А якщо... (1) Und wenn... (1) And if ... (1) Et si... (1) En als... (1) А если... (1)

Звісно, Норман і Ліві спізнювалися — коли поспішаєш на потяг, останньої хвилини Natürlich hatten Norman und Livvy Verspätung - wenn man es eilig hat, einen Zug zu erwischen, in letzter Minute Of course, Norman and Livy were late - when you hurry to the train, last minute Конечно, Норман и Ливи опаздывают — когда спешишь на поезд, в последнюю минуту

неодмінно щось та затримає, — і у вагоні майже не залишилося вільних місць. In der Kutsche gab es fast keine Sitzplätze mehr. there will definitely be something to delay, and there are almost no vacancies left in the car. непременно что-нибудь да задержит, — и в вагоне почти не осталось свободных мест. Довелося сісти попереду, таким чином, що погляд упирався в лавку навпроти, обернену спинкою до руху і таку, що тулилась до стінки вагону. Ich musste vorne sitzen, so dass mein Blick auf der gegenüberliegenden Bank ruhte, die mit dem Rücken zur Bewegung stand und an der Wagenwand lehnte. I had to sit in front, so that my gaze rested on the bench opposite, with my back to the movement and one that huddled against the wall of the car. 私は前に座らなければならなかったので、私の視線は反対側のベンチに置かれ、動きに背を向け、車の壁に寄り添いました。 Пришлось сесть впереди, таким образом, что взгляд упирался в скамейку напротив, повернувшуюся спинкой к движению и прижимающуюся к стенке вагона. Норман став закидати валізу до сітки, й Ліві прикро поморщилася. Norman begann, den Koffer ins Netz zu werfen, und Livvy zuckte zusammen. Norman tossed the suitcase into the net, and Livy frowned sadly. Норман стал забрасывать чемодан в сетку, и Ливи досадно поморщилась.

Якщо якась пара сяде навпроти, доведеться весь шлях до Нью-Йорка, кілька годин підряд, з дурнуватим відчуттям незручності вирячувати очі один на одного, або, що навряд чи приємніше — відгородитися бар'єрами газетних аркушів. If a couple sits opposite, they'll have to travel all the way to New York for several hours in a row, with a silly sense of awkwardness, rolling their eyes at each other, or, more pleasantly, fencing themselves off with newspaper barriers. Але шукати по всьому потягу того, чи не знайдеться ще де-небудь вільне місце, теж немає сенсу. But there is no point in looking around the train to see if there is a vacancy elsewhere. Но искать по всему влечению того, не найдется ли еще где-нибудь свободное место, тоже нет смысла.

Нормана, здається, все це анітрохи не чіпляло, й Ліві трішки засмутилася. Norman didn't seem to mind, and Livy was a little upset. Зазвичай вони на все відгукуються однаково. Usually they respond equally to everything. Саме через це, як запевняє Норман, він аж до цього дня нітрохи не сумнівається в тому, що правильно обрав собі дружину. That is why, as Norman assures, he still has no doubt that he chose the right wife.

"Ми підходимо один до одного, Ліві, це головне, — казав він. "We approach each other, Livy, that's the main thing," he said. – Коли вирішуєш головоломку і один шматочок в точності підходить до іншого, значить саме він тут і потрібен. - When you're solving a puzzle and one piece fits exactly with the other, it means that it's the right one. Ніякий інший не підійде. Ну, а мені не підійде ніяка інша жінка".

А вона сміється й відповідає:

"Якби того дня ти не сів у трамвай, ми б, напевно, ніколи б і не зустрілися. Що б ти

тоді робив?" then did? "

"Залишився б неодруженим, звісно. І потім, як не того дня, так іншого, все одне, я

познайомився б з тобою через Жоржетту".

"Тоді все вийшло б по-іншому". "Then things would have turned out differently."

"Ні, так само". "No, the same."

"Ні, не так. І потім, Жоржетта ні за що б мене з тобою не познайомила. And then, Georgette would never introduce me to you. Вона тебе She's you

приберігала для себе і вже постаралася б не обзаводитися суперницею. kept for herself and would have tried not to get a rival. Не той вже у неї характер".

"Що за нісенітниця". "What nonsense."

І тут Ліві — в котрий вже раз — запитала: And then Livy - once again - asked:

— Слухай, Нормане, а якщо б ти прийшов на ріг хвилиною пізніше й сів би не в той "Listen, Norman, if you'd come to the corner a minute later and sat in the wrong place."

трамвай, а в наступний? tram, and the next? Як по-твоєму, що б тоді було? What do you think would happen then?

— А якщо б у всіх риб виросли крила і вони відлетіли б на високі гори? Що б ми тоді

їли по п'ятницях?

