×

우리는 LingQ를 개선하기 위해서 쿠키를 사용합니다. 사이트를 방문함으로써 당신은 동의합니다 쿠키 정책.


image

Гоголь Микола - Вій, Вій 05

Вій 05

Дорога тяглася поміж розкиданих пасмами дубів та ліщини, що вкривали луки. Більші й менші спадисті горби, зелені й круглі, як бані, де-не-де перетинали рівнину. В двох місцях при дорозі росло на ниві стигле жито, даючи знати, що недалеко вже й до якогось села. Та вже більше години, як вони поминули оті ниви, а ще не видно було ніякого житла. Сутінки вже зовсім потьмарили небо, і тільки на заході блякло дотлівало червоне сяйво.

— І що воно за чорт! — сказав філозоф Брут. — Зовсім уже здавалось, немов незабаром і хутір!

Богослов помовчав, оглянув місцевість, далі знову взяв у зуби свою люльку, і всі рушили далі.

— Їй-богу ж! — ще раз сказав, спинившись, філозоф. — Ні чортового кулака не видно.

— А може, далі й натрапимо на якийсь хутір, — обізвався богослов, не виймаючи люльки з рота.

А тим часом була вже ніч. І ніч таки темненька. Від невеликих хмар ставало ще чорніше, і з усього було знати, що ні на зорі, ні на місяць нема чого сподіватися. Бурсаки похопились, що вони збилися зі шляху і давно вже йдуть без дороги. Філозоф, попробувавши ногами на всі боки, сказав, нарешті, як відрубав:

— А де ж дорога?

Богослов помовчав і, розмисливши, промовив:

— Еге ж, ніч таки темна.

Ритор відійшов убік і спробував поповзом намацати дорогу, та руками потрапляв лише в лисячі нори. Навкруги був степ та й степ, по ньому, здавалося, ніхто не їздив. Мандрівці іще намоглися трохи пройти вперед, та скрізь була та сама глушина. Філозоф попробував був перегукнутись, та голос його зовсім пропав у степу, і ніхто на крик йому не відповів.

Тільки трохи перегодя долетіло ледве чутне квиління, немов би вовки вили.

— Отакої! Що ж його робити? — сказав філозоф.

— А що ж? Зостатись та й заночувати в полі! — сказав богослов і поліз до кишені добути кресало і знов запалити свою люльку.

Та філозоф не міг на те пристати: він мав собі звичку ум'яти на ніч окраєць хліба, отак з півпуда, та хунтів чотири сала і відчував на цей раз у шлунку своєму якусь нестерпну пустку. До того ж, хоч і веселу вдачу мавши, філозоф трохи боявся вовків.

— Ні, Халяво, так не можна! — сказав він. — Як же це, не підкріпившись нічим, простягтися й лежати, як собака? Пошукаємо ще; може, й набредемо на якесь житло, то хоч чарка горілки перепаде на ніч.

При слові «горілка» богослов сплюнув убік і відказав:

— Та воно правда, в полі нема чого зоставатись. Бурсаки пішли вперед, і, на превелику їхню радість, здалека причулося гавкання. Наслухавши, з якого саме боку, вони рушили веселіше і, трохи пройшовши, побачили світло.

— Хутір! Їй-богу, хутір! — сказав філозоф.


Вій 05 Viy 05

Дорога тяглася поміж розкиданих пасмами дубів та ліщини, що вкривали луки. The road stretched between the scattered strands of oaks and hazel that covered the meadows. Більші й менші спадисті горби, зелені й круглі, як бані, де-не-де перетинали рівнину. Larger and smaller rolling hills, green and round like baths, crossed the plain in some places. В двох місцях при дорозі росло на ниві стигле жито, даючи знати, що недалеко вже й до якогось села. In two places by the road, ripe rye grew in the field, letting us know that a village was not far away. Та вже більше години, як вони поминули оті ниви, а ще не видно було ніякого житла. But it had been more than an hour since they had passed those fields, and there was still no sign of any housing. Сутінки вже зовсім потьмарили небо, і тільки на заході блякло дотлівало червоне сяйво. Dusk had already completely darkened the sky, and only in the west did the red glow fade to nothing.

— І що воно за чорт! - And what the hell is that! — сказав філозоф Брут. - said the philosopher Brutus. — Зовсім уже здавалось, немов незабаром і хутір! - It seemed as if the farm would soon be gone!

