вибрався хоча б на мить зі шкаралупи свого світу й побачив у ній жінку, її останні ночі на цій землі могли б стати найчарівнішими в її житті: Едуард був єдиний, хто збагнув артистичну натуру Вероніки. If he got out of the shell of his world for even a moment and saw a woman in her, her last nights on this earth could be the most magical of her life: Edward was the only one who understood Veronica's artistic nature. Вишукані емоції сонат і менуетів ріднили її з цим юнаком так, як з ніким іншим. The exquisite emotions of sonatas and minuets brought her closer to this young man than to anyone else.

Едуард був ідеальний чоловік — чутливий, освічений; він зруйнував байдужий світ, аби відтворити його заново в голові, але вже з новими кольорами, новими персонажами, новими історіями. Edward was an ideal man - sensitive, educated; he destroyed the indifferent world in order to recreate it in his head, but with new colors, new characters, new stories. І в цьому новому світі були жінка, музика й місяць, що поступово повнішав.

— Я б могла закохатися зараз і віддати тобі все, що маю, — сказала вона, знаючи, що він її не розуміє. — Тобі потрібна тільки моя музика, але я, виявляється, могла б дати тобі щось значно більше, я готова ділитися з тобою багато чим, що тільки-но починаю усвідомлювати. - You only need my music, but it turns out that I could give you something much more, I am ready to share with you many things that I am just beginning to realize.

Едуард посміхнувся. Він зрозумів? Вероніка злякалася — всі правила пристойної поведінки стверджують, що про любов не можна говорити ось так відверто, та ще й чоловікові, якого майже не знаєш. Veronika was scared - all the rules of decent behavior state that you can't talk about love so openly, and even to a man you barely know. Але їй вже не було чого втрачати. But she had nothing to lose.

— Ти єдиний у світі чоловік, Едуарде, якого я могла б покохати, хоча б тому, що ти не тужитимеш, коли я помру. "You're the only man in the world, Edward, whom I could love, if only because you won't be longing for me when I die." Не знаю, що відчувають шизофреніки, але напевно вони ні за ким не тужать. I don't know what schizophrenics feel, but they probably don't long for anyone. Можливо, тужитимеш за нічною музикою, але місяць сходитиме й далі, а тоді знайдеться хтось, хто гратиме тобі сонати, тим паче в лікарні, де всі — лунатики. Perhaps you will long for night music, but the moon will continue to rise, and then there will be someone who will play sonatas for you, especially in a hospital where everyone is a sleepwalker.

Вона не знала, який зв'язок між лунатиками й місяцем, але він мав бути досить тісним, якщо цим словом називають божевільних. She didn't know what the connection between sleepwalkers and the moon was, but it must have been pretty close if that was the word for crazy people.

— І я не тужитиму за тобою, Едуарде, бо буду мертва, далеко звідси. А раз я не боюся тебе втратити, то й не дбаю, що ти про мене думаєш і чи думаєш взагалі. And since I'm not afraid of losing you, I don't care what you think about me or whether you think at all. Нині я грала тобі, як закохана жінка. Today I played you like a woman in love. Це було чудово. Найкраща мить мого життя. The best moment of my life.

Побачила в саду Марі. Пригадала її слова. І знову глянула на юнака, що стояв перед нею.

Скинула светр і підступила до Едуарда. Якщо вона щось і зробить, то тепер. If she's going to do something, it's now. Марі ще довго стоятиме там, на холоді, й повернеться не скоро. Marie will be standing there in the cold for a long time, and will not return soon.

Він відступив. В очах його стояло запитання: коли вона знову почне грати? Коли вона зіграє ще якийсь твір, який виповнить його душу такими самими кольорами, болем, стражданням і радістю, що й отих божевільних композиторів, які своєю музикою випередили цілі покоління? When will she play another piece that will fill his soul with the same colors, pain, suffering and joy as those crazy composers who were ahead of generations with their music?

__«Та жінка надворі радила мастурбувати, щоб з'ясувати, як задалеко я зайду. "That woman outside advised me to masturbate to find out how far I would go. Чи дійсно можна зайти далі, ніж я досі була?»__ Is it really possible to go further than I have been so far?"