Але вони тоді все ж таки сіли в той самий трамвай, і в риб не ростуть крила, а тому

вони вже п'ять років одружені й по п'ятницях їдять рибу. І через те, що вони одружені вже цілих п'ять років, вони вирішили це відсвяткувати і їдуть на тиждень до Нью-Йорка.

Тут вона повернулася до сьогодення:

— Невдалі нам все ж таки попалися місця.

— Так, вірно, — сказав Норман. — Але ж навпроти поки що нікого немає, отже ми більш-менш самі хоч би до Провіденса.

Але Ліві це не втішило, і недаремно вона засмутилася: проходом крокував маленький кругленький чоловічок. Звідки він, питається, узявся? Потяг пройшов вже півшляху між Бостоном і Провіденсом. Якщо цей чоловічок раніше десь сидів, чого ради йому надумалося міняти місце? Ліві дістала пудреницю й подивилася в дзеркальце. Якщо не звертати уваги на цього коротуна, може він ще й пройде мимо. І вона розпочала чепурити своє світло-каштанове волосся, яке трішки розтріпалося, поки вони з Норманом бігли до потягу, й розпочала вивчати в люстерку свої блакитні очі та маленький пухкий рот — Норман запевняє, що губи її завжди складені для поцілунку. And she began to brush her light brown hair, which had gotten a little messy while she and Norman were running to the train, and began to study her blue eyes and small, plump mouth in the mirror-Norman assures me that her lips are always set for a kiss.

Непогано, подумала вона, дивлячись на своє віддзеркалення.

Потім вона здійняла очі — той чоловічок вже сидів навпроти. Він зустрівся з нею поглядом і широко посміхнувся. Від усмішки вусібіч розбіглися зморшки. Він поспішно стягнув капелюха й поклав його на свій багаж — маленьку чорну скриньку. Негайно на голові в нього, навколо голої, наче пустеля, лисини здибився віночок сивого волосся. Immediately, a wreath of gray hair rose on his head, around his bare bald spot, like a desert.

Ліві мимоволі посміхнулася у відповідь, але тут погляд її знову впав на чорну скриню — й посмішка згасла. Вона торкнула Нормана за лікоть.

Норман здійняв очі від газети. Брови в нього такі грізні – чорні й зрощені, — що якраз злякатися. His eyebrows are so formidable-black and fused-that you'd be scared. Але темні очі з-під цих брів глянули на неї, як завжди, і ласкаво, і немовбито трохи глузливо.

— Що трапилося? — запитав Норман. На чоловічка навпроти він не подивився.

Кивком, потім рукою, Ліві намагалася непомітно показати, що саме її вразило. Але гладун не зводив з неї очей, і вона відчула себе надзвичайно дурнувато, тому що Норман лише втупився на неї, нічого не розуміючи. Нарешті вона притягнула його до себе й шепнула на вухо:

— Ти хіба не бачиш? Дивися, що написано в нього на скриньці.

І сама подивилася ще раз. Так, так і є. Напис був не дуже помітний, але світло падало навскіс і на чорному тлі виднілася лискуча пляма, а на ній старанно округлим почерком було виведено:

А ЯКЩО....................

Чоловічок знову посміхнувся. Він квапливо закивав і кілька разів підряд тицьнув пальцем в цей напис, а потім собі в груди.

Норман обернувся до дружини, а потім сказав тихенько: — Напевно, його так звуть.

— Та хіба такі імена бувають? — заперечили Ліві. Норман відклав газету.

— Зараз побачиш. — І, нахилившись до чоловічка, мовив: — Містере Якщо? Той з готовністю подивився на нього.

— Чи не скажете, котра година, містере Якщо?

Чоловічок витягнув з жилетної кишені величезного годинника й показав Норману циферблат.

— Дякую вам, містере Якщо, — сказав Норман. І шепнув дружині: — Ось бачиш.

Він вже хотів було знову взятися за газету, але чоловічок став відкривати свою скриньку й кілька разів багатозначно підняв палець, неначе намагався привернути увагу Нормана й Ліві. Він дістав пластинку з матового скла приблизно дев‘яти дюймів завдовжки, шести завширшки й близько дюйму завтовшки. He pulled out a frosted glass plate about nine inches long, six wide, and about an inch thick. Краї пластини були скошені, кути закруглені, поверхня абсолютно сліпа й гладка. Потім чоловічок витягнув дротяну підставку й надійно приладнав до неї пластинку. Then the little man pulled out a wire stand and securely attached the record to it. Встановив цю споруду в себе на колінах і гордо подивився на попутників.

