×

우리는 LingQ를 개선하기 위해서 쿠키를 사용합니다. 사이트를 방문함으로써 당신은 동의합니다 쿠키 정책.


image

"Україна. Історія." Орест Субтельний, Орест Субтельний. Україна: Історія. Господарська діяльність

Орест Субтельний. Україна: Історія. Господарська діяльність

У найдавніших джерелах Київської Русі варяги вперше згадуються саме як відчайдушні й розбишакуваті купці. У VIII—IХ ст. від своїх поселень на Балтійському узбережжі вони по волзькому шляху рухалися на схід аж до Каспійського моря, де вступали в контакти з купцями мусульманського світу. На IХ ст., коли центр торгівлі перемістився на південь, до Константинополя, головною торговою артерією для Києва став славнозвісний шлях „із варягів у греки“. Відтак заморська торгівля стала складати основу економічної системи Київської Русі.

Тому не випадково, що першою формальною угодою, укладеною київськими правителями, став договір князя Олега з Візантією (911 р. ), згідно з яким руським купцям у Константинополі створювалися надзвичайно сприятливі умови. Коли у XII—XIII ст. у результаті пограбування Константинополя хрестоносцями та частих нападів кочовиків на торгові шляхи по Дніпру став занепадати обмін з Візантією, дедалі більшого значення для Києва набували торговельні зносини із Західною Європою, що головним чином йшли через Краків — Прагу — Регенсбург.

На противагу середньовічному Заходу, де земельна аристократія ухилялася від торговельної діяльності, в Київській Русі торгівлею активно займалися не лише бояри, а й сам князь. Більшу частину року перші правителі витрачали на збір данини у близьких і далеких землях своїх володінь, на перевезення її до Києва та на спорядження великої флотилії, що Дніпром везла до Константинополя невільників, хутра, льон, мед, віск та інший товар, який обмінювався на предмети розкошів. Навіть коли князі й бояри ставали більш осілими й прибирали у власність великі земельні володіння, значна частина продукції їхніх господарств призначалася для чужоземних ринків. Для заняття торгівлею існували різноманітні можливості, оскільки в руських містах сформувався численний прошарок купців, а його найбільш впливові й заможні представники вели заморську торгівлю й користувалися однаковими з боярами політичними та юридичними правами. Але у величезній більшості його складали просто дрібні крамарі, які торгували на внутрішньому ринку й часто визискувалися та закабалялися заможнішими купцями.

За оцінками сучасних учених, 13—15% населення Русі мешкало у міських осередках. Як засвідчують літописи, у країні налічувалося близько 240 міст і селищ. Проте цілком імовірно, що десь 150 із них фактично являли собою укріплені поселення напівземлеробського люду. Серед майже 90 великих селищ і міст найбільшим був, поза всяким сумнівом, Київ. До монголо-татарської навали чисельність його мешканців становила близько 35—40 тис. (Лондон досяг таких цифр лише через 100 років). Для порівняння, такі важливі центри, як Чернігів та Переяслав, Володимир-Волинський, Львів і Галич, налічували не більше 4—5 тис. жителів кожен. Населення цих міст переважно складалося з дрібних торговців та ремісників, оскільки великого поширення набули ремесла. Так, у Києві було представлено від 40 до 60 різних ремесел, найважливішими серед них були теслярство, ковальство, гончарство та кожум'яцтво.

Деякі історики підкреслюють комерційну спрямованість економіки Київської Русі. Інші, на противагу їм, доводять, що її основу становило землеробство. Цієї ж думки тримаються видатні українські дослідники Михайло Грушевський, Дмитро Багалій та Ярослав Пастернак, а також провідні радянські фахівці з цього питання. Вони вважають, що оскільки слов'яни традиційно були людом землеробським, то малоймовірно, що у Київську добу вони раптом змінили спосіб життя. Додатковим підтвердженням цієї гіпотези є часті згадки про землеробську діяльність на Русі у літописах, аграрна орієнтованість календаря та міфології давніх слов'ян і, що найпереконливіше,— археологічні знахідки.

