×

우리는 LingQ를 개선하기 위해서 쿠키를 사용합니다. 사이트를 방문함으로써 당신은 동의합니다 쿠키 정책.


image

"Україна. Історія." Орест Субтельний, Орест Субтельний. Україна. Історія. Суспільна організація

Орест Субтельний. Україна. Історія. Суспільна організація

Маючи, за різними підрахунками, від 3 до 12 млн населення й величезну територію, що обіймала близько 800 тис. кв. км (майже половина її — в межах сучасної України), Київська Русь була найбільшою політичною формацією середньовічної Європи. До того ж ця формація швидко розвивалася. Попри поступове зростання відмінностей між простим людом і новосформованою племінною знаттю землеробське суспільство східних слов'ян IХ ст. залишалося порівняно однорідним в етнічному та соціальному відношенні, але внаслідок швидкої розбудови Києва до слов'янського середовища потрапляють варязькі воїни-купці, фінські мисливці, тюркські найманці, грецькі ремісники, вірменські та єврейські торгівці. З піднесенням міст стали процвітати купці та ремісники. Нарешті, прийняття християнства спричинилося до появи нового класу — духовенства. Словом, населення Київської Русі стало більш космополітичним за культурною орієнтацією, етнічно строкатим і дедалі глибше розшарованим соціальне.

Найвище місце в суспільній ієрархії, що народжувалася, посідали численні члени різних відгалужень династії Рюриковичів. Княжі воїни, старші й молодші дружинники і місцева знать утворювали клас бояр, яких ще називали мужами. З часом знать скандінавського походження слов'янізувалася; це відбилося у перетворенні таких суто скандінавських імен, як Хелгі, Хелга, Інгвар та Вальдемар на відповідні слов'янські еквіваленти — Олег, Ольга, Ігор та Володимир. Постійні напади кочовиків на торгові шляхи, а також економічний занепад Константинополя у XII ст. призвели до обмеження можливостей займатися торгівлею, внаслідок чого колишні воїни-купці поступово перетворилися на великих землевласників. Знайти собі землю не становило труднощів, оскільки князі мали в достатку незайманих угідь і роздавали їх дружині. На відміну від Західної Європи, де феодальне землеволодіння узалежнювалося службою своєму сюзерену, на Русі бояри користувалися правом спадкового володіння маєтками (вотчинами), зберігаючи його навіть з переходом від одного князя до іншого. Багато бояр проживали у містах, здаючи свою землю селянам, за що брали частину їхньої продукції та продавали її на ринку. Власне, орієнтованість на місто, заінтересованість у комерції та рухливість відрізняли бояр Київської Русі від західноєвропейських феодалів.

На щабель нижче від бояр стояла міська знать, або, як її ще називали,— люди, що часто вважались „середнім класом“ Києва. Найвизначніші його представники були великими купцями, що займалися міжнародною торгівлею, вступали в родинні зв'язки з боярами й домінували у міській політиці. Порівняно з бюргерами Західної Європи тих часів міська знать Київської Русі була далеко могутнішою й численнішою, навіть після того, коли занепад торгівлі у XII ст. призвів до часткового зменшення її ролі. До менш впливових і бідніших городян, яких ще називали „молодшими людьми“, належали дрібні торгівці, крамарі, високомайстерні ремісники, зокрема зброярі, каменярі, гончарі, ювеліри, що гуртувалися в ремісничі корпорації (цехи). Найнижчу сходинку соціальної драбини міста займала „чернь“ — ті, хто нічого не мали й наймалися на „чорну роботу“.

Величезну більшість населення становили селяни, або смерди. Про селян відомо небагато, оскільки історичні джерела зосереджували увагу на вищих класах. Загальновизнаним є факт, що протягом усієї Київської доби більшість селян були відносно незалежними. Проте у XII—XIII ст. із початком лихоліття з'являються ознаки зростаючого закабалення селянства феодалами, що набувало різних форм. Вільний селянин мав право звертатися до суду, переїжджати з місця на місце, передавати землю у спадщину синам (якщо ж він мав тільки дочок, то князь мав право претендувати на його землю). Основним обов'язком смердів була сплата данини та відбування військової повинності (як правило, допоміжного характеру) під час війни. Про безправне становище селян у суспільстві свідчив передбачений „Руською правдою“ штраф за вбивство смерда: кровні гроші у цих випадках становили 5 гривень. Для порівняння: за вбивство купця чи молодшого дружинника компенсація родині становила 40, а за вбивство старшого дружинника князя — 80 гривень.

