×

우리는 LingQ를 개선하기 위해서 쿠키를 사용합니다. 사이트를 방문함으로써 당신은 동의합니다 쿠키 정책.


image

"Вероніка" вирішує померти" Пауло Коельйо, 16-18 Частина (3)

16-18 Частина (3)

При цих словах Марі розридалася, що з нею тепер траплялося частенько.

Колега зачекав, поки вона виплачеться. Досвідчений юрист, він нічого не розпитував — адже знав, що має більше шансів отримати відповідь на свою мовчанку, аніж на будь-яке питання.

Так і сталося. Марі все йому розповіла, почавши з того, що відбулося в кінотеатрі, й закінчуючи недавніми істеричними нападками на власного чоловіка, котрий так її підтримував.

— Я збожеволіла, — сказала вона.

— Можливо, — відповів він їй із виглядом знавця, але з непідробною ніжністю в голосі. — В цьому випадку в тебе є дві альтернативи: або лікуватись, або хворіти далі.

— Такі відчуття, як у мене, не виліковуються. Розум у мене працює нормально, але я стурбована, бо ситуація серйозно затяглася. В мене немає жодних класичних симптомів божевілля, як-от неадекватне сприйняття реальності, апатія чи неконтрольована агресія, — лише страх.

— Всі божевільні говорять, що вони цілковито нормальні.

Обоє засміялися, й вона ще налила чаю. Поговорили про погоду, про успіхи словенської незалежності, про зростання напруги між Хорватією та Югославією. Марі регулярно дивилася телевізор і була в курсі всіх новин.

Перед тим, як попрощатися, колега знову зачепив попередню тему.

— В місті якраз відкрили нову лікарню, — сказав він. — Вона заснована на іноземних інвестиціях і надає першокласне лікування.

— Лікування від чого?

— Від порушення рівноваги, скажімо так. А надмірний страх і є без сумніву наслідком порушення внутрішньої рівноваги.

Марі пообіцяла, що подумає над цим, але й далі не приймала жодного рішення. Приступи паніки не припинялися й наступного місяця, аж нарешті вона усвідомила, що не лише її особисте життя, а й

подружнє опинилося на грані краху. Знову прийняла заспокійливе і спробувала, — вдруге за останніх два місяці — вийти за межі дому.

Піймала таксі й поїхала до нової лікарні. Дорогою водій запитав, чи вона їде когось відвідувати.

— Кажуть, там дуже комфортно, але, ясно, що є й справжні вар'яти, яких лікують електрошоком.

— Я їду на відвідини, — сказала Марі.

Вистачило однієї години розмови, щоб двомісячні страждання Марі припинилися. Головний лікар установи — високий чоловік з фарбованим волоссям, який назвався «доктор Іґор», — пояснив, що в неї — панічний розлад, хвороба, нещодавно визнана світовою психіатрією.

— Але це не означає, що ця хвороба нова, — пояснив він, намагаючись висловлюватися якомога зрозуміліше. — Люди, уражені нею, здебільшого її приховують, боячись, що їх сприймуть за божевільних. Це просто порушення хімічної рівноваги організму, як у депресії.

Доктор Іґор виписав рецепт і порадив їй повертатися додому.

— Я не хочу зараз вертатися, — відказала Марі. — Навіть після всього почутого від вас, я не відважуся вийти на вулицю. Моє подружнє життя за останні два місяці перетворилося на пекло, і чоловікові, який мною опікувався, потрібен час, щоб відпочити.

Як завжди в подібних випадках — адже інвестори хотіли, щоб лікарня працювала на повну потужність, — доктор Іґор прийняв її як нового пацієнта, хоча й чітко дав до зрозуміння, що особливої потреби в цьому нема.

Марі зажила необхідні ліки, прийняла належні психіатричні процедури, після чого симптоми хвороби стали менш виразними і врешті цілком зникли.

Однак за цей час по всій Любляні вже розійшлися чутки про те, що вона в лікарні. Її колега — той самий, з яким щойно кілька тижнів тому вона пила чай і разом з яким пережила не одну радісну й сумну хвилину, — навідав її у Віллеті. Похвалив за те, що відважилась звернутися сюди по допомогу, як він і радив, але потім пояснив справжню причину свого візиту: «Мабуть, тобі зараз краще звільнитися».

