×

우리는 LingQ를 개선하기 위해서 쿠키를 사용합니다. 사이트를 방문함으로써 당신은 동의합니다 쿠키 정책.


image

"Україна. Історія." Орест Субтельний, Київ у зеніті слави.

Київ у зеніті слави. Володимир

Розповідаючи про походи й завоювання, слід також сказати, наскільки великим був вплив київських князів. Установити географічні межі Київської Русі можна лише приблизно. Вони охоплювали майже всі населені східними слов'янами землі (пізніше були втрачені території на нижній Волзі, Північному Кавказі та в Болгарії, завойовані Святославом). Проте влада перших київських князів у різних частинах їхніх володінь була обмеженою й неоднакової сили. Примітивна політична організація, надто великі відстані, значна відокремленість стояли на перешкоді встановленню якогось об'єднаного політичного цілого. Якщо не брати до уваги періодичні походи за даниною, перші київські князі мали дуже обмежені контакти і вплив на підвладні їм племена, особливо ті, що жили далеко від головних міст і поселень. Що ж до княжих прав збирати данину, то вони забезпечувалися виключно грубою силою, на яку була спроможна княжа дружина, що спочатку набиралася з варягів. Між князем і дружиною, що ділилися як небезпеками, так і добром, добутим у походах за даниною, виникали особисті, безпосередні та взаємозалежні стосунки, які були основою політичної організації ранньої Київської держави. Так, у походах за даниною і в намаганнях підпорядкувати собі торгові шляхи до далеких країн князі з їхніми дружинами менш ніж за сто років створили величезне й могутнє об'єднання — Київську Русь.

Після смерті Святослава Київська Русь уперше зазнала того, що згодом розвинеться в хронічну виснажливу політичну недугу: чвари між членами династії Рюриковичів за верховну владу в країні. У сутичці, що спалахнула за право збирати данину, Ярополк убив свого брата Олега. Побоюючись, що його теж спіткає така доля, молодий Володимир утік із Новгорода до Швеції. Через кілька років він повернувся на чолі великих варязьких сил і розпочав війну з Ярополком, у якій той знайшов свою смерть.

Володимир Великий (980—1015). Зійшовши на київський престол у 980 р. і зосередивши в своїх руках неподільну владу, Володимир (по-скандінавському Вальдемар) започаткував нову добу в історії Київської Русі. Невгамовні варязькі князі вже не дивилися на Русь лише як на арену подальших завоювань чи край, який можна лише визискувати. Володимир упровадив далеко конструктивніший підхід до управління державою. На відміну від попередників у центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Власне за його князювання Русь почала підноситися як цілісне суспільство й держава.

Щоправда, на початку правління Володимир, здавалося, мало чим відрізнявся від попередників. Він обдаровував свою численну дружину, підтримував традиційні язичницькі культи, ходив на непокірних вятичів і поширив свою владу на радимичів. Як і його батько, Володимир посадив власних синів (мав він 12 законних синів) по великих містах і землях своїх володінь. Так він усунув від влади місцевих князів, зосередивши її виключно у руках своєї династії. Коли його варязька дружина стала вимагати більших винагород, Володимир улаштував так, щоб вона перейшла на службу до візантійців.

Замість далеких походів Володимир зосередився на захисті власних кордонів. Щоб протистояти загрозі печенігів, він збудував розгалужену мережу укріплень, а також нові міста на південь від Києва. Знову порушуючи традицію попередників, він звернув погляд на захід і додав до своїх володінь землі сучасної Західної України, тим самим поклавши початок тривалому суперництву з поляками за цей регіон. Він також змусив литовських ятвягів визнати його верховенство. Володимир установив загалом дружні стосунки з поляками, мадярами і чехами. В основі цієї нової західної орієнтації лежало його прагнення підпорядкувати собі головні торгові шляхи на захід, а також прокласти інші шляхи на Константинополь. Внаслідок цих надбань володіння Володимира стали найбільшими в Європі, охоплюючи близько 800 тис. кв. км.

