УКРАЇНЕЦЬ, ЯКИЙ НАГОДУВАВ СВІТ / Історія Антона Турчановича UKRAINIAN WHO FEEDED THE WORLD / History of Anton Turchanovych

Раз у баби перехожий мо****ль ночував Once a passerby moth spent the night with my grandmother

Устав рано до походу, та гуску украв. He got up early before the hike and stole the goose.

Доганяє його баба: His grandmother catches up with him:

«Служба, почекай!» «А что, бабушка мнє скажеш?» - «Та гуску віддай». "Service, wait!" "What, Grandma, can you tell me?" "Give me the goose."

«Ах ти Бог мой! Ето гуска? Екой я дурак! Дєржи, бабка, єй-єй думал, что ето гусак». “Oh my God! Here's a goose? What a fool I am! Hold on, grandma, she thought she was a goose. "

Дожились. треба запікувати класичну поезію. Have lived. it is necessary to bake classical poetry.

Проблемі харчування московських солдатів, які стояли в українських селах, Степан Руданський присвятив не один вірш. Stepan Rudansky devoted many poems to the problem of nutrition of Moscow soldiers stationed in Ukrainian villages.

Бо голодний солдат – поганий солдат. Because a hungry soldier is a bad soldier.

От і зараза, одразу після початку війни на Донбасі в Україні постало питання реформи солдатського харчування. That's the contagion, immediately after the start of the war in the Donbass in Ukraine, the question of reforming the soldier's diet arose.

Волонтери, виробники консервів, інтенданти, кеттерингові компанії – усі взялися за цю справу. Volunteers, canners, quartermasters, catering companies - all set to work.

А на свята і досі волонтери печуть паски для бійців, варять вареники, ріжуть салати – адже в бійців на фронті теж має бути свято. And on holidays, volunteers still bake Easter cakes for soldiers, cook dumplings, cut salads - because the soldiers at the front must also have a holiday.

Багато українців працюють на те, щоб нагодувати наших воїнів, навіть не підозрюючи, Many Ukrainians are working to feed our soldiers without even knowing it.

що понадсто років тому над тим самим думав капітан Турчанович,

офіцер російської армії родом з Чернігівщини. Він думав про те, про що тисячу років не думав жоден полководець. Russian army officer from Chernihiv region. He thought about what no general had thought of for a thousand years.

Привіт! Ви на каналі імені Т.Г. Шевченка. Я – брат Капранов, і ми знову досліджуємо для вас важливі і не дуже відомі питання української історії та культури.

А ви вже підписалися на наш канал? Якщо ні – зробіть це просто зараз, натиснувши кнопку під цим відео.

Тоді ви будете в курсі усіх наших досліджень, а якщо до того ще й натиснете не дзвіночок поруч із кнопкою «підписатися». Then you will be aware of all our research, and if you do not press the bell next to the "subscribe" button.

То отримуватиме повідомлення про нові відео просто миттєво.

Ну що, підписалися? Молодці. Well, signed up? Well done.

Лайкаючи та підписуючись на українське відео ви допомагаєте нашій державі обороняти свою мову та культуру, проти яких веде шалену інформаційну війну Росія. By cursing and subscribing to Ukrainian videos, you are helping our country defend its language and culture, against which Russia is waging a fierce information war.

Їй мало загарбаних українських територій – вона не спиниться, поки ми будемо існувати. It has few occupied Ukrainian territories - it will not stop as long as we exist.

Тому український ютуб – це не просто розвага, це інструмет захисту незалежності, а ваші лайки – кулі у серце ворога. That is why Ukrainian YouTube is not just entertainment, it is a tool for defending independence, and your curses are bullets in the heart of the enemy.

З давніх давен повелося, що солдати самі дбали про своє харчування. From ancient times the soldiers took care of their own food.

Полководець забезпечував лише вчасну виплату грошей, а далі солдати вже самі вирішували, як їх витратити. The commander provided only timely payment of money, and then the soldiers decided how to spend it.

Тому у творах, що описують стародавні війни, ми обов'язково зустрічаємо сцену біля багаття, Therefore, in works describing ancient wars, we are sure to meet a scene by the fire,

де зібралися солдати, щоб перепочити та попоїсти, побачимо вертели з дичиною чи цілком свійськими курами та гусками. where the soldiers gathered to rest and eat, we will see spit with game or entirely domestic chickens and geese.

за останні шість тисяч років людство пережило 14 з половиною тисяч воєн. over the past six thousand years, humanity has survived 14 and a half thousand wars.

І під час них солдати завжди об'їдали мирне населення. And during them, soldiers always ate civilians.

