Бо я - людина

Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх - батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі. Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу. Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові: - Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу. Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід. - Дідусю, - запитав хлопчик, - ви не бачили тут каменя? - Я прибрав його з дороги. - Ви також спіткнулися й забили ногу? - Ні, я не спіткнувся й не забив ногу. - Чому ж ви прибрали камінь? - Бо я - людина. Хлопчик зупинився у задумі. - Тату, - запитав він, - а ви хіба не людина?