Найголовнішим досягненням Володимира було, без сумніву, впровадження на його неозорих землях християнства. Розуміючи, що Київська Русь уже пережила свою традиційну анімістичну язичницьку релігію, він став замислюватися над тим, щоб знайти більш витончені способи вираження духовних, соціальних та політичних прагнень суспільства. Якщо провести аналогію із сучасністю, він потрапив у становище глави однієї з держав „третього світу“, що прагне прискорити модернізацію своєї країни й відтак змушений вибрати якусь одну з двох провідних ідеологій найбільш розвинутих суспільств світу — капіталізм чи соціалізм. Для Володимира цими двома високорозвиненими системами віри, які потрапили до поля його зору, були християнство та іслам, тобто релігії тих країн, з якими Русь мала й намагалася утримати якнайтісніші торговельні та політичні стосунки. Хоч у „Повісті временних літ“ розповідається, як посланці Русі відкинули іслам через те, що він забороняв уживати алкогольні напої, й начебто спинили вибір на християнстві з Візантії, яке розкішними релігійними обрядами викликало захват. Насправді ж за вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники.

Як свідчить хрещення Ольги, християнство вже пустило коріння в Києві. Сусідство Русі з поспіль християнізованими болгарами і новонаверненими поляками та уграми лише прискорило цей процес. Проте прийняття християнства й саме його візантійського різновиду насамперед пояснювалося політичними причинами. У 987 р. за надану візантійським імператорам допомогу у придушенні повстання Володимир став вимагати видати за нього їхню сестру Анну. Побоюючись, що згода на шлюб із „варваром“ похитне престиж імператорської династії, візантійці всіляко намагалися поправити становище, домагаючись від Володимира прийняти християнство. Але навіть після хрещення Володимира у 988 р. вони робили спроби відтягнути шлюб. І все ж після того як русичі завоювали у Криму візантійське місто Херсонес (Корсунь), шлюб нарешті відбувся. У 988 р., прагнучи якнайшвидше охрестити свій народ, Володимир наказав позаганяти юрби киян у притоку Дніпра р. Почайну й там усіх разом вихрестити. Незважаючи на опір людей, ламалися язичницькі ідоли, а натомість будувалися християнські церкви. Церква, організаційні структури й служителі якої були цілком запозичені й привезені з Константинополя, не лише отримала широкі привілеї та автономію, на її потреби надходила, крім того, десята частина княжих прибутків. Унаслідок цих нововведень значно зріс престиж Володимирової династії, пов'язаної тепер зі славетним домом візантійських імператорів.

Тіснішими ставали стосунки Володимира, що тепер належав до християнської „сім'ї правителів“, з іншими монархами. Прийняття християнства мало позитивні наслідки й для внутрішнього життя країни. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими моделями управління. А в самому суспільстві Київської Русі з'явилася активно діюча установа, що не лише забезпечувала незнане раніше духовне й культурне єднання, а й справляла величезний вплив на культурне і господарське життя. Взагалі кажучи, завдяки епохальному вибору Володимира Русь стала пов'язаною з християнським Заходом, а не з ісламським Сходом. Цей зв'язок зумовив її небачений історичний, суспільний і культурний розвиток. Важко переоцінити те, що християнство прийшло до Києва не з Риму, а з Візантії. Згодом, коли відбувся релігійний розкол між цими двома центрами, Київ став на бік Константинополя, відкинувши католицизм. Так була закладена основа майбутніх запеклих конфліктів між українцями та їхніми найближчими сусідами католицької віри — поляками.


Київ у зеніті слави. Kiew ist auf dem Zenit seines Glanzes angelangt. Kyiv is at the zenith of glory. Kiev está en el cenit de su gloria. Kiev est au zénith de sa gloire. Kiev is op het toppunt van haar glorie. Киев в зените славы. Володимир Volodymyr