Недавні розкопки виявили, що у Х ст. на Україні користувалися залізним лемешем і що тут, як і в Західній Європі, дістала поширення відносно прогресивна двоі трипільна система сівозміни (за якою одна друга чи одна третя орної землі лишалася під паром). Культивувалися переважно пшениця, овес, жито та ячмінь. Значного поширення серед селян на Русі набула вигодівля худоби. Це забезпечувало їх не лише м'ясом та молоком, але й шкірою для одягу і взуття. Те ж саме можна сказати про розведення коней, свиней, овець, гусей, курей і голубів. Використання волів уможливлювало землеробство у ширших масштабах. Хоч селяни часто мали власний реманент, необхідний для обробки землі, вони, як правило, об'єднувалися в колективи, або общини (до них входили кревні родичі кількох поколінь на чолі зі старійшиною), допомагаючи один одному. Пізніше община виникала на основі спільності території, об'єднуючи сусідів, не пов'язаних кревно.

Якщо економіка Русі й була насамперед сільськогосподарською, то як же прихильники цього підходу пояснюють виникнення великих міських і торговельних центрів? Відомий радянський учений Михайло Тихомиров, погляди якого поділяють багато його радянських колег, стверджує, що появу численних ремесел зумовив розвиток і все відчутніший прогрес у сільському господарстві — відтак у районах великого зосередження ремесел виникали міста. Він визнає, що з появою міст важливу роль в їхньому піднесенні стала відігравати торгівля, проте не заморська, а перш за все між містом та аграрною провінцією.

Зважаючи на переконливі аргументи прибічників як „торговельної“, так і „сільськогосподарської“ інтерпретацій економічної історії Київської Русі, сучасні історики й тут схильні йти на компроміс. Погоджуючись, що князь, його дружина та найбагатші купці були заінтересовані передусім у жвавій та прибутковій заморській торгівлі, яка особливо процвітала до XII ст., вони також визнають, що у переважній своїй більшості населення Київської Русі займалося сільським господарством.


Орест Субтельний. Україна: Історія. Господарська діяльність Orest Subtelny. Ukraine: Geschichte. Wirtschaftliche Tätigkeit Orest Subtelny. Ukraine: History. Economic activity Orest Subtelny. Ucrania: Historia. Actividad económica Orest Subtelny. Ukraine : Histoire. Activité économique Orest Subtelny. Oekraïne: Geschiedenis. Economische activiteit

У найдавніших джерелах Київської Русі варяги вперше згадуються саме як відчайдушні й розбишакуваті купці. In the oldest sources of Kievan Rus, the Varangians are first mentioned precisely as desperate and reckless merchants. Nelle fonti più antiche della Rus' di Kiev, i Varangiani sono menzionati per la prima volta proprio come mercanti disperati e sconsiderati. У VIII—IХ ст. In the eighth and ninth centuries. від своїх поселень на Балтійському узбережжі вони по волзькому шляху рухалися на схід аж до Каспійського моря, де вступали в контакти з купцями мусульманського світу. from their settlements on the Baltic coast, they moved east along the Volga route to the Caspian Sea, where they came into contact with merchants of the Muslim world. На IХ ст., коли центр торгівлі перемістився на південь, до Константинополя, головною торговою артерією для Києва став славнозвісний шлях „із варягів у греки“. In the ninth century, when the center of trade moved south to Constantinople, the famous route "from the Varangians to the Greeks" became the main trade artery for Kyiv. Відтак заморська торгівля стала складати основу економічної системи Київської Русі. Thus, overseas trade became the basis of the economic system of Kievan Rus.

Тому не випадково, що першою формальною угодою, укладеною київськими правителями, став договір князя Олега з Візантією (911 р. It is therefore no coincidence that the first formal agreement concluded by the Kyivan rulers was Prince Oleh's treaty with Byzantium (911). ), згідно з яким руським купцям у Константинополі створювалися надзвичайно сприятливі умови. ), according to which extremely favorable conditions were created for Russian merchants in Constantinople. Коли у XII—XIII ст. When in the XII-XIII centuries. у результаті пограбування Константинополя хрестоносцями та частих нападів кочовиків на торгові шляхи по Дніпру став занепадати обмін з Візантією, дедалі більшого значення для Києва набували торговельні зносини із Західною Європою, що головним чином йшли через Краків — Прагу — Регенсбург. As a result of the sacking of Constantinople by the Crusaders and frequent nomadic attacks on trade routes along the Dnipro, exchange with Byzantium began to decline, and trade relations with Western Europe, mainly through Krakow-Prague-Regensburg, became increasingly important to Kyiv.