Богослов помовчав, оглянув місцевість, далі знову взяв у зуби свою люльку, і всі рушили далі. The theologian was silent, looked around the area, then picked up his pipe again, and everyone moved on.

— Їй-богу ж! - By God! — ще раз сказав, спинившись, філозоф. - the philosopher said again, stopping. — Ні чортового кулака не видно. - Not a single fist is visible.

— А може, далі й натрапимо на якийсь хутір, — обізвався богослов, не виймаючи люльки з рота. - "Maybe we'll come across a farm," the theologian called back, not taking his pipe out of his mouth.

А тим часом була вже ніч. Meanwhile, it was already night. І ніч таки темненька. And the night is still dark. Від невеликих хмар ставало ще чорніше, і з усього було знати, що ні на зорі, ні на місяць нема чого сподіватися. The small clouds made it even blacker, and it was clear that there was nothing to hope for in the stars or the moon. Бурсаки похопились, що вони збилися зі шляху і давно вже йдуть без дороги. The Bursaks realized that they had lost their way and had been walking without a road for a long time. Філозоф, попробувавши ногами на всі боки, сказав, нарешті, як відрубав: Philosophus, kicking his feet in all directions, finally said, "It's like a chop.

— А де ж дорога? - Where is the road?

Богослов помовчав і, розмисливши, промовив: The theologian was silent and, after some thought, spoke:

— Еге ж, ніч таки темна. - Yes, the night is dark.

Ритор відійшов убік і спробував поповзом намацати дорогу, та руками потрапляв лише в лисячі нори. The rhetorician stepped aside and tried to crawl to find his way, but his hands only fell into fox holes. Навкруги був степ та й степ, по ньому, здавалося, ніхто не їздив. There was steppe all around, and no one seemed to be traveling on it. Мандрівці іще намоглися трохи пройти вперед, та скрізь була та сама глушина. The travelers still managed to move forward a little, but everywhere was the same wilderness. Філозоф попробував був перегукнутись, та голос його зовсім пропав у степу, і ніхто на крик йому не відповів. Philosophus tried to call back, but his voice was completely lost in the steppe, and no one answered his cry.

Тільки трохи перегодя долетіло ледве чутне квиління, немов би вовки вили. Only a little while later, I heard a barely audible howl, as if wolves were howling.

— Отакої! - Wow! Що ж його робити? What should he do? — сказав філозоф. - said the philosopher.

— А що ж? - Why? Зостатись та й заночувати в полі! Stay and spend the night in the field! — сказав богослов і поліз до кишені добути кресало і знов запалити свою люльку. - said the theologian and reached into his pocket to get a flint and light his pipe again.

Та філозоф не міг на те пристати: він мав собі звичку ум'яти на ніч окраєць хліба, отак з півпуда, та хунтів чотири сала і відчував на цей раз у шлунку своєму якусь нестерпну пустку. But the philosopher could not agree to this: he was in the habit of eating a slice of bread, about half a loaf, and four pounds of bacon at night, and this time he felt an unbearable emptiness in his stomach. До того ж, хоч і веселу вдачу мавши, філозоф трохи боявся вовків. In addition, although he had a cheerful disposition, the philosopher was a little afraid of wolves.

— Ні, Халяво, так не можна! - No, Khalava, you can't do that! — сказав він. - He said. — Як же це, не підкріпившись нічим, простягтися й лежати, як собака? - What is it like to stretch out and lie like a dog without anything to eat? Пошукаємо ще; може, й набредемо на якесь житло, то хоч чарка горілки перепаде на ніч. We'll look for more; maybe we'll stumble upon some accommodation, and at least we'll have a glass of vodka for the night.

При слові «горілка» богослов сплюнув убік і відказав: At the word "vodka," the theologian spat aside and said no:

— Та воно правда, в полі нема чого зоставатись. - But it's true, there's no point in staying in the field. Бурсаки пішли вперед, і, на превелику їхню радість, здалека причулося гавкання. The bursaks went forward, and, to their great joy, they heard barking in the distance. Наслухавши, з якого саме боку, вони рушили веселіше і, трохи пройшовши, побачили світло. When they heard which way was up, they started walking more cheerfully and, after walking a bit, saw a light.

— Хутір! Їй-богу, хутір! By God, a farm! — сказав філозоф. - said the philosopher.