Марі розуміла, що стоїть за цими словами; ніхто не довірить своєї справи юристові, який був пацієнтом подібного закладу.

— Ти ж казав, що робота — найкраща терапія. Мені треба повернутися, хоча б ненадовго.

Чекала відповіді, але він мовчав.

— Ти ж мені радив лікуватися, — продовжила Марі. — Коли я сама хотіла звільнитися, то думала зробити це як слід — гідно, в належний момент, приймаючи добровільне, спонтанне рішення. Я не хочу йти з роботи таким ось чином, визнавши власну ущербність. Принаймні дай мені можливість повернути собі впевненість, а тоді я сама напишу заяву про звільнення.

Колега прокашлявся.

— Так, я радив тобі полікуватися, але ж не казав, щоб ти лягала до лікарні.

— Я не вижила б інакше. Мені було страшно вийти на вулицю; вдома у мене починалося пекло...

Марі знала, що все це намарно. Його не переконати жодними словами — адже ішлося про престиж їхньої фірми. Проте спробувала ще раз.

— Я тут зустріла два типи людей: тих, хто не має жодних шансів повернутися в суспільство, і тих, хто цілком здоровий, але воліє вдавати божевільного, щоб не брати на себе відповідальність за життєві проблеми. Я хочу повернути собі гідність і самоповагу, хочу пересвідчитись, що я здатна приймати власні рішення. Мені не можна нав'язувати рішення чужі.

— Нам дозволено робити багато помилок у житті, — сказав колега, — крім тих, що нас руйнують.

Не було сенсу продовжувати розмову; на його думку, Марі зробила фатальну помилку.

Через два дні до неї навідався ще один юрист, вже з іншої фірми, головний конкурент її колишнього колеги. Марі зраділа: мабуть, він довідався, що вона без роботи, й запропонує їй якусь посаду.

Юрист увійшов до кімнати для відвідувачів, сів навпроти, посміхнувся, поцікавився, чи краще вона себе почуває, тоді витяг зі свого дипломата якісь папери.

— Я тут на прохання вашого чоловіка, — сказав він. — Це заява про розлучення. Безперечно, він оплачуватиме всі ваші лікарняні рахунки, доки ви тут.

Цього разу Марі навіть не пробувала щось доводити. Підписала все, хоча й знала, що закони, які вивчала й практикувала, давали їй змогу затягувати цей конфлікт до безконечності. Відразу по тому пішла до доктора Іґора і заявила, що симптоми хвороби повернулися.

Доктор знав, що це неправда, проте продовжив її перебування у лікарні на невизначений час.


16-18 Частина (3)

При цих словах Марі розридалася, що з нею тепер траплялося частенько.

Колега зачекав, поки вона виплачеться. The colleague waited until she paid off. Досвідчений юрист, він нічого не розпитував — адже знав, що має більше шансів отримати відповідь на свою мовчанку, аніж на будь-яке питання.

Так і сталося. Марі все йому розповіла, почавши з того, що відбулося в кінотеатрі, й закінчуючи недавніми істеричними нападками на власного чоловіка, котрий так її підтримував. Marie told him everything, starting with what had happened in the cinema, and ending with the recent hysterical attacks on her own husband, who had supported her so much.

— Я збожеволіла, — сказала вона.

— Можливо, — відповів він їй із виглядом знавця, але з непідробною ніжністю в голосі. "Perhaps," he answered her with the look of a connoisseur, but with genuine tenderness in his voice. — В цьому випадку в тебе є дві альтернативи: або лікуватись, або хворіти далі. — In this case, you have two alternatives: either to be treated, or to continue to be ill.

— Такі відчуття, як у мене, не виліковуються. - Feelings like mine cannot be cured. Розум у мене працює нормально, але я стурбована, бо ситуація серйозно затяглася. My mind is working fine, but I am worried because the situation has seriously dragged on. В мене немає жодних класичних симптомів божевілля, як-от неадекватне сприйняття реальності, апатія чи неконтрольована агресія, — лише страх. I don't have any of the classic symptoms of insanity, such as an inadequate perception of reality, apathy, or uncontrolled aggression, just fear.