Коли селянин чи представник іншої соціальної верстви потрапляв у кабалу (а це при лихварських процентах від 25 до 50 траплялося нерідко), або коли просто брав гроші у позичку, він міг укласти угоду з кредитором, за якою зобов'язувався за отримані гроші відпрацювати певний час. Ці закабалені або напіввільні робітники називалися закупами. На самому низу суспільної піраміди перебували раби, або холопи. Оскільки головним товаром в обміні між Києвом і Константинополем виступали раби, неважко зрозуміти, що рабство на Русі було явищем звичайним, особливо до прийняття християнства. Серед рабів, багато з яких працювали у княжих маєтках, були військовополонені, невільничі діти, закупи, що намагалися втекти від виконання повинності, та інші невдахи. Проте вони могли самі викупити себе на свободу або бути звільненими у винагороду за вірну службу своєму панові.

Окрему значну за розмірами соціальну групу становили служителі церкви. Виключно церкві підлягали парафіяльні священики, диякони з сім'ями, ченці та черниці. Крім того, під захистом церкви перебували ізгої. Так спочатку називали князів, що втратили свою вотчину (часом їх також називали князями-ізгоями), а пізніше й усіх, хто не вписувався в рамки даної соціальної верстви. До них належали недавно звільнені раби (церква заохочувала до звільнення рабів, вважаючи це за богоугодний вчинок), збанкрутілі купці, сини священиків, яких через неписьменність не допускали до сану.

Історики довгий час міркували над тим, щоб виявити спільні риси між суспільством Київської Русі та середньовічного Заходу. І зокрема, їх цікавило питання, чи скрізь європейський феодалізм передував добі індустріалізації. Радянські історики вважають само собою зрозумілим, що Київська Русь була феодальним суспільством. Цієї думки тримаються й такі немарксистські історики, як Микола Павлов-Сильванський, котрий звертав особливу увагу на той факт, що Київська Русь розпалася у XII ст. на ряд невеликих князівств із дедалі виразнішою сільськогосподарською орієнтацією. Проте більшість сучасних немарксистських істориків відкидають цю теорію. При цьому вони вказують, що центральний для феодалізму інститут васальної залежності у володіннях Рюриковичів не існував, позаяк влада князів над боярами була мінімальною. До того ж велика роль торгівлі та міст у життєдіяльності Київської Русі, а також наявність переважно незакабаленого селянства свідчать про те, що ситуація на сході Європи докорінно відрізнялася від становища на заході. Тому західні історики схильні розглядати Київську Русь скоріше як унікальну й самобутню соціальну систему, а не підводити її під загальну категорію феодальних суспільств.


Орест Субтельний. Україна. Історія. Суспільна організація Orest Subtelny. Ukraine. Geschichte. Gesellschaftliche Organisation Orest Subtelny. Ukraine. History. Public organization Orest Subtelny. Ucrania. Historia. Organización social Orest Subtelny. Ukraine. Histoire. Organisation sociale Orest Subtelny. Oekraïne. Geschiedenis. Sociale organisatie Orest Subtelny. Ukraina. Historia. Organizacja społeczna Orest Subtelny. Ucrânia. História. Organização social