Ліві раптом ахнула:

— Дивися, Нормане, це на зразок кіно!

Норман нахилився ближче. Потім здійняв очі на чоловічка.

— Що це у вас? Телевізор нової системи?

Чоловічок похитав головою, і тут Ліві сказала:

— Нормане, та це ми з тобою!

— Тобто як?

— Хіба ти не бачиш? Це той самий трамвай. Он ти сидиш на задньому сидінні, в

старому капелюсі, вже три роки, як я його викинула. А ось ми з Жоржеттою йдемо по проходу. Й товста пані загородила дорогу. Ось, дивися! Це ми! Невже не впізнаєш?

— Якийсь обман зору, — пробурмотів Норман.

— Але ж ти ж бачиш, правда? Так от чому він називає це "А якщо". Ця штука нам зараз покаже, що було б, якщо б... якби трамвай не гойднуло на повороті...

Вона нітрохи не сумнівалася. Вона була дуже схвильована й нітрохи не сумнівалася, що так воно і буде. Вона дивилася на зображення в матовому склі — і сонце, надвечір'я, потьмяніло, й невиразний гул голосів позаду, в вагоні, почав стихати. She looked at the image in the frosted glass, and the sun, in the evening, faded, and the indistinct hum of voices behind her in the carriage began to subside.

Як вона пам'ятала той день! Норман був знайомий з Жоржеттою і вже хотів було встати й поступитися їй місцем, але раптом трамвай гойднуло на повороті, Ліві похитнулася — й шльопнулася просто йому на коліна. Norman was familiar with Georgette and was about to get up and give her a seat, but suddenly the tram swayed at a bend, Livy swayed, and slammed into his lap. Вийшло дуже смішно й

незручно, але з цього вийшов толк. Вона до того зніяковіла, що він мимоволі мав проявити хоч якусь чемність, а потім і розмова зав'язалася. She was so embarrassed that he had to show at least some courtesy, and then the conversation started. І зовсім не було потреби в тому, щоб Жоржетта їх знайомила. На той час, коли вони обидві вийшли з трамваю, Норман вже знав, де Ліві працює.

Вона й до цього дня пам'ятає, якими злими очима дивилася на неї тоді Жоржетта, як натягнуто посміхнулася, коли вони стали прощатися. Потім

сказала:

— Ти, здається, сподобалася Норману.

— Що за нісенітниця! — заперечила Ліві. — Просто він людина ввічлива. Але в

нього славне обличчя, правда?

Всього за якихсь півроку по тому вони одружилися.

І ось він знову перед ними, той трамвай, а в трамваї — Норман, вона і Жоржетта.

Поки вона так думала, мірний шум потягу, квапливий перестук коліс затихли остаточно. While she was thinking this, the measured noise of the train, the hurried clatter of the wheels, finally stopped. І ось вона в трясучому, тісному трамвайному вагоні. Вони з Жоржеттою тільки-но увійшли.

Ліві похитувалась в такт ходу трамвая, як і інші сорок пасажирів, — всі вони, чи стоячи, чи сидячи, підкорялися одному й тому самому одноманітному та безглуздому ритму. Потім вона сказала:

— Тобі хтось махає, Жоржі. Ти його знаєш?

— Мені? — Жоржетта кинула розраховано недбалий погляд через плече. Її майстерно подовжені вії затріпотіли. — Так, трохи знаю. Як по-твоєму, навіщо ми йому знадобилися?

— Давай з'ясуємо, — сказала Ліві із задоволенням і навіть крапелькою єхидства. - "Let's find out," Livi said with pleasure and even a bit of sarcasm. Всім відомо, що Жоржетта нікому не показує своїх знайомих чоловіків, ніби вони — її власність, і дуже приємно її подражнити. Та й обличчя в її знайомого, здається, дуже... забавне.

Ліві стала пробиратися вперед. Жоржетта знехотя рушила слідом. Нарешті Ліві опинилася поряд того молодика, і тут вагон дуже гойднуло на повороті. Ліві відчайдушно змахнула рукою, прагнучи вхопитися за петлі. Насилу, самими кінчиками пальців, все ж таки зловила одну й втрималася на ногах. Не відразу їй вдалося перевести дух. Як дивно, адже секунду тому їй здавалося, що в межах досяжності немає жодної петлі. Чомусь в Ліві було таке відчуття, що за всіма законами фізики вона неодмінно мала б впасти.

Молодик на неї не дивився. Він з посмішкою піднявся, поступаючись місцем Жоржетті. В нього були незвичайні брови, вони надавали йому вигляду впевненого й владного. Так, безумовно, він мені подобається, подумала Ліві.