Взяла його за руку й спробувала підштовхнути до дивана, але Едуард делікатно ухилився. Волів стояти тут, біля піаніно, терпляче чекаючи, коли вона заграє знову. I preferred to stand here by the piano, patiently waiting for her to play again.

Спочатку Вероніка збентежилась, але потім вирішила, що їй немає чого втрачати. At first, Veronika was embarrassed, but then decided that she had nothing to lose. Вона вмирає; навіщо їй і далі підживлювати страхи та забобони, що завжди обмежували її життя? Скинула з себе усе, залишившись перед ним цілком голою. She threw off everything, remaining completely naked in front of him.

Едуард посміхнувся. Вона не знала чому, але він посміхався. Делікатно взяла його руку й притулила собі до лона; рука так і застигла там, нерухома. She delicately took his hand and pressed it to her bosom; the hand froze there, motionless. Вероніка змінила думку й відпустила цю руку. Veronica changed her mind and let go of that hand.

Щось збуджувало її значно сильніше, ніж фізичний контакт із цим юнаком, а саме те, що могла робити все, що їй забагнеться, не маючи Something turned her on far more than physical contact with this young man, namely the fact that she could do whatever she wanted without having

жодних обмежень. Крім отієї жінки надворі, хто ще міг би сюди зайти, коли всі міцно сплять? Other than that woman outside, who else could come in here when everyone is fast asleep?

У ній почала нуртувати кров, а холод, який обвіяв був її голе тіло, вже відступав. Blood began to flow in her, and the coldness that enveloped her naked body was already receding. Стояли одне перед одним, лице в лице, вона гола, він одягнений. Вероніка почала мастурбувати; вона робила це й раніше, сама або з партнерами, проте вперше при мужчині, який не виказував жодної зацікавленості. Veronica began to masturbate; she had done this before, alone or with partners, but this time with a man who showed no interest.

І це збуджувало, збуджувало неймовірно. Вероніка стояла, ледь розставивши ноги, торкалася свого лона, грудей, волосся, й віддавалася насолоді так, як ще ніколи досі, й не тому, що хотіла примусити Едуарда залишити його незбагненний світ, а тому, що ніколи ще такого не переживала. Veronica stood with her legs slightly apart, touched her bosom, breasts, hair, and indulged in pleasure in a way she had never experienced before, not because she wanted to force Edward to leave his incomprehensible world, but because she had never experienced anything like it before.

Почала говорити — говорила неймовірні речі, вимовляла слова, що їх її батьки, друзі, далекі предки вважали би вкрай непристойними. She began to speak - she said incredible things, uttered words that her parents, friends, and distant ancestors would consider extremely obscene. Настав перший оргазм, й вона закусила губу, щоб не закричати від задоволення.

В Едуардових очах з'явилося інше світло, немовби він щось відчув, щось уловив — її енергію, а чи тепло і запах її тіла? A different light appeared in Edward's eyes, as if he felt something, caught something - her energy, or was it the warmth and smell of her body? Вероніка впала на коліна й мастурбувала далі.

Хотіла померти від оргазму, роблячи все, що досі дозволяла тільки своїй уяві: благала, щоб він захотів її, щоб узяв силою, зробив з нею все, що забажає. Воліла б, аби тут опинилася Зедка, бо жінка краще від чоловіка вміє пестити тіло іншої жінки, знаючи всі його таємниці. I would prefer Zedka to be here, because a woman knows how to caress another woman's body better than a man, knowing all its secrets.

На колінах перед Едуардом, котрий далі стояв непорушно, вона була одержимою, причинною, описуючи вульгарними словами те, чого жадала. On her knees in front of Edward, who continued to stand motionless, she was obsessive, causal, describing in vulgar terms what she craved. Прийшов другий оргазм, сильніший від попереднього, все навколо неї неначе вибухло. Згадала про серцевий напад, який мала зранку, але дарма — вона помре від спалаху екстазу. Так і кортіло торкнутися Едуарда — ось він перед нею — та не хотіла зіпсувати неймовірну мить. It was so painful to touch Eduard - here he was in front of her - but she didn't want to spoil the incredible moment. Вона зайшла далеко, дуже далеко, як і обіцяла їй Марі. She went far, very far, as Marie had promised her.