Розповідаючи про походи й завоювання, слід також сказати, наскільки великим був вплив київських князів. Speaking of campaigns and conquests, it should also be said how great was the influence of the Kiev princes. Установити географічні межі Київської Русі можна лише приблизно. It is possible to establish the geographical boundaries of Kievan Rus only approximately. Вони охоплювали майже всі населені східними слов'янами землі (пізніше були втрачені території на нижній Волзі, Північному Кавказі та в Болгарії, завойовані Святославом). They covered almost all the lands inhabited by the Eastern Slavs (later lost territories in the Lower Volga, North Caucasus and Bulgaria, conquered by Svyatoslav). Проте влада перших київських князів у різних частинах їхніх володінь була обмеженою й неоднакової сили. However, the power of the first Kyivan princes in different parts of their possessions was limited and unequal. Примітивна політична організація, надто великі відстані, значна відокремленість стояли на перешкоді встановленню якогось об'єднаного політичного цілого. Primitive political organization, too great distances, considerable isolation stood in the way of establishing a unified political whole. Якщо не брати до уваги періодичні походи за даниною, перші київські князі мали дуже обмежені контакти і вплив на підвладні їм племена, особливо ті, що жили далеко від головних міст і поселень. Apart from periodic tributes, the first Kyivan princes had very limited contacts and influence over the tribes under their control, especially those who lived far from major cities and settlements. Що ж до княжих прав збирати данину, то вони забезпечувалися виключно грубою силою, на яку була спроможна княжа дружина, що спочатку набиралася з варягів. As for the prince's rights to collect tribute, they were provided exclusively by brute force, which was capable of the prince's wife, who was originally recruited from the Vikings. Між князем і дружиною, що ділилися як небезпеками, так і добром, добутим у походах за даниною, виникали особисті, безпосередні та взаємозалежні стосунки, які були основою політичної організації ранньої Київської держави. Between the prince and his wife, who shared both the dangers and the good gained in tribute, there were personal, direct and interdependent relations, which were the basis of the political organization of the early Kyiv state. Так, у походах за даниною і в намаганнях підпорядкувати собі торгові шляхи до далеких країн князі з їхніми дружинами менш ніж за сто років створили величезне й могутнє об'єднання — Київську Русь. Thus, in campaigns for tribute and in an attempt to subdue trade routes to distant lands, the princes and their wives in less than a hundred years created a huge and powerful union - Kievan Rus.

Після смерті Святослава Київська Русь уперше зазнала того, що згодом розвинеться в хронічну виснажливу політичну недугу: чвари між членами династії Рюриковичів за верховну владу в країні. After Sviatoslav's death, Kievan Rus' experienced for the first time what would later develop into a chronic, debilitating political illness: quarrels between members of the Rurik dynasty over supremacy in the country. У сутичці, що спалахнула за право збирати данину, Ярополк убив свого брата Олега. In a fight that broke out for the right to collect tribute, Yaropolk killed his brother Oleg. Побоюючись, що його теж спіткає така доля, молодий Володимир утік із Новгорода до Швеції. Fearing that such a fate would befall him, young Volodymyr fled from Novgorod to Sweden. Через кілька років він повернувся на чолі великих варязьких сил і розпочав війну з Ярополком, у якій той знайшов свою смерть. A few years later, he returned at the head of the great Varangian forces and began a war with Yaropolk, in which he died.

Володимир Великий (980—1015). Vladimir the Great (980-1015). Зійшовши на київський престол у 980 р. і зосередивши в своїх руках неподільну владу, Володимир (по-скандінавському Вальдемар) започаткував нову добу в історії Київської Русі. Ascending the throne of Kiev in 980 and concentrating indivisible power in his hands, Vladimir (in Scandinavian Waldemar) ushered in a new era in the history of Kievan Rus. Невгамовні варязькі князі вже не дивилися на Русь лише як на арену подальших завоювань чи край, який можна лише визискувати. The restless Varangian princes no longer looked at Russia only as an arena for further conquests or a land that could only be exploited. Володимир упровадив далеко конструктивніший підхід до управління державою. Vladimir introduced a far more constructive approach to governing the state. На відміну від попередників у центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Unlike his predecessors, his focus was primarily on the welfare of possessions, rather than the seizure of land and the collection of tribute. Власне за його князювання Русь почала підноситися як цілісне суспільство й держава. It was during his reign that Rus' began to rise as a whole society and state.

Щоправда, на початку правління Володимир, здавалося, мало чим відрізнявся від попередників. However, at the beginning of his reign, Volodymyr seemed to be little different from his predecessors. Він обдаровував свою численну дружину, підтримував традиційні язичницькі культи, ходив на непокірних вятичів і поширив свою владу на радимичів. He gifted his numerous wife, supported traditional pagan cults, went to the rebellious Vyatichi and extended his power to the Radimychi. Як і його батько, Володимир посадив власних синів (мав він 12 законних синів) по великих містах і землях своїх володінь. Like his father, Vladimir planted his own sons (he had 12 legitimate sons) in large cities and lands of his possessions. Так він усунув від влади місцевих князів, зосередивши її виключно у руках своєї династії. So he removed from power the local princes, concentrating it exclusively in the hands of his dynasty. Коли його варязька дружина стала вимагати більших винагород, Володимир улаштував так, щоб вона перейшла на службу до візантійців. When his Varangian wife began to demand greater rewards, Vladimir arranged for her to join the service of the Byzantines.