У знаменитій п'єсі Бертольда Брехта «Матуся Кураж» головна героїня була маркітанткою, In Bertold Brecht's famous play "Mother Courage", the main character was a marketeer,

тобто постачальницею харчів для солдатів. that is, a supplier of food for soldiers.

Маркітанти на своїх возах, які одночасно були складами та крамницями, ішли слідом за військом, купляли у селян продукти, Marketers in their carts, which were both warehouses and shops, followed the army, bought food from the peasants,

а потім перепродавали їх військовим, наживаючи на цьому свою копійку.

В українських козаків харчування було організовано інакше. Згадаймо повість Євгена Гребінки «Чайковський»: The food of the Ukrainian Cossacks was organized differently. Let's remember Yevhen Hrebinka's story "Tchaikovsky":

«Після вечері курінний підійшлов до дерев'яної скрині, що стояла на особливому столі, "After dinner, the chicken approached the wooden chest, which stood on a special table,

кинув до неї копійку та вийшов з куреня, козаки робили те саме. «Кидай свою копійку, - threw a penny at her and left the hut, the Cossacks did the same. "Throw away your penny,"

сказав Микита Олексію. – Завтра на ці гроші кухарі куплять харчів та приготують нам обід та вечерю». said Nikita to Alexei. "Tomorrow the cooks will use this money to buy food and prepare lunch and dinner for us."

Отже кожен козацький курінь мав мав власних кухарів, які забезпечували гаряче харчування, So each Cossack hut had its own cooks who provided hot food,

і кожен козак пообідавши, клав копійку до спільної скарбниці, дякуючи братчикам-кухарям за роботу.

Тепер це називається краудфандинг. Now it's called crowdfunding.

Армія Російської імперії у 19-му столітті перейшла на систему харчування, подібну до козацької,

але грошами на закупівлю продуктів розпоряджався полковий командир. but the money for the purchase of food was managed by the regimental commander.

Це, звісно, призводило до злопживань, крадіжок та корупції.

Вправні командири швидко наживали капітал на солдатському шлункові. Skilled commanders quickly raised capital on a soldier's stomach.

Крім того за кожним полком на підводах возили кухонне приладдя, казани та продукти, на стоянках розводили багаття, і голодні солдати мусили чекати, In addition, kitchen utensils, cauldrons and food were carried on carts behind each regiment, fires were lit in the parking lots, and hungry soldiers had to wait.

поки кашовари зроблять свою справу. А в бою? Тільки-но кашовар засипав пшоно у воду, як супротивник переходить у наступ і доводиться тікати, залишаючи готовий обід ворожим воїнам. while the cooks do their job. And in battle? As soon as the cook poured millet into the water, the enemy went on the offensive and had to flee, leaving the dinner ready for the enemy soldiers.

Так тривало століттями. Усі звикли і не скаржилися – “а ля герр ком аля герр”, тобто на війні як на війні. This has been going on for centuries. Everyone got used to it and didn't complain - "a la herr kom ala herr", that is, in war as in war.

Але один українець, а саме підполковник Антон Федорович Турчанович, замислився над цією ситуацією, But one Ukrainian, namely Lieutenant Colonel Anton Fedorovich Turchanovych, thought about this situation,

в результаті зробив винахід, який назавжди змінив систему харчування військових. as a result, made an invention that forever changed the food system of the military.

Антон Турчанович народився на Чернігівщині у родині збіднілих дворян.

Пішов у армію рядовим і врешті-решт за сорок років дослужився до полковника, He joined the army as a private and eventually served as a colonel for forty years.

був нагороджений Георгіївським хрестом, орденами святого Володимира, святої Анни, святого Станіслава.

Він відзначився надзвичайною хоробрістю при облозі фортеці Плевни під час російсько-турецької війни. Але головний свій подвиг He was extremely brave during the siege of the fortress of Plevna during the Russo-Turkish war. But his main feat

– створення польової кухні – здійснив уже в мирний час, на початку минулого століття. - creation of a field kitchen - carried out in peacetime, at the beginning of the last century.

Принцип роботи польової кухні оснований на чумацькій пічці. The principle of operation of the field kitchen is based on the milk stove.

Чумаки були унікальним явищем такого собі народного транспортного бізнеса, коли кожен добрий господар міг зібрати валку возів та піти у Крим чи на Дон. Chumaks were a unique phenomenon of a kind of people's transport business, when every good owner could collect a roll of carts and go to the Crimea or the Don.

Чумацькі валки ходили українськими дорогами аж до ХІХ століття, воли тягнули вози, навантажені сіллю, рибою, прянощами та іншим крамом. The Milky Way rode on Ukrainian roads until the 19th century, and oxen hauled carts laden with salt, fish, spices, and other goods.

Чумаки тижнями ішли степом, де практично не ростуть дерева і нема де взяти дрів для багаття. Тому вони вигадали пічку, яку можна швидко збудувати будь-де і яка не потребує багато палива.