Уявляла себе королевою й рабинею, володарем і жертвою. Кохалася з чоловіками різних рас — білими, чорними, жовтими, з гомосексуалістами, з жебраками, віддавалася всім — від найбридкішого до найчистішого. Вона належала всім, і кожен міг робити з нею все, що завгодно. Мала один, два, три оргазми, один за одним. Урешті-решт, не в змозі більше себе стримувати, заволала від

задоволення, переповнена солодким болем усіх цих оргазмів, усіх цих чоловіків і жінок, що увійшли в неї і вийшли через невидимі дверцята в голові. pleasure filled with the sweet pain of all these orgasms, all these men and women entering and exiting her through the invisible door in her head.

Лежала на долівці, піт заливав її тіло, а душу виповнював спокій. Чому вона досі ховала свої бажання навіть від себе самої? Why did she hide her desires even from herself? Не знала чому, але й не потребувала відповіді. She didn't know why, but she didn't need an answer either. Достатньо того, що зробила: цілком віддалася. What she did is enough: she gave herself completely.

Поступово Вероніка заспокоїлася й підвелася. Едуард далі не рухався, але щось у ньому змінилося: в його очах з'явилася ніжність, звичайна людська ніжність. Edward did not move further, but something changed in him: tenderness appeared in his eyes, ordinary human tenderness.

__«Мені було так добре, що я скрізь тепер бачу любов, навіть в очах шизофреніка».__

Почала одягатися, як раптом відчула присутність у кімнаті ще когось. She started to get dressed when suddenly she felt the presence of someone else in the room.

Це була Марі. Вероніка не знала, коли та увійшла й що встигла побачити, проте не відчувала жоднісінького сорому чи страху. Лишень подивилася на неї примружено, як дивляться на когось, хто заблизько підійшов.

— Зробила, як ви радили, — сказала вона. — І зайшла далеко, дуже далеко. - And she went far, very far.

Марі збентежено промовчала; вона перебирала в пам'яті деякі з найболючіших епізодів свого життя. Marie remained silent in embarrassment; she went through some of the most painful episodes of her life in her memory. Можливо, час уже й повернутися в світ, глянути у вічі дійсності, заявити, що всі можуть бути членами великого «Братства», навіть якщо й не живуть у психіатричній лікарні. Perhaps it is time to return to the world, face reality, declare that everyone can be a member of the great "Brotherhood", even if they do not live in a psychiatric hospital.

Як, скажімо, оця дівчина, котра намагалася покінчити з життям. У неї ніколи не було панік, депресій, містичних видінь, психозів — усіх отих межових станів, в які нас може запровадити розум. She never had panics, depressions, mystical visions, psychoses - all those borderline states that the mind can lead us into. Вона пізнала багатьох чоловіків, але не знала найглибших глибин власних бажань, тож половина власного «я» залишалася для неї незбагненною. She met many men, but did not know the deepest depths of her own desires, so half of her own "I" remained incomprehensible to her. Якби ж то всі ми могли пізнати і прийняти як належне своє глибинне божевілля. If only we could all recognize and accept our deep madness. Хіба світ став би гіршим від цього? Would the world become worse for it? Ні, люди були б чеснішими й щасливішими.

— Чому я досі цього не робила? - Why haven't I done it yet?

— Він хоче, щоб ти йому ще пограла, — сказала Марі, дивлячись на Едуарда. "He wants you to play with him some more," Marie said, looking at Edward. — Думаю, він цього заслужив.

— Я пограю, але спочатку прошу мені відповісти: чому я ніколи досі цього не робила? Якщо я вільна думати про що завгодно, чому я завжди боялась уявляти недозволені речі?

— Недозволені? Я була юристкою і добре знаю закони. Була теж католичкою і знаю напам'ять цілі розділи з Біблії. I was also a Catholic and know entire chapters from the Bible by heart. Що ти називаєш «недозволеним»?

Марі підійшла до неї й допомогла вбрати светр.

— Дивись мені в очі й назавжди запам'ятай, що я тобі зараз скажу. - Look into my eyes and remember forever what I will tell you now. Є тільки дві заборони, одна належить до людського закону, друга — до Божого. Ніколи не примушуй когось до статевого зв'язку, бо це — зґвалтування. І ніколи не спокушай дітей, бо це найтяжчий гріх. And never tempt children, because this is the worst sin. Поза цим ти вільна. Завжди знайдеться хтось, хто прагне точнісінько того самого, що й ти. There will always be someone who wants exactly the same thing as you.