Замість далеких походів Володимир зосередився на захисті власних кордонів. Instead of long-distance campaigns, Volodymyr focused on protecting his own borders. Щоб протистояти загрозі печенігів, він збудував розгалужену мережу укріплень, а також нові міста на південь від Києва. To counter the threat of the Pechenegs, he built an extensive network of fortifications, as well as new cities south of Kiev. Знову порушуючи традицію попередників, він звернув погляд на захід і додав до своїх володінь землі сучасної Західної України, тим самим поклавши початок тривалому суперництву з поляками за цей регіон. Again violating the tradition of his predecessors, he turned his attention to the West and added to his possessions the lands of modern Western Ukraine, thus beginning a long rivalry with the Poles for the region. Він також змусив литовських ятвягів визнати його верховенство. He also forced the Lithuanian Yatvyags to recognize his supremacy. Володимир установив загалом дружні стосунки з поляками, мадярами і чехами. Vladimir established generally friendly relations with Poles, Hungarians and Czechs. В основі цієї нової західної орієнтації лежало його прагнення підпорядкувати собі головні торгові шляхи на захід, а також прокласти інші шляхи на Константинополь. At the heart of this new Western orientation was his desire to subjugate the main trade routes to the west, as well as to pave other routes to Constantinople. Внаслідок цих надбань володіння Володимира стали найбільшими в Європі, охоплюючи близько 800 тис. As a result of these acquisitions, Vladimir's possessions became the largest in Europe, covering about 800 thousand. кв. sq. км. km.

Найголовнішим досягненням Володимира було, без сумніву, впровадження на його неозорих землях християнства. Volodymyr's greatest achievement was, without a doubt, the introduction of Christianity in his vast lands. Розуміючи, що Київська Русь уже пережила свою традиційну анімістичну язичницьку релігію, він став замислюватися над тим, щоб знайти більш витончені способи вираження духовних, соціальних та політичних прагнень суспільства. Realizing that Kievan Rus had already outlived its traditional animistic pagan religion, he began to think about finding more sophisticated ways to express the spiritual, social, and political aspirations of society. Якщо провести аналогію із сучасністю, він потрапив у становище глави однієї з держав „третього світу“, що прагне прискорити модернізацію своєї країни й відтак змушений вибрати якусь одну з двох провідних ідеологій найбільш розвинутих суспільств світу — капіталізм чи соціалізм. By analogy with modernity, he found himself in the position of head of a "third world" state, which seeks to accelerate the modernization of his country and is therefore forced to choose one of the two leading ideologies of the world's most developed societies - capitalism or socialism. Для Володимира цими двома високорозвиненими системами віри, які потрапили до поля його зору, були християнство та іслам, тобто релігії тих країн, з якими Русь мала й намагалася утримати якнайтісніші торговельні та політичні стосунки. For Volodymyr, these two highly developed systems of faith that came to his attention were Christianity and Islam, that is, the religions of those countries with which Russia had and tried to maintain the closest possible trade and political relations. Хоч у „Повісті временних літ“ розповідається, як посланці Русі відкинули іслам через те, що він забороняв уживати алкогольні напої, й начебто спинили вибір на християнстві з Візантії, яке розкішними релігійними обрядами викликало захват. However, The Tale of Bygone Years tells how Russia's envoys rejected Islam because it banned the consumption of alcohol and allegedly stopped the choice on Byzantine Christianity, which was admired by lavish religious rites. Aunque el Cuento de los años pasados describe cómo los enviados de Rus rechazaron el Islam porque prohibía el consumo de bebidas alcohólicas y supuestamente optaron por el cristianismo de Bizancio, admirado por sus lujosos ritos religiosos. Насправді ж за вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники. In fact, Vladimir's choice was based on specific political and economic factors.