— Всі божевільні говорять, що вони цілковито нормальні.

Обоє засміялися, й вона ще налила чаю. They both laughed, and she poured more tea. Поговорили про погоду, про успіхи словенської незалежності, про зростання напруги між Хорватією та Югославією. Марі регулярно дивилася телевізор і була в курсі всіх новин. Marie regularly watched TV and kept up with all the news.

Перед тим, як попрощатися, колега знову зачепив попередню тему.

— В місті якраз відкрили нову лікарню, — сказав він. — Вона заснована на іноземних інвестиціях і надає першокласне лікування. — It is based on foreign investment and provides first-class treatment.

— Лікування від чого? - Treatment for what?

— Від порушення рівноваги, скажімо так. — From a disturbance of balance, let's say so. А надмірний страх і є без сумніву наслідком порушення внутрішньої рівноваги. And excessive fear is undoubtedly the result of a violation of internal balance.

Марі пообіцяла, що подумає над цим, але й далі не приймала жодного рішення. Marie promised that she would think about it, but still made no decision. Приступи паніки не припинялися й наступного місяця, аж нарешті вона усвідомила, що не лише її особисте життя, а й The panic attacks continued for the next month, until she finally realized that not only her personal life, but also

подружнє опинилося на грані краху. the marriage was on the verge of collapse. Знову прийняла заспокійливе і спробувала, — вдруге за останніх два місяці — вийти за межі дому. She took a sedative again and tried, for the second time in the last two months, to leave the house.

Піймала таксі й поїхала до нової лікарні. Дорогою водій запитав, чи вона їде когось відвідувати. On the way, the driver asked if she was going to visit someone.

— Кажуть, там дуже комфортно, але, ясно, що є й справжні вар'яти, яких лікують електрошоком. - They say it's very comfortable there, but it's clear that there are also real crazy people who are treated with electric shocks.

— Я їду на відвідини, — сказала Марі.

Вистачило однієї години розмови, щоб двомісячні страждання Марі припинилися. One hour of conversation was enough to end Marie's two-month suffering. Головний лікар установи — високий чоловік з фарбованим волоссям, який назвався «доктор Іґор», — пояснив, що в неї — панічний розлад, хвороба, нещодавно визнана світовою психіатрією. The head doctor of the institution - a tall man with dyed hair who called himself "Dr. Igor" - explained that she had panic disorder, a disease recently recognized by world psychiatry.

— Але це не означає, що ця хвороба нова, — пояснив він, намагаючись висловлюватися якомога зрозуміліше. "But that doesn't mean that this disease is new," he explained, trying to be as clear as possible. — Люди, уражені нею, здебільшого її приховують, боячись, що їх сприймуть за божевільних. - People affected by it mostly hide it, fearing that they will be mistaken for crazy. Це просто порушення хімічної рівноваги організму, як у депресії. This is simply a violation of the chemical balance of the body, as in depression.

Доктор Іґор виписав рецепт і порадив їй повертатися додому. Dr. Igor wrote a prescription and advised her to return home.

— Я не хочу зараз вертатися, — відказала Марі. — Навіть після всього почутого від вас, я не відважуся вийти на вулицю. Моє подружнє життя за останні два місяці перетворилося на пекло, і чоловікові, який мною опікувався, потрібен час, щоб відпочити. My married life has been hell for the past two months and the man who has been taking care of me needs some time to rest.

Як завжди в подібних випадках — адже інвестори хотіли, щоб лікарня працювала на повну потужність, — доктор Іґор прийняв її як нового пацієнта, хоча й чітко дав до зрозуміння, що особливої потреби в цьому нема. As always in such cases - because the investors wanted the hospital to work at full capacity - Dr. Igor accepted her as a new patient, although he clearly made it clear that there was no particular need for this.

Марі зажила необхідні ліки, прийняла належні психіатричні процедури, після чого симптоми хвороби стали менш виразними і врешті цілком зникли.