На противагу середньовічному Заходу, де земельна аристократія ухилялася від торговельної діяльності, в Київській Русі торгівлею активно займалися не лише бояри, а й сам князь. In contrast to the medieval West, where the landed aristocracy shied away from trade, in Kyivan Rus not only the boyars were actively involved in trade, but also the prince himself. Більшу частину року перші правителі витрачали на збір данини у близьких і далеких землях своїх володінь, на перевезення її до Києва та на спорядження великої флотилії, що Дніпром везла до Константинополя невільників, хутра, льон, мед, віск та інший товар, який обмінювався на предмети розкошів. The first rulers spent most of the year collecting tribute from the near and far lands of their dominions, transporting it to Kyiv, and equipping a large flotilla that carried slaves, furs, linen, honey, wax, and other goods to Constantinople along the Dnipro River, which were exchanged for luxury goods. Навіть коли князі й бояри ставали більш осілими й прибирали у власність великі земельні володіння, значна частина продукції їхніх господарств призначалася для чужоземних ринків. Even as princes and boyars became more settled and acquired large land holdings, a significant portion of their farms' products were destined for foreign markets. Для заняття торгівлею існували різноманітні можливості, оскільки в руських містах сформувався численний прошарок купців, а його найбільш впливові й заможні представники вели заморську торгівлю й користувалися однаковими з боярами політичними та юридичними правами. There were various opportunities for trading, as a numerous layer of merchants formed in Russian cities, and its most influential and wealthy representatives conducted overseas trade and enjoyed the same political and legal rights as the boyars. Але у величезній більшості його складали просто дрібні крамарі, які торгували на внутрішньому ринку й часто визискувалися та закабалялися заможнішими купцями. But in the vast majority it consisted simply of small shopkeepers who traded in the domestic market and were often extorted and bribed by wealthier merchants.

За оцінками сучасних учених, 13—15% населення Русі мешкало у міських осередках. According to the estimates of modern scientists, 13-15% of the population of Russia lived in urban areas. Як засвідчують літописи, у країні налічувалося близько 240 міст і селищ. According to the annals, there were about 240 cities and towns in the country. Проте цілком імовірно, що десь 150 із них фактично являли собою укріплені поселення напівземлеробського люду. However, it is quite likely that about 150 of them actually represented fortified settlements of semi-agricultural people. Серед майже 90 великих селищ і міст найбільшим був, поза всяким сумнівом, Київ. Among almost 90 large towns and cities, Kyiv was undoubtedly the largest. До монголо-татарської навали чисельність його мешканців становила близько 35—40 тис. Before the Mongol-Tatar invasion, the number of its inhabitants was about 35,000-40,000. (Лондон досяг таких цифр лише через 100 років). (London reached such figures only 100 years later). Для порівняння, такі важливі центри, як Чернігів та Переяслав, Володимир-Волинський, Львів і Галич, налічували не більше 4—5 тис. For comparison, such important centers as Chernihiv and Pereyaslav, Volodymyr-Volynskyi, Lviv and Halych had no more than 4-5 thousand. жителів кожен. residents each. Населення цих міст переважно складалося з дрібних торговців та ремісників, оскільки великого поширення набули ремесла. The population of these cities mainly consisted of small traders and craftsmen, as crafts became widespread. Так, у Києві було представлено від 40 до 60 різних ремесел, найважливішими серед них були теслярство, ковальство, гончарство та кожум'яцтво. For example, between 40 and 60 different crafts were represented in Kyiv, the most important of which were carpentry, blacksmithing, pottery, and leatherworking.