Маючи, за різними підрахунками, від 3 до 12 млн населення й величезну територію, що обіймала близько 800 тис. With, according to various estimates, from 3 to 12 million people and a huge area of about 800 thousand. кв. sq. км (майже половина її — в межах сучасної України), Київська Русь була найбільшою політичною формацією середньовічної Європи. km (almost half of it - within modern Ukraine), Kievan Rus was the largest political formation in medieval Europe. До того ж ця формація швидко розвивалася. In addition, this formation developed rapidly. Попри поступове зростання відмінностей між простим людом і новосформованою племінною знаттю землеробське суспільство східних слов'ян IХ ст. Despite the gradual growth of differences between the common people and the newly formed tribal nobility, the agricultural society of the Eastern Slavs of the ninth century. залишалося порівняно однорідним в етнічному та соціальному відношенні, але внаслідок швидкої розбудови Києва до слов'янського середовища потрапляють варязькі воїни-купці, фінські мисливці, тюркські найманці, грецькі ремісники, вірменські та єврейські торгівці. remained relatively homogeneous ethnically and socially, but as a result of the rapid development of Kyiv, the Slavic environment included Varangian merchant warriors, Finnish hunters, Turkic mercenaries, Greek artisans, Armenian and Jewish merchants. З піднесенням міст стали процвітати купці та ремісники. With the rise of cities, merchants and artisans began to prosper. Нарешті, прийняття християнства спричинилося до появи нового класу — духовенства. Finally, the adoption of Christianity led to the emergence of a new class - the clergy. Словом, населення Київської Русі стало більш космополітичним за культурною орієнтацією, етнічно строкатим і дедалі глибше розшарованим соціальне. In short, the population of Kievan Rus has become more cosmopolitan in cultural orientation, ethnically diverse and increasingly socially stratified.

Найвище місце в суспільній ієрархії, що народжувалася, посідали численні члени різних відгалужень династії Рюриковичів. Numerous members of various branches of the Rurik dynasty occupied the highest place in the nascent social hierarchy. Княжі воїни, старші й молодші дружинники і місцева знать утворювали клас бояр, яких ще називали мужами. Princely warriors, senior and junior warriors and local nobility formed a class of boyars, who were also called husbands. З часом знать скандінавського походження слов'янізувалася; це відбилося у перетворенні таких суто скандінавських імен, як Хелгі, Хелга, Інгвар та Вальдемар на відповідні слов'янські еквіваленти — Олег, Ольга, Ігор та Володимир. Over time, the nobility of Scandinavian origin Slavicized; this was reflected in the transformation of such purely Scandinavian names as Helgi, Helga, Ingvar and Valdemar into the corresponding Slavic equivalents - Oleg, Olga, Igor and Volodymyr. Постійні напади кочовиків на торгові шляхи, а також економічний занепад Константинополя у XII ст. Constant attacks of nomads on trade routes, as well as the economic decline of Constantinople in the XII century. призвели до обмеження можливостей займатися торгівлею, внаслідок чого колишні воїни-купці поступово перетворилися на великих землевласників. led to the restriction of opportunities to engage in trade, as a result of which the former warrior-merchants gradually turned into large landowners. Знайти собі землю не становило труднощів, оскільки князі мали в достатку незайманих угідь і роздавали їх дружині. It was not difficult to find land, since the princes had plenty of virgin lands and distributed them to their wives. На відміну від Західної Європи, де феодальне землеволодіння узалежнювалося службою своєму сюзерену, на Русі бояри користувалися правом спадкового володіння маєтками (вотчинами), зберігаючи його навіть з переходом від одного князя до іншого. In contrast to Western Europe, where feudal land ownership was dependent on service to its suzerain, in Russia boyars enjoyed the right of hereditary ownership of estates (patrimony), preserving it even with the transition from one prince to another. Багато бояр проживали у містах, здаючи свою землю селянам, за що брали частину їхньої продукції та продавали її на ринку. Many boyars lived in cities, giving their land to peasants, for which they took part of their products and sold them on the market. Власне, орієнтованість на місто, заінтересованість у комерції та рухливість відрізняли бояр Київської Русі від західноєвропейських феодалів. In fact, city orientation, interest in commerce, and mobility distinguished the boyars of Kyivan Rus from Western European feudal lords.