Це була повноцінна пічка – із пальником, піддувалом і трубою, відмінність її від звичайної полягала лише в тому, It was a full-fledged stove - with a burner, blower and pipe, its difference from the usual was only that

що чумацьку пічку не складали з цегли, а викопували у землі. Той, хто намагався приготувати щось на багатті, знає, that the milking stove was not made of brick, but dug into the ground. Anyone who has tried to cook something on a campfire knows

що більшість тепла від нього розноситься навсебіч, і лише менша частина нагріває that most of the heat from it is distributed in all directions, and only a small part is heated

казан або чайник. Ну а чумацька пічка, де вогонь заховано під землю, використовує все тепло із користю – cauldron or kettle. Well, the milking stove, where the fire is hidden underground, uses all the heat to its advantage -

тому для неї годиться будь-яке пальне: хмиз, солома, суха трава, навіть кизяк. therefore, any fuel is suitable for it: bushes, straw, dry grass, even kizyak.

Крім того вона працює в дощ і вночі не привертає увагу розбійників.

Отже польова кухня – це така собі чумацька пічка на колесах. So the field kitchen is a kind of milky stove on wheels.

Всередину пічки вставлено казан з кришкою, в якому вариться страва. Щоб вогонь краще горів, передбачено димову трубу. Inside the oven is inserted a cauldron with a lid in which the dish is cooked. A chimney is provided to make the fire burn better.

Польова кухня Турчановича, або, як її називали в документах «універсальне пересувне вогнище», Turchanovich's field kitchen, or, as it was called in the documents, "universal mobile hearth",

поєднувала в собі одночасно дві такі пічки: одну для борщу, другу – для каші.

До того ж казан, призначений для каші, мав навколо себе спеціальний резервуар з оливою, яка нагрівалася вогнем, а тоді вже передавав тепло каші, In addition, the cauldron intended for porridge had around it a special tank with oil, which was heated by fire, and then already transferred the heat of the porridge,

і через це става у казані не пригорала. У ньому можна було навіть пекти хліб. Ємність кухні дозволяла готувати обід одночасно для 250 людей. and because of this the pond in the cauldron did not burn. It was even possible to bake bread in it. The capacity of the kitchen allowed to cook lunch for 250 people at a time.

Свою польову кухню-пічку Турчанович поставив на колеса, передбачивши можливість впрягти коней і варити їжу навіть у походах, під час руху. Turchanovich put his field kitchen-stove on wheels, providing the opportunity to harness horses and cook food even on hikes, while moving.

Свою розробку Турчанович представив на конкурс, оголошений військовим міністерством у 1896 році.

У конкурсі брало участь багато розробок, але кухня Турчановича обійшла їх усіх за легкістю, зручністю на невибагливістю. Many developments took part in the competition, but Turchanovich's kitchen bypassed them all in terms of lightness, convenience and unpretentiousness.

Перші бойові випробування вона пройшла під час Російсько- Японської війни у 1904-05 років,

і хоч Росія ту війну ганебно програла, польові кухні отримали високу оцінку солдатів та офіцерів.

У 1906 році Німеччина оголосила конкурс на створення солдатської кухні.

Участь у ньому взяла і кухня Турчановича, яка знову перемогла усіх конкурентів.

Щоправда, німці, які не хотіли бути залежними від іноземного виробника, все одно створили свою кухню, на три казани, яку солдати влучно прозвали «гуляшканон», However, the Germans, who did not want to be dependent on foreign producers, still created their own kitchen, for three cauldrons, which the soldiers aptly nicknamed "goulashkanon".

тобто «гуляш-гармата» через те, що пічка із трубою формою нагадувала гаубицю. that is, the "goulash cannon" because the stove with a pipe shape resembled a howitzer.

1908 року Турчанович отримав від Міністерства торгівлі свідоцтво,

яке засвідчувало, що його польова кухня не має аналогів і є винаходом. which testified that his field kitchen has no analogues and is an invention.

Конструкція виявилася настільки вдалою, що її виробляли практично без змін аж до Другої світової війни.

Та й теперішні польові кухні використовують принципи, які заклав український винахідник.

Але, як це часто буває, на своєму винаході Турчанович не зажив слави та грошей, і доживав віку у дочки в Брацлаві на Вінничині. But, as is often the case, Turchanovich did not gain fame and money for his invention, and lived to the age of his daughter in Bratslav in the Vinnytsia region.

Саме у Брацлаві йому поставили пам'ятник – польову кухню на постаменті, знак вдячності мільйонів ситих воїнів. It was in Bratslav that a monument was erected to him - a field kitchen on a pedestal, a sign of gratitude to millions of well-fed soldiers.