Деякі історики підкреслюють комерційну спрямованість економіки Київської Русі. Some historians emphasize the commercial orientation of the economy of Kyivan Rus. Інші, на противагу їм, доводять, що її основу становило землеробство. Others, contrary to them, prove that its basis was agriculture. Цієї ж думки тримаються видатні українські дослідники Михайло Грушевський, Дмитро Багалій та Ярослав Пастернак, а також провідні радянські фахівці з цього питання. The same opinion is held by prominent Ukrainian researchers Mykhailo Hrushevskyi, Dmytro Bagaliy and Yaroslav Pasternak, as well as leading Soviet experts on this issue. Вони вважають, що оскільки слов'яни традиційно були людом землеробським, то малоймовірно, що у Київську добу вони раптом змінили спосіб життя. They believe that since the Slavs were traditionally an agricultural people, it is unlikely that they suddenly changed their way of life during the Kyiv period. Додатковим підтвердженням цієї гіпотези є часті згадки про землеробську діяльність на Русі у літописах, аграрна орієнтованість календаря та міфології давніх слов'ян і, що найпереконливіше,— археологічні знахідки. Additional confirmation of this hypothesis is the frequent mention of agricultural activity in Rus' in the annals, the agrarian orientation of the calendar and mythology of the ancient Slavs, and, most convincingly, archaeological finds.

Недавні розкопки виявили, що у Х ст. Recent excavations revealed that in the 10th century на Україні користувалися залізним лемешем і що тут, як і в Західній Європі, дістала поширення відносно прогресивна двоі трипільна система сівозміни (за якою одна друга чи одна третя орної землі лишалася під паром). in Ukraine, they used an iron plowshare and that here, as in Western Europe, a relatively progressive two-three-field crop rotation system (according to which one second or one third of the arable land remained fallow) became widespread. Культивувалися переважно пшениця, овес, жито та ячмінь. Wheat, oats, rye, and barley were cultivated mainly. Значного поширення серед селян на Русі набула вигодівля худоби. Livestock breeding has gained considerable popularity among peasants in Russia. Це забезпечувало їх не лише м'ясом та молоком, але й шкірою для одягу і взуття. This provided them not only with meat and milk, but also with leather for clothes and shoes. Те ж саме можна сказати про розведення коней, свиней, овець, гусей, курей і голубів. The same can be said for breeding horses, pigs, sheep, geese, chickens, and pigeons. Використання волів уможливлювало землеробство у ширших масштабах. The use of oxen enabled agriculture on a wider scale. Хоч селяни часто мали власний реманент, необхідний для обробки землі, вони, як правило, об'єднувалися в колективи, або общини (до них входили кревні родичі кількох поколінь на чолі зі старійшиною), допомагаючи один одному. Although the peasants often had their own tools for cultivating the land, they tended to organize themselves into collectives, or communities (consisting of blood relatives of several generations, headed by an elder), to help each other. Пізніше община виникала на основі спільності території, об'єднуючи сусідів, не пов'язаних кревно. Later, the community arose on the basis of common territory, uniting neighbors who were not related by blood.

Якщо економіка Русі й була насамперед сільськогосподарською, то як же прихильники цього підходу пояснюють виникнення великих міських і торговельних центрів? If the economy of Rus was primarily agricultural, how do the proponents of this approach explain the emergence of large urban and trade centers? Відомий радянський учений Михайло Тихомиров, погляди якого поділяють багато його радянських колег, стверджує, що появу численних ремесел зумовив розвиток і все відчутніший прогрес у сільському господарстві — відтак у районах великого зосередження ремесел виникали міста. The well-known Soviet scholar Mikhail Tikhomirov, whose views are shared by many of his Soviet colleagues, argues that the emergence of numerous crafts was caused by the development and increasing progress in agriculture, and thus cities emerged in areas of large concentrations of crafts. Він визнає, що з появою міст важливу роль в їхньому піднесенні стала відігравати торгівля, проте не заморська, а перш за все між містом та аграрною провінцією. He admits that with the appearance of cities, an important role in their rise began to be played by trade, but not overseas, but primarily between the city and the agrarian province.

Зважаючи на переконливі аргументи прибічників як „торговельної“, так і „сільськогосподарської“ інтерпретацій економічної історії Київської Русі, сучасні історики й тут схильні йти на компроміс. Considering the persuasive arguments of supporters of both the "trade" and "agricultural" interpretations of the economic history of Kyivan Rus, modern historians tend to compromise here as well. Погоджуючись, що князь, його дружина та найбагатші купці були заінтересовані передусім у жвавій та прибутковій заморській торгівлі, яка особливо процвітала до XII ст., вони також визнають, що у переважній своїй більшості населення Київської Русі займалося сільським господарством. While agreeing that the prince, his wife and the richest merchants were primarily interested in the lively and profitable overseas trade, which flourished especially until the 12th century, they also admit that the vast majority of the population of Kyivan Rus was engaged in agriculture.