Марі не мала досить терпіння, щоб навчати важливим речам того, хто невдовзі помре. Marie did not have enough patience to teach important things to someone who was going to die soon. Посміхнувшись, побажала доброї ночі й вийшла. Smiling, she said good night and left.

Едуард не рухався; він чекав музики. Вероніка мусила винагородити його за неймовірне задоволення, яке він їй приніс, просто будучи поруч і дивлячись на її божевілля без жаху й відрази. Veronica had to reward him for the incredible pleasure he gave her just by being there and watching her madness without horror or disgust. Сіла за піаніно й почала грати. She sat down at the piano and began to play.

Її душа була просвітлена, і навіть страх смерті перестав її тривожити. Her soul was enlightened, and even the fear of death ceased to disturb her. Пережила те, що завжди від себе ховала. Зазнала втіх незайманої дівчини й повії, рабині й королеви, — хоч радше рабині, ніж королеви. She experienced the comforts of a virgin and a whore, a slave and a queen, though rather a slave than a queen.

Цієї ночі, якимось чудом, вона пригадала всі колись почуті нею мелодії й виконувала їх, аби Едуард мав задоволення принаймні не менше від неї. That night, by some miracle, she remembered all the tunes she had ever heard and performed them so that Edward would have at least as much pleasure as she had.

**__У__**вімкнувши світло, доктор Іґор здивовано побачив у себе в приймальні молоду дівчину. Turning on the light, Dr. Igor was surprised to see a young girl in his waiting room.

**__** *__**

— Ви зарано прийшли. - You came early. До того ж, нині у мене зовсім нема вільного часу. Besides, nowadays I don't have any free time at all.

— Знаю, що рано, — сказала вона. — І що робочий день ще не почався. - And that the working day hasn't started yet. Але мені треба з вами переговорити, дуже коротко. But I need to talk to you, very briefly. Мені потрібна ваша допомога.

Під очима в неї були темні кола, ще й волосся розпатлане, що вочевидь свідчило про безсонну ніч. She had dark circles under her eyes, and her hair was disheveled, which obviously indicated a sleepless night.

Доктор Іґор запросив її до кабінету.

Запропонував сісти, вимкнув світло й розсунув штори. Ще трохи — і почне світати; так він зекономить на електроенергії, — інвестори пильно стежили за всіма витратами, навіть за цілком незначними. A little more - and it will begin to dawn; so he will save on electricity — investors kept a close eye on all expenses, even on quite insignificant ones.

Швиденько переглянув книгу записів: Зедка востаннє дістала інсуліновий шок, і реакція була позитивною, — себто вона таки вижила після цієї нелюдської процедури. He quickly looked through the record book: Zedka received an insulin shock last time, and the reaction was positive, that is, she did survive this inhumane procedure. Однак добре, що на його вимогу всі члени лікарської ради офіційно взяли на себе відповідальність за наслідки цього лікування. However, it is good that at his request, all members of the medical board officially took responsibility for the consequences of this treatment.

Перечитав ще кілька рапортів. I read a few more reports. Уночі двоє чи троє пацієнтів поводилися агресивно. During the night, two or three patients behaved aggressively. Серед них, повідомляли медсестри, був Едуард. Among them, the nurses reported, was Eduard. Він повернувся до палати десь близько четвертої ранку й відмовився заживати снодійне. He returned to the ward around four in the morning and refused to take sleeping pills. Доктор Іґор мусить вжити певних заходів. Хоч яким би ліберальним здавався Віллет зсередини, необхідно підтримувати імідж суворого, консервативного закладу. No matter how liberal Willet may seem from the inside, it is necessary to maintain the image of a strict, conservative institution.

— Я маю до вас дуже важливе прохання, — мовила Вероніка.

Проте доктор Іґор пропустив це повз вуха. However, Dr. Igor ignored it. Взяв стетоскоп, прослухав їй серце й легені, перевірив рефлекси й посвітив ліхтариком в очі. He took a stethoscope, listened to her heart and lungs, checked her reflexes and shined a flashlight into her eyes. Жодних ознак отруєння __вітріолом.__ No signs of vitriol poisoning.