— Ні-ні, не турбуйтеся, — казала тим часом Жоржетта. — Ми скоро виходимо, нам лише дві зупинки.

І вони вийшли. Ліві сказала:

— А я думала, ми їдемо за покупками до Сечу.

— Ми й поїдемо. Просто я згадала, що в мене тут є ще одна справа. Нічого, ми й

хвилини не затримаємося.

— Наступна станція — Провіденс! — залементувало радіо.

Потяг уповільнив хід, минуле знов зіщулилося й зникло в пластинці матового скла.

Чоловічок, як і раніше, посміхався їм обом.

Ліві обернулася до Нормана. Їй стало страшнувато.

— З тобою теж це було? — запитала вона.

— Що таке скоїлося з часом? — запитав і Норман. — Невже вже Провіденс?

Неймовірно! — Він зиркнув на годинник. — Ні, мабуть, так воно і є. — І обернувся до Ліві. — Цього разу ти не впала.

— Отже, ти теж бачив? — Вона спохмурніла. — Як це схоже на Жоржетту! Абсолютно не треба було виходити на тій зупинці, просто вона не хотіла, щоб ми з тобою познайомилися. А до цього ти тривалий час був з нею знайомим, Нормане?

— Ні, не дуже. Просто знав в обличчя, й незручно було не поступитися їй місцем.

Ліві презирливо кривила губи. Норман посміхнувся.

— Не варто ревнувати до того, чого не трапилося, малятко. А навіть якщо б і трапилося, яка різниця? Ти все одне мені припала до ока, і вже я знайшов би спосіб з тобою познайомитися.

— Ти навіть не подивився в мій бік.

— Просто не встиг.

— Тоді як би ти зі мною познайомився?

— Не знаю. Вже якось та познайомився б. Але погодься, досить безглуздо зараз про

це сперечатися.

Потяг відійшов від Провіденса. Ліві перебувала в сум'ятті. А чоловічок усе прислухався до їхнього шепоту, тільки посміхатися перестав, даючи знати, що

зрозумів, про що йдеться.

— Ви можете показати нам далі? — запитала Ліві.

— Постривай, — перервав Норман. — А навіщо тобі це?

— Я хочу побачити день нашого весілля, — сказала Ліві. – Яким чином це відбулося

б, якби в трамваї я не впала.

Норман з досадою поморщився.

— Слухай, це несправедливо. Може, ми тоді одружилися б не того дня, а іншого.

Але Ліві сказала:

— Ви можете мені це показати, містере Якщо?

Чоловічок кивнув.

Матове скло знов ожило, ледь засвітилося. Потім розсіяне світло згустилося в

яскраві плями, у виразні людські постаті. У вухах Ліві слабко зазвучав орган, хоча насправді ніякої музики не було чутно.

Норман зітхнув з полегшенням:

— Ну ось, бачиш, я на місці. Це наше весілля. Ти задоволена?

Шум в потягу знову замовк; наприкінці Ліві почула свій власний голос:

— Так, ти-то на місці. А де ж я?

Ліві сиділа в церкві на одній з останніх лав. Спершу вона зовсім не збиралася бути

на цьому весіллі. Останнім часом вона, сама не знаючи чому, все більше віддалялася від Жоржетти. Про її змовини вона почула випадково, від їхньої спільної приятельки, і, звісно, Жоржетта виходила за Нормана. Ліві виразно згадався той день, півтора роки тому, коли вона вперше побачила його в трамваї. Того разу Жоржетта поспішила прибрати її зі шляху. Потім Ліві ще декілька разів зустрічала Нормана, але він ніколи не бував один, між ними завжди стояла Жоржетта.

Що ж, тут і ображатися нема чого, адже Жоржетта першою з ним познайомилась. Вона сьогодні здається куди красивішою, ніж зазвичай. А він завжди дуже гарний.

Їй було сумно та якось порожньо на душі, немов трапилася якась помилка, а яка — вона до ладу зрозуміти не могла. She felt sad and somehow empty in her heart, as if some kind of mistake had happened, and she couldn't quite figure out what it was. Жоржетта пройшла по проходу, немов не помітивши її, але трохи раніше за неї Ліві зустрілася очима з Норманом і посміхнулася йому. І,

здається, він посміхнувся у відповідь.

Здалеку до неї долинули слова священика: "Нарікаю вас чоловіком та дружиною..."

Знов почувся стукіт коліс. Якась жінка з маленьким синочком поверталася по проходу на своє місце, погойдуючись в такт руху потягу. На середині вагону, де сиділи чотири дівчинки-підлітка, щохвилини лунали вибухи дзвінкого сміху. Мимо, стурбований якимись своїми таємничими справами, квапливо пройшов кондуктор.