На щабель нижче від бояр стояла міська знать, або, як її ще називали,— люди, що часто вважались „середнім класом“ Києва. One step below the boyars was the city nobility, or, as it was also called, people who were often considered the "middle class" of Kyiv. Найвизначніші його представники були великими купцями, що займалися міжнародною торгівлею, вступали в родинні зв'язки з боярами й домінували у міській політиці. Its most prominent representatives were large merchants engaged in international trade, entered into family ties with boyars and dominated city politics. Порівняно з бюргерами Західної Європи тих часів міська знать Київської Русі була далеко могутнішою й численнішою, навіть після того, коли занепад торгівлі у XII ст. Compared to the burghers of Western Europe at that time, the urban nobility of Kyivan Rus was far more powerful and numerous, even after the decline of trade in the 12th century. призвів до часткового зменшення її ролі. led to a partial reduction of its role. До менш впливових і бідніших городян, яких ще називали „молодшими людьми“, належали дрібні торгівці, крамарі, високомайстерні ремісники, зокрема зброярі, каменярі, гончарі, ювеліри, що гуртувалися в ремісничі корпорації (цехи). The less influential and poorer townspeople, who were also called "younger people", included petty traders, shopkeepers, highly skilled craftsmen, including gunsmiths, stonemasons, potters, and jewelers, who grouped into craft corporations (shops). Найнижчу сходинку соціальної драбини міста займала „чернь“ — ті, хто нічого не мали й наймалися на „чорну роботу“. The lowest rung of the city's social ladder was occupied by "black people" - those who had nothing and were hired for "menial work".

Величезну більшість населення становили селяни, або смерди. The vast majority of the population was peasants, or smerdy. Про селян відомо небагато, оскільки історичні джерела зосереджували увагу на вищих класах. Little is known about the peasants, as historical sources focused on the upper classes. Загальновизнаним є факт, що протягом усієї Київської доби більшість селян були відносно незалежними. It is a generally accepted fact that throughout the entire Kyiv period, the majority of peasants were relatively independent. Проте у XII—XIII ст. However, in the XII-XIII centuries. із початком лихоліття з'являються ознаки зростаючого закабалення селянства феодалами, що набувало різних форм. with the beginning of the Troubles, there were signs of the increasing subjugation of the peasantry by the feudal lords, which took various forms. Вільний селянин мав право звертатися до суду, переїжджати з місця на місце, передавати землю у спадщину синам (якщо ж він мав тільки дочок, то князь мав право претендувати на його землю). A free peasant had the right to go to court, move from place to place, and inherit land to his sons (if he had only daughters, then the prince had the right to claim his land). Основним обов'язком смердів була сплата данини та відбування військової повинності (як правило, допоміжного характеру) під час війни. The main duty of the smerds was to pay tribute and perform military service (usually of an auxiliary nature) during the war. Про безправне становище селян у суспільстві свідчив передбачений „Руською правдою“ штраф за вбивство смерда: кровні гроші у цих випадках становили 5 гривень. The lawless position of the peasants in society was evidenced by the fine prescribed by "Ruskaia Pravda" for killing a smerd: the blood money in these cases amounted to 5 hryvnias. Для порівняння: за вбивство купця чи молодшого дружинника компенсація родині становила 40, а за вбивство старшого дружинника князя — 80 гривень. For comparison: for the murder of a merchant or junior sergeant, the compensation to the family was 40 hryvnias, and for the murder of the prince's senior sergeant, 80 hryvnias.