Тут-таки підійшов до телефону і звелів медсестрі принести якісь ліки з незрозумілою назвою. Immediately he went to the phone and ordered the nurse to bring some medicine with an incomprehensible name.

— Здається, вас не кололи минулої ночі, — сказав він. "You don't seem to have been stabbed last night," he said.

— Але мені вже набагато краще. - But I'm much better now.

— Видно по вас: кола під очима, втома, відсутність відповідних - It can be seen on you: circles under the eyes, fatigue, lack of appropriate ones

рефлексів. reflexes Якщо хочете найкраще скористатися з того недовгого часу, який вам ще лишився, прошу виконувати всі мої вказівки. If you want to make the most of the short time you have left, please follow all my instructions.

— Саме тому я й прийшла сюди. - That's why I came here. Я хочу якнайкраще використати цей час, але на свій лад. I want to make the best use of this time, but in my own way. До речі, як багато мені лишилося? By the way, how much do I have left?

Доктор Іґор глянув на неї поверх окулярів. Dr. Igor looked at her over his glasses.

— Можете мені сказати, — додала вона. — Я не боюся, хоч і не можу сказати, що мені байдуже. - I'm not afraid, although I can't say that I don't care. Я хочу жити, але знаю, що хотіти не досить, тому скоряюся долі. I want to live, but I know that wanting is not enough, so I submit to fate.

— Що ж ви хочете?

Зайшла медсестра зі шприцом. Доктор Іґор кивнув, і сестра закотила рукав Веронікиного светра.

— Як багато мені лишилося? — повторила своє запитання Вероніка, поки їй робили укол.

— Двадцять чотири години, якщо не менше. "Twenty-four hours, if not less."

Вона схилила голову й прикусила губу, проте зуміла зберегти самовладання.

— Зробіть мені, будь ласка, дві послуги. - Do me two favors, please. По-перше, прошу мені дати якісь ліки, укол, чи що, які б дозволили мені бути притомною і втішатися кожною миттю життя. Я дуже втомлена, але засинати не хочу. Мені треба багато чого зробити такого, що я завжди відкладала на потім, гадаючи, що життя безконечне. I have to do a lot of things that I always put off for later, thinking that life is endless. Такого, до чого я втратила інтерес, коли вбила собі в голову, що життя нічого не варте. The kind that I lost interest in when I hammered into my head that life is worthless.

— А друга послуга?

— Я хочу вийти звідси, щоб померти деінде. Хочу піти до люблянського замку. Він завжди там був, але мене чомусь ніколи не тягнуло подивитися його зблизька. It was always there, but for some reason I was never drawn to look at it up close. Ще мені треба поговорити з жінкою, котра взимку торгує каштанами, а навесні квітами. Я стільки разів проходила повз неї, але ні разу не поцікавилась, як їй живеться. I passed by her so many times, but I never once asked how she was doing. І ще я хочу вийти надвір без куртки й походити по снігу, хочу дуже, дуже змерзнути, бо я завжди так старанно закутувалась, щоб не застудитися. And I also want to go outside without a jacket and walk in the snow, I want to be very, very cold, because I always wrapped myself up so carefully not to catch a cold.

Коротше кажучи, докторе, я хочу відчути дощ на своєму обличчі, посміхатись кожному мужчині, який мені подобається, не відмовлятись, якщо чоловіки мене запрошуватимуть на каву. In short, doctor, I want to feel the rain on my face, smile at every man I like, not refuse if men ask me for coffee. Хочу розцілувати свою маму, сказати, що я її люблю, виплакатися в її обіймах, не соромлячись своїх почуттів, як це було досі. I want to kiss my mother, tell her that I love her, cry in her arms, without being ashamed of my feelings, as it was until now.

Може, я піду до церкви, приглянуся до ікон, які досі нічого для мене не означали й побачу, що вони мені тепер розкажуть. Maybe I'll go to church, look at the icons that meant nothing to me until now and see what they will tell me now. А коли якийсь красень запросить мене на дискотеку, я піду й танцюватиму до ранку. Тоді ляжу з ним до ліжка, але кохатимусь не так, як це бувало, коли я намагалася все контролювати, вдаючи те, чого не відчувала. Then I'll get into bed with him, but I won't make love like I used to, when I tried to control everything, pretending that I didn't feel. Я хочу віддатися цьому чоловікові, місту, життю і, нарешті, смерті.