Як свідчить хрещення Ольги, християнство вже пустило коріння в Києві. According to Olga's baptism, Christianity has already taken root in Kyiv. Сусідство Русі з поспіль християнізованими болгарами і новонаверненими поляками та уграми лише прискорило цей процес. Russia's proximity to successively Christianized Bulgarians and newly converted Poles and Ugras only accelerated this process. Проте прийняття християнства й саме його візантійського різновиду насамперед пояснювалося політичними причинами. However, the adoption of Christianity and its Byzantine variety was primarily due to political reasons. У 987 р. за надану візантійським імператорам допомогу у придушенні повстання Володимир став вимагати видати за нього їхню сестру Анну. In 987, for his assistance to the Byzantine emperors in suppressing the uprising, Vladimir began to demand that his sister Anna be married to him. Побоюючись, що згода на шлюб із „варваром“ похитне престиж імператорської династії, візантійці всіляко намагалися поправити становище, домагаючись від Володимира прийняти християнство. Fearing that agreeing to marry a "barbarian" would shake the prestige of the imperial dynasty, the Byzantines tried in every way to improve the situation, demanding that Vladimir convert to Christianity. Але навіть після хрещення Володимира у 988 р. вони робили спроби відтягнути шлюб. But even after Vladimir's baptism in 988, they tried to delay the marriage. І все ж після того як русичі завоювали у Криму візантійське місто Херсонес (Корсунь), шлюб нарешті відбувся. And yet, after the Russians conquered the Byzantine city of Chersonese (Korsun) in the Crimea, the marriage finally took place. У 988 р., прагнучи якнайшвидше охрестити свій народ, Володимир наказав позаганяти юрби киян у притоку Дніпра р. Почайну й там усіх разом вихрестити. In 988, trying to baptize his people as soon as possible, Volodymyr ordered to drive the crowds of Kyivans in the tributary of the Dnieper River Pochayna and baptize everyone there. Незважаючи на опір людей, ламалися язичницькі ідоли, а натомість будувалися християнські церкви. Despite the resistance of the people, pagan idols were broken, and Christian churches were built instead. Церква, організаційні структури й служителі якої були цілком запозичені й привезені з Константинополя, не лише отримала широкі привілеї та автономію, на її потреби надходила, крім того, десята частина княжих прибутків. The church, whose organizational structures and ministers were completely borrowed and brought from Constantinople, not only received extensive privileges and autonomy, but also received a tenth of the prince's income. Унаслідок цих нововведень значно зріс престиж Володимирової династії, пов'язаної тепер зі славетним домом візантійських імператорів. As a result of these innovations, the prestige of the Vladimir dynasty, now associated with the famous house of the Byzantine emperors, increased significantly.

Тіснішими ставали стосунки Володимира, що тепер належав до християнської „сім'ї правителів“, з іншими монархами. Vladimir's relations, now part of the Christian "family of rulers," with other monarchs became closer. Прийняття християнства мало позитивні наслідки й для внутрішнього життя країни. The adoption of Christianity had positive consequences for the internal life of the country. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. As the teachings of the Byzantine Church supported the monarchical right to power, the Kyivan princes found in it the ideological support that they did not have before. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими моделями управління. In addition, the church with its complex internal subordination introduced the Kiev rulers to new models of government. А в самому суспільстві Київської Русі з'явилася активно діюча установа, що не лише забезпечувала незнане раніше духовне й культурне єднання, а й справляла величезний вплив на культурне і господарське життя. And in the society of Kievan Rus itself there was an active institution that not only provided previously unknown spiritual and cultural unity, but also had a huge impact on cultural and economic life. Взагалі кажучи, завдяки епохальному вибору Володимира Русь стала пов'язаною з християнським Заходом, а не з ісламським Сходом. Generally speaking, thanks to the epoch-making choice of Vladimir, Russia became associated with the Christian West, not with the Islamic East. Цей зв'язок зумовив її небачений історичний, суспільний і культурний розвиток. This connection led to its unprecedented historical, social and cultural development. Важко переоцінити те, що християнство прийшло до Києва не з Риму, а з Візантії. It is difficult to overestimate the fact that Christianity came to Kyiv not from Rome, but from Byzantium. Згодом, коли відбувся релігійний розкол між цими двома центрами, Київ став на бік Константинополя, відкинувши католицизм. Later, when there was a religious split between the two centers, Kyiv sided with Constantinople, rejecting Catholicism. Так була закладена основа майбутніх запеклих конфліктів між українцями та їхніми найближчими сусідами католицької віри — поляками. This laid the foundation for future fierce conflicts between Ukrainians and their closest neighbors of the Catholic faith, the Poles.