Однак за цей час по всій Любляні вже розійшлися чутки про те, що вона в лікарні. However, during this time, rumors spread throughout Ljubljana that she was in the hospital. Її колега — той самий, з яким щойно кілька тижнів тому вона пила чай і разом з яким пережила не одну радісну й сумну хвилину, — навідав її у Віллеті. Her colleague—the same one with whom she had had tea just a few weeks before, and with whom she had shared more than one happy and sad moment—visited her at Villette. Похвалив за те, що відважилась звернутися сюди по допомогу, як він і радив, але потім пояснив справжню причину свого візиту: «Мабуть, тобі зараз краще звільнитися». He praised her for daring to come here for help, as he advised, but then he explained the real reason for his visit: "I guess you'd better quit now."

Марі розуміла, що стоїть за цими словами; ніхто не довірить своєї справи юристові, який був пацієнтом подібного закладу. Marie understood what was behind these words; no one will entrust their case to a lawyer who was a patient of such an institution.

— Ти ж казав, що робота — найкраща терапія. Мені треба повернутися, хоча б ненадовго.

Чекала відповіді, але він мовчав.

— Ти ж мені радив лікуватися, — продовжила Марі. — Коли я сама хотіла звільнитися, то думала зробити це як слід — гідно, в належний момент, приймаючи добровільне, спонтанне рішення. - When I wanted to resign myself, I thought about doing it properly - with dignity, at the right time, making a voluntary, spontaneous decision. Я не хочу йти з роботи таким ось чином, визнавши власну ущербність. I don't want to leave work like this, admitting my own shortcomings. Принаймні дай мені можливість повернути собі впевненість, а тоді я сама напишу заяву про звільнення.

Колега прокашлявся.

— Так, я радив тобі полікуватися, але ж не казав, щоб ти лягала до лікарні. — Yes, I advised you to get treatment, but I didn't tell you to go to the hospital.

— Я не вижила б інакше. - I wouldn't have survived otherwise. Мені було страшно вийти на вулицю; вдома у мене починалося пекло...

Марі знала, що все це намарно. Його не переконати жодними словами — адже ішлося про престиж їхньої фірми. Проте спробувала ще раз. However, she tried again.

— Я тут зустріла два типи людей: тих, хто не має жодних шансів повернутися в суспільство, і тих, хто цілком здоровий, але воліє вдавати божевільного, щоб не брати на себе відповідальність за життєві проблеми. — I met two types of people here: those who have no chance of returning to society, and those who are completely healthy, but prefer to pretend to be crazy in order not to take responsibility for life's problems. Я хочу повернути собі гідність і самоповагу, хочу пересвідчитись, що я здатна приймати власні рішення. Мені не можна нав'язувати рішення чужі. I cannot impose someone else's decisions on me.

— Нам дозволено робити багато помилок у житті, — сказав колега, — крім тих, що нас руйнують. - We are allowed to make many mistakes in life, - said the colleague, - except those that destroy us.

Не було сенсу продовжувати розмову; на його думку, Марі зробила фатальну помилку. There was no point in continuing the conversation; in his opinion, Marie had made a fatal mistake.

Через два дні до неї навідався ще один юрист, вже з іншої фірми, головний конкурент її колишнього колеги. Two days later, she was visited by another lawyer, already from another firm, the main competitor of her former colleague. Марі зраділа: мабуть, він довідався, що вона без роботи, й запропонує їй якусь посаду.

Юрист увійшов до кімнати для відвідувачів, сів навпроти, посміхнувся, поцікавився, чи краще вона себе почуває, тоді витяг зі свого дипломата якісь папери. The lawyer entered the visitor's room, sat down across from her, smiled, asked if she was feeling better, then pulled out some papers from his briefcase.

— Я тут на прохання вашого чоловіка, — сказав він. — Це заява про розлучення. Безперечно, він оплачуватиме всі ваші лікарняні рахунки, доки ви тут.

Цього разу Марі навіть не пробувала щось доводити. This time Marie didn't even try to prove anything. Підписала все, хоча й знала, що закони, які вивчала й практикувала, давали їй змогу затягувати цей конфлікт до безконечності. Відразу по тому пішла до доктора Іґора і заявила, що симптоми хвороби повернулися. Immediately after that, she went to Dr. Igor and said that the symptoms of the disease had returned.

Доктор знав, що це неправда, проте продовжив її перебування у лікарні на невизначений час.