Коли селянин чи представник іншої соціальної верстви потрапляв у кабалу (а це при лихварських процентах від 25 до 50 траплялося нерідко), або коли просто брав гроші у позичку, він міг укласти угоду з кредитором, за якою зобов'язувався за отримані гроші відпрацювати певний час. When a peasant or a representative of another social class fell into bondage (and this often happened with usurious interest rates from 25 to 50), or when he simply borrowed money, he could enter into an agreement with the creditor, according to which he undertook to work for a certain time for the money received . Ці закабалені або напіввільні робітники називалися закупами. These indentured or semi-free workers were called purchases. На самому низу суспільної піраміди перебували раби, або холопи. At the very bottom of the social pyramid were slaves, or serfs. Оскільки головним товаром в обміні між Києвом і Константинополем виступали раби, неважко зрозуміти, що рабство на Русі було явищем звичайним, особливо до прийняття християнства. Since slaves were the main commodity in the exchange between Kiev and Constantinople, it is not difficult to understand that slavery was a common phenomenon in Russia, especially before the adoption of Christianity. Серед рабів, багато з яких працювали у княжих маєтках, були військовополонені, невільничі діти, закупи, що намагалися втекти від виконання повинності, та інші невдахи. Among the slaves, many of whom worked in princely estates, there were prisoners of war, slave children, vassals who tried to escape from duty, and other losers. Проте вони могли самі викупити себе на свободу або бути звільненими у винагороду за вірну службу своєму панові. However, they could redeem themselves to freedom or be released as a reward for faithful service to their master.

Окрему значну за розмірами соціальну групу становили служителі церкви. A separate, significant social group consisted of church ministers. Виключно церкві підлягали парафіяльні священики, диякони з сім'ями, ченці та черниці. Parish priests, deacons with their families, monks and nuns were exclusively subject to the church. Крім того, під захистом церкви перебували ізгої. In addition, outcasts were protected by the church. Так спочатку називали князів, що втратили свою вотчину (часом їх також називали князями-ізгоями), а пізніше й усіх, хто не вписувався в рамки даної соціальної верстви. This was the name given to princes who lost their patrimony (sometimes they were also called renegade princes), and later to all those who did not fit into the framework of this social stratum. До них належали недавно звільнені раби (церква заохочувала до звільнення рабів, вважаючи це за богоугодний вчинок), збанкрутілі купці, сини священиків, яких через неписьменність не допускали до сану. They included recently freed slaves (the church encouraged the freeing of slaves, considering it a God-pleasing act), bankrupt merchants, sons of priests, who were not allowed to rank due to illiteracy.

Історики довгий час міркували над тим, щоб виявити спільні риси між суспільством Київської Русі та середньовічного Заходу. Historians have pondered for a long time to identify common features between the society of Kyivan Rus and the medieval West. І зокрема, їх цікавило питання, чи скрізь європейський феодалізм передував добі індустріалізації. In particular, they were interested in the question of whether European feudalism everywhere preceded the era of industrialization. Радянські історики вважають само собою зрозумілим, що Київська Русь була феодальним суспільством. Soviet historians take for granted that Kievan Rus was a feudal society. Цієї думки тримаються й такі немарксистські історики, як Микола Павлов-Сильванський, котрий звертав особливу увагу на той факт, що Київська Русь розпалася у XII ст. Non-Marxist historians like Mykola Pavlov-Sylvansky, who paid special attention to the fact that Kyivan Rus disintegrated in the 12th century, hold this opinion. на ряд невеликих князівств із дедалі виразнішою сільськогосподарською орієнтацією. to a number of small principalities with an increasingly distinct agricultural orientation. Проте більшість сучасних немарксистських істориків відкидають цю теорію. However, most modern non-Marxist historians reject this theory. При цьому вони вказують, що центральний для феодалізму інститут васальної залежності у володіннях Рюриковичів не існував, позаяк влада князів над боярами була мінімальною. At the same time, they indicate that the institution of vassal dependence, central to feudalism, did not exist in the possessions of the Rurikovichs, since the power of the princes over the boyars was minimal. До того ж велика роль торгівлі та міст у життєдіяльності Київської Русі, а також наявність переважно незакабаленого селянства свідчать про те, що ситуація на сході Європи докорінно відрізнялася від становища на заході. In addition, the great role of trade and cities in the life of Kievan Rus, as well as the presence of a mostly unruly peasantry, indicate that the situation in the east of Europe was fundamentally different from the situation in the west. Тому західні історики схильні розглядати Київську Русь скоріше як унікальну й самобутню соціальну систему, а не підводити її під загальну категорію феодальних суспільств. That is why Western historians tend to view Kievan Rus as a unique and distinctive social system rather than to place it under the general category of feudal societies.